ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ПОЗАНАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь дослідженості проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання роботи, визначено теоретико-методологічні засади й охарактеризовано методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – „Теоретичні засади формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови” – представлено аналіз теоретичних засад формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в позанавчальній діяльності університету, розкрито сутність та структуру соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови як особистісної якості майбутніх учителів іноземної мови, особливості позанавчальної діяльності університету як специфічного соціокультурного середовища формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови.

Компетентнісний підхід у системі вищої освіти передбачає виховання особистості нового типу, здатної до саморозвитку впродовж усього життя, до продуктивної міжкультурної взаємодії з представниками інших мов та культур, а також до ефективного функціонування в соціокультурному просторі (В. Байденко, Є. Боярський, В. Введенський, О. Дахін, І. Зимня, Д. Іванов, О. Локшина, Г. Селевко, Ю. Татур, А. Хуторськой, В. Шадриков). Це й зумовило пошук шляхів ефективного розв’язання проблеми сучасної системи вищої освіти – „навчання впродовж життя”, спрямованої на підготовку вчителя з широким спектром професійних педагогічних компетентностей, у тому числі соціокультурної компетентності.

Концептуальні теоретичні положення компетентнісного підходу стали підґрунтям для всебічного розгляду професійної компетентності майбутніх педагогів (М. Євтух, І. Зязюн, Н. Кузьміна, С. Коломієць, О. Ломакіна, А. Маркова, Л. Мітіна).

Наприкінці минулого століття у контексті професійної підготовки майбутніх учителів іноземної мови науковці (В. Біблер, А. Вартанов, Г. Воробйов, Д. Зинов’єв, Ю. Пасов, В. Сафонова, П. Сисоєв, Г. Томахін) уперше звернули увагу на необхідність формування соціокультурної компетентності.

Формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в процесі формування професійної компетентності є одним з головних завдань навчання іноземних мов на сучасному етапі. Але, як зазначається рядом дослідників (Є. Більченко, Є. Верещагін, В. Костомаров, Л. Кузьміна, С. Операйло, В. Сафонова, П. Сисоєв), знання іноземної мови ще не гарантують успішної міжкультурної взаємодії з представниками інших мов та культур.

На основі аналізу психолого-педагогічної та філософської літератури було визначено, що сформована на достатньому рівні соціокультурна компетентність дає можливість майбутнім учителям іноземної мови: по-перше, орієнтуватися в соціокультурному середовищі та в соціокультурних характеристиках людей; по-друге, прогнозувати можливі соціокультурні непорозуміння в умовах міжкультурного спілкування та визначати засоби їх усунення; по-третє, адаптуватися до іншомовного середовища, при цьому вміло використовувати правила ввічливості в іншомовному середовищі, проявляти повагу до традицій, ритуалів та стилю життя представників іншомовного суспільства.

Аналіз поняття соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови показав, що за своєю сутністю соціокультурна компетентність майбутніх учителів іноземної мови – це інтегративна особистісна якість, яка ґрунтується на знаннях, уміннях та досвіді, що набуваються у вищому навчальному закладі, переважно у позанавчальній діяльності, і дозволяє продуктивно взаємодіяти з представниками інших мов та культур у соціокультурному просторі.

Теоретичною основою для визначення компетентностей, що входять до складу соціокультурної, стали загальнопедагогічні підходи та напрямки вивчення соціокультурного аспекту підготовки майбутніх учителів іноземної мови. На основі аналізу зарубіжної та вітчизняної літератури, а також європейського досвіду щодо проблеми класифікації ключових компетентностей, було визначено компоненти, що входять до складу соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови:

Соціокультурна компетентність як складова професійної компетентності майбутніх учителів іноземної мови вміщує такі компоненти, як:

• лінгвокультурна компетентність (знання історико-культурних, країнознавчих особливостей, етнокультурного фону країни, прояв толерантності, поваги та розуміння соціокультурних особливостей представників інших культур; виявлення соціальної відповідальності за свою поведінку як громадянина Української держави);

• соціолінгвістична компетентність (знання лексичних одиниць з національно-культурною семантикою, особливостей писемного мовлення, знання мовленнєвих особливостей соціальних угруповань та національних меншин);

• етнопсихологічна компетентність (знання соціокультурних норм поведінки в умовах міжкультурної комунікації, національної ментальності, ціннісно-розумових аспектів духовної культури, способу життя соціокультурних співтовариств та співвідносні з ними звички, норми, традиції; уміння та навички культурного самовизначення, тобто визначення себе в якості полікультурного суб’єкта);

• комунікативна компетентність (здатність до взаємодії в умовах міжкультурної комунікації, знання національно-специфічних моделей комунікативної поведінки представників інших мов та культур; вибір відповідного стилю спілкування; уміння використовувати особливості невербального спілкування).

Позанавчальна діяльність у вищому навчальному закладі є своєрідним середовищем для студентів, у якому вони мають можливість набути соціокультурний досвід, виявити та самореалізувати свої потенційні можливості щодо взаємодії з представниками інших мов та культур. Водночас отримання студентами досвіду адаптування в соціокультурному середовищі відбувається завдяки штучно створеному соціокультурному простору іншомовної культури та суспільства.

Зміст та організація позанавчальної діяльності університету, яка відбувається в специфічному освітньому середовищі, повинні ґрунтуватися на загальних принципах: навчитися жити на рівноправних умовах з іншими націями та народами, розвивати вітчизняні традиції та цінності, навчитися жити в полікультурному світі, при цьому вміти розв’язувати міжкультурні непорозуміння й конфлікти мирним та компромісним шляхом, продовжувати своє навчання впродовж життя, прагнучи самовдосконалювати свою особистість.

Винятково важливим є те, що позанавчальна діяльність студентів сприяє розвитку незалежності та свободи вибору, самостійності мислення й самореалізації, особистісної відповідальності для досягнення особистісних та громадських цілей.

Для підтримки атмосфери згоди та спільної довіри, високого рівня результативності на міжкультурному рівні виникає потреба формування соціокультурної компетентності в майбутніх учителів іноземної мови, що дозволяє обрати відповідну модель соціокультурної поведінки з представниками різних мов та культур.

У другому розділі „Визначення та експериментальна перевірка педагогічних умов формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови” визначено критерії, показники та рівні сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови, теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в позанавчальній діяльності університету, представлено модель формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в позанавчальній діяльності університету, розроблено комплексну програму за соціокультурним напрямком для позанавчальної діяльності університету, проаналізовано результати педагогічного експерименту.

Проведення експериментальної роботи вимагало визначення критеріїв та показників сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови. Серед критеріїв сформованості було виділено такі: потребнісно-мотиваційний, когнітивний, практично-діяльнісний, аналітично-рефлексивний:

• потребнісно-мотиваційний критерій (настанова на побудову взаємодії з людьми інших соціокультурних сфер та виявлення толерантності з метою підтримки діалогу культур, прагнення прогнозувати та уникати соціокультурних помилок, що призводять до непорозуміння, виникнення помилкової інтерпретації фактів культури та конфліктних ситуацій на міжкультурному рівні);

• когнітивний критерій (знання соціокультурних норм іншомовного середовища, особливостей поведінки представників інших мов та культур, знання властивостей вербального й невербального спілкування, лексичних одиниць з національно-культурною та соціокультурною семантикою);

• практично-діяльнісний критерій (уміння узгоджувати свої дії відповідно до соціокультурної ситуації, тобто вміння адаптувати свою поведінку до поведінки носіїв мови, уміння та навички брати активну участь у міжкультурному спілкуванні, уміння мобільно пристосовуватися до обставин, які швидко змінюються);

• аналітично-рефлексивний критерій (здатність майбутніх учителів іноземної мови аналізувати соціокультурні явища, надавати власну оцінку подіям у процесі міжкультурної комунікації, знаходити своє місце в реальних соціокультурних ситуаціях та толерантно їх сприймати).

Визначення критеріїв та показників сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови дозволило здійснити змістове наповнення рівнів сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови (високий, достатній, середній, критичний, низький). Високий рівень відзначається мобільністю студентів у спілкуванні з представниками інших мов та культур, легкістю пристосування до обставин, умінням будувати свої взаємини з оточуючими на засадах толерантності та гуманістичності. Достатній рівень передбачає володіння вмінням швидкого пристосовування до соціокультурних обставин та орієнтування в різних типах культур з метою адекватної оцінки поведінки співбесідників, у тому числі й власної поведінки. Середній рівень характеризується достатніми знаннями та вміннями узгоджувати свою поведінку відповідно до соціокультурної ситуації чи соціокультурних обставин, володіння достатніми комунікативними вміння взаємодіяти з представниками інших мов та культур. Критичний рівень характеризується однобічністю соціо-культурних та лінгвокультурних знань, достатньо слабкими знаннями лексичних одиниць з національно-культурною семантикою, особливостей писемного мовлення, соціокультурних норм поведінки в іншомовному середовищі. Низький рівень відзначається відсутністю соціокультурної обізнаності, невмінням уважно та з повагою вислуховувати співбесідника, нерозумінням поведінки представників інших мов та культур, невмінням адекватно оцінювати їхню та свою поведінку; нездатністю толерантного ставлення до поведінки інших людей.

Аналіз результатів констатувального етапу експерименту показав, що в переважної більшості студентів соціокультурна компетентність не сформована (низький рівень) або сформована недостатньо (критичний рівень). Майже п’ята частина студентів не володіють умінням узгоджувати свою поведінку відповідно до соціокультурної ситуації в іншомовному соціокультурному середовищі, що свідчить про утрудненість взаємодії майбутніх учителів іноземної мови з представниками інших мов та культур у процесі міжкультурної комунікації.

У розділі теоретично обґрунтовано такі педагогічні умови формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в позанавчальній діяльності університету: упровадження моделі формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в позанавчальній діяльності університету; реалізація комплексної програми за соціокультурним напрямком для позанавчальної діяльності університету; спрямування позанавчальної діяльності університету на набуття студентами особистісного досвіду у сфері міжкультурної комунікації.

У ході формувального етапу експерименту відбувалася реалізація теоретично визначених та обґрунтованих педагогічних умов на основі розробленої моделі формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в позанавчальній діяльності університету, яка включає визначення мети, засобів її реалізації, форми та методи оцінювання отриманого результату. Така модель базується на використанні інтерактивних форм та методів, завдяки яким майбутні вчителі іноземної мови опановують особистісний досвід міжкультурного спілкування та взаємодії із представниками іншомовного середовища.

Експериментальна перевірка теоретично обґрунтованих педагогічних умов формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови відбувалася шляхом упровадження в позанавчальну діяльність університету комплексної програми за соціокультурним напрямком. Ця програма передбачала реалізацію соціокультурних проектних технологій (ситуації вільної дискусії, ситуації психологічної адаптації в іншомовному середовищі); соціокультурних ігрових технологій (рольові ігри, відеотехнології); Інтернет-технологій (робота з лінгвокраїнознавчими сайтами, листування з носіями інших мов та культур); інтерактивних технологій (зустрічі з носіями мови, участь у міжнародних проектах та конференціях).

Аналіз результатів, отриманих на кінець формувального етапу експерименту, підтвердив правильність висунутої гіпотези про ефективну реалізацію педагогічних умов щодо організації позанавчальної діяльності з формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови.

Прослідивши динаміку рівня сформованості в студентів соціокультурної компетентності за потребнісно-мотиваційним критерієм на початку й на кінець експерименту, нами були відзначені значні позитивні зміни щодо сформованості соціокультурної компетентності в майбутніх учителів іноземної мови експериментальної групи. Так, більшість студентів експериментальної групи на початок експерименту мали середній та достатній рівень, які становили 31,1 % і 29,6 %. Натомість на кінець експерименту в ЕГ нами було зафіксовані такі результати: високого рівня досягли 34,1 % студентів, достатній рівень збільшився до 40,9 % за рахунок зменшення рівня середнього, який становить 11,3 %.

Високий рівень соціокультурної компетентності за когнітивним критерієм на початок експериментальної роботи виявлено лише в 3,8 % студентів в експериментальній групі й 3,0 % – у контрольній. Після експерименту рівень соціокультурної компетентності за когнітивним критерієм значно покращився й становить 15,2 % в експериментальній групі та 6,1 % – у контрольній. Так, на початок експерименту більшість студентів мали низький рівень соціокультурної компетентності за когнітивним критерієм (33,3 %), по закінченні експерименту низький рівень соціокультурної компетентності студентів за когнітивним критерієм становить лише 18,2 %.

Отримані експериментальні дані дозволяють констатувати, що високий рівень соціокультурної компетентності за практично-діяльнісним критерієм на початку та на кінець формувального етапу експерименту в експериментальній групі має позитивні зміни. Так, якщо на початку експерименту в ЕГ показник становив 6,1 %, то після експерименту 18,2 %, тобто високий рівень показника зріс утричі, тоді як у КГ рівень майже не змінився й становить 6,1 %.

Було визначено, що на початку експерименту високий рівень соціокультурної компетентності за аналітично-рефлексивним критерієм в експериментальній групі мали лише 9,1 % студентів, а на кінець експерименту збільшився до 20,5 %. Отримані дані засвідчили, що студенти виявляють не тільки мобільність у спілкуванні, а й уміння взаємодіяти з представниками інших мов та культур, а також можуть легко пристосовуватися до будь-яких обставин, які швидко змінюються.