Технології конструювання іміджу лідера політичної партії у парламентських виборчих кампаніях України Автореферат

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його об’єкт, предмет, гіпотезу, хронологічні межі, сформована мета і завдання, розкрито теоретичні та методологічні основи дисертаційного дослідження, означені наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

Перший розділ „Теоретико-методологічні засади дослідження технологій конструювання іміджу лідера політичної партії” включає три взаємопов’язані підрозділи, в яких висвітлено науково-теоретичні і методологічні аспекти аналізу технологій конструювання іміджу лідера політичної партії, сформульовано категоріальний апарат, запропоновано методології дослідження процесу конструювання іміджу лідера політичної партії. Здійснено аналіз наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених.

У першому підрозділі „Феномен іміджу лідера політичної партії: поняття та сутність” сформовано категоріальний апарат іміджу лідера політичної партії, основні підходи до його визначення. Вказано, що сучасне розуміння поняття імідж є результатом еволюційного розвитку. Значну увагу йому почали приділяти тоді, коли суспільство усвідомило роль і значення інформаційних та телекомунікаційних технологій. Автор поділяє думку В.Белобрагена, що „вони створили матеріальні умови ефективного управління індивідуальною, колективною і масовою свідомістю”.

Встановлено, що єдиного підходу до розуміння іміджу та методології його вивчення у вітчизняній науці ще не склалося. Проаналізовано основні підходи до визначення поняття іміджу лідера: онтологічний, антропологічний, ціннісний і етичний.

Недоліком вказаних підходів є відсутність співвідношення таких важливих категорій, як імідж і репутація. Вважаємо, що поняття репутація близьке до поняття іміджу, адже до репутації й іміджу можна застосувати якісні оцінки (позитивна репутація та позитивний імідж). Але між цими поняттями є й відмінність. О.Запорожець доводить, що репутація – наслідок реальної діяльності об’єкта, а імідж створюється певними зусиллями, його конструюванням. У сучасній науці Заходу поняття імідж і репутація використовують як ідентичні або як антиподи. Виділяють дві опозиційні школи до трактування цих понять: аналогова школа, що розглядає репутацію як синонім іміджу і диференційна школа, що розмежовує ці поняття. Автор схиляється до другого підходу. Імідж лідера партії виконує символічно-знакову функцію, впливаючи на ставлення громадян, на ступінь довіри до лідера чи партії і, як наслідок – на підтримку їхніх дій. Образ іміджу лідера партії та іміджу партії в громадській свідомості складається з соціально-психологічних феноменів авторитету і репутації, які є ціннісним виміром владних відносин у суспільстві. Процес конструювання іміджу лідера партії є одним з інструментів репутаційного менеджменту: імідж спрямований на споживача послуг, а репутація – на працівників організації, партнерів, суспільство.

Вважаємо, що імідж політичного лідера це – цілісне утворення, яке залежить від суб’єктивних характеристик і чинників (особистих якостей і психологічних властивостей) та від об’єктивних умов (політичних, соціокультурних, економічних) діяльності лідера і його оточення. Імідж лідера партії є складним багатофакторним соціально-політичним феноменом, який повинен вивчатися комплексно. Комплексний підхід дозволяє об’єднати надбання різних наук і здобутки різних фахівців з метою різнобічного й цілісного вивчення об’єкта.

У другому підрозділі „Концептуально-методологічні засади дослідження технологій конструювання іміджу лідера політичної партії” розглянуто ряд підходів до конструювання іміджу. Встановлено, що функціональний і контекстний підходи не адекватні для аналізу даної проблеми. Вбачаємо їх слабкість у тому, що вони не враховують соціально-політичної ситуації в країні, рівень життя населення, архетипи і стереотипи електорату. У дисертації використано комплексну методику дослідження технологій конструювання іміджу лідера партії, яка ґрунтується на гнучкому поєднанні маркетингового і комунікативного підходів. Вони дозволили врахувати сукупність ефективних технічних прийомів для виведення конкретного кандидата на потенційний електорат; зробити його відомим максимальній кількості виборців; сформувати різницю між ним і конкурентами; використовуючи мінімум засобів завоювати в ході виборчої кампанії необхідну кількість голосів.

Дослідження ролі та значення політичного маркетингу в розвитку політичних процесів здійснили зарубіжні фахівці – Ф.Котлер, Й.Шумпетер, С.Ліпсет, М.Паренті, О.Морозов, С.Андреєв, Г.Маузер, О.Соловйов, Ф.Ільясов, А.Ковлер, С.Пшизова, Ф.Гоулд, П.Бурдьє, О.Мелешкіна, А.Максимов, Ч.Лінблом, В.Парето, А.Полуектов, Д.Нежданов. Варті уваги праці М.Вортмана, Г.Сміта, Дж.Саундерса, Д.Рінга. Становленню політичного маркетингу в Україні сприяли наукові дослідження Г.Почепцова, О.Вишняка, А.Пахарєва. У розробці концепції політичного маркетингу вагомим є внесок В.Бебика, М.Головатого, В.Полторака, В.Королька. Вивченню технологій політичного маркетингу присвячені роботи М.Томенка, О.Петрова, А.Пойченка, Л.Кочубей, Ю.Сурміна. Розвиток політичного ринку крізь призму політичних комунікацій і формування інститутів громадянського суспільства, зорієнтованого на контроль ринку влади, розглядали Н.Войтович, А.Колодій, І.Кресіна, О.Мазур, Г.Щедрова, О.Холод. Маркетингова концепція ґрунтується на тому, що виробник продукції вивчає попит і задовольняє його, використовуючи для просування товарів і послуг спеціально розроблені технології. Щоб сконструювати ефективний імідж лідера партії, кандидати на виборну посаду повинні: дослідити кон’юнктуру політичного ринку; вивчити настрої електорату; здійснити сегментацію політичного простору та виділити свої цільові аудиторії; позиціонувати імідж лідера партії; здійснити просування створеного іміджу в ЗМІ через рекламу та PR-заходи. Важливим інструментом позиціонування є ситуаційний аналіз – SWOT-аналіз. Це ідентифікація чотирьох елементів, пов’язаних з організацією (партією) чи кандидатом: сильних і слабких сторін (вивчення рис і якостей кандидата), можливостей і небезпек, що існують в його оточенні.

SWOT-аналіз спрямований на виявлення маркетингових можливостей, які відповідають ресурсам партії; визначення маркетингових загроз і розробку заходів нівелювання їх впливу; виявлення сильних сторін лідера партії й порівняння їх з сильними сторонами конкурентів; визначення слабких сторін партії та вироблення стратегічних напрямів їх подолання; виявлення конкурентних переваг лідера політичної партії та формування її стратегічних переваг.

У третьому підрозділі „Джерельна база дослідження” здійснено аналіз використаних джерел. Специфіка дослідження зумовила використання різних джерел, які автор умовно поділив на кілька груп. Перша група джерел – нормативно-правові законодавчі акти України, які формують правове поле діяльності партій та їх лідерів. Друга група – сформована з наукової літератури, в якій викладені теорії і погляди вчених, що лягли в основу теоретико-концептуальної бази даної роботи. Вони класифіковані: за типом видання (дисертації, монографії, наукові статті у збірниках і журналах, аналітичні матеріали); за тематикою: роботи, присвячені конструюванню іміджу лідера партії й іміджу партії; розгляд джерел, суміжних з цією сферою: виборчих технологій, політичного PR, політичного маркетингу, політичного маніпулювання, політичної реклами. Для проведення дослідження автор використав значний масив праць учених-політологів: теоретиків політичного маркетингу – Р.Агранофф, Л.Брауна, П.Берда, К.Болдінга, Б.Брюса, Ф.Гоулда, С.Голдмена, С.Катліпа, Ф.Котлера, Г.Маузера, Дж.Наполітан, Ж.Сегела, Дж.Скотта, Н.О’Шоннессі; авторів теорій електоральної участі – П.Лазарсфельда, С.Ліпсета, А.Кемпбелла, Ф.Конверса, У.Міллера. На пострадянському просторі значний доробок становлять праці російських фахівців: Е.Перелигіна, Т.Грінберг, Є.Малкіна, Є.Сучкова, Ф.Ільясова, О.Морозова, Є.Єгорової-Гантман, Г.Почепцова, А.Цуладзе.

Розглядаючи останні дисертаційні дослідження, захищені в Росії, в яких розглядалися різні аспекти іміджу, варто вказати, що: Е.Довиборець дослідила формування іміджу лідера сучасної держави (на прикладі президентів Росії та США); О.Подгорнова проаналізувала імідж політичної партії та її лідерів у масовій свідомості російської студентської молоді; Д.Покрищук розглянув і здійснив порівняльний аналіз політичного маркетингу в діяльності партій на основі зарубіжного та російського досвіду (порівняльно-політологічний аналіз); В.Ляпов зосередив увагу на важливості формування бренд-політики у сучасній Росії.

Серед доробку вітчизняних учених найперше звернуто увагу на праці А.Акайомової, В.Бебика, В.Королько Л.Кочубей, Н.Лікарчук, Т.Ляпіної, П.Фролова, О.Петрова, В.Полторака, Р.Старовойтенко, Т.Федорів, О.Холода. Різні аспекти політичного іміджу в Україні досліджували: С.Денисюк (особливості формування і механізми реалізації іміджу політичного лідера в контексті розвитку політичної культури українського суспільства), Ю.Яковлєва (основні маркетингові засоби формування політичного іміджу у трансформаційному суспільстві), І.Білоусова (етнопсихологічні чинники ефективності політичного іміджу), Н.Лікарчук (процес формування іміджу політичного лідера у виборчій кампанії), Г.Фесун (соціально-психологічні виміри іміджу політичного лідера в Україні). Окремої уваги заслуговують наукові розвідки В.Бурдяк, І.Буркута, М.Гуйтора, А.Круглашова, О.Колесникова, Н.Ротар, Є.Тихомирової, в яких вивчено досвід виборчих кампаній України, їх особливості, застосування західних технологій.

До третьої групи джерел віднесено статистичні дані, результати виборів, соціологічних досліджень, присвячених вивченню політичних і електоральних настроїв, рейтингів політичних партій та їх лідерів тощо. Це статистична інформація ЦВК, дослідження Інституту соціології НАН України, Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології та Фонду ,,Демократичні ініціативи”; передвиборні програми партій і блоків та рекламно-агітаційні матеріали політичних лідерів, партій і блоків, аналіз яких дав можливість простежити основні меседжі та їх іміджеві характеристики.

Четверта група джерел – інтернет-ресурси: офіційні сайти партій; Агентство моделювання ситуацій; Український центр політичного менеджменту; соціологічна компанія GfK; мережеві медіа-ресурси: ,,Українська правда”, архів друкованих періодичних видань у режимі ,,он-лайн” – газети ,,Дзеркало тижня”; спеціалізовані політтехнологічні сайти тощо.

У другому розділі „Технології конструювання іміджу лідера політичної партії в Україні” проаналізовано особливості конструювання позитивного іміджу партії та іміджу лідера партії в Україні. Здійснено класифікацію технологій зниження іміджу конкурентів та визначено деструктивні технології, що використовуються у позиціонуванні лідерів партії.

У першому підрозділі „Принципи конструювання іміджу політичної партії в Україні: особливості та сучасні тенденції” доведено, що конструювання іміджу партії в масовій свідомості і, як результат, на ставлення до неї впливає масив чинників: імідж лідера, ідеології, історії партії чи ідеї, імідж членів партії, їх поведінка, репутація партії, символіка та партійний бренд, імідж електорату. Конструювання іміджу партії як процес проходить з урахуванням таких етапів: уведення в масову свідомість інформації про партію; введення асоціації партії з набором проблем, щодо яких буде здійснюватись її позиціонування; введення ідентифікації партії зі своїм сегментом аудиторії. Встановлено, що серед цих етапів особливе місце займає імідж лідера, адже образи партій і рухів в Україні персоніфіковані. Виборці частіше голосують за лідера об’єднання, а популярність лідера виступає ефективною опорою партії, завдяки якій населення відрізняє одну партію від інших. Зроблено висновок, що в сучасній Україні партія, на чолі якої стоїть непопулярний лідер – не має політичного майбутнього. Доведено, що перші тенденції персоніфікації політики в Україні з’явились у парламентській передвиборчій кампанії 2002 р. Значна частина політичних сил внутрішньо структурувалась не в партіях, як у виборчій кампанії 1998 р., а в межах міжпартійних об’єднань – блоків. До ВРУ ввійшли: Блок Віктора Ющенка „Наша Україна”, Блок „За єдину Україну”, „Блок Юлії Тимошенко”. У 2006 р. для успішної виборчої кампанії ефективною стратегією партії було конструювання позитивного іміджу лідера. Збільшення кількості „іменних” блоків (17 блоків, з яких 2 ввійшли до ВРУ: Блок „Наша Україна” та „Блок Юлії Тимошенко”), свідчить про вагомий вплив харизматичного лідера на електоральний вибір населення.

Зазначено, що фактором конструювання іміджу партії є не лише лідер, а й ідеологічні засади, які конкретизуються у передвиборчій програмі. Очевидно, що жодна ідеологія не може гарантувати перемогу партії в Україні. Причина домінування цієї тенденції – у слабких, розмитих ідеологічних засадах партій. Лише деякі партії можна визначити в категоріях певної ідеології. Автор підсумовує, що спроби знайти універсальну доктрину, яка б об’єднала всіх, ведуть до нового розколу суспільства, тож ефективною буде деідеологізована, прагматична платформа. Важливою умовою позитивного іміджу партії є не лише відповідність запитам електорату та сегментування політичного простору, а й формування і підтримка репутації у міжвиборчий період. В Україні ефективною стратегією виборчої кампанії партії є стратегія, побудована на іміджі лідера, втілена в технологіях конструювання іменного блоку з харизматичним лідером.

У другому підрозділі другого розділу „Конструювання та просування позитивного іміджу лідера політичної партії під час парламентських виборчих кампаній” вказано, що проблема формування, стійкості і потенціалу розвитку образів політичних акторів досліджена ще недостатньо. Частіше описані риси кандидата: порядність, чесність, відповідальність перед виборцями, знання місцевих умов життя, доброта, справедливість, діловитість, підприємливість, ерудиція, інтелігентність. Технології конструювання іміджу лідера партії включають: дослідження ідеологічних і соціопсихологічних уявлень громадян про імідж ідеального лідера, що існує в суспільній свідомості; оцінка характеристик поточного іміджу лідера партії, сформованого на основі виступів кандидата в ЗМІ; створення моделі іміджу лідера, партії, який можуть „купити” виборці після проведення рекламної кампанії; адаптація лідера до обраного образу і його корекція; тиражування та просування іміджу лідера партії шляхом реклами та піару; аналіз ефективності рекламної кампанії.

У третьому підрозділі другого розділу „Технології зниження іміджу лідера політичної партії та використання деструктивних технологій в електоральних кампаніях України” наголошено, що жорстка конкуренція перед виборами в Україні, викликає потребу в ефективному конструюванні іміджу лідера, спокусу впливу на електоральні уподобання шляхом маніпулятивних технологій конструювання образу конкурента: війну компроматів, дискредитацію опонента з використанням чорних комунікативних технологій, антиреклами, що веде до деструкції суспільства.

Некоректно ділити технології на „прозорі” і „брудні” на основі виключно морально-етичних і правових критеріїв, варто враховувати наслідки їх застосування для суспільства. Визначення технологій, які негативно впливають на суспільство, вимагає вживати інше поняття, з чітким смислом – деструктивна технологія. Якщо маніпулювання – вид психологічного впливу, за яким майстерність маніпулятора свідчить про приховане навіювання в психіку адресата цілей, бажань, намірів і установок, які не збігаються зі звичними для нього у даний момент, то технологію треба оцінювати як деструктивну, руйнівну (деструкції суспільного організму), яка породжує правовий нігілізм, аномію суспільства і, як наслідок, абсентеїзм, що може призвести до втрати керованості суспільством.

На Заході для зниження іміджу конкурента і створення негативної реклами задіяні різні методи. Найефективніше і найчастіше використовують: метод „клапана”, метод „живої мішені” та метод „краплі”. Методом „клапана” переводять громадську думку з позитиву на негатив. Технологія діє навіть проти сильних кандидатів, а грамотно здійснена атака значно знижує рейтинг кандидата. Метод „живої мішені” – трансфер негативу з одного об’єкта на інший – антиреклама, що ґрунтується на провокаційній штучній підтримці конкурента соціальними одіозними групами, які однозначно викликають відторгнення у більшої частини електорату. Трансфером був рекламний ролик команди В.Януковича про підтримку В.Ющенка організацією ОУН Козака, де показано, як націоналісти разом із В.Ющенком заборонять вживання російської мови і організовують марш по Хрещатику членів організації УНА Коваленка (нібито за В.Ющенка) під фашистською символікою та гаслом: „Ющенко!”. Метод „краплі” – постійна подача критики, що поступово створює у споживача інформації певний негативний образ. Класикою використання методу краплі в часи „холодної війни” у США стала негативна реклама проти Б.Голдуотера, яка зображала його прихильником ядерної війни. Цей принцип використали у телевізійному ролику 2004 р. проти Ющенка, в якому карту України схематично поділили на частини: західний регіон – перший ґатунок, центральний і східний – другий ґатунок, південно-східний – третій. Голос за кадром запитував: „А ви хочете жити в Україні третього ґатунку?”. Дана технологія є деструктивною, адже її наслідок для України – штучний поділ країни на Західну та Східну.

З метою зниження іміджу конкурента використовують метод „навішування ярликів”. Особливим різновидом комунікації, що несе деструктивний характер, є чутки. Вони відображають соціальну, психологічну, економічну, культурну ситуацію в країні, а можуть активно модифікувати суспільну свідомість, трансформувати дійсність; сприяють технології фальсифікації соціологічних досліджень, рейтингів („фургон з оркестром”). Ще однією маніпулятивною технологією є мета-модель „трикутника С.Карпмана”, що діє при конструюванні іміджу лідера.

У третьому розділі „Аналіз технологій конструювання іміджу лідерів політичних партій у парламентських виборчих кампаніях
2006-2007 рр.” досліджено технології конструювання позитивного іміджу лідерів провідних політичних партій України.

У першому підрозділі „Технології конструювання позитивного іміджу лідера Партії регіонів – В.Януковича” доведено, що імідж лідера ґрунтується на трьох характеристиках: досвідчений керівник – господарник, професіонал; непримиренний борець з корупцією; захисник слабких і знедолених. На психологічному рівні образ кандидата повинен відповідати одному з поширених у свідомості електорату образу-архетипу – „слуги народу”.

Використовуючи метод SWOT-аналізу, визначено стратегію лідера Партії регіонів.

Сила (Strengths) – наявність якостей сильного лідера та конкурентних переваг; достатні фінансові і людські ресурси; присутність в іміджевій конструкції рис, які позитивно сприймає цільова аудиторія ПР. Присутність позитивних рис в іміджевій стратегії лідера складає основу його поточного рейтингу. Перевагою іміджу В.Януковича є опозиційність до діючої в той час влади й ефективне використання технології, що ґрунтується на соціально-психологічних феноменах „контрасту та подібності”, в даному випадку – контрасту.

Слабкість (Weaknesses) – неоднозначний імідж лідера ПР у зв’язку з кримінальним минулим; звуження соціальної бази до кількох регіонів; розблокування інформаційного простору базових для Партії регіонів, з вільним доступом до альтернативних, неконтрольованих ПР джерел інформації; наявність значних технологічних напрацювань для успішної дискредитації лідера партії основними конкурентами; публічна діяльність лідера ПР, що завжди знижувала його рейтинг.

Можливості (Oopportunities) – позитивні риси іміджу, які відсутні в іміджевій конструкції партії чи лідера, але важливі для цільової групи. Через неузгодженість і суперечності між колишніми соратниками, а у виборчій кампанії 2006-2007 рр. конкурентами – Блоком „Наша Україна” та БЮТ, з’явилась можливість краще позиціонувати імідж В.Януковича.

Загрози (Threats) – використання адмінресурсу владою, наявність партій-конкурентів, що орієнтуються на ту ж цільову групу (групи), та іміджеві характеристики, які відсутні в чинному іміджі В.Януковича і присутні в іміджі основних конкурентів: Ю.Тимошенко та В.Ющенка.

У другому підрозділі третього розділу „Специфіка конструювання бренду Ю.Тимошенко” автор досліджує імідж лідера БЮТ – Ю.Тимошенко і доводить, що він базується на таких рисах: захисник Батьківщини; талановитий організатор; прогресивний сміливий реформатор. В іміджевій конструкції лідер блоку використала архетип героя, воїна-захисника.

Сила (Strengths) – наявність харизматичного лідера та персонального бренда Ю.Тимошенко як основного ресурсу блоку. Наявність переконливої комунікації, телегенічність і ораторські здібності, надійні і потужні фінансові ресурси.

Слабкість (Weaknesses) – критика діяльності уряду Ю.Тимошенко, одна електоральна ніша з НСНУ, критика з боку колишніх соратників і популістські гасла.

Можливості (Оpportunities) – врахування прорахунків основних конкурентів для зміцнення свого іміджу та розширення електоральної ніші.

Загрози (Threats) – наявність партій-конкурентів, що орієнтуються на ту ж цільову групу (групи), іміджеві характеристики, які негативно сприймає частина електорату. Можливість використання технологій зниження іміджу Ю.Тимошенко основними конкурентами.

БЮТ вдало реалізовував певні стратегічні цілі у передвиборчій PR-кампанії, зокрема такі: вибір символіки кампанії; вибір загальної стратегії; вибір особистих зустрічей з виборцями як основного способу впливу на електоральні настрої; кампанія з розклеюванням друкованої агітпродукції; ефективна робота зі ЗМІ.

Вказано, що імідж Ю.Тимошенко конструювався шляхом маніпулятивної технології – „трикутника С.Карпмана”, зведеним до трьох основних ролей – переслідувача, жертви і спасителя. Технологія „трикутника С.Карпмана” в іміджевій конструкції Ю.Тимошенко реалізовувалась так: у ролі Переслідувача виступали: Президент В.Ющенко і його оточення, що зрадили „ідеали майдану”; Жертва – народ і його сподівання на покращення життя після помаранчевої революції; Спаситель – Ю.Тимошенко, що відстоює інтереси народу. Образ Спасителя втілено в рекламних плакатах: „Воїн світла”, на якому Тимошенко в образі Жанни Д’Арк з мечем в руках; та плакаті, орієнтованому на молодіжний електорат: „Всім вийти з темряви”, де лідер БЮТ в джинсах з мечем у руках.

Визначено, що бренди Ю.Тимошенко у виборчій кампанії 2006-2007 рр.: червоне серце у вигляді галочки, „Воїн світла”, проекту „Ідеальна країна”, „Партій багато – Батьківщина одна”, „Весна переможе” – дали змогу поступово ввести образ блоку (лідера) у свідомість та підсвідомість реципієнтів, не викликавши різкого відторгнення.

У третьому підрозділі третього розділу „Особливості конструювання іміджу В.Ющенка” наголошено, що поточний імідж В.Ющенка включав наявність таких рис: державно-мисляча людина; великий вчений-економіст; хороший сім’янин, турботливий батько.

Сила (Strengths) – сильні сторони іміджу В.Ющенка у тому, що після перемоги у президентській виборчій кампанії 2004 р. він ввійшов у суспільство як яскравий харизматичний лідер; достатні фінансові та медійні ресурси; адмінресурс; присутність в іміджевій конструкції рис, які позитивно сприймає цільова аудиторія партії.

Слабкість (Weaknesses)– невиконання більшої частини передвиборчих зобов’язань у час перебування на посаді Президента України; наявність кількох центрів тяжіння в партії, відсутність єдиної команди і сформованої ідеології; зіткнення інтересів з партіями, які мали б стати партнерами НСНУ на виборах 2006 р.; ігнорування порад політтехнологів щодо власного іміджу.

Можливості (Оpportunities)– можливість покращення власного іміджу під час виборчої кампанії.

Загрози (Threats) – можливість стати мішенню для дискредитації основними конкурентами – ПР та БЮТ і багатьма учасниками виборчих перегонів; наявність партій-конкурентів, зорієнтованих на ту ж цільову групу; іміджеві риси, які відсутні в поточному іміджі В.Ющенка та присутні в іміджі основних конкурентів. Заслуговують уваги, крім традиційних для України PR-проектів, особисті піар-ініціативи В.Ющенка. Найперше це – культурологічні проекти: Художній арсенал, Батурин, музей Трипілля, відродження козацтва; два глобальні піар-проекти з-поза традиційної системи координат політтехнологів: просування ідеї про визнання світовою громадськістю геноциду українського народу під час Голодомору 1932-1933 рр. і створення Єдиної помісної православної церкви в Україні. Проекти не мали меркантильної складової, а їх просування гальмувало позитивний імідж й істотно ускладнило політичну комунікацію В.Ющенка з виборцем. Ці ініціативи внесли помітну негативну складову до його образу як Президента всієї України.

Комунікативна складова виборчої кампанія блоку НСНУ зосереджена в намаганні прив’язати імідж блоку „Наша Україна” до персонального іміджу В.Ющенка. Однак блоку не вдалося зробити вдалий ребрендінг політичної сили.