ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ ДЛЯ СІМ’Ї, ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ З РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ДЕЗАДАПТОВАНИХ ПІДЛІТКІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, методи роботи, її основні теоретико-методологічні засади, наукову новизну й практичне значення, наведено відомості про апробацію, впровадження результатів дослідження, окреслено особистий внесок здобувача, представлено дані про публікації, структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі – „Теоретичні аспекти проблеми розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків” – здійснено аналіз формування соціальної активності підлітків як соціально-педагогічної проблеми; виявлено сутність, причини і прояви дезадаптації в сучасних підлітків; висвітлено проблему організації соціально-педагогічної роботи з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків у педагогічній теорії і практиці.

Науковий доробок таких дослідників, як: Є. Ануфрієв, Г. Ареф’єва, Ю. Бабаян, М. Боришевський, М. Власова, Л. Станкевич, Л. Тимків, С. Харченко став основою для обґрунтування поняття „соціальна активність підлітка”. У контексті дисертаційної роботи під соціальною активністю підлітка розуміється цілісна система соціальних знань, оцінок і переживань, соціально-вольових прагнень і вчинків, що виражають ставлення підлітка до суспільства, інших людей і самого себе.

У дисертації в структурі соціальної активності підлітка виділено такі компоненти: когнітивний (система знань про людину, суспільство, державу); аксіологічний (соціально-моральні цінності); мотиваційний (наявність потреб громадянського спрямування, прояв соціальних ініціатив); емоційно-вольовий (соціальні почуття, концентрація вольових, творчих зусиль на реалізацію невідкладних інтересів і досягнення соціальної мети); діяльнісний (соціальні звички й навички, участь у соціально значущій діяльності).

Усебічний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дозволив установити, що провідним мотивом соціальної активності в підлітковому віці є прагнення ствердитися в колективі ровесників та підвищити свій соціальний статус; проявити активність і самостійність, досягти успіху, що зумовлено виникненням у дітей цього вікового періоду якісно нового рівня самосвідомості, оцінки власних дій та оточуючих, нове уявлення про себе як особистість.

Здійснений у роботі аналіз наукової літератури (Т. Алексєєнко, Л. Божович, М. Докторович, І. Звєрєва, Н. Клімкіна, С. Омельченко, С. Харченко й ін.) і власний практичний досвід роботи в ЦСССДМ та закладах освіти показав, що характерними рисами підліткового віку є емоційна незрілість, недостатньо розвинене вміння контролювати власну поведінку, співвідносити бажання й можливості в задоволенні своїх потреб, бажання самоствердитися й стати дорослим. Все це в несприятливих умовах призводить до різних форм дезадаптованої поведінки. В дисертації під соціальною дезадаптацією підлітка розуміється порушена взаємодія підлітка із середовищем, що характеризується неможливістю здійснення ним у конкретних соціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі.

Узагальнення результатів досліджень провідних педагогів та психологів з означеної проблеми (Ю. Александровський, Н. Вострікова, О. Безпалько, С. Коношенко, Н. Максимова, В. Оржеховська, І. Сабазнадзе) дозволило виділити основні причини соціальної дезадаптації підлітків: індивідуальні, психолого-педагогічні, соціально-психологічні, особистісні, соціальні, морально-етичні.

Ґрунтуючись на вищевикладеному нами було розроблено класифікацію дітей підліткового віку відповідно до рівнів прояву соціальної дезадаптації, яка включає групу „норма” (характеризується відсутністю ознак дезадаптації); групу „ризик” (група граничного стану: процес дезадаптації ще не почався, але він може початися в будь-який час, якщо не буде надана психологічна та соціально-педагогічна допомога); групу „нестійка дезадаптація” (діти не можуть успішно впоратися з навчальним навантаженням, що супроводжується істотною зміною психосоматичного здоров’я дітей і серйозними проблемами у сфері міжособистісних стосунків); групу „стійка дезадаптація” (шкільна неуспішність поєднується з асоціальною поведінкою: брутальність, хуліганські витівки, демонстративна поведінка, втечі, прогули уроків, агресія, висока конфліктність із оточенням, вживання алкоголю, токсичних і наркотичних речовин); групу „патологічні порушення” (діти мають явні або неявні патологічні відхилення в розвитку).

Здійснений у дослідженні аналіз проблеми організації соціально-педагогічної роботи з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків у педагогічній теорії і практиці дозволив з’ясувати, що проблема розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків протягом століть у різних її аспектах була предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних філософів, істориків, соціологів, психологів, медиків, педагогів й ін. Важливо зазначити, що вказана категорія дітей була характеризована, як: „бродяжки”, „сироти”, „важкі підлітки”, „девіантні вихованці”, „діти з обмеженими можливостями”, „малолітні злочинці” й ін. З’ясовано, що у вітчизняній історії педагогіки простежується динаміка у ставленні суспільства і науковців до проблеми розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків: від простого утримання, призріння вказаної категорії дітей і неусвідомлення необхідності розвитку в них соціальної активності до розуміння важливості здійснення різними соціальними інститутами соціально-педагогічного впливу на дезадаптованих підлітків з метою їх соціалізації взагалі та розвитку соціальної активності зокрема.

Дослідження досвіду соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими вихованцями зарубіжних науковців дозволило встановити, що на сучасному етапі в зарубіжних країнах важливого значення набуває психосоціальний аспект соціально-педагогічного процесу, спрямований на максимальний розвиток здібностей дезадаптованої дитини й надання психологічної та соціально-педагогічної допомоги батькам дезадаптованих підлітків. Обґрунтовано, що зарубіжний досвід необхідно обов’язково враховувати при розробці вітчизняної системи соціально-педагогічної роботи з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків.

У дисертації проаналізовано ґенезу становлення, сутність і структурні підрозділи центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. На основі вивчення законодавчої, науково-методичної літератури та аналізу власного практичного досвіду роботи в ЦСССДМ установлено, що зазначені центри надають широкий спектр соціальних послуг із соціального обслуговування, соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального супроводу і зазначені центри можна використовувати як базу для реалізації соціально-педагогічної роботи з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків.

У другому розділі дисертації – „Експериментально-дослідна робота з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків” – представлено критеріальну базу дослідження та здійснено діагностику соціальної активності дезадаптованих підлітків; теоретично обґрунтовано модель діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків та визначено педагогічні умови її ефективної реалізації; представлено перебіг і проаналізовано результати експериментально-дослідної роботи.

Розв’язання дослідницьких завдань потребувало розробки критеріальної бази. У дисертації основними критеріями соціальної активності дезадаптованих підлітків та її показниками було визначено: когнітивний (розуміння підлітком сутності соціальної активності, усвідомлення ним соціальних норм, спрямованість особистості вихованця, його самооцінка); емоційно-мотиваційний (адаптованість особистості в соціумі, прийняття інших, самоприйняття, самоконтроль, емоційна комфортність, прагнення до домінування); діяльнісний (сформованість організаторських і комунікативних якостей особистості, ініціативність у виконанні доручень, участь у громадських заходах, дотримання соціальних норм і правил поведінки).

Залежно від ступеня прояву відхилень відповідно до зазначених критеріїв та показників у дослідженні виділено три рівні соціальної активності дезадаптованих підлітків: високий, середній, низький.

Для високого рівня характерні адекватна самооцінка; повне розуміння сутності соціальної активності; високий рівень успішності; обізнаність у соціальних проблемах; наявність певних позитивних захоплень й інтересів; швидка адаптація в різних соціальних групах; емоційна комфортність; систематична ініціатива в соціально значущій діяльності на основі системних знань про соціально-моральні цінності та потреби громадянського спрямування; трансформування засвоєних знань в особистісні переконання; високий рівень організаторських і комунікативних якостей; виражене позитивне ставлення до оточення; високе прагнення виконувати громадські доручення; негативне ставлення до порушників соціальних норм й осіб, що проявляють соціальну пасивність і песимізм; активна участь у громадських заходах; регулярне дотримання соціальних норм і правил поведінки.

Для середнього рівня властиві наявність незначних відхилень у самооцінці; часткове розуміння сутності соціальної активності; середній рівень успішності; фрагментарні знання про соціальні проблеми; усвідомлення й дотримання більшості соціальних норм; періодичний прояв інтересу до громадського життя; наявність нестійкої неадекватної самооцінки; сформованість деяких суспільно значущих цінностей та установок; середній рівень самоконтролю; періодичні прояви негативного ставлення до оточення; виконання громадських доручень здебільшого під впливом зовнішніх спонукань або за умови особистої користі; середній рівень організаторських і комунікативних якостей; байдуже ставлення до порушників соціальних норм, регулярні прояви соціальної пасивності і песимізму, епізодичне порушення дисципліни.

Для низького рівня характерні неадекватна самооцінка; нерозуміння сутності соціальної активності; низький рівень успішності; поверхневі, неглибокі знання про соціальні проблеми; неусвідомлення соціальних норм; низький інтерес до громадського життя; домінування мотивів власного благополуччя; несформованість суспільно значущих цінностей та установок; відсутність бажання й інтересу до соціально значущих видів діяльності; низький рівень самоконтролю; емоційний дискомфорт; важка адаптація в соціальній групі; соціальна пасивність; постійні прояви негативного ставлення до оточення; відсутність організаторських якостей і низькі комунікативні здібності; категорична відмова виконувати доручення; регулярне порушення морально-етичних норм і правил поведінки.

Позитивна динаміка просування дезадаптованих підлітків від більш низького до більш високого рівня соціальної активності дозволяє говорити про ефективність соціально-педагогічної роботи з цією категорією дітей.

У дослідженні встановлено, що центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді мають значний соціально-педагогічний потенціал, який можна і необхідно використовувати для розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків, ефективне здійснення якого можливе за умови створення і впровадження науково обґрунтованої моделі.

Наукові праці щодо педагогічного моделювання (С. Архангельський, Р. Габдреєв, О. Дахін); профілактики відхилень у поведінці учнів (С. Немченко, О. Шарапова, В. Оржеховська й ін.); психологічної і соціально-педагогічної роботи з дезадаптованими дітьми та молоддю (С. Коношенко, Н. Максимова, Л. Міщик, С. Харченко); організації діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (О. Безпалько, І. Звєрєва, А. Капська, С. Толстоухова, І. Трубавіна) стали теоретичним підґрунтям для розробки моделі розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків у діяльності ЦСССДМ.

Зазначена модель складається із взаємопов’язаних компонентів: цільового (мета, завдання), кадрового (спеціалісти ЦСССДМ та суб’єкти системи соціального партнерства); організаційного (напрями: соціально-педагогічні послуги із соціального супроводу, соціального обслуговування, соціальної профілактики, соціальної реабілітації; принципи: гуманізму, демократизму, сприяння самореалізації дітей у всіх сферах їх життєдіяльності, інтеграції, цілеспрямованості, діяльності, опори на власні сили, потенційні можливості дитини, толерантності, максимізації соціальних ресурсів, індивідуалізації та диференціації, системності, компетентності кадрів; етапи: інформаційно-аналітичний, проектувальний, діяльнісний, рефлексивний); змістовно-технологічного (методи соціально-педагогічної діяльності: соціально-економічні, організаційні, соціально-педагогічні; форми соціально-педагогічної діяльності: індивідуальні, групові, масові); результативно-аналітичного (критерії, показники і рівні прояву соціальної активності дезадаптованого підлітка, методи діагностики і математичної статистики, очікуваний результат).

Розроблена модель стала підґрунтям для визначення педагогічних умов ефективного розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків в діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: 1) формування в підлітків зацікавленості й позитивного ставлення до суспільної діяльності; 2) включення вихованців в інтенсивну соціально значущу діяльність; 3) соціально-педагогічна підтримка дезадаптованих підлітків щодо розвитку соціальної активності. Впровадження моделі розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків в діяльності ЦСССДМ у вищевказаних умовах стало основним змістом формувального етапу педагогічного експерименту.

У процесі реалізації першої умови ефективного функціонування вищевказаної моделі доведено, що на формування в підлітків зацікавленості й позитивного ставлення до суспільно значущої діяльності позитивно впливає впровадження соціально-педагогічної програми „Соціальне самовизначення”, яка ділилася на три модулі: „Я і Оточення”, „Я і Суспільство”, „Я в Суспільстві”. Реалізація зазначеної програми сприяла наданню дезадаптованим підліткам знань про соціальні норми, цінності, проблеми; орієнтації дезадаптованих вихованців на бачення людини як цінності; спрямуванню їх на вивчення якостей особистості, необхідних будь-якому члену суспільства, і, в першу чергу, на вивчення свого власного „Я”, своїх можливостей, потреб. Експериментально встановлено, що запропонована програма спонукає клієнтів до самопізнання, самовиховання й самоосвіти, що сприяє розвитку в них соціальної активності, становленню їхньої соціальної компетентності.

У дисертації доведено, що одним із ефективних способів включення дезадаптованих підлітків в інтенсивну соціально позитивну діяльність є соціально-педагогічне проектування, яке здійснюється вихованцями самостійно або під керівництвом дорослих (суб’єктів системи соціального партнерства) і реалізується через участь у соціально значимих проектах. Експериментально перевірено, що соціально-педагогічне проектування в процесі діяльності ЦСССДМ дає можливості для творчої реалізації і життєвого самовизначення як дезадаптованих підлітків, так і спеціалістів ЦСССДМ. Участь у соціальному проектуванні сприяє формуванню самостійності, активності, організаторських і комунікативних здібностей дезадаптованих школярів з різними рівнями соціальної активності і ступенями дезадаптації.

Суттєвому підвищенню ефективності соціально-педагогічної роботи з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків сприяло надання їм спеціалістами ЦСССДМ кваліфікованої соціально-педагогічної підтримки, що в організаційному плані реалізовувалася в п’ять етапів: діагностичний, пошуковий, проектувальний, діяльнісний, рефлексивний. При цьому рефлексія повинна цілеспрямовано пронизувати всі окреслені етапи.

Результати соціально-педагогічної діяльності з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків в значній мірі залежить від створення спеціалістами ЦСССДМ ситуації успіху для цих вихованців і використанням її потенціалу. Для цього фахівцям у роботі з означеною категорією дітей слід використовувати такі педагогічні прийоми, як: авансування, концентрації на позитивному, розширення поля позитивних соціальних контактів, що сприяють росту соціальної грамотності дезадаптованих підлітків, розвитку в них соціальної активності, відновленню втрачених соціальних навичок або їхньому формуванню, переорієнтації соціальних установок, освоєнню нових видів діяльності й ін.

Порівняльний аналіз результатів констатувального і контрольного етапів експерименту (табл. 1) дає підстави стверджувати, що здійснена в ході експерименту соціально-педагогічна діяльність ЦСССДМ з розвитку соціальної активності дезадаптованих підлітків не тільки позитивно вплинула на окремі показники зазначеної категорії вихованців експериментальної групи, але й взагалі сприяла зменшенню дезадаптованих учнів з низьким рівнем соціальної активності на 17,4% (53,1% – констатувальний етап і 35,7% – контрольний етап) та збільшенню кількості вихованців підліткового віку із середнім рівнем соціальної активності на 10,9% (33,3% – констатувальний етап і 44,2% – контрольний етап) і високим рівнем соціальної активності на 6,5% (13,6% – констатувальний етап і 20,1% – контрольний етап)