ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ ПРАВ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ЇЇ ПРИРОДНЕ ІСНУВАННЯ

Краткое описание

ЗМІСТ
Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Загальна характеристика особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи 17
1.1. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, як інститут цивільного права 17
1.2. Поняття та ознаки особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування 31
1.3. Класифікація особистих немайнових прав фізичної особи та місце в ній особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи 48
1.4. Джерела регулювання суспільних відносин в сфері права на життя, охорону здоров’я та інших особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи 73
Висновки до розділу 1 95
Розділ 2. Реалізація особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування 101
2.1. Поняття реалізації особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи 101
2.2. Основні засади особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування 120
2.3. Гарантії реалізації особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи 132
Висновки до розділу 2 144
Розділ 3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, в механізмі цивільно-правового регулювання 148
3.1. Порушення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, як підстава для цивільно-правової відповідальності 148
3.2. Окремі способи захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. 157
Висновки до розділу 3 184
Висновки 186
Список використаних джерел 192

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження на сучасному етапі визначається рядом соціальних, політичних умов, нормативних змін та теоретичних колізій і проблем.
Суспільство досягло того рівня розвитку, що усвідомило потребу урегулювання не лише майнової сфери, але й духовної, нематеріальної сфери. Динаміка суспільних відносин стала об’єктивною передумовою вдосконалення цивільного законодавства. Інтенсифікація всієї сфери соціального життя та врахування людського фактору стали підґрунтям закріплення правової охорони комплексу особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, тобто підґрунтям створення глави 21 ЦК. Система цивільного права сформувалася як правовий еквівалент наявних суспільних відносин, їх правове вираження. Право досягає своїх цілей і дійсно виконує регулюючу функцію лише тоді, коли цьому передує соціальна потреба. Чим ближче зміст норм Цивільного кодексу до реалій суспільних відносин, тим успішнішим буде регулювання, вище його ефективність. Підвищена соціальна роль та значення особистих немайнових прав фізичної особи виявляється у специфічних способах їх захисту. Поряд із загальними способами, що перелічені у ст. 16 ЦК, їх захист може здійснюватися також іншими способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення ( ч. 2 ст. 275 ЦК).
Політичні умови, що визначають актуальність обраної теми, виражаються в тому, що детальна розробка даної теми та втілення в життя результатів роботи дозволить затвердити демократичні основи суспільства, стабілізувати політичний устрій України, прискорити вступ нашої держави до Європейського союзу (ЄС). З метою реалізації стратегічних цілей державної політики щодо забезпечення входження України в європейський політичний, економічний, безпековий і правовий простір, створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі, підвищення ефективності координації і контролю за діяльністю органів влади у сфері європейської інтеграції, Президент України підписав ряд указів.
Аргументом на користь актуальності обраної теми слугує стан діючого законодавства: цілий ряд конституційних норм (ст. 27, 28, 29, 33, 49, 50) і широка група норм, розпорошених по законах та підзаконних нормативно-правових актах (наприклад, Закон України від 23 червня 1995 р. “Про донорство крові та її компонентів”, Закон України від 16 липня 1999 р. “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”, Закон України від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища”, Закон України від 19 листопада 1992 р. "Основи законодавства України про охорону здоров’я"). Як правило, в цих документах торкаються лише окремих особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Консолідовано вони розміщені в главі 21 ЦК. Слід звернути увагу, що чимало законопроектів в досліджуваній сфері розроблено і знаходяться на розгляді Верховної Ради України.
Щодо актуальності обраної теми на рівні теорії, то інститут особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, впродовж всього свого існування були предметом спору. Майже будь-яке правове питання з цього приводу ставало підставою для дискусії. Галузева приналежність, класифікація, зміст конкретних прав викликало більше розходжень думок, аніж їх єдності.
Вперше в європейській практиці кодифікації цивільного законодавства новим ЦК передбачено окрему книгу – Книгу 2, присвячену особистим немайновим правам фізичних осіб. В свою чергу, комплекс особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, перестав відігравати другорядну роль, а посів гідне місце в ЦК.
Науково-теоретичною базою дисертації є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених. Теоретичну основу дослідження складають досягнення, які містяться в працях: С.С. Алексєєва, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.М. Ерделевського, М.Д. Єгорова, К.Ф. Єгорова, І.В. Жилінкової, Г.Л. Знаменського, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, О.В. Кохановської, О.О. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, В.Л. Мусіяки, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Й.О. Покровського, Г.В. Пронської, З.В. Ромовської, В.О. Рясенцева, А.М. Савицької, Н.О. Саніахметової, М.М. Сібільова, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, Є.О. Суханова, Ш.Т. Тагайназарова, В.О. Тархова, Ю.К. Толстого, Т.А. Фадєєвої, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, В.С. Щербини та інших.
Вони заклали основи цивільноправової науки, основи правової охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Соціальна значимість цієї групи особистих немайнових прав обумовлює актуальність подальших розробок проблем особистих немайнових прав з метою вдосконалення цивільного законодавства, головною сучасною тенденцією якого є розширення сфери цивільно-правової охорони.
Не зважаючи на наведений, досить значний, перелік науковців, що працювали та продовжують працювати в “нематеріальній” сфері, вважати цю проблематику вичерпаною немає підстав, особливо у світлі нещодавно прийнятого нового ЦК, в якому приділено значну увагу питанню особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Зміст даної роботи викладений таким чином, щоб всебічно дослідити саме охорону особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Навіть, звертаючись до осмислення реалізації прав, матеріал викладається через призму охорони. Право найбільш яскраво проявляє свою охоронну функцію лише після вчиненого порушення, але це не позбавляє актуальності питання про вплив права на суспільні відносини в їх непорушному стані.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження має безпосередній зв'язок з науковими програмами державного рівня і вписується у загальний кодифікаційний процес розвитку цивільного законодавства в Україні; безпосередньо пов'язане з планами наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме, з розробленням основних проблем цивільно-правової охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, що здійснюється за науковими програмами та напрямами, затвердженими Академією правових наук України. Робота виконана згідно з держбюджетною науково-дослідною темою: “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” (номер теми: 01 БФ042-01; номер державної реєстрації: 0101 U003579). Автор безпосередньо був залучений до розробки цієї теми як співробітник Центру досліджень проблем прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в узагальненні існуючого стану законодавчої регламентації, практики застосування та наукових розробок у сфері охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи та удосконалення чинного законодавства. Метою роботи також є розробка концептуального підходу до охорони особистих немайнових прав, зокрема тих, що забезпечують природне існування фізичної особи, розробка комплексного підходу до аналізу правової природи особистих немайнових прав, проведення їх класифікації, з’ясування галузевої приналежності особистих немайнових прав, місця цього інституту в системі цивільного права, дослідження особистого немайнового правовідношення в системі правового регулювання.
Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню таких завдань:
– дослідженню приватноправової природи особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи,
– виявленню ознак особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи,
– виявленню основних засад особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи,
– проведенню класифікації особистих немайнових прав,
– дослідженню джерел регулювання суспільних відносин в сфері права на життя, охорону здоров’я та інших особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи
– з’ясуванню змісту, обсягу та меж здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи,
– дослідженню гарантій реалізації особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи,
– виокремленню способів захисту, що притаманні досліджуваній сфері,
– виробленню пропозицій і рекомендацій по удосконаленню діючого законодавства та нових нормативно-правових актів в сфері особистих немайнових прав.
Об’єктом дослідження виступає цивільно-правовий інститут особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, особливості цивільно-правової охорони цього інституту, його значення та перспективи розвитку.
Предмет дослідження складає система міжнародних та національних нормативних актів (дореволюційних, радянських та сучасних), що регулюють цивільно-правові відносини в сфері особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, спеціальна вітчизняна та зарубіжна література, в якій досліджуються проблеми охорони особистих немайнових прав фізичних осіб, матеріали судової практики.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження дисертантка керувалася загальнонауковим діалектичним методом та окремими науковими методами історичного, порівняльного-правового, системно-структурного, формально-логічного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджується формування та розвиток ідеї позитивного регулювання особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, становлення та розвиток цього інституту. Історичний метод дозволив дослідити динаміку розвитку окремих аспектів правового регулювання права на життя, охорону здоров'я, свободу та інших. Особливого значення надано порівняльно-правовому методу, на основі якого проведено аналіз положень національного, зарубіжного та міжнародного законодавства в сфері особистих немайнових прав з метою виявлення його позитивних рис та недоліків. Системно-структурний метод застосовувався, зокрема, при здійсненні класифікації особистих немайнових прав фізичної особи. Цей метод дозволив також визначити місце особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, в системі особистих немайнових прав. Формально-логічний метод дозволив обґрунтовано запропонувати визначення особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування.
Нормативною та емпіричною базою дослідження є нормативні акти, вітчизняна та зарубіжна наукова література, публікації в періодичних виданнях, а також матеріали судової практики з питань захисту особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, Верховного Суду України та Апеляційного суду міста Києва.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням проблем охорони особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, на основі якого обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення регулювання відносин в сфері права на життя, охорону здоров'я, свободу та особисту недоторканність. Новизна дисертаційного дослідження конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні:
1. З урахуванням загальних засад цивільних прав виявлено спеціальні принципи особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, а саме:
– принцип недоторканності особистих немайнових прав;
– принцип духовності особистих немайнових прав;
– принцип реального та безперешкодного здійснення особистих немайнових прав;
– принцип добросовісності дотримання меж здійснення особистих немайнових прав.
2. Дістало подальшого розвитку положення про те, що охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування, досягається не лише шляхом регулювання поведінки третіх осіб. Регулюванню піддається також поведінка самої управомоченої особи.
3. Вперше обґрунтована позиція, що особисті немайнові правовідносини є переважно загальнорегулятивними, а не абсолютними, як зазначають більшість дослідників. Загальнорегулятивні правовідносини за структурою дуже схожі з абсолютними – обидва є відносинами пасивного типу. Відмінність полягає в тому, що в абсолютних правовідносинах чітко визначена уповноважена сторона: володільцем права виступає не будь-хто, а конкретна особа. В загальнорегулятивних правовідносинах володільцем права є всі і кожний.
4. Обґрунтовується, що негативна концепція особистих немайнових прав виникла внаслідок перебільшення значення охоронювальної функції і нехтування регулятивною.
5. Обґрунтовані ознаки, що поєднують в предметі цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, а саме: споріднений метод регулювання, рівність і ініціативність сторін у правовідносинах, побудова законодавства на єдиних загальних засадах, відсутність підпорядкування та субординації, взаємооціночний характер, диспозитивність, позовний порядок захисту, однакові способи захисту.
6. Доведено, що така ознака, як спрямованість на індивідуалізацію особистості, є характерною лише для всього комплексу особистих немайнових прав як інституту цивільного права. Обґрунтоване спростування того, що наведена ознака може характеризувати кожне окреме право, закріплене в главі 21 ЦК.
7. Дається розширене, конкретизоване визначення особистого немайнового права, що забезпечує природне існування фізичної особи. Ним є особисте, загальнорегулятивне, довічне право, що не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманні всім і кожному незалежно від інших прав, виникає з народження та не відчужується.
8. Вперше класифікація особистих немайнових прав представлена у вигляді взаємопов'язаних класифікаційних груп від найбільш загальних характеристик до конкретних критеріїв класифікації. Всі особисті немайнові права з початку слід поділити на ті, що забезпечують природне існування фізичної особи та ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
Група особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, може бути поділена на такі підгрупи:
1) права, що забезпечують фізичне благополуччя – право на життя і здоров'я, в тому числі на безпечне для життя і здоров’я довкілля;
2) право на свободу та особисту недоторканність;
3) право на сім’ю, опіку та піклування.
Група особистих немайнових права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, може бути поділена на такі підгрупи:
1) права, що індивідуалізують громадян в суспільстві – право на індивідуальність, на честь, гідність, ім’я, голос;
2) права, що забезпечують автономність особистості (таємницю особистого життя): право на недоторканність житла, власного зображення, таємницю кореспонденції (а також щоденників, заміток, записок), інтимного життя, усиновлення, народження, лікарську таємницю, адвокатську таємницю тощо;
3) права, направлені на охорону результатів інтелектуальної діяльності: немайнові права авторів творів літератури, науки, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, промислових зразків, право на знак для товарів та послуг;
4) права, що сприяють багатосторонньому розвитку особистості і вираженню її творчої індивідуальності – право на користування досягненнями культури і свободу творчої діяльності.
9. Обґрунтовується можливість трьох варіантів зв’язку особистих немайнових прав з майновими в залежності від того, що є первинним, а що вторинним. По-перше, ситуація, коли особисті немайнові права є підставою для виникнення майнових прав (наприклад, авторство). По-друге, дві групи прав виникають одночасно (наприклад, право на недоторканність житла). По-третє, особисті немайнові права є результатом майнових прав (наприклад, право на банківську таємницю як наслідок укладення договору банківського вкладу).
10. Доведено те, що система нормативно-правових актів в сфері охорони здоров’я складається з комплексного та спеціального законодавства.
11. Набуло подальшого розвитку положення, що захист порушеного суб'єктивного особистого немайнового права може відбуватися в трьох формах: 1) судовій, 2) адміністративній і 3) неюрисдикційній (самозахист та захист іншими особами). Традиційний поділ форм захисту на юрисдикційну та неюрисдикційну логічно не виправдовує себе, оскільки питому вагу в цій системі займає судовий захист.
13. Обґрунтовано висновок про те, що специфіка здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, проявляється в тому, що поряд з двома традиційними способами – шляхом багатократних повторюваних дій і однократної дії – тут можна виділити ще один. Таке право, як право на життя (ст. 281 ЦК), знаходиться в стані постійної, безперервної реалізації. Таке здійснення є єдиним способом його існування.
14. При співставленні поведінки управомоченої та зобов’язаної особи обґрунтована наявність трьох варіантів реалізації особистих немайнових прав. По-перше, реалізація права відбувається при активних діях управомоченої особи та бездіяльності всіх зобов’язаних осіб. По-друге, реалізація особистого немайнового права відбувається при бездіяльності обох сторін правовідношення. По-третє, реалізація відбувається при активних діях обох сторін.
15. Обґрунтовано висновок про те, що цивільно-правові способи захисту поділяються на дві групи. До першої групи входять ті способи, що в результаті їх застосування не виникає нове правовідношення. До цієї групи способів захисту можна віднести пп. 1, 3, 5, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК.
До другої, більш чисельної групи способів захисту, входять ті, що породжують нове правовідношення, реалізація якого може бути забезпечена силою державного примусу. До цієї групи можна віднести пп. 2, 4, 6, 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК.
16. Дістало подальшого розвитку положення про те, що відновлення становища може бути матеріальне і формальне, або пряме і опосередковане. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, однак цивільне право здатне виконувати компенсаційну функцію.
17. На підставі проведеного аналізу вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України, які також складають новизну дослідження. Пропонується, зокрема, змінити або доповнити:
А. Доповнити ст. 275 ЦК нормою такого змісту: "Способом захисту особистого немайнового права, що забезпечують природне існування фізичної особи, може бути сплата потерпілому штрафу в розмірі від 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановленої законодавством України."
Б. ЦК невиправдано обмежує коло випадків відшкодування шкоди громадянам органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду.
Вважаємо за доцільне викласти ч. 1 ст. 1176 ЦК в наступній редакції:
"Відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду."
В. Друге речення ч. 3 ст. 290 ЦК слід викласти у наступній редакції: «Особа донора не повинна бути відома реципієнту, а особа реципієнта – сім’ї донора”.
Г. Доповнити ч. 4 ст. 9 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” нормою наступного змісту: "Використання в теле-, відео-, кінопрограмах, документальних та художніх фільмах, а також інформаційних комп’ютерних файлах і програмах обробки інформаційних текстів, що відносяться до спеціальних засобів масової інформації, непомітних вставок, що негативно впливає на підсвідомість людини та шкідливо впливає на її здоров’я, забороняється".
Д. Вилучити численні формулювання "шкода, нанесена життю" в чинних нормативно-правових актах. Наприклад, з ст. 17 Закону України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм", ст. 15 Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів", ст. 8 Закону України від 3 липня 1996 р. "Про рекламу", ст. 7 Закону України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" та багато інших.
Практичне значення одержаних результатів полягає:
- у науково-дослідній сфері – матеріали дисертації можуть бути використані при подальших дослідженнях проблематики особистих немайнових прав як інституту цивільного права та окремих прав, що забезпечують природне існування фізичної особи;
- у правотворчій сфері – сформульовані в дисертації положення щодо проблем правового регулювання, охорони та захисту особистих немайнових прав фізичної особи, а також конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з цих питань;
- у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів надасть можливість вдосконалити роботу органів та посадових осіб, на яких покладається захист та охорона особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування;
- у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при проведенні лекційних і семінарських занять з навчальних дисциплін “Цивільне право” та спецкурсу “Особисті немайнові права фізичних осіб”.
Особистий внесок здобувача. Дисертація здобувача полягає в одноосібно виконаному науковому дослідженні, в якому викладено авторський підхід щодо вирішення деяких питань правової охорони особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані автором в результаті вивчення та аналізу понад 300 наукових, нормативно-правових джерел і судових справ.
Апробація та впровадження результатів дисертації. Одержані здобувачем у процесі дослідження висновки, узагальнення і пропозиції були апробовані на науково-практичних конференціях, зокрема на студентській науковій конференції “Новели цивільного та сімейного законодавства” (Київ, травень 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, листопад 2003 р.), Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, листопад 2004 р.), ІІ всеукраїнській науковій конференції молодих науковців, аспірантів і студентів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави” (Одеса, грудень 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, квітень 2004 р.), ІІІ Міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (Львів, травень 2004 р.) Крім того, здобувачка виступала на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 20 жовтня 2004 р.)
Публікація результатів дослідження:
За результатами наукового дослідження опубліковано чотири наукові статті у виданнях, визначених Вищою атестаційною комісією України фаховими, і тези доповідей чотирьох конференцій.
Публікації.
Список опублікованих праць за темою дисертації:
1. Давидова Н.О. Класифікація особистих немайнових прав фізичної особи // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 346-351.
2. Давидова Н.О. Цивільно-правовий захист права на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 12. – С. 102-109.
3. Давидова Н.О. Принципи особистих немайнових прав фізичної особи. – Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – юридичні науки. – 2004. – Вип. 60. – С. 31-33.
4. Давидова Н.О. Джерела регулювання особистих немайнових суспільних відносин у сфері права на життя, охорону здоров’я та особисту недоторканність // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 5. – С. 121-128.
5. Давидова Н.О. Актуальні проблемні питання книги 2 нового Цивільного кодексу України // Тези доповідей учасників студентської наукової конференції "Новели цивільного та сімейного законодавства". 23 травня 2003 р. – К.: Академія адвокатури України. – С. 6-8.
6. Давидова Н. Ознаки особистих немайнових прав фізичної особи // Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених "Другі осінні юридичні читання". 14-15 листопада 2003 р. – Хмельницький: В-во ХІУП, 2003. – С. 90-92.
7. Давидова Н.О. Окремі способи захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи // Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання". 5-6 листопада 2004 р.– Хмельницький: В-во ХІУП, 2004. – С. 139-141.
8. Давидова Н.О. Особисті немайнові відносини як предмет цивільно-правового регулювання та охорони // Тези доповідей третьої Міжнародної студентської наукової конференції "Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави" 5-7 травня 2004 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. – 2004. – С. 109-110.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що включають 9 підрозділів, висновків (обсяг – 191 с.), а також списку використаної літератури (258 джерел).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Висновки, які завершують дисертаційне дослідження, полягають в наступному.
Тривалий час перелік особистих немайнових відносин, які регулювалися нормами цивільного права, був дуже незначним. Лише з прийняттям нового ЦК численні публічно-правові норми Конституції України були перенесені до галузевого законодавства з метою розширення та конкретизації, забезпечення механізму реалізації і охорони від можливих порушень для кожної конкретної фізичної особи.
Особисті немайнові відносини в сфері права на життя, охорону здоров'я та інших особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідають вимогам, які є необхідними для перетворення суспільних відносин у цивільні правовідносини. По-перше, вони носять вольовий характер, а по-друге, можуть бути опосередковані за допомогою специфічних юридичних засобів.
Досліджено причини віднесення особистих немайнових відносин до предмету цивільного права є їх спорідненість з майновими відносинами. До спільних ознак майнових і особистих немайнових відносин можна віднести:
– спорідненість метода регулювання;
– між суб’єктами майнових та особистих немайнових відносин відсутні ознаки підпорядкування і субординації,
– диспозитивність та ініціативність,
– побудова законодавства на єдиних загальних засадах,
– однакові способи захисту,
– позовний порядок захисту прав.
Спираючись на проведений аналіз, можна дійти до висновку, що не всі зазначені в науковій літературі ознаки особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відповідають дійсності. До таких, зокрема, належать такі ознаки, як абсолютний характер особистих немайнових відносин, а також те, що особисті немайнові права індивідуалізують особистість. Така ознака, як спрямованість на індивідуалізацію особистості, є характерною лише для всього комплексу особистих немайнових прав, як інституту цивільного права. Обґрунтоване спростування того, що наведена ознака може характеризувати кожне окреме право, закріплене в главі 21.
Дається розширене, конкретизоване визначення особистого немайнового права, що забезпечує природне існування фізичної особи. Ним є особисте, загальнорегулятивне, довічне право, що не має майнового еквівалента, об’єктом якого є нематеріальні (духовні) блага, що притаманні всім і кожному незалежно від інших прав, виникає з народження та не відчужується.
Суттєвим моментом дисертаційного дослідження стало вичення спеціальних принципів особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, а саме:
– принцип недоторканності особистих немайнових прав;
– принцип духовності особистих немайнових прав;
– принцип реального та безперешкодного здійснення особистих немайнових прав;
– принцип добросовісності дотримання меж здійснення особистих немайнових прав.
Останній принцип проявляється в тому, що дія особистого немайнового права, що забезпечує природне існування фізичної особи, обмежена предметом права, обмежена суб'єктивними межами та об'єктивними межами.
Дослідження зв’язку особистих немайнових прав з майновими показав, що він може бути різним в залежності від того, що є первинним, а що вторинним. Можливі три варіанти. По-перше, ситуація, коли особисті немайнові права є підставою для майнових прав (наприклад, авторство). По-друге, дві групи прав виникають одночасно (наприклад, право на недоторканність житла). По-третє, особисті немайнові права є результатом майнових прав (наприклад, право на банківську таємницю як наслідок укладення договору банківського вкладу).
Спираючись на те, що система – це упорядкована визначеним чином множина взаємопов'язаних між собою елементів, які утворюють певну цілісну єдність, класифікація особистих немайнових прав представлена у вигляді взаємопов'язаних класифікаційних груп від найбільш загальних характеристик до конкретних критеріїв класифікації. Всі особисті немайнові права з початку слід поділити на ті, що забезпечують природне існування фізичної особи та ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
За рахунок проведеного аналізу стало можливим виділити вертикальну та горизонтальну структуру законодавства в сфері охорони здоров'я. Генеральну схему законодавства у сфері охорони здоров’я можна умовно представити як піраміду, на вершині якої знаходиться Конституція України. Другий рівень складають закони, нижче – Постанови Кабінету Міністрів України та Укази Президента України. Четвертий рівень складають відомчі нормативні документи. Горизонтальна система нормативно-правових актів в сфері охорони здоров’я визначається предметом правового регулювання. Правові норми, що регулюють наведені групи суспільних відносин, не мають одна перед іншою пріоритету.
Діюче законодавство про охорону здоров'я характеризують наступні ознаки:
- воно є кодифікованим;
- налічує велику кількість відомчих нормативно-правових актів.
Рівень кодифікації є достатнім: найбільш загальні питання в сфері охорони здоров'я вже вирішені в Законі України "Основи законодавства України про охорону здоров'я". В той же час численні підзаконні нормативно-правові акти доповнюють, конкретизують, розкривають зміст наведеного закону.
Результати дослідження свідчать, що система нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я складається з комплексного та спеціального законодавства.
Обґрунтовується, що норми моралі на моральності вчиняють вплив на суспільні відносини, що виникають при наданні медичних послуг.
Для забезпечення юридично досконалого правового регулювання особистих немайнових суспільних відносин недостатньо закріплення відповідних прав в законі чи підзаконному нормативно-правовому акті, необхідно перетворити їх у реальне життя, тобто забезпечити їх реалізацію. Реалізація особистих немайнових прав складається з двох нерозривно пов’язаних компонентів: позитивного та негативного. Можливість вчиняти певні дії самою уповноваженою особою (позитивний аспект) безпосередньо залежить від можливості вимагати від інших осіб вчинення певних дій чи утримання від їх вчинення (негативний аспект). Специфіка здійснення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, проявляється в тому, що поряд з двома традиційними, наведеними вище, способами тут можна виділити ще один. Таке право, як право на життя (ст. 281 ЦК), знаходиться в стані постійної, безперервної реалізації.
При співставленні поведінки управомоченої та зобов’язаної особи можна виділити три варіанти реалізації особистих немайнових прав. По-перше, реалізація права відбувається при активних діях управомоченої особи та бездіяльності всіх зобов’язаних осіб. По-друге, реалізація особистого немайнового права відбувається при бездіяльності обох сторін правовідношення. По-третє, реалізація відбувається при активних діях обох сторін.
Доведено недоцільність комплексного підходу до юридичної категорії права на життя, згідно якого до неї включається матеріальна та нематеріальна складові частини. Така позиція підтверджується Конституцією України, яка закріпила невід’ємне право кожної людини на життя у ст. 27, а право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, у ст. 48.
При розгляді системи гарантій реалізації і захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, пропонуються наступні складові напрямки:
1. прокурорський нагляд, що включає в себе нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Крім того, органи прокуратури підтримують державне обвинувачення в суді, а також здійснюють представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
2. парламентський контроль, що здійснюється через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
3. судовий захист в національних судових органах та в Європейському Суді з прав людини.
4. наявність нормативно урегульованого інституту скарг та заяв.

В роботі проводиться розмежування охоронних та захисних норм. Такий поділ має не лише теоретичне значення, але й практичне, з точки зору юридичної техніки, що застосовується при формулюванні правової норми нового закону. В залежності від того, до якої категорії законодавець бажає віднести ту чи іншу норму права, від того, якого забарвлення він бажає їй надати, змінюється формулювання нормативного припису в законі.
Набула подальшого розвитку теза про те, що міри відповідальності та міри захисту співвідносяться як, відповідно, частина і ціле. Перше є складовою частиною другого, міри захисту являють собою більш широке поняття.
Предметом правового захисту є не тільки особисті немайнові права, але й інтереси, а також правопорядок в цілому. Основна різниця між суб’єктивним правом та охоронюваним законом інтересом полягає в тому, що охорона одних інтересів прямо передбачена законом (суб’єктивним правом), а інші випливають із духу закону. Законний інтерес характеризується меншим рівнем визначеності управомоченого та зобов’язаного суб’єкта, меншим рівнем гарантованості порівняно з суб’єктивним правом. Інтереси поділяються на ті, що опосередковані суб’єктивним правом, закріпленим в законодавчому акті, та інтереси, що не підтверджені відповідним суб’єктивним правом.
Доведено, що способи захисту поділяються на дві групи. До першої групи входять ті способи, що в результаті їх застосування не виникає нове правовідношення. До другої, більш чисельної групи способів захисту, входять ті, що породжують нове правовідношення, реалізація якого може бути забезпечена силою державного примусу.
Здійснення особистих немайнових прав неможливе без забезпечення дієвих способів їх захисту. Не всі способи захисту, перелічені у ст. 16 ЦК, можуть бути застосовані при захисті особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують її природне існування. Наприклад, виконання обов’язку в натурі та стягнення неустойки зовсім не притаманні досліджуваній групі прав. Ми пропонуємо поділяти способи захисту цивільних прав та інтересів на загальні та спеціальні.
У роботі обстоюється теза, що відновлення становища може бути матеріальне і формальне, або пряме і опосередковане. В першому випадку відбувається реальне повернення потерпілої особи в попередній стан. Наприклад, після незаконного вилучення об’єкта власності з володіння він повертається власнику. При формальному відновленні становища безпосередньо поновити право не здатна жодна галузь права, однак цивільне право може виконати компенсаційну функцію.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28 червня 1996 р.// ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // ВВР УРСР 1984, додаток до № 51, Ст. 1122.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // ВВР України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
4. Сімейний кодекс від 10 січня 2002 р. // Урядовий кур'єр. – 2002. – № 44 від 06.03.2002.
5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.// ВВР України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
6. Цивільний кодекс Української РСР: Затверджено Законом УРСР від 18 липня 1963 р. // ВВР УССР. – 1963. – № 30. – Ст. 463.
7. Закон України від 19 листопада 1992 р. "Основи законодавства України про охорону здоров’я" // ВВР України. – 1993. – № 4. – Ст. 19.
8. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 р. // ВВР України. –2001. – № 43. – Ст. 214.
9. Закон України від 21 квітня 1999 р. “Про виконавче провадження” // ВВР України. – 1999. – № 24. – Ст. 207.
10. Закон УРСР від 4 лютого 1994 р. "Про внесення змін до ЦК УРСР" // ВВР. –1994. – № 24. – Ст. 177.
11. Закон України від 4 березня 1998 р. “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” // ВВР України. –1998. – № 35. – Ст. 236.
12. Закон України від 23 вересня 1997 р. “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” // ВВР України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
13. Закон України від 23 червня 1995 р. “Про донорство крові та її компонентів” // ВВР України. – 1995. – № 23. – Ст. 183.
14. Закон України від 24 лютого 1994 р. “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” // ВВР України. – 1994. – № 27. – Ст. 218.
15. Закон України від 18 березня 2004 р. "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" // Офіційний вісник України . – 2004. – № 15. – Ст. 1028.
16. Закон України від 23 вересня 1999 р. “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” // ВВР України. – 1999. – № 46-47. – Ст. 403.
17. Закон України від 12 грудня 1991 р. “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” // ВВР України. – 1992. – № 11. – Ст. 152.
18. Закон України від 6 квітня 2000 р. “Про захист населення від інфекційних хвороб” // ВВР України. – 2000. – № 29. – Ст. 228.
19. Закону України від 8 червня 2000 року "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" // ВВР України. – 2000. – № 40. – Ст. 337.
20. Закон України від 12 травня 1991 р. “Про захист прав споживачів” // ВВР України. – 1991. – № 30. – Ст. 379.
21. Закон України від 6 грудня 1991 р. “Про збройні сили України” // ВВР України. – 1992. – № 9. – Ст.108.
22. Закон України від 2 жовтня 1996 р. “Про звернення громадян” // ВВР України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
23. Закон України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України” // ВВР України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.
24. Закон України від 4 квітня 1996 року “Про лікарські засоби” // ВВР України. – 1996. – № 22. – Ст. 86.
25. Закон України від 24 грудня 1993 р. “Про органи реєстрації актів громадянського стану” // ВВР України. – 1994. – №14. – Ст. 78.
26. Закон України від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища” // ВВР України. – 1991. – № 41. – Ст. 546.
27. Закон України від 15 листопада 2001 р. “Про попередження насильства в сім’ї” // ВВР України. – 2002. – № 10. – Ст.70.
28. Закон України від 30 червня 1993 р. “Про попереднє ув’язнення» // ВВР України. – 1993. – № 35. – Ст. 360.
29. Закон України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” // ВВР України. – 1995. – № 1. – Ст. 1.
30. Закон України від 10 липня 2003 р. “Про поховання та похоронну справу” // ВВР України. – 2004. – № 7. – Ст. 47.
31. Закон України від 5 листопада 1991 р. “Про прокуратуру” // ВВР України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
32. Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про психіатричну допомогу” // ВВР України. – 2000. – № 19. – Ст. 143.
33. Закону України від 3 липня 1996 р. "Про рекламу" // ВВР України. – 1996. – 39. – 181.
34. Закон України від 17 листопада 1992 р. “Про статус народного депутата” // ВВР України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
35. Закон України від 15 грудня 1992 р. “Про статус суддів” // ВВР України. –1993. – № 8. – Ст. 56.
36. Закон України від 4 листопада 2001 р. "Про страхування" // ВВР України. – 2002. – № 7. – Ст. 50.
37. Закон України від 16 липня 1999 р. “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” // ВВР України. – 1999. – № 41. – Ст. 377.
38. Закон України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" // ВВР України. – 1995 – № 31. – Ст. 241.
39. Закон України від 24 грудня 1993 р. "Про фізичну культуру і спорт" // ВВР України. – 1994. – № 14. – Ст. 80.
40. Закон України від 23 грудня 1997 р. “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” // ВВР України. – 1998. – № 20 . – Ст. 99.
41. Закон України від 23 грудня 1997 р. “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” // ВВР України. – 1998. – № 19. – Ст. 98.
42. Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. "Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища" // ВВР України . – 1992. – № 46. – Ст. 637.
43. Указ Президента України від 7 грудня 2000 р. № 1313/2000 “Концепція розвитку охорони здоров’я населення України” // Офіційний вісник України . – 2000. – 49. – Ст. 2116.
44. Указ Президента України від 08.08.2000 № 963/2000 “Про додаткові заходи щодо поліпшення медичної допомоги населенню України” // Офіційний вісник України . – 2000. – 32. – Ст. 1344.
45. Указ Президента України від 1 листопада 2000 р. № 1182/2000 “Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції / СНІДу" // Офіційний вісник України . – 2000. – 44. – Ст. 1891.
46. Указ Президента України від 28 квітня 2004 р. № 493/2004 "Про Стратегію економічного та соціального розвитку України "Шляхом Європейської інтеграції" на 2004-2015 роки" // Офіційний вісник України. – 2004. – № 18. – Ст. 1278.
47. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. № 2026 "Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІД" // Офіційний вісник України. – 1998. – № 51. – С. 42.
48. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303 “Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань” // Офіційний вісник України. – 1998.– № 33.– С. 61.
49. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються державними закладами охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти” // Урядовий кур'єр вiд 26.09.1996.
50. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 32 “Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних видів риб та інших об'єктів водного промислу” // Офіційний вісник України. –1998. – № 3. – С. 175.
51. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 р. № 521 “Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України” // Офіційний вісник України. –1998. – № 16. – С. 55.
52. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1146 “Про надання медичної допомоги іноземним громадянам” // Урядовий кур'єр вiд 26.09.1996.
53. Постанова Кабінету Міністрів від 6 листопада 1997 р. № 1238 “Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення” // Офіційний вісник України. – 1997. – № 46. – С. 53.
54. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 р. № 1177 "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю чи майну члена територіальної, дільничної виборчої комісії, що здійснює підготовку та проведення виборів Президента України, у зв'язку з виконанням обов'язків члена виборчої комісії" // Офіційний вісник України. – 2004. – № 36. – Ст. 2400.
55. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 "Про Правила дорожнього руху" // Комп'ютерна правова база "Нормативні акти України" / www.№au.kiev.ua
56. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 р. № 559 “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 14. – С. 110.
57. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. № 1464 “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству” // Комп'ютерна правова база "Нормативні акти України" / www.nau.kiev.ua
58. Наказ МОЗ України від 25 травня 2000 року № 120 “Інструкція з організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/ СНІД” // Офіційний вісник України . – 2000. – № 46. – Ст. 2030.
59. Наказ МОЗ України від 1 листопада 2000 року № 281 “Інструкція про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 47. – Ст. 2050.
60. Наказ МОЗ України від 31 жовтня 2000 № 276 “Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 47. – Ст. 2049.
61. Наказ МОЗ України та МВС України від 16.06.98 № 158/417 “Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 30. – С. 485.
62. Наказ МОЗ України від 25 вересня 2000 року № 226 “Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст. 1804.
63. Наказ МОЗ України від 16 липня 1997 року № 225 “Про затвердження Переліку видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги” // Офіційний вісник України. – 1998. – № 3. – С. 325
64. Наказ МОЗ України від 11 лютого 1998 року № 36 “Про затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 3. – Ст. 103.
65. Наказ МОЗ України від 4 лютого 1997 р. № 24 "Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення" // Офіційний вісник України. – 1997. – № 10. – С. 181.
66. Наказ МОЗ України від 15 березня 1996 року № 57 “Про надання медичної допомоги особам, що потребують зміни (корекції) статевої належності”.
Міжнародні конвенції, договори, нормативно-правові акти інших країн та міжнародних організацій
67. Конвенція Ради Європи про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р.: Ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. // ВВР України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
68. Загальна декларація прав людини: Прийнято резолюцією 217 а (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. // Док. ООН A/RES/217/A// Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2–е вид. – К.:Юрінформ, 1992. –С. 18–24.
69. Конвенція ООН про права дитини: Прийнято резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. // Док. ООН A/RES/44/25 // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2–е вид. – К.:Юрінформ, 1992. –С. 123–141. Про ратифікацію конвенції про права дитини: Постанова Верховної Ради УРСР від 27.02.91 р. // ВВР України. – 1991. – № 13. – Ст. 145.
70. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: Прийнято резолюцією 2200А (ХХІ) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. // Док. ООН A/RES/2200 А (ХХІ) // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ, 1992. –С. 24–36.
71. Гражданский кодекс Российской Федерации. / Собрание закондательства Российской Федерации. – 1994. – № 32. – Ст. 3301.
72. Закон РФ «О погребении и похоронном деле»/ Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 3. – Ст. 146.

Спеціальна література
73. Алексеев С.С. Об объекте права и правоотношения // Вопросы общей теории советского права. – М., 1960. – с. 284–308.

74. Алексеев С.С. Предмет советского социалистического гражданского права: Учёные труды Свердловского юридического института. – Свердловск: Издательство Свердловского юридического института, 1959. – Т.1.: Серия “Гражданское право”. – 333 с.
75. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Издательство “Юридическая литература”, 1966. – 186 с.
76. Апранич М.Л. Проблемы гражданско-правового регулирования личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными: Автореф. дис...канд.юр.наук: 12.00.03 / Санкт-Петербургский Государственный университет. – Санкт-Петербург, 2001. – 24с.
77. Апранич М.Л. Проблемы гражданско–правового регулирования личных неимущественных отношений, не связанных с имущественными. Дис. ... канд.юрид.наук.: 12.00.03 / Санкт-Петербургский Государственный университет. – Санкт-Петербург, 2001. – 144 с.
78. Аскназий С. Основные вопросы Гражданского кодекса СССР в свете решений ХVII съезда ВКП(б) // Советская юстиция. – 1934. – № 14. – с. 37-44.
79. Болотіна Н. Медичне право у системі права України // Право України. – 1999. – № 7. – с. 116-121.
80. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Изд. 3-е, стереотипное. – М.: Статут, 2001. – 848 с.
81. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат., 1963. – 196 с.
82. Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. (Очерк теории). – М.: Юридическая литература, 1976. – 216 с.
83. Братусь С.Н. О соотношении гражданской правоспособности и субъективных гражданских прав //Советское государство и право. – 1949. – № 8. – с. 30-37.
84. Бро Ю.Н. Проблемы применения права. Учеб. пос./ Иркутский гос. ун–т им. А.А.Жданова, 1980. – с. 85.
85. Бурзель Ю. Щодо встановлення верхньої межі відшкодування моральної (немайнової) шкоди // Право України. – 2003. – № 3. – с. 40-42.
86. Бутнев В.В. Понятие механизма защиты субъективных гражданских прав // Механизм защиты субъективных гражданских прав. – Ярославль: Ярославский государственный университет, 1990. – С. 5-17.
87. Варул П.А. О некоторых теоретических вопросах защиты субъективных гражданских прав // Проблемы понятийного аппарата наук гражданского и гражданско–процесуального права: сборник научных трудов /Под ред. В.А. Носова. Ярославский государственный университет. – Ярославль, 1987. – с. 19-26.
88. Вершинин А.П. Меры защиты субъективных прав по гражданскому законодательству // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных гражданских прав. Сборник научных трудов. – Ярославль, 1988. – с. 54- 59.
89. Вилейта А.П. Личные неимущественные правоотношения по советскому гражданскому праву: Автореф. дис...канд.юр.наук: 12.00.03 / Вильнюс. государственный ун-т им. В. Капсунаса. – Вильнюс, 1967. – 18 с.
90. Витрук Н.В. Система советского права и перспективы ее развития. Высту-пление на "круглом столе" журнала "Советское государство и право" // Со¬ветское государство и право. – 1982. – №7. – С. 104–106.
91. Володина Ю. Непокорные децибелы // Юридическая практика № 33 (243), 14 августа 2002 г. – С. 12.
92. Генкин Д.М. Предмет советского гражданского права // Советское государство и право. – 1939. – № 4. – с. 37-42.
93. Головченко В., Грузова Л. Законодавство України про охорону здоров’я: проблеми реформування та оновлення // Право України. – 2000. – № 11. – С. 93-95.
94. Гориславський К.О. Право людини та громадянина на самозахист життя і здоров’я від протиправних посягань: Автореф.дис...канд.юр.наук.: 12.00.02/ Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2003. – с. 17.
95. Горшенев В.М. Способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. – М.: Юридическая литература, 1972. – 258 с.
96. Гражданское право. Учебник. Часть I. Издание третье, переработанное и дополненное.\Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.:ПРОСПЕКТ, 1998. –632 с.
97. Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. –2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 816 с.
98. Гражданское право. Т.1 / М.М. Агарков, С.Н. Братусь, Д.М. Генкин, В.И. Серебровский, З.И. Шкундин. Под ред. проф. М.М. Агаркова и проф. Д.М. Генкина. – М.: Юридическое издательство НКЮ СССР, 1944. – 419 с.
99. Гражданское право. Учебник для юридических школ / М.В. Зимелева, В.И. Серебровский, З.И. Шкундин. Под ред. проф. С.Н. Братуся. –М.: Юридическое издательство МЮ СССР, 1947. – С. 65.
100. Гражданско-правовая охрана интересов личности / Под ред.проф. Б.Б. Черепахина. – М., Юридическая литература. – 1969. – 256 с.
101. Гражданско-правовое положение личности в СССР / Отв. ред. Н.С. Малеин. – М., Наука. – 1975. – 399 с.
102. Гревцов Ю.И. Проблемы теории правового отношения. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1981. – 82 с.
103. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. Изд. 2-е, стереотип. – М.: Статут, 2001. – 411 с. (Классика российской цивилистики).
104. Грибанов В.П. Интерес в гражданском праве // Советское государство и право. – 1967. – № 1. – с. 49-56.
105. Гукасян Р.Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1970. – 190 с.
106. Гуревич И. Честь и другие неимущественные права граждан и их охрана в социалистическом обществе // Советская юстиция. – 1939. – № 2. – с. 26-32.
107. Гуревич И. Честь и другие неимущественные права граждан и их охрана в социалистическом обществе // Советская юстиция. – 1939. – № 3. – с. 13-19.
108. Домбровська О. Забезпечення реалізації суб’єктивного права на життя людини (теоретико–правовий аспект) // Підприємство, господарство і право. –2003. – № 3. – с. 98-101.
109. Дробышевская Т.В. Личные неимущественные права граждан и их гражданско–правовая защита: Монография / Красноярск: Краснояр. гос. ун-т, 2001. – 131 с.
110. Дубровская Н. Пьяный отец избил шестимесячного сына// Сегодня. – 17 сентября. – 2002.
111. Дудин А.П. Объект правоотношения (вопросы теории). –Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. – 80 с.
112. Европейский суд исключил право на смерть из прав человека. // Юридическая практика № 19 (229), 8 мая 2002 г. – с. 8.
113. Егоров К.Ф. Личные неимущественные права граждан СССР // Вопросы советского права. Уч.зап. ЛГУ. № 151, 1953. – 139-157.
114. Егоров Н.Д. Личные неимущественные права граждан и организаций как институт советского гражданского права //Известия высших учебных заведений. Правоведение. – 1984. – № 6. – с. 30-38.
115. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование общественных отношений: единство и дифференциация. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1988. – 176 с.
116. Егоров Н.Д. Личные неимущественные права и их защита // Проблемы совершенствования законодательства о защите субъективных гражданских прав. – Ярославль: Ярослав.гос.ун-т, 1988. – с. 25-32.
117. Елисейкин П.Ф. Правоохранительные нормы: понятие, виды, структура //
Защита субъективных прав и гражданское судопроизводство. Вып. 2. Сбор¬ник научных трудов. – Ярославль, 1977. – С. 25-36
118. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве и их социальное значение. Дис... канд.юр.наук: 12.00.03. / МГУ. – М., 1984. – 198 с.
119. Жакенов В.А. Личные неимущественные права в советском гражданском законодательстве и их социальное значение: Автореферат дис. ... канд.юр.наук: 12.00.03. / МГУ. – М., 1984. –27 с.
120. Забара І.М. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди в міжнародному приватному праві: Автореф.дис...канд.юр.наук: 12.00.03/Київський національний університет імені Тараса Шевченка. –К., 2002. – 22 с.
121. Загальна теорія цивільного права: Підручник \ О.А. Підопригора, Д.В.Боброва, О.В.Дзера та ін.; За ред. О.А.Підопригори і Д.В.Бобрової. – К.: Вища шк., 1992. – 454 с.
122. Знаменський Г. Хиби книги другої проекту ЦК України // Українське право. – № 3 (8). – 1997. – с. 122-123.
123. Илларионова Т.И. Система гражданско–правовых охранительных мер. – Томск. Издательство Томского университета. – 1982. – с. 168.
124. Иоффе О.С. Личные неимущественные права и их место в системе советского гражданского права // Советское государство и право. – 1966. – №7. – с. 51-59.
125. Иоффе О.С. Новая кодификация советского гражданского законодательства и охрана чести и достоинства граждан // Советское государство и право. – 1962. –№ 7. – с. 59-71.
126. Иоффе О.С. Гражданско–правовая охрана интересов личности в СССР // Советское государство и право. – 1956. – № 2. – с. 55-66.
127. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1949. – 141 с.
128. Иоффе О.С. Советское гражданское право (курс лекций) ч. 1 Общая часть. Право собственности. Общее учение об обязательствах. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1958. – 511 с.
129. Иоффе О.С. Спорные вопросы о правоотношении // Очерки по гражданскому праву (сборник статей). – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1957. – с. 21-65.
130. Иоффе О.С. Обязательственное право. М.: Юрид. лит., 1975. – 880 с.
131. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. М.: Государственное издательство юридической литературы, 1961. – 384 с.
132. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000. – 377 с.
133. Кашин В. Оценка морального ущерба в РФ // Юридическая практика. – 2003. – № 22 (284). – с. 10.
134. Квернадзе Р.А. Некоторые аспекты становления и развития законодательства в области здравоохранения // Государство и право. – 2001. – 8. – С. 99-104.
135. Кечекьян С.Ф. Правоотношение в социалистическом обществе. – М.: Изд-во АН СССР, 1958. – 187 с.
136. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. – К.: Український центр правничих студій, 2000. – 336 с.
137. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой (постатейный). Изд.2-е,испр. и доп. с использованием судебно–арбитражной практики/ Отв. ред. О.Н. Садиков. – М.: Юридическая фирма КОНТРАКТ; ИНФРА.М, 2003. – 448 с.
138. Конституционный статус личности в СССР. – М.: Юрид.лит., 1980. – 256 с.
139. Конституція України: Офіц. Текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посібник/Авт. – упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламент. вид-во, 1999. – 544 с. –(Законодавство: нормат док. та комент.).
140. Копейчиков В.В. Реализация субъективных прав граждан // Советское государство и право. – 1984. – № 3. – с. 13-20.
141. Коротенко А.І. Права людини і психіатрія // Україна: права людини в перехідний період / Під ред. В.І.Євінтова. – К.: Сфера, 2001. – с.105-121.
142. Костюк В.Д. Нематериальные блага. Защита чести, достоинства и деловой репутации. – М.: Лекс-Книга, 2002. – 320 с.
143. Кохановська О.В. Цивільно–правові аспекти регулювання відносин у сфері використання інформаційних систем. Дис... канд.юр.наук: 12.00.03/Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 1998. – 199 с.
144. Красавчиков О.А. Охрана интересов личности и свод законов Советского государства // Гражданско–правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1977. – с. 5-34.
145. Красавчикова Л.О. Право гражданина на собственное изображение // Гражданско–правовая охрана интересов личности в СССР. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1977. – с. 96-104.
146. Красавчикова Л.О. Личная жизнь граждан под охраной закона. – М.: Юрид.лит., 1983. – 160 с.
147. Красавчикова Л.О. Гражданско-правовая охрана личной жизни советских граждан: Автореф.дис…канд.юр.наук.:12.00.03 / Свердловский юридический институт. – Свердловск, 1979. – 15 с.
148. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных, не связаных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации: Автореф. дис…докт.юр.наук.: 12.00.03 / Уральская государственная юридическая академия. – Екатеринбург, 1994. – 43 с.
149. Красавчикова Л.О. Понятие и система личных, не связаных с имущественными прав граждан (физических лиц) в гражданском праве Российской Федерации. Диссертация …докт.юр.наук.: 12.00.03 / Уральская государственная юридическая академия. – Екатеринбург, 1994. – 436 с.
150. Красавчикова Л.О. Право на охрану здоровья (гражданско–правовой аспект) // Актуальные проблемы гражданского права. – Свердловск: Сверд.юрид.ин-т, 1986. – с. 58-66.
151. Красавчикова Л.О. Перспективы и проблемы в регулировании личных неимущественных отношений по новому ГК РФ // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. – М.: Статут, 2001. – с. 50-62.
152. Красицька Л.В. Право громадян України на життя, здоров’я, свободу і особисту недоторканність. Дисертація… канд.юр.наук: 12.00.03 / Університет внутрішніх справ МВС України – Харків, 1999. – 197с.
153. Крашенинников Е.А. Охранительные и регулятивные нормы – относительно самостоятельные разновидности норм советского права// Процессуальные вопросы повышения эффективности правового регулирования социалистических общественных отношений. Межвузовский тематический сборник. – Ярославль: Ярославский государственный университет, 1981. – с. 62-70.
154. Крашенинников Е.А. Структура субъек¬тивного права и право на защиту // Защита субъективных прав и гражданское судопроизвод¬ство. – Ярославль, 1977.
155. Лапицкий Б. Вознаграждение за неимущественный вред. Сб.
Ярославского ун-та. Ярославль,1920. Вып.1.
156. Леушин В.И. Способы реализации правосубъектности // Проблемы реализации права. Межвузовский сборник научных трудов. – Свердловск, 1990. – с. 96-101.
157. Либерман А. Охрана неимущественных прав граждан // Советская юстиция. – 1939. – с. 19-21.
158. Магазинер Я.М. Объект права // Очерки по гражданскому праву (сборник статей). – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1957. – с. 65-79.
159. Малеин Н.С. Тенденции развития гражданского права // Советское государство и право. – 1978. – № 1. – с. 39-47.
160. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР. – М.: Юрид.лит., 1981. – 216 с.
161. Малеин Н.С. Право и медицина // Советское государство и право. – 1981. – № 7. – с. 79-86.
162. Малеин Н.С. Охраняемый законом интерес // Советское государство и право. – 1980. – № 1. – с. 27-34.
163. Малеина М.Н. Защита личных неимущественных прав советских граждан. – М.: Знание, 1991. – 128 с.
164. Малеина М.Н. Личные неимущественные права граждан (понятие, осуществление, защита). – 2-е изд., испр. и доп. – М.: МЗ–ПРЕСС, 2001. – 244 с.
165. Малеина М.Н. О предмете гражданского права // Госуда