ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність обраної проблеми, визначено мету, завдання, гіпотезу, об’єкт і предмет, методологічні та теоретичні основи дослідження; висвітлено наукову новизну і практичне значення результатів наукового пошуку, подано відомості про організацію і проведення дослідження й апробацію та впровадження його результатів.

У першому розділі – “Теоретичні засади формування світоглядної культури майбутніх вчителів історії у процесі фахової підготовки” – досліджено сутність світоглядної культури особистості; здійснено аналіз теоретичних надбань з проблеми формування світоглядної культури особистості; визначено особливості фахової підготовки майбутніх учителів історії; розкрито роль історичних дисциплін у формуванні світоглядної культури майбутніх фахівців.

Аналіз філософської, культурологічної, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури засвідчив, що у визначенні поняття ”світоглядна культура особистості” єдиного підходу немає. Науковці розглядають світоглядну культуру: як втілений в образі життя людини світогляд особливої якості, світогляд, що ідеально санкціонує саме культурний спосіб життя (А. Азархін); як якісний стан світогляду, що визначається як результат осмислення процесів взаємодії людини з природою і соціальною дійсністю з позицій розвитку і реалізації сутнісних сил суб’єкта в процесі такої співдії (Н. Соболєва); як “внутрішнє середовище” особистості, певне інтелектуальне підґрунтя, діалектичне мислення (А. Бальсис); як внутрішнє, суб’єктивнє джерело активності, що визначає процес засвоєння діючого в суспільстві світогляду (В. Андрущенко); як поняття, що відображає певну градацію рівнів розвитку світоглядної свідомості, співіснування її зразків, що відповідають вимогам суспільства і менш прийнятних її варіантів (Л. Кривега); як важливий компонент духовної культури людства, конкретний життєвий вияв духовності особистості (В. Іванов, Е. Бистрицький); як необхідна умова практичної діяльності індивідів, спрямованої на перетворення навколишнього світу і самих себе (В. Табачковський).

Узагальнивши різні підходи до розуміння сутності досліджуваного поняття, у дисертації світоглядну культуру особистості визначено як складний, поліфункціональний феномен, що охоплює повний змістовий спектр світоглядних і культурологічних аспектів ставлення людини до світу і виявляється у всіх особистісних сферах – когнітивній, емоційно-ціннісній, мотиваційній, саморегулятивній, діяльнісній.

У дисертаційній роботі доведено, що світоглядна культура є результатом духовно-практичного освоєння світу, який передбачає системну організацію внутрішнього світу особистістю, процес діяльного освоєння нею природного та соціального середовища, розвиток і реалізацію сутнісних творчих сил та здібностей на всіх рівнях організації і самовияву соціального. Важливим моментом є та обставина, що світоглядна культура особистості виступає вінцем, що завершує формування цілісного світогляду особистості, способом внутрішнього впорядкування взаємозв’язків індивідуального та соціального суб’єктів.

Установлено, що чинниками становлення світоглядної культури особистості майбутніх фахівців освітньої галузі є:

- система ціннісних орієнтацій, світоглядних переконань, ідеалів і принципів, які скеровують соціальну, професійну, творчу, інтелектуальну та вольову активність людини в процесі світоглядного самовизначення і саморозвитку, що утворює світоглядну самосвідомість особистості;

- моральні ідеали, соціальні норми, патріотичні цінності, взаємопов’язані із загальною культурою, знанням, практикою виховання і навчання, що формують духовно-культурну спадщину українського суспільства;

- соціально-економічні, соціокультурні, історичні умови життєдіяльності суспільства, що відображаються у світоглядній свідомості і перетворюються у соціальні вимоги до моральності і професійної діяльності фахівця.

На основі вивчення теоретичних засад фахової підготовки майбутніх учителів історії (А Алексюк, А. Булда, Л. Вовк, Л. Коваль, В. Луговий, Т. Мунаварова, С. Нікітчина, О. Пометун та інші) з’ясовано, що вона є автономною складовою єдиної системи професійної підготовки, яка розвивається і функціонує в єдності з іншими напрямами цієї системи і відповідає певним орієнтаціям суспільного життя; виступає цілісним процесом історичної підготовки майбутнього учителя, що криється в реалізації теоретичної й методичної готовності до перетворювальної предметної діяльності; є обов’язковим компонентом професійної програми для здобуття певного кваліфікаційного рівня.

Метою фахової підготовки майбутніх учителів історії можна вважати розвиток особистісно-ціннісного ставлення до історії, здатності до сприймання і розуміння історичних фактів, потреби у творчій реалізації та духовному самовдосконаленні, забезпечення належного рівня професійних умінь і навичок навчально-виховного процесу у загальноосвітньому навчальному закладі та готовності до самостійної педагогічної діяльності. Фахова підготовка майбутніх учителів історії передбачає оволодіння студентами комплексом спеціальних знань із дисциплін предметно-фахового циклу і має бути спрямована на поглиблення та інтеграцію загально-філософських, психолого-педагогічних і спеціальних історичних знань; створення спеціальних умов для формування сучасного учителя – просвітителя, фахівця широкого гуманітарного профілю, і з цією метою – на оволодіння цілісною системою філософських, моральних, історико-педагогічних позицій.

На основі вивчення навчальних планів і програм також встановлено, що зміст фахової підготовки майбутніх учителів історії ґрунтується на комплексі глибоких знань з фахових історичних дисциплін і сучасних досягнень у цій галузі; володінні педагогічною технікою учителя історії, методикою навчання і виховання; умінні науково аналізувати педагогічний процес, реалізовувати конкретні педагогічні технології; високому загальнокультурному рівні; інтересі до педагогічної діяльності, професійній самосвідомості і адекватній самооцінці, сформованості мотиваційної, емоційно-ціннісної сфер.

У роботі розкрито роль і значення історичних дисциплін для формування світоглядної культури майбутніх учителів історії. Аналіз наукових праць показав потужне світоглядне навантаження даних навчальних предметів: історія позиціонується як частина національного світогляду, важлива складова загальної культури суспільства, усіх його членів (В. Огнев’юк); для світоглядного становлення особистості важливе світоглядне освоєння історичного досвіду і визнання людства у всьому різноманітті і повноті його духовно-практичних настанов (В. Табачковський); використання світоглядного потенціалу історичних дисциплін у навчально-виховному процесі сприяє творчому осмисленню законів та історичних закономірностей, співвідношенню загального і особистого в історії країн і народів (О. Зеленько); історична освіта озброює особистість науковими знаннями, формує наукову картину світу, фундаментальні цінності і орієнтації; історична освіта – це виховання особистості, становлення її внутрішнього духовного світу, людського ставлення до дійсності, це утвердження пріоритету особистості, демократичних свобод, прогресивних орієнтацій. Доведено, що історичні знання, які стали елементом, невід’ємною органічною частиною світоглядної культури особистості, виконують роль певного орієнтира для неї в її стосунках з навколишньою дійсністю, в упорядкуванні і організації цих стосунків, у розумінні їхнього значення.

З’ясовано, що місце і роль історичної науки в суспільстві визначаються її функціями: світоглядною, ідеологічною та практичною (Г. Горак); гносеологічною, культуротворчою та світоглядно-виховною (В. Огнев’юк, П. Кравченко). В контексті даного дисертаційного дослідження доцільно вести мову, насамперед, про пізнавально-освітню, світоглядну, виховну, прагматично-практичну функції історичної науки, можливості використання історичного досвіду сьогодні, а також моделювання його проявів у майбутньому.

У другому розділі – “Експериментальна перевірка організаційно-методичних умов формування світоглядної культури майбутніх вчителів історії у процесі фахової підготовки” – визначено структурно-компонентний склад, критерії, рівні та показники рівнів сформованості світоглядної культури майбутніх учителів історії; обґрунтовано організаційно-методичні умови, що забезпечують формування світоглядної культури майбутніх учителів історії в процесі фахової підготовки; розроблено модель формування досліджуваного поняття; відображено етапи та результати дослідно-експериментальної роботи з формування світоглядної культури майбутніх учителів історії.

У процесі дослідної роботи встановлено, що найбільш повно і комплексно відобразити основні аспекти світоглядної культури майбутніх учителів історії дає змогу виділення такого структурно-компонентного її складу: когнітивний, мотиваційний, емоційно-ціннісний, саморегулятивний, діяльнісний. Когнітивний компонент характеризується рівнем світорозуміння особистості, який визначається системним і науковим формуванням загальних та спеціальних фахових знань, розумінням культурно-історичних наукових цінностей. Емоційно-ціннісний компонент виявляє ступінь духовно-моральної зрілості фахівців, визначає засоби морального вдосконалення, духовного наповнення життя особистості й утворює духовно-ціннісну основу світоглядної культури. Властивість мотиваційного компоненту пов’язана з процесами соціального, морального, світоглядного усвідомлення студентами загальнонаукових і спеціальних історичних знань, відповідального вибору ними особистої поведінки. Саморегулятивний компонент включає в себе здатність майбутнього учителя історії до усвідомленої і відповідальної постановки життєвих завдань, професійних цілей й особисту активність у їх досягненні засобами самоорганізації та вольової саморегуляції діяльності. Діяльнісний компонент дає можливість визначити рівень творчого світоперетворення, що проявляється у педагогічній професійній, соціально-творчій діяльності фахівця.

Ураховуючи визначені структурні компоненти світоглядної культури майбутніх учителів історії, встановлено відповідні критерії її сформованості в процесі фахової підготовки: науково-теоретична готовність (усвідомлене і самостійне оволодіння науковими знаннями (предметно-фахового циклу, методичних основ та категорій педагогіки, змісту й організації освіти та виховання, основних напрямів оновлення і розвитку національної освіти та педагогічної науки, проведення дослідницької та методичної роботи з фаху); діалектичне і гнучке світорозуміння, аналітико-синтетичні способи мислення; уміння витлумачити світоглядну сутність історичних явищ та процесів), духовно-моральна зрілість (світосприйняття майбутнього учителя історії (ціннісні орієнтації на ідеали і традиції українського народу, прагнення до морального вдосконалення особистості), творча відповідальна самореалізація у діяльності та спілкуванні), соціальна компетентність (світовідношення майбутнього спеціаліста освітньої галузі (установка особистості на моральні норми суспільства, світоглядна спрямованість особистісної позиції, прояви соціально-відповідальної поведінки, здатність до толерантної взаємодії, розуміння свідомої спрямованості власних світоглядних знань), професійна компетентність (системність в оволодінні фаховими знаннями, уміннями і навичками, цілісне планування і вирішення професійних педагогічних і соціальних завдань, відповідальне світоперетворення шляхом обраної професійної діяльності, адекватна оцінка власної педагогічної творчості), готовність до саморегуляції (самовідношення особистості (вольова саморегуляція поведінки, вимогливість до себе, здатність до самопізнання й самоосвіти, переконаність у необхідності самовдосконалення, самостійність у прийнятті рішень, національна, професійна, соціокультурна самоідентифікація).

На основі розроблених критеріїв визначено якісно своєрідні рівні (високий, середній, низький) та показників рівнів сформованості світоглядної культури майбутніх учителів історії в процесі фахової підготовки.

Аналіз теорії педагогічної діяльності і практики фахової підготовки майбутніх учителів історії дозволив виявити організаційно-методичні умови формування світоглядної культури майбутніх учителів історії в процесі фахової підготовки, до яких віднесено: структурування мети і завдань формування світоглядної культури майбутніх учителів історії та комплексне проектування навчально-пізнавальної діяльності із освоєння фахових дисциплін; визначення світоглядно розвивального інваріанту змісту фахових історичних дисциплін і творчих завдань для їх ціннісного освоєння студентами; проектування комплексу освітніх технологій, що забезпечує досягнення мети і завдань розвитку й саморозвитку світоглядної культури майбутніх учителів історії; відбір активних форм і методів навчання, проектних завдань, спрямованих на розвиток професійної, інтелектуальної і творчої активності студентів; педагогічний контроль і корекція проявів світоглядної культури майбутніх учителів історії згідно з розробленими критеріями.

З метою комплексної реалізації означених організаційно-методичних умов розроблено світоглядно розвивальну модель формування світоглядної культури майбутніх учителів історії в процесі вивчення фахових дисциплін, що визначається як інтегративний вид діяльності, котрий включає такі структурні компоненти-етапи: цільовий, змістовий, організаційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний (див. рис. 1).

Цільовий етап містить структурування мети і завдань формування світоглядної культури майбутніх учителів історії. Враховуючи структурно-компонентний склад світоглядної культури і розроблені критерії її сформованості, мету формування світоглядної культури майбутніх учителів історії визначено у такому формулюванні – підготовка світоглядно свідомого, наділеного духовною і вольовою зрілістю, професійно й соціально компетентного спеціаліста освітньої галузі.

Змістовий етап педагогічного проектування містить розробку світоглядно розвивального інваріанту пізнавальної діяльності з освоєння студентами історичних факультетів змісту фахових дисциплін (в межах даного дослідження: “Історія України” (період XVII-XVIII століття), “Охорона та збереження пам’яток історії та культури”), в ході якого проведено аналіз і виявлення світоглядних можливостей змісту фахових дисциплін (відповідно до методики С. Сисоєвої), визначено показники світоглядного освоєння історичних дисциплін згідно з критеріями сформованості світоглядної культури майбутніх учителів історії, відібрано методичні засоби світоглядного освоєння фахових історичних дисциплін у складі форм, методів навчання, освітніх технологій, способів діагностики та контролю.