АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ГРОМАДЯН НА ВІЛЬНЕ ПЕРЕСУВАННЯ ТА ВИБІР МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Загальнотеоретичні засади забезпечення конституційного права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання» присвячено дослідженню основних прав і свобод людини та громадянина в Україні, характеристиці права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання, визначенню сутності міграції, яка є результатом реалізації права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання.

У підрозділі 1.1 «Загальна характеристика прав і свобод людини та громадянина в Україні та їх місця в сучасному демократичному суспільстві» зміст прав і свобод людини та громадянина охарактеризовано шляхом ґрунтовного аналізу понять «права», «свободи», «права людини» та «права громадянина». Розкрито відмінність прав людини від прав громадянина.

У результаті аналізу існуючих класифікацій прав і свобод людини та громадянина зроблено висновок, що найбільш поширеною є їх поділ за сферами життєдіяльності. Визначено і розкрито зміст основних видів прав і свобод людини та громадянина відповідно до зазначеної класифікації.

Наголошено, що з метою використання всіх форм участі громадян у політичному житті держави та суспільства необхідно розробити та впровадити ефективну державну політику, спрямовану на підвищення громадської активності в управлінні державою.

Зважаючи на євроінтеграційні прагнення України та необхідність максимально ефективного забезпечення екологічних прав людини, підкреслено особливе значення адаптації національного законодавства до європейського екологічного права, вивчення та застосування європейських стандартів чистого довкілля.

Зроблено висновок, що створення необхідних умов, за яких особа зможе повноцінно реалізувати надані їй права та свободи, свідчить про гуманістичний (соціальний) вектор у взаємовідносинах між людиною та державою. Це є одним із ключових критеріїв, яким характеризується вільне демократичне суспільство.

У підрозділі 1.2 «Право громадян на вільне пересування та вибір місця проживання як основна гарантія свободи особистості, умова її професійного та духовного розвитку» наголошено, що створення необхідних умов для реалізації зазначеного права є одним із ключових критеріїв, яким характеризується вільне демократичне суспільство. Обґрунтовано, що порядок реалізації права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання регламентується нормами різних галузей права, зокрема конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального.

Обґрунтовано необхідність розмежовування таких понять як «місце проживання», «місце реєстрації» та «місце перебування». Під реєстрацією місця проживання та місця перебування фізичних осіб пропонується розуміти визначений законодавчими актами порядок внесення уповноваженими органами державної влади України відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку з метою здійснення державного контролю за внутрішніми міграційними процесами в державі.

Зазначається, що в чинному національному законодавстві існують певні обмеження для фізичних осіб у здійсненні права на пересування (у першу чергу – у здійсненні пересування за межі України). Усі обмеження у праві пересування за межі України мають тимчасовий характер та знімаються у разі виконання особою певних дій або з’ясування необхідних фактів.

Зроблено висновок про необхідність розробки та впровадження дієвих механізмів забезпечення реалізації права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання, що зумовлено політичним, соціально-економічним та культурним розвитком України. Особливу увагу під час вироблення необхідних механізмів забезпечення реалізації права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання має бути звернуто на міжнародні стандарти у цій сфері, зокрема стандарти Європейського Союзу.

У підрозділі 1.3 «Сутність та види міграції» насамперед розкрито зміст зазначеного поняття. Визначено, що до числа основних передумов міграційних процесів належать політичні, економічні, соціальні, матеріальні, демографічні, етнічні, духовні та релігійні.

Зосереджено увагу на існуючих класифікаціях видів міграції. Зроблено висновок, що зовнішня міграція має більш глобальний характер, оскільки пов’язана із необхідністю дотримання вимог законодавства як мінімум двох країн. Спільною рисою внутрішньої та зовнішньої міграції названо те, що обидва ці процеси безпосередньо пов’язані із перетинанням кордону. У результаті аналізу класифікації міграції за критерієм причина-мета зроблено висновок, що найбільш поширеним видом міграції є трудова міграція. Як підвид трудової міграції виокремлено інтелектуальну міграцію.

Підкреслено, що нелегальна міграція є одним із найбільш проблемних видів зовнішньої міграції, масове поширення якої створює суттєву загрозу національній безпеці України. Окреслено пріоритетні напрямки протидії нелегальній міграції в Україні.

Наголошено, що міграція не завжди є негативним явищем. У переважній більшості випадків міграція сприяє функціонуванню міжнародного рику праці шляхом переміщення робочої сили з регіонів, де є її надлишок, до тих регіонів, що відчувають її дефіцит. А це вже веде до збалансування економіки держав, збагачення культури народів тощо.

Розділ 2 «Реєстрація фізичних осіб як гарантія забезпечення реалізації конституційного права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання» складається із трьох підрозділів, в яких визначено сутність процедури реєстрації фізичних осіб в України за місцем проживання та місцем перебування, розглянуто завдання, функції та компетенцію органів державної влади, що здійснюють реєстрацію фізичних осіб за місцем перебування та місцем проживання.

У підрозділі 2.1 «Поняття реєстрації фізичних осіб за місцем перебування та місцем проживання», зважаючи на важливість з’ясування змісту поняття «реєстрація», запропоновано та обґрунтовано визначення поняття «реєстрація місця проживання та місця перебування фізичних осіб».

Встановлено, що реєстрацію фізичних осіб за місцем перебування та місцем проживання запроваджено з метою обліку населення, що перебуває на території України, впорядкування переміщення осіб територією України, організації ефективної імміграційної роботи, охорони державного кордону, попередження та протидії злочинам та іншим правопорушенням, зокрема пов’язаним із незаконною міграцією, торгівлею зброєю, наркотичними речовинами тощо. Сформульовано авторське визначення поняття реєстрації.

Проаналізовано передумови і доцільність ліквідації інституту прописки та заміни його інститутом реєстрації. Наведено ключові відмінності між цими двома інститутами, головною з яких названо відсутність у реєстрації, на відміну від інституту прописки, адміністративно-дозвільного характеру. Зроблено висновок, що на практиці зазначені відмінності між пропискою та реєстрацією подолано ще не до кінця.

У підрозділі 2.2 «Порядок реєстрації громадян України, іноземців та осіб без громадянства за місцем проживання та місцем перебування» наголошено, що процедура реєстрації місця проживання та процедура реєстрації місця перебування мають свою специфіку. Особливої уваги потребує вжиття заходів щодо недопущення поширення інформації про фізичну особу, зокрема про її місце проживання, без її згоди за винятком випадків, визначених законами України.

Проаналізовано особливості реєстрації місця проживання та зняття з реєстрації місця проживання як громадян України, так і іноземців та осіб без громадянства, у тому числі тих, які потребують визнання їх біженцями в Україні, або осіб, які потребують додаткового захисту в Україні, отримання притулку чи тимчасового захисту. Розкрито особливості обліку бездомних осіб та безпритульних дітей за місцем їх проживання або місцем перебування.

Досліджено особливості отримання іноземцями та особами без громадянства посвідок на тимчасове та постійне проживання, оскільки саме в цих документах ставиться відмітка про їх місце проживання.

З’ясовано і охарактеризовано категорії осіб, щодо яких чинним законодавством обмежується свобода пересування та свобода проживання, зроблено висновок, що такі обмеження є незначними і стосуються обмеженого кола осіб.

У підрозділі 2.3 «Компетенція органів виконавчої влади у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування» наголошено, що необхідною умовою ефективного функціонування механізму реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування є створення та організація діяльності відповідних органів виконавчої влади у цій сфері.

Визначено поняття системи органів виконавчої влади у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування, проаналізовано компетенцію Державної міграційної служби України та Управління міліції міграційного контролю. Зроблено висновок, що саме на ці органи виконавчої влади покладено безпосередній обов’язок щодо здійснення процедури реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування, контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування, протидії нелегальній міграції.

Зроблено висновок, що уповноваженими підрозділами Державної прикордонної служби України має здійснюватися не лише реєстрація іноземців та осіб без громадянства на території України під час перетинання ними державного кордону, а й низка заходів іншого характеру, спрямованих на забезпечення перетинання державного кордону України відповідно до встановлених у законодавстві вимог і правил та недопущення їх порушення.

З урахуванням проведеного дослідження наголошено на необхідності під час розробки закону України «Про реєстрацію фізичних осіб в Україні» визначення кола органів виконавчої влади, що функціонують у цій сфері.

Розділ 3 «Адміністративно-правові засади забезпечення органами внутрішніх справ України реалізації конституційного права громадян на вільне пересування та вибір місця проживання» складається з трьох підрозділів, в яких визначено поняття та особливості адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення паспортно-реєстраційного режиму.

У підрозділі 3.1 «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування» зроблено висновок, що зміст адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України у сфері забезпечення паспортно-реєстраційного режиму складається з широкого кола суспільних відносин, що виникають між самими органами та підрозділами внутрішніх справ, уповноваженими здійснювати заходи щодо реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування (внутрішньоорганізаційна діяльність), між відповідними органами та підрозділами внутрішніх справ з іншими органами виконавчої влади, діяльність яких призводить до отримання можливості у особи зареєструвати своє місце проживання та місце перебування, а також між органами внутрішніх справ та населенням, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями (зовнішньоорганізаційна діяльність).

Виділено і охарактеризовано основні ознаки адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування, до яких віднесено виконавчо-розпорядчий характер; підзаконний характер; державно-владний характер; підзвітність та підконтрольність; профілактичну спрямованість.

Проаналізовано основні методи адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування, якими є переконання і адміністративний примус. Визначено форми застосування методу переконання в практичній діяльності органів внутрішніх справ України у сфері контролю за дотримання законодавства про реєстрацію. Здійснено характеристику заходів запобігання, адміністративного припинення та адміністративні стягнення як заходів адміністративного примусу, що застосовуються у зазначеній сфері.

У підрозділі 3.2 «Діяльність органів внутрішніх справ України щодо здійснення контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства правил перебування на території України» надано авторську класифікацію найбільш поширених порушень іноземцями та особами без громадянства правил перебування на території України. Підкреслено, що порушення іноземцями та особами без громадянства встановлених правил перебування в Україні може призвести до створення суттєвої загрози безпеці та стабільності в державі, погіршенню криміногенної ситуації в окремих регіонах та в державі в цілому тощо.

Досліджено сутність контролю органів внутрішніх справ України за дотриманням іноземцями та особами без громадянства встановлених правил перебування на території України. Зазначено, що Державна міграційна служба України є одним із основних суб’єктів, який здійснює контроль за дотриманням іноземцями та особами без громадянства встановлених правил перебування на території України і у разі їх порушення вживає дієвих заходів, зокрема скасовує раніше видані довідки на тимчасове та постійне поживання, розглядає питання про продовження їх перебування на території України і т. ін.

Наголошено, що діяльність Управління міліції міграційного контролю МВС України щодо виявлення іноземців та осіб без громадянства, які нелегально перебувають на території України, та вжиття заходів щодо повернення цієї категорії осіб до країни громадянства має призвести до зменшення напливу нелегальних мігрантів на територію України та недопущення транзиту нелегальних мігрантів до інших країн.

Зроблено висновок, що в системі органів внутрішніх справ України проблемами протидії нелегальній міграції також мають опікуватися служба дільничних інспекторів міліції, Державна автомобільна інспекція та транспортна міліція. Визначено основні завдання та функції працівників зазначених підрозділів щодо контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства правил перебування на території України.

У підрозділі 3.3 «Напрямки вдосконалення законодавства про реєстраційний облік та практики його застосування органами внутрішніх справ України» запропоновано низку заходів правового та організаційного характеру, ефективна реалізація яких сприятиме підвищенню ефективності діяльності органів внутрішніх справ у сфері реєстрації фізичних осіб за місцем проживання та місцем перебування.

Обґрунтовано доцільність прийняття закону України «Про реєстрацію фізичних осіб в Україні» та приведення законодавчих та відомчих нормативно-правових актів у відповідність до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

З метою зменшення кількості випадків незаконної відмови у поставленні особи на реєстраційний облік за місцем проживання або незаконного зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання пропонується передбачити у Кодексі України про адміністративні правопорушення відповідальність посадових осіб за неналежне виконання покладених на них обов’язків щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб.

Одним із шляхів забезпечення належного рівня реєстраційної роботи названо підвищення рівня професіоналізму посадових осіб відповідних органів та підрозділів внутрішніх справ України.

Наголошено на значущості систематичної роботи з населенням, зокрема шляхом систематичного здійснення інформаційних освітніх та просвітницьких програм і кампаній щодо змісту законодавства у сфері реєстрації особами місця проживання та місця перебування, ознайомлення з вимогами законодавства із зазначених питань та з найбільш поширеними правопорушеннями у цій сфері, а також просвітницької роботи з іноземцями та особами без громадянства.