СИСТЕМА БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В РЕГІОНІ БАЛТІЙСЬКОГО МОРЯ В 1990-Х РОКАХ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність проведення дослідження, викладено його зв’язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету дисертаційної роботи та її завдання, визначено об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, обґрунтовано наукову новизну роботи, показано її практичне та теоретичне значення, надано відомості про апробацію результатів дисертації та структуру роботи.

У першому розділі „Концептуально-теоретична та джерельно-документальна база дослідження” подано аналіз основних концептуальних підходів до вивчення регіональних систем безпеки, визначено методологічну основу дослідження і розглянуто стан наукової розробки проблеми.

У дослідженні автор намагався довести гіпотезу, суть якої полягала в тому, що після закінчення холодної війни в регіоні Балтійського моря відбувається становлення системи безпеки і співробітництва як сукупності міжнародних відносин у сфері безпеки між державами регіону. Система безпеки і співробітництва характеризується наявністю особливого, притаманного їй регіонального порядку як набору механізмів забезпечення міжнародної безпеки.

Автор розглядав міжнародну безпеку як характеристику міжнародних відносин, що включає в себе такі показники, як стабільність розвитку, відсутність прямих чи прихованих зовнішніх загроз і здатність держав чи колективних міжнародних інституцій ефективно їм протидіяти, а також забезпечення суверенітету і незалежності всіх держав.

В авторському тлумаченні, система є розумовим уявленням, що може допомогти описати, пояснити або передбачити явища світової політики і міжнародних відносин. Система безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря розглядається автором як відносно самостійна підсистема міжнародних відносин. Автор вбачає, таким чином, у підсистемі два аспекти: підсистемний, відносно локалізований, виражений у досить високому ступені розвитку внутрішньопідсистемних відносин у регіоні Балтійського моря, і загальносистемний, що проявляється в тісному зв’язку і переплетінні підсистемних відносин із відносинами загальносистемними європейського і глобального рівнів.

Автор дисертаційного дослідження під час виявлення передумов і факторів формування системи безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря виділив три рівні аналізу – системний, регіональний і національний. В авторському розумінні, передумова – це сприятливе середовище для становлення системи безпеки і співробітництва; фактор – рушійна сила формування системи безпеки і співробітництва.

Кожна регіональна система безпеки характеризується наявністю в ній особливого регіонального порядку як сукупності механізмів забезпечення безпеки. На думку автора дослідження, такі механізми можуть бути концептуалізовані в ряді теоретичних конструкцій регіональних структур безпеки, як-от: колективна оборона, колективна безпека, загальна безпека, кооперативна безпека, режим безпеки, спільнота безпеки тощо.

На думку автора дисертаційного дослідження, регіон Балтійського моря становить сьогодні систему безпеки і співробітництва, що утворена на основі загроз безпеці, спільних для всіх дев’яти держав регіону (Швеції, Данії, Фінляндії, ФРН, Польщі, Естонії, Латвії, Литви і Росії).

Проблема трансформації міжнародних відносин в регіоні Балтійського моря в постбіполярний період стає предметом все більшої кількості наукових досліджень. Особлива увага відводиться проблемам безпеки регіону Балтійського моря після закінчення холодної війни.

З огляду на незавершеність постбіполярних змін, вчені займаються переважно аналізом поточних подій, роблячи проміжні висновки і висуваючи обережні припущення. Цим пояснюється той факт, що серед великої кількості опублікованих досліджень превалюють не грунтовні монографії, а матеріали круглих столів, наукових конференцій і симпозіумів, дискусійні і робочі (підготовчі) досолідження. Серед монографій за чисельністю переважають не індивідуальні, а колективні праці. Зазвичай індивідуальні дослідження присвячено якійсь окремій країні або групі країн, а не регіону загалом. Так, можна виділити роботи російських дослідників Т. Мозель „Росія і країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія) у процесі формування системи безпеки в Європі” (2001 р.), Д. Треніна „Балтійський шанс. Країни Балтії, Росія і Захід у новій Великій Європі” (1997 р.), В. Шляміна „Росія в «Північному вимірі»” (2002 р.), американського вченого Д. Фіцмауріса „Балтика: регіональне майбуття” (1992 р.), шведа І. Дьорфера „Північноєвропейські країни в новому західному режимі безпеки” (1997 р.). Найбільш ґрунтовними колективними дослідженнями є збірники наукових статей „Неонаціоналізм або регіональність: реконструкція політичного простору в регіоні Балтійського моря” за редакцією П. Йонніємі (1997 р.), „Прибалтійські держави у світовій політиці” за редакцією Б. Хансена і Б. Хеурліна (1998 р.) і „Співробітництво і змагання: співставлення дослідницьких проблем в сфері безпеки регіону Балтійського моря” за редакцією О. Кнудсена (2002 р.).

Науковці в постсоціалістичних країнах регіону (Естонії, Латвії, Литві, Польщі і Росії) в своїх працях акцентують увагу на дослідженні воєнного виміру регіональної безпеки – проблема членства у військових союзах, гарантії безпеки, розбудова національних збройних сил тощо (Т. Мозель, Д. Тренін, Д. Блейре, Ж. Озоліна, А. Странга). Популярною темою наукових робіт є пошук такого місця для своїх держав у європейській архітектурі безпеки, яке б відповідало їх національним інтересам. Отже велика увага присвячується вивченню проблем розширення ЄС і НАТО в Балтійському регіоні.

Учені-міжнародники зі скандинавських країн, Фінляндії і Німеччини поряд з проблемами воєнної безпеки багато місця в своїх дослідженнях присвячують невоєнним загрозам безпеці, динамічним процесам регіоналізації тощо. Однією з найгрунтовніших робіт з проблем регіональної безпеки є колективна монографія експертів Інституту досліджень миру м. Тампере (Фінляндія) У. Веси і Ф. Мьоллера „Спільнота безпеки в регіоні Балтійського моря? Останні дебати і тенденції”. Учені системно вивчили феномен міжнародної стабільності в регіоні Балтійського моря. Окремі частини монографії присвячено аналізу політичних конфліктів між країнами регіону, економічному співробітництву, ролі громадянського суспільства і неурядових організацій у зміцненні міжнародної безпеки. Крім того, детально вивчається місце міжнародних організацій (як суто регіональних, так і європейських) у забезпеченні регіональної стабільності.

До тем досліджень, що безпосередньо стосуються предмету дисертаційної роботи, належить вивчення розташування регіону Балтійського моря на геополітичній карті світу. Геополітичні та геостратегічні параметри держав Балтійського регіону розглядаються у працях К. Арчера, К. Вальбека, К. Воронова, І. Дьорфера, Е. Берга, Т. Мільяна, Й.В. Палекіса, А. Пухелойнена та інших науковців.

Проблеми формування регіональної ідентичності вивчаються у працях Р. Бенгтссона, О. Вевера, П. Йонніємі, M. Лагершпеца, М. Лехті, Х. Мауріцена, В. Морозова, І. Нойманна, І. Павловайте, Х. Ребаса, Й. Хакманна і М. Юркінаса.

Найбільш повно роль регіональних організацій регіону Балтійського моря в боротьбі із загрозами невоєнній безпеці розкрита в працях Х. Аалбу, М. Брандта, К. Вальбека, О. Кнудсена, О. Маріуссена та К. Пурсіайнена.

Окремим напрямом балтійських досліджень у сфері безпеки є вивчення зв’язку регіональної системи безпеки і співробітництва з процесами загальноєвропейської міжнародної інтеграції. Так проблема впливу політики ЄС на процеси регіоналізації на балтійському просторі стала предметом досліджень таких вчених, як О. Вевер, Р. Вейрунен, Х. Даухерт, Т. Мозель, Х. Морроф і М. Хааб. Вплив НАТО на регіональну безпеку і співробітництво в Балтійському регіоні розглядається в працях К. Арчера, Р. Бенгтссона, К. Воронова, Р. Дальшо, І. Дьорфера, О. Кнудсена, З. Ляховського, Г. Мініотайте, А. Пухелойнена та ін.

Безпека Балтійського регіону ще не стала об’єктом належної уваги українських дослідників. Серед малої кількості вітчизняних розробок на тему балтійської безпеки можна виділити роботи О. С. Бодрука, І. О. Мінгазутдінова і А.А. Соболєва, які розглядають місце прибалтійських країн у новій системі євроатлантичної безпеки. Проблеми міждержавного співробітництва в Центральній Європі досліджуються О. М. Гончаренком та О. В. Стрекалем.

Більшою є кількість праць українських науковців із проблем регіональної безпеки в інших частинах світу. Так, треба відмітити автореферати докторської дисертації О. А. Коппель “Проблеми безпеки Перської затоки в 70-ті – 90-ті роки” (1999 р.), кандидатських дисертацій С. В. Глебова “Становлення системи безпеки і співробітництва в Чорноморському регіоні та роль України у цьому процесі (1990-і роки)” (2002 р.) і С. В. Гринько “Проблеми безпеки Середземномор’я в 1990-ті роки” (2001 р.). Проблеми міжнародної безпеки в цілому і європейської безпеки розглядаються, наприклад, у працях Є. Камінського, Л. Полякова, М. Сунгуровського і С. Толстова.

Аналіз ступеня наукового опрацювання визначеної теми показав, що окремі аспекти формування нового регіонального порядку в регіоні Балтійського моря здобули детальне вивчення, але тема в цілісності, як вона окреслена в цій роботі, не отримала повного висвітлення.

Документальні джерела, що були використані автором, за походженням, формою та змістом можна умовно поділити на декілька груп: 1) офіційні документи та матеріали органів державної влади (воєнні доктрини, концепції національної безпеки, зовнішньої політики і оборони, офіційні заяви і виступи вищих посадових осіб держав, доповіді і довідкові публікації органів державної влади; 2) офіційні документи і матеріали міжнародних організацій (НАТО, ЄС, Ради держав Балтійського моря тощо) і 3) міжнародні угоди.

У другому розділі „Передумови і чинники формування системи безпеки і співробітництва в регіоні Балтійського моря” з’ясовувались геополітичні параметри регіону Балтійського моря загалом і окремих його зокрема. Крім того, визначався вплив геополітичних факторів на формування системи безпеки і співробітництва.

Визначення геополітичної конфігурації регіону Балтійського моря і окремих його країн базувалось на розумінні поділу геополітичного простору світу на геостратегічні і геополітичні регіони. В авторському розумінні, регіон Балтійського моря є геополітичним регіоном і частиною Північноатлантичного геостратегічного регіону. Методикою автора став погляд „зверху вниз”: від аналізу розташування Північноатлантичного геостратегічного регіону до вивчення місця Балтійського геополітичного регіону в ньому і далі – до вивчення впливу цих структур на геостратегію конкретної держави. Геостратегія тлумачилась автором як обумовлений геополітикою напрям діяльності держав на міжнародній арені.

Окремим завданням дослідження було вивчення впливу когнітивних факторів (спільність мови, культури, історії тощо) на становлення системи безпеки і співробітництва. Спільна ідентичність держав регіону Балтійського моря є поки що слабкою і формується повільно. Однак дієвим фактором є ліберальна демократія (притаманна – більшою чи меншою мірою – всім країнам регіону), яка формує спільну когнітивну структуру регіональної системи міжнародних відносин. У Балтійському регіоні активно використовується практика створення штучних ідентифікаційних характеристик. Це відбувається шляхом штучної ідентифікації множини політичних зв’язків, культурних подібностей і моделей економічного співробітництва з Балтійською регіональною спільнотою. Ця подібність відтворюється під час політичного процесу.

Спільні для країн регіону Балтійського моря проблеми невоєнної безпеки є фактором, який стимулює регіональне співробітництво. Створюються колективні механізми для вирішення таких проблем, серед яких найактуальнішими є забруднення навколишнього середовища, техногенна безпека і міжнародна організована злочинність.

У третьому розділі „Структура та основні форми співробітництва в сфері невоєнної безпеки в регіоні Балтійського моря” розглянуто інституційне забезпечення міжнародного співробітництва в сфері невоєнної безпеки, місце політики Європейського Союзу у становленні регіональної системи співробітництва, а також значення транскордонних стосунків у поглибленні регіонального співробітництва. Під час вивчення інституційного забезпечення міжнародного співробітництва в регіоні Балтійського моря автор дисертаційної роботи виходив з того, що міжнародні організації покращують обмін інформації між державами; це зменшує невизначеність у відносинах між ними, сприяє підвищенню взаємної довіри. Міжнародні організації виступають ефективним механізмом вирішення спільних проблем та проблем окремих країн.

Сьогодні у регіоні Балтійського моря діє приблизно 600 міжнародних організацій урядового і неурядового характеру. Серед міжнародних міжурядових організацій основними є Північна Рада / Рада міністрів Північних країн, Рада держав Балтійського моря, Рада Баренцова/ Євроарктичного регіону, Балтійська парламентська конференція, Організація субрегіонального співробітництва держав Балтійського моря, Гельсінкська комісія (Комісія з охорони навколишнього середовища на Балтиці), Балтійська Асамблея і Балтійська Рада міністрів.

1990-ті роки ХХ і початок ХХІ століття стали періодом значної активізації безпекової політики ЄС у регіоні Балтійського моря. Євросоюзу вдалось відіграти значну роль у зміцненні регіональної безпеки протягом досить напруженого перехідного етапу в постсоціалістичних країнах – Естонії, Латвії, Литві, Польщі та Росії.

В окремому підрозділі розглядався зміст і розвиток політики безпеки ЄС у регіоні Балтійського моря, а також вплив цієї політики на стабілізацію міжнародних відносин і зміцнення регіональної безпеки. Окрім цього, вивчався зв’язок між програмами ЄС та регіональними проектами співробітництва в сфері безпеки.

Транскордонне співробітництво в регіоні Балтійського моря має досить поширений і розвинений характер і сприяє стабілізації регіональної системи міжнародних відносин, а також формуванню мережі співпраці у вирішенні проблем невоєнної безпеки. Кордони між державами регіону Балтійського моря відіграють, насамперед, контактну, а не бар’єрну функцію, спостерігається висока “проникність” цих кордонів.

Важливим фактором, що сприяв швидкій активізації транскордонного співробітництва в регіоні після закінчення холодної війни, була довга традиція транскордонного співробітництва між скандинавськими країнами.

Транскордонне співробітництво в регіоні Балтійського моря має інституційне забезпечення. Мережі співробітництва мають свої центри влади і управлінський апарат, і держава здатна лише частково контролювати їх. Управління єврорегіонами здійснюється різними виконавчими комітетами, робочими групами і секретаріатами.

Окрему увагу було приділено дослідженню транскордонних стосунків Калінінградської області Російської Федерації. Політико-географічне положення Калінінградської області є важливим фактором її внутрішнього розвитку. Оцінюючи переважаючу функцію кордонів області із сусідніми державами, автор змушений констатувати, що співвідношення зміщено на користь бар’єрної функції, оскільки Євросоюз намагається убезпечити себе від поширення з території анклаву ризиків невоєнної безпеки.

У четвертому розділі „Розвиток співробітництва в сфері воєнної безпеки в регіоні Балтійського моря” з’ясовувались підходи держав регіону Балтійського моря і США до вирішення проблем воєнної безпеки і визначались тенденції і форми співробітництва в сфері воєнної безпеки в регіоні Балтійського моря. Крім того, досліджувався вплив НАТО на формування системи безпеки і співробітництва.

Характерною ознакою для всіх країн є визнання відсутності загрози широкомасштабної війни в середньостроковій перспективі. Тому спільною тенденцією є скорочення чисельності збройних сил. Зекономлені ресурси спрямовуються на модернізацію останніх. Сьогодні всіма регіональними країнами без винятку визнається, що основними конфліктами сучасності і найближчого майбутнього є локальні збройні конфлікти. Відтак, збройні сили реформуються для підсилення їх гнучкості і ефективності. Майже всі країни регіону визнають важливість інформації у веденні воєн майбутнього. Тому зусилля концентруються на покращенні інформаційного забезпечення ведення бойових дій і вдосконаленні механізмів інформаційної протидії супротивнику.

Позиція тієї чи іншої країни щодо нової моделі безпеки на Балтиці залежить, зокрема, від її геополітичного положення. Так, Данія і Норвегія лобіювали членство прибалтійських держав у НАТО, а Швеція і Фінляндія протягом 1990-х років офіційно не підтримували прагнення Естонії, Латвії і Литви приєднатись до Північноатлантичного альянсу, побоюючись, що такий крок може дестабілізувати регіональну безпеку з огляду на позицію Росії. Швеція і Фінляндія сповідують інтегрований підхід щодо безпеки в регіоні Балтійського моря, виступаючи за використання різних структур і механізмів безпеки. Усі країни регіону наголошують на необхідності вмонтування регіональної системи безпеки і співробітництва у загальноєвропейську архітектуру безпеки.

Автором констатувалось неохоче ставлення прибалтійських країн до регіоналізації воєнної безпеки на Балтиці і пріоритетність інтеграції до НАТО і ЄС, членство в яких сприймається цими державами як головна гарантія національної безпеки.

Вивчався розвиток співробітництва між трьома прибалтійськими країнами. Зокрема розглядалась реалізація кількох проектів військового співробітництва – Балтійської мережі спостереження за повітряним простором (БАЛТНЕТ), Балтійського миротворчого батальйону (БАЛТБАТ) тощо. Досліджувалось співробітництво між північноєвропейськими і прибалтійськими країнами, насамперед, виконання програм військово-технічної допомоги прибалтійським державам. Аналізувалось співробітництво між північноєвропейськими країнами, зокрема імплементація Угоди про наміри щодо взаємодії в здійсненні воєнних миротворчих операцій (НОРДКАПС).

Сьогодні не існує остаточної відповіді на питання, чи підвищить розширення Північноатлантичного альянсу на схід воєнну безпеку в регіоні Балтійського моря. Більшість вчених погоджуються, що вступ Естонії, Латвії і Литви до НАТО не надасть їм твердих гарантій безпеки.

Вплив НАТО на регіональну безпеку на Балтиці залежатиме також значною мірою від структурних і функціональних змін у самому Альянсі, зокрема, від його адаптації до нових викликів постбіполярного світу.