ЕТНОПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ БАТЬКІВ НА АДАПТИВНУ ПОВЕДІНКУ ДІТЕЙ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, сформульовано завдання та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, практичну значущість роботи, наведено дані про апробацію результатів та публікації.

У першому розділі – «Соціально-психологічна регуляція адаптивної поведінки» – розкрито сутність поняття адаптивної поведінки, визначено структуру, функції та механізми її формування в процесі онтогенезу та особливості етнокультурної регуляції адаптивної поведінки, систематизовано соціально-психологічні знання про батьківський вплив у структурі онтогенетичного становлення адаптивної поведінки дітей, побудовано модель комплексного впливу батьківського ставлення на формування адаптивної поведінки дітей.

В основу теоретичного аналізу проблеми покладено праці З. Фрейда, Г. Гартмана, Л. Філіпса, Р. Лазаруса, Х. Вебер, Л. Анциферової, А. Налчаджяна, Ф. Василюка та інших, що дало змогу визначити адаптивну поведінку в складній ситуації  як індивідуальний спосіб взаємодії суб’єкта із ситуацією відповідно до її логіки, значення у житті людини та психологічних ресурсів її подолання. Головною метою такої поведінки є забезпечення й підтримка благополуччя людини, її фізичного й психічного здоров’я.

Визначаючи специфіку адаптивної поведінки представників різних етносів, ми розглядали її у широкому контексті соціальної поведінки, дослідження якої представлено в працях культурно-антропологічного (Ф. Боасс, Р. Бенедикт, А. Кардинер, Р. Лінтон, М. Мід, Е. Сепір, Е. Фром, Е. Еріксон, Дж. Хонігман, Ф. Хсю) та порівняльно-культурного напрямів (теорія когнітивного розвитку Ж. Піаже, культурно-історична концепція Л.  Виготського, теорія культурних схем Р. Д'Андраде, теорії культурних сценаріїв Дж. Брунера і К. Нельсон). Було встановлено, що для того, аби стати повноцінним членом суспільства та успішно орієнтуватися в ньому, дитина має засвоїти систему соціально стандартизованих зразків поведінки, які є найбільш адекватною формою поведінки в конкретному суспільстві та відповідають системі соціальних відносин, прийнятій у ньому. Саме у зв’язку з цим актуалізуються такі поняття, як соціалізація (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс) та інкультурація (Г. Тріандіс, М. Херсковіц). Головну роль у процесах соціалізації та інкультурації дослідники відводять сім’ї, зокрема батькам.

На основі узагальнення досліджень щодо ролі батьків у формуванні адаптивної поведінки дітей та спираючись на теорію екологічних систем У. Бронфенбреннера, розроблено модель впливу батьківського ставлення на формування адаптивної поведінки дітей (рис. 1), у якій показано, як здійснюється вплив соціо- та етнокультурних чинників на формування адаптивної поведінки особистості, позначено опосередкувальну роль сім’ї в цьому процесі, розкрито функції та механізми, через які здійснюється вплив батьків, наведено основні структурні компоненти особистості, що є значущими для побудови ефективних стратегій адаптивної поведінки, які й стають об’єктом формувального впливу батьківського ставлення.

Центральним елементом нашої моделі є сім’я, через яку від суспільства до індивіда транслюються правила, закони, цінності, традиції, норми, стереотипи, настанови тощо, що діють у суспільстві, нормують і визначають систему відносин у ньому, та які індивід засвоює в процесі сімейної соціалізації. Сім’я опосередковує цей вплив через виконання низки функцій, які представлені в моделі. Сукупність означених функцій утілюється в батьківських настановах та реалізується через батьківське ставлення.