ТРИХОФІТІЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ (етіологічна структура, діагностика, селекція штамів та розробка бівалентної вакцини) : Трихофития КРУПНОГО РОГАТОГО СКОТА (Этиологическая структура, диагностика, селекция штаммов и разработка бивалентной вакцины)

Краткое описание

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-КОНТРОЛЬНИЙ ІНСТИТУТ БІОТЕХНОЛОГІЇ
І ШТАМІВ МІКРООРГАНІЗМІВ

На правах рукопису

СКРИПНИК ВАЛЕРІЙ ГРИГОРОВИЧ

УДК 619:616.5002.828:579:616076

ТРИХОФІТІЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ
(етіологічна структура, діагностика, селекція штамів
та розробка бівалентної вакцини)

16.00.03 - ветеринарна мікробіологія та вірусологія

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
доктора ветеринарних наук

Науковий консультант:
доктор ветеринарних наук, професор,
член-кореспондент УААН,
Головко Анатолій Миколайович

Київ - 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

7

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

8

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРЕТУРИ

17

1.1. Епізоотологія трихофітії великої рогатої худоби

17

1.1.1. Історична довідка

17

1.1.2. Поширення й епізоотологічні особливості трихофітії великої рогатої худоби

19

1.2. Загальна характеристика та біологічні властивості збудників трихофітії ВРХ

27

1.3. Патогенез та клінічні прояви трихофітії

31

1.4. Сучасний стан та вивчення імунітету при дерматомікозах

36

1.4.1. Специфічний і неспецифічний імунітети при трихофітії

36

1.4.2. Специфічні механізми імунітету

37

1.4.2.1. Гуморальні механізми імунітету

37

1.4.2.2.Клітинний механізм імунітету

39

1.4.2.3.Неспецифічні механізми імунітету

41

1.4.3. Імунітет при експериментальних дерматомікозах лабораторних тварин

44

1.4.4.. Імунітет при трихофітії сільськогосподарських тварин

45

1.5. Сучасні засоби та методи діагностики трихофітії

46

1.5.1. Клінічна діагностика

46

1.5.2. Мікроскопічна діагностика

47

1.5.3. Культуральна діагностика

48

1.5.4. Серологічна діагностика

50

1.5.5. Алергічна діагностика

51

1.5.6. Сучасні методи діагностики дерматомікозів

53

1.6.Сучасний стан специфічної профілактики й терапії трихофітії

54

1.6.1. Терапія при трихофітії

54

1.6.2. Імунопрофілактика при трихофітії

56

1.6.3. Перспективні напрямки конструювання вакцин проти трихофітії великої рогатої худоби

64

1.7. Роль збудників дерматомікозів тварин в епідеміології дерматофітій

65

1.8. Узагальнення даних літератури та вибір напрямків досліджень

69

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

71

2.1. Поживні середовища

71

2.2. Матеріал для дослідження

72

2.3. Штами дерматофітів

73

2.3.1. Виробничі штами трихофітонів

73

2.4. Тварини, що використовувалися в дослідах

74

2.5. Мікологічні, імунологічні, епізоотологічні методи досліджень

75

2.6. Біохімічні методи досліджень

76

2.7. Опис клінічних станів тварин
2.7.1. Випробування вірулентності й ефективності
2.7.2. Випробування нешкідливості

77
77
78

2.8. Підбір, утримання та зараження лабораторних тварин

78

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

80

3.1. Аналіз епізоотологічних даних та вивчення етіологічної структури трихофітії ВРХ

80

3.2. Клінічні прояви трихофітії та морфологічні й біохімічні показники крові телят з різним клінічним перебігом захворювання

88

3.3. Виділення епізоотичних культур трихофітонів від ВРХ

96

3.3.1. Удосконалення лабораторної діагностики дерматомікозів тварин
3.3.2. Вивчення та селекція епізоотичних штамів трихофітонів
3.3.3. Вивчення культурально-морфологічних особливостей відібраних культур

98
103
105

3.4. Розробка технології виготовлення бівалентної, живої, сухої, концентрованої вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби

109

3.4.1. Селекція виробничих вакцинних та контрольних вірулентних штамів трихофітонів

111

3.4.2. Біохімічні властивості відібраних культур трихофітонів
3.4.3. Вивчення біологічних властивостей відібраних культур трихофітонів

115
117

3.4.3.1. Визначення оптимальної інфікуючої дози трихофітонів для визначення їхньої патогенності та перевірки імуногенності вакцин

117

3.4.3.1.1. Визначення інфікуючої дози трихофітонів на кролях

117

3.4.3.1.2. Визначення інфікуючої дози трихофітонів на телятах

120

3.4.3.2. Вивчення патогенних властивостей культур трихофітонів на морських свинках

122

3.4.3.3. Вивчення патогенних властивостей культур трихофітонів на телятах
3.4.4.. Підбір імуногенних і патогенних штамів трихофітонів

126

131

3.5. Розробка системи збереження та підтримання виробничих і контрольних штамів трихофітонів

142

3.5.1. Підбір поживного середовища для вирощування виробничих штамів дерматофітів

142

3.5.2. Розробка методу довготривалого зберігання штамів дерматофітів

144

3.5.2.1. Підбір захисного середовища для довготривалого зберігання грибів дерматофітів

144

3.5.2.2. Розробка способу зберігання культур дерматофітів

148

3.5.3. Визначення ефективності запропонованого способу та вивчення життєздатності культур дерматофітів після ліофілізації

150

3.6. Визначення оптимальних умов та терміну культивування штамів трихофітонів

154

3.7. Визначення стабільності вакцини в процесі зберігання

160

3.8. Визначення оптимальних доз вакцини для профілактики захворювання на трихофітію

162

3.8 1. Визначення оптимальних доз вакцини для профілактики
трихофітії на кролях

164

3.8 2. Визначення оптимальних доз вакцини для профілактики
трихофітії на телятах

165

3.9. Визначення нешкідливості вакцини для лабораторних тварин

168

3.10. Визначення нешкідливості вакцини на телятах

173

3.11. Визначення профілактичної ефективності вакцини

175

3.11.1. Визначення профілактичної ефективності вакцини на мурчаках

175

3.11.2. Визначення профілактичної ефективності вакцини на ВРХ

180

3.11.3. Порівняльні випробування вакцин "Триходерм" і ЛТФ-130 на мурчаках

186

3.11.4. Порівняльні випробування вакцин "Триходерм" і ЛТФ-130 на телятах

189

3.11.5. Вивчення профілактичної ефективності вакцини в умовах виробництва

193

3.12. Вивчення терапевтичної ефективності вакцини

198

3.13. Динаміка формування факторів імунітету в тварин, щеплених протигрибковими вакцинами

202

3.13.1. Визначення факторів імунітету в кролів, щеплених вакцинами «Триходерм» та ЛТФ-130

202

3.13.2. Вивчення факторів імунітету в телят, щеплених вакцинами «Триходерм» та ЛТФ-130

207

3.14. Показники гуморального імунітету в тварин, щеплених протигрибковими вакцинами

213

3.15. Визначення тривалості імунітету після щеплення вакциною «Триходерм»

217

3.16. Визначення якості експериментальних серій вакцини «Триходерм»

219

3.17. Розробка технології промислового виготовлення вакцини "Триходерм"

224

3.18. Результати виробничих випробувань вакцини «Триходерм»

230

РОЗДІЛ 4. ОБГОВОРЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

233

ВИСНОВКИ

268

ПРОПОЗИЦІЇ ДЛЯ ПРАКТИКИ

272

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

273

ДОДАТОК А. Таблиці, фото

319

ДОДАТОК Б. Патенти

330

ДОДАТОК В. Лабораторна діагностика дерматомікозів тварин. Методичні рекомендації

348

ДОДАТОК Г. Нормативна документація на вакцину «ТРИХОДЕРМ» проти трихофітії великої рогатої худоби бівалентну, живу, суху, концентровану

352

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВРХ велика рогата худоба
IgG імуноглобуліни класу g
IgM імуноглобуліни класу m
ЦІК циркулюючі імунні комплекси
Sm серомукоїди (білки-супресори)
РГУТ реакція гіперчутливості уповільненого типу
КОІ клітинно-опосередкований імунітет
ТТЛ тест трансформації лімфоцитів
ТЗЗЛ тест затримки зв’язування лейкоцитів
ТСМ тест стимуляції макрофагів
МПА м’ясопептонний агар
МПБ м’ясопептонний бульйон

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження епізоотичного стану щодо трихофітії великої рогатої худоби в Україні, з'ясування етіологічної структури захворювання, визначення біологічних особливостей збудників та розробка нових засобів його специфічної профілактики є одним із сучасних напрямків досліджень у ветеринарній медицині. Відомо, що трихофітія (стригучий лишай) великої рогатої худоби має значне поширення в світі та завдає значних економічних збитків у галузі скотарства (Петрович С.В., 1989, Саркисов А.Х., 2000, Саркисов К.А., 2006). Незважаючи на значну кількість наявних методів лікування, включаючи вибракування, трихофітія великої рогатої худоби є невирішеною проблемою, яка знижує продуктивність тваринництва та якість продукції галузі (Спесивцева Н.А., 1964, El Sayed M.T., 1976, Никифоров Л.И., 1984, Петрович С.В., 1989).
Трихофітія має епідеміологічне значення, тому що хворі тварини є джерелом ураження людей і, перш за все, працівників тваринництва та членів їхніх сімей (Спесивцева Н.А., 1964, Петрович С.В., 1989, Латыпов А.Б, 2005, Маноян М.Г. и соавт., 2006). Із часів першого повідомлення Ернста в 1820 році про зооантропонозний характер захворювання і до сьогодення є повідомлення про зараження дерматофітами людей від свійських і диких тварин (Маноян М.Г. и соавт., 2007, Латыпов А.Б., 2007).
Науковий пошук засобів специфічної профілактики трихофітії розпочався ще на початку 20 століття (Bloch B., Massini R.,1909). У подальшому з цією метою багато дослідників здійснили експерименти щодо розробки й використання інактивованих і живих вакцин з різних збудників дерматомікозів (De Lamater E.D., 1941, 1965, Кашкин П.Н., 1954, 1956, Левенберг И.Г., 1956, Ford E.J.H., 1956, Jesionek A., 1961, Ариевич А.М. и соавт., 1964, Носков А.И., 1965, Саркисов А.Х. и соавт., 1965, 1970, 1972, Петрович С.В., 1967, 1969, Расулев Ш.Т., 1971, Безнос Т.И., 1977 та інші дослідники).
У результаті здійснених досліджень була створена ефективна жива вакцина ТФ-130, яка широко вивчалась у багатьох країнах (Норвегії, Швеції, Бельгії, Югославії, Болгарії, Румунії, Німеччині, Англії, Угорщині), випробовувалася й застосовувалася з позитивним результатом (Саркисов А.Х, 1970, 1972, 1975, 1987, 2000, Петрович С.В. и соавт., 1972, 177, 1987, Яблочник Л.М., 1972, Жарков И.И. 1976, Станкушев Х., 1979, Плауска В.А., 1975, 1986, Heinrichs B., 1977, Wernicke R., 1978, Gimeshi A. 1978, Rotermund H., 1980, Naess В., Sandvik О., 1981, Fischer J., 1985, Komarek J., 1985, Spanoghe L., 1985, Gudding R., 1987, 1988).
Профілактика трихофітії великої рогатої худоби в Україні здійснюється, в основному, живими, сухими ліофілізованими вакцинами: ЛТФ-130 (Ставропольської біофабрики) та "Триховак" (Галещинської біофабрики), які містять антиген до одного збудника трихофітії Trichophyton verrucosum (Вербицький П.І., Головко А.М. та ін., 2005). У той же час, значна кількість дослідників (Азимов И.М., 1963, Шарапов В.М., 1968, Gedek B., 1980,Carlisle D.H. еt al., 1984, Петрович С.В., 1989, Sik M. еt al., 1990, Саркисов К.А., 2002, 2006) та інші вчені вважають, що трихофітію у великої рогатої худоби й овець може викликати Trіchophуton mentagrophytes.
У науковій літературі відсутні дані щодо етіологічної структури трихофітії великої рогатої худоби в Україні. У той же час дослідження науковців гуманної медицини, здійснені останніми роками (Коляденко В.Г., Степаненко В.І., 2001, Волкославська В.М., 2002), свідчать, що проблема дерматомікозів існує й серед населення України, і серед великої рогатої худоби та інших тварин. Через це розробка ефективних засобів специфічної профілактики трихофітії на підставі вивчення особливостей перебігу, етіологічної структури, біологічних властивостей збудників є сучасною й актуальною. Її розвиток вимагає здійснення комплексних досліджень щодо з'ясування клініко-епізоотологічних особливостей перебігу захворювання, його етіологічної структури та біологічних особливостей збудників, відкриває шлях до науково обгрунтованої розробки засобів специфічної профілактики трихофітії великої рогатої худоби.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною досліджень, передбачених тематичними планами ДНКІБШМ: № державної реєстрації 0100U000260 "Підтримання штамів мікроорганізмів у Національному центрі штамів мікроорганізмів України", № 0101U000542 "Розробити методи підтримання та збереження мікроорганізмів (бактерій, вірусів, грибів), що знаходяться в установах ветеринарної медицини України з подальшим впровадженням їх під час промислового виготовлення біологічних препаратів", № 0104U007530 "Розроблення засобів діагностики та профілактики інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин та засобів їх стандартизації", № 0105U003218 "Колекція штамів патогенних для тварин мікроорганізмів Національного центру штамів мікроорганізмів Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів", № 0105U005322 "Розроблення біотехнології виготовлення концентрованої вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби (ВРХ) та інактивованої вакцини проти дерматомікозів м'ясоїдних".

Мета та завдання досліджень. Мета роботи розробка бівалентної, живої, сухої, концентрованої вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби на підставі вивчення етіологічної структури, визначення біологічних властивостей та селекції збудників захворювання.
Основні завдання досліджень:
- здійснити ретроспективний аналіз епізоотичного стану щодо трихофітії великої рогатої худоби в Україні;
- вивчити етіологічну структуру захворювання та визначити культурально-морфологічні й біологічні властивості виділених збудників;
- здійснити селекцію та відібрати виробничі штами для виготовлення й контролю живої бівалентної вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби;
- удосконалити метод довготривалого зберігання штамів дерматофітів;
- теоретично й експериментально обгрунтувати та розробити технологію промислового виробництва живої, сухої, бівалентної вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби;
- визначити профілактичну й терапевтичну дози та вивчити нешкідливість, профілактичну й терапевтичну ефективність лабораторних та промислових зразків живої, сухої, бівалентної вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби.

Об'єкт дослідження: захворювання великої рогатої худоби на трихофітію та засоби специфічної профілактики трихофітії.

Предмет дослідження: епізоотологічні особливості трихофітії великої рогатої худоби в Україні; етіологічні чинники трихофітії; хворі на трихофітію тварини; способи конструювання засобів специфічної профілактики дерматомікозів; показники факторів імунітету за умов спонтанної трихофітії та в поствакцинальний період.

Методи досліджень: ретроспективний епізоотологічний аналіз, епізоотологічний експеримент, біологічний експеримент, мікологічні, серологічні, біохімічні, статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше в Україні обгрунтовано спосіб виготовлення та складові компоненти живої, сухої, бівалентної вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби, визначено її профілактичну й терапевтичну дози, доведено нешкідливість, профілактичну й терапевтичну ефективність цього препарату. З'ясовано етіологічну структуру трихофітії великої рогатої худоби, вивчено біологічні особливості виділених штамів, які полягають у різних термінах росту, морфології колоній, виду міцелію та особливостях його росту, структурі й кількості продукованих спор.
На підставі клініко-епізоотологічних і мікологічних досліджень установлено роль T. mentagrophytes та T. verrucosum у виникненні трихофітії великої рогатої худоби. Селекціоновано високоімуногенні та високовірулентні штами збудників трихофітії (патенти України №№ 23490 - 23493).
Уперше в Україні селекціоновано контрольні високовірулентні штами трихофітонів, виділені в Україні, і запропоновано їх використання для контролювання якості вакцин проти дерматомікозів тварин.
Уперше в Україні теоретично й експериментально обгрунтовано та виготовлено бівалентну, живу, суху вакцину проти трихофітії великої рогатої худоби та розроблено технологію її промислового виробництва (патент України № 25296).
Удосконаленно запропоновану А.Х Саркісовим і співавт. (1971) методику лабораторної діагностики трихофітії тварин, яка дає змогу підвищити на 37% ефективність виділення культур збудників захворювання та скоротити час виділення збудника T. verrucosum вдвічі.
Розроблено спосіб довготривалого зберігання штамів збудників дерматомікозів, який дає змогу підвищити кількість життєздатних мікроконідій на 6 8 % та забезпечує життєздатність культур дерматофітів впродовж 2 років за кімнатної температури ( патент України № 9617).
Розроблено модифіковане захисне середовище для ліофільного висушування дерматофітів, яке забезпечує збереженість мікроконідій до 90 % та дозволяє отримувати високоякісну вакцину (патент України № 9637).

Практичне значення одержаних результатів. Виділено, селекціоновано та задепоновано виробничі вакцинні (T. mentagrophytes "ТМЧ" та T. verrucosum "Кн-01") і контрольні вірулентні (T. mentagrophytes "ТМЧ-К" та T. verrucosum "С-102") штами збудника трихофітії великої рогатої худоби.
Розроблено та затверджено в установленому порядку технологію виготовлення "Вакцини "Триходерм" проти трихофітії великої рогатої худоби бівалентної, живої, сухої, концентрованої" - технічні умови, настанову щодо застосування, інструкцію з виготовлення - ТУУ 24.4 19024865 002:2005. На Державній Сумській біологічній фабриці освоєне промислове виробництво розробленого препарату.
За результатами досліджень розроблено методичні рекомендації "Лабораторна діагностика дерматомікозів тварин", які затверджені на НМК Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України (протокол № 3 від 20 грудня 2006 року).
Розроблено спосіб довготривалого зберігання штамів збудників дерматомікозів та модифікованого захисного середовища для їх ліофілізації, впровадження яких у практику дасть змогу ефективно зберігати необхідні штами дерматофітів у наукових установах і виробничих умовах.
Отримані результати досліджень упроваджені в лабораторіях ветеринарної медицини, а також використовуються в навчальому процесі студентами напрямку «Ветеринарна медицина» аграрних ВНЗ України IV рівня акредитації в процесі вивчення дисциплін «Мікробіологія», «Вірусологія», «Біотехнологія», «Імунологія».

Особистий внесок здобувача. Автор особисто здійснив аналіз літературних даних за темою роботи; теоретично й експериментально обґрунтував наукову концепцію та напрямки роботи; здійснив клініко-епізоотологічні обстеження, мікологічні дослідження, виділив та відселекціонував виробничі штами; розробив схеми та методик

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Теоретично і експериментально обгрунтовано розробку і застосування бівалентної, живої, сухої, концентрованої вакцини проти трихофітії великої рогатої худоби на основі вивчення особливостей перебігу захворювання, етіологічної структури, вивчення біологічних властивостей збудників, селекції виробничих штамів. На державній Сумській біологічній фабриці впроваджено технологію виготовлення вакцини "Триходерм". Розроблено систему довготривалого зберігання культур трихофітонів та удосконалено лабораторну діагностику трихофітії.
2. Вперше в Україні встановлено, що захворювання великої рогатої худоби на трихофітію спричиняють два види збудників Trichophyton verrucosum i Trichophyton mentagrophytes. Клінічні прояви захворювання у тварин, спричинені T. verrucosum встановлено у 75,9 % обстежених господарств, Trichophyton mentagrophytes у 13,8 %, асоціацією обох збудників у тварин 10,3 % обстежених господарств.
3. Встановлено сезонні, вікові і клінічні особливості перебігу трихофітії. Захворювання реєструвалось незалежно від пори року з тенденцією розповсюдження у зимово весняний період (з лютого по квітень); хворіли переважно телята у віці 26 місяців (84,0 % клінічно хворих тварин). Найменше тварин хворіло у віці молодше двох місяців (4 %) і старше від 2-х років (2 %). Впливу статевої або породної належності на рівень захворюваності великої рогатої худоби на трихофітію не виявлено. Інкубаційний період захворювання сягав 1225 днів. Виявлено десиміновановану, плямисту і стерту (атипову) форму захворювання. Найбільше поширення мала плямиста форма хвороби 69,6 % хворих тварин.
4. Ізольовано 147 епізоотичних культур трихофітонів. Після селекції відібрано для досліджень 10 штамів, які різнились між собою за культурально-морфологічними ознаками і патогенністю для тварин. Класичним ознакам T. verrucosum відповідав один штам - "С-102", а з виділених культур T. mentagrophytes штами "ТМЧ" і "ТМЧ-К". Отримані дані зумовили їх використання при виробництві і контролюванні вакцини.
5. Удосконалено методику лабораторної діагностики дерматомікозів тварин. Використання селективних поживних середовищ з циклогексемідом і антибактеріальними препаратами при первинних висівах матеріалу, зумовлюють підвищення ефективності ізоляції культур на 37 % і скорочують час виділення збудників виду T. verrucosum удвічі.
6. Розроблено спосіб довготривалого зберігання дерматофітів на основі вирощування культур у напіврідкому агаровому середовищі, ліофілізації всієї грибниці та відновлення штамів рідким середовищем Сабуро, що дозволяє підвищити кількість життєздатних мікроконідій на 68 % та забезпечує життєздатність культур дерматофітів впродовж 2 років за кімнатної температури (20±20 С).
7. Виділено та селекціоновано штами Trichophyton verrucosum «Кн-01» та Trichophyton mentagrophytes «ТМЧ», які характеризуються значним продукуванням мікроконідій, високою імуногенною активністю, низькою патогенністю для тварин. Ці якості були підставою для їх використання при виготовленні бівалентної, живої, сухої, концентрованої вакцини «Триходерм».
8. Обгрунтовано використання селекціонованих вірулентних для лабораторних і сільськогосподарських тварин штамів T. verrucosum«С-102» та T. mentagrophytes «ТМЧ-К» з метою контролювання імуногенності вакцин проти трихофітії тварин.
9. Розроблено технологічні параметри виготовлення імуногенної вакцини проти трихофітії. Оптимальним для накопичення біомаси і ліофілізації є культивування вакцинних штамів трихофітонів впродовж 1525 діб при 26±1° С і концентрація 400600 х 106 /см3 мікроконідій в суспензії для висушування. Ці параметри дають змогу одержати 8590 % життєздатних мікроконідій у дозі вакцини, що забезпечує напружений імунітет щеплених тварин.
10. Розроблено захисне середовище для ліофілізації штамів збудників трихофітії, що створює оптимальні умови життєдіяльності за рахунок макро- (солі калію) і мікроелементів (солі заліза, міді, цинку, марганцю), пептону (1 %); містить сахарозу (20 %) і желатину (4 %); забезпечує життєздатність мікроконідій після висушування до 90 % і дозволяє отримувати високоякісну бівалентну, живу, суху вакцину проти трихофітії великої рогатої худоби.
11. Створене на основі солодового цукру зі збагаченням його амінокислотами та факторами росту (вітаміни групи Б) середовище для культивування трихофітонів прискорює появу росту колоній збудників трихофітії на 23 доби, появу росту мікроконідій на 34 доби, забезпечує збільшення кількості мікроконідій на 1522 % порівняно із загальноприйнятим сусло-агаром і може ефективно використовуватися для селекції та накопичення біомаси збудників трихофітії.
12. Бівалентна, жива, суха, концентрована вакцина проти трихофітії великої рогатої худоби після дворазового внутрішньом’язового введення в дозі 10 х 106 мікроконідій і більше забезпечує надійний захист як проти Trichophyton verrucosum, так і Trichophyton mentagrophytes у 80100 % лабораторних тварин і 95100 % великої рогатої худоби. Щеплення вакциною не спричиняє ускладнень та імуносупресивної дії.
13. Серологічними дослідженнями встановлено вірогідну різницю в титрах аглютинінів до 8,4±1,078,49±0,97 lоg2 з виготовленими нами антигенами, збільшення концентрації імуноглобулінів на 2,1±0,06 мг/см3 (16 %), зростання циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) на 0,04±0,02 мг/см3 (17 %) та активності лізоциму на 26,5±2,8 мкг/см3 (34 %) у сироватці крові щеплених тварин порівняно з інтактним контролем.
14. Установлено виражену терапевтичну ефективність вакцини «Триходерм» при трихофітії великої рогатої худоби, зумовленій двома збудниками (T. verrucosum і T. mentagrophytes). Після дворазового щеплення в терапевтичній дозі (для телят віком до 4-х місяців 2 см3, 48 місяців 4 см3, старші за 8 місяців 6 см3) у 78100 % випадків тварини одужують упродовж 36 тижнів.
15. Клініко-епізоотологічні спостереження та порівняльні дослідження комерційної вакцини «ЛТФ-130» та бівалентної вакцини «Триходерм» свідчать, що вакцина «Триходерм» забезпечує надійний захист (80100 %) і лікування (78100 %) від двох збудників трихофітії великої рогатої худоби T.verrucosum і T. mentagrophytes, а вакцина «ЛТФ-130» лише від одного T. verrucosum.

ПРОПОЗИЦІЇ ДЛЯ ПРАКТИКИ

Розроблено і запропоновано для ветеринарної медицини:
1. Вакцина «Триходерм» проти трихофітії великої рогатої худоби бівалентна, жива, суха , концентрована, на яку отримано патент України за № 25296, ТУ У 24.1-19024865-002:2005, РП № 2503-04-0284-07.
2. Настанова по застосуванню вакцини «Триходерм» проти трихофітії великої рогатої худоби бівалентної, живої, сухої, концентрованої. Затверджена Головним державним інспектором ветеринарної медицини України 19 грудня 2005 року.
3. Інструкція по виготовленню і контролюванню вакцини «Триходерм» проти трихофітії великої рогатої худоби бівалентної, живої, сухої, концентрованої. Затверджена директором ДНКІБШМ 6 грудня 2005 року.
4. Методичні рекомендації "Лабораторна діагностика дерматомікозів тварин". Розглянуті і затверджені на засіданні НМК Державного Департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України, протокол № 3 від 20 грудня 2006 року.
5. Виробничі вакцинні штами трихофітонів. Патенти України №№ 23490, 23492.
6. Контрольні вірулентні штами трихофітонів. Патенти України №№ 23491, 23493.
7. Система довготривалого зберігання культур дерматофітів. Патент України № 9617.
8. Захисне середовище для ліофілізації трихофітонів. Патент України № 9637.
9. Основні положення дисертації можуть бути використані при вивченні дисциплін «Мікробіологія», «Вірусологія», «Імунологія», «Біотехнологія» та інших, які є в навчальному плані підготовки фахівців ветеринарної медицини.

СПИСОК ВИКОРИСТВНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адо А.Д. Общая аллергология. М.: Медицина, 1978. 462 с.
2. Азимов И.М. Видовой состав возбудителей трихофитии крупного рогатого скота в Азербайджанской ССР и роль грызунов в их распространении // Сб. трудов АзНИВИ. 1963. Т. 18. С.272279.
3. Азимов И.М. Носители гипсового трихофитона // Ветеринария. 1965. № 12. С. 22.
4. Алексеева Л.П. Борьба с грибковыми заболеваниями среди животноводов Рязанской области // Вест. дерматологии и венерологии. 1964. № 5. С.36 39.
5. Андриенко К.П. Эпизоотология дерматомикозов серебристо-черных лисиц вызванных грибами Microsporum canis // Тр. ВНИИВС. М., 1974. Т.23. С. 131134.
6. Аравийский Р.А., Климко Н.Н., Васильева Н.В. Диагностика микозов. СПб.: Изд-во Дом СПбМАПО, 2004. 185 с.
7. Ариевич А.М. Профессионально-грибковые заболевания // Вестн. дерматологии и венерологии. 1972. № 1. С. 5355.
8. Ариевич А.М. Трихофитии, вызываемые зоофильными трихофитонами, как профессиональные заболевания // Тр. ВНИИВС. М., 1974. Т.23.С.124130.
9. Ариевич А.М., Степанищева З.Г., Беккеров Г.А. Опыт изготовления и применения грибковых вакцин из патологического материала // Вест. дерматологии и венерологии. 1964. № 3. С. 53 55.
10. Аркадьєва З.А., Козлова Е.И., Коваленко Г.В. Влияние фазы развития культуры и состава среды на выживаемость лиофилизированных клеток // Прикладная биохимия и микробиол. 1976. Т. 11, Вып. 4. С. 519522.
11. Архангельский И.И., Баданин Н.В. Заразные болезни телят. М.: Сельхозгиз, 1960. 86 с.
12. Асонов Н.Г. Микробиология. 4-е изд. перераб. и доп. М.: Колос, 2001. 352 с.
13. Аузиня Л.П. Резистентность при обезвоживании дрожжей Saccharomyces cerevisiae, выращенных на этанольной среде: Автореф. дисканд. биол. наук: 16.00.24. Минск, 1981. 21 с.
14. Базыка А.П. Состояние и задачи изучения сенсибилизации при дерматомикозах // Материалы 8-й Ленинградской микологической конференции. Л., 1971. С. 33 39.
15. Базыка А.П. Изменение реактивности организма и морфологической структуры пораженной кожи у больных микозами стоп под влиянием грибковых иммунопрепаратов // Вестн. дерматологии и венерологии. 1986. № 7. С. 3 9.
16. Базыка А.П. Реактивность организма и иммунотерапия больных микозами стоп: Автореф. дис канд. мед. наук. Л., 1965. 20 с.
17. Базыка А.П., Кашкин П.Н., Силуянова Н.А. Лечение больных микозами стоп грибковыми иммунопрепаратами // Вестник дерматологии и венерологии. 1966. № 5. С. 46 52.
18. Баткаев Э. А., Исаева Т.И., Кобаидзе Л.М. Этиологический фактор зооантропонозной микроспории // Успехи медицинской микологии: Материалы 5-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2007. Т. Х. С. 7 8.
19. Бахирева А.В., Фурман О.А. Динамика возбудителей грибковых заболеваний в Свердловской области // Вопросы микологии: Сб. Свердловск, 1974. Вып. 7. С. 15.
20. Безнос Т.И. Материалы к эпидемиологии и иммунологии некоторых дерматомикозов (эпидемиология, экспериментальные и клинические исследования): Автореф. дис д-ра мед. наук. М., 1970. 28 с.
21. Безнос Т.И. Oпыт иммунизации животных антигенами, приготовленными из культур трихофитонов // Вестн. дерматологии и венерологии. 1976. № 7. С. 14 17.
22. Безнос Т.И., Богданова М.Г., Мадиевская Н.П. Некоторые экспериментальные данные к иммунитету при дерматомикозах // Труды 3-го съезда дерматологов и венерологов УССР. Х., 1977. С. 138 142.
23. Беккер М.Е. Торможение жизнедеятельности микроорганизмов обезвоживанием //Успехи микробиологии. М., 1972. Вып. 8. 224 с.
24. Бинсол М.М. Проблемы иммунитета трихофитии крупного рогатого скота // Социалистическое сельское хозяйство Эстонской ССР. 1976. № 8. С. 362 363.
25. Блинкова Л.П., Горобец. О.Б. Достижения и перспективы создания антифунгальных вакцин // Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2006. Т. VII. С. 133 136.
26. Богуш П.Г., Бондарев И.М., Лапшина Т.П. Особенности эпидемиологии микроспории и трихофитии в Москве // Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2006. Т. VIII. С.4 5.
27. Борисович Ю.Ф., Кириллов Л.В. Инфекционные болезни животных: Справочник / Под ред. Д.Ф. Осидзе. М.: Агропромиздат, 1987. 288 с.
28. Васюков Л.И. Меры борьбы и профилактики при трихофитии крупного рогатого скота: Автореф. дис канд. вет. наук: 16.00.03. Л., 1967. 21 с.
29. Васюков Л.И. О вакцинации при трихофитии крупного рогатого скота // Сб. работ Ленингр. вет. ин-та. Л., 1975. Вып. 27. С. 32 36.
30. Ветеринарні імунобіологічні препарати: Довідник / Під загальною ред. П.І. Вербицького та А.М. Головка. К.; Реферат, 2004. 264 с.
31. Ветеринарные препараты: Справочник / Под ред. Д.Ф. Осидзе. М.: Колос, 1981. 488 с.
32. Влияние остаточной влажности на жизнеспособность микроконидий в процессе хранения вакцины ЛТФ-130 /К.А. Саркисов, Ю.П. Чернецкий, Ю.Г. Опарин и др. // Разработка, апробация и госконтроль вет. препаратов: Матер. Всесоюз. науч. конф. М., 1981. С. 28-29.
33. Волкославская В.Н. Состояние заболеваемости инфекционной, паразитарной и грибковой патологией кожи в Украине // Дерматологія та венерологія. 2002. №3(17). С. 6770.
34. Галинкина А.А. Сербристо-черные лисицы как источник глубокой трихофитии у людей // Вест. дерматологи и венерологии. 1976. № 2. С.4142.
35. Гимеши А. Виды возбудителей дерматомикозов животных в Венгерской Народной Республике: Автореф. дис канд. вет. наук: 16.00.03. М., 1979. 15 с.
36. Головина Н.П. Биология возбудителя Trichophyton verrucosum var. autotrophicum и разработка вакцины против трихофитии овец: Автореф. дис... д-ра биол.наук: 16.00.24. М., 1991. 53 с.
37. Головина Н.П. Культурально-морфологические и биологические свойства возбудителя трихофитии овец // Труды ВИЭВ. М., 1987. Т. 65. С. 41 50.
38. Головина Н.П. Разработка и использование метода селекции про признаку спорообразования у трихофитонов при изготовлении вакцины ТФ-130 ВИЭВ // Бюл. ВИЭВ. М., 1984. Вып. 54. С. 1417.
39. Головина Н.П. Углеродное питание и морфология гриба Microsporum canis и кошек // Бюл. ВИЭВ. М., 1989. Вып. 72. С. 2231.
40. Головина Н.П., Иванова Л.Г. Сравнительное изучение роста и спорообразования культур дерматофитов на различных питательных средах // Бюл. ВИЭВ. М., 1983. Вып. 49. С. 92 95.
41. Головина Н.П., Саркисов К.А., Комова Л.Т. Дифференциальная диагностика культур родов трихофитон и микроспорум при посевах на различных питательных средах // Сб. науч. тр. ВГНКИ. М., 1995(1996). Т.57. С. 249 256.
42. Голубев И.А. Дерматомикозы животных. М.:Колос, 1970. 192 с.
43. Голубев И.А. Стригущий лишай. М., 1966. 56 с.
44. Горячкина Е.И., Головина Н.П. Культурно-морфологические особенности штаммов Microsporum canis и Trichophyton mentagrophytes, выделенных от пушных зверей, лошадей, собак и кошек // Состояние, проблемы и перспективы развития вет. науки России. М., 1999. Т. 2. С.308309.
45. Гудкова Ю.И., Котрехова Л.П., Разнатовский К.И. Этиология микозов кожи и ее придатков у пациентов, длительно получающих системные глюкокортикоиды // Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2006. Т. VIII. С. 26 28.
46. Давыдовский И.В. Общая патология человека. М.: Медицина, 1979. 256 с.
47. Данилова М.В. Кудрявцев В.И. Влияние температуры замораживания на выживаемость бактерий при лиофилизации // Микробиология. 1980. Т. 49. С. 1102-1105.
48. Декл. Патент України МПК9 А 61 К 39/00 Спосіб визначення нешкідливості вакцинних препаратів проти інфекційних хвороб тварин / В.О.Ушкалов, М.Є. Романько, Л.В. Коваленко та ін. № 41113 А; Заявлено 03.03.99; Опубл. 15.02.2001 // Бюл. № 7. 2 с.
49. Диагностика грибных болезней (микозов и микотоксикозов) животных / Саркисов А.Х., Королева В.П., Квашнина Е.С., Грезин В.Ф. М.: Колос, 1971. 144 с.
50. Длительность иммунитета у крупного рогатого скота, иммунизированного препаратом ТФ-130 (ВИЭВ) / Петрович С.В., НикифоровЛ.И., Яблочник Л.М. и др. // Бюл. ВИЭВ. М., 1972. Вып. 12. С. 24 26.
51. Докудовский Е.Г. О методах борьбы с трихофитией // Ветeринария. 1962. № 11. С. 32 35.
52. Долинов К.Е. Применение замораживания и высушивания в микробиологии. М.,1969. 267 с.
53. Жарков И.И. Сроки формирования иммунитета к трихофитии у телят, вакцинированных ЛТФ-130 // Бюл. ВИЭВ. М., 1976. Вып. 25. С. 32 33.
54. Жарков И.И., Мельник В.Г. Влияние температурного режима на качественные показатели вакцины ЛТФ-130 при ее хранении // Тр. ВГНКИ ветпрепаратов. М., 1978. Т. 27. С. 110114.
55. Живые грибковые вакцины новое направление микологии / Н.П. Головина, Л.А. Красота, Л.Х. Галушко и др. // Ветеринарная патология. 2003. - № 1. С. 91-92.
56. Зак А.Ф., Успенская А.П. Выживаемость дизентерийных бактерий Флекснера в процессе вакуумного высушивания // Вакцины и штаммы. 1960. Вып. 1. С. 187189.
57. Залкан П.М. Материалы к изучению аллергии и иммунитета при дерматомикозах // Проблемы дерматологии. Х., 1971. С. 232 244.
58. Здродовский П.Ф. Проблемы инфекции, иммунитета и аллергии. М.: Медицина, 1963. 467 с.
59. Ибрагимов Э., Абсалямов И., Тулиев Ш. Патоморфологические изменения в коже у кроликов, телят и овец, вакцинированных и экспериментально зараженных трихофитией (гетерологичным и гомологичным возбудителем) // Болезни с.-х. животных / УзНИВИ. Ташкент, 1989. Т. 29, ч. 1. С. 53 56.
60. Иванова Л.Г. Определение видов дерматомикозов животных // Бюл. ВИЭВ. М., 1978. Вып.25. С. 8 11.
61. Иевлев С.А. Возбудители дерматомикозов в Хмельницкой области // Вест. дерматологии и венерологии. 1970. № 3. С. 51 52.
62. Иммунизация крупного рогатого скота против стригущего лишая / А.Х.Саркисов, С.В. Петрович, Л.И. Никифоров и др. // Ветеринария. 1971. №2. С. 54 56.
63. Имшенецкий А.А., Лысенко С.В., Писаренко Н.О. О некоторых особенностях микроорганизмов, подвергнутых действию вакуума // Микробиология. 1982. Т. 51. С. 107110.
64. Использование метода ПЦР-диагностики у пациентов с микотической патологией / Лыкова С.Г., Липатникова С.В., Гришаева О.Н. и др. // Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2006. Т. VIII. С. 100 101.
65. Итоги испытания профилактической эффективности препарата ТФ-130 при стригущем лишае крупного рогатого скота / Саркисов А.Х., Никифоров Л.И., Петрович С.В., Яблочник Л.М., Притула А.С. // Бюл. ВИЭВ. М., 1972. Вып. 2. С. 37 40.
66. К истории разработки методов генодиагностики онихомикозов. I: Зарубежные исследования / Сергеев А.Ю., Щербо С.Н., Богуш П.Г., СергеевЮ.В. // Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2006. Т. VIII. С. 94 96.
67. К истории разработки методов генодиагностики онихомикозов. II:Достижения России / Сергеев А.Ю., Щербо С.Н., Богуш П.Г., СергеевЮ.В.// Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2006. Т. VIII. С. 96 97.
68. Карпухин Г.И., Шапиро Н.И., Андриевская Р.А. Химические вакцины для профилактики кишечных инфекций. Л.: Медицина, 1979. 192 с.
69. Кашкин П.Н. Дерматомикозы. Л.: Медгиз, 1954. 276 с.
70. Кашкин П.Н. Об иммунитет при дерматомикозах (реферат). Экспериментальные и клинические исследования // Тр. Респ. кожно-венерологического иститута Минздрава РСФСР. 1956. Т. 11. С. 99 101.
71. Кашкин П.Н., Лисин В.В. Практическое руководство по медицинской микологии. Л.: Медицина, 1983. 192 с.
72. Кашкин П.Н., Хохряков М.К., Кашкин А.П. Определитель патогенных, токсигенных и вредных для человека грибов. Л.: Медицина, 1979. 272 с.
73. Клиническая лабораторная диагностика в ветеринарии / И.П. Кондрахин, Н.В. Курилов, А.Г. Малахов и др. М., 1985. 287 с.
74. Колесов С.Г. Высушивание микроорганизмов и биопрепаратов. М.: Сельхозгиз, 1952. 220 с.
75. Колесов С.Г., Чернецкий Ю.П. Лиофилизация микроорганизмов и биологических препаратов // Ветеринарные препараты. М., 1981. С. 2432.
76. Коляденко В.Г., Степаненко В.І. Плесеневі гриби етіопатогенетичне значення у виникненні та розвитку мікозів. Міф чи реальність? Еволюція наукових досліджень // Укр. журн. дерматології, венерології, косметології. 2001. № 1. С. 4148.
77. Конев С.В. О феномене самозащиты дрожжевых клеток при действии высоких температур // Тр. ин-та цитологии АН СССР. 1987. Вып. 17. С. 187188.
78. Королева В.П. Возбудители трихофитии крупного рогатого скота в зонах применения препарата ТФ-130 // Бюл. ВИЭВ. М., 1972. Вып. 12. С. 33 36.
79. Королева В.П., Иванова Л.Г. Возбудители дерматомикозов животных и их лабораторная диагностика // Бюл. ВИЭВ. М., 1987. Вып. 65. С. 32 41.
80. Красніков Г.А., Герман В.В., Келеберда М.І. Опрацювання схем стимуляції імунітету після щеплення птиці за гісто-морфометричними критеріями // Вет. медицина. Міжвід. темат.наук. зб. Х., 2000. Вип. 78, т.1. С. 181189.
81. Курасова В.В., Костин В.В., Малиновская Л.С. Методы исследования в ветеринарной микологии. М.: Колос, 1971. 312 с.
82. Кухар Е.В. Культивирование гриба Trichophyton faviforme возбудителя трихофитии крупного рогатого скота // Ветеринарная наука в период экономических реформ: Сб. науч. статей междунар науч.-практ. конф., посвящ. 120-летию акад. К.И. Скрябина. Астана, 1999. С. 106 108.
83. Лабусова Н.И. Стимуляция поствакцинального иммунитета при трихофитии крупного рогатого скота: Автореф. дис канд. вет. наук: 16.00.03. Минск, 2004. 21 с.
84. Латыпов А.Б. Динамика заболеваемости и особенности эпидемиологии зооантропонозной трихофитии в республике Башкортостан // Успехи медицинской микологии: Материалы 5-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2007. Т. Х. С. 9 12.
85. Латыпов А.Б. Изучение современных особенностей эпидемиологии зооантропонозной трихофитии в республике Башкортостан // Успехи медицинской микологии: Материалы третьего Всероссийского конгресса по медицинской микологии. М., 2005. Т. VI. С. 49 51.
86. Левенберг И.Г. К вопросу иммунитета при експериментальной трихофитии // Бюл. науч.-техн. информации ВНИИВС. М., 1956. № 1. С.56 58.
87. Левченко П.И. Выживаемость возбудителей трихофитии кроликов в условиях промышленных комплексов // Бюл. ВИЭВ. М., 1978. Вып. 32. С. 34 35.
88. Лемещенко Г.П., Олефір М.В., Дудник Н.В. Мінливість вакцинних штамів Trichophyton verrucosum в умовах виробництва // Ветеринарна медицина України. 1996. № 3. С. 33 34.
89. Лещенко В.М. Лабораторная диагностика грибковых заболеваний. М.: Медицина, 1982. 141 с.
90. Литвин В.П., Ярчук Б.М. Загальна епізоотологія. К.: Урожай, 1995. 256 с.
91. Литвинов А.М. Дерматофитозы нутрий и пушных зверей семейства куньих // Кролиководство и звероводство. 1999. № 5. С.3031.
92. Маноян М.Г., Овчинников Р.С., Панин А.Н. Миконосительство домашних животных основной фактор распространения зооантропонозных дерматофитозов людей // Успехи медицинской микологии: Материалы 5-го Всерос. конгр. по мед. микологии. М., 2007. Т. IХ. С. 311 314.
93. Маноян М.Г., Панин А.Н., Овчинников Р.С. Ветеринарная и медицинская значимость зооантропофильных видов дерматофитов // Успехи медицинской микологии: Материалы 4-го Всерос. конгр. по мед. микологи