МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОГО ДОСВІДУ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИКИ В ПРОЦЕСІ ФОРТЕПІАННОЇ ПІДГОТОВКИ Автореферат

У вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано завдання роботи, розкрито теоретико-методологічні засади та подано стислу характеристику використаних методів дослідження, висвітлено наукову новизну і практичну значущість дисертації, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні основи формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики» здійснено ретроспективний аналіз феномену «досвід» у науковій літературі; сформульовано поняття «виконавський досвід учителя музики»; виявлено специфіку формування досвіду виконавської діяльності в процесі фортепіанної підготовки майбутнього педагога-музиканта.

Аналіз наукових досліджень, проведених у контексті означеної проблеми, показав, що в кожний історичний період поняття «досвід» набувало особливого змістового наповнення, зокрема: давньокитайські філософи (Конфуцій, Даоцзи, Лаоцзи, Моцзи, Сюньцзи, Хань Фей, Ян Чжу) пов’язували з ним уявлення про відкритість буття свідомості людини, активне випробовування, перевірку знань шляхом відповідних дій, діяльності, активного життя; філософи Середньовіччя (Августин, Ф.Аквінський, М.Кузанський, Ф.Парацельс) відзначали провідну роль досвіду у пізнанні світу, а також розглядали активну діяльність людини як основу формування індивідуального досвіду; практичний матеріалізм (Ж.Вольтер, Ш.Монтеск’є) трактував досвід як історично обумовлену систему знань, яка розвивається у визначеному соціально-культурному контексті; в інтерпретації представників прагматизму та індивідуалізму (Дж.Дьюї, П.Джемс, Ч.Моррис) досвід є цінністю, яка забезпечує адаптацію людини в нових життєвих умовах і надає їй можливість постійного розвитку.

Сучасна філософія трактує досвід в діалектичній єдності трьох аспектів – теоретичного, практичного і чуттєвого, що характеризують діяльність особистості. У наукових працях В.Андрущенка, І.Бичко, Н.Вахтоміна, О.Лактіонова, М.Мінакова, І.Надольного, І.Фролова та інших досвід виступає як: чуттєво-емпіричне відображення зовнішнього світу; практичний вплив людини на оточуючий світ, у процесі якого відкриваються необхідні зв’язки, якості, закономірності явищ, випробовуються доцільні методи і засоби діяльності; взаємодія суб’єкта із зовнішнім світом і результат такої взаємодії; важливий засіб збагачення науки, розвитку теорії і практики; особистісно-ціннісний смисл, що виникає з перетворювального характеру діяльності.

У контексті нашого дослідження суттєве значення мають психологічні теорії, згідно яких досвід в однаковій мірі детермінований «матеріальними» (пам’ять, інші пізнавальні процеси), «субстанціональними» (особистість, духовність) і соціальними (індивід-соціум) рушійними силами людського буття (В.Джемс, А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс, В.Роменець, Б.Теплов, Ю.Трофімов та ін.).

Виходячи зі сфер життєдіяльності, у яких формується досвід, науковцями (Л.Воробйовою, С.Максименко, О.Скрипченко та ін.) виокремлено наступні види індивідуального досвіду: соціальний (досвід співробітництва, що набувається в результаті взаємодії з іншими людьми і в якому ця взаємодія зафіксована), ціннісний (пов’язаний з формуванням інтересів, ідеалів, моральних норм і переконань, виявлений в ціннісних орієнтаціях), рефлексивний (полягає у зіставленні знань про свої можливості з тими завданнями, які стоять перед суб’єктом), ментальний (структурує і регулює весь досвід і психічне життя людини взагалі).

Орієнтація на індивідуальний внутрішній досвід суб’єкта є однією з центральних ідей сучасної шкільної і вузівської психології. Дослідниками (О.Артем’євою, Л.Божович, О.Осницьким та ін.) послідовно обстоюється думка про те, що людина постійно накопичує життєвий досвід. Він стає «фільтром», крізь який «просіюються» нові знання, враження, тощо. Вчені одностайні в тому, що основна функція досвіду – «наведення порядку» в сприйманні інформації, що забезпечує вибірковість та індивідуальне бачення світу.

Педагогічний аспект вивчення категорії «досвід» характеризується визначенням його ролі у формуванні та розвитку суб’єктів навчання. Досвід викликає цікавість, посилює ініціативу, розвиває бажання, формує мрії та визначає цілі. Тому головним завданням навчання є не впровадження нормативних навчальних зразків, а узгодження їх з власним досвідом суб’єкта. Адже він не просто засвоює інформацію, а перебудовує її на основі індивідуального досвіду, тобто створює суб’єктивну модель пізнання. Таким чином, сприйняття наукових знань через призму досвіду робить інформацію цінною і цікавою для суб’єкта, що, безумовно, сприяє кращому її засвоєнню (О.Абдулліна, Ей юй Хуа, Н.Мойсеюк, В.Сластьонін, В.Сметанський, Сяомань Чжу, Сяо Су, В.Шахов та ін.).

Твердження про неподільність індивідуального досвіду особистості та культури означає, що саме в культурному контексті відбувається осмислення уявлень, подій, розвиток знань, умінь і навичок, на яких ґрунтується досвід (Ю.Бабанський, Л.Занков, М.Скаткінта ін.). Будь-який досвід має загальнолюдський зміст, відтворює еволюційний шлях, що його пройшла родина, нація, людство. За твердженням Н.Гез, І.Зимньої, І.Лялюк та інших, компоненти досвіду особистості формуються в різних сферах життєдіяльності, що породжує різноманітність його видів. Слід також зазначити, що він постійно змінюється і це безпосередньо впливає на успішність навчальної та професійної діяльності.

Розгляд досвіду через призму теорії діяльності дозволив встановити залежність формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики від специфіки їх педагогічної діяльності, конкретизувати його різновиди. У результаті системного аналізу музикознавчих праць було виокремлено: досвід музично-слухових уявлень (Б.Теплов, А.Сохор); досвід самостійної роботи над музичними творами (А.Корто, А.Віцинський, Г.Коган); досвід концертмейстерської діяльності (Дж.Мур), досвід концертної діяльності (Л.Баренбойм, Г.Гостдінер, Г.Нейгауз, Ван Жуан, Цюн Сан Хай, Лі Цин Вей, Юй Юй Сян), досвід музично-просвітницької діяльності (Д.Благой) та досвід добору виконавського репертуару (Г.Ципін).

Аналіз проведених музично-педагогічних досліджень показав, що до основних складових виконавського досвіду науковці традиційно включають музичну грамотність (О.Апраксіна, Б.Асафьєв, Д.Кабалевський та ін.), музичний інтерес (Л.Арчажнікова, Л.Хлєбнікова), емоційні враження і переживання (В.Вергунова), комплекс виконавських здібностей та виконавських умінь (Л.Гусейнова, О.Хлєбнікова).

Враховуючи множинність підходів до розв’язання проблеми формування виконавського досвіду вчителя музики і відсутність трактовки цього багатоаспектного поняття, ми запропонували його авторське визначення. Виконавський досвід майбутніх учителів музики – це засвоєні особистістю способи відтворення музичних образів з метою донесення їх до шкільної слухацької аудиторії, що акумулюють музичні враження і переживання, а також музикознавчі, інтерпретаційні та методичні компетенції, набуті в процесі художньої діяльності.

Ми вважаємо виконавський досвід одним із чинників успішної професійної діяльності майбутнього вчителя музики, від сформованості якого залежить якість проведених занять, культурно-просвітницьких заходів тощо.

Перспективними шляхами його формування визнано: вироблення установки на ознайомлення з великою кількістю музичного репертуару, набуття знань стильової різноманітності виконавського мистецтва, удосконалення виконавських здібностей та умінь, навичок самостійної роботи над музичними творами, збагачення музично-слухових уявлень, участь у конкурсних і фестивальних виступах та створення методики формування даного феномену.

У другому розділі – «Принципи і педагогічні умови формування виконавського досвіду майбутнього вчителя музики в процесі фортепіанної підготовки» – проаналізовано існуючі моделі виконавського досвіду, розроблені сучасними українськими та китайськими дослідниками, обґрунтовано авторську методичну модель виконавського досвіду вчителя музики, визначено його компонентну структуру, принципи та педагогічні умови формування.

Методична модель формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики розглядається нами як комплексна, цілісна і динамічна структура. Вона ґрунтується на інтеграційному підході, що забезпечує поєднання традиційних і нових форм та методів інструментально-виконавської підготовки, формування в майбутніх учителях музики готовності до різнопланової виконавської діяльності в загальноосвітній школі.

У дослідженні визначено загальнопедагогічні принципи (культуровідповідності, гуманізації, систематичності та інформаційності), а також спеціальні принципи формування досвіду виконавської діяльності, які мають значний педагогічний потенціал. До них належать: принцип опори на вже здобуті знання та уміння (передбачає таку побудову навчального процесу, яка ґрунтувалася б на актуалізації та узгодженості попереднього навчання студентів та відповідала завданням наступних етапів їх професійного становлення); послідовності керівних впливів (дозволяє науково й обґрунтовано здійснювати процес управління фортепіанною підготовкою студентів у напрямку набуття досвіду виконавської діяльності); принцип поваги до авторської концепції (передбачає сприймання і виконання музичного твору відповідно до авторського задуму); принцип активізації творчо-виконавської діяльності (спрямований на подолання догматизму і пасивної ролі студентів у процесі навчання гри на музичних інструментах); принцип зацікавленості та емоційної захопленості виконавською діяльністю (дозволяє спрямовувати процес пізнання й відтворення музичних творів у педагогічно правильному русі).

Ефективність процесу формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики зумовлюється створенням сприятливих педагогічних умов, найсуттєвішими з яких вважаємо: оптимальну організацію навчально-творчої взаємодії викладача та студента у фортепіанному класі; створення ситуацій успіху в музично-виконавській діяльності студентів; розширення мистецького тезаурусу; розвиток творчої самостійності, яка максимально забезпечує самовдосконалення особистості вчителя музики, націлює на індивідуальне і професійне зростання.

Провідною педагогічною умовою визначено створення ситуацій успіху в музично-виконавській діяльності студентів на основі взаєморозуміння і взаємоповаги між викладачем і студентами, шанобливого ставлення до думок і поглядів один одного, впевненості викладача у виконавських можливостях студентів, що дозволяє їм усвідомити важливість виконавського досвіду в досягненні професійного успіху.

У результаті теоретичного аналізу розроблено структуру досвіду виконавської діяльності майбутнього педагога-музиканта, яка складає єдність мотиваційно-потребового (включає стійку зацікавленість майбутньою професією, розвиток мотиваційної сфери, установку на виконавську діяльність і коригує позитивне ставлення до навчання), емоційно-почуттєвого (спрямовує розвиток емоційно-почуттєвого ресурсу студентів та вміння використовувати його у навчально-виконавській діяльності), інформаційно-пізнавального (визначається необхідністю накопичення музикознавчих та методичних знань, розвитком аналітичних умінь та активізацією музичного мислення), творчо-діяльнісного (проявляється у нестандартних підходах до вирішення виконавських проблем, виборі різних прийомів і засобів роботи над музичними творами) та оцінювально-орієнтаційного (зумовлює коригування ціннісних орієнтацій, смаків, ідеалів, оцінних суджень) компонентів. Вирішальну роль в структурі досвіду виконавської діяльності відіграє мотиваційно-потребовий компонент, адже мотивація пронизує всі структурні утворення особистості: її спрямованість, потреби, переконання, ідеали, цілі, емоції, волю. Враховуючи структуру досліджуваного феномена та основні недоліки виконавської підготовки студентів, була розроблена методична модель формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики (рис. 1), яка містить мету, завдання, принципи, педагогічні умови, етапи, форми і методи роботи викладача зі студентами.

У третьому розділі – «Дослідно-експериментальна перевірка методики формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики» – визначено критерії та показники сформованості виконавського досвіду студентів педагогічних ВНЗ, наведено результати констатувального експерименту, розкрито методику формування виконавського досвіду майбутніх учителів музики та зміст дослідної роботи, проаналізовано результати експериментального дослідження, доведено їх статистичну достовірність.

Виходячи зі структури виконавського досвіду майбутніх учителів музики, нами визначено критерії його сформованості. Мотиваційно-потребовий критерій визначає наявність мотиваційної спрямованості на виконавську діяльність, установку на здобування необхідних умінь і навичок, потребу в удосконаленні виконавської майстерності.

Емоційно-почуттєвий критерій відображає міру здатності до емоційного співпереживання музики. Основні його показники: виявлення власного ставлення до музичного твору, розвиненість художньо-образного мислення, здатність до сценічного перевтілення.