СУЧАСНИЙ ТЕРОРИЗМ: СУТНІСТЬ, СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЯВИ І ПРИЧИНИ Автореферат

Актуальність дослідження. Тероризм в останні десятиліття набуває загрозливих форм і жорстоких проявів. Після 11 вересня 2001 р. настала нова ера в ставленні до тероризму, можливих його масштабів і наслідків. Заходи щодо посилення боротьби з цим явищем стають більш жорсткими та безкомпромісними. Тероризм є частиною існування багатьох країн світу. Однак сучасна практика антитерористичної діяльності, зокрема в зарубіжних країнах, не є цілком адекватною актуальним тенденціям розвитку, оскільки наявні підходи до її організації в основному охоплюють сферу безпосереднього попередження та протидії терористичній активності, але не враховують системного й комплексного впливу на сферу її причин: широкий спектр суспільних відносин, пов’язаних із виникненням, визріванням і функціонуванням терористичних структур, соціальною й політичною мотивацією терористів. Ці обставини необхідно брати до уваги для відпрацювання державної політики в боротьбі з тероризмом, що стає справою не тільки правоохоронних органів, а й суспільства в цілому. Успіх боротьби з сучасним тероризмом безпосередньо залежить від знання причин, умов і передумов його виникнення та активізації. У зв’язку з цим для політичної науки є актуальним допомогти суспільству з’ясувати причини, характер, можливі наслідки тероризму, знайти ефективні стратегії боротьби з цим складним явищем.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках наукової теми «Соціально-політичні й правові аспекти розвитку інформаційного суспільства в Україні» (2009–2014 рр..), що розробляє кафедра політології Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова, одним із виконавців якої є дисертант.

Мета дисертаційного дослідження обумовлюється актуальністю та ступенем розробленості даної теми та полягає у визначенні сутності, соціально-політичних причин сучасного тероризму, пошуку шляхів профілактики й боротьби з цим явищем.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

– розглянути тероризм як один із пріоритетних напрямків дослідження сучасної політичної науки;

– визначити основні теоретико-методологічні підходи до дослідження соціально-політичних проблем тероризму;

– з’ясувати витоки, суть і поняття тероризму;

– уточнити причини та фактори ескалації політичного тероризму в сучасному суспільстві;

– простежити нові тенденції в розвитку сучасного тероризму;

–дослідити сутність, факти й особливості прояву молодіжного політичного екстремізму;

– довести, що ефективна соціальна політика є засобом попередження тероризму;

– обґрунтувати значення Служби безпеки України в системі антитерористичної політики;

– розглянути взаємовідносини тероризму й засобів масової інформації та комунікації.

Об'єктом дослідження є тероризм як явище сучасного політичного життя.

Предметом дослідження є сутність, соціально-політичні прояви та причини сучасного тероризму.

Методи дослідження. Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і зарубіжних дослідників з політології, права, конфліктології, соціальної філософії, соціології, в яких містяться основні концепти сутності, природи, причини виникнення, домінувальні ознаки, наслідки тероризму, форми його проявів і механізми протидії.

Системний підхід надав можливість розглянути феномен тероризму цілісно та всебічно: у взаємозв’язках із різними чинниками політичного й соціального процесу. Саме завдяки системному підходу логічним постає взаємозв’язок економічних, ідеологічних, інформаційних і фізичних компонентів, які мають вплив як елементи системи, так і окремо на різновиди тероризму.

Інституційний підхід застосовано для вивчення структур, за допомогою яких здійснюється діяльність держави, спрямована на профілактику тероризму й боротьбу з ним.

Структурно-функціональний підхід уможливив розгляд антитерористичної політики як певної цілісності, системи зі складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення й виконує специфічні функції, спрямовані на боротьбу із загрозливими тенденціями.

Соціологічний підхід мав на меті з’ясувати соціально-політичні причини тероризму, залежність змісту антитерористичної політики від суспільства, зумовленість політичними процесами, а також вплив на тероризм економічних відносин, соціальної структури, ідеології.

Наукова новизна полягає в тому, що дисертаційна робота є одним із перших комплексних досліджень соціально-політичних проявів і причин тероризму. У результаті дослідження було отримано наукові результати, що мають наукову новизну.

Уперше:

з’ясовано, що однією з основних причин тероризму стало порушення сформованого історично природного балансу між централізованим регулюванням та здатністю суспільства до саморегуляції. Розрив, утворений унаслідок зниження державного регулювання, не компенсованого інституціолізованою самоорганізацією, моментально заповнюється спонтанною самоорганізацією у формі соціальних патологій: злочинності, тероризму, тіньової економіки, корупції та ін.;

запропоновано підхід до розуміння сутності політичного тероризму, у контексті якого тероризм має не тільки політичну мотивацію, як це вважалося раніше, але й економічну. Те, що дії сучасних терористів поступово набувають бізнес-ознак, підтверджується специфікою сучасних терористичних операцій, які все частіш спрямовані на окремі компанії (терористи намагаються отримувати викуп за захоплених співробітників або стягують постійну плату за «заступництво»), нафтові інфраструктури (це регулює вплив на світові ціни на нафту) та окремі держави (терористи намагаються погіршити економічну ситуацію та зменшити інвестиційну привабливість) Таким чином, тероризм поступово стає важливим фактором не тільки політики, але й економіки;

обґрунтовано, що причинами тероризму в постсоціалістичних країнах стали деформація традиційних відносин у політичній, економічній, правовій, соціальній та інших найважливіших сферах життя держав і суспільства, втрата відпрацьованих десятиліттями механізмів упорядкування й конституційного регулювання відносин, які безпосередньо чи опосередковано впливали на основи державного й суспільного устрою. Девальвовано, втрачено такі базиси, які дисциплінують та цементують суспільне життя, як патріотизм, почуття обов’язку, моральність, інтернаціоналізм. Виникло розшарування соціуму, посилилася політична боротьба, зростає безробіття та соціальна незахищеність громадян, поширився правовий нігілізм, загострилися міжнаціональні відносини, стрімко розвинулися сепаратистські тенденції. Значно послабшали профілактичні зусилля правоохоронних органів та громадських організацій;

доведено, що неефективність основних соціальних інститутів, високий рівень криміналізації та домінування неправових практик у сучасному українському суспільстві перешкоджають самостійній (без допомоги ззовні) індивідуальній мобільності, у результаті чого розвивається депривація, соціальна неадаптованість української молоді. Ситуація ускладнюється тим, що соціальні проблеми загострилися не в окремих, а практично у всіх групах молоді. Усе це є передумовами протестного екстремістського поводження;

Удосконалено:

визначення тероризму, під яким слід розуміти різні форми запланованого прояву агресії, спрямованої на конкретні публічні особи або випадкові скупчення людей, результатом чого має стати формування почуття страху та пригніченості в певних груп або у всього населення країни заради досягнення політичних, економічних та інших цілей;

твердження, що спільною рисою політико-правового регулювання в рамках антитерористичної діяльності є посилення відповідальності та підвищення жорсткості санкцій за кримінальні злочини терористичного характеру, а також прагнення здійснити чітке розмежування між загальнокримінальними злочинами й терористичними діями на основі визначення істотних та типових ознак тероризму. Такими суттєвими критеріями тероризму, описаними в чинному законодавстві зарубіжних країн, є: наявність політичних і соціальних мотивів та цілей, застосування насильницьких методів і засобів, агресивні утиски, залякування населення, створення ситуацій суспільної небезпеки, загроза життю та здоров’ю громадян;

положення, що руйнування в будь-якій державі сформованих історично параметрів порядку (ієрархій): державних, політичних, соціальних, культурних, релігійних, ціннісних, економічних та ін.– неминуче призводить до терористичних проявів.

Отримало подальший розвиток:

дослідження співвідношення понять «політичний екстремізм» і «політичний тероризм», у результаті чого виявлено, що політичний тероризм є найбільш вираженою формою політичного екстремізму. Аргументовано, що, незважаючи на спільні риси, серед яких нерівне становище соціальних, етнічних і політичних груп, культурно-етнічна та релігійна незадоволеність, перебування в ситуації соціально-політичного тиску та економічного позбавлення, дані поняття не є тотожними. Відмінності – у типах і ступенях прояву насильства як основного методу впливу; глибинних протиборствах; у рівні консенсусності (здатності до діалогу). Отже, якщо політичний екстремізм – це ідеологія та практика соціального тиску, то політичний тероризм – це інструмент соціального пригнічення з розрахунком на психологічний ефект страху й загальної незахищеності;

положення про те, що заходи щодо профілактики тероризму й боротьби з цим явищем слід розглядати в тісному зв’язку з перспективами країни в цілому. Вирішити проблеми тероризму та екстремізму неможливо без покращення загальної соціально-економічної ситуації. Найбільш небезпечним у такому контексті є поляризація доходів населення й соціальне розшарування суспільства. Необхідність отримання коштів для існування за відсутності можливостей нормального працевлаштування є вагомим чинником, який обумовлює залучення до терористичних і екстремістських структур. Державі варто сконцентруватися на економічній активізації молоді, збільшенні зайнятості, оскільки праця є одним із важливих способів соціалізації, що дає змогу забезпечити стабільні гарантії неучасті у протиправній діяльності.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що положення й висновки дисертації будуть корисними для подальшого теоретичного дослідження проблем сучасного тероризму, прогностичного оцінювання розвитку даного явища.

Робота може бути використана у вищих навчальних закладах для підготовки загальних і спеціальних курсів, зокрема, політології як загальної, так і прикладної, політичної соціології, державного управління, конфліктології, етнополітології, політичної регіоналістики. Окремі положення дисертаційної роботи та науково обґрунтовані рекомендації можуть бути корисними політикам, співробітникам правоохоронних органів і всім, хто причетний до антитерористичної діяльності щодо запобігання та подолання цього соціально небезпечного явища.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою, яка містить отримані автором результати, що забезпечують розв’язання важливої теоретичної та теоретико-прикладної проблеми в межах здійснюваних досліджень у галузі політичних наук. У роботі не використовувалися ідеї та розробка, що належать співавторові А. Сіленко, спільно з якою написано одну наукову статтю.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі політології Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова. Основні положення, висновки та пропозиції роботи було апробовано на Міжнародній науково-практичній інтердисциплінарній конференції «Етнос, мова та культура: минуле, сьогодення, майбутнє» (м.Рівне, 18-19 березня 2011 р.), Міжнародній науковій конференції «Сьомі юридичні читання : Культура і право на початку ХХІ століття» (м.Київ, 19-20 травня 2011 р.), VШ Всеукраїнській науковій конференції студентів та молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність» (м.Київ, 13 квітня 2011 р.),ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (м.Одеса, 21 квітня 2011р.), наукових семінарах кафедри політології ОНАЗ ім. О.С. Попова та кафедри політичних наук Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського».

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 6 наукових публікацій, 4 з яких надруковані у виданнях, що визнані фаховими з політичних наук.

Структура дисертації обумовлена специфікою проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен із яких містить по три підрозділи, та висновків. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок (без списку використаних джерел). Список використаних джерел містить 234 найменування (24 сторінки).