РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ В КІНЦІ ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт і предмет, хронологічні межі, сформульовано мету й завдання, розкрито методологічну та теоретичну основу дисертаційної праці, методи дослідження, наукову новизну, практичне значення роботи, подано інформацію про апробацію одержаних результатів та структуру дисертації.

У першому розділі „Соціально-історичні та педагогічні передумови реформування системи вищої освіти Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ століття” здійснено історичний аналіз стану, основних етапів та чинників розвитку та системи вищої освіти Великобританії, висвітлено педагогічні, організаційні, соціальні передумови реформування системи вищої освіти Великобританії, проаналізовано стан проблеми в педагогічній літературі.

Університетська освіта у Великобританії має свою історію й традиції. Вона формувалася з розвитком суспільства в тісному зв’язку з його економічним, політичним, соціальним і культурним життям.

Ідея університетської освіти, що зародилася в середньовіччі, пройшла шлях від панування теологічної освіти до ідеї спеціалізованого (наприклад, технічного) університету і далі – до ідеї мультиуніверситету (К. Керр, 1963). Цей шлях позначений боротьбою двох тенденцій: тенденції до переважання навчальної діяльності над дослідницькою (Дж. Ньюмен 1965) і тенденції до наукової діяльності студентів та викладачів (В. Гумбольт, К. Ясперс, 1946).

Ідеологією глобальних реформ в освітній галузі став неолібералізм, (у 60-х рр. ХХ ст.), основними принципами якого виступали: обмеження функцій держави в галузі освіти; поширення на галузь освіти ринкових механізмів конкуренції; поширення теорій соціального вибору на галузь освіти; методологічний індивідуалізм (людина як вільний, раціональний, автономний, самозацікавлений індивід); розвиток ,,нового менеджеризму’’, тобто поширення принципів та механізмів менеджменту, характерного для сфери приватного бізнесу, на соціальну сферу, зокрема на галузь освіти; роздержавлення освітньої галузі, приватизація освітніх послуг; децентралізація, революція управління освітньою системою.

Важливим є значення професійної педагогічної підготовки. Історію, теорію, основи педагогічної підготовки, структуру педагогічної освіти і курсів педагогічної підготовки висвітлено в роботах А. Барбаригі та Н. Федорова, А. Барблана, Н. Бідюк, Р. Вальтера, Г. Воронка, Д. Ганича, М. Грина, Е. Гудісона, І. Жуковського.

Питання реформування вищої освіти Великобританії розглянуто в працях Е. Вериго (E. Verigo), А. Селла (A. Sell), М. Скрівена (M. Scriven), Б. Сюзана (B. Suzanne), Дж. Тейлора (J. Tailor) та інших.

На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної історико-педагогічної літератури, монографічних праць, архівних матеріалів визначено, що вищі навчальні заклади Великобританії умовно можна поділити на три групи (за ознакою давнини заснування): найбільш давні, так звані ,,кам’яні” університети (наприклад, Оксфорд (1169 р.) і Кембрідж (1209 р.), виникнення яких пов’язане з індустріальною революцією; так звані ,,червоноцегляні” університети (наприклад, Лондонський (1836 р.), Манчестерський (1851 р.), Ліверпульський (1903 р.), Брістольський (1909 р.), Бірмінгемський (1900 р.) та ін.), що виникли після Другої світової війни та орієнтувалися на вирішення завдань післявоєнного розвитку; так звані ,,скляні’’ університети (наприклад, Ноттінгемський (1948 р.), Сассекський (1960 р.) та ін.). За своєю організаційною структурою британські університети поділяються на федеративні чи колегіальні університети (вони складаються з багатьох коледжів, що мають високий ступінь автономії) та унітарні (організовані на базі факультетів). Переважна більшість вищих навчальних закладів Великобританії фінансується з державного бюджету.

У ході дослідження встановлено, що реформи у вищій освіті (кінець 80-х – початок 90-х років ХХ століття) торкнулися перш за все вищої педагогічної освіти. Реформування системи педагогічної освіти триває на фоні внутрішніх чинників: оновлення середньої ланки освіти, розширення кола функцій учителя в школі, фундаменталізації змісту освіти та зовнішніх: тенденції зближення систем освіти в країнах Європейського Союзу створення єдиного простору, вироблення критеріїв підготовки фахівців з вищою освітою в Західній Європі, поліпшення підготовки педагогічних працівників у цілому. Тому реформи вищої освіти у Великобританії торкнулися перш за все підготовки педагогічних кадрів. Особливістю цих реформ було те, що вони передували реформам у галузі середньої освіти. Сутнісною характеристикою реформ вищої педагогічної освіти було прагнення за умови збереження національної специфіки, наблизити її до західноєвропейських стандартів.

У результаті реформи (1986 р.) уперше в історії розвитку британської педагогічної освіти була визначена кваліфікаційна характеристика випускника педагогічного ВНЗ з приведенням освіти до університетського рівня, упровадженням академічних педагогічних ступенів (бакалавр педагогіки, бакалавр мистецтв чи наук в освіті, магістр освіти), орієнтацією на підготовку вчителя широкого профілю, посиленням уваги до практичної підготовки вчителя.

Зараз існує кілька типів ступеня бакалаврів, що присуджуються у Великобританії, назва яких залежить від спеціалізації навчання. Чотири основні ступені – це бакалавр у галузі мистецтв ВА (Bachelor of Arts), бакалавр у галузі наук BSC (Bachelor of Science), бакалавр в інженерній галузі BENG (Bachelor of Engineering), бакалавр у юридичній галузі BL (Bachelor of Law). Є ще кілька ступенів бакалавра, наприклад, у медицині. Ступінь бакалавра присуджується після три- або чотирирічного навчання за спеціалізованими програмами на денному відділенні університету або коледжу. Цей ступінь дозволяє отримати посаду в середній керівній ланці приватної чи державної компанії, промислового підприємства чи відкрити приватну практику (юрист, медик). Студенти, які продовжують навчання ще на один рік (із філософських спеціальностей – на два), отримують ступінь магістра (Master Degree).

У розділі наведено основні чинники, що вплинули на напрямок, зміст та темпи реформування системи вищої освіти у Великобританії: різке збільшення студентського контингенту в усьому світі, зокрема у Великобританії; глобальна конкуренція ВНЗ за студентів та дослідницькі контракти, що призвело до загострення проблем якості навчання та зіставності програм і результатів; зростання значення інформаційних та інтерактивних технологій навчання; зростаюча міжнародна інтеграція в освітній галузі, тобто взаємозалежність, взаємна доповнюваність та взаємне зближення національних систем освіти; підвищення ролі знання в житті сучасного суспільства й, відповідно, збільшення попиту в різних галузях життєдіяльності на фахівців з вищою освітою; світова тенденція в освітній сфері щодо перетворення професійної освіти в неперервний процес, що втілилося у Великобританії в широке впровадження дистанційного навчання, індивідуальне компонування навчальних програм.

Результати дослідження процесу реформування системи вищої освіти у Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ століття показали, що його передумовами є: по-перше, подальший розвиток і поглиблення науково-технічної революції, що викликає швидкі зміни на ринку праці, виникає потреба гнучкого та динамічного реагування з боку університетів на ці зміни; по-друге, необхідність пристосування системи вищої освіти до нової економічної ситуації; по-третє, перехід розвинених країн світу (зокрема й Великобританії) до інформаційного суспільства, що призвело, крім іншого, до значного зростання кількості студентів, що, у свою чергу, вимагає нових підходів до організації вищої освіти.

У другому розділі ,,Особливості та напрямки реформування системи вищої освіти Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ століття” проаналізовано реформування системи вищої освіти країни, визначені провідні тенденції та особливості реформування системи вищої освіти у Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ ст., охарактеризовано їхню зумовленість структурними перетвореннями в системи вищої освіти, міжнародними інтеграційними процесами, розкрито правові засади, виявлено тенденції, визначені особливості реформування системи вищої освіти Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.

У розділі зазначено, що питання реформування вищої освіти у Великобританії висвітлено у працях П. Анніка (P. Annika), Р. Брауна (R. Brown), Дж. Бренана (J. Brenan), Б. Бренда (B. Brend), Р. Валтера (R. Walter), Р. Вівіана (R. Viviane) та ін.

90-ті роки ХХ століття відзначаються більш активним прагненням країн Європейського союзу (ЄС) до створення єдиного освітнього простору. У цьому зв’язку в європейських державах розробляються національні програми реформування освіти, визначаються стандарти професійного навчання студентів у ВНЗ і критерії їх підготовки, апробуються моделі багаторівневих і варіативних систем неперервної вищої освіти.

Реформи вищої школи 90-х років ХХ століття у Великобританії торкнулися всіх основних сфер університетської освіти: її масштабів, функцій, формування студентського контингенту, змісту навчальної підготовки спеціалістів, форм і методів навчання, організації навчально-виховного процесу, проведення наукових досліджень, підвищення кваліфікації випускників. Університети у Великобританії, на думку спеціалістів у галузі вищої освіти (Д. Бок, Д. Крикшанк, Д. Корригон, Б. Сміт, Д. Сканнел), у цілому зберегли традиційні для них функції: проведення наукових досліджень, здійснення навчання студентів і обслуговування суспільства. Функція обслуговування суспільства полягає в тому, що сучасні університети повинні задовольняти потреби в поширені освіти серед населення.

Метою сучасної університетської освіти у Великобританії є забезпечення широкої взаємопов’язаної й взаємозумовленої міждисциплінарної підготовки спеціалістів. Для цього в університетах Великобританії створено всі необхідні умови. Структура університетів дозволяє здійснювати гнучку організацію навчального процесу: варіювати за необхідністю навчальний матеріал, надавати студентам вибір у вивченні дисциплін, організувати комплексні наукові дослідження, тобто готувати різнобічно освічених спеціалістів за існуючими й за новими спеціальностями, виникнення яких зумовлено розвитком науки й потребами практики.

Характерними ознаками організації навчального процесу у вищій школі Великобританії є: надання студентам значної самостійності як стосовно вибору змісту навчання (існує кілька варіантів на більшості спеціалізацій), так і щодо вибору освітньої траєкторії кожного студента; фундаменталізація навчання; професійна спрямованість змісту навчальних програм; орієнтація на підготовку до науково-дослідної роботи; традиційні форми організації навчання; можливість послідовного та паралельного отримання кількох спеціальностей; наявність у вищих технічних навчальних закладах курсових програм; диференціація змісту навчання (наявність програм підготовки 2-х рівнів складності); модульне навчання. Провідними принципами діяльності університетів Великобританії в галузі технічної освіти є: високий рівень інтеграції вищих навчальних закладів з виробничими об’єднаннями; відповідність змісту навчання потребам економіки, активне впровадження найсучасніших інформаційних технологій; гнучке й варіативне навчання, можливість організації високого рівня практичної підготовки; активна реалізація нових підходів до підвищення професійної кваліфікації.

У реформі системи вищої освіти Великобританії особливе місце відводиться Відкритому Університету Об’єднаного Королівства, який був заснований у Великобританії (1969 р.). У розділі підкреслено, що Відкритий Університет є єдиним вищим навчальним закладом, що здійснює підготовку висококваліфікованих спеціалістів за формою неповного навчального дня через дистанційне навчання. Ця форма освіти стала можливою завдяки розвитку нових інформаційних технологій та мережі масових комунікацій Інтернету. Серед переваг цієї форми освіти слід назвати її демократичність (отримувати освіту може будь-хто, якщо в нього є доступ до Інтернету), урахування особистісних особливостей тих, хто навчається (кожен сам вибудовує свою освітню траєкторію, виходячи з власних інтересів, прагнень, здібностей тощо), відсутність формальних рамок навчання (тобто кожен має можливість рухатися своїми темпами залежно від власних особливостей сприйняття нової інформації). Серед недоліків можна назвати майже повне виключення з навчального процесу безпосереднього спілкування між викладачем та студентом.

У ході дослідження встановлено, що управління вищою освітою Великобританії має багатовікові традиції. Воно побудоване на демократичних принципах (розподілі влади, виборності керівних органів, гласного прийняття важливих рішень з попереднім обговоренням, постійної ротації керівництва тощо). Незважаючи на спроби уряду консерваторів обмежити права місцевого самоврядування щодо університетів, у вищій школі Великобританії залишилась значна автономія у сфері прийняття життєво важливих для неї рішень. Діє особлива система самоврядування й самоконтролю, згідно з якою важливі принципові рішення приймаються на тому рівні, на якому вони повинні виконуватися. Відмітною особливістю системи управління вищою освітою у Великобританії є відсутність офіційних органів з акредитації вищих навчальних закладів.

Однією зі стійких тенденцій в управлінні вищою освітою у Великобританії є перенесення витрат на підготовку висококваліфікованих фахівців з уряду чи платників податків на самих студентів та їхні сім’ї. Основними джерелами фінансування вищої освіти у Великобританії є гранти Центрального уряду, гранти місцевого управління освітою, гранти науково-дослідницьких рад, платня за навчання, що вноситься студентами або місцевими радами з освіти, і приватні пожертвування від добродійних чи інших організацій чи фірм. Центральним органом управління всією системою освіти у Великобританії є Міністерство освіти і науки, яке здійснює контроль за діяльністю університетів через свій Університетський фінансовий комітет (УФК засновано у 1919 році). Субсидії УФК складають понад 70 % витрат університетів. Це дає можливість уряду майже повністю контролювати діяльність університетів (і не тільки фінансову).

Проведення освітніх реформ – як у галузі змісту, так і в управлінні освітою – вважається чи не головною умовою конкурентоспроможності країн в умовах глобалізації. Хоча спектр наповнення й глибини цих реформ різний у різних країнах, однак простежуються загальні тенденції. Реформи ці стосуються як навчальних програм стандартизації й централізації тестування знань, так і управління освітою та її „інтернаціоналізації”.

Одним із основних напрямів реформування системи управління вищою освітою у Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ століття стала трансформація фінансування цієї галузі. Саме фінансування є важелем впливу на систему освіти в період реформи. Наявність різноманітних джерел фінансування дає можливість самим університетам визначити пріоритети в наукових дослідженнях і навчальній роботі. Дуже перспективною моделлю фінансування отримання вищої освіти є система грантів. У Великобританії склалася унікальна система оцінки якості освіти, головною особливістю якої є її відкритість для громадськості.

Отже, у результаті аналізу реформування системи управління вищою освітою у Великобританії з’ясовано, що відмітними ознаками цієї системи є певна децентралізація, значний ступінь автономності університетів у вирішенні багатьох питань, тісні зв’язки з промисловими організаціями і бізнесом. Управління університетами Великобританії базується на загальнодемократичних принципах.

Важливо порівняти основні цілі й завдання освітніх реформ у Великобританії та Україні. При всій несхожості стартових умов, національних особливостей систем освіти, національних менталітетів, культур, навіть географічного положення ці дві країни вирішують подібні завдання в площині реформування своїх освітніх систем. Зумовлено це тими глобальними тенденціями розвитку світової цивілізації, що тією чи іншою мірою визначають напрям і зміст процесу будь-якого сучасного реформування, зокрема й у галузі освіти.

Завдання нашого дослідження зумовлює необхідність порівняння реформ у галузі вищої освіти в Україні і Великобританії за кількома параметрами: чинники, що вплинули на необхідність проведення реформ; основна мета реформування; основні напрями реформування; основні методи, якими проводяться реформи; проміжні наслідки реформ; терміни реформування.

Наріжний камінь у підвалини освітніх реформ в Україні було закладено Законом ,,Про освіту”, Державною національною програмою ,,Освіта” (Україна ХХІ століття), яка була прийнята в червні 1991 р. Вона визначає освіту як базис розвитку всіх сфер соціального життя. Таким чином, освіта одержує високий пріоритет і підтримується відповідними організаційними механізмами і фінансовими ресурсами.

Сьогодні в Україні законодавчо затверджено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю підготовки. Стандарти, що розроблені для 80 % напрямів підготовки, містять усі вимоги до компетентності, кваліфікаційну характеристику й системи діагностики якості знань. Міністерство освіти і науки України розробило форму додатка до диплома європейського зразка – його планується видавати за бажанням студента (безкоштовно всім студентам, які завершать навчання в університеті після 2005 року). Розвиваючи Болонський процес, пропонується, крім національного диплома, видавати також міжнародний диплом єдиного для Європи зразка, який повинен визнаватися роботодавцями на європейському ринку праці. Про демократичний характер реформ в Україні свідчить розроблений механізм акредитації навчальних закладів. З його допомогою більшість прерогатив органів центрального управління передаються самим навчальним закладам (через акредитацію, яка визначає рівень автономії ВНЗ).

Дослідження засвідчило, що стратегія розвитку вищої освіти в Україні з урахуванням інтеграції до європейського освітнього простору зумовила необхідність її реформування. Те ж саме є передумовою й реформування вищої освіти у Великобританії. Основою реформування вищої освіти в Україні є: перехід до ступеневості; збільшення кількості вищих навчальних закладів; зростання контингенту студентів; удосконалення системи управління вищою освітою; багатоканальність фінансування; інтеграція вищої освіти України до європейського освітнього простору; оновлення змісту вищої освіти; відповідність рівня підготовки потребам оновленої економіки. Майже ті самі напрями декларуються і в документах, що визначають зміст реформ вищої освіти у Великобританії.

Отже, процес реформування вищої школи у Великобританії показав, що він за своєю ідеологією, напрямами, принципами, методами відповідає духу Болонського процесу, оскільки спрямований на лібералізацію ринку освітніх послуг і має на меті входження Великобританії до єдиної освітньої зони Європи. Однак існують і особливості, зумовлені історичним розвитком вищої освіти у Великобританії та політики в галузі освіти її сучасного уряду. Так, основною провідною ідеєю реформи вищої освіти у Великобританії є створення ефективної системи неперервної освіти „протягом життя”, що, у свою чергу, є однією з головних програмних засад партії лейбористів у галузі освіти.

Узагальнення результатів проведеного дослідження, дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення генезису досліджень історико-педагогічних аспектів становлення та розвитку вищої освіти Великобританії ХХ – ХХІ ст.

Аналіз історико-педагогічної літератури показує, що вища освіта у Великобританії – це система, що містить у собі навчальні заклади різного рівня та якості освіти. Вона склалася історично протягом кількох століть, завжди відображаючи конкретні соціально-історичні потреби виробничої, наукової, культурної, політичної, економічної сфер життєдіяльності суспільства Великобританії. Ідея університетської освіти, що зародилася в середньовіччі, пройшла шлях від панування теологічної освіти до ідеї спеціалізованого (наприклад, технічного) університету й далі – до ідеї мультиуніверситету. Історію розвитку вищої освіти Великобританії умовно можна поділити на три етапи: 1) період виникнення так званих ,,кам’яних” університетів (наприклад, Кембріджа та Оксфорда); 2) період виникнення так званих ,,червоноцегляних’’ університетів (наприклад, Лондонський, Манчестерський, Бірмінгемський та ін.); 3) період виникнення так званих ,,скляних” університетів (наприклад, Ноттінгемський, Сассекський та ін.).

2. Основними рисами організації навчального процесу в системі вищої освіти Великобританії є: надання великої самостійності студентам у побудові власної освітньої траєкторії (можливість вибору змісту, напряму, форм та методів отримання вищої освіти) з урахуванням їхніх здібностей, нахилів, інтересів, можливостей (фінансових, фізичних, психічних); набуття все більшої ваги дистанційної освіти як доведеної майже до абсолюту ідеї самостійності навчання; фундаменталізація навчання, професійна спрямованість змісту навчальних програм, орієнтація навчального процесу на підготовку до науково-дослідної роботи, традиційні форми організації навчання, можливість як послідовного, так і паралельного отримання кількох спеціальностей.

3. Уряди Великобританії (як консервативний, так і лейбористський) створили міцну законодавчу базу реформи освіти (,,Закон про освіту” (1986), ,,Правила про отримання педагогічної освіти’’ (1989), ,,Реформа базової підготовки вчителя” (1991), ,,Базова підготовка вчителя” (1992), ,,Закон про повну загальну, спеціальну середню та вищу освіту” (1992), ,,Ера освіти” (1998), ,,Болонська декларація” (1999), ,,Закон про вищу освіту” (2004), ,,Закон про вищу освіту” (2006). Аналіз цих документів показує, що впровадження їх у правове поле забезпечує логічність та послідовність трансформації британської освітньої системи відповідно до певної державної ідеології (ліберальної чи консервативної). Оскільки основний період реформ припав на роки перебування при владі лейбористського уряду, то й ідеологія цих реформ відповідає основним принципам неолібералізму: обмеження функцій держави в галузі освіти; поширення на галузь освіти ринкових механізмів конкуренції; поширення теорій соціального вибору на галузь освіти; методологічний індивідуалізм (людина як вільний, раціональний, автономний, самозацікавлений індивід); розвиток „нового менеджеризму”, тобто поширення принципів та механізмів менеджменту, характерного для сфери приватного бізнесу, на соціальну сферу, зокрема на галузь освіти; роздержавлення освітньої галузі, приватизація освітніх послуг; децентралізація управління освітньою системою. Курс лейбористів в освітній сфері був частиною їх загальної державної стратегії створення умов для самостійного піклування громадян про власний добробут.

4. Основними тенденціями вищої освіти у Великобританії є: історія системи вищої освіти Великобританії (як і взагалі у світі) позначена боротьбою двох тенденцій: тенденції до переважання навчальної діяльності над дослідницькою та тенденції до переважання наукової діяльності студентів і викладачів; у вищій школі Великобританії все більше простежується тенденція на збільшення уваги до педагогічної освіти, підвищення її престижності (зокрема, шляхом підготовки педагогічних працівників з університетською освітою); основними тенденціями розвитку вищої педагогічної освіти в англійських університетах в результаті реформаційного процесу стали: соціалізаторська її спрямованість, тобто відхід від педоцентристських позицій на користь концепцій, що враховують роль соціального середовища в розвитку і вихованні дитини. Ці тенденції перебувають в руслі протікання аналогічних процесів у педагогічній освіті в більшості розвинених країн світу (зокрема і в України) і відповідають загальносвітовій тенденції гуманізації освіти взагалі; чіткою тенденцією розвитку вищої освіти Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ століття, як показав аналіз, стало підвищення значення технічної освіти, перехід її в нову якість – інформаційно-технологічної освіти. Пов’язано це з глобальною тенденцією планетарного характеру – поступовим переходом людства до нової фази розвитку постіндустріального суспільства – інформаційної цивілізації; у процесі проведення реформи вищої освіти Великобританії (зокрема у сфері управління) виявилася чітка тенденція перенесення тягаря витрат на підготовку висококваліфікованих фахівців з уряду чи платників податків на самих студентів та їх сім’ї; у вищій освіті Великобританії в останні десятиліття зафіксована тенденція до все більшого залучення представників бізнесу до управління вищими навчальними закладами (наприклад, включення до університетських органів управління представників підприємств та фірм, пов’язаних зі спеціалізаціями, за якими університет здійснює підготовку фахівців).

5. Реформи вищої освіти у Великобританії торкнулися перш за все підготовки педагогічних кадрів. Особливістю цих реформ було те, що вони передували реформам у галузі середньої освіти. Сутнісною характеристикою реформ вищої педагогічної освіти було прагнення, зберігаючи національну специфіку, наблизити її до західноєвропейських стандартів; посилення впливу фундаментальної загальнонаукової освіти, з одного боку, з іншого – розширення та поглиблення професійно-педагогічної підготовки та практичної орієнтації майбутніх учителів; посилення уваги до формування в майбутніх учителів комунікативної компетентності, тобто підготовки їх до виховної роботи й до викладання певних виховних курсів. Провідними принципами діяльності університетів Великобританії в галузі технічної освіти є: високий рівень інтеграції вищих навчальних закладів з виробничими об’єднаннями; відповідність змісту навчання потребам економіки, активне впровадження найсучасніших інформаційних технологій; гнучке й варіативне навчання, можливість організації високого рівня практичної підготовки; активна реалізація нових підходів до підвищення професійної кваліфікації інженера.

6. Усе більшої ваги у фінансуванні діяльності британських університетів (як наукової, так і навчальної) набуває система грантів, які можуть надходити з різноманітних джерел як державного, так і приватного сектора (гранти Центрального уряду, гранти місцевого управління освітою, гранти науково-дослідних рад, добродійні внески приватних організацій чи осіб тощо).

7. Процес реформування вищої освіти у Великобританії має логічний, послідовний, поміркований, поступовий характер. Його основними особливостями є спрямованість на інтеграцію до європейського освітнього простору (участь у Болонському процесі); спрямованість на впровадження сучасних інформаційних технологій навчання (розвиток дистанційної освіти); намагання зберегти баланс між інноваціями та традиціями (збереження й розвиток традиційних форм та методів навчання у вищій школі).

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів багатогранної проблеми реформування системи вищої освіти Великобританії в кінці ХХ – на початку ХХІ століття. Потребують подальшого вивчення регіональні особливості управління вищою освітою в Уельсі, Шотландії, Північній Ірландії та специфіка його виховання, залежність напряму й темпів реформування від політичного спрямування уряду тощо. Крім того, значний інтерес викликає критичний аналіз шляхів інтегрування системи вищої освіти Великобританії до європейського освітнього простору.