ПРИНЦИП КРАЄЗНАВСТВА В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УКРАЇНІ (20 − 30- ті роки ХХ століття) Автореферат

У вступі обгрунтувано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологію і джерела дослідження, його хронологічні межі, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, представлено апробацію та впровадження отриманих науково-практичних результатів, подано відомості про структуру роботи.

У першому розділі – “Принцип краєзнавства як наукова проблема” – простежено ґенезу і ступінь дослідженості принципу краєзнавства, розкрито погляди науковців щодо питань краєзнавства, проаналізовано науково-теоретичні засади принципу краєзнавства.

Аналітичний огляд джерельної бази дає підстави для констатації, що українськими вченими нагромаджено велику кількість фактичного і теоретичного матеріалу з проблематики дослідження. Зацікавленість досліджуваною проблемою значно зросла на межі двох тисячоліть. Зрозуміло, що в сучасних соціально-політичних, економічних, культурно-історичних умовах існування України увага до питання пошуку нових, ефективних шляхів реалізації краєзнавчо-пошукової діяльності молодших школярів зростає. Однак відповідні явища та факти ще недостатньо систематизовані, узагальнені, що спричинило вибір теми дисертації.

Наукову літературу з обраної тематики поділено на дві групи. Перша – праці вітчизняних і зарубіжних науковців з питань краєзнавства, шкільного краєзнавства, принципу краєзнавства; друга – публікації, присвячені використанню принципу краєзнавства у початковій школі України досліджуваного періоду. В узагальнювальних працях з історії розвитку та становлення початкової освіти і краєзнавства принципу краєзнавства приділено недостатньо уваги.

Вивчення психолого-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що єдиного визначення принципу краєзнавства немає. Поняття “краєзнавство”, “принцип краєзнавства”, “шкільне крєзнавство” розглядаються у комплексі.

На основі здійсненого нами науково-теоретичного аналізу встановлено, що принцип краєзнавства є важливою педагогічного проблемою. Зіставлення результатів досліджень вітчизняних учених дає підстави для твердження, що принцип краєзнавства має динамічний характер. Його обґрунтування започатковане К. Ушинським та Д. Семеновим у дореволюційний період, знаходить подальший розвиток у педагогіці 20-х років. Краєзнавство розумілось як певна система діяльності вчителів та учнів, спрямована на цілісне вивчення природничої та соціальної сфер рідного краю, а також його продуктивних сил і культури. Це, своєю чергою, дало змогу забезпечити реалізацію навчання у школі на конкретному життєвому досвіді дітей і встановлювати зв’язки між знаннями, які отримувалися у школі, і навичками, що набувалися у результаті дослідження рідного краю, що уможливило розвиток цілісного світорозуміння учнів.

Принцип краєзнавства забезпечував умови для вивчення матеріалу “від відомого – до невідомого”. Маючи уявлення про природу та закономірності її розвитку, про населення і господарство рідного краю, учні могли глибше пізнати більш віддалені райони держави, а також зарубіжні країни.

Суттєвий аспект краєзнавчого принципу і в тому, щоб надати можливість учням у знайомій місцевості, повсякденному оточенні спостерігати дійсність в органічному зв’язку її окремих компонентів, а результати спостережень використовувати на уроках для формування понять. Завдяки цьому спрощується і механізм засвоєння абстрактних понять. Використання принципу краєзнавства у навчальному процесі дає можливість зміцнити фізичне і психічне здоров’я дітей, вдосконалити навички спілкування і взаємодії особистості та групи в соціумі, у природному середовищі за допомогою таких організаційних форм, як похід, екскурсія, прогулянка, робота в шкільному краєзнавчому музеї тощо.

У контексті проблеми дослідження доцільним вважатимемо визначення принципу краєзнавства не лише як використання краєзнавчого матеріалу на уроках і в позакласній діяльності, а й цілеспрямовану діяльність учителя та учня зі збереження національних цінностей, кращих досягнень національної і загальнолюдської культури. Отже, краєзнавчий принцип є педагогічною проблемою, яка заслуговує на глибоке опрацювання, аналіз і подальше вивчення, зважаючи на сучасні умови функціонування української школи.

Загалом науковці 20-х рр. ХХ ст. не висловлювали єдиної думки як щодо ролі краєзнавства для розвитку школи, так і в трактуванні способу застосування краєзнавчого матеріалу в шкільництві. П. Волобуєв, П. Мостовий, Л. Миловидов вважали, що принцип краєзнавства варто формувати саме на матеріалі певної місцевості, розуміючи під ним принцип добору дидактичного матеріалу за територіальною ознакою, підпорядкований основним завданням школи. Водночас значна частина педагогів і вчених визнавали краєзнавство складовим елементом окремих предметів (В. Геринович, В. Кістяковський, П. Постоєв, М. Сумцов та ін.). У дисертації термін “краєзнавство” розглянуто багатоаспектно: як систему знань про рідний край, принцип дидактики, напрям практичної діяльності вчителя та учня та ін.

На потребі відображення національної ідеї, пріоритету рідної мови, географії України у краєзнавстві наголошували М. Грушевський, С. Русова, Я. Чепіга та ін. Важливим пріоритетом краєзнавства вони вважали залучення дітей до вивчення старожитностей краю (історичних, мистецьких та етнографічних), завдяки яким вони осмислюватимуть себе українцями.

Стрижневою у поглядах на краєзнавство згаданих нами науковців була ідея народності. У цьому контексті неабияку роль відігравала початкова школа, яка у даній ситуації була не лише підґрунтям здобуття освіти, а й потребою розвитку особистості.

У 1920 – 1921 н. р. Наркомос УРСР видав навчальні плани для єдиної семирічної школи, які пропонували в 1 – 4 класах під час вивчення рідної мови, арифметики й природознавства проводити уроки “краєзнавства”, що мали на меті ознайомлення учнів з історією, географією та виробництвом краю. Починаючи з 1923 р., навчання у школах України проводилося за комплексними програмами, органічною складовою яких було краєзнавство. Для початкових класів найбільш характерним був такий концентричний розподіл матеріалу з краєзнавства за роками:

· 1-й рік − ознайомлення з природними та соціальними аспектами села (чи частини міста);

· 2-й рік − пізнання району (чи міста в цілому) як політико-економічного центру;

· 3-й рік − концентрація уваги учнів на економіці й природі округи, певних районів та окремих галузей народного господарства УРСР і срср;

· 4-й рік − поглиблене вивчення економіки й природи УРСР та СРСР.

Можна стверджувати, що до 1925 р. в початкових та школах-семирічках вводиться систематичне вивчення рідного краю. Зокрема, в початкових класах краєзнавчий матеріал включався до комплексних програм у такій послідовності: сім’я – школа – село (місто) – повіт – губернія. У 5 – 6-х класах краєзнавчий матеріал систематично вивчався у процесі засвоєння таких дисциплін, як природознавство, географія, суспільствознавство.

Протягом 1926 − 1932 рр. спостерігається тенденція більш чіткої диференціації вивчення рідного краю у процесі навчальної діяльності учнів. аналіз системно-структурного змісту комплексних програм початкової школи засвідчує, що вони містили компонентну і контекстну складові. Контекстний аналіз доводить, що в комплексних програмах тісно пов’язана природничо-географічна, виробнича і соціокультурна тематика, а компонентний свідчить, що краєзнавчий матеріал у комплексних програмах можна структурувати за схемою “місцевість – регіон – держава”.

Характерними для початкової школи досліджуваного періоду була нестача висококваліфікованих кадрів, які б володіли українською мовою, відсутність навчально-методичної літератури у загальноосвітніх закладах, а також жорсткий контроль з боку партійних та директивних органів за вчительством, що на початку 1930-х років призвело до штучної дискредитації тих педагогів, котрі підтримували політику українізації. Уповільнювало поширення українізації загальноосвітньої школи і небажання деяких партійних керівників – як місцевого, так і республіканського рівня, переходити на ведення діловодства українською мовою.

Однак незважаючи на низку труднощів, згідно зі статистичними матеріалами, у 1932 – 1933 н. р. загальним навчанням було охоплено 98% дітей віком до 10 років, а 95% випускників початкової школи продовжували навчання у п’ятих класах.

23 серпня 1930 р. ЦК КП(б)У ухвалив постанову “Про запровадження обов’язкового загального початкового навчання на Україні”, якою зобов’язано протягом короткого часу залучити всіх дітей і підлітків від 8 до 15 років до навчання у школі.

У розвитку початкової школи в 30-ті роки відбуваються значні зміни. Вони поширюються на всі основні складові діяльності школи – її мету, зміст навчально-виховного процесу, його організаційні форми, стосунки вчителів та учнів, управління школою, і відбуваються під впливом рішень про засудження педології, уведення комплексної системи, бригадно-лабораторного методу навчання.

У другому розділі – “Реалізація принципу краєзнавства у навчальному процесі початкової школи в Україні (20 − 30-ті роки ХХ століття)” – розкрито місце краєзнавчого принципу у планах, комплексних навчальних програмах, підручниках та посібниках для початкової школи, у позакласній роботі з молодшими школярами, а також визначено можливі шляхи творчого використання історичного досвіду у навчальному процесі загальноосвітньої школи першого ступеня на сучасному етапі.

Установлено, що узгодження основних напрямів, навчальних пошуків у природному середовищі зі структурою та змістом навчального матеріалу сприяє більш глибокому усвідомленню школярами суті природних, географічних, історичних процесів і явищ, підвищує світоглядне значення краєзнавчої інформації.

Комплексні програми передбачали концентричний принцип розподілу краєзнавчого матеріалу на першому концентрі: навчання першого року орієнтувало дитину в найближчому оточенні (родина, школа, вулиця), другого – декларувало поглиблене вивчення найближчого оточення (родина, вулиця, школа, район). На третьому році навчання ставилося завдання ознайомити дітей зі становищем рідної округи, на четвертому – вивчити політико-економічний розвиток України та СРСР. Школи самостійно визначали обсяг і зміст комплексних тем відповідно до виробничої бази на місцях. Крім того, кожен учитель у межах свого предмету мав розкривати частину комплексної теми. Програма старшого концентру трудової школи також передбачала застосування краєзнавства, але вже винятково з методичною метою: місцевий матеріал використовувався як наочні об’єкти для порівняння. Роль принципу краєзнавства в організації навчального процесу початкової школи зростає при застосуванні проблемно-пошукових методів навчання, забезпеченні логічної єдності спостережень у природному середовищі з процесом активного переосмислення зібраної учнями інформації про рідний край.

Констатуємо, що в умовах переходу до трудової школи та професійної підготовки школярів в Україні краєзнавство стає першоосновою загальної освіти. краєзнавча справа України в 20 − 30-х рр. ХХ ст. розглядалася як найефективніше знаряддя дослідження явищ та використання здобутих знань у життєвій практиці.

У 1924 − 1932 рр. навчальний процес у школі будувався на основі комплексної системи. Комплексні програми призводили до скасування предметного навчання, оскільки діяльність школи концентрувалася навколо певної комплексної теми, тісно пов’язаної з найближчим оточенням. Форми організації краєзнавчої роботи передбачали значно більшу частку групового навчання: учні спільно планували роботу, готувалися до екскурсій і краєзнавчих обстежень, трудових проектів, обговорювали результати досліджень, що здійснювалося групами-бригадами або індивідуально. Постанова ЦК ВКП(б) від 25 серпня 1932 р. “Про навчальні програми та режим в початковій і середній школі” передбачала заняття з постійною групою учнів відповідно до розкладу. Основними методами краєзнавчої роботи в умовах комплексної системи навчання були: бесіда, розповідь, екскурсія, дослідницький та трудовий метод, метод проектів.

Краєзнавчий принцип у педагогіці 20-х років реалізовувався в початковій школі передовсім засобами комплексної системи навчання, тобто у процесі ознайомлення учнів з природою та суспільним середовищем (праця − природа − суспільство). Розподіл програм для села і міста здійснювався не за адміністративною, а за виробничою ознакою. Краєзнавчий підхід базувався на вивченні суспільно-виробничої основи оточення, а тому й тематика комплексів у програмах для міських шкіл передбачала вивчення не природи і суспільства, а явищ виробничого процесу. У сільських школах принцип краєзнавства впроваджувався дещо по-іншому. Оскільки на селі основними видами виробництва були хліборобство, скотарство, садівництво, різні ремесла тощо, то сільська школа пристосовувала практичний план виховання та навчання до цих галузей виробництва; розвивала в учнів, майбутніх селян, свідомість щодо своєї оселі, праці своїх батьків.

Узагальнення досліджуваної проблеми засвідчує, що використання принципу краєзнавства у навчальному процесі початкової школи було неоднозначним та непослідовним. Краєзнавчий компонент у навчальних програмах і планах був провідним. У педагогічній науці України склалося чітке поняття про важливість краєзнавчої роботи для самоусвідомлення дітьми спільності зі своїм народом та оточенням. Крім того, відповідно до змісту освіти, краєзнавча діяльність спрямовувалася на реалізацію головних принципів розбудови в Україні трудової школи. Тому здебільшого теми навчальних програм мали виробничо-краєзнавчий характер. З кожним роком навчання матеріал ускладнювався. Водночас фрагменти краєзнавчих знань були розпорошені по різних розділах програм, і тому в практичній роботі значна їх частина не використовувалася. У програмах не вказувалося, де черпати краєзнавчі відомості і як їх застосовувати в практичній діяльності.

Підготовка численних підручників та навчально-методичних посібників Я. Чепігою, П. Постоєвим, В. Скороходом та ін., реалізація змісту краєзнавчих тем у виховній роботі з урахуванням методичних вказівок вищеназваних педагогів сприяла реалізації принципу краєзнавства в організації навчального процесу початкової школи.

Серед тенденцій використання принципу краєзнавства у початковій школі варто відзначити: епізодичність та певну штучність в оволодінні школярами змістом краєзнавства у першій половині 20-х рр.; значну творчість і певну своєрідність використання краєзнавчих засобів у діяльності вчителів та учнів трудових шкіл у другій половині 20-х рр., їх регіональну спрямованість. У процесі вивчення шкільного курсу природознавства, географії, історії забезпечується чіткіше усвідомлення школярами поняття про рідний край не лише як про найближче довкілля, але й як про свою Батьківщину, рідну Вітчизну.

Краєзнавчий принцип у початковій школі сприяв патріотичному, моральному, трудовому, естетичному, екологічному, фізичному вихованню, розширював кругозір школярів, розвивав їхні пізнавальні інтереси. Органічним структурним компонентом у цьому процесі було патріотичне виховання, яке пропонувалося розпочинати з виховання почуття любові до рідного краю, бо, як стверджували тогочасні педагоги, можна любити тільки те, що знаєш. Треба було дати змогу дітям оглянути навколишню місцевість, розповісти їм про річку, ліс, озеро, флору і фауну, найближчі села, їх будівлі, професії і ремесла місцевого населення.

Актуальними завданнями, які ставилися перед початковою освітою у контексті досліджуваної проблеми, були: організація вчителями нових краєзнавчих гуртків та реформування існуючих; підготовка програм їх діяльності; коригування змісту шкільних предметів навколо краєзнавства; підвищення рівня викладання краєзнавства у початковій школі і виокремлення проблеми у цьому процесі; періодична організація екскурсій для учнів; створення шкільних краєзнавчих музеїв, при яких повинна бути відповідна бібліотека.

Серед дидактичних особливостей і педагогічних завдань впровадження принципу краєзнавства у позакласній роботі С. Русова виділяє завдання і досліди “над живим матеріалом” (наприклад, записати казку від бабусі, улюблену пісню даного села чи легенду про нього та ін.); виготовлення діаграм, карт районування в рідному селі різних хліборобських культур; ведення шкільного календаря головних історичних подій, сільських народних свят; анкетування з метою опису села тощо.

Спрямування позакласної роботи сільської та міської початкової школи було дещо різними. Серед завдань виховної роботи у міських школах виділяли її виробничий ухил. Тут краєзнавчі завдання безпосередньо пов’язувалися з експериментальним дослідженням тієї або іншої галузі місцевого господарства. Навчання у такій школі мало практичний нахил: охоплювало й екскурсійні спостереження, й планові завдання окремим групам щодо ознайомлення з тим чи іншим засобом виробництва та його формами, а також практичні роботи. Усім цим школа безпосередньо вводила учня в саму гущу виробництва, розвивала нахил до технічних спостережень, увагу до трудових форм сучасного життя.

Вивчення джерельної бази свідчить, що серед найпоширеніших форм позакласної роботи з молодшими школярами, які зреалізовували принцип краєзнавства досліджуваного періоду, були екскурсії, подорожі, прогулянки учнів під керівництвом вчителя, робота в музеях, гуртках, клубах. Їх аналіз зроблено на сторінках дисертації. Позакласна робота здійснювалася в осередках, які засновувались у самій школі, або за її межами.

Використання принципу краєзнавства у навчальному процесі сучасної початкової школи сприятиме розвитку та удосконаленню у молодших школярів навичок загальної культури, рухової активності, володіння простими прийомами психотерапії, дає можливість ознайомлення з правилами соціальної безпеки та ін. Все це вимагає обов’язкового перебування на свіжому повітрі та збільшення рухової активності. Даний валеологічний аспект особливо важливий сьогодні у зв’язку зі значним збільшенням навчального навантаження у закладах освіти, зниженням частки активного відпочинку в житті дітей, екологічними катастрофами, що несприятливо впливають передовсім на слабкий організм молодшого школяра.

Принцип краєзнавства у сучасній початковій школі зреалізовується у масових, групових та індивідуальних формах роботи. Серед найбільш поширених прийомів використання краєзнавства сьогодні є: краєзнавчий вступ до уроку, або до одного з його етапів; краєзнавче доповнення уроку; впровадження елементів комплексної системи (групові заняття, бригадно-лабораторний метод); використання краєзнавчих тем на уроках читання, української мови, математики тощо; краєзнавча конкретизація основних питань уроку (доцільно використовувати на уроках природничо-математичного циклу); самостійна робота з краєзнавчими матеріалами, текстами тощо.

Проте сьогодні, як свідчить педагогічний досвід, досить проблемним є кваліфіковане системне викладання краєзнавства. Тому розробка нових ефективних методик навчання школярів системи краєзнавчих знань є нагальною. Як показав аналіз науково-педагогічної літератури, на сьогодні основними особливостями використання принципу краєзнавства в початковій школі є добровільність, можливість розвитку нахилів та здібностей молодших школярів, здатність використовувати різноманітні технології навчання.