МЕТОДИКА РОЗВИТКУ СПІВАЦЬКОГО ГОЛОСУ У МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ-МУЗИКАНТІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її висвітлення у сучасній психолого-педагогічній та науково-методичній літературі, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретично-методологічні основи дослідження, методи дослідження, представлено наукову новизну, практичне значення, наведено відомості про етапи і зміст дослідницької роботи, апробацію та впровадження її результатів.

У першому розділі – “Дослідження проблеми розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів у теорії та практиці музичної освіти” – проаналізовано філософську, історичну, мистецтвознавчу, музикознавчу, психолого-педагогічну, вокально-педагогічну та методичну літературу з проблем дослідження; розглянуто психофізіологічні аспекти розвитку співацького голосу; конкретизовано поняття “співацький голос” та “розвиток співацького голосу”; охарактеризовано проблему розвитку співацького голосу в майбутніх педагогів-музикантів; визначено критерії, показники та рівні вокального розвитку студентів музично-педагогічних факультетів; вивчено стан вокальної підготовки майбутніх педагогів-музикантів, здійснена діагностика рівнів вокального розвитку студентів на констатувальному етапі дослідження; виявлено методичні проблеми вокальної підготовки майбутніх фахівців.

На основі здійсненого аналізу праць науковців з проблеми розвитку співацького голосу майбутніх учителів музики у теорії і практиці музичної педагогіки з’ясовано, що питання розвитку співацького голосу є складовою загальної проблематики процесу підготовки фахівців у вищій школі; підготовка майбутніх учителів до вокально-педагогічної діяльності вимагає чіткого усвідомлення значення впливу особистості вчителя музики на формування музичної культури учнів. Досконале володіння педагога співацьким голосом, широкою палітрою засобів передачі змісту вокального твору є необхідною умовою залучення учнів до світу музичного мистецтва, впливу на формування їх інтелекту та духовно-емоційної сфери.

Розвиток співацького голосу в майбутніх учителів музики ми розглядаємо як складний багатоаспектний і багатофункціональний процес, який ґрунтується на загальних принципах вокальної педагогіки та врахуванні специфіки вокальної підготовки майбутнього вчителя музики.

У результаті вивчення науково-методичної літератури (Л.Дмитрієв, В.Єрмолаєв, Д.Люш, С.Юдін, Ю.Юцевич, Р.Юссон) поняття “співацький голос” трактуємо як складну психофізіологічну функцію голосового апарату людини, результатом діяльності якого є виникнення музичних звуків, що мають такі акустичні властивості: звуковисотний об’єм (діапазон), динаміку, тривалість звучання, тембральні характеристики (співацьке вібрато, політність, об’ємність, блиск). Зміна висоти та сили співацького звуку, наявність дикції та артикуляції беруть участь у передачі змісту в співі. Якісні характеристики співацького голосу залежать від фізіологічних особливостей будови голосового апарату та цілеспрямованого педагогічного впливу на розвиток співацького голосу.

Конкретизуючи розуміння поняття “розвитку співацького голосу”, визначили, що основним завданням постановки голосу є дисциплінування рухів м’язової системи голосового апарату, тобто набуття рухових навичок, що безпосередньо залежить від усвідомлення основних закономірностей звукоутворення, резонування, артикуляції, дихальних рухів, їх ролі у процесі фонації, знання фізіології голосового апарату, розвитку навичок координування роботи голосового апарату за допомогою вокально-слухового контролю. Під розвитком співацького голосу розуміється процес його постановки і підготовки до професійного використання. Розвиток співацького голосу передбачає встановлення нових рухових стереотипів, автоматизацію вокальних дій, вироблення вокальної техніки з високим імпедансом, присутності високої та низької співацької форманти у спектрі співацького звуку, вдосконалення всіх акустичних якостей співацького голосу.

Дослідивши проблему розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів, необхідності здійснення ефективної вокально-педагогічної діяльності в школі (Л.Арчажнікова, Н.Гродзенська, Г.Урбанович, Г.Стулова, Ю.Юцевич), ми встановили, що реалізація навчального процесу розвитку співацького голосу вимагає чіткої побудови стратегії й тактики педагогічної діяльності, яка полягає у створенні методики викладання.

Аналіз науково-методичної літератури з питань розвитку співацького голосу дозволив виявити, що методика вокального розвитку майбутніх педагогів-музикантів має враховувати специфіку їх вокально-педагогічної підготовки: поліфункціональність роботи вчителя музики у школі, поєднання викладацької та виконавської діяльності, необхідність оволодіння навичками усвідомленого координування вокальної діяльності, що полягає у чіткому усвідомленні основних закономірностей вокального розвитку, формуванні навичок самодіагностики та самоаналізу власного співацького процесу, високим рівнем розвитку вокально-слухових умінь.

На основі опрацьованої вокально-педагогічної та методичної літератури (В.Антонюк, Н.Гребенюк, Л.Василенко, І.Колодуб, М.Маруфенко, А.Менабені, Г.Панченко, Г.Урбанович, Г.Стасько, Ю.Юцевич), вивчення загальнопедагогічних положень щодо структури навчального процесу (Ю.Бабанський, В.Галузинський, М.Євтух), психолого-педагогічних засад формування вокальних умінь та навичок (В.Єрмолаєв, А.Зданович, Б.Теплов), психофізіологічних аспектів розвитку співацького голосу (Л.Дмитрієв, В.Морозов, Р.Юссон) виділено складові процесу вокального розвитку майбутніх педагогів-музикантів: формування науково-методичної бази знань студентів; формування мотивації навчання співу; формування вокально-технічних та художньо-виконавських умінь та навичок; формування вокально-слухових умінь та навичок. Оскільки означені складові є невід’ємними компонентами вокальної підготовки студентів, методика розвитку співацького голосу має включати формування вокальних умінь та навичок з визначених компонентів вокального розвитку.

З метою виявлення рівнів вокального розвитку студентів музично-педагогічних факультетів, на основі наукового аналізу процесу вокального навчання, виділено критерії діагностики рівнів вокального розвитку майбутніх педагогів-музикантів: мотиваційний, за допомогою якого визначено ціннісно-потребові установки особистостей студентів щодо розвитку власного вокального потенціалу, ступінь прагнення до здійснення вокально-педагогічної діяльності, ступінь зацікавленості вокальним мистецтвом; вокально-виконавський, який дозволив характеризувати рівень розвитку вокально-технічних та художньо-виконавських умінь та навичок студентів; оцінювально-діагностувальний, за допомогою якого визначено ступінь розвитку виконавського вокального слуху та активного вокально-педагогічного слуху студентів; когнітивний критерій, за допомогою якого визначено ступінь теоретичної обізнаності студентів з питань вокальної педагогіки.

Відповідно до критеріїв визначено три рівні вокального розвитку студентів. Високий рівень вокального розвитку характеризується сформованістю мотиваційних установок до занять вокалом, що виявляється у глибокому усвідомленні потреби вдосконалення власних вокальних умінь та навичок, високому ступені зацікавленості вокальним мистецтвом, прагненні до вокально-педагогічної діяльності. Високий рівень сформованості показників вокально-виконавського критерію визначається сформованістю навичок звукоутворення та голосоведення; розвиненістю діапазону; згладженістю регістрів голосу; розвиненістю індивідуальних тембральних характеристик; високою виразністю вокальної мови; наявністю навичок самостійного творчого інтерпретування вокальних творів; володінням широкою палітрою емоційно-виразних засобів виконання; творчим характером виконання вокальних творів; володінням виконавською культурою. Показники оцінювально-діагностувального критерію характеризуються наявністю чітких установок на процес діагностування вокальної діяльності; усвідомленням необхідності розвитку вокально-слухових умінь для вдосконалення власних вокальних умінь та навичок; сформованістю навичок самодіагностування власного співацького процесу на основі слухових уявлень та внутрішніх відчуттів під час фонації; сформованістю відчуттів вокально-тілесної схеми; високим рівнем сформованості активного вокально-педагогічного слуху. За когнітивним критерієм рівень теоретичної обізнаності характеризується наявністю ґрунтовних знань з вокальної педагогіки та суміжних галузей наук (фізіології, психології, загальної педагогіки, акустики, фоніатрії, фонетики, гігієни), з методики викладання постановки голосу, володінням тезаурусом вокальної педагогіки, високим рівнем обізнаності з питань історії вокальної педагогіки та сучасних тенденцій її розвитку.

Середній рівень вокальної підготовки студентів за мотиваційним критерієм характеризується усвідомленням необхідності занять вокалом, перспективи вокального розвитку; зумовленістю мотивації вокального навчання вимогами навчальної програми, потребою складання заліків та іспитів; нестійкою зацікавленістю вокальним мистецтвом, нечіткими установками до здійснення педагогічної діяльності. За вокально-виконавським критерієм передбачається виробленість співацької постави; автоматизованість навичок правильного звуковидобування та голосоведення, але присутні незгладженість регістрів співацького голосу, несформованість навичок прикриття верхньої ділянки діапазону; діапазон голосу розвинений не повністю; є недоліки голосоутворення; вокальні уміння та навички мають частково-рефлекторний характер; добір виразних засобів виконання є частково репродуктивним; наявні початкові навички правильного фразування та розстановки вокальних акцентів у творі. За оцінювально-діагностувальним критерієм для студентів є характерним: сформований виконавський вокальний слух; діагностування власного співацького процесу здійснюється переважно на основі слухових уявлень; недостатньо сформовані навички виявлення недоліків та прогнозування шляхів їх усунення, проектування співацьких рухів інших вокалістів на власний голосовий апарат; частково сформоване усвідомлення відчуттів вокально-тілесної схеми. За когнітивним критерієм у студентів відзначається відсутність глибини засвоєння теоретичного матеріалу з питань будови голосового апарату та механізмів голосоутворення, з методики викладання вокалу; часткове володіння основною вокально-педагогічною термінологією; недостатня обізнаність з питань історії вокального мистецтва та вокальної педагогіки.

Низький рівень вокального розвитку характеризується за мотиваційним критерієм: недостатньою спрямованістю студентів на процес удосконалення власних вокальних умінь та навичок; невпевненістю у власних вокальних можливостях; відсутністю зацікавленості вокальним мистецтвом, проявів ініціативи до здійснення виконавської діяльності; несформованістю установок на засвоєння вокально-педагогічних умінь та навичок; формальним ставленням до вокальної підготовки. За вокально-виконавським критерієм притаманна наявність елементарних вокальних умінь, які не мають рефлекторного характеру; незлагодженість роботи органів голосоутворення; недостатньо сформована співацька постава; відсутність навичок правильного звуковидобування і голосоведення; наявність недоліків голосоутворення; виконання вокального твору формальне; відсутність емоційного забарвлення виконання; несформованість засобів образної передачі художнього змісту твору; відсутність навичок самостійного трактування вокального образу. За оцінювально-діагностувальним критерієм характерною є відсутність усвідомлення потреби здійснення самодіагностування під час співу; несформованість вокально-слухових умінь, навичок діагностування власного співацького процесу та голосів інших вокалістів; відсутність сформованості усвідомлення відчуттів зон підвищеної чутливості вокально-тілесної схеми. За когнітивним критерієм наявні елементарні знання будови голосового апарату та механізмів звукоутворення, немає глибини знань із суміжних галузей наук, володіння спеціальною вокальною термінологією; низький рівень обізнаності з історією вокальної педагогіки, сучасними тенденціями її розвитку.

За результатами констатувального експерименту серед досліджуваних було виявлено 7,5% студентів з високим рівнем вокального розвитку, 54,0% – з середнім, 38,5% – з низьким. Проведене констатувальне дослідження показало, що в студентів зафіксовано недостатній рівень вокального розвитку.

Цілісний аналіз проблеми дослідження дозволив виявити недоліки методики вокальної підготовки майбутніх педагогів-музикантів, які полягають у недостатньому врахуванні специфіки педагогічного спрямування фахової підготовки студентів з порушенням принципів концентричності та поетапності вокального навчання. Розв’язання методичних проблем у роботі зі студентами не завжди спрямовується на майбутню професію, не впорядковані методи з розвитку співацького голосу майбутніх учителів музики, що перешкоджає досягненню належного рівня їх фахової вокальної підготовки.

Здійснення аналізу стану вокальної підготовки студентів музично-педагогічних факультетів дозволило виявити її недосконалість, що дало підставу для пошуку, наукового обґрунтування і впорядкування методів розвитку співацького голосу з урахуванням окреслених компонентів вокального розвитку студентів, специфіки вокальної підготовки майбутніх педагогів-музикантів, розроблення відповідної методики розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів.

У другому розділі “Експериментальне дослідження методики розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів” розкрито зміст експериментальної методики розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів, здійснено впровадження в практику роботи та перевірено її ефективність, проаналізовано результати формувального експерименту. Метою впровадження експериментальної методики розвитку співацького голосу стало вдосконалення процесу фахової підготовки майбутніх педагогів-музикантів. Завдання розробленої методики передбачали: розвиток співацьких умінь та навичок майбутніх фахівців на професійному рівні; забезпечення усвідомленості процесу розвитку співацького голосу студентів на основі розуміння закономірностей вокальної діяльності, формування навичок самокоординування співацьких дій майбутніх педагогів-музикантів, самоспостереження та самодіагностування власних фонаційних процесів; застосування нових, більш ефективних методів, прийомів, засобів, форм вокального розвитку студентів.

Розроблена методика розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів містила концептуальний, змістовий, процесуальний компоненти. Мета, завдання, принципи, положення експериментальної методики склали концептуальну частину. Змістова частина включала напрями вокальної підготовки студентів, за якими здійснювався розвиток співацького голосу. Відповідно до визначених напрямів вокальної підготовки впорядковано методи, прийоми і засоби педагогічного впливу на процес розвитку співацького голосу студентів та форми вокального навчання. Процесуальний компонент розкривав етапи впровадження експериментальної методики розвитку співацького голосу.

В основу методики розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів покладено здійснення розвитку співацького голосу за окресленими напрямами вокальної підготовки студентів: мотиваційно-стимулювальним, вокально-технічним, оцінювально-аналітичним, вокально-теоретичним, художньо-виконавським. Виокремлення напрямів розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-музикантів розкриває логіку їх взаємозв’язку та взаємопроникнення один в одного, що відображає зміст вокальної підготовки студентів, яка ґрунтується на глибокому усвідомленні наукових засад вокальної діяльності, провідної діяльності вчителя музики у школі.

Мотиваційно-стимулювальний напрям передбачав використання методів, спрямованих на формування стійкої мотивації вокального розвитку: бесіди з питань вокально-педагогічної діяльності у школі, ознайомлення зі зразками вокального мистецтва через прослуховування аудіо-записів еталонного звучання співацьких голосів педагогів-вокалістів, співаків-професіоналів, перегляду відео-записів концертних виступів виконавців, відвідування концертів вокальної музики, оперних та музично-драматичних вистав; ознайомлення з історією вокального мистецтва та вокальної педагогіки, вивчення науково-методичного досвіду вітчизняних педагогів-вокалістів минулого і сучасності; залучення студентів до сольних виступів у концертах, співу в вокальному ансамблі та хоровому колективі.

Вокально-технічний напрям спрямований на формування необхідної технічної бази вокального виконавства як основи здійснення вокального навчання, що полягає у виробленні вокально-рухових стереотипів, які виникають унаслідок багаторазового та осмисленого виконання певних вокальних дій; передбачав застосування методів впливу на м’язові рухи голосового апарату (фонетичний, впливу на артикуляційні органи голосового апарату, екскурсію гортані, співацьке дихання, форму ротового отвору); методу візуального контролю; методу впливу на процес фонації за допомогою тактильних відчуттів; використовування методів вокального розвитку, які передбачають активізацію роботи аналізаторів організму в процесі фонації. Вперше здійснено наукове обґрунтування та введення у вокальну педагогіку методу впливу на процес фонації за допомогою використання явища синестезії.

Оцінювально-аналітичний напрям включав методи пливу на слухові уявлення (показу педагога, прослуховування зразків еталонного звучання співацького голосу співаків-професіоналів, активного спостереження на заняттях з вокалу, прослуховування звучання власного голосу в записі); метод саморегуляції та самоконтролю внутрішніх відчуттів під час співу. Основними прийомами формування оцінювально-аналізувальних умінь студентів стало усвідомлення та аналіз вокальних явищ власного співацького процесу, оволодіння слуховими уявленнями еталонного звучання співацьких голосів, формування навичок фіксування та аналізу помилок голосоутворення, проектування роботи голосового апарату учня на власний голосовий апарат, прогнозування методів усунення наявних недоліків.

Вокально-теоретичний напрям передбачав проведення роз’яснювальних бесід з питань вокальної педагогіки у формі мікровикладання, обговорення теоретичного матеріалу, опрацьованого студентами самостійно, ведення конспектів, словників вокально-педагогічної термінології, впровадження у навчальний процес такої форми навчання як “заняття-“майстер-клас”, уведення спецкурсу “Актуальні питання розвитку української вокальної педагогіки”, завданням якого було ознайомлення студентів із сучасними тенденціями розвитку вітчизняної вокальної педагогіки, здійснення історико-культурологічного та вокально-методичного аналізу її становлення.

Художньо-виконавський напрям передбачав оволодіння студентами емоційно-виразними засобами передачі художнього змісту вокального твору, накопичення виконавського досвіду, володіння сценічною культурою; включав методи емоційного смислового навантаження виконання вокально-технічних вправ та вокалізів, методи співпереживання та порівняння, накопичення активного слухацького досвіду, пошуку бажаного звучання співацького голосу, використання впливу фізичних дій на характер голосоутворення, впливу на емоційну забарвленість співацького звуку через співацьку міміку та жести. Узагальненню вокальних умінь та навичок, накопиченню художньо-виконавського досвіду сприяло залучення студентів до активної виконавської діяльності, виконання самостійно-творчих завдань (“вокальних змагань”, “заняття-ілюстрування”). У ході підготовки студентів до публічних виступів формували позитивні психологічні установки на вокальне виконавство, використовували прийом “перенесення”, емоційного налаштування на виконавську діяльність.

Використання означених прийомів і методів дозволило підвищити рівень вокальної підготовки студентів музично-педагогічних факультетів за рахунок поєднання вокально-технічного, художньо-виконавського, мотиваційно-стимулювального, вокально-теоретичного, оцінювально-аналітичного напрямів вокального розвитку; акцентування уваги на глибокому усвідомленні основних закономірностей співацьких процесів, розвитку вмінь координування вокальних рухів голосового апарату; формування активного вокально-педагогічного слуху; розвитку потреби до активної виконавської діяльності; гармонійного поєднання всіх аспектів вокального розвитку внаслідок одночасності та взаємозв’язку розвитку співацьких якостей; здійснення вокальної підготовки з орієнтацією на майбутню педагогічну діяльність.

Упровадження розробленої методики здійснювалося за визначеними етапами: організаційно-ознайомлювальним, інформативно-діяльнісним, виконавсько-творчим.

Мета першого етапу впровадження методики розвитку співацького голосу полягала у здійсненні адаптації студентів до умов навчання у вищому навчальному закладі, ознайомленні зі специфікою вивчення дисципліни “Постановка голосу”; формуванні первинних мотиваційних установок на процес вокального розвитку, формуванні початкових елементарних понять та навичок вокальної діяльності, адаптації голосового апарату до нового професійного співацького режиму роботи; ознайомленні з правилами гігієни та охорони співацького голосу.

Мета другого етапу полягала у здійсненні основної роботи з розвитку вокально-технічних, вокально-слухових, художньо-виконавських умінь та навичок, формуванні стійкої мотивації до занять вокалом, ґрунтовної теоретичної підготовки з питань вокальної педагогіки та суміжних галузей наук.

На третьому етапі впровадження розробленої методики студенти залучалися до активної виконавської діяльності в ході проведення звітних концертів класів вокалу, освітньо-виховної роботи, виконання самостійно-творчих завдань, проходження педагогічно-виконавської практики. Це сприяло застосуванню набутих вокальних умінь і навичок на практиці, узагальненню та закріпленню досвіду вокального виконавства, формуванню в студентів вокально-виконавських і педагогічних знань, умінь та навичок, їх адаптації до умов професійної діяльності вчителя музики, накопиченню вокально-педагогічного репертуару для проведення навчально-виховної роботи.