| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подано відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, його структуру і обсяг.
першому «» висвітлено стан наукового опрацювання та методологічні підходи до дослідження проблематики правової культури молоді, надано характеристику молоді як суб’єкта правової культури.
підрозділі 1.1. «Сучасний стан дослідження правової культури молоді в Україні» зазначено, що проблематика правової культури молоді України знайшла відображення у дослідженнях: правосвідомості та правової культури українського суспільства у цілому (Ю. Ю. Калиновський, С. І. Максимов, А. В. Скуратівський, О. О. Ганзенко, Р. А. Сербин, І. В. Осика); правосвідомості та правової культури окремих соціальних та професійних груп (І. П. Зеленко, П. В. Макушев, С. М. Скуріхін, В. І. Темченко); правосвідомості та правової культури окремих груп молоді (Ю. М. Дмитрієнко, О. М. Деменко, О. C. Дьоміна, Н. Ю. Коваленко, О. Л. Лукаш, А. С. Ткачук); соціології молоді (М. Ф. Головатий, Л. Г. Сокурянська, С. А. Щудло); правового виховання (С. В. Богачов, В. В. Головченко, Л. М. Герасіна, С. І. Максимов, В. О. Осташова, М. Й. Штангрет); державної молодіжної політики (Є. І. Бородін, Д. Є. Андреєва, А. О. Васильєв, М. В. Каневець); ювентології та ювенального права (В. В. Павловський, О. В. Заряєв, Н. М. Крестовська). Разом з тим досі не створено комплексного дослідження правової культури сучасної української молоді як окремої соціальної групи.
У підрозділі 1.2. «Основні методологічні підходи до дослідження правової культури у загальнотеоретичній юриспруденції» розглядаються основні сучасні наукові підходи до розуміння правової культури: філософський, антропологічний, соціологічний, інформаційно-семіотичний, аксіологічний. Синтез та інтеграція вищеназваних підходів уможливлюють визначення правової культури як системи вироблених суспільством правових нормативів і цінностей, закріплених у матеріальних та ідеальних формах, що детермінують правове життя суспільства. Інтегративний підхід дозволяє представити правову культуру як цілісний динамічний соціальний феномен, що складається з трьох елементів – права, правової свідомості та правової поведінки, кожен з яких, своєю чергою, є відносно самостійним системним утворенням.
У підрозділі 1.3. «Молодь як суб’єкт правової культури» обґрунтовується, що молодь є соціальною спільнотою – носієм прав людини третього покоління (колективних прав). Запропоновано дефініцію: «Молодь України – це соціальна група, що складається з осіб віком від 14 до 35 років, які перебувають у процесі соціального, політичного та духовного становлення і мають окремий правовий статус, встановлений законодавством і гарантований реалізацією державної молодіжної політики».
Доведено, що правова культура молоді є водночас частиною правової культури суспільства і самостійним соціально-правовим феноменом. Правова культура молоді – це система вироблених суспільством правових нормативів і цінностей, засвоєних молоддю у процесі правової соціалізації, що визначають форми її участі у правовому житті суспільства. Як і правова культура суспільства, правова культура молоді містить три елементи: нормативно-ціннісний елемент (право); групову правосвідомість; правову поведінку. Правова культура молоді як самостійний феномен характеризується такими особливостями: 1) має перехідний характер, що обумовлюється передовсім особливостями соціалізації молоді; 2) формується у суспільстві, яке переживає період соціальної трансформації; 3) є більш динамічним соціально-правовим явищем, ніж правова культура суспільства в цілому, що особливо виявляється на рівні правової свідомості; 4) провідною функцією правової культури молоді є правосоціалізаторська.
У другому розділі «Правова свідомість як центральний елемент правової культури української молоді» визначено теоретичні основи та методику аналізу стану правосвідомості молоді, а також наведено результати її соціологічного дослідження.
У підрозділі 2.1. «Теоретичні засади комплексного аналізу правосвідомості та правової культури молоді» підтверджується, що правова свідомість є центральним елементом правової культури – як індивідуальної, так і групової та суспільної. Правосвідомість молоді як центральний елемент її правової культури – це система характерних для молоді правових знань, ідей, уявлень, почуттів, настроїв, оцінок і установок щодо чинного, минулого і бажаного права та практики його реалізації. Основними функціями правосвідомості молоді визнаються інформативно-пізнавальна, регулятивна, оцінна та функція розвитку правової науки, причому останню переосмислено як функцію правового прогресу, тобто розвитку не тільки правничої науки, але й усієї правової сфери.
У підрозділі 2.2. Ціннісно-нормативна модель правової свідомості молоді та її деформації» визначено та охарактеризовано ціннісно-нормативну модель правосвідомості молоді, яку утворюють раціональний, емоційний, ціннісно-орієнтаційний і вольовий елементи, що перебувають у взаємозв’язку та взаємодії і визначаються як її нормальний стан, що адекватно відображає право та практику його реалізації. Деформації правосвідомості – це відхилення від нормального стану, що виникають унаслідок ушкодження одного або декількох її елементів, у результаті чого право та практика його реалізації відображаються неадекватно.
Видами деформованої правосвідомості молоді є: правовий ідеалізм, правовий інфантилізм, правовий конформізм та правовий нігілізм. Правовий ідеалізм характеризується деформацією ціннісно-орієнтаційного елемента правосвідомості, що зумовлює надмірні очікування від можливостей права; при правовому інфантилізмі деформації зазнає раціональний елемент правосвідомості; правовий конформізм відмітний непевністю або взагалі відсутністю чітких ціннісних орієнтацій; правовий нігілізм, на відміну від інших деформацій, уражає усі елементи правосвідомості.
У підрозділі 2.3. «Дослідження правової свідомості молоді в Україні: методика проведення і загальні результати» визначено методику соціологічного дослідження стану правової свідомості української молоді як центрального елемента її правової культури та проаналізовано його результати.
Для збирання інформації застосовувався метод анкетування. Кількість респондентів склала 1484 особи віком від 14 до 35 років у Луганській, Донецькій, Кіровоградській, Одеській, Миколаївській Львівській,областях, що репрезентували відповідні регіони України (схід, центр, південь, захід).
Результати дослідження підтверджують, що у цілому правова свідомість як головний елемент правової культури сучасної української молоді характеризується наявністю достатньо сформованих і водночас динамічних раціонального, емоційного, ціннісно-орієнтаційного і вольового елементів, що адекватно відображають право та практику його реалізації. Переважна більшість молоді вважає правові знання необхідними кожній людині. Водночас рівень правової освіченості є недостатнім, набуття правових знань не є пріоритетним напрямом пізнавальної діяльності молоді. Емоційні реакції на правові явища у молоді є доволі суперечливими і водночас типовими для правосвідомості сучасного українського суспільства (корупція та беззаконня у владі викликають обурення, юридична відповідальність – страх, якщо порушення не зачіпають особистих інтересів, молоді люди залишаються байдужими тощо). Емоції та почуття для молодої людини є важливим «інструментом» пізнання правової реальності і основою для формування правових оцінок та установок.
Для переважної більшості молоді характерним є сприйняття та засвоєння цінності права, що корелюється з розумінням гуманізму, свободи та справедливості як цінностей українського суспільства. У правосвідомості молоді України поступово відбувається ієрархізація правових цінностей та формування правових орієнтацій. Готовність до правомірних дій у сфері права у молоді є значно більшою, ніж установки на протиправні діяння.
Правовій свідомості молоді певною мірою притаманні такі деформації як правовий ідеалізм (схильність до гіперболізації ролі права у регулюванні суспільних відносин), правовий конформізм (копіювання правової поведінки свого найближчого оточення), правовий нігілізм (скептичне ставлення не стільки до самого права, скільки до закону і практики його реалізації в Україні, наявність протиправних установок утилітарного характеру). Спростовується твердження про суцільний правовий нігілізм молоді. Правовий інфантилізм не є визначальною рисою правосвідомості молоді, яка не переоцінює власну правову обізнаність і в цілому готова до пізнавальної діяльності у сфері права.
У підрозділі 2.4. «Вікові та регіональні особливості правосвідомості української молоді» спільними ознаками правової свідомості різних вікових груп молоді визначено: ідеалізацію права; недостатню правову обізнаність; терпиме ставлення до окремих неправових явищ; поступове формування установок на правомірну поведінку. Специфічними ознаками правової свідомості молоді є: для перехідної вікової групи – максималізм у ставленні до права та правових явищ і деформації самооцінки, для молодшої вікової групи – поступове формування адекватного відображення правових цінностей та правової мотивації поведінки, для середньої вікової групи – розвиток раціонального компонента правосвідомості та утвердження ціннісних правових орієнтацій; для старшої вікової групи – превалювання емпіричних правових знань та наявність стійкої мотивації поведінкових актів.
Спільними ознаками правосвідомості молоді усіх регіонів є: недостатній рівень правової інформованості; емоційне сприйняття певних явищ правової реальності; утвердження позитивного оцінювального ставлення до права та його інституцій; формування мотивів правозначущої поведінки. Водночас виділяються окремі регіональні особливості правосвідомості молоді. Молодь західного регіону, певною мірою ідеалізуючи право, виявляє готовність до активної діяльності у сфері права. Молодь центру України демонструє найбільшу схильність до поглиблення правових знань. У молоді південного регіону достатньо розвинений раціональний елемент правової свідомості, але власна модель поведінки визначається швидше моральними, ніж правовими ціннісними орієнтаціями. Молодь сходу має задовільний рівень правових знань, але виявляє доволі скептичне ставлення до законодавства, байдужість до порушень закону, а правомірна поведінка рівною мірою визначається як прагненням «бути як усі», так і страхом покарання. Оскільки вказані відмінності не є критичними, правова свідомість молоді України є доволі гомогенною.
Третій розділ «Правове виховання як чинник формування правової культури молоді» містить аналіз поняття, принципів, суб’єктів та форм правового виховання молоді з метою формування її правової культури.
У підрозділі 3.1. «Концептуальні основи формування правової культури молоді в Україні у процесі правового виховання» підтверджено, що формування правової культури молоді в Україні здійснюється шляхом правового виховання. Правове виховання молоді визначається як спільна діяльність усіх суб’єктів громадянського суспільства та держави, спрямована на формування правової культури молоді шляхом набуття нею системи правових знань, засвоєння правових цінностей, формування навичок правомірної поведінки задля активної участі у правовому житті.
Під принципами правового виховання розуміються зумовлені найбільш важливими суспільними потребами вихідні положення, ідеї, які визначають орієнтири та вимоги формування правової свідомості, правової культури, правомірної поведінки та соціально-правової активності людини, соціальної групи, суспільства у цілому. Виокремлено такі принципи правового виховання: загальні – принципи верховенства права, системності, об’єктивності, конкретності, науковості, гласності; організаційно-функціональні – принципи раціональної організації, комплексності і координованості механізму правового виховання, зворотного зв’язку у функціонуванні системи правового виховання, персоніфікованості; спеціальні – принципи, що визначають сутність правового виховання молоді: поєднання колективності та індивідуальності, диференційованого підходу, діалогічності, гуманізму, демократизму, активізації самовиховання молоді, оптимізації виховного впливу, єдності з іншими видами виховання.
У підрозділі 3.2. «Суб’єкти правового виховання молоді» охарактеризовано коло суб’єктів, які здійснюють правовиховну діяльність: державні органи й установи, юридичну еліту, суспільні інститути, громадські організації, молодь. Зроблено висновок, що офіційні та неофіційні суб’єкти правового виховання не утворюють цілісної системи, про що свідчить відсутність відпрацьованого механізму взаємодії між ними, координації їх діяльності. Запропоновано удосконалити нормативно-правове регулювання діяльності суб’єктів правового виховання шляхом внесення змін та доповнень до чинного законодавства.
У підрозділі 3.3. «Правова освіта як провідна форма правового виховання молоді» зазначено, що серед форм правового виховання молоді особливої уваги заслуговує правова освіта, яка має бути безперервною: від дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів до закладів післядипломної освіти та самоосвіти.
Виокремлено загальну (властиву кожному вчителю) та спеціальну (властиву вчителю правознавства) правову компетентність педагога. Спеціальна компетентність учителя правознавства має включати: досконале знання ним змісту правознавчих курсів, розуміння психолого-педагогічних особливостей правової освіти та виховання школярів; володіння педагогічними технологіями, інноваційними формами та інтерактивними методами правової освіти і виховання, спрямування своєї діяльності на досягнення мети правової освіти і виховання учнівської молоді із залученням до цього процесу батьків та громадськості на правах учасників спільної діяльності.
Зазначено, що завданням держави є сприяння правовій самоосвіті молоді за допомогою різноманітних способів правового інформування, зокрема, через сучасні інформаційно-комунікаційні можливості. |
