ФОРМИРОВАНИЕ ЛОГИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ УЧАЩИХСЯ ОСНОВНОЙ ШКОЛЫ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність обраної теми; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження, окреслено методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення; окреслено етапи та експериментальну базу дослідження, наведено дані про впровадження і апробацію результатів наукового дослідження.

У першому розділі “Проблема формування логічної культури в теорії та практиці навчання” проаналізовано стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній і методичній літературі; розглянуто ряд визначень поняття “логічна культура”, “формування логічної культури”.

Аналізуючи проблему формування у учнів мислення і логічної культури в дидактиці й педагогічній психології за останні 60 років, розглянуто основні етапи її розвитку.

Перший етап (1948–1957 рр.) присвячений вирішенню питань подолання формалізму в знаннях школярів і забезпечення необхідного рівня їхнього розумового розвитку. Серед педагогів і психологів визначилася думка, що найважливішою умовою подолання формалізму в знаннях школярів і глибокого міцного засвоювання ними знань є розвиток логічного мислення у кожного учня у процесі навчання. Саме у цей період з’явилося багато педагогічних і психологічних публікацій, присвячених розвиткові логічного мислення школярів у процесі викладання окремих предметів (фізики, хімії, математики). У 1963 р. опубліковано книгу М. І. Шардакова “Мислення школяра”, яка відіграла суттєву роль у вирішенні зазначеної проблеми.

Другий етап (1957–1968 рр.) – активізована робота щодо розв’язування проблеми пізнавальної активності й самостійності учнів (Н. О. Половникова, О. М. Алексюк, М. І. Махмутов, М. І. Кругляк та ін.). В процесі пошуку шляхів підвищення ефективності уроку було визначено, що підвищення пізнавальної активності учнів можливе завдяки успішному оволодінню логічними операціями аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та прийомів розумової діяльності (Д. М. Богоявленський, Н. О. Менчинська, М. І. Махмутов, В. В. Давидов, Є. М. Кабанова-Меллер, М. Ф. Морозов, О. З. Редько та ін.).

Третій етап (1968–1975 рр.) – зусилля дидактів і методистів спрямовано на пошуки шляхів перебудови чинної дидактичної системи, яка забезпечувала б не лише міцне засвоєння знань, а й розвиток мислення і прийомів розумової діяльності у школярів. У своїх працях В. В. Давидов, З. І. Калмикова, Т. В. Кудрявцев, A. M. Матюшкін, І. С. Якиманська та інші психологи акцентували увагу на необхідності розвитку мислення школярів і формуванні у них способів і прийомів розумової діяльності.

Четвертий етап (1976–2009 рр.) – особлива актуальність і гострота таких питань, як компетентнісний підхід в організації навчання, розвитку учнів, формування їхньої культури, у тому числі й логічної. Від простого накопичування знань до формування нового способу життя, де насамперед постають розвиваючий і виховуючий компоненти змісту освіти, а саме – перехід до формування умінь осмислювати і розуміти світ, вирішувати суспільні й особисті проблеми, а це ніяк не зводиться до розв’язування суто традиційних навчальних завдань.

На сучасному етапі впровадження нових технологій навчання все більшого значення набуває необхідність спеціального вивчення і практичного застосовування сформованої логічної культури школярів.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми розвитку логічної культури учнів дав змогу виділити два шляхи формування логічної культури:

1) систематичне викладання курсу логіки в 5–9 класах з врахуванням вікових особливостей учнів (М. М. Алексєєв, Г. Д. Гетманова, Д. П. Горський); 2) викладання основ логічних знань і формування логічної культури в процесі вивчання шкільних дисциплін (Д. В. Вількеєв, О. С. Габідуллін, І. Л. Нікольська, В. Ф. Паламарчук, О. В. Бугрій, О. О. Лаврентьєва, І. В. Лов’янова, С. В. Лазаревський). Перший шлях можливий при введенні факультативних занять у навчальні плани школи. Другий шлях органічно вписується у чинний навчальний процес, якщо учні будуть оволодівати логічними формами і методами під час вивчання основ наук.

Логічну культуру в контексті даного дослідження ми розглядаємо як рівень розвитку учнів у сфері розумової діяльності. Логічна культура – це поняття, яке характеризується сформованістю логічних операцій (аналіз, синтез, рівняння, класифікація, узагальнення, серіація тощо), знанням причинно-наслідкових зв'язків у використовуванні логічних операцій для здобування нових знань; глибоким розумінням логіки матеріалу, який вивчається, знанням логічних прийомів і методів наукового мислення. Рівень сформованості логічної культури має суттєвий вплив на навчальну діяльність учнів, оскільки вони не лише здобувають знання, а й навчаються мистецтву використовувати їх, виробляють певний стиль мислення.

У дисертаційному дослідженні ми спиралися на концепцію В. Ф. Паламарчук, яка передбачає основні компоненти процесу мислення: змістовий (знання), операційний (способи діяльності) і мотиваційний (спонукання до дії) у їхніх взаємозв'язках.

На нашу думку, логічне мислення учнів також має зазначені вище основні компоненти, оскільки поняття “мислення” містить поняття “логічне мислення” (дані поняття співвідносяться один з одним, як рід з видом).

Будь-яка шкільна дисципліна, в т. ч. і природничоматематичні, має потенційну можливість для озброєння учнів технікою міркування, доказу, побудованого на основі принципів логіки. Якість знань і результативність навчального процесу багато в чому залежать від сформованості в учнів уміння оперувати науковими поняттями, формулювати положення і переконливо доводити їх, здатності чітко уявляти логічну структуру засвоюваної навчальної інформації, логічно міркувати і ухвалювати логічно обґрунтовані рішення. Наявність саме цих рис у школярів свідчить про рівень їхньої логічної культури. Логічна культура є важливою складовою у змісті розумової культури. Основними елементами логічної культури є: а) уміння конструювати та означати поняття; б) уміння класифікувати сукупність об'єктів; в) уміння формулювати гіпотезу, проводити дедуктивні міркування, складати алгоритми розв’язування задачі, уміння проводити дослідження одержаних результатів. Формування і розвиток їх з різних сторін досліджували названі вище автори.

У даному дисертаційному дослідженні розглянуто вимоги до мислення учнів при переході їх до систематичного вивчання навчальних дисциплін, зокрема, природничоматематичних наук:

1) з кожної навчальної дисципліни, в т. ч. природничоматематичного циклу, учні повинні оволодіти певною системою теоретичних понять, використовуючи їх для осмислювання матеріалу, який вивчається. Доцільно використовувати не тільки формально-логічні узагальнення, а й методи теоретичного мислення, методи наукового мислення, адаптовані до навчання у школі;

2) збільшення логіко-пізнавальних процедур: наукового пояснення, опису, передбачання тих чи інших фактів;

3) застосування гіпотетико-дедуктивної структури природничонаукових знань при логічному структуруванні навчального матеріалу та переході цієї структури в метод.

У даному дослідженні визначено рекомендації, яких мають дотримуватися учителі при викладанні дисциплін природничоматематичного циклу, що суттєво сприяють формуванню логічної культури учнів: забезпечення наступності між початковою та основною школами (Є. П. Маланюк, М. П. Маланюк, Н. М. Ляшова); подолання у навчанні обмеженості емпіричних формально-логічних узагальнень і поступовий перехід на позицію теоретичного мислення (В. В. Давидов, Г. І. Рузавін, О. І. Скафа, В. К. Фурсов, С. О. Шапоринський та ін.); логіку викладання теоретичних знань у шкільних підручниках слід узгоджувати з логікою певної науки, вона має відповідати віковим особливостям і розвиткові пізнавальних можливостей учнів (Ю. В. Ходаков – хімія; В. А. Кондаков, Д. В. Вількеєв – фізика; А. Я. Хінчин, Б. В. Гнеденко, М. Я. Віленкін, М. Я. Ігнатенко – математика, та ін.); перетворення теорії на метод (П. В. Алексєєв, Н. О. Половнікова, Д. В. Вількеєв); обов’язковою умовою розвиваючого ефекту навчання в основній школі є необхідність перетворення та адаптації до умов школи саме наукових методів і методів формальної логіки на систему способів і прийомів розумової діяльності (Є. М. Кабанова-Меллер, Н. Ф. Тализіна, П. Я. Гальперін, Б. І. Коротяєв, В. Ф. Паламарчук, О. І. Скафа та ін.).

У другому розділі “Модель формування логічної культури учнів основної школи в процесі навчання предметів природничоматематичного циклу” розглянуто дидактичні основи формування логічної культури учнів основної школи, питання управління дидактичним процесом формування логічної культури учнів основної школи під час вивчання навчальних дисциплін, зокрема природничоматематичного циклу, теоретично обґрунтовано модель процесу формування логічної культури учнів основної школи.

До дидактичних основ (сутність, структура, принципи, закономірності і т. п.), що забезпечують, на наш погляд, ефективність роботи вчителів з питань формування логічної культури підлітків, ми відносимо такі:

1. Враховування вікових особливостей мислення учнів основної школи. Необхідність і можливість формування логічної культури в учнів основної школи обумовлена не лише подальшими систематичними курсами навчальних дисциплін і психолого-педагогічними дослідженнями, в яких, зокрема, стверджується, що в цьому віці відбувається перехід від періоду “доопераціональної думки” до періоду “конкретних операцій“. Іншими словами, в цьому віці учні схильні довіряти своїй інтуїції, ніж логіці, тому формування логічної культури, на наш погляд, полягає не тільки у формуванні й розвиткові формально-логічних компонентів, що характеризують логічне мислення, а й в розвиткові прогнозування та інтуїції. Тому вважаємо, що логічна культура природним чином може бути представлена як сукупність формально-логічних і інтуїтивних компонентів. Психологи, дидакти і методисти не раз ставили питання про необхідність враховування вікових особливостей учнів при формуванні логічної грамотності й введенні в шкільний курс елементів логіки (Л. С. Виготський, М. М. Шардаков, М. М. Вахрушев, Л. Ф. Тихомирова, А. О. Нікольська та ін.). У віці 11–15 років учні усвідомлюють формальні структури дедуктивних умовиводів. Мислення учнів розвивається у єдності образних, словесно-понятійних і практичних компонентів. У підлітків розвивається здібність до конкретизації, розкриття змісту поняття у конкретних образах та уяві. Зростає значимість причинних зв’язків у мисленні учнів, але багато з них зустрічаються з суттєвими труднощами в цій справі.

2. Оптимальне логічне структурування змісту навчального матеріалу.

Закономірності співвідношення мислення і знань експериментально виявлені в працях А. В. Брушлинського, Б. І. Коротяєва, А. М. Матюшкіна, В. Ф. Паламарчук, К. М. Славської, І. С. Якиманської. Знання виконують насамперед інформативну функцію. Для успішного здійснення саме цієї функції знання повинні бути не механічним конгломератом розрізнених частин, а чіткою системою взаємопов'язаних компонентів, тобто знання повинні бути структурованими. Саме завдяки спеціальній структуризації навчального матеріалу полегшується розуміння зв'язків і відносин між фактами і явищами, на перший погляд мало пов'язаними між собою, а нерідко і не узгодженими в часі. Опанувавши науковими знаннями у їхній єдності предметної та операційної сторін, учні засвоюють і певний підхід до процесу і результатів навчально-пізнавальної діяльності. Цей підхід при цілеспрямованому формуванні його стає надбанням учнів, стилем їхнього мислення, логічною культурою.

3. Застосовування спеціальних логіко-пізнавальних завдань і задач (забезпечення змістової складової логічної культури). Для того, щоб організувати роботу учнів основної школи з формування логічної культури, доцільно використовувати спеціальні завдання, які активізують мисленнєву діяльність учнів з застосовуванням необхідних логічних форм і методів. У даному дослідженні було розроблено систему завдань для формування логічної культури: завдання для навчання учнів умінню узагальнювати знання; визначати поняття; оперувати поняттями; виконувати індуктивні й дедуктивні умовиводи; пояснювати, висловлювати і перевіряти гіпотези; виявляти логічні помилки та критично мислити.

4. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів щодо засвоєння та оперування логічними формами, умовиводами, логічними операціями (забезпечення операційної складової логічної культури). Традиційні особливості навчання, що склалися у школі, коли вчитель передає навчальну інформацію у проаналізованому і узагальненому вигляді, а учні лише запам'ятовують і потім відтворюють її, безперечно, не відповідає вимозі формування логічної культури учнів в умовах сучасної шкільної освіти. При такому навчанні учні позбавлені можливості брати активну участь у процесі пізнавання, оперуючи логічними формами і методами. Тому не випадково ряд психологів і педагогів (Т. В. Кудрявцев, О. М. Матюшкін, М. І. Махмутов, І. Я. Лернер, Н. О. Половнікова, Т. І. Шамова та ін.) запропонували ще в 60–70-х роках ХХ століття організувати процес навчання навколо завдань і проблем, а також озброювати школярів логічними способами і прийомами, необхідними для вирішення цих завдань і проблем. При розроблянні системи методів і форм роботи викладача і учнів, а також видів їхньої діяльності, направлених на розвиток логічної культури підлітків, ми виходили з виявлених типових недоліків у логічних знаннях і уміннях учнів та в роботі самих учителів.

На основі аналізу досліджень, присвячених даній проблемі, й виходячи з власного досвіду, ми прийшли до висновку, що для цілеспрямованого управління формуванням логічної культури учнів у навчанні необхідне виконання таких вимог до діяльності вчителя: у процесі формування логічної культури у підлітків учитель повинен керуватися цілісним модельним уявленням про систему логічних знань і умінь, об'єднаних поняттям “логічна культура“; систематично діагностувати рівень розвитку логічної культури школярів, застосовуючи певні діагностичні методи і критерії; виховувати у школярів стійку мотивацію їхньої навчально-пізнавальної діяльності з формування логічної культури.

В процесі викладання знань на уроці вчитель повинен розкривати учням логічну структуру цих знань, показувати, як за допомогою тих або інших логічних методів і форм розкривається логічна структура явищ, понять і законів. Під час пояснення нових понять, розкриття суті нових явищ учитель повинен застосовувати логічні методи і форми, добиваючись логічної чіткості й завершеності навчання. Необхідно гнучко поєднувати індуктивні й дедуктивні логічні шляхи пізнавання; розробляти і застосовувати спеціальну систему логічних завдань для учнів, сприяючи формуванню у них логічної культури мислення. Учитель повинен планувати логічну структуру пізнавальної діяльності учнів у процесі засвоювання ними нового навчального матеріалу, а також формувати у школярів способи і прийоми навчально-пізнавальної діяльності. Учні повинні вміти застосовувати в окремих випадках у своїй навчальній діяльності методи дослідження, специфічні для тієї чи іншої науки.

5. Застосовування методів і прийомів, які стимулюють бажання оволодівати логічною культурою (забезпечення мотиваційно-рефлексивної діяльності учнів). З метою розвитку логічної культури учнів на уроках, у т. ч. природничоматематичного циклу, залежно від віку школярів, теми уроку, застосовують різноманітні методи і прийоми. Починаючи роботу щодо формування логічної культури учнів, необхідно враховувати два важливі елементи: а) логічні методи є структурним компонентом методів навчання і уможливлюють варіативно застосовувати той або інший метод навчання; б) логічні методи вводять у структуру навчально-пізнавальної діяльності школярів як загально логічні способи і прийоми цієї діяльності. Їх спеціально відпрацьовують на уроках, поступово перетворюють на навчально-пізнавальні уміння і навички, враховуючи співвідношення логічних методів і методів навчання (Ю. К. Бабанський, М. А. Данилов, Д. В. Вількеєв, І. К. Журавльов, Б. І. Коротяєв та ін.).

Метод навчання у його загально дидактичному значенні є моделлю взаємодії учителя і учнів з метою засвоювання учнями змісту освіти. Прийоми навчання – це складові частини методу навчання. Оскільки методи навчання є реалізацією насамперед пізнавальних завдань, то вони містять логічні способи пізнавання: порівняння, аналіз і синтез, абстракція і узагальнення, індуктивні й дедуктивні висновки, аналогія і моделювання. Логічні способи пізнавання повинні бути співвіднесені із специфічними функціями методів навчання, щоб учні змогли хоч в елементарній формі оволодіти методами науки, послідовно переходячи з емпіричного рівня пізнавання на рівень теоретичний. Без ураховування цього не може бути успішної самостійної пошукової діяльності учня. У кожному методі має бути логічний шлях (індуктивний або дедуктивний), що веде до висновку синтетичного або аналітичного.