ФОРМУВАННЯ УМІНЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ДО ТВОРЕННЯ ВІРТУАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, завдання та гіпотезу дослідження; розкрито наукову новизну, практичну значущість роботи, представлено дані про апробацію основних положень дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади творення педагогічної взаємодії у віртуально-навчальному середовищі» з'ясовано, що, незважаючи на широке коло наявних досліджень, які розвивають різні аспекти віртуальної педагогічної взаємодії, – педагогіка взаємодії (Є. Коротаєва, А. Кравченко, М. Шевандрін); педагогіка підтримки (О. Газман); творчо-раціонально-психологічний напрям (П. Блонський, Г. Костюк, А. Луначарсь-кий, С. Рубінштейн), нині, можна констатувати, що ідея віртуальної педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої освіти ще не отримала осмислення її актуального стану та не була втілена у будь-якій самостійній моделі. Педагогічна взаємодія у віртуально-навчальному середовищі – це співпраця всіх суб’єктів навчально-виховного процесу, наукової та соціально-гуманітарної діяльності з метою організації життєдіяльності студентів і науково-педагогічних працівників, під час якої відбувається формування ціннісних орієнтацій, набуття необхідних професійних компетенцій, моральних рис і якостей, необхідних для гуманістичної діяльності та досягнення життєвого успіху.

Із метою характеристики навчально-віртуального педагогічного іншомовного середовища було зроблено аналіз поняття комунікації та визначення його місця і ролі у професійній підготовці майбутнього педагога. Саме поняття комунікації та актуалізація його в зв’язку з формуванням умінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії розглядається як формування комунікативної компетенції педагога та його здатності до формування вищеозначеної здатності у молодшого школяра. За Ю. Федоренко, комунікативна компетентність – це складне особистісне утворення, що складається зі знань, умінь та навичок, які дозволяють особистості ефективно функціонувати в певній діяльності. Це знання, вміння та навички з галузей лінгвістики (мовна компетенція, мовленнєва, соціокультурна та соціолінгвістична, стратегічна та дискурсивна). Комунікативна компетенція розглядається як сукупність вищезазначених компетенцій.

Загалом, завданням дослідження є визначення поняття «віртуальне педагогічне середовище» та «віртуальна педагогічна взаємодія». У цьому контексті розглянуто здатність майбутнього педагога здійснювати навчально-виховний процес з іноземних мов засобами мистецьких педагогічних технологій. Це спонукає до аналізу поняття віртуально-педагогічної реальності.

Для характеристики віртуальної педагогічної реальності в дослідженні використана класифікація російських філософів В. Бичкова та Н. Маньковської. На їхню думку, віртуальна реальність складається з п’ятьох її основних видів: природна віртуальність, мистецька віртуальна реальність, паравіртуальна реальність, протовіртуальна реальність, інтегрована віртуальна реальність.

Для характеристики віртуального навчального іншомовного середовища зроблений аналіз казки як літературного жанру, його ролі в навчанні іноземних мов на початковому етапі їх вивчення; вплив казки на моральний, психічний, естетичний розвиток особистості.

Отже, на підставі аналізу психологічної, педагогічної та науково-методичної літератури дійшли висновку, що під віртуальною педагогічною реальністю розуміється процес творчої взаємодії вчителя й учня, в якому засобами творення такої реальності виступає задіяння усіх мистецьких технологій навчання, що стимулюють до розвитку творчої уяви, фантазії, здатності до перетворення реальних об’єктів у предмети ілюзорного світу і навпаки, тобто активізацію всіх креативних потенцій індивіда з подальшим їхнім розвитком.

Ця взаємодія відбувається у віртуальному педагогічному середовищі, яке розуміється як особливий різновид буття. В ньому людина сприймає своєрідний світ подій та явищ, які, з одного боку, начебто мають характеристики, властиві реально існуючим, матеріальним предметам, а з іншого – ці характеристики позбавлені того онтологічного навантаження, яке властиве реальним об’єктам. Ці відносини є ілюзорними, оскільки позбавлені дуже важливої частини своїх атрибутивних ознак, але одна атрибутивна ознака у них є – результат. Під таким результатом розуміються знання, вміння та навички, якими оволодівають учні за умови організації навчально-виховного процесу шляхом створення віртуального ілюзорного середовища.

Разом з тим, у процесі дослідження ефективних шляхів формування вмінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії визначено, що педагог має володіти арсеналом педагогічних технологій і мати здатність до розвитку й стимулювання власного креативного потенціалу та креативності своїх вихованців. Це спонукало до розгляду та аналізу поняття креативності й визначення його місця у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів.

розкрито сутність феномену «креативність» та його визначено його значення при формуванні умінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії. На основі психолого-педагогічного та науково-методичного аналізу літератури визначено, що формування креативності особистості майбутнього педагога пов’язане з розвитком його здатності до педагогічної творчості, визначенню креативності психічної системи індивіда.

Дослідженнями питання формування креативності опікувалися багато вчених (Дж. Гілфорд, В. Дружинін, Л. Єрмолаєва-Томіна, М. Козленко, О. Лук, А. Маслоу, О. Матюшкін, Е. Торренс, К. Толшина, М. Лещенко, В. Франкл, Е. Фром та ін.), але, незважаючи на це, поняття не можна схарактеризувати чітко та однозначно визначеним. Для нашого науково-педагогічного дослідження найвідповіднішим є визначення О. Скрипченко: «Креативність – це поняття, що характеризує повноцінне функціонування людини, здатність породжувати нові унікальні ідеї, результати, способи розв’язання проблем».

Окрім того, було визначено, що одним із ефективних шляхів розвитку креативності є використання у навчально-виховному процесі креативних комунікативних тренінгових систем. Загалом, визначено, що тренінг – це форма активного навчання, що дозволяє людині самоформувати навички й уміння у побудові продуктивних психологічних і соціальних міжособистісних відносин, аналізувати соціально-психологічні ситуації із власної точки зору і позиції партнера, розвивати в собі здібності пізнання і розуміння себе й інших у процесі спілкування.

Нами було досліджено, що, незважаючи на широке коло існуючих досліджень, які розвивають різні аспекти віртуальної педагогічної взаємодії (педагогіка взаємодії (А. Бєлкін, И. Зимова, Є. Коротаєва, А. Кравченко, М. Щевандрін); педагогіка підтримки (О. Газман, Н. Михайлова, С. Юсфін); творчо-раціонально-психологічний напрямок (П. Блонський, Г. Гордон, А. Калашников, Г. Костюк, А. Луначарський, А. Пінкевич, С. Рубінштейн), на цей момент, можна говорити, що ідея віртуальної педагогічної взаємодії учасників навчального процесу в системі вищої освіти ще не отримала осмислення її актуального стану та не була втілена у будь-якій самостійній моделі. Педагогічна взаємодія у віртуально-навчальному середовищі – це співпраця усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, наукової та соціально-гуманітарної діяльності з метою організації життєдіяльності студентів і науково-педагогічних працівників, під час якої відбувається формування ціннісних орієнтацій, набуття необхідних професійних компетенцій, моральних рис і якостей, необхідних для гуманістичної діяльності та досягнення життєвого успіху

Із метою характеристики навчально-віртуального педагогічного іншомовного середовища нами був зроблений аналіз поняття комунікації та визначення його місця і ролі у професійній підготовці майбутнього педагога.

Саме поняття комунікації та актуалізація його у зв’язку з формуванням умінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії розглядається нами як формування комунікативної компетенції педагога та його здатності до формування вищеозначеної здатності у молодшого школяра. За Ю. Федоренко комунікативна компетентність – це складне особистісне утворення, що складається зі знань, умінь та навичок, які дозволяють особистості ефективно функціонувати в певній діяльності. Це знання, вміння та навички з галузей лінгвістики(мовна компетенція, мовленнєва, соціокультурна та соціолінгвістична, стратегічна та дискурсивна). Комунікативна компетенція розглядається як сукупність вищезазначених компетенцій.

Загалом, завданням нашого дослідження є визначення поняття віртуальне педагогічне середовище та віртуальна педагогічна взаємодія. У цьому контексті ми розглядаємо здатність майбутнього педагога здійснювати навчально-виховний процес з іноземних мов засобами мистецьких педагогічних технології. Це спонукає до аналізу поняття віртуально-педагогічної реальності.

Для характеристики віртуальної педагогічної реальності у нашому дослідженні використана класифікація російських філософів В. Бичкова та Н. Маньковської. На їх думку віртуальна реальність складається з 5 її основних видів: природна віртуальність, мистецька віртуальна реальність, паравіртуальна реальність, протовіртуальна реальність, інтегрована віртуальна реальність.

Для характеристики віртуального навчального іншомовного середовища нами був зроблений аналіз поняття казки як літературного жанру його роль у навчанні іноземних мов на початковому етапі їх вивчення; вплив казки на моральний, психічний, естетичний розвиток особистості.

Отже, на підставі аналізу науково-методичної та психолого-педагогічної літератури ми дійшли висновку, що під віртуальною педагогічною реальністю нами розуміється процес творчої взаємодії вчителя та учня, у якому засобами творення такої реальності виступає задіяння усіх мистецьких технологій навчання, які стимулюють до розвитку творчої уяви, фантазії, здатності до перетворення реальних об’єктів у предмети ілюзорного світу і навпаки, тобто активізацію усіх креативних потенцій індивіда з подальшим їхнім розвитком.

Ця взаємодія відбувається у віртуальному педагогічному середовищі, який ми розуміємо як особливий різновид буття. У ньому людина сприймає своєрідний світ подій та явищ, які, з одного боку, начебто мають характеристики, властиві реально існуючим, матеріальним предметам, а з іншого – ці характеристики позбавлені того онтологічного навантаження, яке властиве реальним об’єктам. Ці відносини є ілюзорними, оскільки позбавлені дуже важливої частини своїх атрибутових ознак, але одна атрибутна ознака у них є – результат. Під таким результатом ми розуміємо знання, уміння та навички, якими оволодівають учні за умови організації навчально-виховного процесу таким чином – створення віртуального ілюзорного середовища.

У другому розділі «Науково-методичні засади формування умінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії» розроблено модель професійної підготовки з питань формування умінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії та визначено критеріальні характеристики вищезазначеного процесу.

На основі аналізу психологічної, педагогічної, методичної та філософської літератури дійшли висновку, що для успішної реалізації концепції творення віртуальної педагогічної взаємодії майбутній педагог має володіти комплексом умінь та навичок, який було названо креативно-віртуальні вміння творення віртуальної педагогічної взаємодії на уроках іноземних мов. Це поняття комплексне та включає в себе багато складових частин: креативно-комунікативні вміння (комунікативний, риторичний компоненти) розуміється як комплекс інтелектуальних, емоційних і поведінкових особливостей індивіда, які сприяють нестандартному, нешаблонному рішенню ситуацій, що виникають у спілкуванні, допомагають генерації оригінальних ідей і засобів спілкування, вибору найбільш оптимальних стратегій поведінки, розв’язанню проблем, що виникають під час взаємодії з іншими людьми; віртуальні вміння (природно-віртуальнийа, комп’ютерно-віртуальнийа компетенціякомпоненти) – це комплекс умінь індивіда щодо роботи на комп’ютері та умінь розвитку уяви й фантазії дитини засобами залучення до участі у віртуальному педагогічному процесі; педагогічно-креативні уміння (креативний, методичний компоненти) – здатність породжувати нові, унікальні ідеї, володіти вмінням реалізовувати власний творчий потенціал, розвивати креативність вихованців засобами мистецтва та виховання поваги і любові до творів мистецтва.

Серед завдань дисертаційної роботи була розробка моделі формування вмінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії, яка знайшла своє відображення у другому розділі дослідження.

Структурними компонентами дослідно-експериментальної моделі є цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний та оцінно-результативний.

Визначено, що формування вмінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії – це деякою мірою готовність учителя до інноваційної діяльності, оскільки даний процес вимагає всебічної обізнаності фахівця, його компетентності в інноваційних технологіях навчання. Таку компетентність можна розглядати як структуру готовності до інноваційної діяльності. Вона має містити мотиваційний, когнітивний, креативний та рефлексивний компоненти. Ці компоненти певним чином повинні бути пов’язаними та взаємообумовленими.

Готовність до інноваційної діяльності є особистісним утворенням, яке опосередковує залежність між ефективністю діяльності педагога і його спрямованістю на вдосконалення свого професійного рівня. Графічно модель підготовки майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії можна зобразити так (рис. 1).

Для реалізації завдань формування креативно-віртуальних умінь майбутніх учителів іноземних мов доцільним будле введення спеціального курсу «Віртуальна педагогічна взаємодія на уроках іноземних мов».

Проведений теоретичний аналіз результатів першого етапу констатувального експерименту виявив дві вагомі складові формування вмінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії: теоретичну і практичну. В зв’язку з цим розроблено критерії, де перший поєднує в собі ознаки теоретичної і практичної готовності, другий відповідає теоретичній готовності, третій містить у собі суто специфічні ознаки сформованості вмінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії.

Для визначення готовності майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії визначено такі критерії: комунікативно-лінгвістична компетенція (показники: здатність до вільного використання іноземної мови адекватно конкретній ситуації спілкування з дітьми; володіння достатньою кількістю знань у галузі літератури, культури англомовних країн); професійно-методична компетенція (показники: володіння Критерії: комунікативно-лінгвістична компетенція (показники: здатність до вільного використання іноземної мови адекватно конкретній ситуації спілкування з дітьми; володіння достатньою кількістю знань у галузі літератури, культури англомовних країн); професійно-методична компетенція (показники: володіння технологіями творення віртуально-навчального іншомовного середовища; уміння оптимально добирати засоби творення віртуальної педагогічної взаємодії відповідно до мети уроку; діагностичні уміння щодо визначення ефективності віртуального навчального середовища); художньо-естетична креативність (показники: володіння елементами мистецької грамотності; здатність до синтезу інтелектуально-чуттєвого і вербального елементів під час навчання іноземної мови з використанням віртуального педагогічного середовища; уміння трансформувати загальносуспільні речі в об’єкт естетично-художнього сприймання).

Третій розділ «Дослідно-експериментальна перевірка моделі підготовки майбутніх учителів до творення віртуальної педагогічної взаємодії» дисертаційного дослідження присвячений експериментально-дослідній перевірці ефективності запропонованої моделі професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів.

З метою апробації розроблених змін до формування вмінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії була організована формувальна дослідно-експериментальна робота. Для цього необхідно було виконатибуло виконано наступні завдання: 1) експериментально перевіренаити доцільність внесення змін до професійної підготовки студентів спеціальностей «Іноземні мови» з метою формування у них умінь до творення віртуальної педагогічної взаємодії; 2) експериментально перевіренаити ефективність запропонованих змін до професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів іноземних мов в умовах навчально-виховного процесу вищого навчального педагогічного закладу; 3) виявленоити динаміку росту показників сформованості умінь майбутніх учителів іноземних мов до творення віртуальної педагогічної взаємодії;