ФОРМУВАННЯ АКТИВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОЗИЦІЇ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ ЗАСОБАМИ ІМІТАЦІЙНО-ІГРОВОГО НАВЧАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми формування активної комунікативної позиції учнів засобами імітаційно-ігрового навчання, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та гіпотезу дослідження, розкрито наукову новизну й практичне значення, наведено дані про апробацію та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – «Теоретичні основи формування активної комунікативної позиції учнів у процесі імітаційно-ігрового навчання» – розглянуто теоретичні аспекти проблеми активізації комунікативної позиції на основі критичного аналізу філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури; розкрито психолого-педагогічні та методичні засади використання імітаційно-ігрового навчання з метою формування досліджуваного особистісного утворення; виявлено та теоретично обґрунтовано сукупність дидактичних умов, що позитивно впливають на формування активної комунікативної позиції учнів у ході імітаційно-ігрового навчання.

Теоретичний аналіз ключових понять дослідження – «активність», «позиція особистості», «комунікативна активність», «спілкування» – дав змогу засвідчити актуальність проблеми та множинність підходів до її розуміння. У поглядах науковців не існує єдиної точки зору щодо розуміння сутності активної комунікативної позиції особистості. Поняття трактують як стан людей, які взаємодіють, і як якість комунікативної діяльності, і як прояв творчого ставлення до партнера зі спілкування, і як особистісне утворення. Так, С. Васюра розуміє досліджуване поняття як міру взаємодії суб’єкта спілкування з оточуючими людьми, що виникає за його власною ініціативою; С. Тарасюк вважає його складною категорією, яка містить у собі певну систему якостей, властивостей індивіда; Н. Косова розглядає як специфічний вид діяльності в структурі спілкування.

У нашому дослідженні ми визначаємо активну комунікативну позицію як складне особистісне утворення, яке характеризується наявністю інтересу та стійкої потреби у систематичному спілкуванні, емоційним задоволенням на всіх етапах комунікативної діяльності, здатністю осмислювати процес спілкування, сформованістю комунікативної культури та вмінь і навичок взаємодопомоги, творчого спілкування з ровесниками, здатністю встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми.

У розділі подано теоретичне обґрунтування вихідного положення про те, що оволодіння якостями, що важливі для міжособистісних стосунків, достатня сформованість комунікативних умінь і навичок, позитивне ставлення до процесу спілкування, схильність до комунікативної діяльності, – не стихійний, а педагогічно керований динамічний складний процес. Успішність його протікання визначається тим, наскільки систематичною є діяльність, спрямована на розвиток складових цього особистісного утворення.

У розділі розкривається механізм становлення активної комунікативної позиції, основою якого є складні зв’язки між афективним, когнітивним, аксіологічним та праксеологічним компонентами в структурі досліджуваного особистісного утворення.

Визначена нами багатокомпонентна структура дозволила виділити критерії вияву (пізнавальний, ціннісно-мотиваційний, предметно-дійовий, емоційно-вольовий). За допомогою теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури, самооцінок, експертних оцінок, спостереження за навчальною діяльністю учнів було визначено показники активної комунікативної позиції, до числа яких віднесено: знання, уміння та навички спілкування; уявлення й переконання щодо комунікативної діяльності людини; здатність до рефлексії; комунікативні потреби, мотиви й інтереси учнів; оцінка та оцінні дії результатів спілкування; наявність у комунікативній діяльності учня ціннісних життєвих орієнтирів, соціальна спрямованість особистості на засвоєння знань, умінь, навичок; досвід спілкування; навички й уміння взаємодопомоги та творчого спілкування з оточуючими; рівень розвитку емпатичних здібностей особистості; поведінка особистості; задоволеність від процесу спілкування.

У дослідженні подається характеристика кожного критерію, від ступеня виразності яких залежать рівні активності комунікативної позиції, що диференціюються мірою вияву показників: високий, достатній, середній і низький.

Аналіз особливостей психологічного розвитку підлітків дав можливість стверджувати, що саме підлітковий вік є найбільш сприятливим для формування активної комунікативної позиції.

Формування активної комунікативної позиції учнів-підлітків в умовах сучасної загальноосвітньої школи при застосуванні традиційного підходу до навчання не завжди себе виправдовує. Позитивна динаміка активізації комунікативної позиції поєднана з наявністю інтересу підлітків до нестандартного виконання навчальних завдань, саморозвитку та самопізнання. Цьому сприяє імітаційно-ігрове навчання, яке ми розглядаємо як навчання, у процесі якого учні під керівництвом учителя, виявляючи ініціативу, самодіяльність і змагальність, вступають в активну пізнавальну діяльність в ігровій формі й оволодівають знаннями, уміннями та навичками; імітуються якості, ознаки, стани, виявляються здібності, уміння, необхідні для подальшого життєтворення.

Імітаційно-ігровий навчальний процес дозволяє вирішувати завдання освітнього характеру, тобто засвоювати необхідний програмовий навчальний матеріал, розширювати кругозір учнів шляхом опрацювання ними додаткових джерел; розвиваючого характеру, тобто формувати та розвивати активність, ініціативність, самостійність учнів, застосовувати на практиці вміння й навички, отримані на уроці; виховного характеру, тобто спонукати до саморозвитку, самореалізації, виховувати розуміння свідомої співпричетності до комунікативного процесу тощо.

Комунікативна діяльність у процесі імітаційно-ігрового навчання виступає, по-перше, як засіб розв’язання навчально-виховних завдань, по-друге, як соціально-психологічне забезпечення гри, по-третє, як засіб організації взаємодії вчителя й учнів, що мають забезпечувати ефективність досягнення намічених результатів гри. При досягненні навчальних цілей спілкування дозволяє забезпечити повноцінний психологічний контакт між учителем й учнями, педагогічно доцільні взаємостосунки, формувати позитивну мотивацію навчання, створювати психологічну атмосферу колективної пізнавальної діяльності.

Упровадження в навчання імітаційно-ігрових форм і методів дозволяє підліткам отримати необхідні для цього теоретичні знання стосовно норм і правил успішної комунікативної діяльності, набути обов’язкові уміння та навички продуктивного спілкування, орієнтуватися в ситуаціях, прогнозувати результати свого та чужого спілкування; сформувати в учнів стійкий інтерес, потребу та прагнення брати участь у комунікативному процесі, отримувати емоційне задоволення від взаємодії з оточуючими; дає можливість набути необхідний для подальшого життєтворення соціально-комунікативний досвід, спробувати себе в різноманітних «ролях», бути активним безпосереднім учасником комунікативної та навчальної діяльностей, сприяє розвитку емпатичних здібностей.

Результативність упровадження імітаційно-ігрових засобів у навчальний процес з метою формування активної комунікативної позиції підлітків повинна забезпечуватися дотриманням сукупності дидактичних умов: надання комунікативної спрямованості навчальному процесу; забезпечення педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості в системі «учитель – учні»; моделювання в навчальному процесі імітаційно-ігрових ситуацій, які активізують не тільки інформаційний, а й процесуальний його аспект; створення позитивно емоційного контакту в ігровій формі та забезпечення атмосфери душевного комфорту й психологічної захищеності кожного учасника імітаційно-ігрової діяльності, розподіл ігрових ролей між учасниками рольової взаємодії з урахуванням їхніх можливостей, здібностей, підготовленості та особистісних установок, використання різноманітних ігрових форм і методів, які спонукають до пошуку нестандартних рішень навчальних завдань у комунікативних ситуаціях.

Ми вважаємо, що лише діалектичний зв’язок висвітлених дидактичних умов дає змогу досягти належних позитивних результатів.

У другому розділі – «Дослідно-експериментальна перевірка ефективності дидактичних умов формування активної комунікативної позиції учнів засобами імітаційно-ігрового навчання» – представлено загальну програму та результати експериментальної роботи, спрямованої на перевірку дидактичних умов формування активної комунікативної позиції підлітків у процесі імітаційно-ігрового навчання на уроках української літератури.

Необхідність розв’язання поставлених завдань зумовила вивчення стану досліджуваної проблеми в сучасній шкільній практиці. У зв’язку з цим нами був проведений констатувальний експеримент, який здійснювався в три етапи: 1) вивчення психологічних особливостей підлітків, їхніх особистісних якостей; 2) виявлення загального рівня сформованості активної комунікативної позиції учнів основної школи на основі визначених критеріїв та показників; 3) аналіз основних труднощів та недоліків практики роботи сучасної школи щодо формування активної комунікативної позиції учнів у процесі імітаційно-ігрового навчання.

За результатами першого етапу встановлено: 1) пріоритетними для спілкування підлітки вважають такі особистісні риси: чуйність, відкритість, комунікабельність, увічливість, тактовність, контактність, людяність, порядність, доброзичливість, емоційність, самовладання; найменш важливими для спілкування особистісними якостями, на думку учнів, є рішучість, поступливість, наполегливість, життєлюбність, балакучість, запальність; 2) у переважної більшості учнів на належному рівні не розвинені такі значущі для спілкування риси, як увічливість, тактовність, ініціативність, відповідальність, ерудованість, працелюбність, винахідливість, поступливість, наполегливість, скромність; 3) підлітки добре розуміють, які саме характерологічні риси необхідні людині для ефективного спілкування, але визнають, що не володіють ними на належному рівні; 4) рівень сформованості комунікативних та організаційних здібностей учнів (переважна більшість учнів підліткового віку має рівень нижче середнього та середній рівень вияву комунікативних (82,9 %) та організаторських (85,5 %) здібностей).

На другому етапі в процесі масового опитування й педагогічного спостереження визначено загальний рівень сформованості активної комунікативної позиції учнів основної школи. У результаті проведення констатувального експерименту було з’ясовано, що 21,3 % учнів-підлітків мають низький рівень сформованості досліджуваного особистісного утворення, 42,6 % – середній рівень, 24,2 % – достатній рівень, і лише 11,9 % підлітків мають високий рівень сформованості активної комунікативної позиції.

За результатами третього етапу виявлено основні причини низького рівня активності комунікативної позиції учнів основної школи, а саме: загальний низький рівень сформованості активної комунікативної позиції суспільства; недостатня інформованість учителів щодо формування досліджуваного особистісного утворення; застосування переважно форм, методів і прийомів традиційного навчання, які майже не залучають учнів до активної комунікативної діяльності; недооцінювання вчителями можливостей імітаційно-ігрового навчання як засобу формування активної комунікативної позиції підлітків.

Визначений нами стан проблеми в сучасній шкільній практиці зумовив необхідність проведення формувального експерименту, мета якого полягала в розробці та апробації імітаційно-ігрової технології формування активної комунікативної позиції учнів у процесі навчання й обґрунтуванні педагогічної ефективності методичних рекомендацій учителям української мови та літератури основної школи щодо активізації досліджуваного особистісного утворення в процесі імітаційно-ігрового навчання.

У формувальному експерименті брали участь 234 учня 9-х класів і 68 учителів загальноосвітніх шкіл м. Кривого Рогу.

Дослідно-експериментальна робота з формування активної комунікативної позиції учнів проводилася на уроках української літератури, зміст яких реалізувався через різноманітні імітаційно-ігрові форми й методи, та під час підготовки вчителів української мови та літератури до методично грамотного використання імітаційно-ігрового навчання з метою активізації комунікативної позиції учнів-підлітків.

Процес формування активної комунікативної позиції учнів основної школи має поетапний характер. Перший етап передбачає усвідомлення учнями своєї комунікативної позиції у процесі спілкування. Другий етап полягає в оцінці та контролі своєї комунікативної позиції. Третій – визначення та свідомий вибір особистісної позиції у взаємодії з оточуючими.

Основу формувального експерименту склала система уроків з української літератури, на яких передбачалося використання імітаційно-ігрових прийомів, методів, форм, моделювання комунікативних ситуацій, створення діалогів, у ході яких підлітки отримували необхідні знання про комунікативний процес, набували необхідних умінь й навичок, отримували важливий досвід спілкування, розвивали комунікативні й організаторські здібності.

Моделювання імітаційно-ігрових ситуацій, які активізують не тільки інформаційний, а й процесуальний аспект навчального процесу, забезпечувало формування аксіологічного компонента активної комунікативної позиції, оскільки спрямовувало навчальний процес на задоволення комунікативних потреб, мотивів, інтересів учнів, на вирішення завдань реального спілкування; афективного компонента – навчало володіти своїм емоційно-почуттєвим станом, таким чином впливаючи на формування емпатичних здібностей особистості школяра, а також вимагало наполегливості, самостійності, рішучості та ініціативності підлітків. Цьому сприяло включення у навчальний процес таких методів та прийомів, як: «Асоціація», «Журналісти», «Актори», «Адвокати», «Уявна зустріч з літературним героєм», «Уявна подорож», «Уявне інтерв’ю», «Художники», «Коментатор», елементів інсценування тощо.

Реалізація педагогічної взаємодії, співробітництва та співтворчості у системі «вчитель – учні» забезпечувалася шляхом упровадження в навчальний процес рольових ігор, які передбачали взяття на себе учнями певної соціальної ролі (типу урок – прес-конференція, урок-суд, урок на зразок «Круглий стіл», урок – складання кіносценарію, урок – екскурсія у минуле, урок-подорож тощо), оскільки організація навчального процесу, підготовка та проведення уроків у такій формі вимагає обов’язкової співпраці вчителя та учнів, їхньої спільної діяльності, що ґрунтується на принципах товариськості, невимушеного спілкування, взаємодопомоги тощо, при цьому вчитель може виступати як інструктор, суддя, ведучий.

Формування когнітивного компонента активної комунікативної позиції (здатність до рефлексії, уміння орієнтуватися в цілях та ситуаціях спілкування, розуміти особистість співрозмовника, оперування набутим фондом знань і вмінь); аксіологічного компонента (інтерес до комунікативної діяльності, прагнення учнів за власним бажанням брати участь у спілкуванні); праксеологічного компонента (навички взаємодопомоги й творчого спілкування з оточуючими, набувався необхідний соціально-комунікативний досвід) відбувалося через систему рольових ігор.

До програми формувального експерименту було також включено власне імітаційні ігри на основі вільного вибору завдань, що були спрямовані на відтворення учасниками ігрової діяльності змісту твору, який вивчався, літературних образів (театралізовані уроки, уроки-інсценування, уроки-драматизації, кіноуроки тощо). Це сприяло формуванню в підлітків почуттів товариськості, дружби, чуйності та такту, розвитку в них відчуття власної значущості та впевненості у своїх силах, якісно впливало на формування й розвиток емпатичних здібностей.

Комунікативна спрямованість навчання на уроках української літератури забезпечувалася не лише використанням рольових та імітаційних ігор, які вимагали інтенсивної групової роботи учнів, залучення якомога більшої кількості учнів у межах одного уроку до активної комунікативної діяльності, а й створенням комунікативних ситуацій, діалогів і таких прийомів, як «Рекламна кампанія», «Блеф-клуб», «Акваріум». Це сприяло формуванню когнітивного компонента активної комунікативної позиції підлітків, а також мало позитивний вплив на формування й подальший розвиток особистісних якостей, що оптимально сприяють установленню взаємозв’язку та взаєморозуміння з оточуючими і є обов’язковими для продуктивної взаємодії не лише у навчальному процесі.

Створення позитивного емоційного контакту в ігровій формі, забезпечення атмосфери душевного комфорту й психологічної захищеності кожного учасника імітаційно-ігрової діяльності, розподіл ігрових ролей між учасниками рольової взаємодії з урахуванням їхніх можливостей, здібностей, підготовленості та особистісних установок, використання різноманітних ігрових форм і методів, які спонукають до пошуку нестандартних рішень навчальних завдань у комунікативних ситуаціях, забезпечувалися комплексною реалізацією усіх визначених дидактичних умов і гарантували формування всієї багатокомпонентної структури активної комунікативної позиції учнів підліткового віку. Це надавало змогу для самореалізації підлітків, самовдосконалення та саморозвитку, подолання психологічних бар’єрів і труднощів, які виникали при спілкуванні в минулому.

Під час експерименту було встановлено залежність між успішністю формування активної комунікативної позиції учнів основної школи й готовністю вчителів до використання засобів імітаційно-ігрового навчання з метою вирішення цього завдання. Це й зумовило введення в програму формувального експерименту методичної підготовки вчителів української мови та літератури. Методичне навчання вчителів використанню засобів імітаційно-ігрового навчання з метою активізації комунікативної позиції підлітків здійснювалося через різноманітні форми: практикуми, семінари, лекції. Система завдань, тренувальних вправ, рольових і ділових ігор стимулювала зростання методичної грамотності вчителя й достатній рівень його готовності до формування активної комунікативної позиції школярів засобами імітаційно-ігрового навчання.

Наприкінці формувального експерименту вивчалася динаміка рівнів сформованості активної комунікативної позиції підлітків. За результатами підсумкових зрізів виявлено зростання рівнів сформованості досліджуваного особистісного утворення учнів основної школи