ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ СТАТЕВИХ ЗЛОЧИНІВ ЩОДО МАЛОЛІТНІХ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, висвітлено зв’язок робо­ти з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету й завда­ння дослідження, теоретичну та методологічну основу роботи, наукову новизну одержаних результатів та їх теоретичне й практичне значення, а також містяться відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Криміналістичний аналіз статевих злочинів щодо малолітніх» складається з двох підрозділів та двох підпунктів, які присвячені класифікації статевих злочинів за певними підставами, дослідженню особливостей криміналістичної характеристики статевих злочинів щодо малолітніх, зокрема окремих її елементів, таких як: обстановка та деякі особливості вчинення статевих злочинів щодо малолітніх; характеристика злочинців та потерпілих (малолітніх).

У підрозділі 1.1. «Класифікація статевих злочинів» висвітлено стан розробки класифікації статевих злочинів у залежності як від кримінально-правових підстав, так і елементів пошуково-пізнавальної діяльності.

На виявлення загальних і специфічних ознак статевих злочинів спрямована їх класифікація. Така класифікація сприяє здійсненню криміналістичного аналізу окремих видів статевих злочинів та систематизації завдань і засобів їх розкриття. У цьому зв’язку слід виділити статеві злочини, вчинені із застосуванням, загрозою застосування насильства і без таких; спрямованих проти повнолітніх та осіб, які не досягли 18-ти років, а також статевої зрілості; пов’язані з учиненням статевого акту в різних формах і без такого; щодо осіб жіночої та чоловічої статі; учинені в приміщеннях (житлових та нежитлових) та поза приміщеннями (на відкритій місцевості).

За способом учинення статеві злочини можна розділити на дві великі групи: 1) насильницькі статеві злочини (зґвалтування (ст. 152 КК), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК), спонукання до вступу у статевий зв’язок (ст. 154 КК), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК); 2) ненасильницькі статеві злочини (статеві зносини з особою, яка не досягла 16-ти років (ст. 155 КК) і розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Під насильницькими статевими злочинами розуміють злочини, вчинені шляхом здійснення статевого акту або задоволення статевої пристрасті проти волі потерпілого, із застосуванням фізичного або психічного насильства або з використанням безпомічного стану потерпілого. Подальша класифікація насильницьких статевих злочинів можлива за такими підставами: 1) за механізмом учинення злочину; 2) за суб’єктом злочину; 3) за ознаками, що характеризують особистість потерпілого; 4) за характером відносин потерпілого і злочинця; 5) за обстановкою вчинення злочину; 6) за наслідками вчиненого злочину.

Підрозділ 1.2. «Особливості криміналістичної характеристики статевих злочинів щодо малолітніх» складається з двох підпунктів, у яких досліджено окремі її елементи, а саме: обстановка і деякі особливості вчинення статевих злочинів щодо малолітніх та характеристика злочинців і потерпілих (малолітніх).

У підпункті 1.2.1. «Механізм учинення статевих злочинів щодо малолітніх» зазначається, що для категорії злочинів, яка досліджується, найбільш мотивованим є використання поняття механізму вчинення злочину, до елементів якого слід віднести такі: діяльність суб’єкта злочинної події; комплекс дій, учинків у поведінці жертви злочину; комплекс дій, учинків у поведінці осіб, що побічно пов’язані зі злочинною подією; та окремі елементи обстановки, які використовують учасники злочинної події.

Кожен етап злочинної події окремо і механізм злочину в цілому мають циклічну організацію, і головне − механізм злочину формується з трьох етапів: початковий етап (підготовка до вчинення злочину); основний етап (безпосереднє вчинення злочину); заключний етап (завершення (припинення) злочинної діяльності, приховування наслідків злочину, а також настання злочинного результату).

На підставі аналізу матеріалів практики виокремлені такі типові механізми вчинення статевих злочинів щодо малолітніх: механізм одноактного злочину, який вчинила незнайома особа; механізм одноактного злочину, вчиненого знайомою особою; механізм сукупності злочинів; механізм тривалого за часом злочину.

Вважаємо, що як підсистему обстановки, що сприяє підготуванню до вчинення статевих злочинів щодо малолітніх, у даному механізмі можна виділити: об’єкти злочинного впливу, до яких належать матеріальні предмети, явища, соціальні цінності, об’єкти матеріального світу, що їх використовує суб’єкт для посилення тих, які існують, і придбання нових можливостей для впливу на предмет.

Отже, при триваючому злочині обстановку (яка використовується для моделювання злочинного діяння) можна класифікувати як за характером, так і за змістом інформаційних ознак механізму вчиненого (або того, який готується) злочину. 

У підпункті 1.2.2. «Характеристика особистості злочинців та потерпілих» визначається, що аналіз особистості злочинця, який вчиняє статеві злочини щодо малолітніх, дозволяє зробити такі висновки: 1) статеві злочини щодо малолітніх учиняють особи чоловічої статі, хоч темпи приросту жінок серед сексуальних злочинців випереджають загальний приріст цієї категорії, що, напевно, є наслідком криміналізації насильницького лесбійства; 2) для статевих злочинців, особливо педофілів, характерний високий рівень освіти; 3) найбільш кримінально активною при вчиненні даного виду злочинів є вікова група від 24 до 54 років; 4) винним у статевих злочинах щодо малолітніх властиві різні психічні аномалії, а також грубість і цинізм, споживацьке ставлення до малолітнього, моральна розбещеність; 5) за спрямованістю і ступенем суспільної небезпеки особи винного, а також за способом вчинення злочину й особливостями конкретної ситуації, в якій учиняється діяння, сексуальні злочинці підлягають багаторівневій класифікації.

Щодо особистості потерпілого, то слід зазначити, що у ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України визначається, що малолітньою особою слід вважати дитину до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповнолітньою - особу малолітню, а також дитину у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Крім того в дисертації надана характеристика потерпілого з урахуванням аналізу матеріалів слідчої практики.

У другому розділі «Організація розслідування та запобігання учиненню статевих злочинів щодо малолітніх» визначаються типові слідчі ситуації та напрями розслідування статевих злочинів щодо малолітніх;  наголошується на необхідності та формах взаємодії слідчих та оперативних підрозділів при запобіганні та розслідуванні; крім того, особлива увага приділяється організаційно-тактичним особливостям запобігання статевим злочинам щодо малолітніх.

У підрозділі 2.1. «Типові слідчі ситуації та напрями розслідування статевих злочинів щодо малолітніх» надана класифікація слідчих ситуацій у провадженнях про статеві злочини щодо малолітніх, пов’язана із ступенем знайомства особи потерпілого і злочинця. При цьому можна виділити три основні блоки типових слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування статевих злочинів щодо малолітніх: 1) статевий злочин учинила відома потерпілому особа; 2) статевий злочин учинила незнайома потерпілому особа; 3) статевий злочин учинила особа, що познайомилася з потерпілою особою незадовго до вчинення статевого злочину. У дисертації докладно розглянуті особливості та напрями розслідування в зазначених слідчих ситуаціях.

Перша ситуація є сприятливою для розслідування, бо в цьому разі слідчий може отримати від потерпілої інформацію про злочинця, достатню для його встановлення і затримання. Однак у цій ситуації досить поширена така форма протидії розслідуванню, як обмова.

Типовими джерелами інформації в даній ситуації є свідчення потерпілої, підозрюваного, їхніх близьких родичів, знайомих. До оцінки показань потерпілої в цій ситуації слідчий повинен поставитися особливо уважно, звертаючи увагу на наявність суперечностей і «непогодженостей» в її свідченнях, даних у різний час.

Більш складного і проблемного характеру розслідування набуває, коли складаються слідчі ситуації другої групи. Ситуація, за якої відбувається зґвалтування незнайомою потерпілій особою, зустрічається в 41,7% випадків. Складність даної ситуації полягає в тому, що на початковому етапі розслідування слідчий не має достатньої інформації про особу, що вчинила злочин. Зазвичай потерпіла повідомляє неповні дані про зовнішність, особливості одягу, поведінку злочинця, у зв'язку з чим появляються труднощі у встановленні та затриманні ґвалтівника. Вирішенню інформаційної невизначеності сприятиме ґрунтовний допит потерпілої, за якого необхідно детально з'ясувати прикмети злочинців, скласти їх словесні портрети, отримати інші дані, що дозволяють висунути версії про особу насильника.

Типовими джерелами інформації виступають свідчення потерпілої, іноді –  очевидців злочину, дані огляду місця події та інші. До об'єктивних складнощів даної ситуації можна віднести відсутність очевидців, пошкодження та зникнення слідів злочину.

Третя слідча ситуація відзначається тим, що в цих випадках потерпіла повідомляє слідчому більше інформації про особу підозрюваного, вона може повідомити місце його роботи, ім'я, інші особливості. Потерпіла також може більш точно описати зовнішність ґвалтівника. Зазначених даних, як правило, недостатньо для встановлення особи злочинця, але в розпорядженні слідчого є орієнтуюча інформація, що дозволяє встановити особу ґвалтівника. Аналогічні ситуації, за нашими даними, мають місце в 12,7% випадків. Ускладнення слідчої ситуації можливо і внаслідок протидії злочинців розслідуванню у формі погроз жертві, бо в цій ситуації ґвалтівники теж мають інформацію про потерпілу, що дозволяє встановити її місце проживання тощо.

На наступному етапі уявляється доцільним виділити три типові слідчі ситуації: 1) особистість статевого злочинця встановлена; 2) особистість статевого злочинця не встановлена; 3) встановлені дані про особу одного з членів групи, інші не встановлені.

Напрями розслідування на наступному етапі, на думку автора, повинні визначатися, виходячи із зазначених даних.

У першій ситуації проводяться слідчі (розшукові) дії, спрямовані на перевірку причетності підозрюваного до вчинення статевого злочину. Слідчий призначає експертизи, що залишилися за рамками початкового етапу, а також додаткові та повторні експертизи, отримує дані, що характеризують особу злочинця і потерпілої. Необхідним слід визнати вживання заходів щодо захисту потерпілої від погроз і іншого впливу з боку підозрюваного.

У другій слідчій ситуації, після провадження всіх невідкладних слідчих дій і встановлення основних обставин учиненого злочину, робота повинна вестися в напрямі виявлення очевидців події, з’ясування даних про особу підозрюваного. Значна частина таких завдань вирішується за допомогою органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У третій ситуації виявлення інших співучасників може становити собою серйозну проблему для слідчого, оскільки іноді неможливо отримати від затриманого інформацію про співучасників. Це призводить до неповноти досудового розслідування. Напрями розслідування в таких ситуаціях відрізняються від ситуації, коли злочинець невідомий, тим, що слідчий може використовувати знайомство учасників групи для встановлення інших співучасників злочину. Необхідними діями слідчого в такій ситуації, на нашу думку, повинні бути дії щодо захисту потерпілих та недопущення будь-якого впливу на них з боку співучасників.

У підрозділі 2.2. «Взаємодія слідчих та оперативних підрозділів при запобіганні та розслідуванні статевих злочинів щодо малолітніх» зазначається, що традиційно до форм взаємодії слідчого й оперативних працівників належать: організація спільних виїздів на місце події, взаємний обмін інформацією, узгоджене планування слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, спільний аналіз отриманих даних, створення і функціонування слідчо-оперативних груп. Стосовно розслідування статевих злочинів щодо малолітніх уявляється доцільним використовувати таку форму взаємодії, як спільна розробка тактичної операції. Така пропозиція обумовлена необхідністю вжиття цілого комплексу заходів, спрямованих на виявлення і закріплення слідів злочину вже на початковому етапі розслідування. Виконання всіх цих дій вимагає своєчасного залучення працівників оперативних підрозділів  для надання допомоги слідчому.

У ситуації, коли статеві злочини щодо малолітнього вчинила особа, яка  є знайомою з потерпілим, основним завданням взаємодії є перевірка причетності до вчинення статевого злочину особи, на яку вказує потерпілий. Типовими формами взаємодії в даній ситуації є: 1) спільний виїзд на місце події (78% випадків); 2) обмін інформацією про злочин (в усіх випадках); 3) дача доручень щодо участі в проведенні слідчих (розшукових) дій (12% випадків); 4) вказівки щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій; 5) доручення про самостійне провадження слідчих (розшукових) дій (7% випадків). З наведених даних випливає, що на практиці значна увага приділяється огляду місця події, встановленню даних щодо особи злочинця, з’ясуванню характеру його взаємин з потерпілим. На наш погляд, недостатня увага приділялася спільному плануванню розслідування в цілому і проведенню тактичних операцій.

При вчиненні статевого злочину щодо малолітніх невідомою потерпілому особою основне завдання взаємодії полягає в отриманні даних, що вказують на таку особу. З цією метою дані про зовнішність, прикмети, одяг злочинця передаються працівникам оперативних підрозділів для встановлення та затримання особи. Типовими формами взаємодії в даному разі є: 1) спільний виїзд на місце події (81% випадків); 2) обмін інформацією про злочин (в усіх випадках); 3) дача доручень щодо участі в проведенні слідчих (розшукових) дій (76% випадків); 4) завдання щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій; 5) доручення про самостійне провадження слідчих (розшукових) дій (8% випадків). Доручення щодо проведення розшукових дій включали організацію патрулювання вулиць і територій, прилеглих до місця події; розшук злочинця за прикметами, що зазначили потерпілі. Змістом оперативно-розшукових заходів були, як правило, опитування громадян і виявлення свідків. Проте  аналіз зазначених злочинів дозволяє зробити висновок, що організація спостереження за вже встановленою підозрюваною особою може сприяти виявленню всіх співучасників злочину. До недоліків організації розслідування в ситуації, коли статевий злочин щодо малолітнього учинила особа, яка невідома потерпілому, можна віднести відсутність спільного планування тактичної операції з виявлення підозрюваного.

Одним із найважливіших завдань розслідування, коли статевий злочин щодо малолітнього вчинила особа, яка познайомилися з потерпілим безпосередньо перед вчиненням злочину, є найбільш ефективне використання наявної інформації про особу, що вчинила посягання, для його якнайшвидшого встановлення і викриття. Типовими формами взаємодії в даній ситуації були: 1) спільний виїзд на місце події (64% випадків); 2) доручення щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій (53%); 3) доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій (8% випадків). Якщо потерпілий може назвати прізвище, ім’я або прізвисько злочинця, даються доручення про перевірку цих даних по картотеках оперативно-розшукових та криміналістичних обліків і даних кримінальної реєстрації. Для встановлення підозрюваного певні результати може принести виявлення спільних знайомих, про яких злочинець і потерпілий могли розмовляти.

У підрозділі 2.3. «Організаційно-тактичні особливості запобігання статевим злочинам щодо малолітніх» зазначається, що під час планування роботи оперативних підрозділів необхідно пе­редбачати заходи, спрямовані на виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню статевих злочинів щодо малолітніх, створення на терито­рії оперативного обслуговування обстановки, яка виключає мож­ливість їх учинення. Зокрема, до таких заходів належать: зміцнення оперативних позицій у середовищі осіб, схиль­них до вчинення цього виду злочинів, за рахунок правильної ор­ганізації роботи осіб, що конфіденційно співробітничають (придбання нових джерел і цілеспрямо­вана орієнтація існуючих), з метою висвітлення способу життя і поведінки зазначених осіб; організація взаємодії з іншими підрозділами міліції, а також державними й громадськими організаціями; навчання оперативних працівників прийомам і методам протидії статевим злочинам щодо малолітніх; узагальнення і впровадження передового досвіду їх розслідування і запобігання їм.

При здійсненні намічених заходів особлива увага повинна приділятися питанням організації, виявлення і постановки на облік осіб, схильних до вчинення статевих злочинів щодо малолітніх, а також активного оперативного спостере­ження за їхньою поведінкою.

Інтерес для правоохоронних органів, насамперед, становлять: особи, раніше судимі за сексуальні злочини та інші насильницькі злочини та їх оточення;  особи, які допускають аморальні вчинки в побуті й ведуть розпутний та антигромадський спосіб життя; алкоголіки та наркомани; власники місць для заняття проституцією і звідники; хворі венеричними захворюваннями; ВІЛ-інфіковані, які вводять собі наркотичні засоби внутрі­венно; особи з психічними відхиленнями на сексуальному ґрунті, психічно хворі з явно вираженими статевими розладами.

Третій розділ «Особливості проведення деяких слідчих (розшукових) дій та тактичних операцій» присвячений визначенню тактичних особливостей проведення деяких слідчих (розшукових) дій та окремих тактичних операцій, характерних для початкового та наступного етапів розслідування статевих злочинів щодо малолітніх.

У підрозділі 3.1. «Тактика проведення деяких слідчих (розшукових) дій на початковому етапі розслідування статевих злочинів щодо малолітніх» автор зазначає, що при розслідуванні статевих злочинів щодо малолітніх на початковому етапі розслідування обов’язково повинні бути проведені: огляд місця події, допит потерпілої, затримання, обшук і допит підозрюваного, проведення судово-медичних експертиз або освідування, вилучення речей зі слідами злочину, а також допит заявника і свідків-очевидців.

При цьому розглянуті тактичні особливості проведення зазначених слідчих (розшукових) дій відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України.

У підрозділі 3.2. «Тактика проведення деяких слідчих (розшукових) дій на наступному етапі розслідування статевих злочинів щодо малолітніх» зазначається, що для виконання завдань наступного етапу розслідування статевих злочинів щодо малолітніх необхідно: а) допитати підозрюваного; б) допитати всіх можливих свідків злочину, у тому числі й непрямих; в) допитати батьків і педагогів малолітнього з метою встановлення обставин, що стосуються злочину і характеризують його особистість; г) допитати родичів і близьких підозрюваного для з’ясування аналогічних обставин; д) у необхідних випадках – провести допити, слідчий експеримент; е) призначити експертизи, не пов’язані з первинними слідчими (розшуковими) діями (судово-психіатричну експертизу).

Автор розглядає тактичні особливості проведення зазначених слідчих (розшукових) дій відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України.

У підрозділі 3.3. «Значення тактичних операцій при розслідуванні статевих злочинів щодо малолітніх» підкреслюється, що при розслідуванні статевих злочинів щодо малолітніх тактичні операції повинні відповідати слідчій ситуації. Як було зазначено раніше, основними слідчими ситуаціями є: підозрюваний затриманий на місці злочину; підозрюваний затриманий через деякий час після вчинення зґвалтування; особа підозрюваного відома, але сам він зник; підозрюваний зник і особистість його невідома. У першій слідчій ситуації необхідно застосування таких тактичних операцій: «Пошук і дослідження інформації в місці, де було вчинено злочин», «Перевірка показань особи, яка визнала себе винною». Якщо особа, яка вчинила статевий злочин щодо малолітнього, зникла з місця події, але установчі дані її відомі, необхідно проведення тактичних операцій: «Переслідування і затримання злочинця по гарячих слідах», а також «Розшук злочинця». Якщо злочинець зник з місця події і його дані невідомі, необхідно проведення тактичної операції «Встановлення особи злочинця».