КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СХИЛЯННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ДО ВЖИВАННЯ ОДУРМАНЮЮЧИХ ЗАСОБІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

Розділ 1 – «Об’єктивні ознаки схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» – складається з трьох підрозділів. У ньому розкрито історію протидії токсикоманії, соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів, а також проаналізовано об’єктивні ознаки досліджуваного складу злочину.

У підрозділі 1.1. «Історія розвитку боротьби зі схилянням до вживання одурманюючих засобів та соціальна зумовленість кримінально-правової заборони» здійснено аналіз розвитку й встановлено чинники криміналізації вказаного діяння.

Одурманюючі засоби почали вживати в стародавні часи. Перше знайомство з ними відбулося на світанку розвитку людства, коли люди навчилися користуватися вогнем. Розпалюючи в печері вогнище, первісні люди вдихали оксид вуглецю, що утворювався під час горіння. Одурманення досягали і від вдихання диму після згорання різних рослин, серед яких могли бути мак, коноплі, тютюн. З історії відомо безліч прикладів застосування одурманюючих засобів. Віщуни та служителі культу різноманітних релігійних напрямів під час свят, обрядів і ритуалів часто застосовували всілякі одурманюючі засоби, що викликали особливе відчуття психічного піднесення з елементами порушення свідомості. Рецепти одурманюючих засобів вони зазвичай приховували.

Перші кримінальні закони радянської України не знали окремих норм про відповідальність за схиляння неповнолітніх до вживання токсикологічних, сильнодіючих та інших засобів, що не є наркотичними. Натомість, певні норми згадували про такі речовини. Так, у ст. 215 КК Української СРР 1922 р. встановлювалася кримінальна відповідальність за виготовлення отруйних та сильнодіючих речовин особами, що не мають на це права, а в ст. 134 КК Української СРР 1927 р. переслідувалися виготовлення та зберігання з метою збуту й самий збут без належного дозволу кокаїну, опію, морфію, ефіру та інших одурманюючих засобів. Лише у 1987 р. КК Української РСР 1960 р. було доповнено ст. 208-2, яка передбачала кримінальну відповідальність за втягнення неповнолітнього в немедичне вживання лікарських та інших засобів, що не є наркотичними та викликають одурманення. Це пояснюється тим, що в середині минулого століття випадки вживання одурманюючих засобів неповнолітніми не мали масового характеру, що було викликано низкою об’єктивних причин, а саме: відсутністю інформації про особливості вживання таких засобів, різко негативним ставленням до їх уживання в суспільстві, високою ціною таких засобів, широкою пропагандою здорового способу життя тощо.

Визначено, що встановлення кримінальної відповідальності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів має підґрунтям соціально-правову природу нормативності людської діяльності й закономірний процес формування юридичної норми. Чинниками кримінально-правової заборони діянь, що підпадають під ознаки ст. 324 КК України, визначено: прогалини в чинному кримінальному законодавстві, яке, усуваючи (певною мірою) причини поширення наркоманії та алкоголізму, не забезпечувало запобігання токсикоманії; появу нових суспільно небезпечних діянь, які сприяли поширенню токсикоманії; динаміку поширення токсикоманії та її соціально шкідливих наслідків для суспільства; суспільну правосвідомість, безпосередньо пов’язану з правовими традиціями й масштабами токсикоманії.

У підрозділі 1.2. «Об’єкт схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» визначено зміст основного, додаткового та факультативного безпосередніх об’єктів досліджуваного злочину.

На підставі усталених у доктрині кримінального права концепцій об’єкта злочину зроблено висновок, що родовим об’єктом злочину є здоров’я населення; основним безпосереднім об’єктом злочину – здоров’я неповнолітніх; додатковим безпосереднім обов’язковим об’єктом – нормальний моральний розвиток та виховання неповнолітніх; факультативним безпосереднім об’єктом – певна сфера охорони здоров’я населення, яка забезпечує встановлений порядок обігу лікарських засобів, що викликають одурманення.

Обґрунтовано, що предметом розглядуваного злочину має бути чітко визначена сукупність одурманюючих засобів, що спричиняють одурманюючий ефект і вживання яких викликає токсикоманію, водночас вони не є наркотичними та психотропними засобами або їх аналогами.

Зрештою, запропоновано виокремити три обов’язкових ознаки предмета злочину, а саме: соціальну, медичну та юридичну. Зміст соціальної ознаки полягає в тому, що немедичне вживання вказаних речовин становить серйозну небезпеку для здоров’я населення; медичною ознакою є здатність цих засобів чинити збуджувальний, гнітючий, галюциногенний вплив на центральну нервову систему людини, що завдає шкоди її здоров’ю. Юридичну ознаку слід розуміти як закріплення переліку одурманюючих засобів у спеціальних нормативних актах. На цей час у чинному законодавстві такий перелік відсутній, отже, проводячи паралель із наркотичними засобами, запропоновано закріпити орієнтовний перелік одурманюючих засобів, що має бути затверджений відповідним наказом МОЗ України. До вказаного переліку запропоновано внести: снодійні засоби (фенобарбітал, барбітал, бромізовал, барбаміл); анальгетики (фенацетін, анальгін, амідопірин); стимулятори центральної нервової системи (синдрокарб, сиднофен, алкалоїди кофеїну); антипаркінсонічні засоби (циклодол, паркопан, ридинол); антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен); транквілізатори (сибазон, хлозепід, нозепам, нітрозепам, феназепам, триокгазін); леткі ароматичні речовини (розчинники, лаки, нітрофарби, засоби для виведення плям, що містять ацетон, клей і леткі рідини, які використовують у промисловості та як засоби побутової хімії).

Враховуючи поширеність токсикоманії в суспільстві, доступність будь-яких одурманюючих засобів, а передусім значну небезпечність їх уживання, запропоновано потерпілими від злочину вважати не тільки неповнолітніх, а й дорослих осіб. З урахуванням такого підходу до визначення потерпілого та аналізу матеріалів судової практики видається доцільним доповнити ст. 324 КК України кваліфікуючими ознаками, які доречно зосередити в ч. 2, виклавши її в такій редакції: «ті самі дії, вчинені повторно, або щодо кількох осіб, чи щодо неповнолітнього».

У підрозділі 1.3. «Об’єктивна сторона схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» розглянуто питання, пов’язані з визначенням законодавчої конструкції вказаного злочину, форми та види суспільно небезпечних дій, охоплених терміном «схиляння».

Доведено, що «схиляння» потрібно розуміти як будь-які умисні дії, спрямовані на те, щоб викликати в особи бажання чи домогтися від неї згоди на вживання одурманюючих засобів хоча би однократно. До того ж, схиляння може бути вчинене тільки у формі активної дії й лише щодо конкретної особи або групи осіб. Способи схиляння є різними: умовляння, пропозиція, надання порад, прохання, лестощі, примушування, переконання, залякування, підкуп, обіцянка винагороди або іншої вигоди, особистий приклад тощо.

Запропоновано авторську класифікацію дій за визначенням «схиляння»: а) психічний вплив на неповнолітніх (поради, пропозиції, умовляння, підбурювання, підкуп тощо); б) погроза застосувати насилля чи безпосереднє його застосування щодо неповнолітніх (завдавання ударів, нанесення побоїв, спричинення фізичного болю тощо); в) одноразові дії, спрямовані на те, щоб схилити неповнолітнього вжити одурманюючі засоби.

Найпоширенішим способом уживання одурманюючих засобів є інгалятивний. Токсикомани вдихають леткі засоби (інгалянти) з метою токсичного сп’яніння. У ролі інгалянтів широко застосовують засоби побутової та промислової хімії, діючими речовинами яких є аліфатичні й ароматичні вуглеводи. Інгалянти легко розчиняються в жирах, вони є надзвичайно токсичними й швидко випаровуються. Найбільш поширеними формами вживання вважають вдихання летких рідин через складену тканину або складені поліетиленові пакети. Деякі токсикомани збривають на голові волосся і, намочивши носову хустинку дихлофосом чи іншим побутовим отрутохімікатом, покривають нею голову. Ентеральний спосіб полягає у вживанні внутрішньо таблетованих токсикоманічних засобів. За ентерального введення фармакологічній дії передують процеси абсорбції одурманюючого засобу, який вивільнюється з лікарської форми через епітеліальні клітини слизової оболонки шлунку з потраплянням до крові та подальшим розкладом в організмі. Найбільш поширеними серед токсикоманів є анальгетики, зокрема анальгін, амідопірин, фенацетин та інші лікарські засоби.

Доведено, що імовірність настання небезпечних наслідків від схиляння є надзвичайно високою, тому в кожному випадку його варто розцінювати не лише як діяння, а передусім як реальну загрозу нормальному фізичному розвитку неповнолітніх, яку не завжди можна встановити, що додатково підтверджує правильність законодавчої побудови розглядуваного злочину як формального. Розвиваючи цю думку можливістю настання реальної шкоди, внесено пропозицію доповнити ст. 324 КК України ч. 3, що передбачала би як особливо кваліфікуючу ознаку настання «тяжких наслідків», котрими запропоновано визнавати «втрату будь-якого органу чи погіршення його фізіологічних функцій, або ж інший розлад здоров’я, пов’язаний із втратою працездатності не менше ніж на одну третину, що стало безпосереднім результатом вживання одурманюючих засобів, самогубство, тяжку хворобу, а також інші наслідки». Наведене визначення «тяжких наслідків» схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів потребує внесення змін у Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27.02.2004 р. № 2.

Розділ 2 – «Суб’єктивні ознаки схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» – складається з двох підрозділів, у яких досліджено основні питання, пов’язані з визначенням суб’єкта злочину та суб’єктивної сторони схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

Підрозділ 2.1. «Суб’єкт схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» містить аналіз питань, пов’язаних із визначенням суб’єкта злочину, яким є фізична, осудна особа, котра на момент учинення злочину досягла віку кримінальної відповідальності.

Наведено додаткові аргументи на користь притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка досягла 16-річного віку, зокрема: неповнолітній у 16 років уже досягає того рівня розвитку фізичних і духовних здібностей, що дає йому змогу свідомо ставитися до своїх вчинків, керувати ними та адекватно розуміти вимоги законів. На додаток необхідно враховувати підвищену небезпечність схиляння до вживання одурманюючих засобів. Звертаючись до питання щодо віку суб’єкта злочину, не можна оминути увагою тієї обставини, що схилянню все частіше піддаються малолітні особи, яких у більшості випадків схиляють неповнолітні 16–18 років. У процесі таких діянь вагомим є фактор вікової переваги, завдяки чому схиляння виявляється успішним. Неповнолітні особи 16 років здатні усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій, а отже, нести кримінальну відповідальність за їх учинення. У зв’язку із цим обґрунтовано пропозицію щодо можливості визнання суб’єктом злочину неповнолітнього саме з 16-річного віку.

Дослідження матеріалів кримінальних справ свідчить, що злочин, передбачений ст. 324 КК, найчастіше вчиняють особи чоловічої статі віком від 20 до 30 років із низьким освітнім рівнем, котрі мають побутову та сімейну невлаштованість, раніше притягувались до кримінальної відповідальності й є алкогольно та наркотично залежними або перебували під впливом одурманюючих засобів.

У підрозділі 2.2. «Суб’єктивна сторона схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» досліджено питання психічного ставлення суб’єкта до злочину, а також мотиви, мету й цілі його вчинення.

Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів – це завжди умисний злочин унаслідок своєї специфіки, яка передбачає активну, свідому, цілеспрямовану діяльність. Найчастіше особа, котра схиляє, діє виключно цілеспрямовано, керуючи своїми діями таким чином, щоб уживання неповнолітнім одурманюючих засобів обов’язково відбулося.

Умисна форма вини при схилянні неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів є загальновизнаною. Неможливість учинення «схиляння до вживання» з непрямим (евентуальним) умислом можна пояснити тим, що свідоме допущення може стосуватися винятково наслідків суспільно небезпечного діяння, які перебувають поза межами об’єктивної сторони злочину. Утім, для кваліфікації злочину лише факту виявлення умисної форми вини недостатньо, також потрібно з’ясувати її конкретний вид. Це необхідно не лише для розуміння психологічного механізму «схиляння», а й для визначення ступеня суспільної небезпечності злочину та злочинця, а також для правильної кваліфікації злочину.

Інтелектуальний момент умислу в разі схиляння до вживання одурманюючих засобів полягає в усвідомленні соціального значення своїх дій. Особа усвідомлює, що чинить незаконні дії зі схиляння неповнолітнього до вживання одурманюючих засобів. Усвідомлення особою неповноліття потерпілого є обов’язковим. Якщо ж особа не знає віку потерпілого та помилково вважає, що схиляє до такої поведінки дорослого, відповідальність за таке діяння не передбачена.

Доведено, що такий злочин вчинюється із певних мотивів, хоча вони і не закріплені в законі як обов’язкові ознаки. Найбільш поширеними є низькі мотиви вчинення злочину, серед них помста, корисливість, особиста неприязнь тощо. Суб’єкт може керуватися, наприклад, прагненням задовольнити помсту за спричинене йому раніше зло чи іншими спонуканнями, як-от: заздрістю, ненавистю, почуттям помилкового обов’язку або хибно трактованими товариськими почуттями. Останніми роками нерідкими є корисливі мотиви учинення цього злочину й трапляються різні його прояви. Це можна пояснити тим, що вартість деяких одурманюючих засобів є досить високою, отже, значна кількість суб’єктів злочину для власного збагачення займається торгівлею одурманюючими засобами, одночасно вчиняючи схиляння неповнолітніх до їх уживання.

Аргументовано, що мета цього злочину полягає в прагненні викликати в потерпілого потребу вжити ці засоби хоча би однократно – так звана мета-мінімум. Викликати ж у потерпілого бажання вживати одурманюючі засоби систематично, що викликає токсикоманію, – мета-максимум. Вказана мета може бути конкретизованою альтернативними цілями, такими як: втягнення в злочинну діяльність, заманювання в боргову кабалу, трудова або сексуальна експлуатація тощо.

Розділ 3 – «Відмежування схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів від суміжних злочинів та покарання за його вчинення» – складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню критеріїв відмежування цього злочину від суміжних злочинів та питанням кримінального покарання за його вчинення.

У підрозділі 3.1. «Відмежування схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів від суміжних злочинів» підлягають дослідженню об’єктивні й суб’єктивні ознаки, які дають змогу вирізняти його з-поміж суміжних злочинів.

Запропоновано здійснювати відмежування схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів від інших злочинів за ознаками специфічного предмета злочину (одурманюючі засоби), об’єктивною стороною (схиляння до вживання), суб’єктом злочину (кримінальна відповідальність настає з 16 років) та змістом суб’єктивної сторони, мотивами й цілями злочину.

Акцентовано на тому, що на практиці часто виникають питання з приводу відмежування цього злочину від злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, як-от: схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів (ст. 315), незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів (ст. 314), незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 321), спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323). Суміжним злочином із цим злочином є також втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).

Основна відмінність між цими злочинами полягає в їх предметі. У ст. 314, 315 КК України предметом злочину названо наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори, внесені до виключного переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Предмет схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів суттєво відрізняється від наркотичних злочинів своєю невизначеністю. Більше того, у диспозиції ст. 324 прямо вказано, що одурманюючі засоби не є наркотичними, психотропними чи їх аналогами. Для однакового розуміння предмета запропоновано закріпити приблизний перелік одурманюючих засобів, що має бути затверджений МОЗ України.

Суміжні злочини відмежовуються й за іншими об’єктивними ознаками. Так, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і схиляння їх до вживання одурманюючих засобів є дією повнолітньої особи, яка вдається до безпосереднього психічного та фізичного впливу на неповнолітнього за допомогою залякування, підкупу, обману, викликання почуття заздрості та інших низьких спонукань, давання порад тощо, проте «схиляння» й «втягнення» не можна розцінювати як етимологічно тотожні поняття. Втягнення є більш широким, передбачаючи залучення неповнолітньої особи до участі в будь-якій злочинній діяльності.

Підрозділ 3.2. «Покарання за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів» присвячений висвітленню законодавчих та правозастосовних аспектів призначення кримінального покарання за досліджуваний злочин.

У зв’язку з підвищеним ступенем суспільної небезпечності схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів доведено, що одурманюючі засоби за своїм деструктивним впливом на організм неповнолітньої особи нічим не поступаються наркотичним засобам та психотропним речовинам, а в деяких випадках є навіть більш шкідливими. Отже, покарання, зазначене в санкції ст. 324 як «обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк», не відповідає ступеневі суспільної небезпечності цього злочину.

У дослідженні обґрунтовано посилення караності за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів та запропоновано за ч. 1 передбачити обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, а за нововведеними ч. 2 – позбавлення волі на строк від трьох до семи років та ч. 3 – позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років. Вказані покарання дадуть змогу більш ефективно досягти цілей покарання: по-перше, більш імовірно, що злочинець після відбування такого кримінального покарання стане на шлях виправлення; по-друге, таке кримінальне покарання спроможне забезпечувати запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами. Застосування цих покарань у більш широкому масштабі сприяло би посиленню спеціальної превенції, запобіганню рецидиву.