Етапи розслідування злочинів: криміналістичний аналіз Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, встановлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Етапи розслідування злочинів у криміналістичній методиці» складається з трьох підрозділів, у яких визначаються концептуальні положення щодо періодизації розслідування злочинів у криміналістичній методиці.

У підрозділі 1.1. «Криміналістичне поняття етапів розслідування злочинів та значення їх періодизації» розглянуті різні позиції щодо розуміння поняття «етап розслідування». Дано авторське визначення поняття «етап розслідування» як певного періоду в розслідуванні злочину, який визначається станом та спрямованістю слідства відповідно до змісту та характеру типових слідчих ситуацій, що вирішуються за допомогою системи слідчих, негласних слідчих, організаційних та інших дій.

Висвітлений історичний аспект у періодизації процесу розслідування злочинів. Перші спроби періодизації пов’язані з використанням понять невідкладних і подальших слідчих дій (С. О. Голунський, І. М. Лузгін) та поділом розслідування на два етапи: перший – від порушення справи до пред’явлення обвинувачення та другий – до завершення попереднього слідства та прийняття остаточних рішень у справі. При цьому жоден з авторів не пов’язував періодизацію із завданнями розслідування, що зводило характеристику етапів до вказівок на перелік типових початкових (невідкладних) та подальших слідчих дій. З початку 70-х років ХХ століття переважає поділ процесу розслідування на три етапи (І. О. Возгрін, І. Ф. Герасимов, Л. Я. Драпкін), але водночас низка криміналістів та процесуалістів виокремлювали й чотири, і п’ять, і навіть шість етапів (А. Я. Дубинський, І. Д. Пєрлов, М. С. Строгович). Нині найбільш поширеною серед криміналістів є трьохчленна періодизація процесу розслідування на початковий, подальший та заключний етапи.

Визначена головна криміналістична сутність розслідування, яка полягає, на наш погляд, у його інформаційно-пізнавальній характеристиці. Досліджено поняття та ознаки діяльності з розслідування. Зокрема, дано поняття розслідування як складної поетапної інформаційно-пошукової діяльності, яка спрямована на встановлення наявності й характеру події злочину, обставин та осіб, що причетні до нього; розкрито такі ознаки розслідування, як його складність, системність, технологічність, етапність, інформаційно-пізнавальний характер.

Обґрунтовано необхідність періодизації процесу розслідування, що зумовлюється проблемністю слідчих ситуацій і складністю завдань, які виникають і потребують своєчасного вирішення з урахуванням раніше здобутих результатів.

Значення періодизації розслідування полягає в тому, що поділ слідчої діяльності на етапи та підетапи з притаманними їм функціями у відповідності до їхніх стратегічних завдань, слідчих ситуацій й тактичних завдань зумовлює оптимальні умови в досягненні цілей такої діяльності.

У підрозділі 1.2. «Класифікація та функції етапів розслідування злочинів» розглянуто сучасні погляди на проблему періодизації процесу розслідування й надана їх критична оцінка. Відмінність у підходах до змісту етапів свідчить про існування в криміналістичній методиці серйозної теоретичної проблеми, яка повинна знайти своє правильне вирішення.

У роботі були досліджені різні міркування щодо кількості та змісту етапів розслідування (Р. С. Бєлкін, І. О. Возгрін, С. О. Голунський, Л. Я. Драпкін, С. Ю. Косарєв, М. С. Строгович, В. В. Тіщенко, А. В. Шмонін та ін.), висвітлена позиція практиків (на підставі проведеного анкетування) щодо цього питання, які вважають, що періодизація процесу розслідування має безспірне практичне значення (96,6%), та висловлена власна позиція щодо цього питання. Зокрема, обґрунтована думка з приводу необхідності виокремлення у структурі криміналістичної методики двох етапів розслідування – початкового й подальшого та поділу останнього як найскладнішого та найтривалішого етапу на три підетапи: підетап аналітичної роботи слідчого, робочий та заключний підетапи.

На підставі аналізу різних думок, що були висловлені в криміналістичній літературі стосовно визначення меж між етапами, досліджено значення ступеня вирішення завдань та слідчих ситуацій, що виникають на тому чи іншому етапі, а також піддана критиці позиція, у відповідності до якої саме процесуальне рішення (наприклад, повідомлення про підозру, пред’явлення обвинувачення) повинно визначати межі етапів розслідування.

Висвітлено значення ситуаційного підходу до розслідування злочинів, а також значення типових слідчих ситуацій при визначенні завдань та напрямів роботи на відповідному етапі розслідування, яке, до речі, було також підтверджено результатами проведеного анкетування.

У підрозділі 1.3. «Етапність розслідування як принцип побудови окремих криміналістичних методик» розглянуто загальне поняття принципів та їхня роль у формуванні криміналістичних методик. На значення принципів у розробці та класифікації криміналістичних методик вказується в низці монографічних досліджень (Р. С. Бєлкін, І. О. Возгрін, А. В. Журавель, В. В. Тіщенко, С. Н. Чурилов, А. В. Шмонін, Б. В. Щур.). Звертається увага на те, що проблема принципів у нових підручниках з криміналістики взагалі не розглядається або вони викладаються як сукупність загальних засад кримінального провадження чи криміналістики в цілому. Такі розходження в розумінні принципів пояснюються різними підходами до їхньої ролі у формуванні методик розслідування злочинів та нечітким поділом принципів як таких, що стосуються різних сфер, на принципи наукової діяльності та принципи застосування в практичній діяльності.

Показано значення принципу етапності в побудові окремих криміналістичних методиках, який передбачає виділення двох етапів розслідування (початкового та подальшого) і вирішення на кожному з них властивих йому завдань. Урахування наявності цього важливого принципу допоможе зробити діяльність із розслідування злочинів більш упорядкованою та системною, здійснювати її поетапно й послідовно. Зазначений принцип повністю відповідає вимогам технологічного підходу у слідчій діяльності.

Обґрунтовано зв'язок принципу етапності розслідування з технологією розслідування, який виявляється в тому, що даний принцип здійснює забезпечення технологічного підходу до процесу розслідування злочинів і застосовується для побудови типових програм розслідування та їх реалізації в процесі розслідування конкретних злочинів.

Зроблено висновок про те, що весь процес розслідування в криміналістичному аспекті як би пронизується етапністю вирішення його завдань. Не можна всі завдання, що постають під час розслідування, вирішити одночасно. По-перше, коло завдань не може бути повністю визначено на початку розслідування, оскільки вихідні слідчі ситуації в процесі розслідування змінюються, поповнюються новою інформацією, що приводить до повного або часткового вирішення вихідних завдань і постановки нових. По-друге, значна кількість і складність тактичних завдань зумовлює необхідність вибору пріоритетних завдань, які повинні вирішуватися в першу чергу, невідкладно. По-третє, вирішення складних завдань вимагає відповідної підготовки, програмування дій слідчого у взаємодії з іншими учасниками кримінального провадження.

Розділ 2 «Особливості організації розслідування злочинів на початковому етапі» складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються поняття, завдання, значення, типові слідчі ситуації та засоби вирішення завдань на початковому етапі розслідування.

У підрозділі 2.1. «Поняття та значення початкового етапу розслідування» досліджуються підходи до поняття та значення початкового етапу розслідування, його місце в системі розслідування.

Аналізуються та оцінюються різні підходи до поняття початкового етапу, яке, до речі, науковці визначають рідко (І. А. Возгрін, Л. Я. Драпкін, Є. П. Іщенко, І. М. Лузгін, В. І. Лунгу) .

На підставі критичного аналізу цих підходів дається авторське визначення початкового етапу розслідування як періоду початку розслідування, що характеризується дефіцитом інформації про подію злочину й особистість злочинця, тісною взаємодією слідчих й оперативних підрозділів, має динамічний, безперервний та невідкладний характер, зміст якого зумовлюється слідчою ситуацією й завданнями розслідування, що спрямований на встановлення основних обставин події й даних про підозрювану особу.

Серед ознак початкового етапу варто вказати на такі: дефіцит інформації про розслідувану подію, обставини злочину та особистість злочинця; тісна взаємодія слідчих і оперативних підрозділів; залучення до надання допомоги в розслідуванні інших органів, організацій, установ, громадськості; проведення невідкладних слідчих та негласних слідчих дій, спрямованих на виявлення та фіксацію доказової інформації.

У підрозділі 2.2. «Стратегічні завдання, типові слідчі ситуації та тактичні завдання початкового етапу розслідування» розглянуті стратегічні та тактичні завдання етапу, вихідні ситуації, що є типовими для даного етапу, визначено їх суттєве значення саме на початку розслідування, оскільки саме вони визначають напрям діяльності суб’єктів кримінального переслідування, а також зміст тактичних завдань та напрямів версій на початковому етапі розслідування, його програмування, визначення кола, обсягу та послідовності (алгоритму) слідчих та негласних слідчих дій.

Для початкового етапу розслідування можна визначити перелік таких стратегічних завдань: перевірка вихідної інформації стосовно події злочину та з’ясування й оцінка слідчої ситуації; виявлення джерел інформації; визначення напряму розслідування й розробка плану розслідування; вибір форми й методів взаємодії з органами й службами, що здійснюють оперативно-розшукову роботу; пошук і одержання інформації про механізм і обстановку злочину; збирання й вивчення відомостей про особистість потерпілого; пошук, одержання й аналіз інформації про осіб, що вчинили злочин, їх розшук і затримання.

Вихідні слідчі ситуації, що є типовими для початкового етапу, доцільно поділити на дві групи: 1) на початку кримінального провадження підозрювана особа виявлена; 2) на початку розслідування відомості про таку особу відсутні. З першої ситуації можна виокремити дві підситуації: перша пов’язана з раптовим (неочікуваним) для підозрюваного виявленням злочину, а друга – навпаки, є для підозрюваного очікуваною (наприклад, розслідуванню передувало проведення ревізії). У другій ситуації можна виділити дві підситуації: 1) є окремі дані про особу злочинці; 2) такі дані практично відсутні. У залежності від ситуації (підситуації) постають різні завдання, які потребують відповідних тактичних операцій та слідчих дій.

Запропоновано ієрархію процесуальних засобів вирішення завдань, а саме завдання, які вирішуються за допомогою однієї (окремої) слідчої дії, певної сукупності слідчих дій та комплексу слідчих та негласних слідчих дій (тактичні операції).

У підрозділі 2.3. «Засоби вирішення завдань на початковому етапі розслідування: слідчі дії та тактичні операції» знайшли своє відображення питання відносно поняття, змісту та ролі первісних слідчих дій у конструюванні методики розслідування, їх співвідношення з невідкладними слідчими діями, а також ролі тактичних операцій у реалізації завдань з розслідування злочинів. Зокрема, висловлена позиція, згідно з якою всі первісні дії носять невідкладний характер.

З точки зору значення для успішного розслідування та вирішення на належному рівні завдань початкового етапу, досліджено такі важливі засоби вирішення процесуальних та тактичних завдань, як тактичні операції. Тактичні операції, виступаючи частиною пошуково-пізнавальної діяльності, у рамках якої реалізується комплекс практичних дій, напряму залежать від слідчої ситуації та мають за мету вирішення завдання (завдань) розслідування. При цьому їх провадження є більш ефективним засобом впливу на слідчу ситуацію, ніж провадження окремої слідчої дії.

Слід зазначити, що тактичні операції на початковому етапі розслідування менш масштабні порівняно з такими, що провадяться на подальшому етапі і не потребують тривалих організаційних заходів.

Розділ 3 «Особливості програмування розслідування злочинів на подальшому етапі» складається з трьох підрозділів, у яких розкриваються поняття, значення, завдання, слідчі ситуації та слідчі дії подальшого етапу розслідування.

У підрозділі 3.1. «Поняття подальшого етапу розслідування та його періодизація» визначено поняття подальшого етапу як основного та найтривалішого періоду у слідчій діяльності (Р. С. Бєлкін, Л. Я. Драпкін, В. Г. Танасевич, В. В. Тіщенко), який характеризується постійним аналізом та синтезом криміналістично значущої інформації (кількість та якість якої є більшою, ніж на початковому етапі); виявленням та розслідуванням нових епізодів злочинної діяльності; розробкою розгорнутого плану розслідування; проведенням слідчих, негласних слідчих дій, тактичних операцій, що вимагають значних організаційних зусиль; прийняттям остаточних рішень у рамках кримінального провадження.

Обґрунтовано вирішальне для успішного розслідування значення подальшого етапу – найдовшого за своєю тривалістю та основного етапу в криміналістичній методиці, на якому слідчий переходить від пошукового (багатоверсійного) варіанта розслідування до послідовного, побудованого на логічних висновках, отриманих із зібраних доказів.

Висвітлена необхідність у виокремленні в межах подальшого етапу розслідування трьох підетапів: підетапу аналітичної роботи слідчого, робочого та заключного підетапів. Подальший етап розслідування починається з підетапу аналітичної роботи слідчого, протягом якого відбувається аналіз тієї інформації, яку вдалося отримати на початковому етапі, а також її остаточна розшифровка, систематизація за обставинами, що підлягають доказуванню, її оцінка та, відповідно до цього, розробка подальших версій, розгорнутого плану розслідування, постановка нових завдань тощо.

Після підетапу аналітичної роботи розпочинається, власне, робочий підетап, у рамках якого провадиться подальше розслідування, під час якого з урахуванням слідчої ситуації ставляться відповідні завдання, висуваються відповідні версії та проводяться подальші слідчі та негласні слідчі дії.

Протягом заключного підетапу в рамках етапу подальшого розслідування слідчий: 1) аналізує ступінь вирішення завдань, що були поставлені, але не вирішені на початковому етапі; 2) аналізує ступінь вирішення завдань подальшого етапу; 3) оцінює та систематизує доказову інформацію, відсіює інформацію, яка не стосується обставин розслідування злочину; 4) розподіляє та систематизує докази за епізодами злочинної діяльності та за особами злочинців.

У підрозділі 3.2. «Типізація слідчих ситуацій на подальшому етапі. Завдання та особливості їх вирішення на подальшому етапі розслідування злочинів» перелічено й розкрито зміст типових слідчих ситуацій (і підситуацій) та в залежності від них сформульовані завдання й особливості їх вирішення на подальшому етапі розслідування, характер яких в основному визначається результатами первісних слідчих дій та наявністю або відсутністю підозрюваного.

У залежності від ситуацій, кожна з яких має свою специфіку та є типовою для подальшого етапу розслідування, виокремлено в найзагальнішому вигляді чотири основні напрями розслідування: 1) підозрювана особа (група осіб) установлена та затримана; 2) підозрювана особа (група осіб) установлена, але не затримана; 3) частина підозрюваних осіб установлена й затримана, інша частина не встановлена; 4) є певні дані про злочинця, але підозрюваний не встановлений.

У першій ситуації можна виокремити такі слідчі підситуації: 1) підозрювана особа повністю визнає себе винною; 2) визнає себе винною частково; 3) взагалі не визнає себе винною. У залежності від підситуації формулюються завдання та визначаються засоби їх вирішення.

У разі, коли має місце слідча ситуація, за якої підозрювана особа встановлена, але ще не затримана, треба встановити місце її перебування. Якщо воно вже відомо слідчому, то треба тактично вірно провести тактичну операцію із затримання підозрюваного.

Основні напрями розслідування в третій ситуації залежать від позиції й поведінки підозрюваного на досудовому розслідуванні. Тому після затримання, особистого обшуку підозрювану в груповому вчиненні злочину особу необхідно невідкладно допитати, з тим щоб отримати докази, які викривають її та інших співучасників. Далі слідчому треба перевірити достовірність свідчень підозрюваного про обставини вчинення злочину й причетних до нього конкретних осіб.

Найбільш складною типовою слідчою ситуацією є ситуація розслідування, коли є певні дані про злочинця, але підозрюваний не встановлений. Слідчий має висунути й перевірити версії про суб'єкта злочину, конкретизація яких визначається характером і обсягом інформації, отриманої на початковому етапі розслідування. Незалежно від повноти і якості цієї інформації слідчий повинен ретельно її проаналізувати й на основі типових завдань і версій намітити комплекс дій та заходів з їх вирішення й перевірки.

У підрозділі 3.3. «Особливості заключного підетапу розслідування» визначені особливості ще однієї складової частини подальшого етапу розслідування – заключного підетапу, який характеризується наявністю сукупності процесуальних дій, які спрямовані на перевірку повноти, всебічності й об'єктивності зібраних доказів, на подолання прогалин проведеного розслідування, остаточне, відповідно до вимог закону, оформлення кримінального провадження, формування й обґрунтування висновків досудового розслідування.

Заключний підетап як складова подальшого етапу розслідування характеризується аналізом та синтезом усієї здобутої доказової інформації щодо обставин розслідуваного злочину, підозрюваних осіб, узагальненням результатів розслідування й завершується складанням обвинувального акта.