Етнонаціональний вимір конфлікту у Країні Басків Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано об’єкт і предмет дослідження, його наукову мету та завдання, охарактеризовано джерельну базу роботи, а також її зв’язок з навчальними програмами. Визначено наукову новизну дисертації, методологічну основу роботи, її теоретичне і практичне значення, висвітлено ступінь дослідженності проблеми.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи вивчення націоналізму” систематизовано визначення цього явища та пов’язаних з ним понять „етносу”, „нації” та „національної держави”, сформовано понятійно-категоріальний апарат дослідження, розглянуто теорії націоналізму та підходи до класифікації цього феномену, проаналізовано особливості функціонування націоналізму в житті суспільства.

У першому підрозділі „Поліморфність явища націоналізму та його дефініції” проаналізовано особливості трактування понять нації та націоналізму, їх класифікацію. Незважаючи на розмаїття і суперечливість підходів до вибору формальних ознак, які характеризують суть феномену „нації”, можна стверджувати, що загалом існує усталений набір критеріїв, за якими визначають найбільш характерні ознаки спільноти, котра дістала назву „нація”. Залежно від великої кількості внутрішніх і зовнішніх чинників кожна нація визначається набором об’єктивних і суб’єктивних ознак, серед яких є домінантні, характерні саме для цієї нації чи груп націй. До таких насамперед належать мовні, культурні, територіальні, економічні, соціальні, соціально-психологічні й політичні характеристики. На підставі аналізу значної кількості дефініцій націоналізму та його типологій подано його власне трактування, що визначає загальні рамки для оперування цим терміном. Враховуючи поліморфність і різне ідейно-політичне тлумачення, націоналізм можна широко окреслити як суспільний процес, пов’язаний із становленням нації, в який органічно вплетена національна свідомість і її складова –– ідеологія націоналізму, а також як діяльність політичних сил, що послуговуються цією ідеологією.

Другий підрозділ „Націоналізм як предмет наукового дискурсу” має загальнотеоретичний характер. Концептуальний вимір проаналізовано за допомогою ретроспективи класичних теорій і синтезу новітніх досягнень у сфері дослідження націоналізму. Останньому властивий широкий спектр теоретичних соціально-наукових підходів, основними з яких є теорії примордіалізму, переніалізму, етносимволізму та модернізму. Даючи загальну характеристику усім чотирьом парадигмам в рамках сучасних соціально-наукових розробок, слід зазначити, що дискусії між їхніми прихильниками точилися на двох рівнях: теоретичному та історичному. Зазначимо, що відмінності й розбіжності між модерністами і примордіалістами як антиподами в рамках сучасної соціально-наукової школи мають, передусім, термінологічний характер, методологічні розходження між ними відіграють другорядну роль. Примордіалістські версії надають перевагу антропологічним, біологічним, культурним, мовним аспектам етногенезу, який є передумовою націогенезу. Модерністи зосереджуються здебільшого на ідеологічних, політичних, економічних, соціальних і культурних аспектах націотворення. Альтернативною та, на думку дисертанта, ефективною спробою подолання теоретичних і методологічних розбіжностей між примордіалізмом і модернізмом можна вважати етносимволістську концепцію британського дослідника націоналізму Ентоні Сміта, яка зосереджується, зокрема, на ролі суб’єктивних елементів у виживанні етносів, формуванні націй і впливі націоналізму. Це не призводить до сприйняття „об’єктивних” чинників апріорі чи їх вилучення зі сфери досліджень, а дає змогу зосередитися на таких суб’єктивних елементах, як пам’ять, цінності, почуття, міфи та символи, тобто має місце акцентуація на проникненні у „внутрішній світ” етнічної ідентичності та націоналізму і їх розумінні.

У третьому підрозділі „Закономірності функціонування націоналізму” досліджуються особливості функціонування й розвитку націоналізму в житті суспільства. Націоналізм характеризується поліморфністю та поліфункціональністю у різних сферах суспільного життя, серед його головних суспільних елементів можна виокремити національну міфологію, расизм та ксенофобію, релігійність і лінгвістичну спільність, що особливо характерно для баскського націоналізму. При цьому він набуває ознак історичної культури та системи громадянського виховання, що інтегрує або замінює старі моделі релігійної культури та сімейного виховання. Націоналізм виходить за межі політичної доктрини, стає формою культури, ідеології, мови, міфології, системи символів і формою свідомості глобального масштабу.

Другий розділ „Особливості виникнення та розвитку баскського націоналізму” присвячений аналізу баскського націоналізму: особливостям його зародження, еволюції та поетапній радикалізації за умови централізації Іспанської держави.

У першому підрозділі „Передумови зародження націоналістичних ідей баскського народу” виокремлено та проаналізовано найважливіші історичні чинники, що вплинули на формування ідей націоналізму баскського народу. Аналіз історії Країни Басків та її народу дає змогу простежити витоки та передумови виникнення в Еускаді націоналістичних ідей, а також розкриває визначальну роль історії та національних міфів у формуванні баскської ідентичності та націоналізму. При цьому особливого значення набуває ідеологічна інструменталізація баскської історії: з одного боку, вона виконує традиційну функцію збереження та плекання звичаїв і традицій, з іншого — є потужним рушієм генерування нових міфів і легенд. Другий пункт підрозділу „Генеза націоналізму в Країні Басків” розглядає становлення та розвиток у баскському регіоні націоналізму, який у процесі еволюції набував найрізноманітніших форм від консервативного регіоналізму до радикального сепаратизму. Надзвичайно велика варіативність баскського націоналізму зумовила формування в Еускаді специфічної форми політичної культури, яка поєднувала у собі чимало контроверзійних елементів: традиціоналізм, соціалізм, католицизм, республіканізм. Це дає підстави для висновку про негомогенність баскського націоналізму, яка, на думку автора, була і залишається головною причиною загострення конфлікту в Країні Басків.

Третій підрозділ „Радикальний націоналізм ЕТА” зосереджується на дослідженні радикальної течії баскського націоналізму та діяльності її головного представника – екстремістської націоналістичної організації ЕТА (з баск. „Країна Басків та Свобода”).

Найбільших змін ідеологія націоналізму народу басків зазнала в час диктаторського правління в Іспанії генерала Франко (1939-1975). За екстремальних умов, коли консервативний, поміркований регіональний уряд виявився неспроможним протидіяти централістській політиці Франко, відбулася стрімка радикалізація ідей баскського націоналізму: на базі студентських молодіжних груп опору на початку 1960-х років сформувалась ектремістська націоналістична організація ЕТА. Створення останньої фактично задекларувало розкол в ідеології баскського націоналізму, який, починаючи з 60-х років ХХ ст. розвивається як дві різні течії: поміркована та представлена найбільшою політичною партією Еускаді БНП (Баскська Націоналістична Партія), а радикальну репрезентує екстремістська організація ЕТА та її політичні соратники. Головною особливістю цього розколу є те, що обидві сили тим чи іншим шляхом йдуть до однієї мети - створення незалежної Баскської держави, однак розходяться щодо засобів її досягнення.

У третьому розділі „Конфліктний характер реалізації націоналізму в Країні Басків” дається ґрунтовний аналіз конфлікту в Країні Басків, що виник на основі суперечності між баскським націоналізмом та іспанським централізмом. У ньому, зокрема, досліджено причини виникнення конфлікту, його еволюцію від силового з’ясування інтересів конфліктуючих сторін до початку переговорного процесу, а також здійснено порівняльний аналіз позицій впливових баскських та іспанських політичних партій щодо механізмів вирішення конфлікту.

У першому підрозділі „Етнонаціональна основа конфлікту в Країні Басків” увагу зосереджено на дослідженні впливу баскського націоналізму на виникнення, еволюцію та ескалацію конфлікту в Країні Басків. Проблема виникнення конфлікту пов’язана з питанням становлення баскського націоналізму і сягає корінням давніх часів, коли було закладено основи глибинної периферійно-централістської суперечності між Еускаді та Мадридом. Однак етнонаціонального виміру цей конфлікт набуває на межі ХІХ-ХХ століть, коли внаслідок стрімких політичних, економічних та соціальних перетворень починає формуватися ідеологія баскського націоналізму. Саме потужна етнонаціональна ідентичність басків у поєднанні з політичною, соціальною та культурною проблематикою за умов централізованого правління в Іспанії режиму генерала Франко стала мобілізаційним рушієм ескалації конфлікту в Країні Басків.

У другому підрозділі „Загальнополітичний контекст динаміки конфлікту в Країні Басків” висвітлено процеси, які зумовили перенесення баскської проблематики у політико-правове поле. До таких насамперед належить демократизація Іспанії після падіння фашистського режиму, що ознаменувало собою істотні зміни в політиці Мадрида щодо басків, результатом яких було прийняття нової демократичної конституції Іспанії (1978), яка, хоч і ґрунтується на „неподільній єдності іспанської нації, спільній та соборній батьківщині для всіх іспанців”, однак гарантує „право на самоврядування національностей та регіонів, які є складовою іспанської нації, та солідарність між ними”, та Статуту автономії Країни Басків (1979), який закріпив за нею як за „історичною національністю Іспанії” високий рівень автономних прав. Політична децентралізація, що призвела до виникнення так званої „держави автономій”, стала політико-інституційною реакцією на регіональне розмаїття Іспанської держави і, таким чином, перенесла етнонаціональну проблематику конфлікту в Країні Басків у законодавче поле.

У третьому підрозділі „Позиції впливових баскських та іспанських політичних партій під час конфлікту: порівняльний аналіз” досліджено та систематизовано програми основних баскських та іспанських політичних сил з точки зору їх ставлення до конфлікту та механізмів його врегулювання. Порівняльний аналіз програм баскських і загальноіспанських політичних партій підтвердив, що дискусія навколо національного питання є основною політичною проблемою конфлікту в Країні Басків. Питання взаємовідносин баскського периферійного та іспанського централістського націоналізмів вже впродовж цілого століття визначає динаміку досліджуваного конфлікту. Наявність демократичної політичної альтернативи насильницькому вирішенню баскського питання є ключовою передумовою політичної нормалізації ситуації в Країні Басків та розв’язання конфлікту в регіоні з допомогою мирних демократичних інструментів.

Четвертий розділ „Потенційні можливості врегулювання й моделі конфлікту в Країні Басків” присвячений комплексному аналізу основних механізмів врегулювання конфлікту в Країні Басків.

У першому підрозділі „Аналітичні моделі розвитку конфлікту в Країні Басків” на підставі раніше проаналізованих позицій конфліктуючих сторін, а також аналізу особливостей поведінки сторін у конфліктній ситуації здійснено прогноз подальшого перебігу конфлікту. Розроблено аналітичні експериментальні моделі розвитку конфлікту, які утворилися в результаті перетинів стратегій обох конфліктуючих сторін.

Динаміка конфлікту в Країні Басків останніх років характеризується поступальною тенденцією, згідно з якою баскське питання все більше переходить з площини конфронтації між Мадридом та Віторією у площину внутрішньої проблематики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Побудовані в рамках теорії ігор аналітичні експериметальні моделі розвитку конфлікту дають змогу прогнозувати тактичні стратегії конфліктуючих сторін і дослідити поведінку учасників насамперед при ухваленні ними ключових для врегулювання конфлікту рішень: схильності до кооперації чи подальшої боротьби. Моделі засвідчили деструктивну роль силових механізмів у вирішенні проблеми та вивели етнонаціональну проблематику конфлікту за межі Іспанської держави на якісно новий, міжнародний, зокрема загальноєвропейський рівень, що суттєво розширило можливості для пошуку відповідних концептуальних рішень.

У другому підрозділі „Конституційні інструменти розв’язання конфлікту” здійснено аналіз внутрішніх правових інструментів подолання політичної кризи в баскському регіоні, до яких насамперед належать чинна Конституція Іспанії та Статут автономії Країни Басків.

Новою Конституцією Іспанії запроваджено модель територіальної організації, яку називають „держава автономій”, або „держава автономних територій”, можна розглядати як проміжний варіант між унітарною децентралізованою і федеративною державою. Конституція містить положення як щодо децентралізації влади як складової демократичного процесу, так і щодо необхідності безумовного збереження цілісності держави. Юридичним документом, що закріплював автономію Еускаді став Статут автономії Країни Басків (1979), який поєднав у собі елементи забезпечення колективних прав меншин і політичної автономії, що полягала насамперед в ухваленні та імплементації рішень незалежно від центру на основі адекватних фінансових ресурсів, що, таким чином, надавало Еускаді широких повноважень у межах Іспанської держави.

Автономістська політика Мадрида лише частково пом’якшила конфлікти між центральною владою та історичними національними меншинами Іспанії: компетенційні конфлікти, несприйняття значною частиною населення умов, викладених у нових регулятивних документах, вимоги націоналістичних сил Країни Басків від додаткового розширення автономії до повної сецесії виносять на порядок денний питання фундаментального реформування конституції та перетворення Іспанії на федеративну державу. Невдоволення баскських регіональних політичних еліт чинною системою розмежування компетенцій між центром і регіоном знайшло документальне вираження у вперше проголошеному 2002 р. Новому баскському політичному статуті вільної асоціації з іспанською державою („План Ібарретче” — від імені його автора, прем’єр-міністра Еускаді), який викликав значний резонанс серед іспанської політичної еліти і зумовив відновлення публічних дебатів навколо питань реформування політико-правової системи відносин між центром і периферією.

Третій підрозділ „Міжнародно-правові механізми врегулювання конфлікту” присвячений аналізу міжнародних політико-правових механізмів насамперед у сфері забезпечення прав національних меншин. Напрацювання міжнародних організацій у цій сфері пропонують лише часткові механізми розв’язання, оскільки, делегуючи визначені права не самим національним спільнотам, а лише їх членам, враховують тільки індивідуально-правовий аспект проблеми, нехтуючи при цьому колективними правами національних меншин. Однак до беззаперечних успіхів у діяльності цих організацій слід віднести Декларацію ООН про права осіб, приналежних до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин (1992), Європейську конвенцію про захист національних меншин (1994), Європейську хартію регіональних або міноритарних мов (1992), міжнародно-правові акти НБСЄ/ОБСЄ, а також низку ініціатив, проектів, рекомендацій, висновків інших міжнародних неурядових і регіональних організацій.

У четвертому підрозділі „Європейський досвід регіоналізму як шлях подолання політичної кризи в Країні Басків” досліджується феномен європейського регіоналізму як ймовірний варіант урегулювання конфлікту в Країні Басків. Поглиблення європейських інтеграційних процесів демонструє їхню сумісність із зростанням ролі регіонів усередині ЄС, є каталізатором тенденцій регіоналізації європейського простору. Структурні зрушення в рамках ЄС свідчать про поступальний характер становлення ефективних інституційних форм, які могли б ефективно відповідати на виклики сьогодення та запобігати ескалації існуючих суперечностей. Саме подальша еволюція інститутів Іспанської держави та самого ЄС визначатиме в тому числі й розвиток Баскського автономного регіону. Подвійна федеративна система з елементами „внутрішнього” (міжрегіональна форма співпраці в межах Іспанії) та „зовнішнього” (міжрегіональна форма співпраці в рамках ЄС) федералізмів, а також перетворення Комітету регіонів на представницьку палату європейських регіонів й один з головних органів ЄС (поряд з Радою, Європарламентом та Єврокомісією) можуть стати тією моделлю, яка допоможе нормалізувати систему взаємовідносин між централізмом та регіоналізмом, іспанським великодержавним і баскським периферійним націоналізмом і таким чином нейтралізує елемент насильницького сепаратизму в Країні Басків.