ЄВТУШЕНКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА. ОБРАЗ ГЕРОЯ В СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ : ЕВТУШЕНКО ЕЛЕНА НИКОЛАЕВНА. ОБРАЗ ГЕРОЯ В СОВРЕМЕННОМ МЕДИАТЕКСТЕ: ФУНКЦИОНАЛЬНО-ТИПОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ YEVTUSHENKO OLENA MYKOLAYIVNA. THE IMAGE OF THE HERO IN THE MODERN MEDIA TEXT: FUNCTIONAL-TYPOLOGICAL ANALYSIS

Краткое описание

ЄВТУШЕНКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "ОБРАЗ ГЕРОЯ В СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ: ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут журналістики
На правах рукопису
Євтушенко Олена Миколаївна
УДК 070.11 : 316.28 (043.5)
ОБРАЗ ГЕРОЯ В СУЧАСНОМУ МЕДІАТЕКСТІ:
ФУНКЦІОНАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
27.00.01 — теорія та історія соціальних комунікацій
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук із соціальних комунікацій
Науковий керівник:
доктор наук із соціальних комунікацій,
професор
Кузнєцова Т. В.
Київ — 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ................................................................... 4
ВСТУП......................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕРОЯ ЯК
СОЦІОКОМУНІКАЦІЙНОГО ФЕНОМЕНУ .................................................. 12
1.1. Еволюція розуміння феномену героя: від архаїки до селебритіз
електронних медіа.................................................................................................. 12
1.2. Селебритизація героя як стратегія сучасних медіа ..................................... 20
1.3. Сутнісні ознаки героя ..................................................................................... 26
1.4. Типологія героїв: наукова традиція .............................................................. 38
Висновки до розділу 1 ........................................................................................... 46
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУ ОБРАЗУ ГЕРОЯ В МЕДІАТЕКСТАХ
ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИХ ВИДАНЬ.............................................................. 50
2.1. Методика дослідження образу героя в сучасних медіатекстах.................. 50
2.2. Особливості вияву класичних типів героїв .................................................. 57
2.3. Особливості вияву некласичних типів героїв .............................................. 70
2.4. Комунікаційні механізми репрезентації медіаобразу героя ....................... 88
Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 99
РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВУОБРАЗУ ГЕРОЯ В МЕДІАТЕКСТАХ
РЕГІОНАЛЬНИХ ВИДАНЬ................................................................................ 103
3.1. Образ героя в сумській пресі ....................................................................... 105
3.2. Образ героя в черкаській пресі .................................................................... 112
3.3. Образ героя в одеській пресі........................................................................ 117
3.4. Образ героя у дніпропетровській пресі ...................................................... 125
3.5. Образ героя у львівській пресі..................................................................... 134
Висновки до розділу 3 ......................................................................................... 141
РОЗДІЛ 4 ВЕРИФІКАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ КОНТЕНТ-АНАЛІЗУ:
ГЕРОЇЧНЕ У СВІТОСПРИЙНЯТТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ................ 144
3
4.1. Методика верифікації ................................................................................... 144
4.2. Особливості сприйняттягероїв та відомих людей..................................... 153
4.3. Особливості сприйняття побутових героїв ................................................ 163
4.4. Особливості сприйняття окремих професійних та соціальних груп ....... 169
Висновки до розділу 4 ......................................................................................... 175
ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .......................................................... 184
ДОДАТКИ............................................................................................................... 214
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВЗ — Високий Замок
ВО — Вечерняя Одесса
ВЧ — Вечірні Черкаси
ВШ — Ваш шанс
ДВ — Днепр вечерний
ДТ — Дзеркало тижня
КП — Комсомольскя правда в Украине
ФіК — Факты и Комментарии
5
ВСТУП
Актуальність дослідження. Постать героя є знаковою для будь-якої
епохи й суспільства, адже за рангом шанованих героїв можна говорити про
пануючі соціальні, моральні норми, цінності. Героїчні образи слугують
маркером суспільної, а часом навіть економічної ситуації та вказують на рівень
організації суспільства. Крім того, існування в країні національних героїв
свідчить про високий рівень національної свідомості й зрілості нації.
Безперечно, героїчні постаті є перманентно затребуваними, однак особливо
увага до них загострюється в кризових, переламних ситуаціях, коли пошук та
утвердження орієнтиру героїчного вчинка дозволяє не лише констатувати, а
подекуди й передбачати шляхи розвитку суспільства.
Зважаючи на таку вагомість героїчних образів, їх дослідження є
предметом пильної уваги дослідників різних наукових галузей — філософії,
фольклористики, антропології, літературознавства, культурології, соціології.
Від другої половини ХХ століття героїчні постаті та особливо їх трансформація
в нових соціокультурних умовах є предметом наукового розгляду й
комунікативістів. Зокрема розрізненню героїв та медіагероїв («селебритіз»)
присвячені розвідки Д. Бурстіна, С. Друкер та Р. Кеткарт, О. Клаппа, А. Норта,
І. Поведака, Л. Стрейта.
В умовах утвердження й самоусвідомлення нації, розбудови державності,
які відбуваються в Україні, національні медіа можуть бути одним із провідних
трансляторів позитивних зразків поведінки й вирішення проблемних ситуацій,
у тому числі завдяки формуванню уявлення про національні типи героїзму,
поширенню прикладів героїчної поведінки. Однак незначна увага вітчизняних
комунікативістів до вивчення проблеми функціонування героїчних образів у
медіадискурсі (до цієї теми систематично звертається Г. Почепцов та побіжно
— О. Гриценко) не дозволяє оцінити, наскільки повно вітчизняні медіа
6
використовують потенціал цих фігур та які цінності й норми пропагують
завдяки їх трансляції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація є складовою частиною НДР № 0113U000130 «Аксіологічні засади
формування соціальних імперативів у процесі становлення громадянського
суспільства: комунікаційний аспект», а також пов’язана з науковим напрямом
досліджень кафедри журналістики та філології Сумського державного
університету в межах теми № 0110U0040016 «Репрезентація регіональної
масової комунікації: історико-теоретичний, тематико-типологічний, жанровий
та філологічний аспекти».
Мета дослідження — визначити функціонально-типологічні особливості
медіаобразу героя як соціокомунікаційного феномену.
Досягнення поставленої мети вимагає реалізації таких завдань:
- окреслити сутність поняття героїзму та його еволюцію;
- визначити критерії розмежування героїв та медіагероїв (селебритіз) у
медіатексті;
- розбудувати типологію героїв у сучасному українському медіатексті;
- проаналізувати типологічні особливості репрезентації кожного з типів
героїв у загальнонаціональних та регіональних друкованих виданнях;
- виявити комунікаційні механізми конструювання образів героїв у текстах
вітчизняної преси;
- верифікувати результати дослідження за допомогою асоціативного
експерименту.
Об’єкт дослідження — герой як соціокомунікаційний феномен.
Предметом дослідження є функціонально-типологічні особливості
героїчних образів у вітчизняному друкованому медіатексті.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові
розвідки щодо визначення особливостей медіатексту (Р. Гіляревський,
Я. Засурський, В. Корнєєв, В. Костомаров, А. Мамалига, Б. Місонжников,
Н. Непийвода, В. Різун, С. Сметаніна, Г. Солганик, М. Феллер), комунікаційних
7
технологій (М. Бутиріна, Н. Зражевська, Н. Непийвода, Г. Почепцов, Л.
Хавкіна, О. Холод), трансформації медіа (Г. Інніс, Г. М. Маклюен, Н. Постман),
теорії симулякрів (Ж. Бодрійяр), виникнення та історії феномену героїзму
(Б. Беннет, Й. Гейзинга, Т. Карлейль, Г. Кривощокова, Р. Ламонт, О. Лосєв,
О. Ранк, Ф. Реглан, П. Сапронов, Л. Стефанович, Л. Фарнелл), комунікативної
сутності феномену героїзму (С. Друкер, О. Е. Клапп, Л. Стрейт), диференціації
героїв та медіагероїв (селебритіз) (Д. Бурстін, Р. С. Кеткарт, К. Лоуренс,
П. Д. Маршалл, Е. Норт, І. Поведак, Б. П. Фразер, Дж. А. Шуарт),
конструювання іміджу та медіаобразу (О. Богдан, Т. Галінська, Н. Зражевська,
Н. Клушина, Н. Луман, Н. Нікогосян, Г. Почепцов, І. Семененко),
функціонування героїв та героїчного міфу в сучасній культурі (Є. Іванова,
В. Пєтухов, Г. Почепцов, Н. Щербініна), визначення сутнісних рис героїв
(Г. В. Ф. Гегель, М. Мерло-Понті, Дж. Гарві, С. Еллісон, Ф. Зімбардо,
М. П. Салліван та А. Вентер, С. Стаатс, І. Суравньова, Е. Яявікреме та
П. ді Стефано), природи та сутності національної й індивідуальної
ідентичностей (А. Гофман, Дж. Джозеф, О. Забужко, В. Лизанчук, Г. Луцишин,
Л. Нагорна), типології героїв (К. Воглер, Т. Карлейль, Дж. Кемпбелл,
Є. Мелетинський, В. Плахов, П. Сапронов).
Методи дослідження:
- історичний метод, який дав змогу вивчити феномен героїзму в його
еволюції — від виникнення у Давній Греції до трансформації в другій половині
ХХ століття;
- метод типологічного аналізу, який дозволив розробити типологію образів
героїв у всеукраїнських та регіональних виданнях;
- метод контент-аналізу, використаний для з’ясування частоти вияву
кожного із героїчних типів у медіадискурсі;
- метод асоціативного експерименту, який дозволив виявити особливості
сприйняття аудиторією героїв, відомих особистостей та людей, що здійснили
«побутові подвиги»;
8
- комп’ютерний метод обробки даних, який дозволив формалізувати,
фільтрувати та сортувати отриманий в результаті асоціативного експерименту
масив даних;
- описовий метод, що дав можливість представити результати проведеного
дослідження;
- аналітичний метод, застосування якого дозволило сформулювати
висновки роботи.
Емпіричне дослідження текстового матеріалу виконане методом
суцільної вибірки публікацій про героїв за 2012 рік із матеріалів всеукраїнських
видань «День» (240 випусків), «Дзеркало тижня» (49), «Комсомольська правда
в Україні» (52), «Аргументи й факти» (52) та регіональних видань «Ваш шанс»
(Суми, 52), «Данкор» (Суми, 52), «Акцент» (Черкаси, 52), «Вечірні Черкаси»
(Черкаси, 52), «Слово» (Одеса, 52), «Вечірня Одеса» (Одеса, 196), «Дніпро
вечірній» (Дніпропетровськ, 170), «Високий Замок» (Львів, 244). Загалом
проаналізовано 1451 номер зазначених видань та відібрано 1062 матеріали за
темою дослідження. Крім того, методом анкетування (спрямований
асоціативний експеримент) опитано 500 респондентів у Сумах, Черкасах, Одесі,
Дніпропетровську, Львові (по 100 в кожному місті). На стимули анкети
отримано 31025 реакцій.
Наукова новизна роботи визначається об’єктом і предметом
дослідження й полягає в тому, що в роботі
вперше:
- розроблено типологію образів героїв, що враховує особливості
вітчизняного медіадискурсу та соціокультурного простору;
- виявлено типологічні характеристики героїчних фігур у всеукраїнському
друкованому медіадискурсі;
- з’ясовано регіональні особливості образу героя, який виявляється в
медіадискурсах різних регіонів країни;
- досліджено особливості сприйняття та оцінного ставлення аудиторії до
героїчних фігур і популярних особистостей;
9
удосконалено:
- положення Д. Порпори та В. Плахова про «побутовий героїзм» та вперше
зроблено спробу інтерпретувати їх для дослідження текстів медіа;
набули подальшого розвитку:
- дослідження комунікаційних механізмів формування образу героя у
вітчизняних друкованих ЗМІ;
- положення про соціокомунікаційну сутність феномену героїзму та
особливості розмежування героїв і медіагероїв у медіатекстах.
Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх
використання в медійній практиці — при висвітленні регіонально специфічних
героїв, «дражливих» тем, коригування етичних принципів редакційної
політики, а також для подальших досліджень окресленої проблематики.
Матеріали дослідження можуть бути впроваджені в навчальний процес при
викладанні курсів «Теорія масової комунікації», «Соціальні комунікації»,
«Теорія та історія соціальних комунікацій», «Проблематика ЗМІ», «Теорія
твору й тексту».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження та публікації, у
яких викладено основні положення роботи, виконані дисертантом самостійно.
Апробація результатів. Результати дисертаційної роботи доповідалися
на 14 наукових конференціях:
 ХII Міжнародна конференція «Засоби масової інформації в сучасному світі.
Молоді дослідники» (11—13 березня 2013 року, Вища школа журналістики
й масових комунікацій Санкт-Петербурзького держаного університету);
 Всеукраїнська конференція «Актуальні проблеми сучасної журналістики»
(16—17 травня 2013 року, Національний університет «Одеська юридична
академія»);
 ІХ Всеукраїнська науково-практична конференція «Журналістська освіта на
Сумщині: набутки й проблеми» (6—7 червня 2013 року, Сумський
державний університет);
10
 ІІ Міжнародна інтернет-конференція «Медіакартина світу: структура,
семіотика, канали трансляції» (15 травня — 15 червня 2013 року,
Бердянський державний педагогічний університет);
 ІV Міжнародна конференція «Прикладні соціально-комунікаційні
технології» (1—2 листопада 2013 року, Київський національний університет
культури і мистецтв);
 ІІ Міжнародна заочна науково-практична конференція «Соціальнопсихологічні виклики сучасного суспільства. Проблеми. Перспективи.
Шляхи вирішення» (21 листопада 2013 року, Брянський державний
університет);
 Міжнародна науково-практична конференція студентів і аспірантів
«Актуальні проблеми філології і журналістики» (10—11 квітня 2014 року,
Ужгородський національний університет);
 Всеукраїнська наукова конференція студентів, аспірантів та викладачів
«Соціально-гуманітарні аспекти розвитку сучасного суспільства»
(21—22 квітня 2014 року, Сумський державний університет);
 І Міжнародна науково-практична конференція молодих учених «Вплив
нових медіа: міждисциплінарний підхід» (28—29 квітня 2014 року,
Національний університет «Одеська юридична академія»);
 V Всеукраїнська науково-практична конференція молодих науковців
«Масова комунікація: історія, сьогодення, перспективи» (16—17 травня
2014 року, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі
Українки, Луцьк);
 Міжнародна науково-практична конференція «Медіа- й міжкультурна
комунікація в європейському контексті» (15—18 жовтня 2014 року,
Гуманітарний інститут Північно-Кавказького федерального університету,
Ставрополь);
11
 Міжнародна наукова конференція «Українські медіа в європейському
інформаційно-комунікаційному просторі: історія, стан, перспективи»
(16—17 жовтня 2014 року, Ужгородський національний університет);
 Третя всеукраїнська науково-практична конференція студентів та молодих
вчених «Нова інформаційна ситуація та тенденції альтернативного розвитку
ЗМК в Україні» (5 березня 2015 року, Національний університет «Острозька
академія»);
 Міжнародна науково-практична конференція «Стандарти журналістики та
професійної освіти в період суспільних трансформацій» (23—25 квітня
2015 року, Львівський національний університет імені Івана Франка).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у
17 публікаціях, 5 із яких — статті у фахових виданнях, 2 — статті в
закордонних виданнях, 1 — стаття в інших виданнях та 9 тез доповідей у
матеріалах конференцій.
Структура й обсяг роботи: мета й завдання дослідження визначили
структуру роботи, яка складається зі списку умовних скорочень, вступу,
чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (284 позицій на
29 сторінках) та додатків (два додатки на 76 сторінках). Основний текст
викладено на 175 сторінках. Загальний обсяг роботи — 285 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Героїчні постаті слугують маркером не лише світоглядних позицій, а й
мірилом соціального, економічного, політичного становища, вказують на рівень
організації суспільства та домінуючі в ньому моральні норми. Оскільки герої є
продуктом комунікації, то, зважаючи на трансформацію медіасистеми протягом
ХХ — початку ХХІ століть, постає необхідність вивчення функціонування та
конструювання образу героя в нових соціокомунікаційних умовах.
Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки щодо
сутності героїзму як соціокомунікаційного феномену та його віддзеркалення й
моделювання в сучасних українських друкованих медіатекстах:
1. Культ героїв, виникнення якого пов’язують із Давньою Грецією, був
покликаний до життя необхідністю людини в моральному оперті, захисті.
Попри більш ніж двохтисячолітню еволюцію й численні нашарування на
первинний образ героя як воїна-захисника (громадянський вимір у Давньому
Римі, духовне служіння в Середньовіччі, достоїнство розуму в епоху
Відродження), героїчні фігури продовжують бути втіленням сили та моральних
чеснот, але виконують також інші функції — виступають стабілізатором
суспільного й політичного ладу (Т. Карлейль), духовним орієнтиром
(А. Трофимова), каталізатором суспільного прогресу завдяки своїй
мотиваційній продуктивності (І. Суравньова), формують базис громадянської
ідентичності, навчають активній громадянській позиції (Дж. Гарві). Однак саме
високий авторитет героя нерідко змушує людину почуватися неповноцінною,
прагнути досягти недосяжного ідеалу (К. А. Бун), а при потраплянні в
індустрію медіа чи поле зору влади може активізуватися потужний
маніпулятивний потенціал героїчних образів. Останнє зауваження особливо
характерне для періоду з початку ХХ століття (коли відбулося розмиття
сутності класичного героя як його розуміли в Вig Мan Тheory) й до сьогодні,
178
коли головним героєм медіа, на думку багатьох дослідників (Д. Бурстін, С.
Друкер, О. Е. Клапп), стають відомі люди, селебритіз.
У роботі ми не дотримуємося поглядів про підміну сутності феномену
героя, а тому розглядаємо його в контексті Вig Мan Тheory — як велику,
видатну людину, яка є моральним авторитетом, здійснює героїчні вчинки, є
сміливою, відданою, альтруїстичною.
2. Селебриті — відома особистість, штучно сконструйована
медіаіндустрією; так звані псевдогерої, образ яких вихолощує сутність власне
героїв. Селебритіз починають себе активно проявляти в медіатекстах із другої
половини ХХ століття, що зумовлено впливом соціокультурних чинників та
збільшенням інформаційних потоків: за нових умов заперечується культ
видатної особистості, нівелюється поняття героїчного взагалі, велика людина
(власне герой) губиться серед тиражованих медіа популярних образів.
Відтак постає проблема розмежувати власне героя та відому особистість.
Базовими відмінностями між героями та медіагероями (селебритіз) є:
- герой завжди є втіленням моральних чеснот, тоді як селебритіз
морально нейтральні;
- герої звершують подвиги й саме завдяки цьому стають відомими;
селебритіз же «відомі завдяки своїй відомості», їх головним здобутком є саме
їхнє ім’я;
- герої створювали себе самі, були органічними, тоді як відомі люди —
штучний конструкт індустрії масового споживання;
- герої більш фундаментальні, позачасові; селебритіз же тимчасові,
заглиблені в контекст, завжди сучасні (бо мають обмежений «термін
придатності»), дрібніші масштабом;
- герой в процесі ідеалізації втрачає особистісні якості, стає
неіндивідуалізованим, надіндивідуальним (завдяки чому формується
універсальність сприйняття, близькість сутності героїзму для кожної людини),
тоді як селебритіз обов’язково унікальні, відрізняються між собою лише своєю
оболонкою, зовнішністю.
179
При цьому межа розподілу героїв та селебритіз є динамічною, зважаючи
на загальну тенденцію до селебритизації культури як однієї з технологій
медіаіндустрії. Завдяки цьому сутність навіть класичних героїв може
розмиватися, підмінюватися зовнішніми проявами.
3. У науці склалася традиція розглядати феномен героя (у класичному
його розумінні) поза межами медійного дискурсу. Можемо виділити кілька
підходів до типологізації героїв:
1) національно-історичний, що враховує національну специфіку героїв і
розглядає їх у зв’язку з історичним контекстом, епохою їх функціонування
(Т. Карлейль, П. Сапронов);
2) національний, який значну увагу приділяє національно-культурним
обставинам побутування героїв, але не враховує історичних обставин появи та
прояву героїв (Дж. Нахбар та К. Лаус);
3) історичний, який універсалізує героя в національному плані, але
підкреслює історичні обставини зміни типів (Л. Стрейт, Д. Бурстін);
4) функціоналістський, що ґрунтується врахуванні функцій героїчних
типів у суспільстві (В. Плахов);
5) теорія мономіфу, згідно з якою виділення окремих типів є недоцільним
(Дж. Кемпбелл).
Оскільки всі п’ять підходів мають обмеження для медіадискурсу, не
враховують специфіки медіатекстів та особливостей медіасистеми загалом,
вважаємо за доцільне виокремити типологію, придатну для аналізу образів
героїв, продукованих вітчизняними медіатекстами.
Проведений контент-аналіз вітчизняних друкованих видань засвідчив
наявність у медіадискурсі двох груп героїв вітчизняного друкованого
медіатексту — класичних (герой-воїн, культурний герой) та некласичних
(герой-переможець, який є прикладом вдалого подолання життєвих викликів;
герой-страдник, найкращі риси якого проявляються на тлі складних життєвих
ситуацій, страждань, випробувань; герой-професіонал, який утілює чесноту
розуму й організаторські здібності, що проявляються в трудовій діяльності;
180
«маленький» культурний герой, який є віддзеркаленням класичного
культурного героя в локальному масштабі).
Випрацьований поділ ґрунтується на компромісному історикофункціональному підході та дозволяє включити до типології коло героїчних
образів, що виявляється в сучасному медіатексті. При цьому виділені класичні
герої досить повно репрезентують основні риси героя, як його розуміли в
межах Big Man Theory (герой, який відзначається фізичною силою, й геройальтруїст), а некласичні слугують маркерами поточної соціальної ситуації.
«Маленькі» герої є більш продуктивними в медіа завдяки своїй близькості
реципієнтові, динамічності, різноманітності.
4. Проведений аналіз медіатекстів виявив різну функціональну
потужність виокремлених типів героїв та їх залежність від типологічних
особливостей видань. Так, загалом найбільш функціонально потужним є
класичний тип героя-воїна, який виразно проявляється в усіх виданнях,
незалежно від їх типу та регіональної приналежності.
У якісних ЗМІ активно себе виявляє класичний тип культурного героя,
яким є найбільш функціонально потужним саме в цьому типі видань, що
зумовлене широким тематичним, хронологічним контекстом вияву та
комунікативними особливостями його репрезентації.
Попри це, результати контент-аналізу засвідчили, що домінантними як у
загальноукраїнських (57,1 %), так і в регіональних (63,3 %) друкованих медіа є
некласичні (побутові, локальні) герої.
У масових виданнях потужно проявляються типи героя-переможця та
героя-страдника, головною перевагою яких є здатність викликати сильну
емоційну реакцію реципієнта.
Найбільш виразним для характеристики регіональних відмінностей
героїчних образів є тип «маленького» (у Сумах, Черкасах, Дніпропетровську та
Одесі) або класичного (у Львові) культурного героя. Саме місцеві постаті, які
зробили значний внесок у розвиток регіону, слугують маркером домінантних у
181
регіоні цінностей чи подекуди й політичних уподобань, сприйняття історії
регіону й країни в цілому.
5. Виокремлені типи героїв виявляться у друкованому медіатексті за
допомогою комунікаційних механізмів, які, як правило, «прикріплені» до
певного типажу. Так, для класичних героїв наявний широкий спектр
комунікаційних способів їх репрезентації, а саме: акцентуація на подвигах;
використання формули героїчної подорожі (шляху утвердження героїв)
Дж. Кемпбелла: дитинство — дорослішання — вигнання — ініціація — подвиг
— повернення (ці два способи найчастіше проявляються в жанрах із рисами
портретного та історичного нарису); створення інформаційного фону довкола
героїв, що підкреслює їх значущість (це досягається завдяки подачі новинних
матеріалів інформаційних жанрів); посилання на героїв як на авторитет
(коментар у матеріалах різних жанрів).
Некласичні герої проявляються через оповідання життєвих історій (жанри
інтерв’ю, особливо портретного, та матеріали з рисами нарисовості), що
допомагає якомога повніше розкрити образ (через свою невідомість для загалу
побутові герої не є героями, а стають ними завдяки детальному
вибудовуванню медіаобразу). У масових і регіональних виданнях зустрічається
також «серіальне» відстеження долі некласичних героїв-страдників, що
переважно пов’язане з акцентуацією на стражданнях, травмах, хворобах.
Спільним для всіх виокремлених типів героїв є лінгвістичне маркування
їх за допомогою прямих номінацій («герой»), вказівок на героїчні риси
(«сміливий», «мужній», «самовідданий», «сильний») та їх гіперболізації
(«легендарний», «надзвичайний», «космічний»), вказівок на видатні вчинки
(«подвиг», «унікальний вчинок», «героїчний вчинок») та виокремленні героя зпоміж решти («незвичайний»).
6. Виявлена у ході контент-аналізу друкованих видань типологія
медіаобразів героїв збіглася з результатами асоціативного експерименту, мета
якого полягала у виявлені розуміння сучасною молоддю сутності героя та його
основних рис. Відповідно до уявлень української молоді, провідними рисами
182
героїв є сміливість, мужність, сила, альтруїзм та патріотизм. Не відповідають
цим критеріям відомі спортсмени, рок- і поп-співаки, політики, яких наділяють
характеристиками селебритіз. Натомість п’ять особистостей (Тарас Шевченко,
Іван Франко, Василь Стус, Ліна Костенко, Богдан Ступка) відповідають як
уявленням молоді про героїзм, так і науковому розумінню феномену.
Результати опитування підтвердили героїчний статус побутових героїв,
які сприймаються аудиторією емоційніше (про що свідчать високі загальні
показники реакцій, велика кількість емоційно-оцінних характеристик),
наділяються героїчними рисами частіше, ніж навіть класичні герої (для різних
побутових героїв серед домінантних рис — сміливість, сила, цілеспрямованість,
сила духу, розум і т.д). До «маленьких» героїв частіше використовують пряму
номінацію «герой» (для половини стимулів ця реакція є однією з домінантних).
Найбільш потенційно героїчними у свідомості української молоді
виявилися три групи — ветерани ІІ Світової війни, військові та пожежники, що
цілком відповідає результатами контент-аналізу. Потенційно селебретизовані
сфери діяльності — акторська та письменницька професії, діяльність поп-, рокспіваків, художників. Найбільш амбівалентні сфери діяльності — професії
лікарів, міліціонерів, священнослужителів, які молоддю сприймаються
неоднозначно, а в медіа мають тенденцію до героїзації.
Загалом можна говорити про те, що результати опитування
підтверджують гіпотезу про трансформацію класичного героїзму в бік
побутового (який домінує в медіа), а відомі люди (ті, про кого медіа говорять
найчастіше) цілком відповідають характеристикам селебритіз і не можуть
вважатися героями. Така зміна сутності героїзму є позитивною з точки зору
індивідуальної ідентичності, але водночас і небезпечною з точки зору
формування ідентичності національної, оскільки сприяє розпорошенню
уявлення про героїзм, зменшує шанси до формування образів національних
героїв.
В умовах утвердження державності, подолання викликів, які постають
перед країною, трансляція засобами масових комунікацій саме героїчних
183
постатей, а не тиражування псевдогероїв-селебритіз є необхідністю. Класичні
героїчні типи сприяють об’єднанню розрізнених регіональних ідентичностей та
утвердженню національно-культурних цінностей. Глибоке й повне вивчення
потенціалу героїчних фігур в контексті національної та персональної
ідентифікації, використання консолідуючих можливостей різних типів
героїчних образів засобами масових комунікацій є перспективним для
подальших досліджень.