БІЛАН Надія Іванівна. СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ТЕОРІЯ, ЕВОЛЮЦІЯ, МОДЕЛІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ : БИЛАН Надежда Ивановна. СОЦИАЛЬНЫЕ КОММУНИКАЦИИ В ИНФОРМАЦИОННОМ ОБЩЕСТВЕ: ТЕОРИЯ, ЭВОЛЮЦИЯ, МОДЕЛИ И ПРИМЕРНЫЕ АСПЕКТЫ BILAN Nadiya Ivanivna. SOCIAL COMMUNICATIONS IN THE INFORMATION SOCIETY: THEORY, EVOLUTION, MODELS AND APPLIED ASPECTS

Краткое описание

БІЛАН Надія Іванівна. Назва дисертаційної роботи: "СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ТЕОРІЯ, ЕВОЛЮЦІЯ, МОДЕЛІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ"

Міністерство освіти і науки України
Київcький національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
На правах рукопису
БІЛАН Надія Іванівна
УДК 007:316.776
СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ:
ТЕОРІЯ, ЕВОЛЮЦІЯ, МОДЕЛІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ
Спеціальність 27.00.01 — Теорія та історія соціальних комунікацій
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук із соціальних комунікацій
Науковий консультант
Іванов Валерій Феліксович,
професор, доктор філологічних наук
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………...………………………………………..3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ
СУСПІЛЬСТВІ……………………………………………………………………15
1.1.Поняттєво-категоріальні характеристики дослідження ……………………..15
1.2.Концептуальні підходи до соціальних комунікацій та їх перспективних
моделей в інформаційному суспільстві …………………………………………..44
1.3.Соціальний вимір інформаційного суспільства:
методологічні засади…………...………………................................……………..85
1.4.Формування глобального інформаційного суспільства у контексті
соціальних змін…………………………………………………....……...……….116
Висновки до Розділу 1……………………………………………………………146
РОЗДІЛ 2 ЕВОЛЮЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ В
ІНФОРМАЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ……………………………….………149
2.1.Комунікаційна функція інформаційного середовища як детермінанта
соціальних комунікацій……………….………………………………………….149
2.2.Становлення та типологія соціальних комунікацій в інформаційному
просторі………………………………………………………………..………..…173
2.3.Інтернет-комунікації у системі соціальних відносин………..…..………..198
2.4.Соціальні мережі як форма сучасних комунікацій…………………….…...222
Висновки до Розділу 2…………………………………………...……………….251
РОЗДІЛ 3 ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ В
ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ...........................................................255
3.1.Соціальні комунікації як суспільно-політичний феномен в інформаційній
сфері Європейського Союзу……………………………………………..……….255
3.2.Соціальні комунікації в інформаційному суспільстві у контексті сучасного
парламентаризму: досвід Європарламенту ЄС………………………………….272
3.3.Комунікаційна діяльність Європарламенту у соціальних медіа……...……293
3.4.Український парламентаризм у соціальних мережах ………….…………..329
Висновки до Розділу 3…………………………………………………..……….362
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………..……….367
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………...…………375
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження зумовлюється зростанням ролі
інформаційного чинника у сучасних сферах життєдіяльності суспільства, який
зумовлює трансформацію політичних, науково-технологічних, суспільних та
інших важливих аспектів комунікаційних відносин. Показовими в цьому
контексті є теоретико-методологічне обґрунтування еволюції соціальних
комунікацій в інформаційному середовищі, виокремлення та аналіз моделей
соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві, дослідження практики
соціальних комунікацій окремих політичних акторів, які мають суттєве
значення для взаємодії владних інститутів та громадянського суспільства, для
формування інформаційної культури та впровадження соціальних комунікацій
в інформаційному середовищі.
Потреба комплексного дослідження соціальних комунікацій в
інформаційному суспільстві випливає з реалій комунікаційних потреб
функціонування державних інститутів, оскільки держава вирішує проблему
вибору оптимальної стратегії суспільно-політичного розвитку на основі
принципів інноваційної комунікації. Політична влада, демократичні інститути
та громадянське суспільство постають перед наслідками розширення і
поглиблення інформаційного суспільства й необхідністю перегляду
концептуально-методологічних і прикладних підходів до перспектив розвитку
сфери соціальних комунікацій, тому важливим є і перспективний аналіз
феномену соціальних комунікацій як особливої форми комунікаційних
відносин та складової інформаційної політики держави.
Вибір дослідження соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві
зумовлений і тим, що стратегії суспільного розвитку впливають на політичні та
соціальні пріоритети національних спільнот, зокрема на розвиток відкритого,
цивілізованого суспільства, в якому з’являються нові форми комунікації,
4
засновані на соціальному та особистісному партнерстві, на правових та
соціальних принципах рівності всіх громадян суспільства, на раціональному
врегулюванні суспільних відносин.
Відтак наукова проблема роботи полягає у спробі охарактеризувати
доцільність творчого, але критичного запозичення досвіду здійснення
соціальних комунікацій в умовах інформаційного суспільства, тобто у
визначенні рольової функції комунікаційного чинника у формуванні соціальної
системи комунікаційних відносин. При цьому авторський підхід до розуміння
концептуальних підходів до особливостей соціальних комунікацій в
інформаційному суспільстві характеризується визнанням пріоритетності
інформаційної парадигми, яка виступає сукупністю перетину комунікаційних
систем, комунікаційних відносин та комунікаційних потреб в умовах сучасних
соціальних зрушень.
У науковому дискурсі представлено концептуальні підходи до проблеми
соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві, в яких визначено
сутність такого суспільно-політичного феномена, обґрунтовано процес
структуризації соціальних комунікацій у мережу зворотних зв’язків між
владними інститутами та суспільством і досліджено механізми, що сприяють
реалізації влади. Звертання до цієї теми дослідження також зумовлено
необхідністю систематизації та узагальнення сучасних знань щодо
інструментарію соціальних комунікацій на основі реальної практики взаємодії
влади і суспільства, встановлення відповідності наукових концепцій,
пов’язаних з предметом дисертаційної роботи і ще не проаналізованих у
вітчизняній науковій літературі, доцільністю аналізу змін соціальних
комунікацій в інформаційній сфері України.
Актуальність дослідження визначається також доцільністю з’ясування
концептуальних та прикладних аспектів соціальних комунікацій в
інформаційному суспільстві, оскільки ця проблема цілісно не розглядалася у
вітчизняній науці, де представлено окремі наукові розвідки загальних
5
теоретичних і практичних проблем соціальних комунікацій. Необхідність
цілісного розгляду проблеми соціальних комунікацій в інформаційному
суспільстві як інструментарію діяльності державних органів влади знаходить
своє пояснення і в загальній логіці суспільних змін, оскільки сама структура
соціальних комунікацій залежить від особливостей інформаційного розвитку,
який зумовлює асиметрію комунікаційних відносин у сучасному світі.
Об’єктами аналізу практики соціальних комунікацій у дисертаційній
роботі визначено Європарламент ЄС як наднаціональний інститут, що
ефективно використовує соціальні комунікації у взаємодії з європейською
спільнотою, та парламент України як владний інститут, що залучає соціальні
комунікації для представлення суспільству проектів та ініціатив, які
потребують дискусій та підтримки громадськості. Зокрема, особлива увага
надавалась дослідженню комунікаційної політики ЄС, в основу якої покладені
принципи відкритості, залучення громадськості до обговорення актуальних
проблем функціонування інтеграційного об’єднання, загальні правила доступу
до інформації і здійснення комунікації. Оскільки практика використання
соціальних комунікацій у діяльності представницьких інституцій ЄС
зумовлюється поглибленням взаємодії інтеграційного об’єднання з
національними інститутами і спільнотами, відбулося формування нової
реальності, яка потребує сучасного інструментарію обміну інформацією в
рамках ЄС для вирішення завдань комунікаційних програм наднаціональних
інститутів із залученням соціальних мереж, що уможливлюють становлення
тривалих формальних та неформальних зв’язків між різними структурами,
інститутами, персоналіями на різних рівнях взаємовідносин з метою
здійснення різноманітних соціальних проектів. Соціальні комунікації таким
чином розглядаються як суспільно-політичний феномен в інфосфері ЄС, що
зумовлює створення соціальних медіаплатформ для поширення позитивних і
ефективних повідомлень про політику ЄС, які б дозволяли зрозуміти
соціальний зміст реформ, що просуває ЄС для поліпшення повсякденної
6
життєдіяльності євроспільноти. Такі комунікації чітко роз’яснюють
універсальні цінності, які пропагує ЄС, включаючи прихильність до демократії,
верховенства права, свободи вираження думок і незалежності засобів масової
інформації.
Використання соціальних комунікацій у діяльності владних інституцій
України зумовлюється впливом високих інформаційних технологій на
демократизаційні процеси в державі та залученням української спільноти до
ухвалення важливих політичних рішень. Крім того, включення України в
процеси європейської інтеграції зумовлює запозичення досвіду соціальних
комунікацій Європарламенту, оскільки у процесі державного управління
інформаційно-комунікаційна діяльність влади стає підґрунтям узгоджених з
громадськістю прийнятних рішень, які впливають на всі сфери соціальної
системи. При цьому, головними інструментами узгодження інтересів
виявляються різноманітні форми підтримки контактів між сторонамикомунікантами на основі двосторонніх та багатосторонніх зв’язків у соціальних
мережах, які стали ефективними платформами впливу на життєдіяльність
українського суспільства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове
дослідження виконане в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку світових процесів глобалізації». Тема дослідження
продовжує наукові розвідки в межах фундаментальних наукових тем Інституту
журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Український медійний контент у соціальному вимірі» № БФ045-01 та
«Дослідження у галузі українського журналістикознавства: методологія,
термінологія і стандарти» №06БФ045—01, зокрема в рамках комплексної
програми «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» згідно з
планом наукової роботи Інституту журналістики Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.
7
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у цілісному
дослідженні концептуально-прикладних аспектів соціальних комунікацій та
з’ясуванні їх перспективних моделей в інформаційному суспільстві.
Досягнення поставленої мети зумовило розв’язання таких дослідницьких
завдань:
 виявити і систематизувати теоретичні і методологічні підходи до
дослідження соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві;
 визначити критичний аспект наукового дискурсу щодо перспективності
моделей соціальних комунікацій в інформаційній сфері;
 представити авторський підхід до поняттєво-категоріальних
характеристик дослідження; з’ясувати та поглибити розуміння соціальної
функції інформаційного суспільства;
 дослідити комунікаційну функцію інформаційного середовища як
детермінанта соціальних комунікацій та проаналізувати еволюцію соціальних
комунікацій в інформаційному середовищі;
 охарактеризувати типологію соціальних комунікацій та представити
авторський підхід щодо їх ролі як стратегічного ресурсу трансформацій
соціального середовища;
 розглянути соціальні комунікації як суспільно-політичний феномен в
інформаційній сфері ЄС; узагальнити практику комунікацій інституцій ЄС та
європейської спільноти;
 проаналізувати трансформацію соціальних комунікацій як чинника
розвитку інформаційного суспільства України;
 з’ясувати прикладні аспекти соціальних комунікацій у суспільній
практиці української держави та запропонувати рекомендації для діяльності
владних, політичних та громадських інституцій;
8
З урахуванням зазначеної мети і завдань об’єктом дослідження виступає
соціальний вимір інформаційного суспільства, а предметом дослідження є
концептуальні та прикладні засади соціальних комунікацій в інформаційному
суспільстві.
Методологія та методи дослідження. Дослідження концептуальних та
прикладних аспектів соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві
здійснювалося на теоретичному, методологічному, прикладному рівнях, а саме:
на теоретичному рівні було визначено поняттєво-категоріальні характеристики
соціальних комунікацій, систематизовано і структуровано концептуальні
підходи до вивчення соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві,
виокремлено функціональні детермінанти соціальних комунікацій, розроблено
та обґрунтовано типологію соціальних комунікацій, на прикладному рівні
здійснено компаративний аналіз сутності соціальних комунікацій в ЄС та
Україні. Обрана методологія аналізу уможливила на підставі опрацювання
наукової літератури та авторського підходу з’ясувати сутність сучасних
тенденцій розвитку соціальних комунікацій в інформаційному середовищі та
визначити парадигмальний концепт соціальних комунікацій відповідно до
практики інституцій ЄС та України.
Для дослідження концептуальних та прикладних аспектів соціальних
комунікацій в інформаційному суспільстві у роботі використано системнофункціональний, структурно-функціональний та інституціональний підходи,
які дозволили з’ясувати еволюцію соціальних комунікацій в інформаційному
просторі, особливості соціальних комунікацій у практиці ЄС та України.
Системний підхід використано у дисертаційній роботі задля дослідження
соціальних комунікацій як цілісної множини елементів, які формують особливу
систему відношень та зв’язків у процесі суспільної взаємодії, що дозволило
представити еволюцію та типологію соціальних комунікацій. Особлива увага в
роботі надавалася окремому аналізу соціальних комунікацій як інструментарію
позиціонування держав в інформаційному просторі, що зумовило застосування
9
порівняльного підходу. При цьому враховувалося, що соціальні комунікації порізному можуть сприйматися, тлумачитися і реалізовуватися на національному
рівні залежно від подій і ситуацій, які відбуваються в інформаційному
середовищі ЄС та України.
Також у дослідженні використано загальнонаукові (описовий, системний,
структурно-функціональний), загальнологічні (емпіричний, метод аналізу) та
спеціальні методи дослідження соціальних комунікацій, найбільш ефективні
для пізнання комунікаційної сфери, які уможливили цілісний аналіз соціальних
комунікацій інституцій ЄС та України, а також з’ясувати роль соціальних медіа
у системі взаємовідносин влади і суспільства. Поглиблений аналіз наукової
проблеми дослідження дозволив якісно доповнити матеріал дисертаційної
роботи, перевірити методологічні підходи та аналітичні висновки, обґрунтувати
необхідність пошуку форм і методів соціальних комунікацій в інформаційному
середовищі. У такий спосіб доводиться аргументованість положень і висновків
щодо комунікаційної функції інформаційного середовища.
Джерелами дослідження у вирішенні теоретичних питань, аналізу та
систематизації емпіричного матеріалу автором дисертації було обрано наукові
праці з теорії та практики соціальних комунікацій, журналістики, соціології,
філософії зарубіжних та вітчизняних фахівців. Для прикладного аналізу було
використано інформаційний ресурс соціальних медіа, соціальних мереж, сайтів,
а також статистичні звіти та авторські моніторинги соціальних медіа щодо
практики їх використання державами в інформаційному середовищі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на
теоретико-методологічному та прикладному рівнях у вітчизняній науці було
цілісно досліджено соціальні комунікації в інформаційному суспільстві та
охарактеризовано особливості використання соціальних медіа у контексті
сучасного парламентаризму.
У проведеному дослідженні:
10
Вперше:
- з’ясовано характерні особливості соціальних комунікацій
парламентських інституцій ЄС та України і встановлено, що спільними можна
вважати концептуальні положення про комунікації як інструментарій
суспільної діяльності, а принципово відмінними – різну практику використання
соціальних медіа для взаємодії владних інституцій і спільнот;
- розглянуто комунікаційну практику сучасного парламентаризму і на
основі авторського моніторингу доведено, що для парламентських інституцій
ЄС соціальні комунікації виступають як суспільно-політичний феномен в
інформаційній сфері, а для парламентських інституцій України використання
соціальних комунікацій визначається аргументацією політичних позицій та
диференціацією позитивного і негативного контенту соціальних медіа;
- здійснено критичний аналіз практики українського парламентаризму у
соціальних мережах і обґрунтовано, що вона стосується як ефективності
представництва інституцій України, так і результативності їх взаємодії зі
спільнотою;
- запропоновано авторське бачення перспектив ефективного
використання соціальних комунікацій як інструментарію діяльності державних
органів влади.
Удосконалено:
- теоретичне обґрунтування поняттєво-категоріального апарату
дослідження;
охарактеризовано ключові характеристики соціальних комунікацій в
інформаційному середовищі, які окреслюють соціальні комунікації як
важливий соціокультурний чинник розвитку суспільства, що впливає на
формування суспільного світогляду, стилю мислення, поняття свободи й
демократії; формують особливе субкультурне середовище, подано авторське
визначення поняття «соціальні комунікації», яке у сучасному науковому
дискурсі є тотожнім поняттю «соціальні медіаплатформи», «соціальні мережі»,
11
«нові медіа» та «комп'ютерно-опосередковані комунікації» і вживається для
позначення взаємозв’язків, що складаються між політичними і суспільними
акторами внаслідок використання сучасних мережевих технологій;
- аргументацію про критерії типології соціальних комунікацій в
інформаційному суспільстві, що виявляються в особливостях взаємодії
політичних інституцій і спільноти у соціальних медіа та потребують
відповідного позиційного реагування;
- твердження про те, що зміст соціальних комунікацій в інформаційному
суспільстві розглядається як система суспільної взаємодії, яка складається між
різними соціально-комунікаційними інститутами та організованою спільнотою;
Набуло подальшого розвитку:
- дослідження теорії та практики соціальних комунікацій в
інформаційному суспільстві, оскільки у сучасному світі відбувається
трансформація інструментарію взаємодії влади і спільноти; узагальнення на
основі широкого кола оригінальних джерел теоретико-методологічних підходів
до соціальних комунікацій як суспільно-політичного феномену, що полягає у
перевагах міждисциплінарного підходу як одного з найбільш ефективних у
фахових дослідженнях та уможливлює виокремлення особливостей соціальних
комунікацій у контексті парламентаризму;
- обґрунтування того, що прикладні аспекти формування глобального
інформаційного суспільства стосуються практики соціальних комунікацій,
оскільки від урахування впливу сучасних соціальних медіа на інституційносуспільну взаємодію залежить формування й підтримка репутації владних,
політичних та громадських інституцій.
Практичне значення одержаних результатів, що теоретичні і
методологічні висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для
подальших наукових досліджень соціальних комунікацій в інформаційному
суспільстві, прикладні розробки можуть бути враховані у діяльності урядових,
політичних і суспільних інституцій, в практиці політичних партій, громадських
12
об’єднань та інших організацій, які використовують високі технології для
розвитку нових соціальних медіа на зовнішньому та внутрішньому рівнях
функціонування держави.
Теоретичні узагальнення, матеріали, висновки та рекомендації
дисертаційної роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів з теорії та
практики інформаційного суспільства, теорії соціальних комунікацій, теорії
масової комунікації, соціології масової комунікації, іміджелогії, новітніх медіа
для студентів вищих навчальних закладів України.
Результати авторського дослідження можуть бути використані у
практично-політичній діяльності Міністерства інформаційної політики
України, у діяльності урядових, політичних і громадських інституцій, а також у
процесі оновлення Концепції інформаційної політики України та Державної
цільової програми формування позитивного міжнародного іміджу України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення наукової праці
було апробовано на міжнародних, всеукраїнських та міжвідомчих наукових і
науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній науковій конференції
Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені
Тараса Шевченка «Міжнародна інформація: історія, теорія, практика» (7
листопада 2008 року, м. Київ), науково-практичній конференції «Міжнародні
інформаційні відносини у сучасному світі: теоретичний та прикладний
аспекти» (20 травня 2009 року, м. Київ); науково-практичній конференції
«Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин» (24 квітня 2009
року, м. Київ); міжнародній науковій конференції «Міжнародні дні науки
Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка» (9 – 10 квітня 2009 року,
м. Київ); міжнародній науковій конференції «60-річчя Ради Європи:
осмислення звершень та перспектив діяльності у ХХІ ст.» (9 квітня 2009 року,
м. Київ); VI міжнародній науковій конференції «Сучасний інформаційний
простір: журналістика та медіаосвіта» (26 – 30 вересня 2010 року, м. Алушта);
міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародні інформаційні
13
відносини ХХІ століття: тенденції і перспективи» (19 травня 2010 року, м.
Київ); міжнародній науково-практичній конференції «Геополітичний вимір
європейської інтеграції: інформаційний аспект» (20 травня 2010 року, м. Київ);
міжнародній науковій конференції «Журналістика 2010: методологія
досліджень у галузі соціальних комунікацій» (25 березня 2010 року, м. Київ);
міжнародному круглому столі «Америка та Європа на початку ХХІ століття:
аналітика та прогностика» (23 травня 2011 року, м. Київ); міжнародній науковопрактичній конференції «Сучасні зовнішньополітичні комунікативні технології.
Аналітика. Геополітика» (5-7 червня 2011 року, м. Київ); міжвідомчому
круглому столі «Політико-інформаційна парадигма глобалізації» (9 квітня 2013
року, м.Київ,)міжнародній науковій конференції «Міжнародна інформація:
концептуальні та прикладні виміри» (19 квітня 2013 року, м. Київ); ІІ
всеукраїнській науковій конференції «Україна в системі глобального
інформаційного обміну: теоретико-методологічні аспекти дослідження і
викладання» (25–26 жовтня 2013 р., м. Львів); міжвідомчому круглому столі
«Безпековий вимір сучасних міжнародних відносин: політичні, економічні,
інформаційні та гуманітарні аспекти» (17 червня 2014 року, м. Київ);
міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми
міжнародних відносин» (Світове співтовариство: глобальні та регіональні
виклики) (16 жовтня 2014 року, м. Київ); науково-практичній конференції
«Комунікація і дискомунікація в умовах розвитку сучасного інформаційного
суспільства», (Чернівці, ЧНУ імені Юрія Федьковича 24-25 квітня 2015 р.);
науковій конференції «Геостратегічні пріоритети України в політичній,
економічній, правовій та інформаційній сферах (15 жовтня 2015 року, м. Київ);
всеукраїнській науково-практичній конференції «Комунікаційні стратегії
сучасної школи» (27-28 листопада 2015 року, м. Київ); всеукраїнській науковій
конференції «Українські медіа в європейському інформаційно-комунікаційному
просторі: історія, стан, перспективи» (21-25 вересня 2015 року, м. Ужгород);
міжнародній конференції «Actual Problems of Science and Education» (31 січня
14
2016 року, м. Будапешт); науково-методичній конференції «Європейські студії
в університетах України» ( 22 квітня, 2016 р., Київ).
Наукові узагальнення та висновки дисертації обговорювалися на
наукових семінарах, круглих столах і кафедральних засіданнях а також
впроваджено у курсі «Професійна підготовка: організація роботи прес-служб»
Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 31 наукову працю
загальним обсягом 34,54 д. а.: 1 одноосібну монографію; 1 колективну
монографію; 29 наукових статей (11,76 д. а.), з яких 16 – у фахових виданнях, 5
– в іноземних наукових періодичних виданнях, 8 – в інших наукових виданнях.
Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків
та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 427 сторінок, в
тому числі основний текст – 360 сторінок, список використаних джерел
складається з 505 найменувань і займає 52 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У результаті дослідження концептуальних та прикладних аспектів
соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві зроблено такі висновки:
1. Аналіз концептуальних засад зарубіжних та вітчизняних досліджень з
проблем соціальних комунікацій засвідчив, що формування глобального
інформаційного суспільства у контексті соціальних змін вважається
передумовою еволюційного переходу до наступного етапу функціонування
цивілізації, технологічною основою якої є індустрія високих технологій,
оскільки, як зазначають дослідники, людство вступає в нову епоху, за якої
швидкісні канали стануть більш доступними, телекомунікаційні мережі і
мережеві сервіси забезпечать глобальний доступ і повсюдне поширення
інформаційних послуг, а також призведуть до подальшого розвитку соціальних
медіа. Доведено, що спільноти, які активно використовуватимуть досягнення
науково-технологічного прогресу, отримають можливість проминати певні
етапи інформаційного розвитку, які доводилося проходити визнаним лідерам
високих технологій. Також з’ясовано, що інформаційна парадигма соціальних
комунікацій здобула наукове обґрунтування, однак її розвиток відбуватиметься
відповідно до нових викликів інформаційно-технологічного суспільства ХХІ
ст..
На думку автора дисертаційної роботи, сучасна наука про соціальні
комунікації характеризується цілісністю підходів до дослідження впливу
367
інформаційно-комунікаційних процесів на взаємодію владних інституцій і
спільнот та ефективність такої взаємодії. Відтак авторський концептуальний
підхід до проблеми соціальних комунікацій як інструменту діяльності в
інформаційному суспільстві ґрунтується на виявленні глибинних системних
змін у суспільстві, а також на дослідженні форм і механізмів здійснення
комунікаційної політики та перспективах використання соціального дискурсу.
Систематизація наукових підходів до проблеми соціальних комунікацій в
інформаційному суспільстві уможливила обґрунтування авторського погляду
щодо особливостей соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві, що
характеризується визнанням пріоритетності інформаційної парадигми, яка
виступає сукупністю комунікаційних систем, комунікаційних відносин та
комунікаційних потреб в умовах сучасних соціальних зрушень. Феномен
соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві розглядається на
перетині соціальних, політичних та культурних чинників, що забезпечують
соціально-політичні взаємозв’язки. У соціальній площині – це забезпечення
соціальних прав спільнот у зв’язку зі зміною технологічного укладу, вільний
доступ усіх соціальних верств до мережі інтернет, недопущення розшарування
суспільства за інформаційною ознакою на «інформаційно багатих» та
«інформаційно бідних», забезпечення права на свободу висловлення думки в
соціальних медіа та мережах; у політичній площині – це трансформація нового
суспільного середовища, поглиблення взаємодії в соціальних медіаплатформах,
забезпечення вільного обігу інформації в суспільстві; у комунікаційній площині
– це розширення можливостей спілкування і взаємодії від міжособистісної
комунікації (інтернет-форуми, онлайн-конференції, блоги, twitter, чати) до
взаємодії за допомогою інформаційних мереж у межах глобального
інформаційного простору.
2. З’ясування ролі соціальних комунікацій як інструментарію відносин в
інформаційному суспільстві дозволило виокремити їх характерні моделі, що
мають власні функції, внутрішню структуру і загальну спрямованість та
368
включають інформаційні процеси в ширший соціальний контекст, оскільки
сутність соціальних комунікацій трансформується водночас з удосконаленням
технологій обміну інформацією, поглибленням глобалізації та використанням
інноваційних засобів у взаємовідносинах влади і громадянського суспільства.
Дослідження апробованих моделей комунікації, зокрема лінійної моделі
комунікації Г. Лассуелла, моделі комунікаційного акту К. Шенона та У. Уівера,
моделі комунікації Source-Message-Channel-Receiver Д. Берло, а також моделей
Ю. Руша та Г. Бетесона, Б. Вестлі та М. МакЛіна дозволило зробити висновок,
що у сучасному інформаційному суспільстві перспективною для соціальних
комунікацій можна вважати модель Б. Вестлі та М. МакЛіна, шо була
розроблена спеціально для опису процесу у площині масової комунікації і яка
може використовуватися для аналізу взаємодій в інших соціальних
середовищах.
3. Концептуальні трансформації наукової думки й практична діяльність
соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві внесли свої корективи в
галузеву термінологію, сформували визначення явищ, процесів, понять, що
відбивають особливості соціальних комунікацій та характеризують їх як
своєрідне інформаційно-комунікаційне поле життя суспільства з його
соціальним характером і поєднують усі складники суспільної сфери,
структурують відповідну суспільну діяльність. Узагальнення вітчизняного і
зарубіжного досвіду щодо розуміння поняттєво-категоріальних характеристик
соціальних комунікацій в інформаційному суспільстві уможливило висновок
про виокремлення таких їх визначень, як процесу обміну інформацією,
різновиду взаємодії між певними суб’єктами за посередництвом певного
комунікатора, інформаційного зв'язку суб’єкта з тим чи іншим об’єктом,
системи суспільної взаємодії, нової інтегративної сили суспільства.
Доведено, що розширення й поглиблення наукових досліджень у галузі
соціальної комунікації засвідчує еволюцію сприймання поняттєвокатегоріальних характеристик як усвідомлення властивої людині сутності, що
369
визначається соціальним статусом особи до визнання соціальної комунікації
стрижневим елементом соціальної реальності, комплексною структурою, якій
властиві різнорідні – політичні, етнічні, релігійні, соціальні та інші ознаки.
Авторський підхід до поняттєво-категоріальних характеристик
соціальних комунікацій дозволив поглибити розуміння суспільного концепту
мережі інтернет, яка визначається як простір, у якому взаємодіють традиційні й
новітні актори; як структура, що впливає на модернізацію форм суспільнополітичної взаємодії.
4. Дослідження комунікаційної функції інформаційного середовища як
чинника соціальних комунікацій на підставі наукових аргументацій зумовило
висновок про те, що інформаційне середовище є не лише провідником
інформації, але й активно впливає на учасників комунікації, надає можливість
одержання необхідних для цього відомостей, а вміння отримувати інформацію
та перетворювати її набувається у процесі вдосконалення знань. Таким чином
виокремлюються три основні аспекти інформаційного середовища: одна зі
сторін діяльності людини; система історично утворених форм комунікації;
інформаційна інфраструктура. Крім того інформаційне середовище виступає
чинником, що вимагає нової адаптації суспільства до соціальних змін, оскільки
специфіка сучасного інформаційного середовища спричинює коригування
наявних природних та вироблення нових соціальних механізмів комунікації.
Також з’ясовано, що до функціональних характеристик соціальних
комунікацій відносяться такі функції, як функція зворотного зв’язку, що дає
змогу адекватно оцінювати результативність взаємодії між владою і
спільнотою, функція формування громадської думки, яка дозволяє формувати
моделі масової поведінки, інтегративна функція, яка формує соціальні
відносини в інформаційному середовищі. Зазначені функціональні особливості
соціальних комунікацій формують глобальний і національний комунікаційний
простір, при цьому соціальні медіа впливають на чисельно великі
370
розосереджені аудиторії, що дає можливість посилити ефективність соціальних
комунікацій.
Автором доведено, що вплив соціальних комунікацій на владні інституції
і спільноти виявляється як в позитивному, так і у негативному контексті,
оскільки існують реальні загрози використання соціальних мереж для
поширення агресивної інформації щодо дій політичної влади, спрямованого
втручання у внутрішню політику з метою здійснення тиску на владні інститути
і дезінформацію суспільства.
5. Узагальнення базових характеристик соціальних комунікацій,
представлених у науковому дискурсі, уможливило виокремлення різних
підходів до їх класифікації. Зокрема, за першою класифікацію типи соціальних
комунікацій визначаються за такими ознаками, як масштаб комунікацій, спосіб
установлення контакту, рівень організованості комунікацій, спрямованість
комунікацій, тип знакової системи, що використовується у спілкуванні. За
другою класифікацією типи соціальних комунікацій характеризуються на
підставі основних класифікуючих рис, а саме: за характером і складом
суб’єктів, які є учасниками спілкування; за соціально-структурним контуром; за
територіальним охопленням; за характером контакту; за структурою суб’єктів –
учасників спілкування; за спрямованістю комунікацій та за ступенем їх
відкритості; за функціями та змістом трансльованої інформації; за розподілом
ролей між комунікантами. Доведено, що процеси систематизації соціальних
комунікацій у науковому дискурсі вважаються незавершеними, оскільки
пропонуються додаткові критерії щодо типології сучасних соціальних
комунікацій.
6. На основі аналізу соціальних комунікацій як суспільно-політичного
феномену інформаційної сфери ЄС виявлено, що практична діяльність
інституцій ЄС та європейської спільноти спрямована на формування
двостороннього соціального спілкування громадян з наднаціональними
органами, а також реалізацію демократичного права індивідуумів у
371
формуванні, становленні та розвитку демократичних структур ЄС.
Встановлено, що на рівні ЄС соціальні медіа можуть використовуватися для
того, щоб залучати громадськість до прийняття політичних рішень або
вирішення нагальних проблем, до участі у передвиборчому процесі або
популяризації діяльності політичної групи.
Аргументовано, що громадяни ЄС завдяки соціальним медіа
перетворились на активних учасників загальноєвропейських політичних
процесів, що дозволило звичайним громадянам бути не об’єктами впливу
пропагандистських і рекламних акцій, а стати повноправними учасниками
формування, становлення та реалізації демократичних прав і свобод країнчленів ЄС, оскільки представники Європейського парламенту надають
європейській спільноті можливість одержувати достовірну й доступну за
способом викладення інформацію про свої права та обов’язки. При цьому
головними принципами комунікаційної діяльності Європарламенту можна
назвати відкритість даних, залучення громадян до обговорення
загальнозначущих тем і можливості встановити контакт з парламентарями.
Серед можливостей, що надають користувачам соціальні медіа, можна
виокремити такі: здійснення соціальної, політичної та агітаційної діяльності з
механізмом зворотного зв’язку; оперативне реагування на запити представників
громадськості за допомогою інструментів соціальних мереж; відкритий доступ
до соціально-політичних матеріалів, що розміщено на сторінках різноманітних
інтернет-ресурсів. Соціальні мережі перетворюються на новий соціальний
інститут. Тож на такому тлі виокремлюються такі характерні ознаки соціальних
мереж: наявність структури та організації; задоволення потреб суспільства
(функція, що є спільною для всіх соціальних інститутів); можливість
регулювання соціальних процесів усередині мережі; існування соціальних груп
та організацій, що задовольняють потреби певних груп та особистостей;
можливість здійснення економічної діяльності у мережі; інтеграція соцмереж у
соціально-політичне життя соціуму та соціалізація особистостей усередині
372
мережі.
7.Трансформація соціальних комунікацій як чинника розвитку
інформаційного суспільства України призвела до перетворення соціальних
мереж у комунікаційний простір для державних службовців, які прагнуть
встановити в інтернеті нові соціальні зв’язки і сформувати власні мережі для
вирішення загальнодержавних проблем. Виявлено, що соціальні медіа можуть
використовуватися як ефективний механізм налагодження зв’язків між владою
та громадськістю України, як інструмент управління громадською думкою та
як засіб організації дій прихильників різноманітних політичних, культурних чи
соціальних уподобань, що може сприяти ефективності здійснення державного
управління. Для формування позитивної репутації представників українського
політикуму в мережі інтернет необхідно: сформувати динамічні комунікаційні
групи в соціальних медіа та збільшити кількість їхніх послідовників за
допомогою розроблення індивідуального стилю створення та розвитку акаунтів
і збільшення частоти публікації замовлених блогерських дописів щодо
діяльності представників політикуму; провести роботу з удосконалення систем
обміну інформацією між офіційним сайтом та акаунтами в соціальних мережах,
що надасть новинній інформації мережевого формату, який потребує підтримки
діалогу в активно обговорюваних темах і розміщення інформації у
привабливому та зрозумілому аудиторії форматі; розбудувати інформаційний
простір, цікавий для широкої аудиторії, за допомогою відомих онлайнмодераторів та експертів, які або знижуватимуть рівень негативних відгуків та
чуток, або нейтралізовуватимуть їх, створюючи позитивний інформаційний
ланцюг; розміщувати посилання на акаунти політичних діячів у соцмедіа, на
різноманітних сайтах та інших веб-майданчиках, що підвищить рівень взаємодії
з цільовою аудиторією.
Беручи до уваги загальні положення вітчизняних та зарубіжних
дослідників щодо ролі соціальних медіа в інформаційному суспільстві, варто
зазначити, що чинник інформаційного розвитку соціуму має найбільший вплив
373
упродовж нинішнього періоду суспільних і політичних змін в Україні, а тому
відкритість у комунікаційному ланцюзі «влада-суспільство» підвищить
ефективність державного управління та самоврядування і позитивно
впливатиме на збільшення довіри громадян до органів державної влади та
місцевого самоврядування. Відтак зміцнення системи зворотного зв’язку між
політиками та громадськістю за допомогою інструментів мережевих інтернетресурсів є інноваційним чинником, за допомогою якого відбудеться
трансформація політичного та соціального життя держави.
8. З урахуванням проведеного аналізу прикладних аспектів соціальних
комунікацій у суспільній практиці української держави, у роботі
сформульовано авторські рекомендації для діяльності владних, політичних та
громадських інституцій, які полягають: у поглибленні використання
комунікаційного інтернет-інструментарію на внутрішньополітичному рівні,
розширенні присутності політичних партій та їх лідерів у соціальних медіа; у
взаємодії владних, політичних та громадських інституцій з громадськістю через
мережу інтернет, що передбачає проведення тематичних обговорень та
залучення лідерів думок до роз’яснення політичних рішень органів державної
влади; у розробці офіційної програми щодо здійснення комунікації
українськими політичними силами; у створенні системи моніторингу відкритих
інтернет-ресурсів для прогнозування розвитку внутрішньополітичної ситуації і
формування пропозицій для прийняття рішень; в оновленні комунікаційної
інфраструктури владних, політичних та громадських інституцій відповідно до
міжнародних безпекових норм і стандартів.