ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ СОЮЗНИЦЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ЧИННИК ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В ЄВРОПІ

Короткий зміст

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Клименко Юрій Аркадійович

УДК 327.57(4)

ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНЕ СОЮЗНИЦЬКЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК ЧИННИК ГЕОПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В ЄВРОПІ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми

міжнародних систем та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

Науковий керівник:             доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Потєхін Олександр Володимирович,

Київський університет права НАН України, зав. кафедри гуманітарних дисциплін

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доцент

Галака Сергій Павлович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародних відносин

та зовнішньої політики

доктор історичних наук, професор

Надтока Геннадій Михайлович,

Київський університет

імені Бориса Грінченка,

зав. кафедри всесвітньої історії

Захист дисертації відбудеться «31» січня 2012 року о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича 5.

Автореферат розісланий «09» грудня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук                                                                                                О.В.Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертації обумовлена тим, що процеси глобалізації в постбіполярному світі є дискретними, нелінійними і просторово нерівномірними, що з новою силою поставило питання про джерела збереження міжнародної стабільності. При цьому сучасна хаотизація міжнародного життя, відродження геополітики, що суперечить основним тенденціям глобального розвитку, та наростання міжнародного конфліктного потенціалу (загострення міждержавних, етнічних і конфесійних протиріч, територіальних конфліктів, факти використання сили як інструменту досягнення політичних цілей) надають деякі підстави вважати, що світ у ХХІ столітті зробив крок не вперед, а назад – в часи становлення та тріумфу геополітики в міжнародних відносинах. Звідси – необхідність розглянути традиційні елементи системи міжнародних відносин, включно з військово-політичними союзами, у світі, що змінився, а також можливі принципи функціонування, динаміку та зміст їх еволюції в епоху глобалізації. Процес хаотизації міжнародних відносин, повернення реалізму, що довільно підмінює собою прагматизм у зовнішній політиці, вплинув на дискурс науки про міжнародні відносини, у якому спостерігається занепад оптимізму щодо здійсненності ліберальних сценаріїв збереження геополітичної стабільності.

Парадоксально, що в сучасному політологічному і політичному дискурсах щодо питань євроатлантичної інтеграції України досі поза увагою залишалося теоретичне осмислення природи, мети створення та проблем ефективності військово-політичних союзів, виконання ними функції чинника геополітичної стабільності, або, навпаки, дестабілізатора системи міжнародних відносин, аж до розв’язування великої (світової) війни, їх ролі у регіональних конфліктах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даної дисертації має тісний зв'язок з програмами Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, що присвячені дослідженню зовнішньої політики країн Європи, у межах якої автором розглянуто особливості впливу військово-політичних союзів на геополітичну стабільність, що є важливим елементом формування системи міжнародної безпеки. Зокрема, автор дисертації бере участь у вивченні окремих аспектів теми ІСН ОНУ ім. І.І.Мечникова «Міжнародні відносини й політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), що зорієнтована на науково-аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових організацій нашої країни.

Мета і завдання дослідження. Головна мета дисертації полягає в тому, щоб на основі сучасної методології та критичного осмислення наявних теоретичних положень стосовно природи військових союзів, висунутих різними школами політології та соціології міжнародних відносин, насамперед інституційною, піддати перевірці авторську гіпотезу щодо вирішального впливу інституціалізації військово-політичного співробітництва на дієздатність (отже, спроможність справляти стабілізуючий вплив) військових союзів у порівнянні з іншими факторами, головним чином - оцінкою рівня зовнішніх загроз та стратегічним вибором напад / оборона.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:

• Виявити зв'язок між діяльністю військово-політичних союзів та збереженням / порушенням геополітичної стабільності, сформулювавши при цьому мінімально необхідні визначення.

• Простежити роль військово-політичних союзів у розв’язуванні війни на прикладі аналізу їх дій у міжнародних кризах, що передували двом світовим війнам, особливості та загальні риси деяких військово-політичних союзів в Європі в ХХ – першому десятиріччі ХХІ ст. та з’ясувати їх вплив на геополітичну стабільність.

• Дослідити взаємозв’язок між рівнем інституціалізації та ефективністю військово-політичного союзницького співробітництва, запропонувати систему відповідних індикаторів.

• Охарактеризувати внесок розподілу військової відповідальності, спеціалізації та інших факторів у виконання союзницьких завдань, уточнити вплив змін у безпековому середовищі (балансі сил) на сильно / слабко інституціалізовані союзи.

• Розглянути внутрішні кризи в НАТО, піддати порівняльному аналізу політику Франції та Великої Британії під кутом зору причин, з яких перша з них виходила з військової організації Альянсу, а друга – залишалася в ній.

• Простежити фактори, що призвели до збереження НАТО в пост-біполярному світі з точки зору інституційної теорії, сучасні проблеми, суперечності та перспективи Альянсу.

• Узагальнити досвід тимчасових (Ad hoc) військово-політичних коаліцій, їх вплив на геополітичну стабільність та принципові відмінності – переваги та недоліки – у порівнянні зі сталими військово-політичними союзами.

Об’єктом дослідження є військово-політичне союзницьке співробітництво.

Предметом дослідження є вплив інституціалізації військово-політичного союзницького співробітництва на геополітичну стабільність в Європі.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації обрано загально - та конкретно історичний підходи, що дають змогу проаналізувати феномен військово-політичного союзницького співробітництва на окремих прикладах з історії міжнародних відносин та дипломатії в ХІХ-ХХІ століттях. Використання методів аналізу та синтезу надає можливість дослідити явища та процеси через розподіл їх на окремі елементи з метою вивчення внутрішніх особливостей, зв’язків та динаміки розвитку / занепаду. В рамках цього методу широко використовувалися такі методичні прийоми як порівняння, аналогія, структуризація, узагальнення. Застосування структурно - функціонального аналізу в межах інституційної теорії дозволяє з’ясувати наявність стійких причинно-наслідкових зв’язків військово-політичного союзницького співробітництва з станом системи міжнародних відносин та її змінами. Взаємозалежність елементів цього співробітництва зумовлює виникнення явищ якісно нового рівня, тобто факторів, що впливають на його становлення та трансформацію. Факторний аналіз використовувався для з’ясування умов та рушійних сил союзницької взаємодії. Системний підхід дозволив провести комплексний аналіз феномену військово-політичних союзів, динаміки їх існування та використання, впливу на стан європейської безпеки та засобу створення нової або переформатування старої архітектоніки міждержавних відносин.

Питання сутності, змісту, особливостей функціонування та трансформації військово-політичного союзницького співробітництва не належать до пріоритетних у вітчизняній політологічній науці. Однак їх вивчення неможливе без залучення теоретичного доробку більш загальних питань міжнародних відносин та глобального розвитку, що став серйозним підґрунтям дисертаційного дослідження, а саме праць О.Білоруса, В.Бебика, Є.Камінського, Б.Канцелярука, С.Кононенка, І.Коваля, В.Копійки, М.Мальського, В.Манжоли, М.Мацяха, І.Оніщенко, Ю.Павленка, Ю.Пахомова, І.Хижняка, С.Шергіна, С.Юрченка та ін. Безпековий дискурс представлений роботами С.Галаки, В.Горбуліна, О.Бодрука, О.Воловича, О.Литвиненка, Г.Перепелиці, О.Потєхіна, А.Соболєва, С.Федуняка, Л.Чекаленко.

Вітчизняна школа досліджень геополітики представлена роботами О.Дергачова, В. Дергачова, C.Василенко, В. Кременя, А. Кудряченка, В. Мадіссона, М. Михальченка, Б. Парахонського, Ф.Рудича, В.Шахова, М.Шульги та ін. У межах вивчення теми залучалися роботи російських дослідників О.Богатурова, К.Гаджієва, М.Косолапова, А.Кокошина, В.Кулагіна, Ю.Мельвіля, О.Панаріна, Д.Треніна, А.Уткіна, М.Хрустальова, П.Циганкова.

В роботі ведеться наукова полеміка з деякими положеннями щодо сутності військово-політичних союзів, висунутими представниками шкіл реалізму – Г.Моргентау, Зб.Бжезинським, Л.Капланом, Р.Кейганом, Д.Кеннаном, Г.Кіссінджером, Р.Менноном, Дж.Мершеймером та неореалізму – Р.Асмусом, С.Ван Еверою, С.Волтом, К.Волтцем, Р.Гілпіним, Дж.Греко, І.Даалдером, К.Дойчем, Дж.Легро, А.Моравчиком та ін.

На концепцію автора суттєво вплинули погляди представників інституційної школи – С.Валландер, Р.Кеоане, Л.Річардсон та Н.Хафтендорна, а також авторів теорії гри – Т.Шеллінга та Р.Маєрсона.

У пошуку фактичних даних та об’єктивних оцінок автор звертався до праць А.Барлоу, Н.Бенсахель, Т.Бойла, Дж.Геддиса, А.Гейсса, М.Говарда, С.Джонса, Т.Кристенсена, Р.Крамптона, М.Лефлера, Дж.Лі, В.Мастни, Дж.Мороні, Р.Мура, Р.Наролла, Р.Нейштадта, Дж.Рейтера, С.Фея, Т.Хопмана, Б.Янковича та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автор, висунувши власну гіпотезу, на основі критичного осмислення наукових парадигм та літератури здійснив комплексний аналіз та структуризацію факторів впливу інституціалізації військово-політичного союзницького співробітництва на геополітичну стабілізацію в Європі. Вперше поставлено низку проблемних питань теорії військово-політичних союзів та здійснено пошук відповідей на них, серед яких: (1) роль, що відіграють союзи у міжнародних відносинах, зокрема, як засіб попередження війни; (2) мотиви, з яких держава дотримується своїх союзницьких зобов’язань під час дипломатичної кризи, що передує війні, або коли війна розпочалася, чи зраджує їм; (3) критерії, яким мають відповідати союзи, щоб бути ефективним засобом встановлення та підтримання геополітичної стабільності. Також:

• Виявлено основні фактори і тенденції, що істотним чином зумовлюють дієздатність сталих високо інституціалізованих військово-політичних союзів. При цьому з’ясовано, що зростання зовнішньої загрози, як правило, не призводить до підвищення рівня інституціалізації військово-політичного союзницького співробітництва, а високий рівень інституціалізації, зі свого боку, надає союзу кращих позицій для успішного стримування загроз.

• Проаналізовано випадки амбівалентної поведінки учасників військово-політичних союзів під час міжнародних криз, визначено роль стратегічного вибору оборона / напад, факторів часу, довіри, інерційності, як запоруки сталості військово-політичного співробітництва. Аргументовано роль спеціалізації та розподілу відповідальності в високо інституціалізованому військово-політичного союзі.

• Констатовано, що внутрішня конфліктність властива військово-політичним союзам, але вона не обов’язково призводить до їх розпаду, запропоновано систему показників оцінки рівня інституціалізації військово-політичних союзів. Охарактеризовано із залученням теорії гри роль стримування в забезпеченні геополітичної стабілізації, доведено, що теорія гегемоністської стабільності не пропонує джерел геополітичної стабільності в епоху глобалізації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у комплексному та прогностичному аналізі феномену військово-політичного союзницького співробітництва та його можливого впливу на геополітичну стабільність в епоху глобалізації. Результати дослідження можуть бути використані при виробленні концептуальних засад, доктрин та програм з метою оптимізації співробітництва України з міжнародними безпековими структурами, зокрема, НАТО та ОДКБ. Основні положення і висновки дисертації є авторськими і можуть бути корисними науково-дослідницьким інститутам та інформаційно-аналітичним підрозділам органів державної влади України, зокрема МЗС та МО України.

Матеріали дисертації стануть в нагоді при викладанні нормативних та спецкурсів з теорії та політології міжнародних відносин, теорії і практики глобалізації, міжнародної безпеки. Відповідно, робота може залучатися при підготовці підручників та навчальних посібників із зазначених курсів для вищих учбових закладів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи були апробовані під час доповідей і виступів автора на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях та семінарах "Іспанія та Україна: перспективи співпраці" (м. Барселона, 3.12.2007); "Трансатлантичні відносини в часи змін" (м. Барселона, 16-17.12.2009); „Росія та Європейський Союз: наріжні взаємовідносини” (м. Барселона, 17.01.2009); «Модель стратегії європейської інтеграції для України» (м. Київ, 21.09.2010); «Нова безпека у фрагментованому світі та її європейський вимір» (м. Київ, 11-12.11.2010), а також на засіданнях кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук ОНУ ім. І.І.Мечникова.

Публікації. Результати дослідження відображені у шести наукових статтях (одна з них – у співавторстві) у фахових виданнях з політичних наук, офіційно затверджених в цій якості.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження й складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 176 сторінок, список використаних джерел налічує 282 найменування українською, російською та англійською мовами та займає 24 сторінки.