ОПІКА ЗА РИМСЬКИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ ТА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. 15
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ОПІКИ 15
Висновки до розділу 1 44
РОЗДІЛ 2 46
ОПІКА ЗА РИМСЬКИМ ПРИВАТНИМ ПРАВОМ 46
2.1. Загальна характеристика інституту опіки за римським приватним правом 46
2.2. Види опіки за римським приватним правом 59
2.3. Повноваження та відповідальність опікуна за римським приватним правом 67
Висновки до розділу 2 74
РОЗДІЛ 3 75
ІНСТИТУТ ОПІКИ ЗА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 76
3.1. Поняття та сутність інституту опіки за цивільним законодавством України 76
3.2. Встановлення опіки та призначення опікуна за цивільним законодавством України 103
3.3. Зміст правовідносин з опіки за цивільним законодавством
України 134
3.4. Припинення опіки та звільнення опікуна за цивільним
законодавством України 157
Висновки до розділу 3 166
ВИСНОВКИ 170
Додаток А 177
Додаток Б.........................................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 179

ВСТУП

Актуальність теми. Інститут опіки відіграє важливу роль для забезпечення рівності фізичних осіб у можливості набуття та здійснення ними цивільних прав та створення і виконання юридичних обов’язків.
Опіка відповідно до ст. 58 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Опіка над недієздатною особою встановлюється з метою захисту її прав та інтересів у зв’язку з тим, що така особа за законом не може самостійно вчиняти юридичних правочинів.
Опіка щодо малолітніх осіб – це така форма передачі малолітніх дітей, які внаслідок тих чи інших обставин залишилися без батьківського піклування, іншим особам, що має на меті їхнє виховання, захист їх особистих і майнових прав, охорону інших інтересів.
На сьогодні на Україні спостерігається постійне збільшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, – це понад 96 тис. осіб, з них майже 62 тис. перебуває у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. При цьому 90 відсотків дітей втратили сім’ю через відмову батьків опікуватися долею дитини.
Законодавством визначено різні форми державної турботи про дітей, які залишились без батьківського піклування. Це – опіка і піклування, усиновлення, влаштування дітей на виховання в сім’ї громадян (патронат), у прийомну сім’ю, дитячі будинки, школи-інтернати, дитячі будинки сімейного типу на повне державне утримання. Основною метою діяльності всіх перелічених інститутів та закладів є створення їх вихованцям необхідних умов для всебічного і гармонійного розвитку, підготовки для самостійного життя і праці. Однак у відносинах опіки малолітній особі створюються умови, найбільш наближені до життя у сім’ї, і, тим самим, забезпечується належна турбота та виховання. Тому на сьогодні, коли охорона дитинства в Україні визнається загальнонаціональним пріоритетом, особливого значення набувають саме дослідження правової природи опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування.
Охорона дитинства в Україні здійснюється з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основними законодавчими актами, що забезпечують втілення в життя поставленої мети є: Конституція України , Закон України "Про охорону дитинства" , ЦК України, Сімейний кодекс України (далі – СК України), Правила опіки та піклування, затверджені Наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26.05.99 р. (далі – Правила опіки і піклування).
Для вирішення питань, пов’язаних з утриманням і вихованням дітей, позбавлених батьківського піклування, держава створила спеціальні органи – органи опіки та піклування. Такими органами є: районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Діяльність інших, крім органів опіки і піклування, юридичних і фізичних осіб по виявленню і влаштуванню дітей, які залишились без батьківського піклування, законом не передбачена.
Хоча держава докладає чималі зусилля для створення належних умов виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, для розвитку пріоритетних форм улаштування дітей-сиріт (опіка, піклування, усиновлення, влаштування в сім’ї) та розширення соціально-правових гарантій малолітніх та неповнолітніх, багато проблем залишаються не вирішеними.
Перевірки діяльності органів опіки і піклування, освіти, інтернатних закладів свідчать про суттєві порушення вимог законодавства, спрямованого на захист особистих, майнових, житлових прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Актуальність обраної теми дослідження пояснюється також тим, що на практиці виникає чимало питань щодо опіки, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого уточнення. Зокрема, це з’ясування позиції законодавця стосовно можливості і підстав представництва інтересів малолітніх дітей; вимог до особи, яка може бути призначена опікуном; сутності та визначення меж повноважень опікуна; участі малолітніх осіб у підприємницькій діяльності; встановлення наслідків неналежного виконання обов’язків опікуном тощо.
У літературі проводилися дослідження окремих питань опіки як за римським приватним правом, так і за сучасним законодавством України. Зокрема, класичною є праця російського юриста Д.І. Азаревича , присвячена відмежуванню опіки від піклування за римським приватним правом. Питання опіки за сучасним законодавством України висвітлювалися при розгляді особливостей здійснення представництва за законом. У ряді публікацій розглядалися окремі аспекти опіки над дітьми . Сучасним дослідженням питань опіки є кандидатська дисертація Н.А. Д’ячкової "Опіка як спосіб охорони майнових прав фізичних осіб". Однак, у зазначеній праці увага приділяється, головним чином, питанням опіки над майном, і майже не розглянуті особливості опіки над фізичною особою. Проблемні аспекти інституту опіки над майном фізичної особи досліджувалися також у публікації О. Антонюк.
Опіка над фізичною особою є міжгалузевим інститутом. Вона одночасно є інститутом адміністративного, цивільного процесуального, цивільного і сімейного права. До цього часу дослідження опіки над фізичною особою як комплексного інституту не проводилося, що також свідчить про актуальність теми дисертаційної роботи.
У сукупності все зазначене свідчить про недостатній рівень дослідження питань опіки над малолітніми та недієздатними особами у цивільному праві України, та про доцільність звернення до їх вивчення. При цьому необхідно враховувати, що опіка (tutela) є інститутом, відомим ще римському приватному праву. Встановлення фундаментальних засад опіки за римським приватним правом, як правового інституту, дає можливість оцінити досягнення сучасного законодавства України та визначити перспективи і напрямки його розвитку у сфері регулювання відносин опіки. Тому дослідження питань опіки не буде повним без з’ясування особливостей правового регулювання цього інституту у Стародавньому Римі та виявлення характеру рецепції положень щодо римського інституту опіки у сучасному законодавстві України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в межах науково-дослідної програми кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2001 – 2005 роки "Традиція приватного права в Україні", яка є складовою комплексної цільової програми науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави" на 2001 – 2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Тема наукового дослідження має безпосередній зв’язок не лише з внутрішніми науковими дослідженнями кафедри та цільовою програмою навчального закладу, але й відповідає пріоритетним напрямкам розвитку науки і техніки, що визначені в ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки”, а також здійснена в руслі основних завдань Національної програми "Діти України" та Концепції Загальнодержавної програми "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки", схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2006 р. № 229-р.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування поняття, змісту і характерних ознак інституту опіки (tutela) за римським приватним правом та цивільним законодавством України, визначення характеру та ступеня рецепції римсько-правових ідей, підходів та рішень щодо опіки у цивільному законодавстві України, а також формулювання пропозицій щодо удосконалення правового регулювання інституту опіки за чинним ЦК України.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації ставляться та вирішуються такі основні задачі:
– дослідити становлення та особливості опіки (tutela) за римським приватним правом;
– визначити особливості рецепції положень римського приватного права щодо опіки західноєвропейськими системами приватного права;
– охарактеризувати правове регулювання відносин опіки у сучасному цивільному законодавстві України та визначити характер (тип, вид, форму) рецепції у ньому положень римського приватного права щодо опіки;
– дослідити практику застосування законодавства щодо опіки судами України та Європейським судом з прав людини;
– розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання опіки за цивільним законодавством України.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з встановленням, здійсненням та припиненням опіки над фізичною особою за римським приватним правом та сучасним цивільним законодавством України.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання інституту опіки над фізичною особою за римським приватним правом та сучасним цивільним законодавством України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження інституту опіки за римським приватним правом та впливу відповідних римсько-правових рішень на регулювання цього інституту в сучасному цивільному законодавстві України було обрано загальнонауковий діалектичний метод вивчення правових явищ у сукупності з окремими науковими методами історико-правового, догматичного, системно-структурного та порівняльно-правового аналізу. Зокрема, використання діалектичного методу дозволило скласти цілісну систему уявлень про явище рецепції римсько-правового інституту опіки сучасним цивільним законодавством України. Історичний метод було використано для з’ясування умов виникнення опіки у загальному контексті розвитку римського приватного права та українського цивільного права. За допомогою догматичного методу досліджувалися правові норми, які регулюють інститут опіки за римським приватним правом, законодавствами західноєвропейських країн та цивільним законодавством України. Системно-структурний метод використовувався для з’ясування змісту інституту опіки та його місця в системі цивільного права України. Порівняльний метод дозволив зіставити правові норми щодо опіки за українським цивільним законодавством на різних етапах його розвитку з відповідними нормами римського приватного права.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі римського приватного права, цивільного права, загальної теорії права тощо. Серед них, передусім, треба назвати праці правознавців України та Росії: Д.І. Азаревича, С.С. Алексєєва,
Ч.Н. Азімова, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Н.А. Д’ячкової, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, О.Л. Нєвзгодіної,
О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, І.Б. Новицького, З.В. Ромовської, В.О. Рясенцева, О.А. Підопригори, Н.О. Саніахметової, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, І.В. Шерешевського та ін.
Емпіричним підґрунтям дослідження є першоджерела римського приватного права, сучасне цивільне законодавство України, а також законодавство іноземних країн та судова практика України, Європейського суду з прав людини з питань, що досліджуються.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в науці цивільного права України здійснено комплексне дослідження проблем рецепції інституту опіки за римським приватним правом у сучасному цивільному законодавстві України.
У дисертації сформульовано такі науково-теоретичні висновки та практичні рекомендації, що мають наукову новизну:
Вперше:
– обґрунтовано висновок про те, що основні засади правового регулювання інституту опіки у сучасному цивільному праві України були сформовані у класичному римському праві. За допомогою порівняльного аналізу норм римського та сучасного цивільного права України показана подібність підстав та порядку встановлення опіки, вимог до опікуна та порядку здійснення ним діяльності в інтересах підопічного.
– доводиться, що у сучасному цивільному законодавстві України рецепція римсько-правових рішень щодо опіки відбувалася, головним чином, опосередковано – через законодавства, передусім, таких західноєвропейських країн, як Австрія, Німеччина, Польща та Франція, у формі використання ідей, принципів та окремих правових рішень, розроблених у Стародавньому Римі.
– на підставі аналізу норм римського права та законодавства сучасних європейських країн, а також засад і тенденцій розвитку відповідного правового інституту в Україні сформульовано визначення опіки над фізичними особами як комплексного інституту цивільного, сімейного, адміністративного, цивільного процесуального та адміністративного процесуального законодавства, в межах якого відбувається правове регулювання відносин з приводу доповнення обсягу дієздатності малолітніх та недієздатних фізичних осіб, а також виховання малолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.
– обґрунтовується теза про те, що у сучасному цивільному законодавстві, відповідно до основних напрямків розвитку традицій приватного права, інститут опіки охоплює норми не лише матеріального, але й процесуального права (як цивільного процесуального, так і адміністративного процесуального права).
– на підставі порівняльного аналізу цивільного законодавства України та інших правових систем стверджується, що законодавство про управління майном підопічної особи потребує внесення змін, відповідно до яких установником управління майном підопічної особи має бути визнано лише орган опіки та піклування. При цьому опікуну може бути надано право клопотатися перед органом опіки та піклування про встановлення довірчого управління нерухомим майном або майном, яке потребує постійного управління, та належить підопічній особі.
– на підставі аналізу положень римського приватного права та основних сучасних правових систем Європи і з врахуванням законодавчого досвіду пострадянських країн пропонується встановити чіткий і вичерпний перелік підстав та обставин, за яких особа не може бути призначена опікуном.
– пропонується обмеження можливості призначення опікуном (піклувальником) особи, яка за станом здоров’я, а також у зв’язку з відсутністю у неї необхідних матеріально-побутових умов (якщо підопічна особа не має свого житла) не може виконувати обов’язки опікуна. У зв’язку з цим обґрунтовується доцільність внесення відповідних доповнень у ст. 64 ЦК України.
– обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення порядку встановлення опіки над малолітніми особами, які полягають, по-перше, у можливості батька чи матері вказати особу опікуна для малолітньої особи у заповіті, і, по-друге, у необхідності з’ясування у разі призначення опікуна органами опіки та піклування чи судом думки батьків малолітньої особи, які не позбавлені батьківських прав, щодо призначення певної особи опікуном їх дитини. При цьому також обґрунтовується теза, що отримання згоди батьків на призначення певної особи опікуном не може мати обов’язкового характеру для органу опіки та піклування чи суду. Для реалізації згаданих пропозиції запропоновано передбачити у законодавстві відповідні положення.
– обґрунтовано тезу про недосконалість положення ч. 5 ст. 63 ЦК України, згідно якому підопічному може бути призначено кількох опікунів. У зв’язку з цим наводяться докази на користь того, що особі доцільно призначати одного опікуна, але з можливістю призначення додаткового опікуна над її майном, як це передбачено ч. 1 ст. 74 ЦК України.
– пропонується передбачити у цивільному законодавстві України можливість відсторонення опікунів, яке за своєю правовою природою, на відміну від звільнення опікуна, є мірою відповідальності і тягне за собою низку несприятливих наслідків, а саме неможливість для таких осіб бути в майбутньому усиновлювачами, опікунами, піклувальниками тощо та обов’язок відшкодувати малолітньому шкоду, завдану їхньою протиправною поведінкою.
Додаткового аргументування дістали:
– теза про те, що у відносинах опіки значне місце займають публічно-правові методи регулювання, що пов’язане із необхідністю контролю з боку держави за наданням допомоги опікунами малолітнім та недієздатним особам у здійсненні їх прав.
– висновок про те, що встановлення та припинення опіки не може відбуватися без прийняття спеціального рішення про це судом чи органом опіки та піклування. Припинення опіки у разі смерті підопічної особи або передачі малолітньої дитини батькам хоча й відбувається автоматично, але при цьому також має ухвалюватися рішення суду чи виноситися рішення органу опіки та піклування про припинення опіки.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використані: у сфері законотворчості – при вдосконаленні положень актів цивільного та сімейного законодавства України щодо опіки; у науково-дослідницькій сфері – для подальших наукових розвідок у галузі римського приватного права, сімейного та цивільного права України; у навчально-методичній роботі – при підготовці навчальних підручників та посібників з цивільного, сімейного права України та римського приватного права.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, доповідалися на наукових конференціях: на науково-практичній конференції "Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем" (17 березня 2006 р.); на 9-й Звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (26 квітня 2006 р., м. Одеса); на ІV Міжнародній науково-методичній конференції "Римське право і сучасність" (19-20 травня 2006 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження відображені у 4 статтях, опублікованих у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженого ВАК України, у 3 тезах виступів на наукових конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, які містять 7 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (177 найменування). Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки, із них основного тексту – 176 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження питань рецепції римсько-правового інституту опіки у сучасному цивільному законодавстві України можна зробити наступні висновки:
1. У архаїчному римському праві головним завданням опіки була охорона майна підопічного в інтересах його спадкоємців, а порядок закликання до опіки, за винятком випадку, коли опікуна було призначено у заповіті, збігався з порядком закликання до спадкування, тобто опікуном був найближчий агнат підопічного.
З часом у відносинах опіки та піклування на перше місце виходять обов’язки опікунів, а не їхні права. Турбота про особисті та майнові права осіб, які не можуть самостійно реалізувати свої права, стала обов’язком суспільства. Відповідно з’являються спеціальні органи влади, відповідальні за призначення опікунів, піклувальників та контроль за їх діяльністю.
Тому можна виділити два етапи у формуванні інституту опіки та піклування за римським правом:
1) виникнення опіки та піклування у добу раннього римського права (права республіканського Риму);
2) формування основних засад інституту опіки та піклування у період імперії.
2. У класичному римському праві під опікою та піклуванням розуміли доповнення відсутньої у певної особи здатності до самостійного набуття та здійснення прав та обов’язків за допомогою інших, спеціально призначених осіб.
3. Поява опіки була пов’язана з двома обставинами: 1) визнання доцільності встановлення влади над вільною особою; 2) необхідністю захисту прав того, хто внаслідок віку або стану здоров’я не може самостійно набувати та здійснювати права і обов’язки.
4. Опіка встановлювалася за римським правом над неповнолітніми особами sui juris (tutela impuberum), а також над жінками, які за правовим статусом прирівнювалися до дітей (tutela mulierum). Крім того, як правило, опіка (tutela) встановлювалася над марнотратниками, а також над майном, що тимчасово не мало хазяїна.
5. За сучасним українським законодавством опіка є комплексним інститутом сімейного, цивільного, цивільного-процесуального, адміністративного та адміністративного процесуального права, у рамках якого здійснюється правове регулювання відносин, спрямованих на заповнення відсутнього обсягу дієздатності громадян. Крім того, опіка є формою виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Норми ЦК України про опіку мають тлумачитися у поєднанні з нормами СК України, що регулюють цей інститут, і з нормами адміністративного права, які встановлюють компетенцію органів опіки і піклування.
Застосований у ЦК України підхід щодо регулювання відносин опіки є більш вдалим, порівняно із СК України, оскільки ст. 58 ЦК України, на відміну від ст. 243 СК України, орієнтує на обставину (вік особи, менший за 14 років), яку практично встановити легше, ніж відсутність батьківського піклування. Тому спочатку визначаються випадки, коли опіка може мати місце взагалі, а вже потім визначається необхідність її встановлення у даному конкретному випадку.
6. Відносини опіки виникають при реалізації та захисті особистих немайнових та майнових прав малолітніх та недієздатних осіб, а також управлінні майном осіб, над якими встановлено опіку.
7. В залежності від різних підстав можна виділити наступні види опіки за сучасним законодавством України:
– за підставами виникнення опіка може бути: судовою і адміністративною;
– за об’єктами правової охорони: опіка над майном та опіка над особою. Питання опіки над майном нещодавно були розглянуті у дисертаційному дослідженні Н.А. Д’ячкової. З цієї причини в межах даного дисертаційного дослідження увага зосереджена на характеристиці іншого виду опіки – опіки над фізичною особою.
– залежно від суб’єктів, що її здійснюють: опіка, яка здійснюються фізичними особами-опікунами, та виконання опікунських функцій юридичними особами.
8. Опіка над фізичними особами є комплексним інститутом цивільного, сімейного, адміністративного, цивільного процесуального та адміністративного процесуального законодавства, в межах якого відбувається правове регулювання відносин з приводу доповнення обсягу дієздатності малолітніх та недієздатних фізичних осіб, а також виховання малолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.
9. Цивільне та сімейне законодавства розглядають опікунів поряд з батьками (усиновителями) законними представниками малолітніх і недієздатних осіб. У такому випадку мова йде про відносини обов’язкового представництва.
10. У відносинах обов’язкового представництва, яке виникає безпосередньо із припису закону або з положень адміністративного акту, або з юридичного складу, котрий є комбінацією останніх, переважають елементи публічно-правового характеру, що знаходить відображення і у підставах виникнення відповідних правовідносин, і в особливостях визначення їхнього суб’єктного складу, і у визначенні змісту тощо. Усі зазначені обставини, так само як і характерні риси правовідносин обов’язкового представництва визначаються в імперативному порядку, що є однієї з визначальних властивостей останніх.
Тому між суб’єктами опіки виникають публічно-правові, охоронні відносини, що підтверджується, наприклад, тим, що встановлення та припинення опіки не може відбуватися без прийняття спеціального рішення про це судом чи органом опіки та піклування. Припинення опіки у разі смерті підопічної особи або передачі малолітньої дитини батькам хоча й відбувається автоматично, але при цьому також має виноситися рішення суду чи органу опіки та піклування про припинення опіки.
11. Термін "опіка" означає не лише правовий інститут, але й діяльність відповідних органів, опікунів щодо захисту прав і законних інтересів осіб, над якими встановлено опіку.
12. Головна різниця між опікою та піклуванням полягає у обсязі цивільно-правових обов’язків, які відповідно до законодавства покладаються на опікунів та піклувальників, виходячи з обсягу дієздатності підопічних та підопічних.
13. Метою встановлення опіки над малолітніми дітьми є, по-перше, забезпечення їх виховання, і, по-друге, захист їх особистих немайнових та майнових прав і інтересів. Опікун має самостійно виконувати функції вихователя дитини, не перекладаючи їх на інших осіб. Тут слід вказати на відмінність від положень римського права, відповідно до якого опікун не виконував виховну функцію, а лише слідкував за належним вихованням неповнолітньої особи її матір’ю чи родичами.
14. Метою встановлення опіки над повнолітньою недієздатною особою, яка за станом здоров’я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки, є захист особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієї особи.
15. Опіка встановлюється над двома категоріями осіб: 1) особами, які не досягли 14 років (малолітніми особами) і позбавлені батьківського піклування, та 2) фізичними особами, які визнані судом недієздатними.
16. Особи з повною дієздатністю, які однак не досягли 18 років, не можуть бути опікунами.
17. У сімейному законодавстві необхідно передбачити положення щодо малолітніх осіб, які потребують опіки, по-перше, про можливість вказати особу опікуна для малолітньої особи у заповіті її батька чи матері; по-друге, у разі призначення опікуна органами опіки та піклування чи судом має з’ясовуватися думка повністю дієздатних батьків малолітньої особи, які не позбавлені батьківських прав, щодо призначення певної особи опікуном їх дитини. Однак отримання згоди батьків на призначення певної особи опікуном не може мати обов’язкового характеру для органу опіки та піклування чи суду. Думається, однак, що затвердження обраної батьками кандидатури не є обов’язковим, якщо для цього існують перешкоди, передбачені законодавством.
У зв’язку з цим пропонується, по-перше, доповнити ч. 2 ст. 244 СК України абзацем 2 наступного змісту: "Кожен із батьків малолітньої особи має право вказати в заповіті особу опікуна чи піклувальника його дитини на випадок своєї смерті.
При цьому, якщо у заповіті призначається опікуном особа, яка відповідно до законодавства на може бути опікуном на підставі ст. 64 ЦК України, ч. 3 ст. 244 СК України, то орган опіки та піклування не затверджує таке призначення, а призначає іншу особу опікуном.
По-друге, доповнити абзац 2 ч. 4 ст. 63 ЦК України після слів "бажання підопічного" наступними словами: "та його повністю дієздатних батьків, які є живими на момент призначення опікуна чи піклувальника та не позбавлені щодо нього батьківських прав".
18. Дослідження опіки за цивільним законодавством України дозволяє зробити висновок про помітний вплив на структуру та зміст цього інституту вітчизняного цивільного права ідей та положень опіки за римським приватним правом.
У цивільному законодавстві України щодо опіки мала місце рецепція римського приватного права у формі використання ідей та принципів, розроблених у римському праві, а також у формі використання окремих правових рішень, розроблених у Стародавньому Римі.
Зокрема, в цивільному праві України, як і за німецьким та англійським законодавством, перевага надається адміністративному порядку встановлення опіки. Водночас, пряма рецепція положень римського права полягає в тому, що призначення опікуна є компетенцією спеціального органу влади. Так, у Римі такі функції виконував магістрат, у Франції – сімейна рада, у Німеччині – опікунський суд, в Англії – сімейна рада, а на Україні – орган опіки та піклування.
Спільним при порівнянні опіки за римським правом та законодавством України виявляються вимоги, які висуваються до особи опікуна. Так, якщо за римським правом опікуном могла бути лише особа, не обмежена у правоздатності і дієздатності, то згідно з частинам 2 та 4 ст. 63 ЦК України опікуном може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Вимоги до осіб, які можуть бути опікунами, як і за українським, так і за римським правом, визначаються за принципом здатності особи виконувати обов’язки опікуна.
Спільною є також вимога до виконання опікуном обов’язку з управління майном підопічної особи з такою ж дбайливістю й сумлінністю, з якою він, як гарний хазяїн, управляє своїми власними справами.
Спостерігається подібність норм римського та українського права у плані вимог до виконання прав та обов’язків опікуном, необхідності ведення ним морального способу життя і т.п. У зв’язку з цим схожими є й підстави припинення опіки за римським правом та

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28.06.1996// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон України від 7.12.1984// Відомості ВР УРСР. – 1984 р. – № 51. – Ст. 1123.
3. Кодекс про шлюб та сім’ю України: Закон Верховна Рада УРСР від 20.06.1969 № 2006-VII// Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – № 26. – С. 204.
4. Про внесення змін до Сімейного кодексу України: Закон України від 23 лютого 2006 р. № 3497-IV// Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 33. – Ст. 277.
5. Про державну допомогу сім’ям з дітьми: Закон України від 21.11.1992 № 2811-XII// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 5. – Ст. 21.
6. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005// Офіційний вісник України. – 2005. – № 29. – Ст. 1694. – С.48.
7. Про нотаріат: ЗУ від 02.09.1993 № 3425-XII// Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 39. – Ст. 383.
8. Про охорону дитинства: Закон України від 26.04.2001// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
9. Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей: Закон України від 02.06.2005// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2005. – № 26. – Ст.354.
10. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: Закон України від 13.01.2005// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2005. – № 6. – Ст.147.
11. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей: Закон України від 24 січня 1995 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
12. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5 листопада 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 3. – Ст. 10.
13. Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 р. № 2947-III// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 21. – Ст. 135.
14. Цивільний кодекс України// Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461. – С.7.
15. Цивільний процесуальний кодекс України: ЗУ від 18.03.2004р. № 1618-IV// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40. – Ст. 492. – С.1530.
16. Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах: Закон України № 1758-IV (1758-15) від 04.06.2004р.// Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №36. – Ст.439.
17. Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах: Закон України № 2927-III (2927-14) від 10.01.2002р.// Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 23. – Ст.147.
18. Конвенція держав СНД про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ від 22.01.1993 р.: Міжнародний документ СНД// Офіційний вісник України. – 2005. – № 44. – Ст. 2824. – С.328.
19. Конвенція про права дитини: Міжнародний документ ООН від 20.11.1989р.// Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – С.205.
20. Рішення Європейського суду з прав людини у справі "P., C. та S. проти Сполученого Королівства" від 16.07.2002.
21. Про Національну програму "Діти України": Указ Президента України від 18.01.1996р. № 63/96// Урядовий кур’єр. – 25.01.1996.
22. Консульський статут України: Указ Президента України від 02.04.1994 № 127/94.
23. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000// Офіційний вісник України. – 2000. – № 52. – Ст. 2258. – С.101.
24. Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей: Указ Президента України від 11 липня 2005 року № 1086/2005// Офіційне Інтернет-представництво Президента України.
25. Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей: Указ Президента України від 4 травня 2007 року № 376/2007// Офіційне Інтернет-представництво Президента України.
26. Правила опіки та піклування: Наказ Держкомсім’ямолодь України, Міносвіти, МОЗ України, Мінпраці та соцполітики від 26.05.1999 № 34/166/131/88// Офіційний вісник України. – 1999. – № 26. – С.115.
27. Постанова Президії Львівського обласного Суду від 12.04.2000р.// Вісник Верховного Суду України. – № 4. – 2001.
28. Постанова Президії Кіровоградського обласного суду від 04.10.2000// Рішення Верховного Суду України. – 2001.
29. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Мін’юсту України від 03.03.2004 № 20/5// Офіційний вісник України. – 2004. – № 10. – Ст. 639. – С.315.
30. Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. № 1377// Офіційний вісник України. – 2003. – № 36. – Ст. 1944. – С.14.
31. Порядок повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. № 569// Офіційний вісник України. – 2003. – № 17. – Ст. 763. – С. 84.
32. Посвідчення опікуна: Типовий документ// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – № 11. – 1999 р.
33. Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх: Постанова КМ України № 565 від 9 червня 1997 р.// Офіційний вісник України. – 1997. – № 24. – Ст. 61.
34. Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 № 1377// Офіційний вісник України. – 2003. – № 36. – Ст. 1944. – С.14.
35. Рішення Ленінського райвиконкому м. Полтави від 21 серпня 2001 р.
36. Аблятипова Н.А., Прутян Д.С. Інститут опіки і піклування та підприємницькі договори// Проблеми правового забезпечення підприємницької діяльності, пов’язаної з морем: Тези доповідей наук. –практ. конф. (Одеса, 17 березня) – Одеса: Фенікс, 2006. – 144 с. – С. 92-95.
37. Азаревич Д.И. Об отличиях между опекой и попечительством по римскому праву. – СПб., 1872.
38. Антокольская М. Семейное право. – М.: Юристъ, 2002. – 336 с.
39. Антонюк О. Проблемні аспекти інституту опіки над майном фізичної особи// Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 7. – С. 95-98.
40. Афанасьев А. Юридические заметки об опеках// Одес. Вестн. – 1862. – № 53.
41. Безобразов. О причинах расстройства опекунского управления. – СПб., 1851.
42. Беспалов Ю.Ф. Семейно-правовое положение ребенка в Российской Федерации. – Владимир, 2000. – 193 с.
43. Бірюков І.А. Правове становище батьків і опікунів при укладенні ними правочинів стосовно своїх малолітніх дітей чи підопічних їм осіб// Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 6. – С. 65-71.
44. Бошко В.И. Очерки советского семейного права. – Киев, 1952. – 386 с.
45. Васькин В.В., Харитонов Е.О. Дифференциация гражданской правосубъектности: Правовое положение несовершеннолетних// Сборник научных трудов. – Краснодар, 1985. – С. 12-15.
46. Веберс Я.Р. Соотношение гражданского и семейного законодательства// Вопросы гражданского и трудового законодательства Советской Латвии. – Рига, 1965.
47. Волкова С. Дітям-сиротам – нашу опіку// Вісник прокуратури. – 2003. – № 7. – С. 95-99.
48. Вольман И.С. Опека и попечительство. – СПб., 1903. – 172 с.
49. Гавловська А.В. Інститут опіки і піклування в українському праві за статутами великого князівства литовського: історико-правові аспекти// Актуальні проблема держави і права: Збірник наук. праць/ Ред. кол.: С.В. Ківалов та ін. – Одеса: Юрид.лит., 2005. – Вип. 24. – 416 с.
50. Гантовер Г. О силе договоров, заключенных малолетними и несовершеннолетними без участия опекунов и попечителей// Суд. Вест. – 1869. – № 52.
51. Гарсиа Гарридо М.Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Перевод с испанского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут, 2005. – 812 с.
52. Германское право. Часть І. Гражданское уложение. Пер с нем./ Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552 с.
53. Гражданський кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / Пер. с франц. В. Захватав / Предисловие А. Довгерт, В. Захватав / Приложения 1 – 4 В. Захватав / Отв. ред. А. Довгерт. – К.: Истина, 2006. – 1008 с.
54. Гражданское право Украины. В двух частях. Часть I/ Под редакцией проф. A.A. Пушкина, доц. В.М.Самойленко. – Харьков: Основа, 1996. – 440 с.
55. Гражданское право. В 2-х томах. Том 1.Учебник (Отв. ред. Е.А. Суханов). – 2-е изд., переработ. и доп. – М.: Издательство БЕК, 1998. – 816 с.
56. Гражданское уложение Германии. Перевод с нем.; Научные редакторы – А.Л. Маковский и др. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 816 с.
57. Гуссаковский П. Вопрос об опеке на Гаагской конференции// Журнал Мин. Юстиции. – 1900. – кн. 10. – С. 74-77.
58. Дигесты Юстиниана/ Перевод с латинского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. Т. VI. – М.: Статут, 2004. – 760 с.
59. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов/ Под общей ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа "Инфра М-НОРМА", 1999. – 784 с.
60. Дождев Д.В Римское частное право. Учебник для вузов/ Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА, 1996. – 704 с.
61. Дьяченко С.В. Инструкция для опекунов и попечителей, назначаемых сиротскими судами. – Казань: Тип. "Бирж. Листка", 1889. – 35 с.
62. Д’ячкова Н.А. Опіка як спосіб охорони майнових прав фізичних осіб. Автореф. дис... канд. юрид. наук. – К., 2006. – 20 с.
63. Д’ячкова Н.А. Деякі проблеми забезпечення прав дітей при встановленні опіки та піклування // Вісник Університету внутрішніх справ. – Випуск 6. – Харків, 1999. – С. 248 – 233.
64. Д’ячкова Н.А. Фактичне виховання як правова форма виховання без піклування батьків // Вісник Університету внутрішніх справ. – Спецвипуск. – Харків, 2000. – С. 213 – 215.
65. Д’ячкова Н.А. Договір довірчого управління як спосіб захисту майнових прав підопічних // Вісник Національного Університету внутрішніх справ. –Спецвипуск. – Харків, 2001. – С. 310 – 315.
66. Д’ячкова Н.А. Поняття права на виховання // Проблеми законності: Респ.міжвідом.наук.зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. –Харків: Нац.юрид.акад.України, 2003. – Вип. 63. – 145 с. – С. 104 – 108.
67. Д’ячкова Н.А. Здійснення неповнолітніми підопічними права спільної часткової власності на житлове приміщення // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Зб.наук.праць. – № 2. – Донецьк, 2003. – С. 143 – 148.
68. Д’ячкова Н.А. Договір довірчого управління як спосіб захисту майнових прав підопічних // Проблеми цивільного права: Тези наукових доповідей і повідомлень до конференції, присвяченої світлій пам’яті професора О.А.Пушкіна 21 травня 2001 р. – Харків. – С. 31 – 34.
69. Д’ячкова Н.А. Правове становище органів опіки та піклування //Проблеми юридичної особит у цивільному праві України: Матеріали наукової конференції, присвяченої світлій пам’яті професора О.А.Пушкіна 21 травня 2004 р. – Харків: Національний Університет внутрішніх справ; Харківський економіко-правовий університет: вид-во „Прометей-Прес”, 2004. – 188 с. – С. 71 – 75.
70. Ершова Н. Вопросы семьи в гражданском праве. – М.: Юрид. лит., 1977. – 124 с.
71. Ершова Н.М. Опека и попечительство. – М.: Юрид. лит., 1971. – 156 с.
72. Ж. де ла Морандьер Л. Гражданское право Франции/ Пер. с фр. Е.А. Флейшиц. Т.3. – М.: Издательство иностранной литературы, 1965. – 728 с.
73. Загоровский А.И. Опека над несовершеннолетними// Русская Мысль. – 1902. – №4.
74. Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. – Харьков: Консум, 1996. – 214 с.
75. Змирлов К.П. Опекунские установления по новому проекту// Юрид. Вестн. – 1888. – кн. 2. – С. 352-386.
76. Ивакин А.А. Диалектическая философия. Монография. – Одесса: Юрид. літ., 2003. – 352 с.
77. Институции Юстиниана. Перевод с латинского Д. Расснера/ Под ред. Л.Л. Кофанова, В.А. Томсинова (Серия "Памятники римского права"). – М: Зерцало, 1998. – 400с.
78. Иоффе О.С. Советское гражданское право (Курс лекций). – Л., 1958. – 246 с.
79. Иоффе О.С., Мусин В.А. Основы римского гражданского права. – Ленинград: Из-во Ленинградского ун-та. – 1975. – 156 с.
80. Кавелин К.Д. Взгляд на историческое развитие порядка законного наследования и сравнение теперешнего русского законодательства об этом предмете с римским, французским, прусским. Кн. 2. – 8 февраля 1880. – СПб., 1880.
81. Кариженский С. Об опекунском управлении в России// Журнал Министерства юстиции. – 1860. – кн. 6. – С. 329-363.
82. Карпенко О. Сучасний стан державної опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківської опіки в Україні// Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 9. – С. 63-64.
83. Керимов С.Г. Деякі питання представництва малолітньої особи її опікуном// Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип. 29. – К., 2005. – С. 452-457.
84. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта +, 2000. – 560 с.
85. Керімов С.Г. Представництво за законом в цивільному праві України: Дис…канд.юрид.наук. – Одеса, 2006. – 194 с.
86. Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР: Наук.-практич. коментар за ред. О.Н. Якименка. – К., 1973. – 256 с.
87. Комментарий к Гражданскому кодексу РФ части первой (постатейный)/ Под ред. О.Н. Садикова. М., 1998. – 412 c.
88. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации/ Ответственный редактор Кузнецова И.М. – М.: Издательство БЕК. 1996. – 512 с.
89. Кондратьєва Л. Законне представництво неповнолітніх у цивільному процесі України // Актуальні проблеми правознавства (Науковий збірник ЮІ ТАНГ).- Вип. 5.- Тернопіль: 2002. – С.207 – 212.
90. Концевич. К вопросу об опеках// Журнал. Гражд. и Уголов. права. – 1883. – кн.8. – С. 29-76.
91. Королев Ю.А. Семейное право России. – М., 1999. – 315 с.
92. Корсун А. Рассуждение об основании опеки и попечительства вообще и в особенности по российским узаконениям. – Харьков: Тип. Универ., 1825. – 40 с.
93. Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. – М.: Закон и право, 1998. – 254 с.
94. Летяев В.А. Рецепция римского права в России XIX – начала XX В. (историко-правовой аспект): Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01/ Волжский гуманитарный институт Волгоградского государственного университета. – Саратов, 2001.
95. Любавский А. Об опеке. Т. 2. – СПб., 1867.
96. Максимович Л.Б. О праве ребенка выражать свое мнение// Проблемы гражданского, семейного и жилищного законодательства/ Отв. ред. В.Н. Литовки. – М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005.
97. Малышев Кр. Об опеке и попечительстве. Курс общего гражданского права России. Особое приложение. Т. 1. – СПб., 1880.
98. Маляревский А., Шевченко Я. Правові питання охорони інтересів дітей при здійсненні опіки і піклування// Радянське право. – 1973. – № 4. – С. 43-45.
99. Мартынов Н. Настольная книга для опекунов, попечителей и опекунских учреждений. Сборник законов с разъяснениями Правит. Сената. – СПб., 1891. – 67с.
100. Матвеев Г.К. Советское семейное право/ Учебник. – М.: Юрид. лит., 1978. – 457 с.
101. Михеева Л.Ю., Кузнецова И.М. Сущность опеки (попечительства) как формы устройства физических лиц// Проблемы гражданского, семейного и жилищного законодательства/ Отв. ред. В.Н. Литовкин. – М.: ОАО "Издательский дом "Городец"", 2005. – С. 106-116.
102. Москалюк В.Ю. Дитячий будинок сімейного типу як форма улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування (цивільно-правовий аспект): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03/ Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2003. – 20 с.
103. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины/ Под ред. Ю.С. Червоного. – К.: Истина, 2003. – 520 с.
104. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України/ За ред. Є.О. Харитонова. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2006. – 552 с.
105. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. Т. 1./ За відповід. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К: Юрінком Інтер, 2005. – 832с.
106. Новицкий И.Б., Перетерский И.С. Римское частное право. – М.: Юрист, 2002. – 544 с.
107. Нечаев В. Опека. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. XXII, кн. 43. – СПб., 1897.
108. Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. – М.: Юрист, 1998. – 336с.
109. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. – М., 1994. – 116 с.
110. Нечаева А.М. Ребенок под опекой. – М., 1993. – 124 с.
111. Нечаева А.М. Россия и ее дети (ребенок, закон, государство). – М., 2000. – 153 с.
112. Опека над несовершеннолетними. Проект гражданского уложения с объяснениями, состав. Ред. комиссией. Книга 2. Семейственное право. Т.2. – СПб., 1902.
113. Опека. Большая энциклопедия. Под ред. С.Н. Южанова. – СПб., 1904.
114. Памятники римского права: Законы XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М.: Зерцало, 1997. – 608с.
115. Пахман С.В. Обычное гражданское право (об опеке). Т.2. – СПб., 1879.
116. Пергамент А.И. Опекун как гражданско-правовой представитель несовершеннолетних// Ученые записки ВНИИСЗ. – Вып. 14. – М., 1968.
117. Пергамент А.И. До питання про правове положення неповнолітніх// Уч. зап. ВИЮН. – Вып. 3. – 1955. – С. 36.
118. Підопригора О.А., Харитонов Є. О. Римське право. – К: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
119. Победоносцев К. Опека и попечительство. Курс гражданского права. Ч. 2. Изд. 2-е. – СПб., 1875.
120. Прутян Д.С. Опіка за римським правом// Римське право і сучасність: тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції (Одеса, 19-20 травня)/ Укладачі: Гончаренко В.О., Еннан Р.Є. – Одеса: Фенікс, 2005. – 195 с. – С. 81-82.
121. Прутян Д.С. Інститут опіки за римським правом та його рецепція в сучасному законодавстві України// Юридичний вісник. – 2006 – № 4. – С. 145-151.
122. Прутян Д.С. Види опіки за римським приватним правом// Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – № 31. – С. 123-127.
123. Прутян Д.С. Представництво опікуном інтересів малолітніх осіб у цивільних правовідносинах // Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – № 32. – С. 75-79.
124. Прутян Д.С. Характерні риси опіки за цивільним законодавством України// Правове життя сучасної України: Тези доповідей 9-ї звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу// ОНЮА. – Одеса: Фенікс, 2006. – 352 с.
125. Прутян Д.С. Представництво опікуном інтересів малолітніх осіб у цивільних правовідносинах// Актуальні проблеми держави і права. – 2007. – № 32. – С. 75-79.
126. Пчелинцева Л.М. Семейное право России: Учеб. для вузов. – 4-е изд., перераб. – М.: Норма, 2006. – 458 с.
127. Пчелинцева Л.М. Обеспечение безопасности несовершеннолетних граждан семейно-правовыми средствами// Журнал российского права. – 2001. – № 6.
128. Римське право (Інституції)/ За ред. Є.О. Харитонова. – Х., Одіссей, 2000. – 288 с.
129. Римське приватне право. (Конспект лекцій. Практикум). – Х.: Одіссей, 2000. – 272 с.
130. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний комен¬тар. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 532 с.
131. Рудалєва Л. Опіка та піклування над особами, які не досягли 18 років, згідно з новим Цивільним кодексом України// Юридична Україна. – 2003. – № 7. – С. 55-57.
132. Рясенцев В.А. Семейное право. – М.: Юрид. лит., 1971. – 245 с.
133. Савари А.Л. Опека и попечительство по русским законам. – М., 1903. – 48 с.
134. Сабуров И.В. Об учреждении особенного опекунского ведомства для контролирования опекунских управлений. – Пензенск. Губ. Вед. – 1865. – № 5.
135. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. – М., 1993. – 378 с.
136. Санфиллипо Чезаре. Курс римского частного права: Учебник/ Под ред. Д.В. Дождева. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 400с.
137. Свердлов Г.М. Советское семейное право. – М., 1958.
138. Семейное право: проблемы и перспективы развития (Материалы "круглого стола")// Государство и право. – 1999. – № 9.
139. Синайский В.И. Русское гражданское право. – М.: Статут, 2002. – 635 с.
140. Сімейне право України: Підручник/ Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 264 с.
141. Сімейне право Ук¬раїни/ За ред. В.С. Гопанчука. – К.: Істина, 2002.
142. Советское семейное право/ Под ред. В.А. Рясенцева. – М, 1982. – 387 с.
143. Советское гражданское право. Ч. 1/ Под ред. В. А. Рясенцева. – М., 1960. – 528с.
144. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утри¬мання та виховання дітей, позбавлених бать¬ківського піклування. – К., 1998.
145. Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 1: Статут Великого князівства Литовського 1529 року/ За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса: Юридична література, 2002. – 464 с.
146. Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 2: Статут Великого князівства Литовського 1566 року/ За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса, 2003. – 560 с.
147. Статути Великого князівства Литовського: У 3 т. Т. 3, кн. 1: Статут Великого князівства Литовського 1588 року/ За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. – Одеса, 2004. – 672 с.
148. Стучка П.И. Курс советского гражданского права. Общая часть. – М.: Изд-во коммунистической академии, 1970. – 376 с.
149. Тархов В. А. Гражданское право. Общая часть. Курс лекций. – Чебоксары: Чув. кн. изд-во, 1997. – 331 с.
150. Теория государства и права/ Под ред. проф. М.Н. Марченко. – М., 1987. – 432 с.
151. Тюгашев Е.А. Юридическое понятие личности// Государство, право, образование: Сб. науч. тр. Новосибирск: Новосибирский государственный аграрный университет. – 2003. – С. 201-210.
152. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного суду УРСР від 22.04.71р.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – №2. – 1995.
153. Ухвала Судової колегії в цивільних справах Верховного суду УРСР від 10.01.1979 р.// Бюлетень законодавства і юридичної практики України.– 1995. – № 3 (частина 2).
154. Фурса С.Я. Проблемні питання повноважень консула при усиновленні дітей, встановленні над ними опіки та здійсненні реєстраційної функції// Юриспруденція: теорія і практика. – 2006. – № 5. – С. 2-9.
155. Французский гражданский кодекс/ Науч. редактирование и предисловие канд. юрид. наук Д.Г. Лаврова, перевод с французского А.А. Жуковой, Г.А. Пашковской. – СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2004. – 1101 с.
156. Халфина Р.О. Значение и сущность договора в советском социалистическом праве. – М., 1954. – 376 с.
157. Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Приватне і публічне право та деякі аспекти теорії правовідносин// Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2002. – Вип. 53. – С. 142 -149.
158. Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). – Одеса: Бахва, 1997. – 286 с.
159. Харитонов Є.О. Історія приватного (цивільного) права Європи. Частина І. Витоки. – Одеса: Бахва, 1999. – 292 с.
160. Харитонов Е.О. Основы римского частного права. – Х: Одиссей, 1998. – 288 с.
161. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. – Одеса: Бахва, 1996. – 174 с.
162. Харитонов Є.О. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, за цивільним законодавством України (конспект лекцій). – Одеса, 2004. – 161 с.
163. Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. – К.: Видавництво "Істина", 2003. – 960с.
164. Хвостов В.М. Система римского права. Учебник. – М.: Изд-во "Спарк", 1996. – 522 с.
165. Цивіль¬не право України: Академічний курс: У 2 т. Т. 1./ За заг. ред. Я. М. Шевченко. Загальна частина. – К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре"", 2003.
166. Цивільне право України: Навч. посібник/ Ю.В. Білоусов, С.В. Лозинська, С.Д. Русу та ін./ За ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 448 с.
167. Цивільне право в Україні: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.1. / Р.Б. Шишка (керівник авт. кол.), О.Л. Зайцев, Є.О.Мічурін та ін.; За ред. Р.Б. Шишки та В.А. Кройтора – Харків: Національний університет внутрішніх справ. – 2004. – 176 с.
168. Цивільний кодекс України. Коментар/ За ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – 1080 с.
169. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. Видання третє перероблене та доповнене. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2006. – 1200 с.
170. Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге із змінами за станом на 15 січня 2004 р. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. – 856с.
171. Чеговадзе Л.А. Избранные вопросы по курсу "Гражданское право России": Курс лекций. – Нижний Новгород, 2002. – 230 с.
172. Шевченко О.М. Історичний метод пізнання права (до методології пізнання)// Методологія приватного права (за матеріалами наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.)/ Редкол.: О.Д. Крупчан (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 480 с.
173. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. – 720 с.
174. Nigel Lowe, Gillian Douglas. Bromley’s Family Law. Tenth Edition. – Oxford, 2006.
175. Mary Welstead, Susan Edwards. Family Law. – Oxford, 2006.
176. Mary Hayes, JP, Catherine Williams. Family Law. Principles, Policy and Practice. Second Edition. – Oxford, 1999.
177. Blackstone’s statutes on Family law. 2005-2006. 14-th editions. Edited by Mika Oldham. – Oxford University Press, 2005.