КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ У РЕСПУБЛІЦІ ПОЛЬЩА Автореферат

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, формулюється наукова новизна роботи, з’ясовується практичне значення зроблених висновків, указується ступінь їх апробації, зазначається особистий внесок дисертантки.

Розділ 1 «Становлення інституту конституційного контролю в Республіці Польща» складається з 2-х підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Правова природа конституційного контролю (огляд основних концепцій)» присвячено дослідженню загальнотеоретичних і методологічних питань, на яких базуються інші розділи роботи. Проаналізовано поняття «конституційний контроль» та «конституційне правосуддя». Зроблено висновок, що конституційний контроль доцільно поділяти на конституційний контроль як контрольну діяльність в її чистому прояві – так званий контроль, який не містить ознак правосуддя, та конституційний контроль, який здійснюється у формі правосуддя.

Аргументовано позицію, відповідно до якої конституційне правосуддя, є наслідком еволюціонування повноважень спеціалізованого органу конституційної юрисдикції, а використання цього поняття є доцільним не в усіх країнах. Це пов’язано з тим, що з самого початку державно-правова думка низки країн спрямовувала всі зусилля на пошук механізму, який би забезпечував несуперечність законів положенням конституції. Тобто передбачалось запровадження виключно конституційного контролю (так званого нормоконтролю). Однак з часом повноваження органу конституційної юрисдикції розширились, виникли такі, які за своєю природою передбачають вирішення правового спору та застосування відповідної процедури.

Констатовано, що конституційний контролю є особливим інститутом метою якого є забезпечення верховенства та прямої дії конституції, обмеження влади та захист прав людини.

Обґрунтовано необхідність виділення чотирьох моделей конституційного контролю, а саме: американської, європейської, французької та швейцарської, що пов’язано з тим, що кожна із них наділена низкою особливостей, що дозволяють виділити їй серед інших.

Проведений аналіз місця конституційного контролю в системі здійснення державної влади. Встановлено, що віднесення конституційного контролю до тієї чи іншої гілки влади повинно відбуватись з урахуванням правової природи органу, що здійснює таку діяльність. Так, якщо Конституція Республіки Польща визнає Конституційний Трибунал органом судової влади, конституційний контроль в межах діяльності Конституційного Трибуналу необхідно відносити до судової гілки влади, а не контрольної (існування якої обґрунтовують деякі науковці).

У підрозділі 1.2. «Виникнення та розвиток інституту конституційного контролю в Республіці Польща» обґрунтовано позицію відповідно до якої ідея конституційного контролю в Республіці Польща у своєму розвитку пройшла кілька етапів, які умовно можна поділити на чотири періоди, у зв’язку з існуючими в різний час обставинами політичного характеру, що відображали загальний розвиток Польської держави у ХХ ст.

Відмічається, що у міжвоєнний період створення Конституційного Трибуналу було неможливим, у зв’язку з орієнтуванням польської державно-правової думки на теорію та практику Третьої Французької Республіки, де інститут контролю за конституційністю законів був відсутнім.

З’ясовано, що у після воєнний період утвердження спеціалізованого органу конституційної юрисдикції не відбувається через те, що польська конституційна практика перестає орієнтуватись на французьку модель та зазнає значного впливу радянської державно-правової думки, де панувала ідея сильного представницького органу (своєрідна модель верховенства парламенту).

Доведено, що в перехідний період створення Конституційного Трибуналу стало можливим завдяки утвердженню нових ідей державного і суспільного устрою, відходу польської державно-правової думки від звичного орієнтування на радянську практику. Авторка приходить до висновку, що вказаний період слід визначати перехідним, що пов’язано з існуванням в той час обмеженого правового статусу спеціалізованого органу конституційної юрисдикції. Виокремлення періоду сьогодення стає можливим у зв’язку з прийняттям у 1997 році нової Конституції яка, на відміну від попередньої, в значній мірі посилила повноваження Конституційного Трибуналу.

Розділ 2 «Конституційний Трибунал як орган конституційного контролю в Республіці Польща» містить 2 підрозділи.

Підрозділ 2.1. «Місце Конституційного Трибуналу в системі вищих органів влади за Конституцією Республіки Польща 1997 р.» присвячено аналізу правової природи Конституційного Трибуналу Республіки Польща. Зроблено висновок, що до прийняття Конституції Республіки Польща 1997 року, вказаний орган не був судом у повному розумінні цього слова, оскільки: по-перше, положення про Конституційний Трибунал містились у тому самому розділі Основного Закону, де містились норми про інститути державного контролю; по-друге, його рішення мали остаточний та загальнообов’язковий характер не повною мірою, що, на думку авторки не є властивим для судового органу, а скоріше для експертного органу, висновки якого можуть як братись, так і не братись до уваги.

Із прийняттям у 1997 році Конституції Республіки Польща, правова природа Конституційного Трибуналу змінилась. Серед критеріїв, які підтверджують судовий статус Конституційного Трибуналу, виділяють: 1) віднесення в Конституції трибуналів до судових органів влади (ст. 10 Конституції Республіки Польща передбачає, що судову владу здійснюють суди і трибунали); 2) Трибунал складається виключно з осіб з вищою юридичною освітою; 3) члени Трибуналу іменуються в Конституції і законах суддями; 4) існує принцип незалежності Конституційного Трибуналу і його членів; 5) справи розглядаються в Конституційному Трибуналу відповідно до судової процедури; 6) рішення виносяться від імені Республіки Польща і мають обов’язковий характер.

Акцентується увага на необхідності розрізнення понять «вирішення спору» (конституційне правосуддя) та «вирішення питання» (конституційний контроль), у зв’язку з чим робиться висновок про можливість віднесення Конституційного Трибуналу Республіки Польща до органів наділених правом здійснювати конституційне правосуддя. Надано авторське визначення конституційного правосуддя. Конституційне правосуддя – це діяльність спеціалізованого органу конституційної юрисдикції (який у силу непіднаглядності його вищій судовій інстанції країни не входить до судової системи, однак є органом судової влади), яка полягає у вирішенні правового спору між сторонами, що відстоюють різні правові позиції, по закінченню якого даний орган як незалежний арбітр приймає загальнообов’язкове остаточне рішення

У підрозділі 2.2. «Порядок формування, структура та правовий статус суддів Конституційного Трибуналу» з’ясовано порядок формування Конституційного Трибуналу Республіки Польща. На думку авторки, практика Польської держави у вказаному аспекті демонструє, що в ситуації призначення конституційних суддів виключно однією гілкою влади (а саме, законодавчою) існує можливість забезпечення участі у цьому процесі всіх політичних сил країни.

Обґрунтовано, що Конституція Республіки Польща та Закон «Про Конституційний Трибунал» не містять чітко сформульованих вимог до кандидатів на посаду суддів Конституційного Трибуналу, через що існують певні труднощі, пов’язані із необхідністю звернення до нормативно-правових актів, які регулюють діяльність Верховного Суду та Адміністративного Суду Республіки Польща.

Разом з тим, в порівнянні з попереднім правовим регулюванням в аспекті формування Конституційного Трибуналу відбулись позитивні зміни, які пов’язані, з динамічним розвитком функцій цього органу та закріпленням за ним нових, невідомих раніше повноважень.

Дослідження структури Конституційного Трибуналу дало можливість зробити висновок, що компетенція органів Конституційного Трибуналу відрізняється від компетенції самого Конституційного Трибуналу, оскільки стосується тільки його внутрішньої діяльності та забезпечення ефективного функціонування його складу.

Звернено увагу на порядок обрання Голови Конституційного Трибуналу Республіки Польща та Голови Конституційного Суду України. Досвід Республіки Польща з цього питання є досить корисним для української конституційної практики і може використовуватись як один із можливих варіантів для запозичення.

Порядок забезпечення статусу суддів розглянуто скрізь призму вичерпного переліку конституційних принципів, серед яких: 1) принцип суддівської незалежності; 2) принцип суддівської недоторканності; 3) принцип матеріальної незалежності суддів; 4) принцип несумісності посади судді з іншою публічною діяльністю (аполітичність); 5) принцип неможливість належати до будь-якої політичної партії (апартійність); 6) принцип суддівської незмінюваності.

Розділ 3 «Компетенція Конституційного Трибуналу» складається з 4-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Перевірка відповідності норм національної системи права, положень міжнародних угод Основному Закону Республіки Польща – основний напрям роботи Конституційного Трибуналу» розглянуто особливості здійснення Конституційним Трибуналом контролю за відповідністю Основному Закону – законів, міжнародних договорів та приписів права виданих центральними державними органами (підзаконних актів). Здійснений аналіз взірця, об’єкта, видів конституційного контролю, а також кола суб’єктів, уповноважених його ініціювати.

Взірцем конституційного контролю можуть бути тільки Конституція, міжнародні договори та закони, а об’єктом – міжнародні договори закони та підзаконні акти. Разом з тим, міжнародні договори бувають трьох видів: 1) ратифікований міжнародний договір, ратифікація якого вимагає попередньої згоди, вираженої в законі; 2) ратифікований міжнародний договір, ратифікація якого не вимагає попередньої згоди, вираженої в законі; 3) міжнародний договір, що не вимагає ратифікації, у зв’язку з чим автором акцентується увага, що в залежності від об’єкта конституційного контролю міжнародний договір як взірець буде різнитись. Так, закони можуть перевірятись на відповідність виключно міжнародним договорам, ратифікованим на підставі закону. Міжнародні договори, ратифікація яких не вимагає попередньої згоди, вираженої в законі, можуть бути взірцем конституційного контролю, що здійснюється Конституційним Трибуналом, виключно щодо підзаконних нормативно-правових актів. Насамкінець, міжнародні договори, що не потребують ратифікації, не є джерелом загальнообов’язкового права, та не можуть виступати в якості взірця для конституційного контролю.

Коло суб’єктів, наділених правом звернення до Конституційного Трибуналу залежить від виду конституційного контролю. Якщо попередній конституційний контроль може бути здійснений виключно на вимогу Президента Республіки, то наступний конституційний контроль може бути ініційований широким колом суб’єктів, визначених у статтях 191 і 193 Конституції (загальна та спеціальна ініціатива).

У контексті даного питання здійснено порівняльний аналіз, а саме існування вказаної компетенції до прийняття Конституції 1997 року та після набрання нею чинності. У зв’язку з чим зроблений висновок, що польський Конституційний Трибунал був створений у рамках соціалістичного устрою, у зв’язку з чим конституційний контроль, що здійснював Конституційний Трибунал, зводився до обмеженої охорони ієрархічної відповідності норм, з огляду на наділення Сейму компетенцією затверджувати рішення Конституційного Трибуналу. Із прийняттям чинної Конституції Республіки Польща в судовій практиці Конституційного Трибуналу була сформована нова концепція конституційного контролю. Конституційний Трибунал отримав компетенцію здійснювати контроль конституційності міжнародних договорів, а також приписів права, виданих центральними державними органами в рамках процедури попереднього та наступного, абстрактного та конкретного конституційного контролю.

У підрозділі 3.2. «Діяльність Конституційного Трибуналу в сфері захисту прав людини» доводиться теза про те, що захист прав людини, який здійснюється в межах конституційної скарги Конституційним Трибуналом, є опосередкованим, а не безпосереднім (як це обґрунтовують деякі науковці). Предметом конституційної скарги в Республіці Польща є не порушення органами державної влади конституційних прав особи, а визнання відповідності або невідповідності Конституції вказаного в скарзі нормативного акта, який як наслідок веде до порушення прав особи. На думку автора, первинною метою конституційної скарги є оцінка конституційності акта, тобто виявлення та вилучення із системи законодавства норм, які, на думку скаржника, порушують його права. Захист конституційних прав стає можливим завдяки вказаній оцінці, у зв’язку з чим набуває похідного та опосередкованого характеру.

Здійснено порівняння інституту конституційної та інституту правового питання скрізь призму захисту прав і свобод громадянина. З’ясовано, що конституційна скарга на відміну від правового питання носить «наступний» характер у захисті конституційних прав, оскільки подається до Конституційного Трибуналу тільки у випадку, коли в справі скаржника прийняте остаточне рішення і, на його думку, конституційні права і свободи порушені. У свою чергу, інститут правового питання має «попередній» характер в захисті конституційних прав, адже його головною функцією є попередження застосування в конкретній справі норм права, що порушують конституційні права та свободи. Суд, у процесі розгляду конкретної справи направляє правове питання в Конституційний Трибунал, який приймає рішення про конституційність тієї чи іншої норми до винесення судового рішення по суті. Як наслідок, вказана процедура виключає можливість порушення прав і свобод громадян на більш ранньому етапі.

У підрозділі 3.3. «Внесок Конституційного Трибуналу в справу вирішення спорів щодо компетенції між центральними конституційними органами влади» обґрунтовано необхідність розмежування поняття «вирішення спору» та «вирішення конфлікту», у зв’язку з чим зроблено висновок, що до звернення до спеціалізованого органу конституційної юрисдикції між сторонами існує конституційний конфлікт, а після такого звернення даний конфлікт набуває характеру конституційного спору.

Зроблено висновок, що виключно в процесі вирішення спорів між центральними конституційними органами влади Конституційний Трибунал здійснює конституційне правосуддя. Підтвердженням цього є: 1) предметне визначення правосуддя, а саме правосуддя – це вирішення спорів про право; 2) прийняття рішення в справах спорів про компетенцію є функцією, відокремленою від конституційного контролю системи законодавства; 3) наявність сторін, які на підставі принципу змагальності відстоюють протилежні точки зору в порядку юрисдикційних процедур.

У підрозділі 3.4. «Конституційний Трибунал як засіб забезпечення демократичних засад діяльності політичних партій» містить аналіз існуючих підходів та авторські розробки щодо можливості дослідження Конституційним Трибуналом Республіки Польща діяльності незареєстрованих політичних партій.

Звернуто увагу на три процедури дослідження Конституційним Трибуналом цілей та діяльності політичних партій, а саме: 1) процедуру пов’язану з розглядом заяви про реєстрацію політичної партії; 2) процедуру пов’язану із внесенням змін до статуту зареєстрованої політичної партії; 3) процедуру, що здійснюється, у випадку коли в процесі функціонування зареєстрованої політичної партії виникають сумніви щодо відповідності її цілей чи діяльності Конституції. Дослідження вказаних процедур надало можливість дійти висновку, що дві перші з них є попереднім конституційним контролем, у той час як третя процедура є наступним конституційним контролем. Здійснюючи дослідження політичної партії до її реєстрації або до прийняття нею нового статуту, Конституційний Трибунал запобігає, так би мовити, появі партії, цілі чи діяльність якої не відповідають Конституції. У випадку здійснення конституційного контролю в процесі функціонування зареєстрованої політичної партії, відсутній елемент «запобігання», у зв’язку з чим такий контроль можна визначити як наступний.