ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, викладено концепцію, завдання і методи дослідження, його зв’язок з науковими програмами, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Підготовка кваліфікованих робітників в умовах децентралізації як проблема професійної педагогіки” – проаналізовано історико-педагогічні, методологічні та дидактичні аспекти початкової професійної підготовки молоді, обґрунтовано основні поняття дослідження, розкрито сучасні концептуальні підходи до підготовки виробничого персоналу в зарубіжних країнах.

У розділі розглянуто соціально-педагогічну суть децентралізації у підготовці виробничого персоналу, формування державної політики у сфері зайнятості та зниження соціальної напруги в умовах регіоналізації освіти. Уточнено ключові поняття дослідження на основі вивчення вітчизняних і зарубіжних науково-педагогічних джерел, нормативних документів, конвенцій і декларацій міжнародних організацій.

Розкрито положення щодо впливу економічного зростання та розвитку ринку праці на формування нової системи відносин між державними і місцевими органами влади, підприємствами, працедавцями і службою зайнятості – тобто з усіма, хто цілеспрямовано реалізує свої інтереси в підготовці кадрів. Виходячи з розуміння особливої ролі початкової професійної освіти в оздоровленні та розвитку економіки, доведено необхідність подолання невідповідності між обсягами і структурою підготовки робітничих кадрів, змістом освіти і потребами соціально-економічного розвитку держави. Наголошено на важливості забезпечення балансу регіональних, відомчих (галузевих) і загальнодержавних інтересів, що сприятиме підвищенню привабливості й гнучкості у професійній підготовці кваліфікованих робітників у зв’язку з динамікою змін на ринку праці. Разом із тим зазначено, що ігнорування або недостатнє врахування економічної функції ПТО призводить до дисбалансу в економіці.

Як показав аналіз статистичних даних по суб’єктах РФ, динаміка змін розвитку мережі закладів ППО та контингенту учнів характеризувалась такими показниками: якщо у 1995 р. функціонувало 4166 навчальних закладів з 1689,5 тис. учнів, то у 2006 р. діяло 3207 навчальних закладів з контингентом – 1412,7 тис. учнів. Отже, відбулось зменшення кількості навчальних закладів на 959 одиниць (23 %), а контингенту учнів – на 276, 8 тис. учнів (16 %). Це свідчить про оптимізацію мережі закладів ППО не тільки шляхом їх закриття, але й об’єднання, що призвело до збільшення кількості учнів у кожному з них.

До пріоритетних напрямів модернізації системи професійної освіти віднесено: орієнтацію на ринок праці; забезпечення якості підготовки майбутніх фахівців, підвищення ефективності управління. В умовах економічного зростання та розвитку ринку праці актуальним є розмежування управлінських функцій на загальнодержавному та регіональних рівнях влади.

Вивчення міжнародного досвіду в контексті Копенгагенського процесу дало змогу виявити основні тенденції у підготовці виробничого персоналу: створення єдиного європейського освітнього простору; забезпечення прозорості професійних кваліфікацій; розроблення механізму взаємного визнання професійної компетенції та кваліфікацій; створення єдиної системи перенесення кредитних одиниць професійної освіти шляхом розроблення загальних принципів сертифікації, визнання неформального та спонтанного навчання.

На основі врахування зведених даних щодо досвіду окремих суб’єктів РФ із забезпечення сталого функціонування системи ППО в умовах регіонального управління (С. Іванов) здійснено порівняльний аналіз механізмів забезпечення розвитку цієї системи у Новгородській, Самарській, Свердловській і Кемеровській областях.

У процесі децентралізації управління освітою державне фінансування навчальних закладів найчастіше зберігається, а в багатьох країнах здебільшого переважає. У зарубіжних державах (Німеччина, Франція, Фінляндія та ін.) діють закони про підтримку педагогічної праці, доплати і податкові пільги для педагогів, систему підвищення їх кваліфікації; гарантію якості освітніх послуг нерідко забезпечують підприємства і фірми, що здійснюють професійну підготовку кадрів.

Аналіз соціального партнерства у галузі професійної освіти та навчання доводить ефективність діяльності міжгалузевих рад, розширення повноважень регіональних органів управління освітою, створення механізму фінансування з різнорівневих бюджетів.

У другому розділі – “Становлення і розвиток початкової професійної освіти в Російській Федерації в умовах децентралізації” – проаналізовано основні етапи розвитку російської системи початкової професійної освіти у 1991–2008 рр., розкрито законодавчі аспекти державної політика РФ в галузі ППО, здійснено педагогічний аналіз російської моделі її децентралізації, вивчено регіональні особливості професійної підготовки кваліфікованих робітників, зокрема досвід розвитку соціального партнерства у сфері регулювання ринків праці та освітніх послуг.

Трансформація економічного устрою, поява ринків праці та освітніх послуг, зрослі вимоги до якості підготовки кваліфікації фахівців змінили систему пріоритетів і стратегію підготовки кадрів. Обов’язковою у професійній освіті стала орієнтація на задоволення потреб ринку праці, запитів роботодавців, відкриття нових професій і спеціальностей. Соціально-економічний розвиток суспільства, динамічні зміни на ринку праці зумовили необхідність реформування системи ППО, що полягає передусім в її децентралізації і регіоналізації.

Аналіз законодавчого аспекту національної освітньої політики у Російській Федерації дає змогу виокремити три основні етапи. Перший етап (1991–2001 рр.) характеризується прийняттям Конституції РФ, нової редакції Закону РФ “Про освіту” та затвердження Постановою Уряду РФ “Типового положення про заклад ППО”. Цей етап характеризується відсутністю нормативно-правової бази прямої дії щодо розвитку та функціонування ППО. Особливістю другого етапу (2002–2004 рр.) є прийняття “Концепції реформування ППО”, довгострокових програм розвитку освіти та концепцій її модернізації до 2010 р. Характерною особливістю даного етапу є прийняття у 2003 р. Закону РФ “Про внесення доповнень у Федеральний Закон “Про загальні принципи організації законодавчих і виконавчих органів державної влади суб’єктів Російської Федерації”, що передбачало можливість фінансування закладів ППО з місцевих бюджетів. Третій етап (2005 р. і по даний час) характеризується передачею всіх закладів ППО і СПО в управління суб’єктів РФ. Це вимагало прийняття регіональних програм розвитку професійної освіти та законів прямої дії на регіональному рівні. Особливістю даного періоду стало об’єднання закладів ППО і СПО та створення професійних коледжів. Наприклад, якщо в Москві у 2004 р. діяло 149 закладів ППО, то у 2006 р. залишився лише 1 заклад. Це відбулося внаслідок модернізації систем ППО і СПО із створенням багаторівневого і багатофункціонального закладу нового типу – професійного коледжу.

Необхідність приведення структури підготовки кваліфікованих робітничих кадрів у відповідність до потреб ринку праці, підвищення вимог роботодавців до якості професійної підготовки робітників і фахівців, кількісні та якісні зміни у сфері зайнятості населення визначили основні напрями соціально-економічної політики Уряду РФ у забезпеченні випереджального розвитку початкової та середньої професійної освіти. Конкретні цілі професійної освіти і особливості соціально-економічної ситуації враховано у змісті прийнятих нормативно-правових актів.

У Концепції модернізації російської освіти на 2006-2010 роки, Пріоритетних напрямах розвитку освітньої системи Російської Федерації, Комплексі міжвідомчих заходів щодо розвитку початкової і середньої професійної освіти на період до 2010 р. визначено стратегічні цілі розвитку початкової професійної освіти, нові механізми формування державного замовлення на підготовку фахівців. Вивчення показало, що це завдання найефективніше виконується на рівні суб’єктів Федерації, які краще знають потреби місцевого ринку праці, проблеми регіональної системи професійної освіти та можуть визначати перспективи розвитку виробничого потенціалу регіону.

У розділі викладено результати аналізу передачі у 2005 р. практично всіх навчальних закладів початкової професійної освіти (більше 3,4 тис.) у підпорядкування суб’єктів РФ. Широкомасштабна модернізація системи ППО передбачає: реструктуризацію мережі навчальних закладів, регіоналізацію інфраструктури професійної освіти, децентралізацію системи управління професійною освітою. З інтенсифікацією цих процесів у системі ППО багатьох регіонів намітилися позитивні тенденції: окремі навчальні заклади виходять на співпрацю з підприємствами; освітні стандарти розробляються на основі компетентнісного підходу; відбувається інтеграція початкової та середньої професійної освіти (професійні коледжі); створюються навчальні заклади нових типів (ресурсні центри) тощо. Розробляються регіональні Програми модернізації початкової і середньої професійної освіти, спрямовані на забезпечення високої якості підготовки фахівців, підвищення відповідальності усіх сторін за результати професійної підготовки. Це сприяє поєднанню інтересів державних і громадських, соціальних і економічних структур, зацікавлених у підвищенні якості професійної освіти з метою зміцнення економічного потенціалу країни.

Особливості фінансування ППО Російської Федерації полягають у наступному: фінансування закладів ППО передано на регіональний рівень; розроблена методика розрахунку фінансування навчального закладу залежно від вартості підготовки одного учня з конкретних професій (хоча такий розрахунок не отримав широкої підтримки в регіонах РФ у зв’язку з його недосконалим механізмом); багатоканальне фінансування забезпечує додаткові фінансові ресурси шляхом реалізації федеральних освітніх програм, місцевих бюджетів, коштів від соціальних партнерів-роботодавців.

Водночас виявлено чимало проблем, зокрема: несформованість системи безперервної професійної освіти, застаріла навчально-матеріальна база; скорочення кількості учнів внаслідок зниження престижу робітничих професій та демографічної кризи; несформованість державно-громадської системи управління, контролю якості професійної освіти; недостатня кількість інвестицій від соціальних партнерів, неефективність фінансових механізмів ресурсного забезпечення навчальних закладів; старіння інженерно-педагогічного персоналу та його недостатня соціальна захищеність; відсутність довготермінових програм їх розвитку та подолання кадрового дефіциту.

Системний аналіз Федеральної програми розвитку освіти, Національної доктрини освіти Російської Федерації, Концепції модернізації російської освіти на період до 2010 р. та інших загальнодержавних документів дозволив виявити умови ефективного розвитку регіональних систем ППО: відкритість системи початкової професійної освіти, її здатність впроваджувати інформаційні, управлінські та інноваційні педагогічні технології; гнучке реагування цієї системи на етнокультурні, соціально-економічні та регіональні потреби; прогностичність професійної освіти; багатотипність навчальних закладів і варіативність освітньо-професійних програм; забезпечення рівного доступу до якісної професійної освіти, що дозволяє учням реалізовувати свої інтереси, можливості та здібності в умовах реального вибору профілю освіти; автономізація, ефективне самоврядування, засноване на нормативно-правовій базі, різних формах співзасновництва та фінансування.

Федеральна цільова програма розвитку освіти РФ на 2006–2010 рр. спрямована на впровадження нових державних стандартів на основі компетентнісного підходу, реалізацію профільного навчання у старшій школі, моделей державно-громадського управління, створення загальноросійської системи оцінювання якості освіти, розвиток інфраструктури єдиного інформаційного освітнього простору. Особливістю є фактична відмова від цільового виділення коштів суб’єктам Федерації, а також реалізація принципу нормативного фінансування закладів ППО на одного учня.

Аналіз російської моделі децентралізації початкової професійної освіти дав змогу визначити комплекс організаційно-правових і фінансово-економічних заходів для підвищення якості підготовки та конкурентноздатності кваліфікованих робітників, зокрема: обґрунтування нової системи професійної орієнтації учнів з метою підвищення їхньої мотивації до оволодіння професіями, затребуваними на ринку праці; створення загальнодержавної системи контролю якості освіти з урахуванням нових форм і механізмів цієї роботи; прискорення визначення об’єднаннями працедавців кваліфікаційних вимог до випускників закладів ППО; забезпечення органічного взаємозв’язку ринку праці та освітніх послуг, економічного стимулювання фінансових структур, що вкладають фінанси і матеріальні ресурси в розвиток системи ППО шляхом надання їм податкових пільг.

Розкрито необхідність налагодження механізму соціального партнерства з питань: визначення та планування потреби у професійному навчанні та його професійно-кваліфікаційній структурі; виявлення необхідного рівня професійної та соціальної компетентності працівників; сертифікації випускників; розроблення освітніх і професійних стандартів; формування нового переліку професій; контролю й оцінювання навчальних програм; забезпечення зворотного зв’язку з підприємствами та проведення постійного моніторингу якості навчання тощо.

Доведено, що ефективність науково-методичного забезпечення розвитку початкової професійної освіти пов’язана з впорядкуванням взаємодії між всіма суб’єктами освітньої діяльності, з переходом до діагностування на основі врахування потреб та інтересів закладів ППО та розширенням функцій і можливостей регіональних навчально-методичних органів.

У третьому розділі – “Подібне і відмінне в національних системах підготовки кваліфікованих робітників України і Російської Федерації” – викладено порівняльну характеристику систем підготовки кваліфікованих робітників у цих країнах; розкрито концептуальні засади регіоналізації у професійній підготовці кваліфікованих робітників в умовах ринкової економіки; запропоновано можливі шляхи використання позитивних ідей російського досвіду в реформуванні системи професійно-технічної освіти України.

Вивчення показало, що в Російській Федерації передача управління початковою професійною освітою на регіональний рівень зумовила інтенсивну реструктуризацію мережі та створення інтегрованих навчальних закладів початкової і середньої професійної освіти. В Україні в умовах стрімких соціально-економічних змін виникли об’єктивні потреби зміни структури навчальних закладів, впровадження інноваційних форм професійної підготовки кваліфікованих робітників.

У розділі розкрито нові підходи до перерозподілу функцій центру і регіонів, створення регіональної моделі підготовки кваліфікованих робітників, спрямованої на налагодження системних взаємозв’язків навчальних закладів із місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, громадськими організаціями. Це сприяє оновленню змісту освіти, зміцненню матеріально-технічної бази, забезпеченню якості професійної підготовки. Доведено, що в умовах децентралізації управління й багатоканального фінансування навчальні заклади мають більшу свободу і самостійність, водночас значно посилюється їх відповідальність за результати своєї діяльності.

Створення державно-громадської системи управління, розроблення механізмів включення органів виконавчої влади, об’єднань профспілок і працедавців у процес визначення стратегії розвитку навчальних закладів є важливою умовою підвищення якості підготовки робітничих кадрів.

Концептуальні засади розвитку початкової професійної освіти в умовах демократизації обґрунтовано на основі врахування теорії систем, загальнонаукових принципів системності, самоорганізації та функціонування складноорганізованих систем, а також положень щодо взаємозв’язку теоретичної і практичної діяльності, цілісності, наступності, прогностичності та демократичності діяльності навчальних закладів. Впровадження інноваційних підходів до розвитку ППО в умовах децентралізації управління і регіоналізації інфраструктури професійної освіти потребує науково-методичного забезпечення.

Регіоналізація початкової професійної освіти активізує ініціативу на місцях, дає змогу передавати управлінські функції в регіонах тим, хто безпосередньо приймає конкретні рішення. Така модель організації професійної освіти орієнтує учасників освітнього процесу на взаємозалежність і взаємозумовленість розвитку освіти та економіки регіону.

За цих умов потребують обґрунтування принципово нові підходи до формування державного замовлення на підготовку фахівців. Регіональна модель дозволяє передбачати очікувані зміни в системі професійної освіти, що випереджають зміни у виробництві та сфері послуг. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба створення науково-методичних структур нового типу, на які доцільно покласти функції наукового супроводу розвитку системи професійної освіти, що здійснює впровадження нових технологій навчання, тобто адаптацію інноваційних педагогічних технологій до конкретних умов професійного навчального закладу і модернізацію на цій основі професійної підготовки фахівців.

Узагальнення результатів теоретичного аналізу в поєднанні з практичним осмисленням досвіду дає можливість обґрунтувати положення щодо соціально-педагогічної ефективності регіональної системи професійної освіти, спрямованої на виконання комплексу взаємопов’язаних функцій: управління професійними навчальними закладами, контроль, моніторинг поточних і прогнозування перспективних потреб у робітничих кадрах, проектна діяльність, організація маркетингових досліджень, розвиток соціального партнерства, формування необхідної нормативно-правової бази.

Інноваційна діяльність педагогічних колективів, роботодавців, управлінських органів та громадських організацій, їх системна взаємодія в процесі модернізації початкової професійної освіти дозволяє забезпечувати її випереджувальний розвиток: державні гарантії загальнодоступності та якості, соціальна відкритість, практико-орієнтованість, автономізація закладів, державно-громадське управління, наступність у змісті професійного навчання, незалежне оцінювання якості, фінансування за кінцевими результатами, оновлення концепції та методики навчання і виховання майбутніх фахівців, увага до кадрового забезпечення закладів ППО.

Враховуючи загальнонаціональне стратегічне значення системи ПТО України, до пріоритетних напрямів її модернізації відносимо:

- прогнозування регіональних потреб у робітничих кадрах за професіями і рівнями кваліфікації для всіх галузей економіки; розширення прав місцевих органів управління освіти та громадського самоврядування із одночасним збереженням за державою пріоритету у фінансуванні системи ПТО; удосконалення структури управління професійно-технічною освітою в центрі та на місцях і приведення штатного розпису на центральному (Департамент професійно-технічної освіти МОН України) та регіональних рівнях (Головне управління освіти і науки) у відповідність до функцій, перспективних завдань і обсягів підготовки робітничих кадрів; впровадження нових напрямів співпраці ПТНЗ, промисловості та асоціацій роботодавців; налагодження системи економічної мотивації професійного навчання громадян та заохочення підприємств до участі в розвитку професійної освіти, надання їм податкових пільг та економічних стимулів;

- розроблення, апробація і впровадження Державних стандартів професійно-технічної освіти з усіх професій та видів підготовки; оснащення матеріально-технічної бази ПТНЗ сучасним обладнанням, технікою, устаткуванням відповідно до нормативів, які б відповідали потребам навчально-виховного процесу та соціально-побутових умов педагогічних працівників і учнів; удосконалення навчально-виробничої діяльності; широке використання інноваційних технологій у навчально-виробничому процесі, в тому числі інформаційно-телекомунікаційних; забезпечення ПТНЗ сучасними підручниками та навчально-методичними матеріалами на електронних і паперових носіях;

- науково-методичне забезпечення та підвищення кваліфікації педагогічного персоналу ПТО та їхній соціальний захист; створення системи законодавчого забезпечення та випереджувального науково-методичного супроводу розвитку системи професійної освіти і навчання; створення нової нормативно-правової бази, зокрема щодо оподаткування навчальних закладів та їх навчально-виробничої діяльності, управління майном, участі роботодавців у професійній освіті, включення державних ПТНЗ до системи кредитування.