ПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАРУБІЖНИХ КОНЦЕПЦІЙ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об’єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання дисертації; характеризуються теоретико-методологічні засади; обґрунтовується наукова новизна та теоретичне і практичне значення дослідження; окреслюється рівень апробації результатів, подаються дані про публікації автора, про структуру і обсяг дисертації та кількість використаних в ній джерел.

Перший розділ – „Теоретико-методологічні засади дослідження зарубіжних концепцій інформаційного суспільства” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу методологічних засад дослідження, його джерельної бази та рівня наукового осмислення даної проблеми у вітчизняній та зарубіжній політичній науці.

У підрозділі 1.1. „Методологічні засади дослідження та визначення поняття „інформаційне суспільство” аналізуються методи, які ще не набули широкого застосування при дослідженні проблем інформаційного суспіль­ства та його політичних аспектів. Метод політологічного аналізу допоміг дослідити вплив процесів становлення концепцій інформаційного суспільства на політичну сферу, зокрема, на політичні системи й політичні режими, на поділ влади та рівень демократії. Цивілізаційний підхід дав можливість дослідити теоретичні й практичні проблеми інформаційного суспільства як нового етапу розвитку людської цивілізації. Світ-системний аналіз сприяв з’ясуванню і врахуванню зростаючих взаємовпливів основних положень кон­цепцій інформаційного суспільства, запропонованих представниками різних країн світу. Синергетичний метод, пов’язаний з поглядом на інформаційне суспільство як на самоорганізовану систему, дав можливість показати склад­ність і суперечливість процесів становлення присвячених йому концепцій. Критично-конструктивний метод, сутність якого полягає у поєднанні критич­ності, об’єктивності та позитивного осмислення досліджуваної проблеми, сприяв з’ясуванню не лише вад і небезпек інформаційного суспільства та виявленню вразливих місць його зарубіжних концепцій, а й доведенню об’єк­тивного характеру і позитивних наслідків втілення їх в життя та ін. Окрім того, системний аналіз допоміг показати становлення зарубіжних концепцій інформаційного суспільства та їх політичних складових як єдиний системоут­ворюючий процес розвитку науки про сучасне і майбутнє суспільства. Істо­ричний метод дозволив з’ясувати процес становлення зарубіжних концепцій інформаційного суспільства з часу їх зародження і до сьогоднішнього дня. Компаративний метод сприяв виявленню загального і специфічного у станов­ленні зарубіжних концепцій інформаційного суспільства, зокрема їх політичних аспектів.

На основі комплексного аналізу значної кількості відповідних праць зарубіжних і вітчизняних вчених автором показана відсутність загальновиз­наного визначення поняття „інформаційне суспільство”. Доведено, що найбільш вдалим можна вважати визначення, яке в 60-х роках ХХ ст. у науковій обіг увів Й.Масуда, стверджуючи, що „інформаційне суспільство – це суспільство, яке зростає і розвивається в колі інформації і призводить до загального процвітаючого стану людської інтелектуальної креативності замість багатого матеріального споживання”. Проаналізовано й інші визначення поняття „інформаційне суспільство”, запропоновані зарубіжними вченими – М.Кастельсом, Г.Маккеєм, М.М. Моїсеєвим та вітчизняними дос­лідниками – О.О.Григором, В.О.Даніл’яном, О.П.Дубасом, В.М.Скалацьким та ін. Показано їх переваги і недоліки та доведено, що жодне з них не є суто політологічним, а отже, не відображає адекватно сутність й особливості політичної сфери інформаційного суспільства.

Виходячи з цього, дисертан-том вперше запропоновано авторське суто політологічне визначення: „Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому інформація, знання й інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) перетворюються на основну продуктивну силу та джерело епохальних зрушень в усіх сферах суспільного життя, зокрема в політичній, що виявляється у метаморфозах політичної влади, трансформації політичних режимів („е-демократія”), владних інститутів („е-уряд” та „е-самовряду­вання”), партійних („е-партія”) і виборчих систем („е-вибори” та „е-референдум”), у прискоренні переходу від представницької демократії до демократії участі, у зміцненні громадянського суспільства та посиленні інших демократичних перетворень на користь людини, суспільства і людства в цілому”. Це визначення, на відміну від інших, більш адекватно, конкретно і всебічно розкриває сутність інформаційного суспільства, його рушійних сил та тих епохальних змін, які відбуваються в усіх його сферах, зокрема в політичній. Розуміючи, що дане визначення є дещо широким, дисертант пропонує і вужчий його варіант: „Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому інформація, знання й інформаційно-комунікаційні технології перетворюються на основну продуктивну силу та джерело епохальних зрушень в усіх сферах суспільного життя, зокрема в політичній”. І саме в такому (і широкому, і вузькому) розумінні й застосовується поняття „інформаційне суспільство” в даному дослідженні.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база та ступінь наукової розробки досліджень зарубіжних концепцій інформаційного суспільства” головну увагу зосереджено на дослідженні теоретичного доробку тих відомих зарубіжних вчених, які зробили найбільший внесок у зародження й становлення концепцій інформаційного суспільства і суспільства знань та їх політичних складових, зокрема: Д.Белла, П.Дракера, М.Кастельса, Й.Масуди, Ф.Махлупа, К.Мея, О.Тоффлера, Ф.Уебстера та ін.

Проведено аналіз праць інших, менш відомих зарубіжних вчених, які також брали участь у розробці концепцій різних типів суспільства та їх політичних аспектів, зокрема: концепцій постіндустріального суспільства – А.Кумарасвамі, А.Пенті, Д.Рісмен, А.Турен, Б.Франкел та ін.; концепцій інформаційного суспільства – У.Дайзард, А.Дафф, Р.Катц, Д.Лайон, М.Маклюен, У.Мартін, Ф.Уїлльямс та ін.; концепцій мережевого суспільства – Д.Барні, Дж. Ван Дайк, Д.Тапскотт та ін.; концепцій суспільства знань – Ф.Бекон, К.Боулдінг, Т.Стоун’єр та ін.

Враховано внесок зарубіжних вчених у становлення концепцій: технот­ронного суспільства (З.Бжезинський); цифрового суспільства (У.Даттон, А.Уілхелм); кіберсуспільства (С.Джоунс); комп’ютерного суспільства (М.Дертоз, Дж.Мозес); технологічного суспільства (Ж.Еллюль); електрон­ного суспільства (Р.Хоултон); віртуального суспільства (Г.Рейнголд); хай-тек суспільства (Т.Форестер) та ін.

Використано також внесок зарубіжних вчених у дослідження процесів зародження і розвитку демократії, зокрема: К.Артертона, Т.Беккера, С.Слетона – у концепцію „теледемократії”; Р.Голландера – „відеодемократії”; Т.Мейєра – „медіадемократії”; П.Варлея, К.Гаккера, Л.Гроссмана, А.Калабре-зе, М.Борчерта, Л.Фрідленда – „електронної демократії”; М.Постера, Д.Сейко – „кібердемократії”; В.Гег’ю, Б.Лоадера – „цифрової демократії” та ін.

Проаналізовано праці й показано, що вагомий внесок у становлення відповідних концепцій зробили і російські вчені: у концепції постіндуст­ріального суспільства – В.А.Іноземцев, К.В.Маркарян, Н.Л.Полякова та ін.; у концепції інформаційного суспільства – Р.Ф.Абдєєв, О.Л.Вартанова, М.С.Вершинін, О.Н.Вершинська, Є.П.Войтоловська, Є.А.Галумов, С.І.Дука, Л.М.Землянова, В.Г.Машликін, І.С.Мелюхін, М.М.Моїсєєв, А.І.Ракітов, А.А.Чернов та ін.

Зроблено висновок, що значний внесок у розробку і формування відповідних концепцій зробили й вітчизняні дослідники: у концепції інформаційного суспільства – В.М.Брижко, Л.С.Винарик, О.П.Голобуцький, В.П.Гондюл, О.О.Григор, В.О.Даніл’ян, О.П.Дубас, Д.В.Дюжев, О.В.Зернець­ка, В.О.Ковалевський, А.В.Колодюк, В.В.Лях, Є.А.Макаренко, О.В.Малигін, В.В.Недбай, М.А.Ожеван, Г.Г.Почепцов, М.М.Рижков, А.О.Сіленко, В.М.Скалацький, Є.Б.Тихомирова, В.П.Фісанов, О.М.Флюр, В.М.Фурашев, І.О.Чернозубкін, І.С.Чиж, С.А.Чукут, О.Б.Шевчук, В.М.Щербина та ін.; у концепції суспільства знань – Н.В.Балабанова, В.І.Вернадський, М.З.Згуров­ський та ін.

Аналіз праць цих та інших зарубіжних та вітчизняних вчених дав мож­ливість: 1) ознайомитися з їх теоретичними доробками; 2) з’ясувати їх кон­кретний внесок у розвиток концепцій інформаційного суспільства; 3) дійти висновку, що в сучасній науковій літературі бракує ґрунтовних, фундамен­тальних праць, присвячених дослідженню саме політичних аспектів зарубіж­них концепцій інформаційного суспільства; 4) сформулювати об’єкт і пред­мет даного дисертаційного дослідження, його мету і завдання та ін.

У другому розділі „Сутність та особливості політичних аспектів зарубіжних концепцій інформаційного суспільства” досліджується історія зародження й становлення основних зарубіжних концепцій інформаційного суспільства та з’ясовуються зміст і специфіка їх політичних аспектів.

У підрозділі 2.1. „Теорія постіндустріалізму Д. Белла як методологічна основа становлення концепцій інформаційного суспільства” доведено, що у 70-х рр. ХХ ст. найбільший внесок у формування теорії постіндустріального суспільства зробив відомий американський вчений Д.Белл. Разом з тим пока­зано, що ця теорія увібрала в себе чимало положень існуючих на той час кон­цепцій інформаційного суспільства Й.Масуди та суспільства знань П.Дра­кера. Це, з одного боку, обумовило сприйняття теорії постіндустріального суспільства більшістю світового наукового співтовариства і на тривалий час перетворило її на теоретико-методологічну базу розвитку концепцій інформа­ційного суспільства, а, з іншого – загальмувало процес їх виокремлення і ста­новлення. Обґрунтовано точку зору, що теорія постіндустріального суспіль­ства виявилася історично обмеженою, що з часом спонукало Д.Белла змінити її назву і перейти на позиції прихильників концепції інформаційного суспіль­ства. Виявлено особливості становлення теорії постіндустріального суспіль­ства, які полягають у тому, що вона започаткувала тенденцію посилення уваги науковців щодо аналізу впливів інформації та інформаційно-комуніка­ційних технологій на політичну сферу суспільного життя. Зазначено, що про­ведений Д.Беллом аналіз основних моделей влади та уточнення принципів її перерозподілу між різними гілками в умовах формування інформаційного суспільства, а також з’ясування причин кризи представницької демократії та постановка питання про доцільність переходу до демократії участі можна вважати суттєвим внеском у розвиток політичної науки.

У підрозділі 2.2. „Розробка Й.Масудою концепцій інформаційного суспільства та „демократії участі” спростовано пануючі й досі твердження, що автором концепції інформаційного суспільства є: за одними даними – К.Кояма, за другими – Ф.Махлуп, за третіми – Ф.Умесао, за четвер­тими – Ю.Хаяші та ін. Доведено, що насправді „батьком-засновником” кон­цепції інформаційного суспільства є Й.Масуда, який першим, ще в середині 60-х років ХХ ст., увів у науковий обіг поняття „інформаційне суспільство”, „інформаційна епоха”, „глобальний інформаційний простір” та ін., дав їх виз­начення, сформулював принципи, на яких вони мають базуватися, став одним із авторів японської моделі інформаційного суспільства та доклав чимало зу­силь до втілення цих ідей в життя. Підтверджено коректність проведеного ним порівняльного аналізу індустріального та інформаційного суспільства та його висновку про те, що останнє має бути якісно новим суспільством. Показано, що беззаперечною заслугою Й.Масуди і особливою цінністю його концепції є те, що в ній виявлені й висвітлені як переваги, так і недоліки інформаційного суспільства та його політичних складових, а також зроблені застереження щодо надмірної його ідеалізації та вказано на можливість появи нових потенційних викликів і небезпек.

Доведено, що Й.Масуда став першим вченим, який ґрунтовно проаналізував вплив інформаційного суспільства не лише на соціально-економічну, а й на політичну сферу. Він досить коректно визначив ті величезні перетворення, до яких може призвести становлення цього нового суспільства у політичній владі, у політичних режимах, політичних і виборчих системах. Особливу науково-теоретичну та практичну значимість становлять дослідження, проведені Й.Масудою щодо стану і перспектив розвитку демократії в умовах становлення інформаційного суспільства, зокрема аналіз основних причин кризи представницької демократії та необхідності її заміни на демократію участі, а також „шість базових принципів”, на яких має розвиватися демократія участі та конкретні пропозиції щодо реалізації цих принципів. Показано, що важливою особливістю концепції інформаційного суспільства Й.Масуди був виключно оптимістичний, конструктивний харак­тер її основних положень та віра їх автора у творчий потенціал і креативність не лише окремої людини та її індивідуальних зусиль, а й колективних дій на державному рівні та міжнародної співпраці, про що свідчить ретельно виписана ним концепція синергізму. Зроблено висновок, що теоретична спадщина Й.Масуди стала вагомим внеском у зародження й становлення концепцій інформаційного суспільства та розробку їх політичних аспектів, а також у розвиток зарубіжної політичної науки в цілому.

У підрозділі 2.3. „Обґрунтування Е.Тоффлером концепцій „метамор­фоз влади” та „напівпрямої демократії” в умовах формування інформа­ційного суспільства” доведено, що однією з найсуттєвіших особливостей теоретичної спадщини цього відомого американського вченого можна вважати його безпосереднє звернення до аналізу політичної сфери суспіль-ного життя в умовах формування інформаційного суспільства. Показано, що в його працях, зокрема, були запропоновані хоч і не зовсім нові, але досить оригінальні тлумачення політичної влади. Акцентується увага на розробленій Е.Тоффлером новій типологізації політичної влади та запропонованих ним нових критеріях цієї типологізації, головним з яких стала якість влади, що в свою чергу, дало можливість виділити і дати визначення нових типів влади, зокрема, низькоякісної влади, яка тримається на силі; влади середньої якості, яка базується на багатстві; високоякісної влади, в основі якої лежать знання, а також провести порівняльний аналіз цих типів влади та довести достоїнства і переваги високоякісної влади над іншими.

Особлива увага привертається до його концепції тріади влади: сили, багатства і знання. В цій концепції ретельно виписана сутність зрушень у співвідношенні трьох основних джерел і важелів влади – сили, багатства і знання, а також обґрунтовано положення про те, що в інформаційному суспільстві посилюється процес переходу до визначальної ролі знань. Доведено, що зазначений процес можна вважати тенденцією, яка поступово перетворюється на закономірність. Звертається увага на ще одну тенденцію, яка полягає у тому, що в інформаційному суспільстві знання все більше стають надбанням широких народних мас, що викликає занепокоєння у можновладців і обумовлює загострення боротьби за знання та інформацію. Робиться припущення, що Е.Тоффлер вже помічав, що на процеси розвитку людської цивілізації, поряд з інформацією все більш вагомий вплив справ­ляють і знання. З цього випливає висновок, що Е.Тоффлера можна включати до когорти тих вчених, які передбачали і намагалися охарактеризувати процес поступового перетворення інформаційного суспільства на суспільство знань, хоча самого цього поняття вони ще і не застосовували. На особливу згадку заслуговує акцентація уваги Е.Тоффлера на тому, що людство вступило в еру метаморфоз влади, його чітке і ґрунтовне визначення сутності цих метаморфоз, які полягають у революційних фундаментальних змінах навколо влади, з владою та у середині самої влади.

У підрозділі 2.4. „Концепції мережевого суспільства”, „кризи пред­ставницької демократії” та становлення „інформаціональної демократії М.Кастельса” показано як у 90-х роках ХХ ст. західна наука поповнилася новою, досить оригінальною, хоча дещо і суперечливою концепцією „мере­жевого суспільства”, яку розробив відомий іспанський вчений М.Кастельс. Ця концепція, з одного боку, увібравши в себе деякі основні положення інших подібних концепцій, а, з іншого боку – додавши до них чимало нового, специфічного і оригінального, перетворилася на коректну, адекватну існую­чим реаліям, конструктивну концепцію. Виявлений і чітко сформульований М.Кастельсом „дух мережевого суспільства” можна вважати таким же вагомим внеском у політичну науку, як і виявлений М.Вебером „дух капіталізму”. Беззаперечною заслугою М.Кастельса є всебічний, ґрунтовний аналіз сутності й особливостей політичних аспектів мережевого суспільства та їх розгорнута і об’єктивна характеристика.

Підтверджено коректність висновків М.Кастельса про кризу представ­ницької демократії та народження „інформаціональної демократії”. Зокрема, він досить вдало окреслив особливості, шляхи і перспективи станов­лення й поширення саме „інформаціональної демократії”. Спираючись на положення М.Кастельса та виходячи із власних міркувань, „інформаціо­нальну” демокра­тію можна охарактеризувати як таку: а) що виникає й існує в країнах, які досягли вагомих успіхів у формуванні мережевого суспільства; б) де починає працювати „інформаціональна економіка”, яка дає можливість більш ефек­тивно забезпечувати економічні та соціально-політичні потреби суспільства; в) що спирається на найновітніші інформаційно-комунікаційні технології, які, з одного боку, суттєво обмежують функції й повноваження держави, а, з іншого – створюють реальні умови для швидкого отримання будь-якої інфор­мації та забезпечення інтерактивних зв’язків між політичними акторами; г) що увібрала в себе найкращі засади, принципи, риси і механізми функціону­вання „напівпрямої демократії” у тлумаченні Е.Тоффлера та „демократії участі” Й.Масуди. У цілому зазначені концепції М.Кастельса мають певне науково-теоретичне та практичне значення і є помітним внеском у розвиток політичної науки.

У третьому розділі „Основні підходи до аналізу політичних аспектів зарубіжних концепцій інформаційного суспільства” проведено порівняль­ний критично-конструктивний аналіз особливостей підходів представників різних наукових шкіл до аналізу зарубіжних концепцій інформаційного суспільства та їх політичних аспектів.

У підрозділі 3.1. „Скептичний підхід К.Мея до аналізу політичних аспектів концепцій інформаційного суспільства” проаналізовано цікаві думки щодо особливостей становлення інформаційного суспільства, зокрема його політичної сфери, та численних підходів до його аналізу і оцінок, висловлених британським дослідником К.Мейєм. Досить коректним і дієвим можна вважати запропонований і вміло використовуваний ним т.зв. „скептичний підхід” до інформаційного суспільства та до праць, присвячених цьому суспільству. Достатньо вдалим виявився його поділ науковців, які досліджують проблеми становлення інформаційного суспільства та його політичної сфери на три групи чи школи, а саме – на некритичну, напівкритичну та критичну. Досить цікавою, хоча і дещо суперечливою, є критика К.Меєм т.зв. „міфу про інформаційну революцію” та пошуки причин його поширення. Показово, що при цьому він вкрай скептично ставиться не стільки до самої інформаційної революції, скільки до ідей технологічного детермінізму, зокрема, перебільшення впливів інформаційних технологій на процеси суспільно-політичного життя. Ще важливішим і кориснішим є його критичний аналіз інформаційної економіки і особливо дослідження негатив-них наслідків її формування взагалі та її впливів на політичну сферу, зокрема. Важко переоцінити і проведений К.Меєм скептичний аналіз реальних впливів ІКТ на характер політичних відносин у суспільстві та спростування тверджень деяких дослідників про зростання політичної активності громадян і народження нових політичних спільнот. Значний науковий інтерес становить аналіз К.Мея політичних аспектів концепції „кіберкомунізму”, яка базується на концепції „економіці дарів”, що, спирається на концепцію „інформаційного колективізму”. Не виключено, що й в постсоціалістичних країнах, де, з одного боку, відбуваються процеси соціального розшарування суспільства, а, з іншого – зберігаються почуття колективізму, концепція „кіберкомунізму” може знайти чимало своїх прихильників.

У підрозділі 3.2. „Критичний аналіз Ф.Уебстером політичної складової концепцій інформаційного суспільства” досліджено внесок цього британсь-кого вченого в оновлення і збагачення теоретико-концептуальних засад дослідження інформаційного суспільства та його політичної сфери. Він, зокрема, піддав нищівній критиці низку вже існуючих та запропонував деякі свої нові підходи, методи і концепції цього суспільства. Слід також віддати належне Ф.Уебстерові за розробку відносно нового методу дослідження концепцій інформаційного суспільства та їх політичних аспектів, який він назвав „альтернативним теоретичним аналізом”. Привертає увагу, особливо своєю дискусійністю, запропонований ним критичний підхід до аналізу існуючих концепцій інформаційного суспільства, в основі якого лежить дещо модернізований критичний метод К.Поппера, а також більш скептичні і нігілістичні погляди самого Ф.Уебстера, які можна назвати „неокритичним підходом”. Дисертант пропонує критично-конструктивний підхід і саме ним користується при аналізі цих концепцій. Доведено, що помітним творчим доробком став проведений Ф.Уебстером аналіз причин розбіжностей у поглядах дослідників інформаційного суспільства щодо стану і перспектив його розвитку та впливів на політичну сферу суспільного життя, які загострилися між прихильниками різних західних наукових шкіл. Все це дало дисертантові підстави для висновку про зародження трьох наукових шкіл дослідження інформаційного суспільства: „еволюційно-постіндустріаліс-тської”, „революційно-інформаціоналістської” та „поміркованої постіндус-тріалістсько-інформаціоналістської” шкіл.

Значним внеском у розвиток наукових знань про інформаційне суспільство можна вважати класифікацію його концепцій та визначення критеріїв цієї класифікації, запропоновані Ф.Уебстером. Він поділяє всі кон-цепції інформаційного суспільства на п’ять типів: „технологічні”; „еконо-мічні”; „пов’язані зі сферою зайнятості”; „просторові” та „культурні”. Дисер-тант пропонує, по-перше, додати до цих типів концепцій інформаційного суспільства ще два типи, назвавши їх „політичні” та „духовні” концепції; по-друге, розробити єдину цілісну теорію інформаційного суспільства шляхом об’єднання п’яти концепцій, проаналізованих Ф.Уебстером та двох нових концепцій, запропонованих дисертантом. Така теорія зможе дати всебічну, цілісну, об’єктивну характеристику цього суспільства, зокрема його політичної та духовної сфер; допомогти з’ясувати рівень його втілення у життя на національному та глобальному рівнях; сприяти виявленню загаль-них тенденцій та передбачити позитиви і негативи його розвитку; покласти край безплідним дискусіям щодо того, яка з багатьох існуючих концепцій інформаційного суспільства є більш вдалою та коректною і т. ін.

У підрозділі 3.3. „Нігілістичний підхід у концепції „netократії” О.Барда і Я.Зодерквіста” доведено, що помітним внеском у розвиток теоретичних засад глобального інформаційного суспільства та дослідження сутності й особливостей його політичних аспектів стала запропонована цими шведсь­кими дослідниками концепція „netократії”. Показано, що одним із беззапе­речних достоїнств цієї концепції є те, що вона, за їх твердженням, розроб­лялася в контексті т.зв. „інформаційної парадигми”, яка йде на зміну „ін­дустріальній парадигмі”, що „вже віджила своє і перебуває у розпалі кризи”.

Значний науково-теоретичний інтерес становить грунтовний аналіз і розгорнута характеристика „netократії” – цього „нового вищого класу” або „нової правлячої еліти” інформаційного суспільства. Не менший інтерес мають погляди шведських дослідників на місце і роль в інформаційному суспільстві та в його суспільно-політичному житті т.зв. „конс’юмтаріату” або „нового нижчого класу”. Проаналізовано прогнози О.Барда та Я.Зодерквіста щодо стосунків та взаємовідносин різних страт майбутнього інформаційного суспільства, зокрема, між „netократами” та „конс’юмтаріатом”.

У підрозділі 3.4. „Конструктивний підхід до концепцій суспільства, заснованого на інформації та знаннях у працях Ф.Махлупа, Т.Стоун’єра і П.Дракера” спростовано намагання деяких дослідників пов’язати зародження концепцій інформаційного суспільства та суспільства знань з ім’ям австро-американського вченого Ф.Махлупа. Визнається, що він значно поповнив відповідний понятійно-категоріальний апарат, запропонував досить вдалу класифікацію знань та типологізацію їх виробників, а також показав поси­лення впливів знань на всі сфери суспільного життя, зокрема на соціально-політичну. Водночас зазначається, що його концепція суспільства знань мала і певні недоліки. Їй, зокрема, був притаманний економічний та географічний детермінізм, який полягав у тому, що її основні положення стосувалися переважно економічної сфери суспільного життя при майже повному ігноруванні політичної сфери та обмежувалися виключно територією США.

Доведено, що помітним внеском у зміцнення теоретичних засад інфор­маційного суспільства і суспільства знань та їх політичних аспектів можна вважати концепцію інфократії американського вченого Т.Стоун’єра, сутність якої полягає у визнанні переходу влади до виробників інформації та власни­ків ІКТ. Важливе значення має те, що він майже в унісон з Е.Тоффлером звернув особливу увагу на зростання ролі знання в усіх сферах суспільно-політичного життя, не заперечуючи і не применшуючи при цьому ролі інфор­мації. Така позиція Т.Стоун’єра дає достатньо підстав для того, щоб вважати його одним із тих вчених, які відчули трансформацію інформаційного суспільства в суспільство, яке заслуговує на назву „інформаційно-знаннєве”.

Обґрунтовано тезу про те, що внесок Ф.Махлупа та Т.Стоун’єра у зародження і становлення концепцій суспільства знань та їх політичних складових є дещо перебільшеним у сучасній науковій літературі. Показано, що серед західних дослідників найбільш вагомий внесок у вдосконалення сутності політичних аспектів концепцій суспільства знань зробив американ­ський вчений П.Дракер. Водночас зауважується, що витоки цієї концепції, її першопочаткові ідеї слід шукати ще в працях англійського вченого XVII ст. Ф.Бекона та видатного українського мислителя В.І. Вернадського.