СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖУРЯДОВОГО ТА НАДНАЦІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ Автореферат

У вступі обгрунтовано наукову актуальність теми дослідження, розкрито її зв’язок з науковими програмами і планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, визначено об’єкт, предмет та хронологічні рамки дослідження, сформульовано його мету і завдання, обгрунтовано наукову новизну роботи, висвітлено методологічні засади та структуру дослідження, наведено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Концептуально-теоретична та джерельна база дослідження» - обгрунтовано концептуальні засади дослідження та категорійно-понятійний апарат, наводиться пояснення методологічних засад дослідження, огляд основних джерел і літератури, що присвячені проблематиці наднаціональної та міжурядової форм інтеграції в Європі та були використані при підготовці дослідження.

В контексті концептуально-теоретичного осмислення співвідношення міжурядового та наднаціонального інтеграційного управління ЄС в якості базових автор визначає категорії «наднаціональність» та «міжурядовість». Останні, розгядаються та аналізуються на трьох рівнях: 1) на рівні так званої великої теорії інтеграції або макро-теорії, яка намагається пояснити процес інтеграції в цілому; 2) на рівні мезо-теорії інтеграції, яка намагається пояснити конкретні аспекти функціонування ЄС, форми взаємодії основних учасників інтеграції та зосереджується безпосередньо на процесах політики; 3) в рамках концептуалізації, яка намагається охопити сутність європейської інтеграції у концептуальних термінах.

В рамках макро-теорії інтеграції проблема співвідношення наднаціональної та міжурядової інтеграції ЄС проаналізована на основі розгляду трьох основних парадигм європейської інтеграції, а саме: національної або державоцентричної, що визначає держави та їхні національні уряди в якості головних і беззаперечних акторів міжнародної інтеграції; наднаціональної, де основна увага концентрується не на державах і урядах, а на ролі та значенні наднаціональних інститутів; та змішаної або синкретичної, яка рівною мірою поєднує в собі твердження національної та наднаціональної парадигм інтеграції.

В рамках мезо-теорії інтеграції співвідношення наднаціонального та міжурядового управління розглядаються як безпосередня форма або механізм взаємодії учасників інтеграції, а саме урядів держав-членів та спільних інституцій ЄС у вигляді вироблення, прийняття та контролю за виконанням спільних інтеграційних рішень.

На концептуальному рівні автором дослідження інтерпретуються наднаціональна та міжурядова форми інтеграційного управління, здійснюється розрізнення між термінами інститут та інституція, наднаціональні, міжурядові та комунітарні інституції ЄС, політична та економічна, а також позитивна і негативна інтеграція.

Дослідження стану наукової розробки проблеми будується на основі аналізу як нормативно-правової бази ЄС, так і різного роду наукової літератури з використанням проблемного підходу, внаслідок чого дисертантом умовно виділяється сім напрямків дослідженнь, які відображають сучасний наднаціонально-міжурядовий дуалізм ЄС.

Зокрема, в ході підготовки дослідження автором використовувалися такі офіційні документи як: установчі договори ЄЕС/ЄС, регламенти, директиви і рекомендації Єврокомісії, її листування з Європарламентом і Радою міністрів, а також різноманітні «Білі книги», чисельні доповіді та думки. Дані документи мають ключове значення, оскільки їхній аналіз дає уявлення про основні тенденції у еволюції співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції, а також розвитку ЄС в цілому.

Вивчаючи авторські праці іноземних та вітчизняних дослідників європейської інтеграції, дисертант використовував проблемний підхід, який дозволив зосередити увагу на вузлових аспектах досліджуваної теми. У цьому зв’язку умовно автор виділяє такі напрямки як: 1) проблема наднаціонально-міжурядового балансу ЄС з точки зору розгляду останнього як унікальної системи управління (К. Бленк, Я. Ван Татенхов, І. Грицяк, Б. Колер-Кох, Г. Маркс, У. Сандольц, А. Стон Світ, М. Флайндерс, Л. Хугх, Ф. Шарпф); 2) розгляд наднаціонально-міжурядового балансу Євроспільноти в контексті еволюції міжінституційної взаємодії (Г. Асланян, Д. Біч, Дж. Гаррет, Л. Ентін, А. Зайцев, Х. Касім, Д. Ковриженко, Д. Котляр, А. Креппел, В. Малярчук, А. Менон, В. Міллер, Дж. Пайндер, В. Посельський, А. Сбрагія, Дж. Цебеліс, С. Шмідт, Г. Шнайдер.); 3) протиставлення міжурядового та наднаціонального підходів в рамках проблеми диференційованої інтеграції ЄС (А. Ворлег, М. Джоб, Я. Еммануілідіс, А. Коллікер, М. Сіон, А. Стаб, Е. Філіпарт); 4) наднаціонально-міжурядовий баланс в аналізі установчих договорів ЄС (М. Баун, В. Весселс, О. Гладенко, Д. Едвард, О. Їжак, О. Кресін, А. Моравчик, В. Муравйов, К. Ніколаїдіс, О. Рудік, А. Тюшка, С. Шевчук, І. Яжборовська, К. Ятаганас); 5) еволюція наднаціонально-міжурядового балансу в економічній площині інтеграції (К. Армстронг, П. Біанчі, С. Боррас, В. Будкін, Д. Бучан, К. Дайсон, М. Дудченко М. Еган, Н. Колчестер, П. Лудлов, Б. Розамонд, М. Стрежнєва, А. Філіпенко, Д. Ходсон, Ю. Шишков, К. Якобсон); 6) наднаціонально-міжурядовий баланс в політичній площині інтеграції (М. Арах, С. Божко, А. Браніцкий, Ф. Вернер, Г. Воскопулос, Д. Данілов, В. Копійка, Р. Крістофер, В. Манжола, І. Мінгазутдінов, Г. Оянен, А. Пайперс, Г. Перепелиця, Е. Регельзберг, К. Рейнольдс, Р. Рейнхарт, А. Руммель, М. Сміт, О. Хилько, Т. Шинкаренко); 7) наднаціонально-міжурядова дихотомія в контексті національних пріоритетів держав-членів (Д. Бакер, О. Громико, Д. Давлетшина, М. Келструп, К. Клоза, С. Кондратюк, Т. Коніг, Р. Кривонос, В. Крушинський, Г. Ларсен, Ф. Ларсен, Е. Тілеман, Д. Хін, Н. Яковенко).

У другому розділі – «Становлення міжурядової та наднаціональної форм управління в європейських інтеграційних процесах» – автор дослідження зосереджує увагу на таких аспектах як аналіз основних зовнішніх та внутрішніх чинників, що сприяли становленню наднаціональної та міжурядової форм управління у повоєнній Європі, з’ясуванню сутності та природи співвідношення наднаціонального та міжурядового інтеграційного управління в рамках ЄЕС 1950-х – 1980-х років, визначенні основних суб’єктів інтеграційного управління та їхнього впливу на інтеграційні процеси в Європі загалом.

В контексті з’ясування та аналізу основних факторів, що сприяли становленню наднаціональної й міжурядової форм управління ЄЕС, автор вирізняє дві групи чинників – економічні та політичні, які розглядаються одночасно на трьох рівнях системи міжнародних відносин: державному, регіональному та глобальному. В якості вагомого чинника виділяється загальноісторичний цивілізаційний чинник, як вираз різної природи політичної та економічної форм суспільної організації західноєвропейських країн і, відповідно, ключовий фактор різного характеру становлення наднаціонального та міжурядового управління в контексті економічної та політичної інтеграції в Західній Європі.

В якості внутрішніх чинників, що визначали співвідношення наднаціональної та міжурядової форм інтеграції ЄЕС, у розділі досліджуються конкретні інтеграційні проблеми економічного (економічна розруха у повоєнній Європі, прагнення держав до економічного співробітництва та усунення політики протекціонізму, наявність спільного досвіду економічної взаємодії в рамках ЄОВС і БЕНІЛЮКС) та політичного (розрізненість зовнішньополітичних векторів, інтересів та очікувань західноєвропейських держав, різний політичний статус та потенціал держав) характеру, а також вплив основних суб’єктів інтеграції у період 1950-х – 1980-х років. Зокрема, боротьба акторів навколо розвитку наднаціонального та міжурядового управління розглядається на двох рівнях: загальному, що відображає співвідношення впливу на процес інтеграції одночасно національних урядів та наднаціональних інституцій; виключно міждержавному, що характеризує співвідношення впливів між державами-членами, які є прихильниками міжурядового або наднаціонального управління.

З метою з’ясування практичного виразу співвідношення наднаціонального та міжурядового інтеграційного управління в ЄЕС 1950-х – 1980-х років, автор виділяє три умовні виміри інтеграції: 1) інституційний, як сукупність та взаємодію основних інституцій ЄЕС; 2) галузевий, як сукупність різних інтеграційних секторів та галузей; 3) міжрівневий, як сукупність комунітарного та національного рівнів інтеграції.

В контексті інституційного виміру досліджуються особливості формування, принципи функціонування та межі компетенцій основних інституцій Співтовариства (КЄС, РЄС, ЄП, ЄР), в тому числі і щодо питання вироблення і реформування установчих договорів Спільноти. Доводиться мінливість балансу сил між наднаціональними (КЄС та ЄП) і міжурядовими (РЄС та ЄР) інституціями, що визначало мінливість співвідношення наднаціонального та міжурядового управління ЄЕС в цілому.

В межах галузевого виміру співідношення наднаціонального та міжурядового управління досліджується через призму «позитивної» і «негативної» інтеграції, а також ступеню залучення в інтеграційній процес інституцій ЄЕС.

В рамках міжрівневого виміру аналізується проблема розподілу компетенцій між Співтовариством та його державами-членами, доводиться провідна роль останніх та міжурядової форми управління порівняно з наднаціональною.

У третьому розділі – «Трансформація інтеграційного управління в контексті поглиблення та розширення ЄС» – досліджуються процеси зміни основних чинників, що визначали співвідношення між наднаціональною та міжурядовою формою управління Євроспільноти, трансформація практичних підходів та методів інтеграційного управління в рамках галузевого виміру європейської інтеграції, процеси реорганізації міжрівневого співвідношення наднаціонального та міжурядового управління, проекти і реалізація інституційного реформування ЄС, а також зміни у співвідношенні наднаціональних та міжурядових пріоритетів держав-членів ЄС у період 1992 – 2007 років.

В контексті аналізу основних чинників, що впливали на міжурядово-наднаціональну конструкцію ЄС, як і у попередньому розділі, розглядаються зовнішні та внутрішні, а також економічні та політичні чинники. Серед основних зовнішніх політичних чинників автор виділяє наслідки розпаду біполярної системи міжнародних відносин, а саме дезінтеграцію СРСР, нову роль у світі США, а також новий формат відносин ЄС з країнами Центральної та Східної Європи. В якості основних внутрішніх факторів визначаються зростаюча недосконалість інституційної системи та брак демократичного розвитку ЄС.

В економічній площині інтеграції в контексті впливу зовнішніх чинників розглядаються процеси глобалізації, в якості внутрішніх чинників досліджується ступінь впливу на наднаціонально-міжурядову архітектуру ЄС асиметрій соціально-економічної інтеграції, а також реалізація проекту ЄВС.

В якості окремого внутрішньоінтеграційного чинника автор дисертації розглядає зміну позицій держав-членів ЄС щодо пріоритетності наднаціональної та міжурядової форм управління. Зокрема, визначальною рисою розтановки сил щодо пріоритетності міжурядових або наднаціональних механізмів євроінтеграції в період 1991 – 2000-х років став процес суттєвої трансформації попередньої конфігурації національних пріоритетів держав-членів ЄС. Результатом цього на початку 2000-х років стало збільшення варіацій загальних бачень та підходів держав-членів щодо майбутньої архітектури ЄС порівняно з початком 1990-х років. Визначальними в контексті такої трансформації стали два взаємопов’язані фактори: фактор поглиблення інтеграції в рамках ЄС та фактор розширення Євросоюзу.

В контексті галузевої інтеграції дисертантом доводиться теза про одночасне посилення та розширення сфери застосування наднаціональної та міжурядової форм управління ЄС в економічній та політичній площинах інтеграції. В цьому контексті зміцнення наднаціонального управління відбувається за рахунок практичної реалізації проекту ЄВС в рамках економічної інтеграції, а також за рахунок реалізації концепції «гнучкої інтеграції», що передбачає можливість поглибленого співробітництва з елементами наднаціонального управління – в політичній площині інтеграції. Разом з тим, міжурядове управління ЄС зміцнюється за рахунок запровадження в рамках спільного економічного союзу ЄС нового методу інтеграції – «відкритого методу координації», який передбачає переважно міжурядові механізми вироблення та прийняття рішень на рівні Ради міністрів та Євроради з відсутністю наднаціонального контролю за виконанням відповідних рішень з боку Єврокомісії та Євросуду.

В рамках міжрівневого виміру дисертантом аналізується значення запровадженого Маастрихтським та реформованого Амстердамким договорами ЄС принципу субсідіарності щодо зміни співвідношення наднаціональної та міжурядової форм управління. Автор доводить розмитий зміст зазначеного принципу, як такий, що реально не впливає на зміну співвідношення компетенцій ЄС та його держав-членів. Слабкою стороною принципу субсідіарності є також і його недостатнє врахування інтересів субнаціональних акторів інтеграції. Разом з тим, в розділі аналізується вплив безпосереднього розподілу компетенцій між ЄС та державами-членами, який було досягнуто внаслідок запровадження економічного та валютного союзів ЄС, а також закріпленого в його останніх установчих проектах – Конституційному та Лісабонському договорах.

В межах міжінституційного виміру вивчаються інтеграційні проекти і підходи щодо кардинального реформування інституційної системи ЄС починаючи з 2000-х років, а саме наміри відійти від традиційного методу співтовариства до нової системи чіткого розподілу на законодавчу та виконавчу влади Спільноти. В цьому контексті автор доводить, що Ніццький, Конституційний та Лісабонський договори ЄС, тим не менш, позначилися: 1) відсутністю кардинального трансформування інституційної системи ЄС відповідно до якої законодавчо-виконавчий механізм прийняття рішень на рівні Єврокомісії та Ради міністрів залишився незмінним; 2) досягненням нових інтеграційних компромісів, внаслідок яких інституційна система реформованого ЄС продовжувала базуватися на одночасному поєднанні наднаціональних та міжурядових механізмів інтеграції. Перший з них знайшов вираз в одночасному зміцненні статусу міжурядової Євроради та наднаціональної Єврокомісії, а також встановленні нового паритету, що є подібним до класичного врівноваження між Єврокомісією та Радою міністрів. Інший компроміс між наднаціональними та міжурядовими механізмами інтеграції зберігав «подвійний законодавчий ключ» на рівні Ради міністрів та Європарламенту.

В якості окремого аспекту наднаціонального та міжурядового управління в рамках інституційної системи ЄС розглядається вплив інституцій, а також інституцій та урядів держав-членів на процедуру перегляду установчих договорів ЄС. В цьому розрізі автор доводить: 1) посилення ролі наднаціональних інституцій порівняно з міжурядовими внаслідок запровадження конвенційного методу з вироблення установчих договорів ЄС; 2) збереження провідної ролі урядів та міжурядових механізмів у схваленні та прийнятті нових установчих договорів ЄС.