МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ В СУЧАСНИХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ СТРАТЕГІЯХ Автореферат

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність теми дослідження міжнародного тероризму в сучасних глобалізаційних стратегіях, способи політичного реагування США та їхніх союзників на злочинні терористичні дії; розкриваються об’єкт і предмет дослідження; завдання, наукова новизна отриманих результатів, їх апробація у виступах автора на науково-практичних конференціях і в публікаціях; структура роботи.

В першому розділі – "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ІМПЕРАТИВ" аналізуються теоретико-методологічні основи дослідження проблеми тероризму і антитероризму, розроблені зарубіжними і вітчизняними теоретиками. Зокрема, приділяється увага потребі термінологічної уніфікації таких базових понять, як "національні інтереси", "тероризм", "антитероризм", "антитерористичний світ", "антитерористична кампанія", оскільки наявна розмитість цих понять негативно позначається на виробленні спільної ефективної тактики захисту від терористичних дій. Так само це стосується й суттєвих розбіжностей у законодавчій базі різних країн щодо боротьби з тероризмом.

Якщо зважити на існуючі стереотипи оцінки явища тероризму, особливо у міжнародному вимірі, за його сутністю, формою, видом, мережею поширення, небезпекою використання досягнень сучасних технологій, то стає очевидним загалом лінійний підхід до його сприйняття як феномену сучасного глобалізаційного процесу. Адже при цьому випускається з уваги найсуттєвіше: справжні причини виникнення; спонукальні мотиви скоєння терактів; визначення його фактичної ролі у процесах розвитку, тобто з’ясування не лише деструктивних наслідків терористичних дій; співвідношення тероризму з такими суспільними явищами, як війни, кризи, конфлікти; зрештою, роль тероризму у формуванні нового світового порядку (використання його як засобу для досягнення певних геополітичних амбіцій).

Докладно сутність американської політики протидії терористичному свавіллю спробували дослідити російські аналітики С.Грачов, О.Колобов і А.Корнілов, однак ідеологічна заангажованість не дала можливості об'єктивно підійти до оцінки проблеми. Зосередження на висвітленні суб’єктивних чинників, що впливають на характер нинішнього міжнародного тероризму (антиглобалістський рух, поширення ТНК, активізація кримінальних транснаціональних структур; виникнення ісламського радикалізму, який ідеологічно "підживлює" міжнародний тероризм, що є відповідною реакцією на настирливу політику вестернізування мусульманського світу), унеможливило дослідження цього суспільного феномену в цілісному вимірі.

Звичайно міжнародний тероризм пов’язаний з контекстом процесів глобалізації, проте, думається, його витоки мають глибші виміри, зокрема, він спричинений:

- поглиблюваною диференціацією країн на бідні та багаті, внаслідок чого створюється підґрунтя для формування терористичного "інтернаціоналу" під зеленим прапором ісламу;

- регіональною нестабільністю, що провокує терористичні акти;

- інформаційною революцією, поширенням електронних ЗМІ, які використовуються як інструмент маніпулювання масовою свідомістю;

- загостренням суперечностей між існуючими системами цінностей – західною, яка виявляється далеко не універсальною, і системою ісламського світу, яка є певним альтернативним варіантом.

В антитерористичній кампанії Вашингтон продемонстрував традиційну політику подвійних стандартів, заявивши, що "боротьба зі світовим злом" буде тривалою, важкою і потребуватиме колективних зусиль світової спільноти, але він не має наміру при цьому переглядати існуючі традиції у глобальній економічній політиці та в геополітиці. Натомість адміністрація Дж. Буша орієнтується у зовнішній політиці на запити "американської вулиці" – показово покарати організаторів терористичної атаки на США, тобто продемонструвати ефективність силового методу боротьби з тероризмом, підтверджуючи тим самим своє глобальне лідерство.

Аналіз показує, що наявна розбіжність у поглядах дослідників на феномен антитероризму пояснюється суб’єктивістськими підходами, обумовленими традиційним одновимірним сприйняттям та відповідними ідеологічними нашаруваннями. Об’єктивний підхід до зазначеної проблеми передбачає парадигмальне переосмислення сприйняття та оцінки цього суспільного явища. Зокрема, йдеться про врахування геополітичних імператив антитерористичної кампанії.

В другому розділі "Глобалізаційні детермінанти національних інтересів США" досліджуються доктринальні засади стратегії зовнішньої політики Америки, зокрема, такий аспект, як співвідношення традиційного і ситуативного в її політиці, який в цілісному форматі (незважаючи на загалом ґрунтовне і всебічне опрацювання американської проблематики, в тому числі й українськими дослідниками) не розглядався. Можливо, причина в тім, що досі не існує загальноприйнятого концептуального підходу до висвітлення цієї проблеми, актуальність якої гальванізується процесами глобалізації.

Автор робить спробу проаналізувати ступінь впливу традиційного і ситуативного чинників на формування доктринальних засад американської безпекової політики через призму національних інтересів США. Зосередження уваги саме на безпековому аспекті зовнішньої політики Вашингтона пояснюється його домінантною роллю в політичній доктрині, яка базується на прагматичних імперативах створити і забезпечити сприятливі умови для реалізації ідеї pan americana. Слід принагідно зазначити: в американському суспільстві не існує проблеми ідентифікації таких понять, як держава, нація, національні інтереси, демократичне суспільство, безпекові інтереси тощо. Наскільки це дисонує, скажімо, з українською дійсністю, зокрема, з нав’язуваними ідеями про зайвість державницької ідеології, або непотрібність для України сучасної зброї (бо з нею ніхто не збирається воювати), або про приреченість входження до євразійської орбіти, позаяк реальних альтернатив цьому ніби не існує і т. ін..

Поки попередня українська влада обирала "вектори розвитку", розвинуті суспільства продовжували нарощувати темпи розвитку, звичайно, інтегруючись при цьому, але на цивілізаційних засадах, що передбачає, передусім, обстоювання національних інтересів.

Історія американської зовнішньополітичної доктрини свідчить, що її пріоритетною складовою є експансіоністська політика на всіх етапах розвитку державності, причому під це завжди підводяться основоположні принципи відомої "Доктрини Монро". Доктринальна домінанта США – утверджувати у світі американізм за допомогою воєнного втручання певною мірою, можемо припустити, спричинила таке явище, як міжнародний тероризм (певною мірою через те, що слід брати до уваги й низку інших чинників). Для реалізації глобальної стратегії за межами своєї країни майже кожна адміністрація президентів США вносила відповідні корективи до системи пріоритетів, до яких в 1994 р. була віднесена й необхідність боротьби з тероризмом.

Ретроспективний огляд рольової участі силового чинника в реалізації американської стратегії досягнення, утвердження та зміцнення лідируючого становища у світі показує, що традиційно він є чи не основним механізмом дії (коли, звичайно, дипломатія виявляється безсилою), хоч застосовується кожного разу під різними ситуативними гаслами та зазвичай із залученням коаліційних сил (передусім, для надання воєнним операціям міжнародної значущості). Послідовні спроби американізувати країни і континенти під привабливою ініціативою поширити скрізь і захистити принципи демократії наражаються на серйозний спротив, у тому числі й у вигляді терористичних актів, внаслідок чого страждають не лише Сполучені Штати.

Президент Дж.Буш-молодший, як і чимало його попередників, робить ставку виключно на застосування воєнної сили, тобто, не відступає від традиційних доктринальних засад зовнішньої політики США. Афганська та іракська антитерористичні війни стали реальними механізмами реалізації національної стратегії. І хоч би як неоднозначно ці війни (за класифікацією – це нові типи війн) не оцінювалися світовою спільнотою, та й в самій Америці, доконаним залишається факт: Дж.Буш зігнорував існуючі міжнародні закони і норми, в тому числі й позицію Ради Безпеки ООН (мандата на ведення війни від якої він так і не отримав) і реалізував силовий аспект стратегії США в дещо сумнівній ситуації, сподіваючись тим самим зміцнити гегемонію Америки в нових геополітичних реаліях. Превентивні воєнні дії Вашингтона під коаліційною "парасолькою" стали традиційними аргументами подальшого утвердження на планеті ідеї pan americana та формування нової конфігурації світового порядку за сценарієм і під контролем Сполучених Штатів. Щодо коаліційних сил, то, зрозуміло, що при цьому альянти керувалися різними спонукальними міркуваннями, однак ясно й те, що вони виявилися заручниками чужої експансіоністської стратегії.

Третій розділ "МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ" присвячений дослідженню ролі і місця міжнародного тероризму в умовах процесу глобалізації та виявленню можливих тенденцій в реалізації традиційних домінант зовнішньополітичної стратегії офіційного Вашингтона у ситуації, що склалася після подій 11-го вересня 2001 року. Явище тероризму, з огляду на його складність і актуальність, на наш погляд, слід розглядати у форматі пізнавальної парадигми, запропонованої російським аналітиком М.Чешковим, яка ґрунтується на таких основних принципах: уявлення про глобальну спільність світу (світоцілісність), що відрізняється від своїх складових; сприйняття людства як інтегрального цілого, специфічного соціобіологічного утворення, яке існує в єдності зі світоцілісністю; виокремлення глобальної свідомості або світосвідомості, як дискурсу щодо цілісності світу та його частин, яка є складовою цілісності буття спільноти; визнання сучасної науки необхідною умовою нової світосвідомості, яка знімає протиставлення загальнолюдського і особливого, глобального і локального.

Предмет дослідження логічно можна вмістити в рамки новітніх опозиційних відносин: світова спільнота – тероризм; США – решта світу, оскільки саме в них нині відбуваються динамічні трансформаційні процеси, об’єктивно аналізувати котрі можна за допомогою теорії синергетики (моделей нелінійного розвитку) як методологічної основи пізнання явища тероризму. Масштабно розгорнута антитерористична кампанія засвідчила нагальну потребу пошуку адекватних моделей міжнародної безпеки у
XXI ст., однак водночас показала, наскільки це проблематично з огляду на неоднозначну реакцію світової спільноти на односторонні силові дії керівництва Білого дому.

Виходячи із ступеня загроз і масштабів поширення, міжнародний тероризм становить серйозний глобалізаційний виклик світовій спільноті, який в основному фокусується у форматі відносин Схід – Захід, які, як відомо, мають дихотомічний характер з давніх часів. Природу нинішнього конфлікту, що призвів до двох антитерористичних війн, неможливо збагнути без врахування традиційних форм самореалізації людини на Сході і Заході: філософсько-містичну східну та прагматично-егоїстичну західну, що є основною перепоною в досягненні взаєморозуміння, але не підставою для конфліктів, навіть на цивілізаційному рівні, як це намагаються кваліфікувати окремі дослідники. Проблема в тім, що Захід не бажає зрозуміти природу ісламського світу, настирливо нав’язуючи йому свої ціннісні орієнтири, що спричинює пошук механізмів спротиву переважаючій силі експансії з метою відстояти політико-правову систему мусульманської автентичної традиції, зберегти усталені віками духовні цінності.

Нинішній масштабний прояв міжнародного тероризму слід розцінювати як відповідну реакцію на динамічний процес глобалізації, зокрема, складний стан міжнародних відносин, геополітичні колізії, соціальний дисбаланс, науково-технічні досягнення, новітні інформаційні технології і т. ін. Водночас тероризм не можна вважати знаковим явищем поточного століття, оскільки немає достатньо підстав твердити, що він може визначально впливати на процес глобалізації. Отже, очевидно, він є однією із складових нинішнього динамічного поступу.

Тим часом, як показує аналіз, спрощене тлумачення цього явища відповідно позначається на об’єктивності його пізнання: нерідко затушовуються або ігноруються основні причини появи терористичного руху, натомість зосереджується увага лише на наслідках його проявів. Теоретичний стан розробки проблеми засвідчує необхідність переходу до якісно нової парадигми її сприйняття в цілісному форматі: "Причини – Передумови – Запобіжні заходи – Консенсус". Позиція ж арабського світу більш виваженіша, здебільшого ґрунтується на конструктивних підходах до розв’язання проблеми, що, принаймні, могло б стати відправним пунктом для перегляду основ політики Заходу щодо антитерористичної боротьби.

Події 11 вересня 2001 року засвідчили: існуюча система міжнародних відносин досягла свого лімінального рівня, і закономірно зазнала біфуркаційного вибуху, за яким почала розвиток вже за певними новими, складними та непередбачуваними аттракторами. Такими, по-перше, можна вважати спроби формування антитерористичної коаліції та всі колізії, пов'язані з цим; афганську і іракську антитерористичні війни – першу та другу фази антитерористичної кампанії.

Звичайно, не варто випускати з уваги й глобальні виміри наслідків трагічного вівторка: зміну загальної конфігурації системи міжнародних відносин; вплив на формування нових політичних та економічних центрів сили; істотне трансформування всієї системи міжнародної безпеки; ситуативне коригування світовими політичними акторами своїх зовнішньополітичних парадигм і т.д. При цьому слід зазначити специфічну прикметність цих глобальних трансформувань: їхній бурхливий розвиток в одних часових рамках, що створює додаткові труднощі, пов'язані з нечіткістю і непослідовністю самого перебігу процесу: все відбувається в якомусь аналогічному форматі ("накладання" фаз розвитку, тобто, їхня незавершеність, навіть хаотичність), що ускладнює можливість визначити основні, домінантні вектори розвитку, за якими можуть формуватися контури нової системи. Натомість ми є свідками появи нових аттракторів (фрагментація євроатлантичного блоку, консолідація ісламського світу, активізація євразійського вектора, так само – й східно-азійського). Це переконливо свідчить лише про те, що перша фаза кардинальних глобальних змін ще далеко не завершена, хоч можливо, вже й перейшла свій "рубікон", однак все залежатиме від того, які вектори ще можуть "втрутитися" в хід подій, тобто, наскільки вони можуть претендувати на роль визначальних для формування нової світосистеми.

В реалізації Вашингтоном стратегії глобального розширення своєрідним механізмом стали так звані "стабілізаційні заходи" в Іраку, які можна кваліфікувати як третю фазу антитерористичної кампанії. Можна вважати раціональним рішення нинішнього українського уряду взяти безпосередню участь в миротворчій місії у повоєнному Іраку: можливо, це історична нагода для перспектив входження до євроатлантичних структур. Серйозне коригування векторів зовнішньої політики України дає підстави для оптимістичних сподівань, що буде зроблено виважені кроки для того, щоб зовнішня політика нашої держави вийшла з традиційного формату лише ситуативного рефлексування на дії провідних потуг і стала справді українською.