СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ЗАКАРПАТТІ (1919 – 1939 рр.)

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної теми, визначено мету й за­вдання, розкрито наукову новизну, окреслено теоретичне й практичне зна­чен­ня роботи, наведено дані про апробацію результатів дисертації.

У першому розділі «Ґенеза та становлення музичного виховання в За­кар­патті 20-30-х років ХХ століття» простежено еволюцію теорії та практики орга­нізації закладів освіти (початкових, горожанських шкіл, гімназій) Закар­пат­тя в 1919–1939 рр.; обґрунтовано внесок культурно-освітніх діячів та педагогів у справу музичного виховання.

Дослідження творчої спадщини українських педагогів, які в різні історичні періоди, а саме в умовах дії системи інгібування, нагромадили значний досвід у справі навчання і виховання молоді, є істотним джерелом збагачення теорії і практики національної системи освіти на рівні музичного виховання.

Стрижневі позиції розвитку музичного виховання в Закарпатті першої по­ловини ХХ століття були закладені відповідно до етапів, що мають суттєві від­мін­ності. Йдеться про період існування Австро-Угорської монархії (1867–1918) та Чехословацької Республіки (1919–1939). У зв’язку з розпадом Австро-Угор­ської монархії від 31 жовтня 1918 року мирним шляхом відбувся вихід Закар­пат­тя з її державного організму, а відтак – на умовах Сен-Жерменського дого­во­ру від 10 вересня 1919 року – входження в новостворену Чехословацьку Рес­пуб­ліку.

До цього часу відсутні спеціальні дослідження, які б системно висвіт­лю­ва­ли складники змісту музичного виховання у Закарпатті упродовж 1919–1939 рр. Варто виокремити ґрунтовну монографію «Музичне життя Закарпаття 20–30-х ро­ків ХХ ст.» Т.Росул, в основу якої покладено аналіз виконавської і кон­церт­ної музичної культури Закарпаття. Тут побічно згадується і коло музично-освіт­ніх аспектів, які вперше стали предметом даного дисертаційного дослідження. Окремі важливі моменти порушені у цінних роботах Г.Голик («Музичне ви­ховання в українській школі» (Дрогобич, 1998), О.Аліксійчук («Морально-есте­тич­не виховання учнів початкових класів засобами української народної му­зики» (Кам'янець-Подільський, 2004) та І.Бермес («З історії музичного шкіль­ни­цтва Дрогобиччини 20-30-х років ХХ ст.», Дрогобич, 2007). Розглядаючи ета­пи становлення і розвитку музичного виховання в Закарпатті 1919–1939 рр., важ­ливо окреслити пріоритети, спрямовані на вираження музики як невід’ємної час­тини національної культури.

Взаємозв’язок між уроками музики і народознавством давав значну ефек­тив­ність на рівні музичного виховання в гімназії. Міжпредметний зв'язок між уро­ками музики та інших гуманітарних дисциплін був очевидним для про­відних педагогів Закарпаття – А.Волошина, С.Дністрянської, А.Штефана, А.Ались­кевича, В.Бірчака, В.Пачовського, Й.Пуйо, П.Світлика. Їхня діяльність бу­ла спрямована на формулювання цілей загального та музичного виховання, від­бору музичного змісту, окреслення дидактичних форм – способів науки спі­ву. Вони пропонували надати музиці функції формування загальної культури. У зв’язку з цим вважали за необхідне ознайомлювати молодь зі знаковими тво­ра­ми музичної літератури, розтлумачувати їхню художню вартість, усвідом­лю­вати тісні зв’язки музики з іншими видами мистецтва.

В інонаціональному середовищі має місце своєрідне прищеплення навичок сприйняття нотного тексту чужомовних композиторів. Так, у Берегівській гім­назії широко практикувалася вокально-хорова робота на уроках музики. Тут природно звучав стимул, що свідомо навертав школярів на рецепцію носіїв угорської музичної культури (Ференц Ліст (1811–1886), Ференц Еркель (1810–1893), Бейло Барток (1881–1945), Золтан Кодай (1882–1967).

Закарпаття відігравало певну роль екстериторіального культурно-освіт­ньо­го центру, куди проникали відомості про новинки музичної культури не тільки з Галичини, Буковини, але й із Наддніпрянської України. Чимало її уродженців (О.Приходько, І.Трухлий, М.Садовський) знайшли благодатний притулок саме в містах і селах Закарпаття. Вони органічно увійшли у пласт духовних змагань закарпатців, прагнучи збагатити їх за рахунок загальноукраїнських реалій. Наприклад, 1919 року під керівництвом П.Холодного завершилася розробка визначальної освітньої програми «Проект єдиної школи на Вкраїні». Цей доку­мент ґрунтувався на оцінках різноманітних навчальних предметів, у тім числі, музично-естетичного виховання. Музичні заняття, як один із дієвих засобів виховання, проголошувалися обов’язковою шкільною дисципліною упродовж усього періоду навчання. Тут зазначалося, що спів розвиває музичні здібності уч­нів, прищеплює естетичний смак і почуття прекрасного. Музичні заняття ма­ли б бути обов’язковими для всіх школярів. Аналіз архівних матеріалів свід­чить про те, що провідні педагоги Закарпаття орієнтувалися на програму П.Холодного, що містила загальну характеристику пісень: а) пісні з елемен­тар­ни­ми рухами (маршові пісні, пісні з плесканням у долоні в такт та з іншими рухами); б) пісні з іграми, пісні до танців, пісні з гімнастичними рухами; в) пісні-ілюстрації до казок, оповідань, поетичних творів; г) пісні настрою та піс­ні, пов’язані з розмовою, з діалогами (родинні, історичні); д) етнографічні пісні (колядки, щедрівки, веснянки, купальські); е) пісні на вибір учителя з огляду на мелодію і зміст; є) церковні пісні.

Із проголошенням урядом А.Волошина української мови державною мо­вою в Закарпатті набула нового звучання орієнтація на трансцендентні вартості, по­в’язані з багатством внутрішнього світу людини – її духовних начал. Звідси – на­магання культурно-освітніх осередків, у першу чергу «Просвіти», одним з ке­рівників якої був А.Волошин, максимально використати пісенну творчість укра­їнського народу на уроках музики. Товариство започаткувало випуск ча­со­пи­су «Підкарпатська Русь», готувало підручники для шкіл, спрямовувало діяль­ність молодіжних організацій «Пласт» і «Січ», пропагувало освіту, мистецтво, му­зику, культурні надбання України та інших європейських держав. У зв’язку з цим основну функцію у процесі музичного виховання реалізовували хорові ко­лек­тиви, що діяли при «Просвіті», а також школах, гімназіях. Іноді вони на­бу­ва­ли рис, властивих музично-освітнім закладам. Музичні колективи, які функ­ціо­нували в 20-х-30-х рр. були вагомою ланкою, що здійснювала музичне ви­хо­ван­ня молоді різних вікових категорій: дитячий хор у Сваляві, студентський хор «Відродження», камерний оркестр Ужгородської вчительської семінарії, ор­кестр Мукачівської вчительської семінарії, хор державної підкарпатської русь­кої гімназії в Ужгороді (диригент В.Штилиха), хор читальні товариства «Про­світа» в Хусті (диригент Ю.Шпірій), хор читальні товариства «Просвіта» в Сір­мі (диригент М.Попадич), хор пластунів в Ужгороді, хор «Гармонія». Серед на­званих колективів особливою популярністю користувався Руський націо­наль­ний хор в Ужгороді (1921–1926).

30-ті роки ХХ ст. позначені тим, що для музичної освіти й виховання уч­нів­ської молоді в Закарпатті було характерне піднесення внаслідок уведення но­вого виду діяльності на уроках – слухання музики з метою активізації емо­цій­ності учнів. Звідси – свідома рецепція як музичних творів, так і їхніх струк­тур­них елементів. Зважаючи на те, що у 20-30-х рр. в Закарпатті чільну роль віді­гравали носії національно-визвольних змагань України, то відбувалося ком­плексне осмислення змістового навантаження – музичного й словесного.

Музичне життя в Закарпатті 1919–1939 рр. зазнало системного і струк­тур­ного піднесення, що зумовило новий поштовх для подальшого розвитку му­зич­ної освіти та формування професійної композиторської школи краю у другій по­ловині ХХ ст. Архівні матеріали свідчать про те, що уряд Першої Чехо­сло­ваць­кої Республіки проводив у Закарпатті цілеспрямовані акції задля впро­ва­джен­ня державного стандарту музичної освіти як основи формування її змісту.

У другому розділі «Педагогічні моделі музичного виховання та їхній дис­курс у періодиці Закарпаття (1919–1939)» окреслені особливості музич­но­го виховання в Закарпатті упродовж 1919–1939 рр. на рівні оцінок на сторінках періодичних видань краю, а також у річних «Звідомленнях» гімназійних осе­ред­ків. Педагогічна преса Закарпаття в 20-30-х ХХ ст. відіграла особливу роль у справі становлення виховного національного ідеалу, що закономірно охоплює різні чинники і, зокрема, модельні парадигми музичного виховання.             

У 20–30-х рр. ХХ ст. громадський рух за розвиток освіти й виховання, у тім числі музичного, розгорнувся й активізувався у переважній більшості міст і сіл краю. Це засвідчують публікації в періодичних виданнях досліджуваного пе­рі­оду. На сторінках як журналів, так і газет розглядались питання, присвячені за­гальній проблемі становлення національної школи в Закарпатті. У цьому зв’яз­ку музичне виховання посідало ключову роль, а саме – в аспекті ста­нов­лен­ня особистості з проекцією на трансцендентні вартості. В основу до­слі­джен­ня лягли численні статті, опубліковані у спеціальних виданнях «Учитель», «Учи­тельський голос», «Наша школа», «Підкарпатська Русь», «Світло», «Кар­пат­ський край», «Наш рідний край», «Календарі «Просвіти», «Наша земля». У пуб­лікаціях мають місце конкретні намагання порушити педагогічні проблеми з проекцією на формування модельних парадигм щодо музичного виховання, ви­значення їхнього змісту, виокремлення взаємозв’язку загальних за­ко­номір­но­стей з принципами формування особистості. Оскільки мета, характер і зміст му­зичного виховання визначаються об’єктивними потребами передусім суспіль­ст­ва, соціокультурними, етнічними нормами та традиціями народу, то стри­ж­не­ви­ми були ідеї навколо зміцнення ролі  учительства у справі організації му­зич­ного виховання в контексті розвитку та утвердження українського шкільництва в Закарпатті. У цьому плані значна увага зосереджувалася на ролі вчителя, його ав­то­ритету для вихованців.

У педагогічних журналах, що виходили у 20-30-х рр. ХХ-го ст.  у Закар­пат­ті, системно викладені модельні парадигми музичного виховання. Йдеться про кон­кретні рекомендації провідних учителів, музикантів стосовно ведення уро­ків співів і музики. В музичних рубриках порушувалися важливі проблеми, які окреслювали пріоритетні позиції у процесі музичного виховання. До них на­лежать раціональна інтеграція складових навчально-вихованого процесу з орі­єн­тацією на розвиток творчих обдарувань, ідеї індивідуального та диферен­ційо­ваного підходів до навчання дітей музики та співу.

Проаналізовані у процесі дослідження документи і матеріали свідчать: у 20-30-х рр. ХХ-го ст. відбувалось активне здійснення шкільного музичного ви­хо­вання, а також його поширення на сторінках багатьох періодичних видань За­кар­паття («Наш рідний край», «Пчілка», «Учитель», «Календарі» «Просвіти» та ін.). Квінтесенцією опублікованих методичних матеріалів було розгортання ду­хов­них змагань за створення української національної школи в Закарпатті за умов відсутності державотворчих чинників. Педагогічна праця спрямовувалась на захоплене навчання дітей, яке б, за твердженням Й.Бузинкая, розвивало їхні та­ланти, а звідси – прагнення впливати на морально-естетичні почуття шко­лярів. Дитяча психіка винятково чутлива, коли взаємодіють яскраві враження, що відображають сукупність потенційних умінь і навичок. Спів і ширше – заняття музикою, засвоєння змісту музичного твору – це один із дієвих засобів музичного виховання як такої трансцендентної цінності, що впливає на дискурс і спричиняє якісне оновлення змісту. Цей чинник відіграє помітну роль у фор­муванні особистості учня як суб’єкта національної школи. Як у періодичних ви­дан­нях Закарпаття, так і в гімназійних звітах музичне виховання розглядалося на рівні основної підвалини естетичного виховання молоді. 

У третьому розділі «Методика музичного виховання та принципи фор­му­вання репертуару в навчальних закладах Закарпаття (1919–1939 рр.)» про­аналізовано зміст і методику музично-навчальної роботи в освітніх осе­редках Закарпаття, їхню патріотичну спрямованість, діяльну активність педа­го­гів і учнів, стрижень якої визначало музичного виховання у контекстуальному розумінні його становлення.

Актуальною тенденцією розвитку сучасної національної системи вихован­ня, яке передбачає навчання дітей на культурно-історичному досвіді рідного на­ро­ду, його традиціях, звичаях, обрядах, – є відродження, дослідження та по­пу­ля­ризація творчої спадщини видатних педагогів, діячів музичного мистецтва мину­лого, зокрема й періоду розквіту шкільництва в Закарпатті, що припав на час перебування краю в складі Чехословацької Республіки. Особливу увагу при­вертає діяльність закарпатських фольклористів, вчителів, музикантів, дири­ген­тів початку ХХ ст., які зуміли розгорнути активну працю на ниві музичної осві­ти і виховання в регіоні. Їхні пісенні збірки становлять особливий тео­ретичний і практичний інтерес і в сучасних умовах для музичного формування молодого покоління.

На початку 20-х рр. ХХ ст. провідні педагоги краю розглядали музичне ви­хо­вання, зокрема і спів, як надзвичайно цінний і важливий засіб наро­до­прос­віт­ни­цької праці. Цей чинник не тільки облагороджує людську душу, а й збуджує со­ці­альні й патріотичні почуття, утримує ясний зміст думки  і повагу до ближ­ньо­го. Спів вивчався на курсах для неписьменних. Це було своєрідним заохо­чен­ням до навчання і старших учнів, аби ширити серед народу любов до фольк­ло­ру, вивчати церковні піснеспіви, брати участь у творчих колективах. З цією ме­тою при сільських школах функціонували співочі гуртки молоді і старших. Во­ни були покликані оживити народно-виховні заходи на рівні музичного ви­хо­вання.  

Особливій критиці піддавалися відсутність практично-дидактичних праць, ста­тей про музичне навчання, виховання і про ті проблеми, які виникали у прак­тичній культурній діяльності серед народних мас. Ставилися нові завдання що­до піднесення інтересу вчительства на чолі практичного шкільного заняття та усунення тих недоліків, які існували на той час у народних школах. За нових істо­ричних, суспільно-політичних та культурно-освітніх умов значні вимоги ви­сувались перед викладацьким корпусом народних шкіл. Звучали заклики до тіс­ної співпраці та дискусій між педагогами у справі популяризації своїх но­віт­ніх методів музичного виховання. Адже тільки в такий спосіб можна підвищити за­гальний рівень освіти, навчання і виховання. Так, С.Бочек на сторінках жур­на­лу «Учитель» зазначав, що при учительських окружних гуртках слід органі­зо­вувати шкільні збори з метою обговорення загальних шкільних справ, обміну зраз­ками планів та досвідом.

Визначення змісту музичного виховання в школі передбачало вироблення во­кальної техніки, нотної грамотності, формування музичної уяви, музичного сма­ку. Зорові і слухові вправи розглядалися як основа вироблення музичної па­м’я­ті.

У 20-30-х рр. ХХ ст. з’явилася низка методичних розробок досвідчених пе­да­гогів-музикантів, які розкривали зміст і мету шкільного музичного вихо­ван­ня, подавали нові методи роботи в школі. З-поміж слід виокремити праці А.Пру­хи («Шкільна практика», 1924), Ю.Боршоша («Дещо про вивчення спі­ву», 1924), М.Бращайка («Про пісню-коломийку», 1926), П.Яцка  («Свято нашої піс­ні», 1926), М.Рощахівського («Що співати?», 1926), П.Світлика («Народні пісні», 1926), М.Муранія («Естетичні відчуття у дітей та їхній розвиток», 1930), А.Бур­кацького («Уваги до вивчення співу», 1930), П.Милославського («Хоро­вий спів у Підкарпатській Русі», 1936; «Як розвивати слух дітей?», 1937), М.Бе­ло­варія («Орішок теорії музики», 1937), А.Скиби («Спів у народній школі», 1938). Цінність становлять такі методи і прийоми музичного виховання шко­ля­рів, які знайшли своє відображення і вдосконалення у працях названих авторів. Ме­тодика розвитку музичних здібностей у їхній педагогічній спадщині вклю­чає в себе виховання таких якостей, як відчуття ладу, ритму, метру, а також фор­мування цих відчуттів  з опорою на народнопісенну творчість, здатну поси­ли­ти процес музичного виховання і піднести розвиток особистості відповідно до потреб суспільного життя.

Проаналізований доробок музичних діячів, вчителів, композиторів, фольк­ло­ристів Закарпаття упродовж 1919–1939 рр. підтверджує увагу суспільства до му­зич­ної освіти в дошкільних установах, початкових і середніх школах, гім­на­зіях. Свідчення цьому – «Співаники» для шкільного вжитку, авторами яких бу­ли відомі педагоги і композитори – Г.Гузенний, М.Рощахівський, О.Кізима, В.Ро­мішовська, С.Фенцик, І.Бокшай, М.Гоєр, Б.Дуб, М.Кобза, Д.Задор. Метою цих пісенників було плекання у молоді любові до музичного мистецтва, народ­ної пісні. Вони справили помітний вплив на розвиток змісту музичного навчан­ня в Закарпатті, бо наповнювали освітній процес дидактичним матеріалом. Зав­дя­ки цьому шкільні хорові колективи мали високохудожній репертуар. Му­зич­но-педагогічні надбання митців Закарпаття, базовані на фольклорних зразках, і сьо­годні заслуговують на широке визнання, перевидання і використання в нав­чальному процесі. Це сприятиме підвищенню у дітей інтересу до уроків му­зи­ки, формуванню їхнього естетичного смаку, потягу до пізнання історії україн­ського народу, його традицій, обрядів і звичаїв. Зміст музичного виховання у по­єднанні з естетичним має історичний характер. Це було характерно для му­зич­ної школи, заснованої С.Дністрянською 1936 року в Ужгороді. Видатний пе­да­гог вміло поєднувала домінантні лінії, що творять один процес – формування та становлення особистості. Її підхід до оцінок традиційної системи євро­пей­сько­го виховання був зорієнтований передусім на розвиток навичок навчання, об­разного мислення й творчого уявлення крізь призму музичного виховання. Пе­дагогічна модель С.Дністрянської мала стратегічну мету – удосконалити сис­тему становлення музичного виховання в Закарпатті.

У досліджуваний період музичне виховання в школах Закарпаття мало на­лежне науково-методичне підґрунтя, що забезпечувало використання його по­чат­кової мети і завдань.