ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МЕДИЧНИХ СЕСТЕР В УНІВЕРСИТЕТАХ КАНАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність і доцільність дослідження, показано обсяг вивчення проблеми, сформульовано об’єкт, предмет, мету, концептуальні ідеї, завдання, методологічну основу і методи дослідження, визначено джерельну базу дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, показано апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Становлення і розвиток професійної освіти медичних сестер в університетах Канади” здійснено аналіз канадських та вітчизняних педагогічних джерел з проблеми дослідження; охарактеризовано історико-соціальні передумови розвитку та становлення сучасної системи сестринської освіти Канади; визначено зміст та особливості організації медсестринської освіти в Канаді.

У ході дослідження виявлено, що в Канаді існує 12 автономних регіональних систем освіти громадян. В кожній провінції функціонує власне міністерство у справах освіти. Але існують загальні національні рекомендації та положення щодо стандартів освіти, вимог до навчальних програм та наукових ступенів, розроблених департаментом освіти уряду країни. Також централізованими є фахові вимоги до випускників, оскільки для отримання ліцензій на практичну діяльність фахівці мають скласти загальнонаціональні фахові іспити. Регіональні системи освіти дотримуються цих положень, проте мають право відходити від них залежно від соціально-економічних умов та перспектив розвитку провінції. Тому спостерігаються певні розбіжності у навчальних програмах та стандартах освіти.

На теренах країни налічується 64 навчальні програми з медсестринства на отримання ступенів бакалавра, магістра та доктора сестринських наук, які забезпечуються 25 університетами Канади. Оскільки базова модель професійної підготовки сестринських фахівців в Канаді ринково-орієнтована, то саме сфера праці формує власні вимоги та стандарти діяльності. З 1995 року структура медсестринської освіти складалась з таких рівнів: дипломована медична сестра (2 роки 6 міс. – медичний коледж); медична сестра – бакалавр (4 роки – університет); медична сестра - магістр 2 роки – університет (6 років із здобуттям ступеня бакалавра); медична сестра – доктор 4 роки – університет. (9-10 років із здобуттям ступеня магістра). З 2008 року рівень дипломованої медичної сестри скасовано, оскільки для отримання ліцензій на практичну діяльність необхідно мати лише вищу сестринську освіту.

Законодавчою основою забезпечення підготовки медичних сестер є “ Акт працівників системи охорони здоров’я” (“Health Professionals Act”), який було прийнято міністерством охорони здоров’я Канади у 2000 році. Додатковими регламентуючими документами вважають акти Асоціації реєстрованих медичних сестер Канади (Canadian Registered Nurse Association), акти міністерства освіти (Ministry of Education and Training) та міністерства охорони здоров’я (Ministry of Health Care) та акти Асоціації коледжів та сестринських факультетів університетів Канади (College and Association of Registered Nurses).

Дослідження показало, що процес становлення вищої сестринської освіти у Канаді співпадає із відокремленням сестринських шкіл від лікарень. На початку, розвиток сестринської освіти в цілому та професії медсестри, зокрема, відбувався під значним впливом лікарні, яка була монополістом у наданні сестринських послуг та підготовці фахівців сестринської справи.

На основі вивчених документів і літературних джерел, нами було виокремлено кілька етапів становлення сестринської освіти у Канаді. Перший етап (кінець ХІХ століття) − започаткування шкіл сестринської освіти. Перші школи сестринської освіти ґрунтувалися на традиційних французьсько-католицьких засадах та положеннях запропонованих Флоренс Нантингейл, засновниці сестринської справи, які передбачали відхід від опіки шкіл лікарнями та отримання статусу незалежного освітнього закладу. Метою навчання була лише практична підготовка спеціалістів загального профілю. На той час медсестри здобували лише кваліфікацію “навчена медсестра” (“trained nurse”), що не передбачало підготовку фахівців до наукової, адміністративної та викладацької діяльності. По закінченню студенти отримували диплом про середню сестринську освіту.

Другий етап (початок ХХ століття) − створення програм бакалаврату на базі університетів. Вища освіта медичних сестер була започаткована у 1918 році. Першим університетом, який погодився на проведення експерименту був університет провінції Британська Колумбія. Основним завданням програми було розширення професійної компетентності медсестер та підготовка майбутніх фахівців до санітарно-освітньої роботи.

Третій етап (ІІ половина ХХ століття - початок ХХІ століття) − визнання медсестринства як незалежної професії та перехід до повної вищої сестринської освіти із отриманням наукових ступенів магістра та доктора сестринських наук. Розширення функцій медсестринського персоналу з першочергового догляду до менеджера, викладача та науковця вимагало підвищення рівня професійної підготовки сестринського персоналу. Мета системи вищої медсестринської освіти − підготовка фахівців спроможних працювати на вищому рівні в лікарнях, службі охорони здоров’я та освітніх центрах, забезпечувати кадрами весь спектр сестринських послуг.

На основі історико-педагогічного аналізу нами зроблено висновки, що кожен з етапів поступово створював необхідні умови для розвитку та вдосконалення системи освіти медсестер. Виокремлення сестринських шкіл від лікарень сприяло становленню сестринської справи та усвідомленню сестринської освіти як окремого компонента медичної освіти. Запровадження вищої сестринської освіти відбувалося з метою підвищення якості та розширення можливостей практичної діяльності; визнання професії медсестри незалежною призвело до формування ступеневої (магістр, доктор сестринської справи) системи вищої освіти для медсестер та визнання незалежного статусу професії медичної сестри у суспільстві.

Перевагами зазначених змін є: служби охорони здоров’я отримують висококваліфікованих фахівців сестринської справи; підвищується мотивація для молоді у виборі медсестринської спеціальності своєю професією; зменшується плинність кадрів з медсестринської галузі, оскільки професійні перспективи в сестринській справі зростають; зменшується потреба у стаціонарному лікуванні за умов висококваліфікованої медсестринської допомоги в системі первинного медико-санітарного обслуговування населення.

Було з’ясовано, що педагогічними умовами реалізації професійної підготовки медичних сестер є: неперервність освіти, викладання на базі концепції проблемно-орієнтованого навчання (рroblem-based lea
ing) з метою формування професійного мислення, міждисциплінарний підхід, формування дослідницьких умінь та навичок, застосування новітніх технологій навчання, організація навчального процесу орієнтованого на студента, поєднання фахових та педагогічно-психологічних компонентів навчальної програми.

Серед методів організації навчальних занять в університетах Канади превалюють інтерактивні методи проблемно-пошукового навчання, що ґрунтуються на аналізі практичних ситуацій та інших інтерактивних методах навчання (дискусії, обговорення, складання графічного плану теми, інтерактивні лекції, проведення лабораторних занять у симуляційних лабораторіях тощо). Такі методи забезпечують формування вмінь і навичок вирішення практичних завдань, розвивають критичне мислення та спрямовані на інтеграцію діяльності викладача і студентів у процесі навчання, сприяють творчому підходу до розробки схеми занять та розширюють самостійну пошукову і дослідницьку діяльність студентів. До загальноприйнятих форм організації навчання на факультетах сестринської справи відносять: лекційні заняття, семінари, практикуми, консультування та індивідуальна робота. Провідною формою організації навчальних занять у Канаді є інтегроване 3-годинне заняття, в ході якого органічно поєднуються лекційна форма викладу навчального матеріалу з практичною роботою над його закріпленням. Практичні завдання складаються з ситуаційних задач, проблемних ситуацій та питань.

Університети Канади застосовують дві основні моделі проведення клінічного навчання, а саме розподільну та блокову. Практична підготовка фахівців сестринської справи, яка здійснюється в університетах Канади, ґрунтується на аналітичному та критичному підходах до практичної діяльності і до бази здобутих теоретичних знань спеціальних дисциплін.

У другому розділі ”Наукові ступені в системі професійної підготовки медичних сестер в університетах Канади” наведено компаративний аналіз наукових ступенів системи професійної підготовки медичних сестер в університетах Канади, представлено організаційні та змістові аспекти професійної підготовки медичних сестер, відображено особливості змісту теоретичного та практичного компонентів навчальних програм. У розділі представлено порівняльну характеристику навчальних програм та наукових ступенів сестринських факультетів трьох університетів Канади: університет м. Торонто, університет провінції Альберта, Лаурентіанській університет.

Професійна підготовка медсестер в університетах Канади здійснюється відповідно до положень ступеневої системи освіти, яка включає здобуття ступеня бакалавра, магістра чи доктора сестринської справи. Як відомо, саме ступенева система передбачає реалізацію принципів послідовності та наступності в професійній підготовці фахівців на різних її етапах.

У ході дослідження було з’ясовано залежність навчальних планів і термінів професійної підготовки від типу кваліфікації та обраної спеціальності. Відповідно до цього, кожна навчальна програма складається з таких компонентів: загально-галузеві, фахові, загальноосвітні. Загальними рисами є: орієнтація на практичну діяльність, дотримання принципів індивідуалізації та спеціалізації, інтеграція наукового пошуку з обраною спеціальністю, можливість здійснення наукового пошуку внаслідок створення наукової кваліфікаційної праці. Характерним для системи професійної підготовки медичних сестер є рання спеціалізація та поєднання наукового спрямування навчання і практичних аспектів сестринської справи.

На сьогодні в Канаді існує певне розгалуження наукових ступенів, які може отримати студент, що обрав спеціальність “Сестринська справа”: бакалавр сестринської справи (BScN), магістр сестринської справи (MScN), доктор сестринської справи (DNP). Науковий ступінь магістра має внутрішнє розділення за такими напрямами: лідер-адміністратор клінічного медсестринства (Clinical Nurse Leader), спеціаліст-практик клінічного медсестринства (Clinical Nurse Specialist), викладач сестринської справи (Nursing Educator), спеціаліст-практик громадського медсестринства (Community Nursing Specialist). В свою чергу, науковий ступінь доктора має внутрішнє розділення за критеріями професійності та академічності : доктор практичного медсестринства (Doctor of Nursing Practice), доктор сестринських наук (Doctor of Nursing Science).

Навчальні програми наукових ступенів було проаналізовано згідно з такими критеріями: кількість навчальних напрямів, термін навчання, мета та завдання програми, перелік основних навчальних курсів, сфери працевлаштування випускників, особливості організації впровадження програм.

Нами було визначено особливості навчальних програм і планів професійної сестринської освіти в університетах Канади. На рівні бакалаврату: вивчення фахово-орієнтованих дисциплін; значна увага приділяється практичній доклінічній та клінічній підготовці студентів, формуванню критичності та культури професійного мислення, спрямованого на самостійне розв’язання професійних завдань, розвитку навичок професійного спілкування у міждисциплінарній команді фахівців. На рівні магістратури − наявність різноманітних спеціалізацій: клінічна робота, викладання, адміністрування сферою сестринських послуг; відведення близько третини навчального часу практичній підготовці студентів (якщо не передбачається написання кваліфікаційної магістерської роботи); поєднання фахових та психолого-педагогічних курсів; обов’язковість проходження педагогічної практики.

На рівні докторантури: свобода вибору тематики докторських досліджень у рамках пріоритетних напрямів наукових досліджень; проведення та презентація наукового дослідження; обов’язковість вивчення низки теоретичних курсів методики та деонтології наукового дослідження. Для того, щоб вступити до магістратури, необхідно мати диплом бакалавра з сестринських наук, медичних наук або споріднених наук. Система університетської освіти Канади передбачає наявність додаткового перед магістерського кваліфікаційного року навчання, успішне завершення якого дає змогу бакалаврам інших спеціальностей змінити свій фах і продовжити навчання за програмою підготовки магістра сестринської справи. На програми докторантури зараховуються після завершення магістратури.

Нами було проаналізовано два напрями підготовки магістрів, незалежно від обраної спеціалізації. Це – науково-дослідницький, який передбачає написання магістерської роботи з обраного фаху (thesis stream) та проектний напрям, на якому на основі засвоєння певних курсів зі спеціальності студенти мають презентувати науково-практичний проект (research project stream). Перший напрям розвиває дослідницькі вміння та критично-наукове мислення; другий спрямовано на впровадження і застосування результатів досліджень на практиці.

Програми підготовки докторів філософії або докторів з сестринської справи характеризуються міждисциплінарним підходом. Окрема увага приділяється проблемам зв’язку сестринської справи з іншими дисциплінами: філософією, історією, медициною, педагогікою, психологією, політикою, правом, соціологією тощо. Навчальний процес побудований на аналітичному та критичному підходах до змісту навчальних курсів, оскільки наголошується на дослідженні та розвитку інноваційних методів сестринської справи на усіх її рівнях. Університети Канади, що забезпечують навчання за програмами докторантури з сестринської справи, керуються міжнародними стандартами та критеріями якості програм, що були прийняті у 2000 році Міжнародною Мережою Докторської Освіти з Медсестринства. Критеріями докторських програм визначено потреби студента, викладацько-професорський штат факультету, якість навчальних програм, методичні ресурси та методи оцінювання діяльності студентів.

У розділі визначено особливості та відмінності програм докторантури. Так, програма доктора з практичного медсестринства ґрунтується на поглибленому вивченні спеціалізованої сестринської практики та готує лідерів-менеджерів практичного медсестринства. Метою програми докторантури сестринських наук є підготовка лідерів-дослідників у різноманітних галузях медсестринства. Доктори сестринських наук є теоретиками, що розробляють основні напрями розвитку та реформування політики та освіти медсестринства. До навчальних дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки у межах цієї програми можна віднести такі: соціологію і здоров'я, філософські теоретичні і практичні основи медсестринства, професійна відповідальність, логіка і філософія науки, педагогіка загальна і професійна тощо.

Порівняльна характеристика навчальних планів із спеціальності “сестринська справа” показала, що навчальні дисципліни університетів Канади, які можна віднести до циклу гуманітарної та соціально-економічної підготовки є адаптованими до спеціальності за якою здійснюється підготовка. На факультетах сестринської справи велике значення приділяється вивченню психології та стратегіям міжособистого спілкування (основи психології для професіоналів в охороні здоров’я, соціальна психологія, вікова психологія та психологія навчання, психологія здоров’я, психологія консультування, психологія-філософія, психологія-етика) у поєднанні із культурологічними та соціальним дисциплінами, що дає можливість готувати медсестер з надання соціально-медичних послуг населенню.

У третьому розділі „ Педагогічний компонент у підготовці фахівців сестринської справи в університетах Канади” охарактеризовано сутність педагогічної підготовки медичних сестер до виконання санітарно-освітньої та викладацької діяльності, визначено вимоги до якості педагогічної діяльності фахівців, узагальнено вітчизняний досвід підготовки медичних сестер, окреслено основні шляхи адаптації кращих здобутків канадського досвіду професійної підготовки медичних сестер на основі порівняльного аналізу.

Існують дві педагогічні функції, що їх виконують медсестри: виховна та навчальна. Виховна функція полягає у запланованому виховному впливі на тих людей, за якими медсестра здійснює догляд. Вона може впливати на переконання пацієнта, його активність, мотиви поведінки, на формування відповідальності за власне здоров’я. Функція навчання пов’язана з процесом навчання пацієнта спрямованого на оволодіння окремими процедурами і правилами медичної культури.

Проте головне полягає в тому, щоб навчити пацієнта бути готовим жити з наслідками хвороби чи запобігати повторним захворюванням. Курс педагогіки медсестринства, який викладається для майбутніх фахівців сестринської освіти, передбачає формування специфічних вмінь та навичок для розв’язання завдань, що стоять перед викладачами сестринської справи: сприяти процесу учіння, впливати на особистісний та професійний розвиток студента, застосовувати адекватні методи та форми моніторингу навчальної діяльності, вміти розробляти навчальні програми та плани, бути лідером під час навчальної діяльності з метою соціалізації студентів до практичної діяльності, мотивувати студентів до неперервної освіти, проводити дослідження, забезпечувати якість результатів навчальної діяльності відповідно до вимог сучасного суспільства та науки.

У розділі зазначено, що сучасна система охорони здоров’я не може ігнорувати існування потреби в медичних послугах, які б враховували культурні особливості кожної етнічної групи, оскільки канадська система охорони здоров’я функціонує в полікультурному суспільстві. Транскультурна компетенція фахівця розглядається у цьому розумінні як найважливіша.

Однією з провідних вимог Всесвітньої організації охорони здоров’я є здійснення навчання з сестринської справи за умов залучення кваліфікованих медсестер. Саме тому, визначальною умовою забезпечення ефективного розвитку професійної підготовки медичних сестер є викладання фахових дисциплін медсестрами з науковим ступенем магістра або доктора сестринських наук.

Магістерські та докторські програми мають додаткові курси з педагогіки та методики викладання для тих студентів, які бажають працювати в освітніх закладах. Асоціацією медсестер та коледжів Канади було розроблено курс з педагогіки медсестринства, що складається з 13 основних тем, а саме: “Основи педагогіки медсестринства”, “Філософія педагогіки медсестринства”, “Мистецтво та наука педагогіки медсестринства”, “Кар’єра у галузі сестринської освіти”, “Формування курікулуму”, “Індивідуалізація навчання”, “Стратегії керування процесом учіння під час аудиторної роботи”, “Стратегії керування клінічного навчання”, “Новітні технології навчання”, “Особливості викладання у навчальному ресурсному центрі”, “Методи та форми аудиторної роботи”, “Стратегії та методи оцінювання”, “Стратегії професійного розвитку медсестер в галузі медсестринської педагогіки ”.