АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАНЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТОВАРІВ, ЩО ВВОЗЯТЬСЯ В УКРАЇНУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, встановлено її зв’язок з науковими планами та програмами, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію та публікації.

Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Законодавство з питань забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну: становлення та зміст» розглядаються система та особливості становлення вітчизняного законодавства з питань забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, з’ясовано його зміст і тенденції сучасного розвитку.

Вітчизняне законодавство з питань забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, характеризується тим, що положення нормативно-правових актів, які його формують, спрямовано на: а) встановлення вимог щодо якості імпортованих товарів; б) закріплення заходів, застосування яких забезпечує дотримання цих вимог; в) визначення суб’єктів і порядку застосування таких заходів.

Виокремлено два етапи розвитку досліджуваного законодавства. Перший етап, який охоплює 1991 – 2000 рр., характеризується становленням правових та організаційних засад системи технічного регулювання в Україні (стандартизація, сертифікація, метрологія), а також запровадженням нетарифних заходів (комплексу заходів обмежувально-заборонного характеру, що перешкоджають проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок). Застосування останніх визнається сьогодні основною формою впливу на відносини у сфері забезпечення якості товарів, що імпортуються. Другий етап (з 2000 р. і до сьогодні) визначається розвитком системи нетарифних заходів, що застосовуються з метою забезпечення якості імпортованих товарів, проведенням робіт з усунення внутрішніх суперечностей чинного законодавства та приведення нормативної бази України у відповідність до міжнародних стандартів і вимог СОТ.

Відзначено, що розвиток національного законодавства з питань забезпечення якості товарів, що імпортуються, відбувається за декількома напрямками. Перший включає перехід до застосування міжнародних стандартів, їх використання як основи для розроблення технічних регламентів, скасування вимог щодо обов’язкового виконання державних стандартів, а також прийняття і введення в дію технічних регламентів, розроблених на основі європейських директив Нового підходу. Другий напрямок спрямовано на корегування переліку продукції, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, з метою виключення з нього продукції, на яку не поширюється дія технічних регламентів або обов’язкова сертифікація якої не передбачена законом. Третій полягає в упровадженні оновленої системи ринкового нагляду за безпекою товарів та посиленні відповідальності за порушення у розглядуваній сфері. Його метою є забезпечення відповідності продукції, яка вже перебуває в обігу на ринку, вимогам технічних регламентів.

У підрозділі 1.2 «Сутність та форми адміністративно-правового регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну» зосереджено увагу на головних аспектах розуміння сутності та правових засобів адміністративно-правового регулювання забезпечення якості імпортованих товарів, а також розглянуто його форми.

Регулювання у сфері забезпечення якості товарів, що імпортуються, передбачає застосування технічних, організаційних, соціальних, правових та інших засобів впливу на виробників (імпортерів) і розповсюджувачів продукції. Важлива роль при цьому відводиться правовим засобам. Аналіз чинного законодавства свідчить, що їх зміст і характер відображають відповідний етап економічного розвитку держави. До універсальних правових засобів віднесено: а) розробку й встановлення обов’язкових для виконання вимог, що гарантують якість і безпечність продукції; б) здійснення контролю за дотриманням останніх при виробництві, транспортуванні та реалізації товарів; в) застосування заходів відповідальності у випадках встановлення фактів недотримання обов’язкових вимог.

Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, визначено як засновану на приписах законів та інших нормативно-правових актів діяльність спеціально уповноважених суб’єктів, у тому числі громадських формувань, щодо забезпечення належного, передбаченого нормативними документами рівня якості товарів на стадіях їх надходження на ринок, введення в обіг та розповсюдження.

Сутність адміністративно-правового регулювання забезпечення якості імпортованих товарів розглядається через систему завдань, що постають перед державою у процесі його здійснення, а також через визначення специфічних рис механізму, форм і методів його організації. Механізм організації адміністративно-правового регулювання у досліджуваній сфері в правовому аспекті визначено як комплекс засобів, установлених нормами права, за допомогою яких компетентні представники влади впливають на постачальників і реалізаторів імпортованих товарів з тим, щоб забезпечити належний рівень якості останніх.

Виконання завдань, які постають перед суб’єктами адміністративно-правового регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, гарантується закріпленими за ними повноваженнями. Аналіз юридичних приписів, якими їх зафіксовано, дозволяє визначити форми діяльності відповідних представників влади та характер методів, що вони використовують.

Під формами діяльності суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері, що розглядається, розуміються конкретні дії спеціально уповноважених органів державної влади та громадських формувань із забезпечення належного, передбаченого нормативно-правовими актами рівня якості імпортованих товарів. Виокремлено правові та неправові форми діяльності. Перші пов’язують із встановленням і застосуванням норм права, що спричиняє юридичні наслідки. Використання неправових форм не зумовлює виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин.

Підрозділ 1.3 «Методи адміністративно-правового регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну» присвячено розгляду методів адміністративно-правового регулювання у сфері, що досліджується, та їх характеристиці.

Адміністративно-правове регулювання забезпечення якості імпортованих товарів має ґрунтуватись на поєднанні економічних та адміністративних методів регулювання діяльності господарюючих суб’єктів. Однак дослідження правових приписів, які діють у даній сфері, дозволяє констатувати: нині в упорядкуванні суспільних зв’язків, обумовлених забезпеченням якості імпортованих товарів, провідну роль відіграють адміністративні методи, звернення до яких призводить до застосування примусових заходів.

У роботі розглянуто три групи примусових заходів, що застосовуються уповноваженими суб’єктами в процесі забезпечення якості імпортованих товарів: запобіжні, припинення та адміністративні стягнення.

Відзначено, що суб’єктами відповідальності за порушення законодавства з питань забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, можуть бути фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності, посадові особи, а також юридичні особи. За чинними нормами відносно всіх порушників застосовується санкція у вигляді штрафу. Щодо підприємців можуть також застосовуватись: оприлюднення інформації про притягнення їх до відповідальності; обов’язок повернути майнову вигоду; позбавлення наданих пільг, субсидій або податкових переваг; заборона користуватися дотаціями, субвенціями, іншими формами фінансової допомоги з боку держави тощо.

Зауважується, що використання адміністративних методів призводить до прямого втручання представників держави у відносини між споживачем та виробником. Однак нормальний перебіг цих відносин підтримується вільною конкурентною боротьбою, результатом якої є пропозиція найякіснішої продукції, що й обирається споживачем. Держава має сконцентрувати свою діяльність на: а) реформуванні систем стандартизації і підтвердження відповідності, б) вдосконаленні процедур контролю за якістю імпортованих товарів, в) визначенні порядку відкликання неякісних товарів, г) розвитку механізмів судового примусу, які можуть бути задіяні щодо недбалих постачальників; д) розробці правових засад діяльності самоврядних організацій, які вправі встановлювати високі стандарти поведінки господарюючих суб’єктів-членів цих організацій на ринку виробників і постачальників продукції.

У підрозділі 1.4 «Суб’єкти адміністративно-правового регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, їх види та повноваження» визначено та наведено класифікацію суб’єктів влади, компетентних впливати на постачальників й розповсюджувачів імпортної продукції, їх повноваження у сфері, що досліджується, розглянуто проблеми розмежування повноважень цих суб’єктів, а також суб’єктів громадського контролю.

Владні повноваження у сфері забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, надано значному числу центральних органів виконавчої влади. Відзначено, що сьогодні в Україні не існує єдиного органу спеціальної компетенції у даній сфері. За таких умов гарантувати належний рівень якості імпортованої продукції можна лише за умови злагодженої діяльності всіх органів, що мають відношення до якості товарів. Це дозволить швидко виявляти неякісні та небезпечні для життя і здоров’я людей товари, припиняти їх реалізацію.

Виходячи з аналізу нормативно-правових актів, якими закріплено повноваження суб’єктів адміністративно-правового регулювання забезпечення якості товарів, що імпортуються в Україну, здійснено їх класифікацію за трьома критеріями, а саме: а) обсягом і характером їх повноважень, б) сферою здійснення ними контрольних повноважень і в) залежно від того, якість якої продукції перевіряється.

Наголошено, що на належний рівень якості імпортованої продукції впливає і злагоджена діяльність представників влади та суб’єктів громадського контролю. До останніх відносяться громадські ради при органах державної влади, об’єднання громадян, засоби масової інформації, окремі громадяни тощо.

Розділ 2 «Правові форми регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Види та особливості правових форм регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну» розглянуто види та особливості правових форм забезпечення якості імпортованих товарів.

На думку автора, існують дві групи правових форм забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну. Перша представлена класичними формами регулятивної діяльності – виданням суб’єктами влади нормативних та індивідуальних актів. Друга група об’єднує специфічні форми, до яких віднесено: 1) державне нормування; 2) реєстрацію товарів; 3) ліцензування імпорту товарів; 4) сертифікацію товарів; 5) застосування заходів дозвільної системи органами, які здійснюють санітарно-епідеміологічний, ветеринарно-санітарний, фітосанітарний, екологічний та митний контроль.

Нормативні акти Президента України спрямовано, насамперед, на розв’язання організаційних питань діяльності органів виконавчої влади. Указами глави держави затверджено положення про центральні органи виконавчої влади, в текстах яких визначено завдання, функції та повноваження кожного з них щодо забезпечення якості товарів. У постановах Кабінету Міністрів України деталізуються й конкретизуються законодавчі приписи, які діють у досліджуваній сфері. Міністерства на виконання урядових актів своїми наказами затверджують відповідні правила, порядки, положення.

Застосування специфічних форм супроводжується виданням міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, їх територіальними підрозділами індивідуальних правових актів.

У підрозділі 2.2 «Сертифікація товарів, що ввозяться в Україну» визначено правові та організаційні засади сертифікації, встановлено її місце серед правових форм регулювання забезпечення якості імпортованих товарів.

Запроваджена в Україні система оцінки відповідності імпортованої продукції вимогам, встановленим нормативними документами, надає можливість спрямувати зусилля державних інституцій на захист життя і здоров’я громадян, а також підтримати вітчизняного виробника в конкурентній боротьбі з іноземними фірмами. Сертифікація в цій системі дозволяє управляти якістю, контролювати відповідність товарів визначеним нормативам, підвищувати їх конкурентоспроможність, адже пов’язана вона з наданням споживачеві гарантій щодо властивостей сертифікованих товарів.

У сучасних умовах сертифікація забезпечує не лише належний рівень якості товарів, а й дозволяє ліквідувати перепони в торгівлі. Її позитивний вплив на торговельні зв’язки між державами є очевидним: строки одержання дозволів на ввезення сертифікованого товару скорочено, повторні випробування у приймаючій країні, якщо вона визнає сертифікат постачальника, скасовано.

В умовах гармонізації українського законодавства із законодавством Європейського Союзу (далі – ЄС) спостерігається скорочення переліку видів товарів, що підлягають обов’язковій сертифікації. Сертифікацію продукції поступово замінює визнана в Європі сертифікація систем якості, яка передбачає встановлення відповідності певним вимогам всього циклу виробництва – від придбання сировини до пакування й маркування готової продукції. Товари, виготовлені сертифікованими виробниками, не підлягають повторній сертифікації. Вони мають безперешкодно ввозитися в Україну, якщо декларант у змозі підтвердити статус їх виробника як такого, що отримав відповідний сертифікат.

У підрозділі 2.3 «Застосування заходів дозвільної системи як правова форма регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну» розглянуто процедури видачі дозволів на ввезення й розповсюдження імпортованих товарів органами, які здійснюють санітарно-епідеміологічний, ветеринарно-санітарний, фітосанітарний, екологічний, а також митний контроль.

У національному законодавстві заходи дозвільної системи відносять до заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності або нетарифних обмежень зовнішньої торгівлі.

На підставі аналізу норм чинного законодавства встановлено, що серед суб’єктів регулювання забезпечення якості імпортованих товарів, які уповноважені видавати зазначені дозволи, особливе місце посідають митні органи. Адже вони здійснюють попередній митний контроль, який передбачає перевірку документів, що супроводжують товар, у тому числі на предмет наявності серед них, таких, що підтверджують його відповідність прийнятим в Україні нормативам. Інші суб’єкти контролю залучаються до перевірок, якщо це прямо передбачено в законі або у посадовців митної служби є сумніви відносно достовірності супровідних документів.

Підрозділ 2.4 «Зарубіжний досвід регулювання забезпечення якості товарів, що ввозяться в Україну, та його значення для України» присвячено дослідженню змісту нормативно-правових актів і практики забезпечення якості товарів, які діють у зарубіжних країнах у межах СОТ і ЄС, та опрацюванню можливості використання в Україні досвіду цих організацій.

Розглянуто правові аспекти регулювання нетарифних заходів у праві ЄС стосовно торгівлі з третіми країнами. Відзначено, що в ЄС діють єдині норми й правила використання таких заходів. Їх застосування регламентується відповідними нормативно-правовими актами, загальними для всіх держав-членів. Наголошено на особливій ролі рішень Суду ЄС для тлумачення установчих договорів і вторинного права ЄС, а також у формулюванні низки принципів торгівлі як безпосередньо в Євросоюзі, так і з третіми країнами.

Вивчення нормативних документів СОТ і ЄС дозволило дійти висновку про невідповідність окремих положень національних актів положенням угод, укладеним із зазначеними міжнародними інституціями. Доведено, що одним із напрямів вирішення цієї проблеми є вдосконалення нормативного визначення поняття заходів нетарифного регулювання та закріплення їх переліку.

У зв’язку з цим запропоновано внести зміни та доповнення до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», закріпивши в його тексті дефініцію і перелік заходів нетарифного регулювання.