ВАКАНСІЇ ТА СПІВРОБІТНИЦТВО

У вступі роботи з’ясовано актуальність теми дослідження, визначено зв`язок роботи з науковими програмами, мета й завдання дослідження, а виходячи з них – об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методологічну, теоретичну і емпіричну бази, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Сутність діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні» складається з трьох підрозділів і присвячений визначенню правової природи і концептуальних засад діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні.

У підрозділі 1.1 «Природа діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні» розкрито соціальне призначення і правову природу діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні.

Автор аналізує сутність кримінального провадження як сфери діяльності прокурора і визначає його як сукупність всіх процесуальних дій, які мають місце у зв’язку із вчиненням передбаченого законом про кримінальну відповідальність діяння, порядок яких визначається Кримінальним процесуальним кодексом України.

Обгрунтовується, що статус прокурора в досудовому кримінальному провадженні визначають процесуальна й організаційна компоненти, відповідно до яких він, з одного боку, підпорядковується принципам і виконує завдання прокурорської діяльності як посадова особа органів прокуратури, а з іншого – як учасник кримінального провадження покликаний забезпечувати додержання основних засад і реалізацію завдань останнього.

У підрозділі 1.2 «Основні напрями діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні» досліджено функціональну спрямованість діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні.

На підставі аналізу положень нового КПК України, теоретичних розробок та іноземного досвіду автором співставлено погляди щодо виокремлення таких процесуальних функцій прокурора у досудовому розслідуванні, як нагляд за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство, кримінальне переслідування, процесуальне керівництво. Доведено, що в сучасних умовах основним напрямом діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні виступає процесуальне керівництво досудовим розслідуванням як конкретна процесуальна форма реалізації конституційної функції прокуратури з нагляду за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство.

Поряд з цим обгрунтовується, що важливе значення має правозахисна діяльність прокурора, однак, оскільки законодавство не надає прокуророві дієвих повноважень щодо захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, вказана діяльність здійснюється прокурором в межах процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

У підрозділі 1.3 «Міжнародно-правові стандарти діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні та перспективи їх втілення у національне законодавство України» розглянуто правові основи діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні.

На підставі дослідження таких міжнародних актів, як: Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку ООН від 17 грудня 1979 р.; Керівні принципи ООН стосовно ролі осіб, які здійснюють судове переслідування» від 1990 р.; Рекомендація R (2000) 19 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи про роль державного обвинувачення в системі кримінального правосуддя від 6 жовтня 2000 р.; Рекомендація ПАРЄ 1604 (2003) про роль прокуратури у демократичному правовому суспільстві від 27 травня 2003 р.; Відповідь Комітету міністрів на Рекомендацію ПАРЄ 1604 (2003) від 4 лютого 2004 р.; Європейські керівні принципи з етики і поведінки для прокурорів від 31 травня 2005 р.; Стандарти професійної відповідальності та викладення основних прав і обов’язків прокурорів від 21 квітня 1999 р. тощо виокремлено систему міжнародно-правових стандартів діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні.

Автором доводиться, що вказані стандарти на сьогодні слугують лише орієнтирами для подальшого розвитку українського законодавства у даному напрямку. Обгрунтовується необхідність надання їм прямої юридичної дії за допомогою: 1) закріплення посилання на них у Законі України «Про прокуратуру» та КПК України; 2) імплементації положень цих норм у законодавчі та відомчі акти, які регламентують діяльність прокурорів у кримінальному провадженні.

Розділ 2 «Прокурор в організаційній структурі досудового кримінального провадження» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню ролі прокурора у досудовому розслідуванні.

У підрозділі 2.1 «Прокурор як основний суб’єкт досудового розслідування» проаналізовано статус прокурора у досудовому кримінальному провадженні в аспекті здійснення ним процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

На підставі поглядів дослідників на сутність процесуального керівництва автором зроблено висновок, що останнє за своєю природою є складною і багатоаспектною діяльністю, яка включає як імперативне спрямування, так і здійснення заходів до узгодження, скоординованості діяльності органів досудового розслідування.

Здійснення процесуального керівництва передбачає використання прокурором широкого кола повноважень, передбачених КПК України. Класифікуючи останні, автором зроблено висновок щодо недосконалості юридичної конструкції повноважень прокурора, яка відтворена у ч. 2 ст. 36 КПК України, оскільки вона необґрунтовано розширює поняття процесуального керівництва, включаючи до нього повноваження прокурора з підтримання державного обвинувачення та здійснення міжнародного співробітництва, які мають дещо іншу правову природу, ніж процесуальне керівництво досудовим розслідуванням.

Відповідно до предметної спрямованості виокремлено повноваження прокурора у досудовому кримінальному провадженні пов’язані із: (1) початком досудового розслідування; (2) забезпеченням законності досудового розслідування; (3) організацією досудового розслідування; (4) захистом інтересів громадян та держави; (5) формуванням державного обвинувачення; (6) здійсненням міжнародного співробітництва.

Обгрунтовується, що покладення на прокурора відповідних повноважень визначає його центральне місце в організаційній структурі досудового розслідування. З огляду на це, важливим є досконале визначення понять «прокурор» та «вищестоящий прокурор» у кримінальному провадженні, а також регламентування процесуальних та організаційних взаємовідносин між ними.

У підрозділі 2.2 «Взаємодія прокурора та інших суб’єктів кримінального провадження у досудовому розслідуванні» автором послідовно розглядаються проблеми взаємодії прокурора з органами досудового розслідування, а також зі слідчим суддею.

Аргументовано, що взаємодію прокурора та органів дізнання й досудового слідства, а також керівників цих органів необхідно розглядати через призму процесуального керівництва прокурором досудовим розслідуванням. Її змістом виступає заснована на законах і відомчих нормативних актах їх спільна узгоджена діяльність, що спрямована на вирішення завдань і реалізацію функцій, які стоять перед цими суб’єктами у досудовому кримінальному провадженні, і базується на чіткому розмежуванні компетенції між ними за керівної, владно-розпорядчої і організуючої ролі прокурора.

Автором обгрунтовано, що взаємодія прокурора і слідчого судді у досудовому кримінальному провадженні має розглядатися в аспекті співвідношення прокурорського нагляду і судового контролю за законністю досудового розслідування. Зроблено висновок, що відповідно до концепції, закладеної у новому КПК України, відбувся частковий перерозподіл повноважень між прокурором і слідчим суддею у бік розширення сфери судового контролю і одночасного звуження сфери прокурорського нагляду. В цих умовах набуває актуальності налагодження ефективної взаємодії між прокурорами-процесуальними керівниками і слідчими суддями.

Розділ 3 «Організація діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні» складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню проблем організаційного забезпечення і підвищення ефективності діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні.

У підрозділі 3.1 «Організаційне забезпечення діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні» розглядається робота з організації діяльності прокурора у досудовому кримінальному провадженні у таких аспектах, як: а) визначення оптимальної структури апаратів прокуратур; б) кадрове забезпечення; в) належний розподіл обов’язків з процесуального керівництва досудовим розслідуванням.

Автором обґрунтовується, що структура органів прокуратури, передусім апаратів прокуратур обласного рівня та Генеральної прокуратури України, має відповідати функціональному призначенню прокурорів у кримінальному провадженні. Крім того, в умовах зростання навантаження на прокурорів, задіяних у сфері кримінального провадження, постає необхідність розрахувати оптимальну кількість прокурорів, які здійснюють процесуальне керівництво. Оптимальним уявляється закріплення за кожним прокурором-процесуальним керівником двох-трьох слідчих органів внутрішніх справ.

З метою забезпечення ефективності процесуального керівництва доцільним є поглиблення спеціалізації при розподілі службових обов’язків залежно від категорії кримінальних правопорушень, а саме: щодо особи; проти власності; у сфері економіки; у сфері оподаткування; у сфері службової діяльності; у сфері земельних відносин; вчинених дітьми тощо.

У підрозділі 3.2 «Методичні основи діяльності прокурора на окремих етапах досудового кримінального провадження» досліджуються проблеми організації прокурорської діяльності: на початковому етапі кримінального провадження; при проведенні слідчих (розшукових) дій; при повідомленні особі про підозру; при закінченні досудового розслідування.

Дисертант доводить, що на початковому етапі набуття чинності новим КПК України від прокурорів залежить ефективність досудового розслідування кримінальних правопорушень слідчими усіх правоохоронних органів. З огляду на це, особливого значення набуває систематичне та цілеспрямоване проведення відповідних організаційно-управлінських заходів щодо підготовки прокурорів усіх рівнів до роботи в умовах нового КПК України.