СОЦІАЛІЗАЦІЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО СЕРЕДОВИЩА ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічні засади, методи дослідження; сформульовано гіпотезу та наукову новизну дисертаційної роботи, розкрито практичне значення одержаних результатів; подано інформацію про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Теоретичні засади соціалізації студентської молоді в умовах педагогічного коледжу” – представлено характеристику теоретичних аспектів соціалізації особистості, зокрема в умовах педагогічного коледжу; визначено сутність та особливості соціалізації студентської молоді в умовах освітньо-виховного середовища педагогічного коледжу; розкрито сутність і структуру педагогічної підтримки зазначеного процесу.

Теоретичний аналіз загальнофілософської, соціологічної, соціально-педагогічної та психолого-педагогічної літератури показав, що наукові дослідження процесу соціалізації особистості (радянського й пострадянського періодів) здійснюються за трьома основними напрямами: соціологічним – дослідження становлення людини як соціальної істоти в процесі філогенезу (С. Дмитрієв, М. Каган, П. Лебедєва та ін.); соціально-психологічним – вивчення закономірностей розвитку особистості під впливом соціального середовища (Г. Андреєва, Н. Андреєнкова, Р. Гурова, С. Кузьмін, Р. Літвак, Б. Ломов, М. Лукашевич, А. Петровський та ін.); соціально-педагогічним – дослідження проблем соціалізації як процесу взаємодії людини й суспільства (О. Газман, І. Звєрєва, А. Капська, Н. Лавриченко, А. Мудрик, І. Рогальська, С. Савченко, В. Тесленко, С. Харченко та ін.).

Вивчення проблеми соціалізації як багатоаспектного й міждисцип-лінарного поняття показало, що цей процес являє собою складний і динамічний феномен, змістом якого є входження людини до соціуму й становлення її особистості, що забезпечується інтеграцією індивіда в суспільство й водночас його соціальною автономізацією (Г. Андреєва, І. Кон, В. Москаленко, А. Мудрик, Б. Паригін та ін.). Соціалізація як процес взаємодії людини й соціального середовища, у якому вона перебуває – живе, навчається чи працює, є не лише добровільним або вимушеним прийняттям особистістю суспільних норм і цінностей, але й процесом активного засвоєння нею суспільних умов. Сутність соціалізації полягає в тому, що особистість формується, перш за все, як активний суб’єкт суспільних відносин.

Узагальнення наукових підходів щодо визначення сутності соціалізації дозволяє також зробити висновок про наявність певною мірою протилежних підходів до її виявлення, у межах яких зазначену наукову категорію розглянуто, по-перше, як пристосування до соціального середовища, тобто засвоєння та відтворення культурних норм поведінки (Б. Паригін, Т. Парсонс); по-друге, як „форма якісного (культурного) самовизначення індивіда в спільнотах різного типу”, тобто як процес визначення самими підлітками свого місця в соціокультурному просторі, що змінюється (Н. Крилова, В. Слободчиков), як процес самоактуалізації, самореалізації особистістю своїх потенцій і творчих здібностей, як процес подолання негативних впливів середовища, а також як процес залучення до вищих загальнолюдських цінностей (Г. Олпорт, А. Маслоу, К. Роджерс).

Відповідно до оновлення соціокультурних умов в українському демократичному суспільстві змінюються завдання освітніх закладів, зокрема педагогічних коледжів, які все більшою мірою стають відкритою виховною системою, активно взаємодіють у соціалізаційних процесах із середовищем, сприяють підготовці соціально активних особистостей, здатних приймати відповідальні рішення й у професійній сфері, і в процесі життєдіяльності.

Зміна типу культурно-історичного наслідування призводить до трансформації мети освіти: перехід від передачі соціокультурного досвіду у вигляді логічно завершеної системи знань, умінь та навичок до становлення нової функції освіти, яка повинна стати „генетичною матрицею” суспільства, чинником перетворення соціуму та породження нових форм суспільного життя. Саме тому в останній час особливої актуальності набувають дослідження, де основний акцент зроблено на розкритті соціально-педагогічних аспектів освітнього процесу, взаємодії викладачів і студентів в умовах вищих навчальних закладів у контексті соціалізації особистості (О. Безпалько, І. Звєрєва, Н. Коляда, Т. Кочубей, О. Кузьменко, Л. Міщик, С. Омельченко, Н. Побірченко, С. Савченко, Л. Штефан та ін.). Як зазначають науковці, соціалізація студентської молоді не зводиться до оволодіння тільки професійними знаннями, важливим складником є соціалізація особистості, що виявляється в такій провідній особистісній якості, як соціалізованість. Окрім того, соціалізація студентства розуміється як специфічний педагогічний феномен, управління яким здійснюється не прямо, а опосередковано, через організацію освітньо-виховного процесу.

Розв’язання дослідницьких завдань потребувало ґрунтовного аналізу психолого-педагогічних закономірностей розвитку студентської молоді педагогічного коледжу як специфічної соціально-демографічної та вікової груп молоді віком від 15 до 19 років. У ході аналізу було встановлено, що цій категорії студентів притаманні певні особливості. У них значно меншою мірою, чим у студентів вишів ІІІ – IV рівнів акредитації, сформовано почуття „дорослості”, їм бракує життєвого досвіду. При цьому вони опиняються в досить складній ситуації: до кінця терміну навчання в коледжі вони повинні, з одного боку, сформуватися як професіонали, з іншого – набути особистісних якостей, які забезпечать їм ефективну соціалізацію в соціумі. У той же час сучасній студентській молоді притаманні оптимізм, комунікабельність, високий рівень домагань та ін.

Також було виявлено, що вікові особливості студентства педагогічного коледжу, які належать до старшого підліткового віку, проявляються в суперечливому становленні психіки: в одному випадку вони сприяють, в іншому – перешкоджають гармонійному розвитку особистості; психологічні особливості полягають у тому, що в старшому підлітковому віці як особливій фазі соціалізації характерним є позитивне сприйняття себе, самовпевненість, задоволеність діяльністю, пов’язаною з міжособистісною взаємодією в умовах освітньо-виховного середовища педагогічного коледжу; педагогічні особливості виявляються в тому, що, з одного боку, студенти педагогічних коледжів здобувають загальноосвітні й професійні знання, уміння та навички, з іншого – педагогічний коледж зорієнтований на індивідуальний розвиток особистості, спрямований на її соціалізацію.

Зважаючи на встановлені особливості студентів, ми дійшли висновку, що соціалізація студентської молоді в освітньо-виховному середовищі педагогічного коледжу повинна реалізовуватися за такими взаємозв’язаними напрямами: ціннісно-смисловим, особистісним, діяльнісним.

У ході дослідження з’ясовано, що освітньо-виховне середовище педагогічного коледжу, у якому безпосередньо співпрацює спільнота студентів й викладачів і які перебувають у ситуації взаємовпливу, є сприятливим для соціалізації молоді, а його особливості, зумовлюються динамізмом змін сучасного українського суспільства. Освітньо-виховне середовище педагогічного коледжу розглядається як сукупність створених викладачами різноманітних умов (соціально-педагогічних, психолого-педагогічних, організаційно-управлінських, інформаційно-комунікативних, морально-виховних, освітньо-інноваційних тощо), що впливають на процес соціального розвитку й саморозвитку студентів закладу.

З урахуванням викладених вище теоретичних позицій під соціалізацією студентської молоді в умовах освітньо-виховного середовища педагогічного коледжу ми розуміємо процес взаємодії студентської молоді й соціального середовища та включення її в систему суспільних відносин, результатом якого є соціалізованість студентів коледжу, що виявляється в засвоєнні ними в умовах освітньо-виховного середовища коледжу певної системи знань, норм і цінностей з метою активного й творчого їх застосування в життєдіяльності та особистісному становленні, самовихованні, самовдосконаленні, самореалізації, прояві власної ініціативи та соціальної активності в різних видах соціально значущої діяльності в освітньо-виховному середовищі коледжу та соціумі, а також у здатності повноцінно функціонувати в суспільстві загалом.

Спираючись на виявленні сутнісні характеристики соціалізованості студентів педагогічного коледжу, було визначено її критерії та показники: ціннісно-смисловий (визнання цінностей та прийняття соціальних норм, які регулюють стосунки між викладачами і студентами; потреба в самореалізації та самоствердженні в освітньо-виховному середовищі коледжу й соціумі; активна громадянська та особистісна позиція; усвідомлення цінності соціальної й особистісної перспективи, значущості професійного зростання та побудови кар’єри та ін.); особистісний (здатність до толерантного спілкування та взаємодії на засадах соціального партнерства з викладачами, однокурсниками, батьками; успішність та креативність у соціально значущих видах діяльності в коледжі; адекватна самооцінка себе як суб’єкта соціалізаційного процесу; здатність до самовиховання й самовдосконалення, самокритичності в оцінці власної поведінки, вчинків та ін.); діяльнісний (здатність переносити досвід соціальних стосунків, набутих у коледжі, на інші сфери життєдіяльності та адаптуватися в соціумі; уміння організовувати й брати участь у різних видах соціально значущої діяльності коледжу; здатність обирати адекватні способи соціальної, освітньої та майбутньої професійної самореалізації в освітньо-виховному середовищі коледжу та ін.). Відповідно до визначених критеріїв і показників установлено такі рівні соціалізованості студентської молоді в умовах освітньо-виховного середовища педагогічного коледжу: низький, середній, високий.

Оновлення цілей педагогічної освіти в контексті гуманістичної парадигми (І. Бех, Є. Бондаревська, І. Якиманська та ін.) сприяє реалізації в освітньо-виховному процесі розв’язання завдань соціалізації особистості майбутніх фахівців, актуалізуючи особливий вид діяльності педагога ВНЗ І – ІІ рівнів акредитації – педагогічну підтримку студентів педагогічних коледжів.

Ґрунтуючись на положеннях теорії педагогічної підтримки (М. Альошина, Т. Анохіна, О. Газман та ін.), що полягають у розумінні діяльності педагога як фасилітатора, спрямованої на розкриття особистісного потенціалу учнівської молоді, надання психолого-педагогічної та соціально-педагогічної допомоги всім учасникам освітньо-виховного процесу з метою подолання соціальних, психологічних та особистісних утруднень, установлено, що педагогічна підтримка соціалізації студентської молоді в умовах педагогічного коледжу забезпечується узгодженою діяльністю викладачів і сту-дентів, що дає змогу корегувати освітньо-виховне середовище коледжу й у разі потреби надавати допомогу студентській молоді в її соціальному становленні.

Під педагогічною підтримкою соціалізації студентської молоді в умовах педагогічного коледжу розуміємо процес, спрямований на створення та реалізацію соціально-педагогічних умов, які сприяють успішній соціалізова-ності студентів в освітньо-виховному середовищі педагогічного коледжу. що виявляється у засвоєнні соціальних норм і цінностей, активного та творчого їх використання в процесі життєдіяльності, особистісного та професійного становлення та самовдосконалення.