Розділ 1. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ усталеного РОЗВИТКУ ТЕКСТИЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА. У текстильній промисловості Китаю вже в 1995 році загальний обсяг обробки волокон складав 8,1 млн. тонн і займав перше місце у світі. Випуск одягу дорівнював 8,2 млрд. штук – також лідируюче становище, що було досягнуто завдяки роботі багатьох невеликих підприємств. Однак ці численні підприємства маленької потужності не можуть задовольнити вимоги економіки; структура виробництва району асимілюється; з труднощами розширюється асортимент, унаслідок чого виникає сильна конкуренція між підприємствами, що приводить до падіння економічної ефективності виробництва.
Як відомо, конкурентоспроможність підприємства ґрунтується на ефективності діяльності, ці два показники дуже близькі. При оцінці ефективності системи встановлюється раціональність використання економічних ресурсів і віддача від їхнього споживання. Отримані результати об’єктивні і мають абсолютну розмірність. Конкурентоспроможність – суб’єктивна і відносна категорія, за допомогою якої визначається здатність задовольнити потреби на основі оцінки привабливості системи чи товару. І, якщо показники ефективності орієнтовані на вимір результативності процесів, то показники конкурентноздатності – на порівняння систем і результатів їхнього функціонування з погляду особистості. Значна частка суб’єктивних факторів, що враховуються при визначенні конкурентоспроможності, відсутність абсолютних критеріїв оцінки ускладнюють процеси керування, змушують розробляти багатомірні системи впливу, використовувати аналітичне моделювання ситуації.
Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму Китай займав у 1998 р. дев’яте місце серед країн, на частку яких приходиться понад 60 % світового виробництва, торгівлі і нових капіталовкладень.
У світовій економіці чітко виділяється група лідерів, що включає 10-15 держав, які вносять максимальний внесок у світову торгівлю товарами і послугами (близько 60 % від сумарного обсягу).
Ці країни мають настільки сильний економічний потенціал, що можуть протистояти серйозним циклічним коливанням, властивим ринковій економіці. Для більшості держав 1998 рік був одним із самих складних в останнє десятиліття, що призвело до негативної динаміки обсягів експорту як для окремих країн, так і в цілому для перших 30 держав світу.
Експерти Всесвітнього економічного форуму, розглядаючи конкурентоспроможність держави, аналізують показники, що визначають стан економіки, не оцінюючи привабливість країни як місця проживання для індивідів, що збіднює дану категорію і дуже зближає її з результатами оцінки ефективності промислової системи. Комплексний аналіз конкуренто-спроможності держави обов’язково повинний враховувати соціальну складову.
Володіння природними ресурсами створює початкові передумови для ефективного виробництва. Цілеспрямована трансформація економіки бідної країни, об’єднаної загальними завданнями, може сформувати високий рівень конкурентоспроможності, що базується на активах, які створені на чужих ресурсах.
Конкурентоспроможна продукція підприємства, галузі зміцнює позиції Китаю у світовій економіці і повинна розглядатися як пріоритетний об’єкт його економічної політики. Глобальна конкурентоспроможність підприємств створюється в умовах політичної, соціальної і законодавчої стабільності, активної державної політики в сфері освіти, науки, усілякої підтримки інновацій та інвестицій.
Конкурентні переваги виникають у результаті поповнення ресурсів і посилення новими, тому управлінські рішення і дії, підлеглі загальній стратегії, здатність до організаційного конструювання – це фактори, що розширюють стандартний набір ресурсів.
Загальновизнано, що промислова система будь-якої держави ефективно розвивається при наявності в її складі великих, середніх і малих підприємств, що вирішують різні економічні задачі. Великі підприємства – основа будь-якої держави. У Китаї в даний час близько 500 найкрупніших підприємств створюють більш 80 % ВВП. Це опора економіки і засіб досягнення соціальної стабільності.
У той же час у найбільших країнах світу просліджується тенденція росту малих і середніх підприємств (МСП), яку можна вважати реакцією на жорсткість вимог ринку до продукції.
Диспропорція в структурі виробництва спричиняє диспропорцію в структурі продукції. Виявляється це у високій питомій вазі первинної продукції, з низькою додатковою вартістю, а низька питома вага кінцевої продукції – у високій додатковій вартості й остаточній обробці. У торгівлі текстильною продукцією на міжнародному ринку основну роль грають якість кінцевої продукції і висока додаткова вартість. Ситуація така, що конкурентоспроможність китайської текстильної продукції знижена, а на міжнародному ринку користається попитом тільки продукція низького ступеня обробки, причому у великому обсязі.
Китайська продукція, виставлена на експорт, позначена не своєю торговою маркою через те, що матеріал для виготовлення одягу ввозиться через границю. Численні вітчизняні підприємства обробляють готову продукцію, а потім знову експортують її в інші держави, і численний одяг із шовкової тканини, що обробляється за замовленням іноземних фірм, не позначається китайською торговою маркою. Цим способом торгівлі китайські підприємства з обробки одягу заробляють тільки скромні доходи, а здебільшого прибутком від реалізації продукції володіють іноземні бізнесмени.
Висловлені вище передумови формування конкурентоспроможної текстильної продукції важливі, насамперед, тому, що сьогодні Китаю тісно в рамках самостійних зовнішньоторговельних операцій. Тим більше, що він із прикрою регулярністю зіштовхується із заслонами, що вибудовують різні країни для захисту власних ринків від китайських товарів.
Порядку 40 % експорту Китаю – продукція легкої і текстильної промисловості, і саме цей експортний напрямок зіштовхується з найбільшими тарифними і нетарифними обмеженнями. До вступу у ВТО він не мав можливості апелювати до прийнятого в цій організації механізму захисту своїх експортних прав. Він не міг вимагати, щоб на нього поширювалися зобов’язання західних країн на підняття тарифних обмежень і квот на імпорт текстилю, що західні країни взяли на себе, наприклад, у відношенні країн, що розвиваються, які входять у ВТО. Тому в новій якості йому удасться істотно збільшити експорт свого текстилю. Другий плюс зв’язаний з чеканням великих західних корпорацій щодо збільшення своїх операцій на китайському ринку. Членство Китаю у ВТО і ті зобов’язання, що КНР приймає на себе, створюють ще більш сприятливий інвестиційний клімат. Приплив же іноземних капіталів означає для країни додаткові валютні доходи і нові галузі розширення експорту, що, безумовно, піде на користь економіці. Досить сказати, що за минулий рік експорт продукції китайських підприємств з іноземним капіталом склав більш 40 % від загального експорту КНР.
