У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, зазначено зв'язок роботи з напрямами планової тематики, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну цінність одержаних результатів, надано інформацію про апробацію одержаних наукових результатів та особистий внесок здобувача.
У першому розділі «Еволюція, вихідні позиції та сучасний стан теоретичних досліджень ціноутворення» досліджено розвиток теоретичних позицій учених минулих епох стосовно сутнісних засад ціноутворення та його еквівалентних форм. Розглянута у загальноцивілізаційному контексті трансформація наукових поглядів щодо цін та ціноутворюючих теорій по мірі утвердження ринкових відносин. Підтверджено, що якраз можливість кількісного неспівпадіння величини вартості з ціною, тобто величини вартості з її власним грошовим виразом, не є недоліком даної форми. Навпаки саме ця відмітна риса ціни робить дану категорію адекватним відтінком цивілізаційного розвитку конкретного способу виробництва. Висновок вчених минулих епох, що процес ціноутворення не діє «як сліпо діючий закон середніх чисел», є повчальною і для сучасників. Адже лише умови досконалої конкуренції дозволяють формально ототожнювати «природну» (нормальну) і «ринкову» ціну. Поза умовами ідеальної рівноваги ефективність (раціональність) ринкових оцінок порушується. Чим більш обсяговим є даний дисбаланс, тим більше часу необхідно ринковому механізму для відновлення цінової рівноваги. Це важливо мати на увазі тому, що з відходом від директивно-централізованої системи ціноутворення, яка панувала в радянські часи, у перехідний період на пострадянському просторі мала місце (насамперед, серед учених економістів) ринкова ейфорія і, як виявилося, безпредметні сподівання на регулюючу всесильність «невидимої руки» ринку. У дисертації показано, що зі зміною економічних систем видозмінюється і функціональність ціни і набуває нових якісних ознак процес ціноутворення. Найбільш відчутної еволюції процес ціноутворення набув у країнах перехідних економік, які здобули незалежність після розвалу СРСР.
Досвід ринково розвинутих країн засвідчує, що по-суті, як «природна», так і нормальна ринкова ціна залишаються теоретичними абстракціями, оскільки такою ж теоретичною абстракцією є категорія «досконалої конкуренції». Не існує загального визначення, яке б дозволило кількісно та однозначно визначити цей стан економіки. Тому саме від об’єктивності цінової політики та адекватних механізмів її практичного застосування великою мірою залежить процес формування конкурентоспроможної економіки. Проте в національному господарстві України процес ефективного ціноутворення не набув бажаного організаційно-управлінського режиму. Останнє, на наш погляд, значною мірою пояснюється недостатністю теоретико-методологічного обґрунтування та слабкістю державного моделювання цінових процесів. Саме тому вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду ціноутворення й регулювання політики цін є для нас важливим і актуальним.
У роботі показано, що все більшою мірою (особливо після світової фінансово-економічної кризи 2007-2009 рр.) серед науковців утверджується точка зору, що ціноутворення і система цін є виключно важливим інструментом проведення економічної політики; що це – один з найбільш складних інструментів управління економікою, який кардинально впливає практично на всі сторони суспільного буття, господарської, підприємницької і бізнесової діяльності.
Сучасний ринок – це усталені загально цивілізаційні «правила гри», що здійснюються не просто під дахом державної влади, а у рамках чинного законодавства, яке повинно стверджувати і захищати усталені принципи, правила цінової політики та (що особливо важливо) стратегічні інтереси національного господарства. Водночас ніякі вольові, директивні рішення не будуть виконуватися і не досягатимуть планованого результату, а навпаки, будуть тягнути за собою економічні збитки, - доки суперечитимуть базовим потребам та інтересам, а то і просто здоровому глузду. Ринкове середовище визнає лише бажаний кінцевий результат – високий прибуток, постійно зростаючий капітал. Однак все це має кореспондуватися з науково обґрунтованим ціноутворенням та відповідною специфікою найбільш прийнятного цінового режиму. Аналіз проблемних цінових ситуацій на ринку України підтвердив необхідність і важливість науково-обґрунтованого удосконалення ціноутворення з переважним акцентом на споживчий попит та реальну оцінку чутливості споживачів до наявної пропозиції і зміни цін. Важливим інструментом такої оцінки є прогнозування тренду цінових очікувань, обсягів продаж і регулюючі можливості щодо забезпечення цінової стабільності на різних етапах ринкового розвитку. Проте ринкова лінія тренду лише усереднює можливі цінові значення попиту і пропозиції. Реальні цінові реакції ринку на відповідні регулятивні рішення можуть коливатися у досить широкому діапазоні. Що додатково підкреслює важливість наукових розробок у цьому сенсі.
У другому розділі «Організаційно-регулятивні форми та методи державного впливу на антиінфляційне ціноутворення в національній економіці» піддані аналізу назрілі докорінні зміни у ціновій політиці української держави. З цією метою здійснено аналіз принципів, стану та економіко-правових засад сучасної цінової політики. Значною вадою системного ціноутворення у національному господарстві є відсутність законодавчо визначеної термінології. І це при тому, що в підприємницькому й бізнесовому обороті з’явилися такі терміно-поняття (що стали віддзеркаленням сучасних ринкових процесів), як «ціна майна», «ціна майнового внеску», «визначення ціни з орієнтацію на витрати», «цінова шкала на основі посередницьких націнок», «демпінгова ціна», «реперні ціни» тощо. А у зв’язку з появою фондового ринку учасникам економічних відносин ставали усе більш звичними такі поняття, як «емісійна ціна», «ціна купівлі», «ціна зворотної купівлі», «ціна відсіку», ціна виконання опціону», «фліппінгова ціна» тощо. На практиці відсутність узаконених понять в системі чинної цінової політики відкриває можливість для цінових зловживань з боку суб’єктів господарювання та професійних учасників фондового ринку. Очевидністю є те, що держава демонструє політику обмеженого втручання у процеси ціноутворення навіть щодо вельми монополізованих утворень у національній економіці. Слабкий вплив держави на монопольні об’єднання знайшов своє підтвердження у появі так званих «картельних цін», «консорціумних цін», «договірних цін», які дозволяють усувати ринкових конкурентів і таким чином забезпечувати штучні умови для одержання і присвоєння монопольного прибутку.
Аналіз форм і методів регулювання ціноутворюючих факторів показав, що в Україні серед багатого комплексу форм і методів державного регулювання ціноутворення в основному використовуються прямі (з відчутним суб’єктивним началом) методи (рис. 1). Таким чином вихідні позиції системного ціноутворення в нових економічних умовах страждають (у широкому спектрі) засиллям недобросовісної конкуренції, що украй негативно відбивалося на соціально-економічній ситуації в країні. Тому вкрай назрілою стала якісна модифікація політики ціноутворення, левову частку в якій має зайняти органічне поєднання суто ринкових принципів зі встановленими державою правилами. Це можна прослідкувати в практиці застосування системи форм і методів державного регулювання ціноутворення (рис.1).
У свій час К.Маркс влучно зауважив: «Як би багатство країни могло бути збільшеним десятикратно за допомогою декрету, то було б дивним, чому такі декрети давним-давно не видані нашими правителями» (Капітал, т. І, с. 111).
