Православна церква в Україні наприкінці ХVII – у XVIII-му ст.: історіографія : Православная церковь в Украине в конце XVII - XVIII-м в .: историография

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Історичний факультет

На правах рукопису
УДК 930.1:281.9 (477) ”16/20”

ЛАСТОВСЬКИЙ ВАЛЕРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Православна церква в Україні
наприкінці ХVII у XVIII-му ст.: історіографія

07.00.06 Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Науковий консультант:
Доктор історичних наук, професор
Казьмирчук Г.Д.

Київ - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1.

Сучасний стан наукової розробки і джерельної бази досліджень з історії православної церкви кінця ХVII ХVIIIст.

14

РОЗДІЛ 2.

Теоретичні та методологічні аспекти наукових досліджень історії православної церкви України кінця ХVII- XVIIIст.

30

РОЗДІЛ 3.

Розвиток української історичної науки і питання історії православної церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙст.

71

РОЗДІЛ 4.

Вітчизняна історична думка про українське православне духовенство в системі соціальних відносин

136

РОЗДІЛ 5.

Православна церква в Україні і політичне життя: погляди в історіографії

212

РОЗДІЛ 6.

Історичні дослідження персоналій діячів православної церкви в Україні кінця ХVII- XVIIIст.

283

РОЗДІЛ 7.

Православні монастирі в Україні як об’єкт вивчення в історіографії

347

ВИСНОВКИ

387

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

395

ДОДАТКИ

466

ВСТУП

Актуальність дослідження. Свого часу відомий французький історик Марк Блок (1886-1944) у своїй класичній праці, викладаючи власну точку зору на предмет історичної науки зауважив: ...За видимими обрисами пейзажу, знарядь або машин, за самими, здавалося б, сухими документами і інститутами, цілком відчуженими від тих, хто їх створив, історія хоче бачити людей”[1]. Справді, неможливо вивчати історію, якщо не бачити за нею постаті тих, хто її творив або творить. Будь-які сучасні проблеми суспільства це проекція тих проблем, які не були вирішені в минулому або ж були вирішені адекватно до тодішніх реалій, але не в інтересах суспільства. Це, зокрема, у повній мірі стосується нинішньої церковно-релігійної ситуації в Україні, за якої маємо одразу три православні конфесії (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ), що не можуть знайти спільної мови заради тих людей, котрим вони покликані служити за своєю природою. Але початок цій ситуації був покладений ще наприкінці ХVЙЙ ст і був закріплений подальшим розвитком подій протягом всього ХVЙЙЙ ст. Спроба ж її змінити на користь національної” ідеї в ході Української революції 1917-1920 рр. мала лише частковий успіх і швидко закінчилася у 1930-40-х рр. Лише в 1990-х рр. вона знову була піднята в середовищі духовенства, але замість його консолідації призвела до розколу і нерозуміння. Саме витоки сучасної ситуації, котра є не лише суто релігійною проблемою, але в більшій мірі стала соціально-політичною, і є предметом розгляду багатьох наукових публікацій нинішньої науки.
Історія церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙ ст. на сьогодні нараховує у своєму активі величезну кількість історичних досліджень, що з’являлися протягом ХІХ початку ХХІ ст., різноманітних історіографічних шкіл і напрямів. І саме ця ділянка наукових розвідок на сьогодні займає значне місце взагалі у всій історичній літературі, що стосується української історії цього періоду. Однак, до сьогодні в історіографії ще належним чином не було оцінено той величезний вклад, який був внесений істориками в розвиток української історичної науки дослідами саме з історії церкви. Узагальнюючі історіографічні дослідження фактично відсутні. Можна вказати лише на дисертаційну роботу С.Я.Білої, присвяченої процесу формування і нагромадження історичних знань про розвиток греко-католицької церкви і суспільних відносин у зв’язку з цим процесом в межах православної Київської митрополії наприкінці ХVЙЙ на початку ХVЙЙЙ ст.[2]
Разом з тим, цілком очевидно, що історія церкви в України є невід’ємною частиною історії України в цілому. Вона так само дотична до соціальних, економічних, політичних, культурних та етнонаціональних проблем, що вирішуються науковцями. Про це свідчить безмежна кількість праць, в яких зачіпаються всі ці питання, а разом з ними й історія церковних структур. Історія України не можлива без історії церкви, адже остання відігравала значну роль у розвитку як української нації, так і української державності. Занепад же останньої у ХVЙЙЙ ст. так само тягнув за собою і занепад церкви. Коли ми говоримо про діяльність Уложеної Комісії та Україну, то так само говоримо і про пункти” українського духовенства. Коли ми говоримо про Коліївщину, то не можна оминути й питання релігійної ситуації на Правобережжі та діяльності окремих православних церковних ієрархів (зокрема, ігумена Мельхиседека Значко-Яворського, єпископа Гервасія Лінцевського, єпископа Георгія Кониського та ін.) та рядових представників українського духовенства. Однак, переважно в історіографічних роботах саме ці моменти й пропускаються.
Історія православної церкви в Україні є однією з найпроблемніших ділянок сучасної історичної науки. Цьому є кілька причин. По-перше, до початку 1990-х рр. ця тема перебувала під табу” радянської політичної системи. І саме тому більше ніж семидесятирічний розрив між науковими дослідженнями з цієї теми завдав значної шкоди, оскільки з української історіографії було викреслено цілий масив літератури різних шкіл і напрямів, різних ідеологічних підходів і вподобань. По-друге, цим, фактично, було вилучено з наукового обігу величезну кількість першоджерел, частина з яких була втрачена назавжди, а частина стала доступною для широкого кола дослідників лише тепер. По-третє, як наслідок перших двох причини, сучасна українська історична наука поки що не має концепції історії церкви в Україні (на відміну, наприклад, від російської історичної науки).
Разом з тим, вже більше двохсот років йде невпинний науковий пошук істориків і дослідників представників різних напрямів щодо відтворення місця і ролі православної церкви в історії українського суспільства і держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації була затверджена Вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертаційна робота виконувалася у відповідності з планами науково-дослідної роботи кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єктом дослідження є стан і розвиток вітчизняної та зарубіжної історичної думки в процесі вивчення історії православної церкви в Україні періоду кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ-го ст.
Предметом дослідження є наукова думка вітчизняних та зарубіжних дослідників щодо місця та ролі православної церкви в історії України кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст.
Мета дослідження: з’ясувати процес становлення і розвитку історичних знань та ставлення дослідників у вітчизняній та зарубіжній історичній науці в питанні про історію православної церкви в Україні відносно соціально-політичних та суспільно-економічних процесів наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙст.
Відповідно до обраної мети визначено й основні завдання дисертаційного дослідження:
· з’ясувати основні етапи та напрями дослідження історії православної церкви в Україні кінця ХVII ХVIII ст., сучасний стан наукової розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історичній науці;
· виявити, систематизувати і класифікувати історіографічні джерела з вивчення історії православної церкви та встановити об’єктивність їх джерельної інформації;
· дослідити повноту і достовірність відображення в історіографії основних подій та явищ, особливостей історичного розвитку православної церкви в Україні наприкінці ХVII протягом ХVIIIст.;
· висвітлити новітні методологічні підходи дослідників до розробки питань з історії православної церкви;
· виокремити внесок окремих вчених у вивчення історії православної церкви в Україні, їх належність до напрямів та наукових шкіл;
· окреслити на основі наявних праць недостатньо вивчені аспекти, спотворені або сфальсифіковані події, явища та процеси, визначити напрями майбутніх дослідницьких пошуків.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період ХІХ початку ХХІст. Нижня межа роботи обумовлюється початком проведення систематичних наукових досліджень з історії церкви в Україні кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст. у вітчизняній і зарубіжній історичній науці, а верхня межа необхідністю з’ясування сучасного стану вивчення цього питання. Крім того, встановлюються хронологічні межі стосовно предмету історіографії даного питання: кінець ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст.; тут нижня межа обумовлюється приєднанням Київської митрополії до Московського патріархату, а верхня завершенням процесу остаточної ліквідації самобутності православної церкви в Україні.
Географічні рамки дослідження визначаються специфікою розвитку історіографічного процесу з питання вивчення історії православної церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ протягом ХVЙЙЙ ст. у вітчизняній та зарубіжній історичній науці, котра розвивалася в межах сучасної України, Росії, Польщі та місцях діяльності зарубіжної української і російської діаспори. Крім того, другим рівнем географічних меж даного дослідження є предмет історіографії даного питання православна церква в Україні, що існувала в межах Київської митрополії (архієпископії), Чернігівської архієпископії та Переяславсько-Бориспільської єпархії.
Теоретико-методологічні основи дисертаційного дослідження забезпечують принципи науковості, історизму і об’єктивності, методи порівняльного аналізу, хронології, фактології, міждисциплінарного та структурно-системного наукового пізнання.
Наукова новизна отриманих результатів відображається як в самій постановці проблеми, так і у комплексному підході до її вирішення. Автором проведено всебічне наукове дослідження вітчизняної та зарубіжної історіографії з питання висвітлення в ній історії православної церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ протягом ХVЙЙЙ ст. По-новому оцінено внесок багатьох дослідників у вивчення цього питання, охарактеризовано основні тенденції, що панували в історичній науці протягом ХІХ поч.ХХІ ст. та визначено особливості підходів представників різноманітних історіографічних шкіл і напрямів до висвітлення історії церкви в Україні. Вперше з’ясовано і класифіковано наукові школи та напрями, представники котрих здійснили вагомий вклад у розвиток історичної науки у цьому питанні. Автором запропоновано ввести в науковий обіг точне розуміння понятійно-категоріального апарату, що безсистемно використовується багатьма дослідниками у своїх працях і визначено напрями подальших досліджень, що повинні закрити існуючі прогалини у вітчизняній науці та відтворити сфальсифіковані процеси розвитку церковно-суспільних відносин. Розкрито цілий ряд історіографічних проблем, що панували в українській історичній науці навколо висвітлення церковно-суспільних та церковно-державних відносин наприкінці ХVII протягом ХVIII ст.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичне, так і суто прикладне застосування для написання індивідуальних і колективних праць з історії та історіографії України, підготовки навчально-методичної літератури для системи вищої і загальноосвітньої школи, у освітньо-пропагандистській та науковій діяльності музейних установ України. Крім цього, вони можуть бути використані засобами масової інформації, органами влади і самоврядування, об’єднаннями громадян та релігійними організаціями у висвітленні окремих питань з історії церкви та її взаємовідносин з державою і суспільством.
Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом їх оприлюднення. Матеріали роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення і висновки дисертації викладені в публікаціях автора (загальним обсягом 32 друк. арк.), у тому числі в монографіях та статтях:
1. Дослідження у ХХ ст. аграрно-господарського стану церковних структур Переяславсько-Бориспільської єпархії (XVIII ст.) // Матеріали Всеукраїнського симпозіуму з проблем аграрної історії: В двох частинах.- К., 1997.- Частина друга.- С.136-139.
2. Александр Оглоблин. Захария Корнилович, еп.Переяславский и Бориспольский (1700-1715): Краткая заметка // Історіографічні дослідження в Україні.-К., 1999.- Вип.7.- С.243-253. (Публікація І.Верби та В. Ластовського. Коментар В. Ластовського).
3. Український Історик”: проблема православного духовенства в Україні XVIII-го ст. // Міжнародний Науковий Конгрес Українська історична наука на порозі ХХІ століття”.- Чернівці: Рута, 2001.- Т.1.- С.88-91.
4. Переяславсько-Бориспільська єпархія в історіографії ХІХ-поч.ХХ ст. // Міжнародний Науковий Конгрес Українська історична наука на порозі ХХІ століття”.- Чернівці: Рута, 2001.- Т.2.- С.37-41.
5. Кодекс українського права 1743 року і Києво-Печерська лавра // Лаврський альманах.- К.,2002.- Вип.7.- С.116-118.
6. Шлях до реалізації релігійної свободи. Пінська конгрегація 1791 року // Пам’ять століть.- 2002.- №4.- С.55-58.
7. Православна церква у суспільно-політичному житті України XVIII ст. (Переяславсько-Бориспільська єпархія): Монографія.- Черкаси: ЧІУ, 2002.- 137 с.
8. Андрій Яковлів і питання правового положення духовенства в Гетьманщині // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей.- №14.- Переяслав-Хмельницький, 2003.- С.190-194.
9. Інститут закордонних монастирів з точки зору Федора Тітова і питання його наукового дослідження // Могилянські читання 2002 року: Зб. наук. пр.- К.: ВІПОЛ, 2003.- С.285-287.(Співавт.: О.Л.Ластовська).
10.Політичні аспекти розвитку православної церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ у ХVІІІ ст. (за матеріалами історіографії Переяславсько-Бориспільської єпархії) // Історичний журнал.- 2004.- №5.- С.30-40.
11.Аграрно-господарський стан православної церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст. в оцінці вітчизняної історіографії // Український селянин.- Вип.8.- 2004.- С.39-41.
12.Пархоменко Володимир Олександрович // Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення / Під ред. проф.Г.Д.Казьмирчука.- К., 2004.- С.270. (Співавтор: О.В.Ляпіна).
13.Археографічна база сучасних досліджень з історії православної церкви в Україні кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ століть (на матеріалах вивчення історії Переяславсько-Бориспільської єпархії) // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.- Вип.71-72.- 2004.- С.94-96.
14.В.О.Пархоменко дослідник історії православної церкви в Україні ХVЙЙЙст. // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.- Вип.74-76.- 2004.- С.153-155.
15.Оцінка діяльності ігумена М.Значко-Яворського в історіографії // Історичний журнал.- 2004.- №12.- С.43-54.
16.Оцінка Ф.Тітовим ролі митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського в історії Української православної церкви наприкінці ХVЙЙ ст. та українська історіографія // Лаврський альманах.- Вип.12.- 2004.- С.78-82.
17.Погляди М.О.Максимовича на місце і роль православної церкви в історії українського суспільства наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙ ст. // Сумська старовина.- №ХІІІ-ХЙV.- 2004.- С.107-112.
18.Початковий етап розвитку досліджень з історії церкви в Україні кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст. (1805-1861 рр.) // Матеріали VЙЙ Міжнародної науково-практичної конференції Наука і освіта ’2004”.- Т.5.- Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004.- С.23-25.
19.Ігумен М.Значко-Яворський: проблема оцінки в історіографії // Православ’я наука суспільство: проблеми взаємодії. Матеріали Другої Всеукраїнської науково-практичної конференції.- Черкаси, 2004.- С.88-90.
20.Погляди М.О.Максимовича на зв’язки між православною церквою і козацтвом наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙ ст. // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні.- Вип.13.- К., 2004.- С.375-379.
21.Використання наукової термінології у дослідженнях з історії церкви: постановка питання // Вісник Черкаського університету.- Вип.66.- Черкаси, 2005.- С.11-15.
22.Польська історіографія про політичні аспекти історії православної церкви в Україні в ХVЙЙЙ ст. // Наука. Релігія. Суспільство.- 2005.- №1.- С.77-82.
23.Михайло Грушевський про православну церкву в Україні наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙ ст. // Український історик.- 2004-2005.- №3-4/1.- С.14-24.
24.Православна церква у суспільно-політичній ситуації на Правобережній Україні в 1760-х рр. (погляди М.О.Максимовича) // Наука. Релігія. Суспільство.- 2005.- №2.- С.67-72.
25.Андрій Яковлів про правове положення духовенства в Гетьманщині за Кодексом 1743р. // Наукові записки Національного університету Острозька академія”: Історичні науки.- Вип.5.- Острог-Торонто-Нью-Йорк, 2005.- С.305-310.
26.Суспільно-політичні аспекти історії православної церкви в Україні наприкінці ХVЙЙ протягом ХVЙЙЙ ст. на сторінках Київської старовини” (1882-1906 рр.) // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України.- 2005.- №4.- С.166-173.
27.Митрополит Є.Болховітінов про православну церкву в Україні наприкінці ХVЙЙ у ХVЙЙЙ ст. // Часопис української історії: Зб. наук. статей.- К., 2005.- Вип.3.- С.5-10.
28.Відносини гетьмана І.Мазепи та православної церкви в історіографії // Історичний журнал.- 2005.- №5.- С.68-79.
29.Звичаєві стосунки між українським селянством та Православною церквою (кін.ХVЙЙ-ХVЙЙЙ ст.) в історіографії// Український селянин.- Вип.9- 2005.- С.17-20.
30.Анафема на гетьмана І.Мазепу: історіографічний аспект // Проблеми історії України: програма і матеріали конференції, присвяченої 60-річчю Перемоги над фашизмом / День науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.- К.: Логос, 2005.- С.19-22.
31.Релігійний чинник Коліївщини 1768 р. в оцінці М.О.Максимовича // Збірник праць Всеукраїнських Максимовичівських читань.- Черкаси, 2005.- С.149-152.
32.М.В.Закревський про православну церкву в Україні кінця ХVII ХVIIIст.// Лаврський альманах.- Вип.14.- 2005.- С.186-189.
33.„Церковний історик” та „історик церкви”: співвідношення понять // Проблеми історії та історіографії України. Програма і матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 15-річчю з Дня Незалежності України / Наук. ред. проф. Казьмирчук Г.Д.- К.: Логос, 2006.- С.44-45.
34.Роль Київського університету у розвитку досліджень з історії православної церкви в Україні кінця ХVII ХVIII ст.// Православ’я наука суспільство: питання взаємодії. Матеріали Третьої Всеукр. наук. конф.- К.: Логос, 2006.- С.7-9.
35.Дослідження історії православного духовенства в Україні кінця ХVII ХVIII століть на сторінках „Українського історика” (1963-2003) // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.- Вип.85-86.- 2006.- С.19-22 (0,4 друк.арк.).
36.Відображення соціально-економічного розвитку православної церкви в Україні наприкінці ХVII протягом ХVIII століть на сторінках „Київської старовини” (1882-1906) // Вісник Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.- Вип.87-88.- 2006.- С.23-25 (0,4 друк.арк.).
37.Православні монастирі в Україні (кін.ХVII ХVIII ст.) як об’єкт вивчення в історіографії // Лаврський альманах.- Вип.16.- 2006.- С.18-23 (0,6 друк.арк.).
38.Історія православної церкви в Україні наприкінці ХVII у ХVIII ст.: історіографічні аспекти. Монографія.- К.: Логос, 2006.- 278 с.
Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені автором на наступних Всеукраїнських і Міжнародних наукових конференціях:
1. Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії (м.Черкаси, 1996 р.).
2. Міжнародний Науковий Конгрес Українська історична наука на порозі ХХІ століття” (м.Чернівці, 2001 р.).
3. Могилянські читання” (м.Київ, 2002 р.).
4. VЙЙ Міжнародна науково-практична конференція Наука і освіта ’2004” (м.Дніпропетровськ, 2004 р.).
5. Друга Всеукраїнська науково-практична конференція Православ’я наука суспільство: проблеми взаємодії” (м.Черкаси, 2004 р.).
6. Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (м.Київ, 2004 р.).
7. V Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії (м.Черкаси, 2004р.).
8. Могилянські читання” (м.Київ, 2004 р.).
9. Проблеми історії України: День науки історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка” (м.Київ, 2005 р.).
10.Всеукраїнські Максимовичівські читання (м.Черкаси, 2005 р.).
11.Третя Всеукраїнська наукова конференція Православ’я наука суспільство: питання взаємодії” (м.Київ, 2005 р.).
12.Могилянські читання” (м.Київ, 2005 р.).
13.„Проблеми історії та історіографії України”. Науково-практична конференція, присвячена 15-річчю з Дня Незалежності України (м.Київ, 2006р.).
14.Четверта Міжнародна конференція „Православ’я наука суспільство: питання взаємодії” (м.Київ, 2006 р.).
Структура дисертації зумовлена завданнями і метою дослідження. Робота складається із вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

[1] Блок М. Апология истории.- М.,1973.- С.18.

[2] Біла С.Я. Унійні процеси в західних єпархіях Київської митрополії (остання третина ХVЙЙ початок ХVЙЙЙ ст.):. Історіографія проблеми. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.- Дрогобич, 2004.- 238с.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Історія православної церкви в Україні кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст. представляє одну із малодосліджених сторінок у вітчизняній історичній науці. Її вивчення, визначення місця і ролі окремих православних єпархій, окремих церковних структур (монастирів, церков), діяльності священнослужителів від найнижчого рангу до вищої православної ієрархії в українському суспільстві, у вітчизняній історіографії ХІХ поч.ХХ ст. в більшій мірі носили неповний і фрагментарний характер. Переважно істориками розглядалися лише окремі епізоди з церковного життя та взаємовідносин церкви із суспільством і державою. Найбільше уваги приділялося суспільно-політичним проблемам, але тільки в деякій мірі розглядалися господарсько-економічні аспекти існування церковних структур, роль церкви у регулюванні соціальних взаємовідносин тощо. Без сумніву, найважливішим досягненням дореволюційної історіографії є введення в широкий науковий обіг нових документальних матеріалів. За цей час вперше істориками було розглянуто такі проблеми, як взаємовідносини між православним духовенством і населенням з одного боку та греко-католицькими і католицькими священиками і польською шляхтою з іншого, міжархієрейські стосунки у внутрішньоцерковному житті, суспільне і правове положення монастирів і церковного кліру, політичні умови існування єпархій.
Проведений аналіз існуючої наукової літератури з історії православної церкви в Україні дає підстави стверджувати, що відсутність у вітчизняній історичній науці комплексних та узагальнюючих історіографічних досліджень з означеного питання призвела до ситуації, за якої в багатьох сучасних наукових роботах представлена досить слабка історіографічна база, що, звичайно, негативно впливає на загальний стан науки. Хоча, в історичній науці існує значний масив наукової літератури узагальнюючого характеру з історіографії, проте, фактично, відсутні спеціальні історіографічні дослідження з історії православної церкви в Україні. Серед останніх можна виділити лише праці О.П.Оглоблина, В.І.Ульяновського, архієп. І.Ісіченка та окремі публікації локального характеру. З 1990-х рр. у вітчизняній історичній науці здійснюється розробка різнопланових тем з історії церкви в контексті котрих піднімалися окремі історіографічні аспекти, але вони спрямовані головним чином на вирішення вузьких завдань із здійснення огляду наукової літератури, а не аналізу історіографічного процесу в Україні.
Всі історіографічні джерела з історії церкви в Україні за жанром можна розподілити на наступні: 1) узагальнюючі праці, 2) спеціальні дослідження (в т.ч. дисертаційні), 3) наукові рецензії, 4) біографічні дослідження і 5) особисті матеріали істориків. Автором дисертаційного дослідження виявлено та систематизовано праці з даної теми за національно-державними ознаками: українська історіографія; російська історіографія; польська історіографія. Наступним етапом у класифікації історіографічних джерел повинен бути розподіл за церковно-релігійними ознаками: українська церковна історіографія; українська світська історіографія. Крім того, можна здійснити класифікацію історіографічних джерел за належністю до певного періоду у процесі розвитку історичної науки: українська дореволюційна історіографія; українська радянська історіографія; українська зарубіжна історіографія; українська сучасна історіографія. Відповідно до викладеного випливає, що можна говорити також про російську церковну або російську світську історіографію, російську дореволюційну (або радянську, зарубіжну, сучасну) історіографію, польську церковну або світську історіографію і т.п.
Із сер.ХІХст. і до поч.ХХст. у вітчизняній історичній науці існував український церковно-краєзнавчий напрям, представлений багатьма науковими роботами дослідників із духовних кіл священиків та ченців. До них, зокрема, відносяться праці П.Лебединцева, П.Троцького, П.Орловського, М.Думітрашко, М.Гаврілкова, П.Мазанова, М.Шпачинського та ін. Загальною їх рисою є розробка авторами місцевої історії православної церкви на фоні подій загальноукраїнського значення. Ще одним прикметним моментом цього напряму є розгляд питань, які підкреслюють особливості історичного розвитку православної церкви в Україні (наприклад, виборність духовенства, його самоврядування, стосунки із іншими соціальними прошарками населення тощо). Крім того, в цей період сформувалися київська школа В.Антоновича, галицько-київська школа М.Грушевського та соціально-економічна школа О.Лазаревського. Представники перших двох шкіл історію церкви в Україні розглядали більше у контексті суспільно-політичного розвитку, а остання через призму соціально-економічних процесів. Пізніше сформувалася й українська державна школа, у котрій перевага надавалася державно-політичним інтересам. Що ж до суто української церковної історіографії, то вона сформувалася остаточно тільки в сер.ХХ ст. і її генетичним попередником був український церковно-краєзнавчий напрям, котрий існував у сер.ХІХ на поч.ХХст.
Щодо об’єктивності джерельної інформації праць дослідників, то необхідно констатувати її залежність від концептуально-методологічних підходів кожного автора і від існуючої суспільно-політичної ситуації в країні. Тому „об’єктивність” представників української, російської, польської історіографії може мати статус лише умовної. Найменш „об’єктивною” можна вважати радянську історіографію, оскільки історична наука цього періоду не мала можливості взагалі будь-якого волевиявлення чи вільнодумства і перебувала під постійним тиском державного механізму.
Історія православної церкви в Україні відображалася багатьма дослідниками вітчизняної історії, представниками як церковної, так і світської історіографії, зокрема в працях київського митрополита Євгенія (Болховітінова), М.О.Максимовича, М.В.Закревського, П.Г.Лебединцева, Ф.Г.Лебединцева, М.В.Закревського, В.Б.Антоновича, О.М.Лазаревського, І.В.Лучицького, О.І.Левицького, М.С.Грушевського, О.Г.Лотоцького, В.О.Пархоменка, П.К.Федоренка, О.П.Оглоблина, І.Власовського, О.П.Крижанівського, В.М.Мордвінцева, В.І.Ульяновського та ін. Разом з тим, творчість більшості із цих дослідників саме в питанні вивчення ними історії церкви в Україні кінця ХVЙЙ ХVЙЙЙ ст. залишалася не дослідженою у нинішній історичній науці.
Протягом ХІХ ХХ ст. у вітчизняній історичній науці сформувалися певні школи, напрями і центри, у сфері інтересів яких перебували й питання історії церкви. До них, на мою думку, можна віднести український церковно-краєзнавчий напрям (П.Лебединцев, П.Орловський, М.Шпачинський та ін.), школу В.Антоновича (В.Науменко, І.Каманін, О.Левицький, О.Грушевський та ін.), школу М.Грушевського (І.Крип’якевич, І.Джиджора та ін.), школу О.Лазаревського (І.Лучицький, М.Василенко, В.Мякотін, О.Єфименко та ін.), державницьку школу (Н.Полонська-Василенко, О.Оглоблин, Л.Окіншевич, А.Яковлів та ін.). Щодо українського церковно-краєзнавчого напряму, то, на мою думку, він заклав основи для розвитку української церковної історіографії, котра у більшій мірі сформувалася як частина української зарубіжної історіографії.
В першій половині ХІХ ст. історія православної церкви в Україні ще тільки починала розроблятися в науковому середовищі. Окремі її епізоди розглядалися як в тодішній російській, так і в українській історіографії. Характерною особливістю наукових праць того часу було те, що православна церква в Україні розглядалася тільки в контексті історії Російської Православної Церкви і, відповідно, російської державності. Частково це питання займало і польську історіографію, котру, все ж таки, більше турбували суспільно-політичний вплив і діяльність церкви на землях Речі Посполитої, ніж будь-які інші аспекти історії православної церкви.
Із сер.ХІХ ст. переважаюча частина наукових праць з історії церкви в Україні виходила із-під пера церковних істориків на сторінках суто церковних періодичних видань. Наприкінці ХІХст. першим світським науковим часописом, в котрому історія церкви на українських землях знайшла найбільш різнопланове висвітлення, зокрема в політичних аспектах, став журнал „Київська старовина”. На його сторінках були відображені різні точки зору науковців, причому як представників церковної, так і світської історіографії. Церква розглядалася ними відповідно до внутрішньополітичної та зовнішньополітичної ситуації. Характерною рисою більшості дослідників, які висловлювалися з цього питання, було визнання як здійснення тиску російського уряду у внутрішній політиці на православну церкву в Україні й негативність наслідків цього, так і використання її у своїх цілях в зовнішній політиці, спрямованій проти Речі Посполитої. Саме наприкінці ХІХ на поч.ХХст., на мою думку, остаточно формується вітчизняний світський напрям в історичній науці о вивченню історії церкви, складовими частинами якого стали школи В.Антоновича, М.Грушевського та О.Лазаревського.
В період панування партійної ідеології в радянській історичній науці тема історії православної церкви наприкінці ХVЙЙ протягом ХVЙЙЙ ст. в Україні найбільш послідовно вивчалася представниками української зарубіжної історичної науки і, зокрема, розглядалася досить регулярно на сторінках Українського Історика”, що був створений на противагу офіційній українській радянській історичній науці і Українському історичному журналу”, але, як правило, через призму політичних та соціальних аспектів розвитку українського суспільства.
На мою думку, можна говорити про те, що протягом всього розвитку української історичної науки з ХІХ ст. і до нинішнього часу лише Київський університет імені Тараса Шевченка (правонаступник Університету Св.Володимира) був і залишається єдиним науковим центром, навколо якого гуртувалися науковці, котрі систематично здійснювали дослідження з історії православної церкви в Україні. За своїм значенням і впливом на подальший розвиток історичної науки у висвітленні історії православної церкви саме Київський університет є найбільш стабільним і впливовим у науковому середовищі.
Весь історіографічний процес по вивченню історії православної церкви в Україні можна розділити на наступні періоди:
І період ХІХ поч.ХХ ст. російсько-імперський період, в який відбувається становлення і розвиток української історичної науки та утверджується українська національна історіографія:
1805-1860/1861 рр. початковий етап накопичення інформації з історії православної церкви в Україні, на якому панує церковно-історичний напрям по вивченню історії церкви в Україні;
1860/1861-1882 рр. етап від початку систематичного видання єпархіальних видань і до початку видання Київської старовини”, який характеризується формуванням світського напряму в історичній науці по дослідженню історії церкви;
1882-1917 рр. етап від моменту видання Київської старовини” до періоду національно-державного відродження України, на якому завершується формування світського напряму в історичній науці по дослідженню історії церкви.
ІІ період 1917-1991 рр. радянський період, в який відбувається партійна ідеологізація української історичної науки в межах УРСР та на противагу їй формується українська зарубіжна історична наука:
1917-1930-ті рр. етап, на якому українська історична наука поступово піддається ідеологізації і вивчення історії церкви в Україні набуває яскраво виражених атеїстичних рис і антицерковного спрямування;
1930-1970-ті рр. етап, на якому історія церкви в Україні цілеспрямовано не вивчалася, на відміну від російської радянської історичної науки;
1970-1991 рр. етап, на якому у Київському університеті імені Тараса Шевченка здійснюється відродження світського напряму по вивченню історії церкви в Україні.
ІІІ період з 1991 р. сучасний період, що характеризується позбавленням ідеологічних штампів у вітчизняній науці на пострадянському просторі і об’єднанням у поставлених завданнях по вивченню історії із зарубіжними центрами:
1991-1994 рр. етап, на якому відбувається остаточне ламання стереотипів у питанні вивчення історії церкви в Україні, котрий завершується підготовкою у Київському університеті імені Тараса Шевченка першої комплексної узагальнюючої наукової роботи;
з 1994 р. етап, на якому відбувається поглиблення вивчення історії церкви в Україні.
Методологічна база досліджень з історії церкви в Україні за всі ці періоди зазнавала досить серйозних змін в історичній науці, пройшовши шлях від провіденціалізму до атеїзму. В значній мірі зміст наукових творів залежав від потреб, викликаних станом історичних знань, але, при цьому, на них мали вплив і зовнішні політично-державні впливи. Як я вважаю, вітчизняна історична наука у питанні вивчення історії церкви проходила своє становлення під впливом методологій польської та російської історичних наук, що, в результаті, дозволило зайняти їй свої позиції, спрямовані на відстоювання національних інтересів і підкреслення рис самобутності історичних процесів у розвитку церковних інституцій та церковно-соціальних і церковно-державних відносин в Україні. При цьому можна сказати, що українська історична наука протягом всього свого розвитку найменш піддавалася впливам клерикалізаційних процесів. Серед новітніх методологічних підходів у середовищі науковців переважають наступні: спроби поєднати дослідження історії церкви із клерикалізаційними процесами; введення в широкий обіг нових архівних матеріалів; застосування методу „історичного скептицизму”, критика усталених позицій попередніх поколінь істориків, головним чином представників російської та радянської історіографії; введення в обіг нового понятійно-категоріального апарату.
Наостанок необхідно відмітити ряд питань, котрі ще не вивчені чи не достатньо вивчені у вітчизняній історичній науці. Зокрема, сучасні історики практично не приділяють уваги правового положення православної церкви в Україні в період втрати нею свого автономного статусу. Це питання потребує ширшого комплексного розгляду у зв’язку з перебігом подій не тільки на Лівобережній Україні, але й Правобережній. На відміну від російської історичної науки, в українській науці практично не розроблено цілісної історії монастирів, обминається питання із вивченням біографічного матеріалу православної ієрархії. Заслуговують на окреме дослідження також питання, пов’язані із більш детальним вивченням внеску в історіографію окремих вчених, зокрема, П.Лебединцева, Ю.Крижановського, О.Лазаревського та ін. До сих пір не знайшов свого відображення в історичній науці конкретний результат діяльності різних центрів по вивченню історії церкви, зокрема Київської Духовної Академії, Університету Св.Володимира, місцевих церковно-археологічних комітетів, вчених архівних комісій і т.п. Проблемною залишається і публікація нових джерел з історії церкви.

За досить довгий період розвитку вітчизняної історичної науки протягом ХІХ початку ХХІ ст. у науковій літературі накопичилася значна частина питань, котрі вимагають перегляду з огляду на їх певну сфальшованість. Зокрема, потребує серйозного переосмислення т.зв. „дисидентська проблема”. Вже зараз цілком очевидно, що вона була штучно створена на поч.ХІХст. і роздмухана російською історичною наукою протягом наступних десятиліть. У зв’язку з цим, відповідно, постає і питання щодо штучного перебільшення в історіографії ситуації із загостренням міжконфесійним стосунків на Правобережній Україні.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
І. Джерела
1. Неопубліковані джерела
Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського НАН України.
Ф.І.- Літературні матеріали.
1.1. Спр. 235.- „Права, по которым судится малороссийский народ”.- 458 арк.
Ф.ІІ.- Історичні матеріали.
1.2. Спр. 2311.- „Збірник копій грамот в одному зшитку.- 8 арк.
1.3. Спр. 2416.- „Замітки про Пустинно-Каневський монастирь в Київі М-ча”.- 6 арк.
Ф.VІІІ.- Київський університет Св.Володимира (1834-1919).
1.4. Спр. 216.- „Сборник”.- 151 арк.
Ф.160.- Київська духовна академія (1819-1920).
1.5. Спр.1686.- „Сообщение в Церковно-исторический и статистический комитет Киевской епархии о результатах рассмотрения описаний зашттных монастырей Киевской епархии”.- 1 арк.
Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України.
Ф.3561.- „Особистий фонд Оглобліна Олександра Петровича 1899-1943 рр.” Опис 1.
1.6. Спр.42.- „Рукопис статті Захарія Корнілович, єпископ Переяславський”.- 55 арк.
1.7. Спр.45.- „Рукопис статей”.- 194 арк.
Центральний Державний Історичний Архів України в м.Києві.
Ф.229.- „Архів Коша Нової Запорозької Січі”. Опис 1.
1.8. Спр.166.- „О приезжаючих в Сечь Запорожскую с разных мнстрей и приходских церквей за испрошением от доброхотодателей, милостыни”.- 125 арк.

2. Опубліковані джерела
2.9. Автобиография Мих.Алекс.Максимовича // Киевская старина.- 1904.- №9.- С.322-346.
2.10. Акт об избрании сельского священника, 1713 г. // Киевская старина.- 1898.- №1.- С.11-12.
2.11. Акты и документы, относящиеся к истории Киевской Академии. С введением и примечанием Н.И.Петрова.- Т.І (1721-1750 гг.).- К., 1904.- ХХХІІ, 463 с.
2.12. Архив Юго-Западной России.- Ч. I. Т.ІІ.- К.,1864.- ССХІІІ + 683 с.
2.13. Архив Юго-Западной России.- Ч. І. Т.ІІІ.- К.,1864.- 907 с.
2.14. Архив Юго-Западной России.- Ч.І. Т.V.- К., 1872.- ХІ, 172, 488 с.
2.15. Берло Г. Мої знайомства з деякими українськими діячами // Україна.- 1929.- №3-4.- С.92-101.
2.16. Болховитинов Е. Описание Киевософийского собора и киевской иерархии.- К., 1825.- 294, 278с.
2.17. Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской Лавры.- К., 1826.- 138, 194 с.
2.18. Великий українець: Матеріали життя та діяльності М.С. Грушевського.- К., 1992.- 552 с.
2.19. Гайдамацький рух на Україні в ХVЙЙЙ ст. Збірник документів.- К., 1970.- 660с.
2.20. Документы, объясняющие историю Западно-Русского края и его отношения к России и к Польше.- СПб., 1865.- ССІІІ, 658 с.
2.21. Журналы заседаний Полтавского Церковно-Археологического комитета // Труды Полтавского Церковного Историко-Археологического Комитета.- Вып.2.- Полтава, 1908.- С.75-91.
2.22. Извлечение из проток. Совета Киевской дух. Академии // Труды Киевской духовной академии.- 1898.- №4.- С.289-336.
2.23. КузьмукО. Начальники січових церков (До історії церковного устрою Нової Січі) // Український археографічний щорічник.- Вип.8/9.- 2004.- С.566-596.
2.24. Материалы для истории воссоединения жителей юго-западного края России с православною церковью // Киевские епархиальные ведомости.- 1891.- №8.- С.169-171.
2.25. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1892.- №6.- С.154-157.
2.26. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1892.- №13.- С.337-383
2.27. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1892.- №14.- С.545-564
2.28. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1892.- №16.- С.591-595
2.29. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1893.- №17.- С.464-468
2.30. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1893.- №18.- С.448-490
2.31. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1893.- №21.- С.581-598
2.32. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1893.- №22.- С.636-645
2.33. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1893.- №23.- С.689-698
2.34. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1894.- №1.- С.14-21
2.35. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1894.- №2.- С.30-37
2.36. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1894.- №3.- С.52-69
2.37. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1894.- №4.- С.84-89
2.38. Материалы для истории Киевской епархии // Киевские епархиальные ведомости.- 1894.- №5.- С.115-118.
2.39. Науменко В. Переписка М.А.Максимовича с П.Г.Лебединцевым (1864-1873) // Киевская старина.- 1904.- №9.- С.378-413.
2.40. Описание документов и дел, хранящихся в Архиве Святейшего Правительствующего Синода. Т.VIII. СПб.,1891.- VII, 703, CLХІІІ, 1114стлб.
2.41. Описание документов и дел, хранящихся в Архиве Святейшего Правительствующего Синода.- Т.ХV.- СПб., 1907.- 6, 1200 с.
2.42. Описание документов и дел, хранящихся в Архиве Святейшего Правительствующего Синода.- Т.L.- Пг., 1914.- VII, 1146 с.
2.43. Описание документов и дел, хранящихся в Архиве Святейшего Правительствующего Синода. Т.XXXII. Пг.,1915.- VII с., 1312 стлб.
2.44. Описание староства и протопопии чигринской благочестивых церквей к епископии переяславской издревле принадлежащих // Киевские епархиальные ведомости.- 1862.- №10.- С.342-349.
2.45. Памятники православия и русской народности в XVII-XVIII вв. / Под ред. Ф.Титова.- Т.І. Ч.1-3.- К.,1905.- CLXIV, XCVII, 1771, CXIX c.
2.46. Петров Н.И. Несколько писем к преосвященному Иову, епископу Переяславскому и Бориспольскому (1771-1776 гг.) // Труды Полтавского Церковного Историко-Археологического Комитета.- Вып.2.- Полтава, 1908.- С.38-45.
2.47. Письма П.А.Кулиша к М.В.Юзефовичу (1843-1861 гг.) // Киевская старина.- 1899.- №2.- С.185-208.
2.48. Письмо митрополита киевского Варлаама Ясинского к Петру I о переяславском епископстве // Киевская Старина. 1904. №5. С.5355.
2.49. Права, по которым судится малороссийский народ.- К., 1879.- 114, 844, 73, 27с.
2.50. Права, по которым судится малороссийский народ.- Б.м., б.г.- IV, 1027, 73с.
2.51. Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. / Відп. ред. Ю.С.Шемшученко. Упоряд. К.А.Вислобоков.- К., 1997.- ХLІХ, 547 с.
2.52. Православна церква на Півдні України (1775-1781) / Упор.: І.Лиман// Джерела з історії Південної України.- Т.4.- Запоріжжя, 2004.- 560 с.
2.53. Приложение к статье о Викторе, епископе Переяславском // Киевские епархиальные ведомости.- 1861.- №7.- С.216-223.
2.54. Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи.- Т.VII.- СПб., 1890.- 24, 654, 56 с.
2.55. Полное собрание законов Российской империи.- Т.VII.- СПб., 1841.
2.56. Полное собрание законов Российской империи.- Т.ІХ.- СПб., 1830.- 1023с.
2.57. Прошение малороссийского шляхетства и старшин вместе с гетманом о восстановлении разных старинных прав Малороссии // Український історичний журнал. 1993. №7,8.- С.88-101.
2.58. Cборник Императорского Русского Исторического Общества.- Т.43.- СПб., 1885.- Х, 636 с.
2.59. Сборник Императорского Русского Исторического Общества.- Т.87.- СПб., 1893.- ХVIII, 556 с.
2.60. Сборник Императорского Русского Исторического Общества.- Т.145.- СПб., 1914.- ХІ, 598, ХІ с.
2.61. Страдание и мучение за православие Даниила Кушнира, жителя млиевского; року 1766, месяца июля 29 дня, в день субботний, на святого мученика Калинника пострадал от Гдышицких // Руководство для сельских пастырей.- 1860.- №2.- С.38-45.
2.62. Український архів.- Т.2.- К., 1931.- VI, 463 с.
2.63. Універсали Івана Мазепи. 1687-1709 / Упор.І.Бутич.- К.-Львів, 2002.-779 с.
2.64. Уния в документах / Сост. В.А.Теплова, З.И.Зуева.- Минск, 1997.- 520 с.
2.65. Konstytucye Seymu Extraordynaryinego w Warszawie Roku 1767 dnia piątego Pażdziernika złożonego y zazcętego, a z limitacyi y prorogacyi w roku 1768 dnia piątego Marca, przy rozwiązaniu Konfederacyi Generalnych Koronney y Wielkiego Xięstwa Litewskiego zakończonego, ex _egume_us Ordinum totius Reipublicae ustanowione // Volumina _egume.- T.VII.- Petersburg, 1860.- S.244-382.
2.66. Materiały do dziejów Sejmu Czteroletniego / J.Woliński, J.Michalski, E.Rostworowski.- T.I.- Wrocław, 1955.- 676 s.
2.67. Poparcie Generalney Sandomirskiey Konfederacyi, przez stany całey Rzeczypospolitey, na Walnym Zieździe Warszawskim zgromadzone w Warszawie dnia 4 miesiąca Lutego roku Pańskiego 1710 // Volumina _egume.- T.VI.- Petersburg, 1860.- S.69-101.

ІІ. Література
3. Монографії, статті та навчальні посібники
3.68. А.А. Коринфский митрополит Митрофан в Киеве (1728-33) // Киевская старина.- 1892.- С.291-293.
3.69. Аббасов А.М. Вклад полтавської губернської архівної комісії в історіографію України // Історіографічні дослідження в Українській РСР.- Вип.4.- К., 1972.- С.112-124.
3.70. Авраменко И. Исторический очерк Золотоношского Красногорского Богословского женского монастиря, Полтавской епархии.- Полтава, 1914.- 172 с.
3.71. Автобиография южно-русского священника 1-й половины ХVIII ст. // Киевская старина.- 1885.- №2.- С.318-332.
3.72. АкименкоІ. Чернігівський Свято-Троїцько-Іллінський монастир (ХVIII- ХХст.): історія, господарська та культурна діяльність (до визначення проблеми)// Сіверянський літопис.- 2000.- №2.- С.49-54.
3.73. Александр Оглоблин. Захария Корнилович, еп.Переяславский и Бориспольский (1700-1715): Краткая заметка // Історіографічні дослідження в Україні.-К., 1999.- Вип.7.- С.243-253. (Публікація І.Верби та В. Ластовського. Коментар В. Ластовського).
3.74. Алексей, архиеп. Историческая справка о подчинении Украинской Церкви (Киевской митрополии) Московскому патриархату.- К., 1917.- 15 с.
3.75. Ананьєва Т. „Читайте для познания Києва...” // Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва.- К., 1995.- С.5-34.
3.76. Амвросий. История Российской иерархии.- Часть І.- М., 1807.- ХІ, 646, Vс.
3.77. Амвросий. История Российской иерархии.-Часть ІІ.- М., 1810.- СХLІХ, 658, 5с.
3.78. Амвросий. История Российской иерархии.- Часть ІІІ.- М., 1811.- 761 с.
3.79. Амвросий. История Российской иерархии.- Часть ІV.- М., 1812.- 887, V с.
3.80. Амвросий. История Российской иерархии.- Часть V.- М., 1813.- 737, ІІІ с.
3.81. Амвросий. История Российской иерархии.- Часть VІ.- М., 1815.- 1148, ІІІс.
3.82. Амвросий Келембет, архиепископ Тобольский и Сибирский, как проповедник // Полтавские епархиальные ведомости.- 1881.- №12.- С.580-665.
3.83. Андреевский М.А. Предложение гетмана Мазепы киевскому войту и магистрату 1703 года. (О не утеснении причта и прихожан успенской церкви г.Киева) // Киевская старина.- 1884.- №9.- С.132-134.
3.84. Андриевский Ал. По поводу восстановления Киево-Межигорского моннастыря, несколько сведений к его истории // Киевская старина.- 1885.- №9.- С.178-183.
3.85. Андрусяк М. Щедрою десницею вашою... // Пам’ятки України.- 1991.- №6.- С.26-31
3.86. Антонович В. Протоиерей Алексей Андриевский (Эпизод 1789 г.) // Киевская старина.- 1892.- №1.- С.11-22.
3.87. Антонович В.Б. Моя сповідь.- К.: Либідь, 1995.- 816 с.
3.88. Антонович В. Волынская тревога 1789 г.- К., 1902.- 99 с.
3.89. Аполлос Терешкевич, слободо-украинский епископ // Полтавские епархиальные ведомости.- 1881.- №21.- С.1023-1036.
3.90. Аркас М.М. Історія України-Русі.- К.: Вища школа, 1993.- 456 с.
3.91. Арсений. Попытка основания православной архиерейской кафедры в г.Немирове в ХVЙЙЙ ст.// Киевская старина.- 1883.- №4.- С.889-893.
3.92. А.Т. Покровская церковь в Переяславле // Киевская старина.- 1883.- №7.- С.589-591.
3.93. Багалей Д. Генеральная опись Малороссии. Эпизод из деятельности первого правителя Малороссии, гр. П.А.Румянцева-Задунайского // Киевская старина.- 1883.- №11.- С.402-432.
3.94. БагалійД.І. Нариси української історіографії доби феодалізму й доби капіталістичної // Архіви України.- 1993.- №1-3.- С.56-59; №4-6.- С.25-36.
3.95. Баженов Л. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ-ХХ ст. Історіографія. Бібліографія. Матеріали.- Кам’янець-Подільський, 1993.- 480с.;
3.96. Баженов Л. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ на початку ХХ ст.- Хмельницький: Доля, 1995.- 256с.
3.97. Базилевский П. История возникновения церкви в с.Радьковке (К столетию Вознесенской церкви) // Полтавские епархиальные ведомости.- 1905.- С.643-647.
3.98. Бантыш-Камменский Д. История Малой России.- К.: Час, 1993.- 656 с.
3.99. Бантыш-Каменский Н. Историческое известие о возникшей в Польше унии.- М., 1805.- 454 с.
3.100. Барсегян Т.В. Типология православных монастырей России // Монастыри в жизни России: Материалы научной конференции.- Калуга-Боровск, 1997.- С.6-10.
3.101. Беднов В. Православная церковь в Польше и Литве (по Volumina Legum).- Екатеринослав,1908. ХVII, 511 с.
3.102. Белгородский А. Киевский митрополит Иерофей Малицкий (1796-1799гг.).- К., 1901.- II, 224 с.
3.103. Берло А. Арсений Берло, епископ Переяславский и Бориспольский. - К., 1904. - 56 с.
3.104. Бильбасов В. История Екатерины Второй.- Т.II.- Лондон, 1895.- VI, 765с.
3.105. Биографический словарь профессоров и преподавателей имп. Университета св.Владимира (1834-1884). Сост. В.С.Иконников.- К., 1884.- ХХХЙЙ, 816 с.
3.106. Бирюков-Боголепов В.П. Кладбища, как предмет изучения и место для экскурсий // Путь к коммунизму.- 1922.- №5.- С.112-131.
3.107. Біднов В. Що читати з історії України.- Катеринослав, 1920.- 48 с.
3.108. Біднов В., Антонович Д. Українська церква // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. К.: Либідь, 1993.- С.197-221.
3.109. Біленький С. Академічний раціоналізм, політика і релігія: російська словесність у Київському університеті між 1834-1845 роками // Просемінарій.- Вип.4.- К., 2000.
3.110. Білий В. З непублікованих матеріялів М.Закревського // Етнографічний вісник.- 1927.- Кн.4.- С.142-159.
3.111. Білокінь С. Чи маємо ми історичну науку? // Наше минуле.- Ч.1 (6).- К., 1993.- С.4-16.
3.112. Білокінь С. Доля української національної аристократії // Генеза.- 1996.- №1.- С.132-148
3.113. Билинец С. Тьма и ее слуги (О православных монастырях и монашестве).- К.: Гос. изд. полит. лит. УССР, 1960.- 88 с.
3.114. Блок М. Апология истории.- М.: Наука, 1973.- 232 с.
3.115. Бойко І. Правове становище населення Гетьманщини за кодексом 1743 року.- Львів, 1997.- 29 с.
3.116. Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва.- К.: Либідь, 1995.- 488с.
3.117. Болховитинов Е. Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина Греко-Российской Церкви.- М.: Русский Двор, Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1995.- 416 с.