ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв’язок із науковими програмами, планами і темами, визначаються об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, розкриваються методологічна, теоретична та емпірична база, а також наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, зазначаються дані про особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження, загальну кількість публікацій за темою роботи та структуру дисертації.
Розділ 1 «Теоретико-правові основи правосуб’єктності у трудовому праві» містить чотири підрозділи, в яких проведено дослідження правового регулювання трудової правосуб’єктності у радянський період та період незалежності Української держави, міжнародно-правового регулювання трудової правосуб’єктності, а також доктринальних (теоретико-правових) підходів та концепцій правосуб’єктності у трудовому праві.
У підрозділі 1.1 «Правове регулювання трудової правосуб’єктності у радянський період (1917–1991 рр.)» запропоновано періодизацію правового регулювання трудової правосуб’єктності, виходячи із особливостей законодавства про працю у радянську добу, теоретичних позицій вчених щодо його сутності та особливості, політичних, ідеологічних та інших чинників.
Перший етап правового регулювання трудової правосуб’єктності (1917–1922 рр.) тісно пов’язаний із організацією та проведенням першої кодифікації трудового законодавства, станом та особливостями правового становища учасників трудових відносин в умовах формування радянської моделі держави та права. Воєнні та політичні події у цей період дозволяють констатувати наявність складного процесу формування трудової правосуб’єктності, у конструкції якої домінували трудові обов’язки, а трудові права мали декларативний характер.
Другий етап правового регулювання трудової правосуб’єктності (1922–1971 рр.) зумовлений складними процесами утвердження радянської держави та права, що супроводжувалось організацією чергової кодифікації трудового законодавства. Цей етап відображав основні тенденції щодо домінування впливу держави на трудові відносини, яка повною мірою відображала та уособлювала інтереси роботодавця. Ухвалений КЗпП частково був замінений на підзаконні нормативні акти. Правосуб’єктність працівника, професійної спілки та юрисдикційних органів мала формально-правове закріплення.
Третій етап правового регулювання трудової правосуб’єктності (1971–1991 рр.), виходячи передусім зі змісту КЗпП УРСР, відображав та закріплював основні напрями розвитку радянської держави та права через поступове та більш системне, у порівнянні з іншими періодами, розширення кола трудових прав і соціально-трудових гарантій працівників, певну конкретизацію правового становища роботодавця, повноважень трудового колективу, професійної спілки, юрисдикційних органів.
Сформована упродовж радянського періоду модель трудової правосуб’єктності ґрунтувалась на таких засадах: домінування політико-ідеологічних чинників над правовими та соціально-економічними у визначенні сутності та змісту трудової правосуб’єктності; домінування централізованого над договірно-правовим регулюванням трудової правосуб’єктності; поступове розширення трудових прав і повноважень у конструкції трудової правосуб’єктності.
У підрозділі 1.2 «Стан законодавства про трудову правосуб’єктність у період незалежності України (1991 р. і донині)» проведено аналіз стану правової регламентації трудової правосуб’єктності в умовах незалежності України. Його характерними рисами стали: 1) удосконалення чинної редакції КЗпП УРСР; 2) прийняття окремих законів про працю, які не завжди відповідали КЗпП.
Незважаючи на те, що на початку 90-х років минулого сторіччя у суспільстві та державі неодноразово наголошувалось на необхідності проведення ринкових перетворень, вони не мали належного соціально-економічного та правового підкріплення, що не лише не сприяло, а навпаки перешкоджало становленню ефективної моделі трудової правосуб’єктності, яка продовжувала базуватись на законодавстві, прийнятому у радянський період. Тому перший етап правового регулювання трудової правосуб’єктності в умовах незалежності України (1991–1996 рр.) по суті не вніс суттєвих коректив у її конструкцію.
Прийняття у 1996 році Конституції України дозволило на конституційному рівні закріпити основні трудові права особи (ст.ст. 36, 38, 43–45, 55) та роботодавця (ст.ст. 41, 42). Це посилило позитивні очікування у суспільстві та державі на більш дієве реформування трудової правосуб’єктності. Проте якісні зміни були унеможливлені через складні та суперечливі політичні процеси утвердження Української держави, відсутність реформ та належного конструктивного діалогу у суспільстві з проблем правового регулювання у сфері праці. Теоретико-правовий аналіз різних варіантів проектів Трудового кодексу засвідчує, що вони не забезпечують якісних, доступних умов реалізації, гарантування конституційних трудових прав, стимулювання соціального партнерства між учасниками трудових відносин, ефективного та чіткого розв’язання трудових спорів (конфліктів). Крім того підкреслено, що прийняття такого фундаментального законодавчого акту у сфері праці, як Трудовий кодекс, має супроводжуватись системними громадськими обговореннями серед основних інститутів держави та громадянського суспільства.
У підрозділі 1.3 «Міжнародно-правові основи трудової правосуб’єктності» висвітлено ключові питання регулювання трудової правосуб’єктності на підставі норм міжнародно-правових актів. Ключовою тенденцією розвитку міжнародної спільноти у минулому сторіччі стало формування інституцій, у тому числі регіональних, діяльність яких спрямована на визнання та гарантування трудових прав особи. До таких організацій, насамперед, належать ООН та МОП, на підставі правових актів яких визначено основоположні засади міжнародно-правового регулювання трудової правосуб’єктності, виходячи із пріоритетності визнання, впровадження загальнолюдських цінностей у сфері праці.
Підкреслюється, що у розвиток міжнародно-правових актів ООН, конвенції та рекомендації МОП спрямовані на чітке та ефективне правове регулювання трудових відносин на основі визначення механізмів гарантування основних трудових прав працівників, співробітництва і партнерства основних їх учасників. Крім того, важливе місце відводиться аналізу співробітництва України з Радою Європи, Співдружністю Незалежних Держав , Європейським Союзом та окремими державами у сфері праці.
У підрозділі 1.4 «Поняття, ознаки та особливості правосуб’єктності у трудовому праві» йдеться про основні та базові концептуальні підходи (концепції) трудової правосуб’єктності. Зазначено, що у теорії права та трудового права немає єдиного та однозначного підходу до визначення поняття правосуб’єктності. При цьому перелік позицій та концепцій дослідників є досить широким. Їх існування є об’єктивним виразом розвитку доктрини права та трудового права, яка зумовлена різними методологічними підходами та поглядами вчених на розуміння таких ключових правових явищ, як: «правове становище», «правовий статус», «правосуб’єктність» тощо. Між тим, змістовний аналіз міжнародно-правових актів у сфері праці, положень ст.ст. 3, 8, 43, 92 та інших Конституції України, доктринальних підходів засвідчує, що найбільш повно правове становище учасників трудових відносин відображає правосуб’єктність як їх основна правова властивість.
Обгрунтовано доцільність розглядати правосуб’єктність у трудовому праві в об’єктивному та суб’єктивному значеннях. Запропоновано до основних ознак трудової правосуб’єктності віднести те, що вона: 1) передбачена нормами трудового права, обумовлена ними; 2) відображає правове становище суб’єктів трудового права та є передумовою їх участі у трудових правовідносинах; 3) включає: можливість мати, володіти та реалізовувати (здійснювати, набувати) трудові права, обов’язки; можливість мати, володіти та здійснювати повноваження у сфері праці відповідно до закону; понесення суб’єктами трудового права юридичної відповідальності за невиконання (неналежне виконання) трудових обов’язків; 4) виступає своєрідним правовим способом життєдіяльності, практичної реалізації норм трудового права; 5) може бути обмеженою лише у випадках, передбачених законом; 6) як правило, припиняється із припиненням юридичного існування відповідного суб’єкта трудового права.
Враховуючи зазначені обставини, зроблено висновок, що сучасна концепція правового регулювання трудової правосуб’єктності має ґрунтуватися на: чіткому та системному законодавчому визначенні системи трудових прав, обов’язків учасників трудових відносин; чіткому та системному законодавчому визначенні системи повноважень у сфері праці відповідних суб’єктів; законодавчому закріпленні доступних та дієвих механізмів реалізації, гарантування та захисту трудових прав учасників трудових відносин; врегулюванні доступних та дієвих механізмів виконання трудових обов’язків та повноважень у сфері праці уповноваженими суб’єктами; понесенні конкретної юридичної відповідальності за неналежне виконання чи невиконання трудових обов’язків та/або повноважень у сфері праці уповноваженими суб’єктами. Також пропонуються зміни до проекту Трудового кодексу.
Розділ 2 «Теоретико-правові проблеми правосуб’єктності працівника та роботодавця у трудовому праві» містить п’ять підрозділів, у яких проведено дослідження теоретичних та практичних проблем правового становища головних суб’єктів трудового права – працівника та роботодавця.
У підрозділі 2.1 «Поняття та особливості трудової правосуб’єктності працівника» розглядаються її теоретичні та практичні проблеми.
Підкреслено, що серед позицій вчених-юристів у сфері трудового права та у трудовому законодавстві відсутні єдині підходи щодо розуміння таких правових категорій, як «працівник» та «трудова правосуб’єктність працівника». При цьому зроблено акцент на тому, що набуття трудової правосуб’єктності тісно пов’язане із поєднанням фактичної та юридичної здатності особи до праці. Визначено поняття «трудова правосуб’єктність працівника». До основних особливостей трудової правосуб’єктності працівника віднесено такі: визначена нормами трудового права; умовою набуття є поєднання фактичної та юридичної здатності особи до праці (наявності працездатності у правовому сенсі); виступає умовою виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин за участю працівника; відображає систему трудових прав, обов’язків та соціально-трудових гарантій працівника; відображає здатність працівника нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків; передбачає здатність працівника мати трудові права, обов’язки, соціально-трудові гарантії, володіти ними, їх реалізовувати (здійснювати, виконувати); передбачає особисте виконання працівником трудової функції; може бути обмеженою лише у випадках, передбачених законом; може бути припинена у зв’язку зі смертю працівника, визнанням безвісно відсутнім,недієздатним чи померлим.
У підрозділі 2.2 «Зміст трудової правосуб’єктності працівника» проаналізовано основні її структурні елементи. Предметно аналізуються доктринальні підходи вчених-юристів з цих питань. Підкреслюється важливість взаємодії кожного із елементів трудової правосуб’єктності.
Запропоновано віднести до змісту трудової правосуб’єктності такі елементи, як: трудова правоздатність; трудова дієздатність; трудові права та обов’язки; соціально-трудові гарантії; трудова деліктоздатність. Розглянуто кожен із зазначених елементів. Особлива увага приділена трудовій дієздатності як активному елементу у структурі трудової правосуб’єктності.
Зроблено висновок щодо напрямів удосконалення конструкції трудової правосуб’єктності працівника.
У підрозділі 2.3 «Класифікація правосуб’єктності працівника у трудовому праві» досліджуються окремі її види.
Проведений у цьому підрозділі аналіз доктрини трудового права та трудового законодавства дає підстави стверджувати, що трудова правосуб’єктність за своєю суттю та правовою природою є багатоаспектним правовим явищем. При цьому цілісне та системне його дослідження неможливе без вивчення окремих видів трудової правосуб’єктності.
Початкова трудова правосуб’єктність зумовлена, передусім, віковими критеріями залучення особи до праці на підставі трудового договору, особливостями застосування їх праці до легких робіт. Визначено її особливості. Неповна трудова правосуб’єктність зумовлена можливістю особи самостійно укладати трудовий договір на виконання трудової функції, яка не пов’язана із додатковими професійними, кваліфікаційними, віковими та іншими вимогами до працівника, який є неповною мірою деліктоздатним. Обґрунтовано, що повна трудова правосуб’єктність виникає з вісімнадцятирічного віку та пов’язана із можливістю виконання трудової функції працівником, який повною мірою є деліктоздатним. Підкреслено, що особливим видом трудової правосуб’єктності працівника є правосуб’єктність працівників з інвалідністю як наслідок закріплення за цією категорією працівників певної системи соціально-трудових гарантій, пільг та обмежень. В окремих передбачених законом випадках трудова правосуб’єктність може бути обмеженою.
Спеціальна трудова правосуб’єктність працівника зумовлена наявністю особливостей, які виникають у зв’язку із зайняттям громадянами політичних посад, посад державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування.
У підрозділі 2.4 «Поняття та ознаки трудової правосуб’єктності роботодавця» досліджуються її теоретичні та практичні проблеми.
Зазначено, що серед позицій вчених-юристів у сфері трудового права та у трудовому законодавстві відсутні єдині підходи щодо розуміння таких правових категорій як «роботодавець» та «трудова правосуб’єктність роботодавця». Обґрунтовано тісний зв’язок трудової правосуб’єктності роботодавця з його основним соціально-економічним та правовим призначенням, пов’язаним із залученням та організацією праці працівників, що засвідчує її роботодавчий характер. Визначено поняття трудової правосуб’єктності роботодавця як специфічної правової властивості фізичних та юридичних осіб виступати у якості роботодавця.
Підкреслено, що основними рисами трудової правосуб’єктності роботодавця є наступні: має роботодавчий характер; обумовлена нормами трудового права; забезпечує набуття трудових прав, обов’язків роботодавцем; передбачає здатність роботодавця нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків; виступає передумовою участі у трудових правовідносинах.
Також проаналізовано проект Трудового кодексу щодо правового становища роботодавця, наведено низку пропозицій та рекомендацій.
У підрозділі 2.5 «Особливості змісту трудової правосуб’єктності роботодавця» розглядаються її основні конструктивні елементи. Наголошується на тісному взаємозв’язку елементів змісту трудової правосуб’єктності роботодавця з основними умови її набуття. Окреслено специфіку загальних (формально-правових) та спеціальних (трудо-правових) умов. Визначено, що наявність таких умов дозволяє фізичним та юридичним особам виступати у якості роботодавця, здійснювати (набувати, реалізовувати) трудові права та обов’язки та вступати у трудові правовідносини.
До основних конструктивних елементів трудової правосуб’єктності роботодавця віднесено: трудову правоздатність; трудову дієздатність; трудові права та обов’язки; трудову деліктоздатність. Акцентовано увагу на взаємозв’язку системи трудових прав і обов’язків роботодавця та працівника.
Зроблено висновок, що розробка сучасної конструкції змісту трудової правосуб’єктності роботодавця має бути зорієнтована на: чітке прозоре та доступне законодавче визначення цілісної системи трудових прав, обов’язків роботодавця на основі положень Конституції та міжнародних договорів України, з урахуванням національного та міжнародного досвіду; розширення сфери актів соціального партнерства у правовому визначенні системи трудових прав, обов’язків роботодавця; формування чіткого механізму притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності; формування ефективних правових механізмів нагляду (контролю) за виконанням трудових обов’язків роботодавцем.
Також проаналізовано проект Трудового кодексу щодо змісту правосуб’єктності роботодавця, запропоновано низку пропозицій та рекомендацій.
Розділ 3 «Теоретико-правові проблеми правосуб’єктності трудового колективу (колективу працівників) » містить чотири підрозділи, у яких висвітлюються теоретичні та практичні проблеми специфічних об’єднань працівників: трудового колективу та професійної спілки.
У підрозділі 3.1 «Поняття та характерні риси правосуб’єктності трудового колективу» визначено сутність та основні ознаки трудового колективу, виходячи із об’єктивної необхідності переоцінки його місця та ролі у системі учасників ринкових трудових відносин.
Піддано критичному аналізу традиційні підходи до розуміння поняття «трудового колективу», яке випливає із змісту положень Кодексу законів про працю України та Господарського кодексу України. Запропоновано авторське визначення поняття трудового колективу та його трудової правосуб’єктності на основі доктринальних підходів вчених-юристів до цих питань через призму аналізу міжнародного досвіду, досвіду окремих зарубіжних держав.
Виокремлено основні ознаки правосуб’єктності трудового колективу, зокрема: має похідний характер відносно правового становища працівника; обумовлена нормами трудового права; наявність специфічних умов її виникнення; реальний вираз повноважень у сфері праці (трудо-правових повноважень) та пов’язаних із ними трудових прав і обов’язків; є умовою участі трудового колективу у трудових правовідносинах; має допоміжно-забезпечувальний характер стосовно трудової правосуб’єктності працівників; є умовою виникнення соціально-партнерських правовідносин за участю трудового колективу; припиняється з ліквідацією трудового колективу та/або роботодавця.
Також проаналізовано проект Трудового кодексу щодо поняття та ознак правосуб’єктності трудового колективу, запропоновано низку пропозицій та рекомендацій.
У підрозділі 3.2 «Зміст трудової правосуб’єктності трудового колективу» піддано аналізу її змістовні елементи.
Теоретико-правовий аналіз підходів вчених-юристів, аналіз актів трудового законодавства дозволив виділити у структурі змісту правосуб’єктності трудового колективу такі елементи, як трудова правоздатність, трудова дієздатність, трудо-правові повноваження, трудова деліктоздатність.
Ключовим елементом у змісті правосуб’єктності трудового колективу виступають трудо-правові повноваження, які знаходять свою конкретизацію у трудових правах та обов’язках. Трудо-правові повноваження від імені трудового колективу реалізують загальні збори або інший уповноважений орган чи посадова особа. Виходячи із зазначеного, можна зробити висновок, що на сучасному етапі кодифікації трудового законодавства України у проекті Трудового кодексу доцільно більш чітко та системно визначити: систему трудо-правових повноважень трудового колективу; систему трудових прав та обов’язків трудового колективу; умови та форми реалізації трудо-правових повноважень трудового колективу; правові механізми взаємодії трудового колективу з професійною спілкою, роботодавцем, уповноваженим ним органом та працівниками.
Також проаналізовано проект Трудового кодексу щодо трудо-правових повноважень трудового колективу, запропоновано низку пропозицій та рекомендацій.
У підрозділі 3.3 «Сутність та ознаки трудової правосуб’єктності професійної спілки» досліджено її теоретичні та практичні проблеми.
Системно розглянуто науково-теоретичні позиції та підходи вчених-юристів, положення актів трудового законодавства щодо розуміння сутності професійної спілки. Зауважено, що запровадження у законодавчому порядку суміжного профспілкового термінологічного апарату не сприяє адекватному розумінню поняття професійної спілки та її ознак.
Наведено авторське визначення поняття «трудова правосуб’єктність професійної спілки». При цьому віднесено до характерних ознак трудової правосуб’єктності професійної спілки наступні: має похідний характер від правового становища працівника та трудового колективу; обумовлена нормами трудового права та специфічними організаційно-легалізаційними умовами її виникнення та припинення; включає здатність мати та здійснювати повноваження у сфері праці (трудо-правові повноваження) та пов’язані з ними трудові права та обов’язки; ключовим елементом трудової правосуб’єктності є трудо-правові повноваження; передбачає здатність професійної спілки у випадках, визначених законом, нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків; виступає передумовою участі професійної спілки у трудових правовідносинах; є умовою виникнення соціально-партнерських правовідносин за участю професійної спілки; припиняється з ліквідацією професійної спілки. Підготовлено пропозиції до проекту Трудового кодексу.
У підрозділі 3.4 «Особливості змісту трудової правосуб’єктності професійної спілки» розглянуто його ключові елементи через призму забезпечення ефективної діяльності професійної спілки в умовах функціонування ринкових трудових відносин.
Зміст трудової правосуб’єктності професійної спілки спрямований на практичну реалізацію основної мети – здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Наголошено, що до основних елементів трудової правосуб’єктності слід віднести: трудову правоздатність; трудову дієздатність; трудо-правові повноваження та трудову деліктоздатність.
Піддано критичному аналізу законодавство про професійні спілки, яке, наділяючи їх трудовими правами, допускає застосування ними виключно суб’єктивного підходу до випадків захисту трудових прав та інтересів конкретного працівника. Такий підхід повною мірою не враховує вимоги частини третьої ст. 36 Конституції України, згідно якої громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Наголошено на необхідності посилення трудо-правових повноважень професійних спілок та механізмів їх чіткого виконання. Запропоновано перелік повноважень професійної спілки у сфері праці.
Зроблено висновки щодо ключових напрямів удосконалення правового становища професійної спілки за проектом Трудового кодексу.
Розділ 4 «Теоретико-правові проблеми правосуб’єктності юрисдикційних органів у трудовому праві» містить чотири підрозділи, у яких проаналізовано основні теоретичні та практичні проблеми правового становища основних юрисдикційних органів у трудовому праві.
Підрозділ 4.1 «Поняття та особливості юрисдикційних органів у трудовому праві» присвячений аналізу питання щодо розуміння цієї категорії.
Відзначено, що поняття юрисдикційних органів слід розглядати через призму сучасних підходів до категорії «юрисдикція». Подано основні теоретико-правові підходи та досліджено сутнісні ознаки юрисдикційної діяльності, яка тісно пов’язана із контрольно-наглядовою діяльністю та діяльністю по вирішенню правових спорів.
Запропоновано авторське визначення поняття та характерні риси правосуб’єктності юрисдикційних органів у сфері праці. Підготовлено пропозиції до проекту Трудового кодексу.
У підрозділі 4.2 «Правосуб’єктність органів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням трудового законодавства» розглянуто питання їх правового становища, виходячи із необхідності посилення уваги до дотримання трудових прав та соціально-трудових гарантій.
Відзначено, що основними рисами правосуб’єктності органів, які здійснюють державний нагляд за дотриманням трудового законодавства можна назвати наступні: гарантується відповідно до Конституції та спеціальних законів України; відповідними органами виступають уповноважені органи державної влади; виникає при умові створення відповідного органу та наділення його організаційно-владними повноваженнями, які спрямовані на забезпечення дотримання та виконання актів трудового законодавства; може бути звужена чи скасована виключно на підставі законів; припиняється з ліквідацією відповідного органу та/або позбавлення його повноважень у сфері праці.
З’ясовано необхідність посилення ролі органів прокуратури у здійсненні державного нагляду за дотриманням трудового законодавства та трудових прав. Підкреслено необхідність посилення державного нагляду у сфері праці з боку Державної інспекції України з питань праці. Беручи до уваги, досвід зарубіжних держав та міжнародно-правових актів з питань праці, обґрунтовано доцільність покладення на неї повноважень щодо нагляду за дотриманням законодавства про охорону праці.
Вказано на необхідність системної правової регламентації державного нагляду за дотриманням трудового законодавства у проекті Трудового кодексу.
Підрозділі 4.3 «Правове становище КТС та суду у трудовому праві» розглянуто ключові проблеми правосуб’єктності зазначених органів.
Підкреслено важливість посилення ролі КТС у врегулюванні індивідуальних трудових спорів.
Зроблені висновки, які спрямовані на посилення легітимності рішень КТС як органу, який мають формувати сторони трудового спору, та посилення вимог до його персонального складу.
Розглянуто теоретичні та практичні проблеми правового становища суду у трудовому праві. Підкреслено, що правосуб’єктність суду у сфері праці спрямована на врегулювання ним трудових спорів у встановленому законодавством порядку. Проаналізовано досвід та практику інших держав та запропоновано поступове впровадження в Україні трудових судів та розробку відповідного процесуального законодавства, яке буде сприяти чіткому, неупередженому та професійному вирішенню трудових спорів між працівником та роботодавцем.
Окреслено характерні риси правосуб’єктності Європейського суду з прав людини у сфері праці. Зазначено, що правове становище цієї інституції пов’язане із захистом трудових прав та інтересів особи у разі вичерпання відповідних національних механізмів. Обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення обов’язковості рішень Європейського суду з прав людини у проекті Трудового кодексу.
Запропоновані пропозиції до проекту Трудового кодексу щодо удосконалення правового становища КТС та суду.
У підрозділі 4.4 «Трудова правосуб’єктність примирної комісії та трудового арбітражу» йдеться про ключові теоретичні та практичні проблеми, пов’язані із правосуб’єктністю цих органів та напрями їх вирішення.
На підставі змістовного дослідження науково-теоретичних позицій та концепцій вчених-юристів, актів трудового законодавства проаналізовано правосуб’єктність примирної комісії та трудового арбітражу. Зокрема розглянуто ключові проблеми щодо посилення моральних, ділових та професійних вимог та персонального складу цих органів, підвищення легітимності їх рішень та порядку виконання.
Дано авторське визначення понять «трудова правосуб’єктність примирної комісії» та «трудова правосуб’єктність трудового арбітражу». Окреслено основні ознаки трудової правосуб’єктності примирної комісії та трудового арбітражу, розкрито їх трудо-правові повноваження.
Підготовлені пропозиції та рекомендації до проекту Трудового кодексу щодо удосконалення правосуб’єктності примирної комісії та трудового арбітражу. | 
