ПОЛІТИКО-ІНФОРМАЦІЙНА ПАРАДИГМА БЕЗПЕКОВОЇ СТРАТЕГІЇ США Автореферат

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, актуальність, сутність наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт, предмет, методологічні засади та методи дослідження, сформульовано концептуальні положення проблеми, відображено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, розкрито характер апробації, подано загальну характеристику роботи.

Перший розділ – «Теоретико-методологічна база дослідження» присвячено з’ясуванню стану розробки наукової проблеми, аналізу доробку зарубіжних і вітчизняних науковців щодо безпекової стратегії США. Слід відзначити, що окреслена у назві наукова проблема на рівні дисертаційних праць чи вузькоспеціальних монографій у зарубіжній та вітчизняній політичній науці досліджена загалом і фрагментарно, вона знаходить відображення у працях відомих фахівців, які представляють різні академічні та університетські школи політології.

Використані в дисертації джерела за походженням, формою та змістом умовно можна поділити на такі групи: теоретичні роботи зарубіжних науковців, дослідження яких присвячено аналізу концепцій інформаційної безпеки в умовах формування поліцентричного світу, з’ясуванню потенціалу міжнародного впливу США та ефективності стратегій інформаційного домінування у світовій політиці, зокрема, класичні і модерні праці науковців Р. Армітіджа, Д. Аркуілли, Зб. Бжезинського, Ф. Закарії, Г. Моргентау, Е. Картера, М. Лібіцкі, Р. Кейгана, Р. Кеохейна, А. Коена, Дж. Ная, У. Оуенса, Д. Ронфельда, Д. Стейна, О. Тоффлера, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, Р. Шафранські, У. Швартау та ін., в яких представлено еволюцію концепцій інформаційної безпеки, різні підходи до сутності інформаційної безпеки як рушійного чинника міжнародних взаємовпливів; концептуальні та прикладні праці з проблеми забезпечення національних інтересів та інформаційного протиборства російських фахівців – О. Бедрицького, М. Буланова, С. Гріняєва, С. Кара-Мурзи, О. Крутських, О. Левакова, В. Лісічкіна, О. Манойла, І. Панаріна, О. Петренка, І. Попова, С. Расторгуєва, Є. Роговського, В. Сліпченка, Г. Смоляна, О. Федорова, Д. Фролова, Г. Филимонова, Д. Черешкіна, В. Цигичка, Л. Шелепіна та ін., в яких здійснено аналіз стратегій та практики інформаційної безпеки у міжнародних відносинах за різними складовими, а саме: в контексті культурних, інформаційно-психологічних, національно-ціннісних та дипломатичних впливів; у вітчизняній політології інформаційна безпека розглядається як політика протидії сучасним внутрішнім та зовнішнім загрозам, як формування оборонної стратегії держави, про що свідчать дослідження Є. Камінського, Б. Канцелярука, І. Хижняка, О. Потєхіна, С. Юрченка, О. Зернецької, С. Федуняка, Л. Чекаленко, Г. Почепцова, А. Гуцала, О. Литвиненка, М. Ожевана, Є. Макаренко, М. Рижкова, І. Погорської, Д. Дубова, Д. Лакішика, О. Гребініченка, А. Луценко, В. Конах, О. Старіша та ін., в яких з’ясовано специфіку підходів до проблеми інформаційної безпеки на глобальному, регіональному та національному рівнях функціонування політичних систем. Доведено, що концепція інформаційної безпеки найбільш широко представлена розробками американських політологів, що характеризує високу увагу до проблем науково-технологічного прогресу та наслідків використання новітніх технологій у військовій та цивільній сферах.

Показано, що концептуальні підходи до феномену інформаційної безпеки характеризуються обґрунтуванням потенціалу переваги у взаємодії провідних міжнародних акторів, пріоритетністю використання інструментів «розумної сили» в інформаційному протиборстві, визнанням значимості кібербезпеки у сучасному світі. Такі підходи виокремлюють специфіку наукових теорій щодо превентивної дипломатії, «м’якої сили», «інформаційної парасолі», інформаційних озброєнь, здійснення спеціальних інформаційних операцій, мережевих та мережево-центрованих війн, у яких зміни розглядаються як нові закономірності формування сучасної системи світового порядку в умовах впровадження технологічних новацій у сфері безпеки.

З’ясовано базові складові політики інформаційної безпеки США, розглянуто виклики, що поставали перед державою в умовах докорінної трансформації міжнародних відносин, зокрема, проаналізовано стратегічні пріоритети адміністрацій У. Клінтона та Дж. Буша-молодшого, які стосуються збереження і зміцнення статусу світового лідера, перегляд і поглиблення відносин з ключовими партнерами у світовій політиці, перспектив активної і конструктивної ролі США в регіонах світу.

Доведено, що формування сучасної доктрини інформаційної безпеки США відбувалося упродовж двох останніх десятиліть і було зумовлено потребою вироблення нових підходів президентських адміністрацій до забезпечення національних інтересів держави після «холодної війни». Так, президентська адміністрація У. Клінтона активно сприяла розвитку американського інтелектуального та інформаційного потенціалу, який став підґрунтям потужного економічного та науково-технологічного розвитку країни наприкінці ХХ століття і уможливив реалізацію політики глобального домінування Америки в контексті відносин з потенційними супротивниками. Вагому роль у цьому відіграла програма розвитку національної інформаційної інфраструктури, яка забезпечила впровадження інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності держави і американської спільноти, сприяла розумінню доктрини інформаційної безпеки як життєво важливого національного інтересу. Зокрема, у доктринальних документах адміністрації У. Клінтона, у яких зазначається, що стратегія національної безпеки базується на розширенні співтовариства ринкових демократій з одночасним стримуванням та обмеженням спектру загроз американській нації та її національним інтересам, одним з основних компонентів було визначено підвищення безпеки шляхом стимулювання інноваційних оборонних можливостей та застосування зовнішньополітичних впливів для зміцнення світового лідерства Америки.

Базовими елементами доктрини безпеки президента США Дж. Буша-молодшого стали поширення американських цінностей та політика демократизації у глобальному масштабі; наголос на превентивних діях у забезпеченні національної безпеки і домінуванні США у світовій політиці, важливою складовою якої вважається перевага у використанні інформаційних озброєнь та інформаційних впливів. В основу доктрини було покладено, зокрема, принцип наддержавності, в межах якого напад на США розглядався як напад на увесь світ, принцип «хто не з нами, той проти нас», що було продемонстровано у розподілі усіх країн на два табори та формуванні так званої «вісі зла», принцип глибокого ідеологічного протистояння, ефективний за часів «холодної війни», який за аналогією використовувався для підтримки нової ідеї глобального протиборства на цивілізаційному рівні.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та обґрунтованими висновками доводить, що теоретичні положення щодо проблеми інформаційної безпеки розкривають дихотомію глобального розвитку, визначають цілі, засоби та методи політичної діяльності міжнародних акторів в умовах трансформаційних зрушень. Переосмислення еволюції безпекових стратегій адміністрацій Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого через порівняння та синтез відповідних позицій щодо інформаційної парадигми національної безпеки дає підстави встановити відмінність між концептуальним забезпеченням превентивних впливів у міжнародному курсі США та відповідною практикою держави.

У другому розділі «Політико-інформаційні чинники безпекової стратегії США в контексті забезпечення національних інтересів» досліджено особливості політичного, економічного, безпекового, науково-технологічного та культурного чинників інформаційної безпеки США, які полягають у політиці досягнення переваг у міжнародній взаємодії, визначено їх характеристики і встановлено принципові відмінності використання зазначених чинників інформаційної безпеки як елементів «м’якої сили». З’ясовано специфіку політичного чинника в межах стратегії «м’якої сили», базовими засадами якої було визначено здатність США впливати на політику інших акторів міжнародних відносин через механізми здійснення зовнішньополітичних акцій і залучення до співробітництва союзних держав з урахуванням спільних інтересів.

Проаналізовано потенціал економічного чинника інформаційної безпеки, який розглядається у співвідношенні і конкуренції економічної потуги провідних міжнародних акторів, зокрема, у сфері зовнішньої торгівлі, інвестицій, економічної присутності в перспективних країнах задля впливу на їх внутрішню і зовнішню політику. Економічний чинник в контексті розвитку інформаційної економіки, за оцінками експертів, вважається більш ефективним засобом досягнення національних цілей США з огляду на сприятливий режим торгівлі, надання кредитів, прямі приватні інвестиції, трансферт передових технологій, сучасних методів управління, ніж політика «жорсткої сили» та прямого економічного тиску за допомогою ембарго, санкцій, антидемпінгових процедур, квот на імпорт, згортання іноземних інвестицій, виробництв тощо.

Доведено, що економічні переваги ґрунтуються в сучасному світі на прогресивній інформаційній експансії, і саме ті країни, які найбільше просунулися у напрямку інформаційної цивілізації, будуть переважати у світовій господарській системі та в міжнародній конкуренції з технологічно відсталими країнами і регіонами. Економічні аспекти інформаційної безпеки простежуються у світовій фінансовій системі, що стала головною ареною глобального інформаційно-психологічного протиборства між провідними країнами світу, зокрема, у наслідках останньої глобальної фінансової кризи, яка, враховуючи електронний грошовий обіг та функціонування на базі інформаційної інфраструктури банківських інституцій, спричинила втрати для економічних систем усього світу. Деструктивними впливами в економічній сфері вважаються корпоративні війни, позначені інтенсивним злиттям ТНК, домінуванням США в інформаційному секторі світової економіки, використанням стратегії інформаційного імперіалізму та значним обмеженням розвитку економічної системи держав незахідних цивілізацій.

Розглянуто науково-технологічний чинник інформаційної безпеки США у вимірах концепції «наукового імперіалізму», що обґрунтовувала провідну роль Сполучених Штатів у сфері науково-технологічної революції та випереджального розвитку держави. Прихильники концепції стверджували, що інформаційна складова науково-технологічної сфери набула глобального характеру: від феномену транскордонного переміщення інтелектуальних ресурсів до міжнародних систем спостереження, аналізу та прогнозування тенденцій науково-технологічного розвитку в різних країнах з метою доступу до конфіденційних баз даних. Доведено, що інформаційно-технологічний аспект безпеки Америки зорієнтований на реалізацію системних заходів, спрямованих на максимальне вдосконалення науково-технологічної сфери, ефективний захист інтелектуальних ресурсів, протидію несанкціонованому втручанню у мережі та системи, кібернетичним війнам тощо.

Безпековий чинник стосується інноваційного розвитку військової сфери в умовах інформаційного протиборства, оскільки наявність інформаційних переваг зумовлює інтелектуальний зв’язок між зовнішньою політикою США та їх військовим потенціалом, сприяє збереженню світового лідерства за допомогою нових засобів впливу та закріпленню домінуючої ролі в альянсах і тимчасових коаліціях. Доведено, що військова перевага США в інформаційній сфері уможливлює попередження і врегулювання збройних конфліктів, вирішення проблем міжнародної кіберзлочинності, інформаційного тероризму, поширення інформаційної зброї як зброї масового ураження. Показано, що забезпечення безпеки в сучасних умовах потребує відповідної інформаційної підтримки, що так звана гіпервійна, тобто, високотехнологічна або мережева війна, пов’язана не лише з ефективним використанням безпосередньо військових засобів, а й зі змінами інформаційної структури збройних сил, зокрема, зі створенням спеціальних «інтелектуальних» мобільних підрозділів, які здійснюють інформаційні операції; «млява війна», тобто, війна, що ведеться повільно, передбачає широкий спектр бойових дій із застосуванням «м’якого» впливу. Зазначено, що нові підходи до військової складової інформаційної безпеки зумовлюються особливими вимогами до військових інформаційних систем, роль яких в потенційному глобальному протиборстві помітно зростатиме, тобто, йдеться про зміну парадигм силового протиборства загалом і, відповідно, його політико-інформаційної складової.

Впливовість культурного чинника безпекової стратегії США розглянута через концепцію «американського інтернаціоналізму», яка спирається на людські цінності, глобальні за своїм змістом та загальні за своїми гуманістичними принципами. Концепція декларує можливість надати кожній державі і кожній спільноті інструменти для реалізації національного потенціалу на основі культурних, етнічних і релігійних традицій, а не прагнення нав’язати світові певні культурні стандарти, при цьому підкреслюючи, що жодна країна світу не в змозі забезпечити такі можливості, крім США. Дж. Буш-молодший, демонструючи багатосторонню політику держави, зазначав, що вона буде спрямована на поширення цінностей і можливостей саме за американським зразком. З’ясовано, що прихильники концепції вважають «американський інтернаціоналізм» ні протекціоністським, ні експансіоністським, а таким, що забезпечує свободу, сприятливі можливості розвитку економіки, культурні права, людську гідність та добробут. Доведено, що культурний чинник безпекової стратегії зумовлюється різними підходами президентських адміністрацій – «жорсткої» культурної гегемонії (Дж.Буша-молодшого) та «м’якого впливу» (У. Клінтона) - до просування національних цінностей на глобальному рівні, проте спрямовані на однаковий політичний результат – домінування американських цінностей і американського способу життя в світі. Показано, що стратегія «жорсткого» домінування виражає ідею американської обраності і передбачає здійснення політики необмеженого глобального лідерства, а стратегія «м’якого» лідерства враховує у політиці прагнення до статусу США як наддержави та практику реалізації ідей культурного американізму через заохочення політичної еліти і світової громадськості до сприйняття американських демократичних та культурних цінностей. Проте обидві стратегії сприяють утвердженню переваг США у світі. При цьому стверджується необхідність через культурну політику просувати національні інтереси в країнах, яким США надають гуманітарну допомогу, і задіяти передусім такий інструмент міжнародного співробітництва, як культурна дипломатія, що водночас виступає елементом культурної експансії Америки.

Відтак, аналіз політико-інформаційних чинників безпекової стратегії США свідчить про суттєві зрушення у змістовому насиченні, реалізації та позиціонуванні національних інтересів у світовій політичній системі, що зумовлюються докорінними змінами міжнародної взаємодії та взаємовпливів.

У третьому розділі «Прагматика безпекової політики США на початку ХХІ століття» вперше на оригінальних джерелах досліджено підходи адміністрації Б. Обами до національної безпеки, які містять низку важливих нововведень тактичного і стратегічного характеру. Новації безпекової стратегії адміністрації Б. Обами полягають у виокремленні чотирьох аспектів: безпеки; економічного процвітання; просування «універсальних цінностей»; зміцнення світопорядку за умови американського лідерства у вирішенні важливих міжнародних проблем. Важливим пунктом позиціонування адміністрації Б.Обами у питаннях безпеки є можливість інтеграції нових претендентів на роль великих держав у «клуб глобальних лідерів». До них з огляду на вже існуюче членство РФ у «Великій вісімці» відносять Китай, Індію, Бразилію та ПАР з наданням цим міжнародним акторам не тільки додаткових прав, але й відповідальності за глобальний розвиток. Без них вважається проблемним розв’язання не тільки таких ключових питань глобальної безпеки, як розповсюдження ядерної зброї, кліматичні зміни, подолання загроз новим економікам транзитивного характеру, а й кіберзлочинності. Показано, що нова стратегія Б. Обами має всеосяжний характер і є спробою інтегрувати внутрішні та міжнародні аспекти національної безпеки з огляду на те, що найгостріша системна криза свідчить про перевантаження сил США у спробі консолідувати однополярний світ, оскільки жодна країна не в змозі забезпечувати повну міжнародну відповідальність.

Досліджено кіберстратегію президентської адміністрації Б. Обами в контексті відновлення світового лідерства США у сучасному світі, що дало змогу з’ясувати специфіку підходів та практику забезпечення інформаційної безпеки Америки, зробити висновок про пріоритетність стратегії «розумної сили», яка охоплює дипломатію, економіку, національні цінності, науково-технологічні інновації та безпеку, що свідчить про політичне прагнення Б. Обами ефективно впливати на міжнародний порядок і систему підтримання миру. Б. Обама визначає інформаційну безпеку як невід’ємну складову національної безпеки та оборони США, наголошуючи, насамперед, на кібербезпеці, яку вважає вищим пріоритетом ХХІ століття. Зокрема, Б. Обама має намір залучити до розробки нових стандартів і рішень з проблем кібербезпеки не тільки державні структури, але й академічні кола та приватний сектору, наголошуючи, що комп’ютерні мережі та інфраструктура є стратегічними активами країни, від захищеності яких залежить безпека ефективного державного управління та життєдіяльність американського суспільства. Стратегія передбачає реалізацію п’ятьох стратегічних ініціатив: визначення кіберпростору як самостійної сфери оперативної діяльності; використання тактики «активного захисту»; координацію дій з міністерством внутрішньої безпеки щодо стратегічно важливих та інфраструктурних мереж; співробітництво у галузі кібербезпеки з партнерами і союзниками; протидію кібертерористичним атакам через глобальну мережу. До певних трансформацій сучасної політики США щодо кібербезпеки порівняно з 2009 роком, можна віднести посилення акценту щодо відповідальності військових структур за кібербезпеку держави. Це означає гарантовані зобов’язання міністерства оборони США щодо можливості застосуванням особливих підходів до стримування супротивників у всіх основних сферах і, зокрема, й у кіберсфері.

З’ясовано, що стратегія інформаційної безпеки США, з погляду Б. Обами, потребує спільної діяльності всіх урядових структур, які займаються питаннями інформаційної безпеки, включно до виокремлення у складі адміністрації посади радника з інформаційної безпеки та створення нового підрозділу, який узяв на себе всі питання координації між розрізненими службами і відомствами, що відповідають за інформаційну безпеку в рамках своєї компетенції, Агенцією національної безпеки, Центральним розвідувальним управлінням, Федеральним бюро розслідувань, Міністерством оборони, Міністерством національної безпеки тощо. Також впровадження стратегії кібербезпеки спричинило створення кібернетичного командування у структурі стратегічного командування США і мало за мету захист військової складової кіберпростору, реалізацію стратегії створення національної системи координації, контролю та управління процесами планування, підготовки та проведення операцій в кіберпросторі, а у перспективі здійснення захисту інформаційних мереж державних структур, що не відносяться до оборонного відомства, а також підприємств приватного сектору.

В цілому роз’ясненню позиції адміністрації Б.Обами щодо безпеки кіберпростору у новій стратегії національної безпеки надано окремий параграф, де зазначено, що загрози в сфері кіберпростору є однією з найбільших загроз національній, суспільній та економічній безпеці, з якими зіткнулись США, оскільки високий рівень технологічності країни, що дозволяє створювати переваги у світі, водночас надає додаткові можливості для потенційних супротивників щодо постійного зондування мереж різноманітними зловмисниками. Відтак, у кіберстратегії знайшла підтвердження теза, висловлена в перших промовах Б. Обами про стратегічний характер цифрової інфраструктури та загалом цифрового середовища, які, на погляд політичного лідера, є стратегічними національними активами і захист яких є пріоритетом національної безпеки, що має здійснюватись із врахуванням конфіденційності та громадянських свобод.

З’ясовано, що у стратегії проблема захисту кібермереж згадується поряд з проблемою захисту США від ядерних та біологічних атак, а ступінь проникнення кібермереж у життя американського суспільства визначається як «залежність» від них, оскільки «космос та кіберпростір мають силу впливати на повсякденне життя та військові операції» і доведено, що трансформація інформаційної складової у сучасній стратегії національної безпеки США зумовлюється новим баченням кіберпростору як сфери забезпечення національних інтересів в умовах асиметрії міжнародного розвитку.