КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ІМІДЖУВАННЯ РОСІЇ АМЕРИКАНСЬКИМИ «МОЗКОВИМИ» ЦЕНТРАМИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність тематики, розкрито зв’язок з науковими планами і темами, сформульовано мету та завдання, предмет, об’єкт і методологічні засади дослідження, представлено проблему, що вирішується, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, наведені відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Методологічні засади дослідження» присвячено з’ясуванню стану розробки наукової проблеми, формулюванню концептуально-методологічних підходів дослідження, аналізу джерел і літератури з проблематики дисертації. Слід відзначити, що окреслена у назві дисертації проблема у зарубіжній та вітчизняній політичній науці досліджена фрагментарно, проте, вона знаходить часткове і загалом сутнісне відображення у працях відомих фахівців, які представляють різні академічні та університетські школи політології.

Використані в дисертації джерела можна поділити на такі групи: теоретичні роботи зарубіжних науковців, дослідження яких присвячено аналізу концептуальних засад забезпечення зовнішньополітичних стратегій на міжнародній арені з використанням високого потенціалу «мозкових» центрів, зокрема, оцінювання і прогнозування зовнішньої і безпекової політики Росії та політики США щодо Російської Федерації, – Дж.Бейкера, Зб.Бжезинського, Г.Кіссінджера, Р.Купера, Дж.Макмілана, Г.Моргентау, Дж.Ная, Дж.Нельсона, С.Райс, Дж.Розенау, Д.Ростоу, Дж.Сороса, К.Уолтца, С.Хантінгтона тощо; концептуальні та прикладні праці російських фахівців з проблем політико-правового і нормативного забезпечення зовнішньої політики та її складових щодо ухвалення й реалізації загально значимих рішень – С.Благова, І.Данченка, М.Делягіна, В.Демидова, І.Леонова, В.Лі, В.Мілова, Б.Семенова та ін.; вітчизняні дослідження міжнародних систем та глобального розвитку – О.В.Потєхіна, Є.Є.Камінського, С.О.Шергіна, Б.М.Гончара, Б.І.Канцелярука, О.В. Зернецької, А.В. Дашкевича, І.М.Коваля, С.В.Юрченка, І.А.Хижняка, С.Г.Федуняка, М.М.Рижкова, І.Д.Дудко, О.В.Шевчука та ін., в яких з’ясовано діяльність глобальних акторів міжнародної системи на світових і регіональних просторах.

У розділі також обґрунтовано пріоритетність політичного аналізу та причини його віднесення до одного синонімічного ряду з політико-системним аналізом; розглянуто актуальні особливості застосування дослідницьких методів американськими центрами у сфері зовнішньої політики і безпеки. Пріоритет політико-системного аналізу, що в авторському тлумаченні є синонімом поняття «політичний аналіз», у дослідницьких проектах провідних «мозкових» центрів Сполучених Штатів обумовлений складністю цілісного оцінювання суті нинішньої міжнародної системи, яка демонструє початкові і суперечливі тенденції під час свого формування.

Політичний аналіз у конкретних розробках таких центрів передусім розуміється як концентровані зусилля з метою дослідження і виявлення ключових властивостей альтернативних версій політичного курсу на основі стратегічного осмислення проблеми з використанням нормативного методу. У такий спосіб посилюється точність прогнозування наслідків дії тієї чи іншої держави на міжнародній арені для учасників дво- та багатосторонніх відносин і для системи загалом. Політико-системний аналіз досліджень російського вектора у діяльності провідних американських аналітичних центрів охоплює значне коло обов’язкових методичних і концептуальних елементів, що стосуються віднесення Росії до категорії великих держав, які мають високу вагу у розробці, прийнятті та реалізації рішень регіонального і глобального характеру, а також можуть суттєво впливати на принципові показники міжнародної системи.

Для оптимізації стратегічного оцінювання досліджень американських «мозкових» центрів важливого значення було надано їх рейтингуванню, що здійснюється соціологічними службами і політологами. Місця в рейтингу, які відведено аналітичним центрам, насамперед визначаються такими факторами, як ступінь впливу на органи державної влади та обсяги фінансування, від яких суттєво залежить спроможність залучення науковців вищої кваліфікації до постійної роботи або до виконання конкретних проектів на контрактних засадах. Існуючі рейтинги тривалий час залишаються практично незмінними у тому сенсі, що перші місця посідають Корпорація RAND, Брукінзький інститут, Рада зовнішніх відносин, фундації Карнегі та «Спадщина», Центр стратегічних і міжнародних досліджень, Центр американського прогресу.

На передові позиції в аналітичному процесі центрів виноситься проблема відповідності тих чи інших дій адміністрації США національним інтересам держави у трьох їх вимірах – життєвому, головному та периферійному. Високою залишається роль суб’єктивного фактора, тобто вплив персонального світосприйняття на оцінки, положення і висновки, відтак у дослідженнях превалює авторська експертна оцінка щодо діяльності поточного керівництва Сполучених Штатів. До концептуальних підходів американських «мозкових» центрів належить обов’язкове виокремлення і акцентування викликів, загроз і небезпек Сполученим Штатам від певної дії інших акторів міжнародних відносин. Отже, зовнішня політика в американському специфічному вимірі покликана бути інструментом забезпечення національної безпеки у цілісному розумінні поняття.

Невід’ємним атрибутом опрацювання емпіричного матеріалу, включно з документальними джерелами, виступає елемент вибору, що полягає у максимальному «відсіюванні» наявних у них особистих оцінок і зосередженні на чистому інформаційному полі. Вагомого значення надається осмисленню інформаційних матеріалів, які готуються спеціальними службами США і є доступними для дослідників. Водночас у першому розділі дисертації диференційовані поняття «наявність» інформації та «володіння» нею, причому змістовне наповнення останнього залежить від творчого досвіду науковця. Точний вибір об’єкта дослідження обумовлюється базовими цілями, котрі, в свою чергу, значною мірою визначають його предмет. Ця частина підготовки до реалізації дослідницького проекту посідає ключове місце.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що найбільш ефективними складовими політико-системного аналізу, що застосовується провідними американськими «мозковими» центрами, які проводять концептуальне оцінювання і забезпечення щодо російського вектора зовнішньої політики США, є узалежнення положень і висновків від авторського стратегічного оцінювання національних інтересів США.

У другому розділі «Особливий статус Ради зовнішніх відносин США» з’ясовано концептуальні пріоритети Ради зовнішніх відносин США і журналу «Форін Афферс» стосовно СРСР/Російської Федерації у контексті їх фундаментального впливу на політичні рішення і дії американських адміністрацій, доведено її визначальну роль та особливий статус як інституту громадянського суспільства серед інших незалежних аналітичних центрів, проаналізовано причини пріоритетності Ради зовнішніх відносин США як інституту громадянського суспільства в існуючих рейтингах «мозкових» центрів. З’ясовано, що до складу Ради, яка організовує і здійснює практично значимі фундаментальні дослідження з використанням солідної емпіричної бази та найсучасніших теоретико-методологічних підходів, на постійних засадах входять справді відомі і впливові особистості американського державно-політичного істеблішменту та інтелектуальної еліти.

Представлено авторський підхід до виокремлення практичних розробок і рекомендацій Ради вищим ешелонам влади глобальної держави, які значною мірою враховуються в стратегіях зовнішньої і безпекової політики США. Зазначено, що представники інших незалежних «мозкових» інституцій постійно беруть участь в аналітичних проектах Ради зовнішніх відносин та передають кращі напрацювання для публікації у журналі Ради «Форін Афферс». Зокрема, саме в публікаціях Ради зовнішніх відносин з’явилися перші аргументовані прогностичні оцінювання з проблематики можливого розпаду комуністичної наддержави, яким був СРСР. Визначено, що інтелектуальна спільнота, об’єднана в Раді або причетна до реалізації її проектів, традиційно виходила з певної російської національної ідентичності комуністичної імперії, поєднуючи такі оцінки з ідеологічними константами, на кшталт авторитаризму, однопартійності, командної економіки тощо.

Доведено, що перебудова в СРСР, яка в розробках Ради, з огляду на діяльність М.Горбачова, розглядалася як шлях до радикального реформування політичної системи, в подальшому могла б зумовити запровадження ліберальних принципів господарювання в контексті стратегії глобальної демократизації. Підкреслено, що розпад СРСР в рамках проектів і публікацій Ради не визначався як ключова мета у зв’язку з високою популярністю і достатнім рівнем аргументації можливості великої війни, спричиненої ортодоксальним крилом у керівництві КПРС. Такий принциповий підхід призвів до автоматичного сприйняття Росії як правонаступниці СРСР внаслідок його розпаду відповідно до ситуації, що мала місце після створення Союзу у 1922 році як своєрідного ідеологічного перевтілення царської імперії.

Поряд з таким концептуальним принципом важливого значення для розуміння позицій Ради зовнішніх відносин набуває аспект американо-радянських відносин, які без особливих проблем формалізувалися й набули традиційних форм міждержавної дипломатії. Російська Федерація у переважній більшості публікацій Ради зовнішніх відносин була сприйнята традиційним актором світової політики, на відміну від неросійських республік колишнього СРСР. Тлумачення різними «мозковими» центрами США зовнішньої і безпекової політики Б.Єльцина, стратегії Російської Федерації доби В.Путіна та його наступника Д.Медведєва переважно збігається у ключових концептуальних вимірах, тому у дисертації не виокремлюються особливості концептуальної позиції авторів проектів і публікацій під егідою Ради зовнішніх відносин з цих питань. При цьому досліджено п’ять базових етапів американського оцінювання та іміджування зовнішньої політики Російської Федерації після розпаду СРСР: а) етап сподівань і надій на швидку демократизацію та ліберальне реформування економіки у перші кілька років з жорсткою позицією стосовно Росії як єдиної пострадянської держави, яка може претендувати на ядерний статус; б) етап, пов’язаний з певною ідеалізацією демократичних поглядів і відповідних можливостей російських лібералів, до числа яких відносився перший президент РФ Б.Єльцин, з кінцевим розчаруванням щодо ефективності їхніх програмних постулатів і діяльності; в) етап високих сподівань щодо консолідованої позиції РФ та США у боротьбі з міжнародним тероризмом після трагічних для США терористичних актів 11 вересня 2001 року; г) етап розчарування в політичній стратегії другого президента Російської Федерації В.Путіна, з гострими критичними оцінками і висловлюваннями на цю тему та спробами організувати зовнішній демократизаційний вплив на Росію; д) етап різкого погіршення двосторонніх відносин з новими сподіваннями, основою для яких став прихід до влади нового покоління політиків в обох країнах – Д.Медведєва та Б.Обами.

Таким чином, аналіз відносин між двома значимими і багато в чому вирішальними у контексті подальшого розвитку України акторами міжнародної системи зумовив зосередження основної уваги у дослідженні на іміджуванні американськими «мозковими» центрами зовнішньої політики Росії саме доби В.Путіна. Спеціальний наголос робиться на двох етапах сучасної зовнішньої політики керівництва Російської Федерації: першому – після промови В.Путіна на Глобальному безпековому форумі у Мюнхені 10 лютого 2007 року; другому – після приходу до влади в Росії Д.Медведєва та у США Б.Обами під час президентських виборів 2008 року.

У третьому розділі «Зовнішня політика Росії в оцінюваннях і стратегічних рекомендаціях «мозкових» центрів США» розглянуто еволюцію базових пріоритетів стратегічного оцінювання Росії «мозковими» центрами США в контексті зовнішньої і безпекової політики Російської Федерації, виокремлено концептуальні імперативи пропозицій «мозкових» центрів США для адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією, до принципових пріоритетів яких віднесено високий ступінь впливу чинника сприйняття Російської Федерації як правонаступниці царської імперії і Радянського Союзу, що породжує різновимірні тлумачення позиціонування адміністрації В.Путіна в оцінюванні самостійних рішень, планів і дій нових незалежних держав.

З’ясовано, що базовим концептуальним пріоритетом у підготовці й розробці пропозицій «мозкових» центрів США адміністрації Б.Обами щодо відносин з Росією безперечно є первинність безпекового чинника у двосторонніх відносинах. Зокрема, у контексті певних впливів Зб.Бжезінського на зовнішню політику нової адміністрації, є врахування і використання базових положень і висновків спеціального проекту Центру стратегічних і міжнародних досліджень під назвою «Альтернативне майбутнє для Росії до 2017 року» за умови його актуалізації і адаптації до нового курсу адміністрації США щодо Росії. Доведено, що така можливість може посилитися у зв’язку з ймовірною появою серйозних суперечностей у двосторонніх американо-російських відносинах. Здійснене дослідження уможливлює окреслення базових оцінок і рекомендацій автора зазначеного проекту Е.Качінса для зовнішньої політики США на наступні десять років, а саме: можливість появи у сусідніх з Росією державах зацікавленості у поглибленні партнерства з Москвою; закономірність прагнень інших сусідніх до Росії держав підтримувати й розвивати економічні відносини з нею; можливість руйнування такої масштабної взаємозалежності внаслідок великих шокових подій, включно з активізацією і поширенням задіяності Заходу в регіоні чи відверте повернення до політики «російського імперіалізму» щодо нових незалежних держав. Визначено, що у випадку реалізації останнього сценарію, Сполучені Штати будуть змушені розробити нову стратегію підтримки так званих «дружніх режимів» на пострадянському просторі, яка має включати три нові цілі США в регіоні: надання Україні, Молдові й Вірменії можливості самим визначати свої довгострокові стратегії; сприяння здатності тих нових незалежних держав, які висловлять відповідне бажання, протистояти російському тискові, включаючи питання членства в НАТО і ЄС або альтернативні сценарії зближення; переконання Росії в тому, що втрата контролю в нових незалежних державах не завдаватиме шкоди її інтересам на міжнародній арені.

У розділі доводиться, що тривалий час зберігатиметься високий рівень залежності якісних показників політики США щодо Росії від спроможності її політичного керівництва сприймати нові незалежні держави пострадянського простору самостійними акторами міжнародних відносин відповідно до російського позиціонування щодо інших сусідніх держав, які належать до категорії незалежних уже тривалий історичний період.