ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначено мету і задачі дослідження, його об’єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів і їхнє практичне значення; подано інформацію про апробацію дисертаційної роботи, впровадження її результатів.
Розділ 1 «Концептуально-теоретичні питання організації служби в органах внутрішніх справ України» містить два підрозділи, у яких розглянуто ґенезу інституту державної служби в ОВС України, проаналізовано правову природу і організацію служби у цих органах в умовах адміністративної реформи.
У підрозділі 1.1 «Генезис інституту державної служби в органах внутрішніх справ України» розглянуто соціально-правові підстави інституалізації правоохоронної служби, джерела формування інституту поліції і поліцейського права, доктринальні та законодавчі підходи до ґенези інституту державної служби в ОВС України.
Зазначено, що в Україні сформувалися конституційні підвалини державної служби як найважливішого механізму державного управління, який принципово відрізняється від раніше чинної адміністративної системи управління. Проходження державної служби значною мірою зумовлює її становлення як професійної службової діяльності, правового, соціального і організаційного інституту. Нині, за всієї актуальності, проблема проходження державної служби в органах внутрішніх справ України ще не повністю теоретично висвітлена в сучасній науковій літературі. Ані в законодавстві, ані в науковій літературі немає чіткого і єдиного розуміння й визначення цього поняття. Досвід державного будівництва засвідчує, що служба в ОВС України як правовий, соціальний та організаційний інститут державного управління може успішно розвиватися та ефективно функціонувати лише у межах системи.
Історичний екскурс становлення і розвитку інституту проходження державної служби в органах внутрішніх справ України дає підстави стверджувати про те, що уроки минулого нині недостатньо засвоєні. Удосконаленню інституту проходження державної служби в органах внутрішніх справ України сприятиме вирішення основних проблем, які, на жаль, мають сталий характер, а саме: 1) місія міліції повинна розглядатися не лише як концептуальна основа відомчого планування структурного реформування підрозділів міліції і відомчої нормотворчості, але й як визначений державно-правовий інститут, який відображає нормативно закріплені цілі організаційної побудови та діяльності міліції у державних доктринах чи концепціях; 2) юридичне закріплення принципів організаційно-правової побудови міліції повинно підтримуватися державною політикою стосовно правоохоронної галузі; 3) необхідне повернення міліції її історичної назви «поліція»; 4) потрібно надати міліції організаційної цілісності й системності; 5) удосконалення кадрової політики в ОВС України тощо.
Досліджено, що системність державної служби в ОВС України як її найбільш характерна риса охоплює динамічний розвиток і удосконалення адміністративної влади, потребує раціоналізації структур і збагачення функцій її органів і служб. Одним із основних напрямів реформування і розвитку системи ОВС України у сучасних умовах є формування системи державної служби в ОВС України як цілісного державно-правового інституту.
У підрозділі 1.2 «Теоретико-методологічні підходи щодо дослідження адміністративно-правового регулювання проходження служби в органах внутрішніх справ України в умовах адміністративної реформи» зазначено, що хоч цей аспект проблеми досліджували чимало науковців, у зв’язку з виникненням нових правових реалій, зі значними інституційними змінами у системі потреба у ґрунтовному спеціальному його аналізі із застосуванням сучасної методології не викликає сумніву.
Наголошено. що необхідність удосконалення адміністративно-правового регулювання проходження служби в ОВС України в умовах адміністративної реформи зумовлена самою державою, її цілями, завданнями і функціями, а також потребою кадрового забезпечення МВС України кваліфікованим персоналом, здатним компетентно виконувати покладені на нього функції щодо захисту особистої безпеки громадян, їх прав і свобод, законних інтересів.
Зауважено на тому, що під час реформування, а відтак у процесі та розвитку системи державної служби в ОВС України особливе значення має застосування науково-теоретичного підходу до вирішення нагальних практичних проблем. Підкреслено, що українській юридичній науці на сучасному етапі її розвитку притаманний насамперед філософсько-методологічний плюралізм, який передбачає можливість формування методології з огляду на різні гносеологічні та онтологічні основи. Водночас застосування такого підходу є загрозою хаотизації системи засобів пізнання юридичних явищ, що можуть бути подолані найперше завдяки розробленню інтеграційних підходів.
Доведено, що лише на основі виваженого наукового підходу можна закласти підвалини ефективної та стабільної служби в ОВС України, подолати негативні тенденції, які досі часто заважають ефективному функціонуванню правоохоронної системи, розробити нові концептуальні методи організації, функціонування та проходження служби в цих органах.
Розділ 2 «Адміністративно-правові засади організації і функціонування інституту проходження служби в органах внутрішніх справ України в умовах адміністративної реформи» складається з трьох підрозділів, які присвячено дослідженню механізму реалізації сучасної кадрової політики, аналізу адміністративно-правових засад забезпечення законності в діяльності працівників ОВС України, та поглиблено поняття безпеки життєдіяльності персоналу ОВС України.
У підрозділі 2.1 «Механізм реалізації сучасної кадрової політики в органах внутрішніх справ в умовах адміністративної реформи» здійснено ґрунтовний аналіз наукових підходів до з’ясування сутності та механізмів реалізації сучасної кадрової політики в ОВС.
Підкреслено, що системні реформи, які мають на меті перетворення МВС на правоохоронне відомство європейського зразка, діяльність якого ґрунтується на підтримці громадськості, викликали у відомстві не тільки зміну орієнтирів у галузі суб’єктно-об’єктних відносин, а й вибір інших пріоритетів кадрової політики.
З’ясовано, що кадрова політика в ОВС України – об’єктивно зумовлене соціальне явище. Вона об’єктивна за змістом у тому розумінні, що відображає об’єктивні закономірності розвитку реальних кадрових процесів і відносин у відомстві, формулює у вигляді мети, завдання, принципів стійкі кадрові зв’язки-відносини. Водночас кадрова політика суб’єктивна за природою – методами і технологіями формування, позаяк упроваджується у життя людьми. Тому механізми реалізації кадрової політики певною мірою визначаються суб’єктивними чинниками. Основним методом впливу та управління кадровою діяльністю нарівні з адміністративними заходами є правове регулювання.
З’ясовано, що для успішного втілення в життя виваженої кадрової політики в ОВС України найперше необхідне теоретичне обґрунтування системної інституалізації засад професійної кадрової роботи. Правове регулювання кадрового забезпечення ОВС має бути спрямовано на: створення новітньої нормативно-правової бази, яка би регламентувала правовідносини у системі МВС України; створення ефективної системи та механізму роботи та управління персоналом; перспективне планування людських ресурсів; профорієнтацію, адаптацію, відбір, навчання персоналу; розроблення критеріїв оцінки трудової діяльності персоналу ОВС України. Вирішення кадрових питань у системі МВС України – багатоаспектна проблема.
У підрозділі 2.2 «Адміністративно-правовий аспект забезпечення законності у діяльності працівників органів внутрішніх справ України» у процесі розмірковування над змістом законності у діяльності працівників ОВС України з’ясовано, що субстанціонально все зводиться до чіткого дотримання вимог законів, нормативних документів, в яких окреслено службові обов’язки цих працівників. Проте у цих вимогах слід бачити не ідеї, не принципи правосвідомості, а політико-юридичні реалії, що відображають відповідні ідеї та принципи.
Різноманітні підходи до розуміння законності дозволяють ліпше усвідомити її сутність, соціальне призначення, формально-юридичні ознаки, а також соціологічні аспекти. Проте розмаїтість наукових точок зору, відсутність науково-теоретичної єдності під час вирішення питань, пов’язаних із цим феноменом, свідчить про недостатній рівень розробленості проблематики. Відтак необхідно зазначити, що, незважаючи на давність перманентних спроб дослідити адміністративно-правові засади забезпечення законності в діяльності ОВС України, це явище залишається не до кінця дослідженим і пізнаваним. Саме тому становить наукову та практичну зацікавленість.
Обґрунтовано, що під забезпеченням законності в діяльності працівників ОВС України слід розуміти насамперед вимогу точної та неухильної реалізації принципу верховенства права.
У підрозділі 2.3 «Організаційно-правові засади забезпечення безпеки життєдіяльності працівників органів внутрішніх справ України» здійснено аналіз сучасних уявлень про безпеку життєдіяльності правоохоронців, поглиблено визначення поняття «безпека життєдіяльності персоналу ОВС України».
Зазначено, що сучасна держава не може бути стабільною без ефективно функціонуючих владних інститутів, які забезпечують такі важливі складові суспільного життя, як підвалини конституційного ладу, державна і суспільна безпека, порядок управління, суспільний порядок і правопорядок у цілому. Особлива відповідальність щодо зміцнення правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю, превенція будь-яких правопорушень і усунення причин, що їх породжують, покладається на працівників органів внутрішніх справ України.
Відзначено, що, незважаючи на певні результати цього важливого аспекту дослідження забезпечення безпеки життєдіяльності працівників, доводиться констатувати, що низка важливих питань вимагає невідкладного вирішення. Так, наукою безпеки життєдіяльності ще повністю не розроблена таксономія небезпек, а лише здійснена їх загальна класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів природного, соціального техногенного та комбінованого походження, здатних завдавати шкоди людині; взагалі не здійснено їх кваліфікацію за походженням, локалізацією, наслідками, суспільною небезпекою, сферою вияву та іншими ознаками; не врахована специфіка різної професійної діяльності, зокрема служби у правоохоронних органах.
З уваги на це обґрунтовано необхідність під поняттям особистої безпеки життєдіяльності працівників ОВС України розуміти комплекс адміністративних, організаційних і техніко-технологічних заходів держави, спрямованих на зниження рівня небезпечних факторів до реально можливого мінімуму, що дозволяє гарантувати збереження життя і здоров’я, підтримання нормального психічного стану і дієздатності працівника ОВС під час виконання функціональних обов’язків, професійних завдань у різних ситуаціях.
Розділ 3 «Удосконалення інституту проходження служби в органах внутрішніх справ України в умовах адміністративної реформи» складається з трьох підрозділів, в яких представлено концептуальні засади реформування діяльності ОВС України, окреслено правові засади забезпечення прав і свобод людини та громадянина в адміністративній діяльності ОВС України, обґрунтовано пропозиції щодо модернізації інституту відповідальності працівників ОВС України.
У підрозділі 3.1 «Концептуальні засади реформування діяльності органів внутрішніх справ України в умовах адміністративної реформи» охарактеризовано основні концептуальні засади реформування діяльності державної служби в ОВС України в умовах адміністративної реформи.
Особлива відповідальність щодо зміцнення правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю, превенція правопорушень і усунення причин, що їх породжують, покладається на працівників органів внутрішніх справ України.
Доведено, що є потреба в удосконаленні:
1) нормативно-правового регулювання діяльності працівників ОВС України;
2) заходів організаційно-управлінського характеру;
3) професіоналізації державної служби в ОВС України;
4) формування позитивного іміджу ОВС України шляхом взаємодії з населенням і громадськістю;
5) механізму реалізації кадрової політики в ОВС України.
У підрозділі 3.2 «Забезпечення прав та свобод людини і громадянина в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ України» зазначено, що забезпечення прав і свобод людини та громадянина є однією із найважливіших функцій цих органів, що полягає у служінні народові відповідно до принципу верховенства права та загальновизнаних норм моралі. Зрозуміло, що служіння народові не можна уявити без забезпечення прав і основних свобод кожної людини і громадянина, громади, суспільства.
Автор зауважив на тому, що перед тим, як порушувати питання про захист прав і свобод людини та громадянина від неправомірних дій з боку посадових осіб ОВС України, найперше слід упорядкувати чинне законодавство нашої держави. Воно має бути таким, щоб громадяни отримували ґрунтовні знання про механізм реалізації своїх прав, розуміли, у чому, на яких стадіях і в яких випадках вони вважаються порушеними, у яких випадках громадянин чи посадова особа не дотрималися вимог чинного законодавства і які наслідки це може мати, як захистити чи відновити свої права, які межі дії правових норм, на підставі яких правоохоронці уповноважені втрутитися у права громадянина, який процесуальний порядок цієї діяльності.
У суспільстві побутує думка, що необхідно зміцнювати формальну юридичну захищеність особи від адміністративного свавілля працівників ОВС України, але часом і самі працівники ОВС належно не захищені від несправедливості.
Акцентується на тому, що й адміністративне свавілля, й порушення вимог чинного законодавства – постійне джерело юридичних колізій і правових конфліктів.
У підрозділі 3.3 «Модернізація інституту відповідальності працівників органів внутрішніх справ в умовах адміністративної реформи» зазначено, що юридична відповідальність – феномен соціальної дійсності, одна із найважливіших сторін взаємодії держави й інститутів громадянського суспільства.
Обґрунтовано, що юридична відповідальність є тим важливим чинником, призначення якого – бути надійним гарантом конституційності, законності й правопорядку. Хоч науковці здійснили чимало досліджень цього багатовекторного феномена, є підстави стверджувати, що в юридичній науці досі нема єдиної думки щодо розуміння цього явища, його функцій, принципів, критеріїв класифікації, а також співвідношення із суміжними правовими категоріями.
Аналітичне осмислення нами концепцій інституту юридичної відповідальності підтверджує обґрунтованість тези, що інституалізація юридичної відповідальності працівників ОВС України полягає у систематизації норм конкретних галузей права, якими установлюється міра відновлення права, відшкодування чи компенсації нанесеної шкоди, а також міри справедливого відшкодування за відповідні види правопорушень, зважаючи на предмет, природу та особливості цієї галузі права. | 
