ПІДГОТОВКА ІНЖЕНЕРІВ-ПЕДАГОГІВ У ГАЛУЗІ ТРАНСПОРТУ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНОГО ДІАГНОСТУВАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження; охарактеризовано використані методи наукового пошуку; висвітлено експериментальну базу; розкрито наукову новизну, практичне значення; відображено апробацію та застосування результатів дослідження.

У першому розділі дисертації – «Педагогічне діагностування у закладах освіти як предмет науково-педагогічних досліджень» – проаналізовано стан розробленості проблеми формування готовності майбутніх педагогів та інженерів-педагогів до організації педагогічного діагностування у філософських та психолого-педагогічних джерелах; уточнено зміст понять «педагогічна діагностика», «організація педагогічної діагностики», розкрито види діагностики, висвітлено історіографію та функції педагогічних вимірювань.

Практика педагогічних вимірювань існує з часів стародавнього світу, проте довгий час у педагогічній науці загальноприйнятим і загальновживаним було поняття «вивчення особистості дитини». Термін «педагогічна діагностика» вперше впровадив німецький учений К. Інгенкамп, який у 1968 році використав це словосполучення у науковому проекті.

Визначення поняття «педагогічна діагностика» подано у працях М. Боритка, О. Кочетова, В. Максимова, А. Маркової, І. Підласого та ін. Ураховуючи напрацювання українських і зарубіжних учених, функції діагностування (інформаційна, оціночна, управлінська, стимулювальна, прогностична), поняття педагогічна діагностика трактуємо як сукупність дій із використанням комплексу методів, прийомів і засобів педагогічних вимірювань для з’ясування стану та тенденцій навчально-виховного процесу; визначення рівня знань і ступеня сформованості виховних, соціально-виховних і професійних якостей об’єктів та суб’єктів закладу освіти, що забезпечує у ньому управління якістю, стимулювання й прогнозування прогресивних змін.

Організація педагогічної діагностики – це координація діяльності із проведення педагогічних вимірювань у навчальних закладах.

Незважаючи на посилений інтерес учених до організації педагогічних вимірювань, їх проведення у закладах освіти залишається невирішеною проблемою. Класики педагогіки (К. Ушинський, В. Сухомлинський та ін.) акцентували увагу на тому, що педагогічна діагностика не стала органічною складовою частиною професійної діяльності вчителя, і її сприймають педагоги не так, як психодіагностику – психологи, медичну діагностику – медики і технічну діагностику – інженери.

З’ясовано, що основними причинами труднощів, що їх зазначають сучасні вчителі й викладачі під час реалізації діагностичних дій, є: відсутність новітньої доступної методичної літератури з проблем діагностики; недостатність сформованості мотивації та вмінь педагогічного діагностування; неоднозначність підходів науковців до визначення теоретичних аспектів педагогічної діагностики і встановлення алгоритмізації дій під час проведення діагностичних процедур.

Учені (А. Бєлкін, О. Демченко, Б. Кобзар, Л. Макарова, С. Мартиненко, О. Мельник та ін.) досліджували проблему підготовки майбутніх педагогів до організації педагогічних вимірювань, зокрема запропоновано вивчення нової дисципліни «Педагогічна діагностика»; визначено алгоритм дій зі здійснення педагогічних вимірів. Проте науковці не розглядали особливості формування готовності інженерів-педагогів у галузі транспорту до проведення педагогічної діагностики.

У психолого-педагогічних джерелах (І. Богданова, І. Вужина, Л. Кондрашова, С. Литвиненко, А. Ліненко, О. Мороз, О. Пєхота, В. Сластьонін, О. Шпак та ін.) проаналізовано сутність поняття «готовність», зокрема готовність до професійної педагогічної діяльності, його структуру та рівні. Готовність вчені трактують як інтегральне багаторівневе особистісне новоутворення, яке містить у собі комплекс індивідуально-психологічних якостей особистості і систему професійно-педагогічних знань, умінь, навичок. На основі аналізу праць учених та емпіричних досліджень з’ясовано основні компоненти готовності майбутніх інженерів-педагогів у галузі транспорту до організації педагогічної діагностики (мотиваційно-цільовий, пізнавально-інформаційний, операційно-діяльнісний та результативно-рефлексивний). Така готовність може бути сформована лише у технології, яка забезпечує відповідність результату визначеній меті та точність його вимірювання.

У другому розділі дисертації – «Проектування процесу формування готовності студентів інженерно-педагогічних спеціальностей до організації педагогічного діагностування» – висвітлено методику дослідження проблеми підготовки студентів до проведення педагогічних вимірювань; проаналізовано результати констатувального експерименту, розроблено модель технології формування готовності майбутніх інженерів-педагогів у галузі транспорту до організації педагогічної діагностики.

З’ясовано критерії (ціннісно-цільовий, когнітивний, процесуальний та оцінювально-аналітичний), рівні готовності майбутніх інженерів-педагогів до організації педагогічної діагностики (творчий, репродуктивний, інтуїтивний) та визначено їх показники: усвідомлення необхідності вивчення різних видів діагностик; наявність інтересу до проведення діагностичних робіт; уміння визначати цілі діагностичної діяльності; ступінь оволодіння категоріально-понятійним апаратом; якість знань функцій, видів, методів, методик педагогічної діагностики; здатність до горизонтальної інтеграції знань різних видів діагностик; відповідність діяльності основним етапам методики діагностики; оптимальний вибір методів діагностики; вміння вести карти спостережень; уміння визначати рівень власної готовності до організації педагогічного діагностування; вміння обґрунтувати перспективи власного розвитку до організації педагогічного діагностування; вміння аналізувати ступінь відповідності результату поставленій меті.

Для представників творчого (високого) рівня притаманним є високий рівень усвідомлення цілей і мотивів діагностичної діяльності, здатності до горизонтальної інтеграції діагностичних знань, умінь обирати методи діагностики у конкретних ситуаціях, чітко дотримуватися визначеного алгоритму дій у діагностичній діяльності, вести картки спостережень, оцінити відповідність діяльності визначеній меті та створення програми самовдосконалення.

Студенти, які належать до репродуктивного (середнього) рівня, усвідомлюють необхідність у діагностичній діяльності, проте відчувають труднощі у визначенні її цілей; володіють понятійно-категоріальним апаратом, проте недостатньо готові до горизонтальної інтеграції діагностичних знань; знають види, функції, методи педагогічної діагностики, однак відчувають труднощі у їх виборі у конкретних ситуаціях та реалізації методик педагогічної діагностики; вміють вести картки спостережень; здатні оцінити відповідність підготовки до діагностичної діяльності визначеній меті, проте відчувають труднощі у створенні програми самовдосконалення.

Студентів інтуїтивного (низького) рівня характеризує байдуже ставлення до майбутньої професійної діяльності. Вони не усвідомлюють необхідності у діагностичній діяльності педагога, за винятком контролю знань; не вміють визначати цілі діагностичної діяльності; на інтуїтивному рівні володіють понятійно-категоріальним апаратом; не здатні до горизонтальної інтеграції діагностичних знань; знають окремі методи та види педагогічної діагностики, у педагогічній діяльності обирають їх інтуїтивно, не дотримуючись методики, не вміють вести карти спостережень; усвідомлюють недостатність готовності до педагогічного діагностування, проте не удосконалюють власний рівень підготовки, оскільки відсутня мотивація.

За результатами констатувального експерименту, в якому брали участь студенти, майбутні інженери-педагоги Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, Української інженерно-педагогічної академії та Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, визначено стан готовності респондентів до організації педагогічного діагностування. Зокрема у 10,9 % майбутніх інженерів-педагогів транспортної галузі виявлено творчий рівень, у 51,5 % респондентів – репродуктивний, у 37,6 % опитуваних – інтуїтивний рівень готовності до досліджуваного виду діяльності.

Враховуючи результати констатувального експерименту, емпіричні дослідження, обґрунтовано технологію формування готовності майбутніх інженерів-педагогів у галузі транспорту до організації педагогічного діагностування та запроектовано її у моделі (рис. 1). У ній структурно-функціонально взаємопов’язані концептуально-цільовий, змістовий, процесуальний та результативно-аналітичний компоненти. Взаємодія суб’єктів та об’єктів технології відбувається із дотриманням організаційно-педагогічних умов