ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІДНОСИН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА США В ПОСТБІПОЛЯРНИЙ ПЕРІОД Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначаються мета та завдання, об‘єкт і предмет дослідження, наукова новизна та практичне значення дисертації.

У першому розділі – “Концептуально-методологічна та джерельно-документальна база дослідження” - розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу дослідження та здійснено класифікацію та критичний аналіз основних джерел, використаних при проведенні дослідження.

Ключовою для дисертаційного дослідження була концепція трансатлантичних відносин, за допомогою якої характеризується весь комплекс зв‘язків між США та Європейським Союзом. Загалом, автор виокремлює два основних трактування терміну “трансатлантичні відносини”: широке, відповідно до якого мова йде про весь комплекс політичних, військово-політичних, економічних, культурних та соціальних зв‘язків по обидві сторони Атлантичного океану як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівні (НАТО, ОБСЄ, ЄС, ОЕСР, СОТ, ООН), та, виходячи з офіційної термінології ЄС та США, вузьке, яке стосується інституціолізованих зв‘язків між США і країнами-членами ЄС та ЄС, в цілому.

При дослідженні природи трансатлантичних відносин автором використано теоретичні положення неолібералізму, оскільки це дає змогу відійти від традиційного сприйняття відносин між двома центрами сили та надає можливість вийти за рамки вузьких “національних інтересів”, оскільки досліджуються не класичні відносини між державами, а відносини між державою та унікальним інтеграційним об‘єднанням, що може розглядатися в контексті формування постмодерністського суспільства. Важливою концептуальною особливістю роботи є те, що трансатлантичні відносини розглядаються без детального аналізу двосторонніх відносин США з окремими країнами-членами ЄС. Такий підхід передбачає наявність спільних зовнішньополітичних інтересів ЄС, які не можуть бути зведені лише до суми інтересів країн-членів.

В процесі дослідження відносин США та ЄС автором проводиться дослідження таких категорій теорії міжнародних відносин як “міжнародне співробітництво”, “партнерство”, “стратегічне партнерство”, “асиметричні відносини”. Автор виходить з того, що феномен співробітництва США та ЄС можна пояснити саме за допомогою неоліберального підходу, оскільки характер трансатлантичних відносин виходить за рамки егоїстичного опікування власного виживання в анархічній системі, враховані мають бути як наявність спільних інтересів, так й ідентичність базових цінностей, заснованих на принципах ринкової економіки та ліберально-демократичних цінностях. В той же час партнерські відносини не означають відсутності в них конфліктних проявів, але рівень відносин виключає застосування насильницьких засобів, поширення конфлікту з однієї сфери на іншу, а результатом розбіжностей завжди є компроміс.

Одним з найважливіших критеріїв визначення стратегічного партнерства у трансатлантичних відносинах є взаємозалежність. Саме використання теорії взаємозалежності дозволило авторові зрозуміти низький ступінь традиційного егоїзму та значний вплив спільної ідентичності та систем цінностей на динаміку трансатлантичних відносин. В той же час взаємозалежність США та ЄС не є симетричною. Асиметричними в класичному розумінні трансатлантичні відносини були в перші десятиліття існування біполярної системи, коли жорстке блокове протистояння спонукало Західну Європу до визнання гегемонії США та дотримання жорсткої дисципліни всередині блоку.

Огляд літератури дає підстави констатувати, що проблема трансатлантичних відносин, в їх широкому розумінні, традиційно займає одне з провідних місць у наукових дослідженнях американських та європейських вчених та ряду російських та українських дослідників. З іншого боку, постбіполярний період характеризується посиленням ролі ЄС у системі відносин США-Західна Європа. І хоча протягом останнього десятиліття починають з‘являтися дослідження, в яких робиться спроба проаналізувати окремі аспекти відносин між США та ЄС, відчутним залишається брак комплексних досліджень, особливо в російській та українській історіографії, присвячених цій проблематиці. Все це створило передумови для проведення автором комплексного системного дослідження трансформації відносин США та ЄС в постбіполярний період.

Документальну базу дослідження складає широке коло джерел, частина з яких вводиться у науковий обіг вперше: документи та матеріали органів державної влади США (Білий дім, Конгрес США, Міністерство оборони США, Офіс Представника США з питань торгівлі); документи та матеріали Європейського Союзу (основоположні документи ЄС, документи та матеріали, розроблені основними інституціями ЄС: Європейська Комісія, Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада міністрів, Європейський Центральний Банк тощо); двосторонні документи США та ЄС; виступи державних діячів США та ЄС; документи міжнародних організацій (НАТО, ЗЄС, СОТ, Світовий банк); довідково-статистичні матеріали, видані Світовою організацією торгівлі, Європейським оборонним агентством, Євростатом, Лондонським міжнародним інститутом стратегічних досліджень тощо.

Джерельну базу дослідження можна умовно поділити на дві групи робіт: концептуально-теоретичні дослідження, що пояснюють основу трансатлантичного співробітництва та його характер, та більш чисельну групу досліджень, що містять прикладний характер. Досліджуючи феномен співробітництва США та ЄС, унікального, порівняно із їх співпрацею з іншими міжнародними акторами, автор користувався напрацюваннями та теоретичними положеннями сучасного неолібералізму, зокрема працями таких авторів, як Дж.Най, Р.Кохейн, А.Стейн, А.Бронстоун, що дозволяє, з одного боку, дослідити відносини між державою та інтеграційним об‘єднанням, з іншого, проаналізувати феномен взаємозалежності двох акторів в політичній та економічній сферах. В процесі дослідження природи та характеру трансатлантичних відносин, що, з одного боку, можуть розглядатися в контексті “стратегічного партнерства”, з іншого, є асиметричними за своєю суттю, автором використано ряд робіт українських дослідників, зокрема колективну працю українських та канадських дослідників під редакцією Г.М.Перепелиці та О.М.Субтельного, монографію І.І.Жовкви.

Дослідження відносин ЄС та США неможливе без розуміння природи цих акторів, тому окрему групу джерел становлять роботи, присвячені аналізу еволюції зовнішньої політики США в постбіполярний період та процесу становлення ЄС як єдиного центру сили та перспектив формування та реалізації єдиного зовнішньополітичного підходу щодо третіх країн, в тому числі і США. Концептуально-теоретичні основи американської зовнішньої політики та її європейської складової, їх трансформація під впливом системного чинника розглядаються в роботах Зб.Бжезинського, Г.Кіссінджера, Дж.Ная, Дж.Фостера, І.Валлерстайна, Р.Роузкранца, К.Волтса, європейських дослідників Н.Гнесотто, Г.Веттіга. Природа ЄС, як цивільного центру сили, процеси формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки досліджуються в роботах європейських дослідників Ф.Дюшена, Ш.Бретертон, Дж. Воглера, С.Нутталя, де Шуттіт де Терварена, Г.Едвардса.

Окрему групу джерел становлять роботи, присвячені загальному аналізу стану та перспектив трансатлантичних відносин, зокрема монографії російського вченого М.А.Троїцького та запропонована ним концепція “програмуючого партнерства” у євроатлантичній стратегії США, аналітична робота дослідницької групи у складі Дж.Гудбі, П.Бувальда та Д.В.Треніна з їх трьохполюсною концепцією “розширеної європейської системи”, Е.Гарднера, К.Фізерстоуна та Р.Гінзберга, П.Вінан та Е.Філіпара, роботи Є.Є. Камінського, присвячені аналізу витоків та етапів розвитку трансатлантичного партнерства, що дозволяє заявляти про формування трансатлантичної цивілізації.

Причини та наслідки посилення відцентрових тенденцій у стосунках США та ЄС протягом останніх років знайшли своє відображення в роботах таких представників американських та європейських наукових кіл, як С.Хоффман, Н.Гнесотто, С.Волт, Р.Каган, Ф.Гордон, І.Даалдер, Ф.Бурвель, в працях російських та українських дослідників (О.С.Кузнєцова, В.Л.Іноземцев, А.С.Гальчинський, А.Кощенко).

Проблемі еволюції концептуально-теоретичних основ американської зовнішньої політики, її європейської складової, розбіжностям в системі трансатлантичного партнерства в постбіполярний період присвячені роботи російських вчених-міжнародників, в тому числі із Інституту США і Канади РАН: А.І.Уткіна, Ю.П.Давидова, С.М.Рогова, Т.А.Шаклеїної. Безумовним є внесок української школи в дослідження зазначеної проблематики, зокрема таких наукових центрів, як Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, Інститут стратегічних досліджень, Донецький національний університет, Одеський національний університет імені І.І.Мечникова. Так, в процесі підготовки роботи автором були опрацьовані дослідження, проведені С.І. Аппатовим, І.М.Ковалем, В.А.Дубовиком, Є.Є.Камінським, А.В.Дашкевичем, Б.І.Канцеляруком, Ю.Б.Гончар, Д.В.Скляренком, О.І.Їжаком, І.А.Храбаном, С.В.Толстовим.

У другому розділі – “Еволюція взаємин ЄС та США в системі міжнародних та трансатлантичних відносин в постбіполярний період” - розглянуто основні тенденції розвитку відносин США та ЄС в постбіполярний період та питання формування договірно-правових та інституційних механізмів співробітництва США та ЄС, проведено аналіз співвідношення сил та процесу прийняття рішень в трансатлантичних відносинах.

Автором запропоновано ряд чинників, що визначають трансатлантичні відносини в постбіполярний період: трансформація системи міжнародних відносин, розвиток європейських інтеграційних процесів та взаємопов‘язані процеси глобалізації та регіоналізації міжнародних відносин. Вирішальним чинником для еволюції трансатлантичних зв‘язків, що формувалися в період блокового протистояння, стала зміна характеристик системи міжнародних відносин. Зміни у системі міжнародних відносин знайшли відображення у наступних тенденціях трансатлантичних відносин: 1) перепозиціонування трансатлантичних партнерів в системі міжнародних та трансатлантичних відносин, що призвело до еволюції зовнішньополітичних стратегій сторін; 2)розходження у позиціях щодо стратегії поведінки на міжнародній арені (стратегія багатосторонності та активної співпраці з іншими учасниками міжнародної системи у випадку ЄС та хитання між унілетералізмом та мультилетералізмом у зовнішній політиці США); 3) зменшення ролі європейського регіону у зовнішній політиці США, що пов‘язано із зменшенням рівня загроз в Європі та зростанням викликів та інтересів Вашингтона в інших регіонах.

В той же час, попри посилення відцентрових тенденцій у трансатлантичних відносинах в постбіполярний період, автор відзначає наступні чинники, що пояснюють унікальність трансатлантичного партнерства та стратегічну залежність сторін одна від одної: подібність форм політичної організації Нового та Старого Світу, зростаюча економічна взаємозалежність США та ЄС, спільна геополітична група інтересів, військово-політична взаємозалежність як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівні, в першу чергу, через структури НАТО.

Другим чинником, що визначає трансатлантичні відносини в постбіполярний період, є розвиток європейських інтеграційних процесів та зміна ролі ЄС у світі, що частково спричинено структурними змінами в системі міжнародних відносин, частково - логікою внутрішнього розвитку інтеграційного об’єднання. Головними передумовами посилення ролі ЄС в міжнародній та трансатлантичній системах, є формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки та становлення економічного та валютного союзу ЄС. В той же час автором доведено, що саме сутність природи ЄС (“цивільний центр сили”) робить його вразливим у відносинах із США.

Іншим чинником, що визначає розвиток трансатлантичних відносин в 90-ті рр. ХХ ст. є взаємопов’язані процеси глобалізації та, водночас, регіоналізації політичних та економічних відносин. З одного боку, глобалізація призводить до посилення взаємозалежності між США та ЄС, оскільки глобальна економіка потребує економічної лібералізації та більшої відкритості економік сторін. З іншого боку, розвиток власних регіональних інтеграційних об‘єднань призводить до зіткнення інтересів сторін, прикладом чого може бути загострення протиріч на двосторонньому та багатосторонньому рівнях (в рамках ГАТТ та СОТ), зростання кількості торговельних війн між США та ЄС.

При проведенні аналізу інституційних рамок співробітництва США та ЄС, що почали формуватися із прийняттям в 1990 р. Трансатлантичної декларації, автор враховує вплив внутрішньополітичних чинників та особливостей механізмів прийняття зовнішньополітичних рішень США та ЄС. Так, об‘єктивний аналіз свідчить про складність для європейців, порівняно із США, приймати стратегічні рішення, оскільки силовий потенціал ЄС не є централізованим, а міждержавний підхід у прийнятті рішень в рамках другої та третьої опор ЄС послаблює можливості формування спільних позицій. Саме це робить американське втручання більш ефективним, в першу чергу, через механізми двосторонніх відносин з країнами-членами ЄС. В цьому плані розширення кількості членів ЄС є вигідним для США, оскільки підсилює його шанси впливати на прийняття рішень зсередини. Важливе значення для дослідження трансатлантичних відносин має і проведений автором аналіз особливостей формування американського зовнішньополітичного механізму та впливу на нього внутрішньої політики. Аналізуючи внутрішньополітичні тенденції в США, автор виділяє наступні особливості: по-перше, відмінність у підходах до співробітництва з європейськими союзниками демократичної та республіканської адміністрацій, по-друге, опосередкований вплив Конгресу США на відносини із ЄС, який, здебільшого, є негативним через поширену практику прийняття екстериторіального законодавства.

Третій розділ – “Співробітництво ЄС та США в політичній та безпековій сферах” - присвячено дослідженню сучасного стану та перспектив політичних відносин ЄС та США в постбіполярний період, аналізу чинників, що негативно впливають на політичні відносини США та ЄС, дослідженню впливу європейської оборонної інтеграції на безпекову сферу трансатлантичних відносин. Автором зроблена спроба вирішити наступні завдання: визначити особливості моделі політичних відносин США та ЄС та головні перешкоди на шляху до ефективного партнерства та проаналізувати вплив політичної уніфікації ЄС на еволюцію трансатлантичних відносин.

Важливим чинником, що дає можливість зрозуміти характер відносин США та ЄС в постбіполярний період, є взаємозалежність двох акторів в економічній та політичній сферах, що, в результаті, призводить до кооперативної моделі взаємовідносин, ефективність якої унікальна порівняно з моделями співробітництва США та ЄС з іншими акторами міжнародної системи. Причиною цього, крім спільної системи цінностей, культурної та історичної спадщини, є існування головних умов, необхідних для ефективного співробітництва - спільність цілей, взаємовигідний характер співробітництва та існування інституційних рамок та комунікаційних зв‘язків між партнерами. В постбіполярний період важливими залишаються спільність цілей та інтересів партнерів, як то: необхідність збереження норм та принципів функціонування системи міжнародних відносин, заснованої на цінностях західної демократії та ринкової економіки, єдність у визначенні зовнішніх загроз – тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, регіональні конфлікти.

Автор розглядає трансатлантичні відносини як необхідну для США передумову збереження глобального лідерства та зменшення тягаря “наддержавності”, для європейців партнерство із США залишається найоптимальнішою формою захисту власних інтересів, особливо у безпекових питаннях. Автор проводить порівняльний аналіз стратегій США та ЄС як на регіональному рівні (регіон Центрально-Східної Європи, пострадянський простір, в тому числі і ставлення до інтеграційних процесів в регіоні), так і на глобальному рівні (проблема ефективності застосування санкцій та військової сили, політика щодо країн-паріїв). На цих прикладах автор доходить до висновку, що співробітництво не означає відсутності проявів конкурентної моделі взаємодії акторів у міжнародній системі, що пояснюється рядом тенденцій. Першою є різне сприйняття свого місця та ролі в світі, що витікає із статусу наддержави США та статусу регіонального центру сили ЄС. Це спричиняє різницю у визначенні стратегічних інтересів та пріоритетів. Другою є відмінність підходів щодо форм співпраці з іншими міжнародними акторами: якщо США надають перевагу одностороннім діям, для ЄС основним зовнішньополітичним інструментом є багатосторонні ініціативи та інститути. Третьою є відмінність у підходах до вирішення міжнародних та інтернаціоналізованих конфліктів: США активно застосовують інструменти військового примусу, Європейський Союз надає перевагу використанню економічних та політичних інструментів.

Окрема увага в роботі приділяється проблемам трансатлантичної співпраці у сфері безпеки. Попри важливість збереження НАТО як основного форуму та реформування організації з метою її пристосування до нових геополітичних реалій, все визначальнішим стає вплив власне європейських інтеграційних проектів у військово-політичній сфері.

Ставлення США до європейської оборонної інтеграції залишається традиційно подвійним: в цілому, змушена толерантність та, водночас, різке неприйняття окремих заходів європейців, що можуть мати негативні наслідки для “атлантичної солідарності”. З одного боку, прагнення Вашингтона полегшити “тягар лідерства” спонукає до підтримки цього процесу. Активно заохочується і залучення ряду європейських атлантистів, в першу чергу, Великобританії, до спільної європейської політики безпеки та оборони, як контрзахід проти невигідного для американських інтересів розвитку подій. З іншого боку, зміцнення європейських оборонних можливостей розглядається в контексті збереження НАТО як дієвого союзу.

Автор розглядає декілька сценаріїв розвитку подій: розвиток європейських проектів зі збереженням зв‘язку із НАТО як основи трансатлантичного партнерства, створення автономних від НАТО проектів, на кшталт європейської армії, що матиме негативні наслідки для інтересів США в Європі та майбутнього НАТО. Автор вважає найбільш вірогідним розвиток першого сценарію, виходячи з наступних причини: непропорційність витрат на оборону з боку країн-членів ЄС та США; міждержавний підхід у функціонуванні цієї ініціативи та відсутність єдності у самому Союзу через позицію нейтральних країн та атлантистів; відсутність необхідних у ЄС ресурсів та оперативних можливостей та залежність від НАТО у питаннях проведення широкомасштабних операцій (планування, транспортна авіація, супутникове спостереження тощо).

Окремо розглядається проблема розподілу повноважень між двома організаціями, яку автор досліджує на просторовому рівні (ЄС опікується європейськими справами, в той час як НАТО – операціями в інших регіонах) та функціональному: розподіл повноважень у “важких” та “м‘яких” питаннях безпеки (проведення військових операцій залишається за НАТО, миротворчих та гуманітарних – за ЄС). Проте в практичній площині розподіл повноважень за таким принципом здається авторові неможливим, а отже неминучим є дублювання функцій НАТО та ЄС.

У четвертому розділі – “Торговельно-економічне співробітництво ЄС та США” - досліджуються економічні зв‘язки між США та ЄС як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівні (СОТ) та вплив цих відносин на систему міжнародних економічних відносин, в цілому.

На відміну від політичних контактів, формалізація яких приходиться на 90-ті рр., економічне співробітництво між США та ЄС є традиційним для трансатлантичних відносин. Саме економічна інтеграція надала ЄС ознаки міжнародної суб‘єктності та призвела до кардинальних змін у світовому господарстві: падіння лідерства США та переходу до трьохполюсної системи міжнародних економічних відносин (США-ЄЕС-Японія). Проте автор дотримується точки зору, що в біполярний період економічні стосунки виступали у підпорядкованій політичним відносинам ролі: економічні розбіжності відступали на другий план в умовах протистояння з радянським блоком. Зміни у міжнародній системі в 90-ті рр. зменшили необхідність уникнення розбіжностей, що, в свою чергу, призвело до загострення конкуренції у торговельно-економічних відносинах.

Відбулися і серйозні зміни у балансі сил в міжнародній економічній системі, оскільки інтеграційні процеси розширюють характер відносин у трикутнику США-ЄС-Японія, перетворюючи його у взаємодію трьох регіональних суперблоків (західноєвропейського, північноамериканського та азійсько-тихоокеанського). Проте саме економічна співпраця США та ЄС є вирішальною у трансформації системи міжнародних економічних відносин.

Автор розглядає декілька індикаторів впливу транснаціоналізації світової економіки на відносини США-ЄС та посилення їхньої взаємозалежності: торговельно-економічне партнерство, показники взаємних інвестиції та взаємопроникнення та власність на ринках партнера. В той же час аналізуються і основні виклики, що постають перед трансатлантичними відносинами, зокрема відмінність економічних та соціальних моделей (процеси диверсифікації капіталізму та співіснування європейської моделі держави загального добробуту та державного регулювання та ліберальної американської моделі), регіоналізація міжнародних економічних відносин та наслідки введення євро для трансатлантичних відносин та світової економіки, загалом.

Так, безумовним викликом для трансатлантичного партнерства є регіоналізація міжнародних економічних відносин. Проявом більшої свободи економічної політики в постбіполярний період є розширення контактів США та ЄС з третіми країнам, а, отже, і зростання конкуренції з приводу встановлення відносин з третіми країнами через систему двосторонніх та багатосторонніх ініціатив. На прикладі співвідношення двосторонніх ініціатив щодо пожвавлення трансатлантичного економічного партнерства та участі в інших інтеграційних проектах, автор розглядає ймовірність втрати зацікавленості у двосторонніх економічних відносинах та посилення протекціоністських заходів із неминучими негативними наслідками для світової економіки.

Наслідки формування економічного та валютного союзу (ЕВС) та введення єдиної європейської валюти для трансатлантичних відносин та системи міжнародних валютно-кредитних відносин розглядаються автором у трьох сферах: політичній, економічній та інституційній (проблема реформування міжнародних фінансових установ).