ПРИНЦИП ЄДНОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, характеризуються ступінь її наукового розроблення і зв'язок з науковими планами та програмами; визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження; окреслюється його методологічне, теоретичне, емпіричне й нормативне підґрунтя; формулюється наукова новизна, розкриваються теоретичне і практичне значення результатів дослідження; наводяться дані про апробацію основних положень дисертації, її структуру й обсяг.

Розділ 1. «Теоретичні засади єдності судової влади» складається із 3-х підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Єдність як основа організації державної влади» розкривається природа єдності такого складного й багатоаспектного феномена, як державна влада, визначаються її сутнісні ознаки й різні форми об’єктивізації. Єдність державної влади – найважливіша характеристика державної єдності як системи, у зв’язку з чим ця категорія досліджується з декількох позицій. З першої – як елемент класичної доктрини єдності й поділу влади, за якого визнається поділ останньої й одночасно вимагаються гарантії збереження її єдності. Усе частіше дослідники акцентують увагу на тому, що концепція організаційно-правової структури влади модернізована й отримала нове звучання: єдність, поділ, взаємоконтроль і взаємодія влади. З другої – як відокремлений від поділу влади самостійний (хоча тісно пов'язаний з ним) і наділений власним змістом конституційний принцип. З третьої – як необхідна умова ефективного державного управління, оскільки єдність державної влади забезпечує принципово єдину спрямованість у функціонуванні різних компонентів глобальної соціальної системи. З четвертої – як вираження традиційного положення про верховну владу, за яких у кожній країні може існувати тільки одна державна влада, що виступає як цілісність і тому має ознаку єдності. І з п’ятої (з внутрішньої сторони) – як системний принцип, що має власну структуру і зміст.

Зазначається, що у функціональному плані судова влада реалізує державну в рамках своєї компетенції, а за призначенням є конкретною формою державної діяльності. Установлено, що з інститутом державної влади вона володіє рівними характеристиками стосовно категорії єдності.

У підрозділі 1.2. «Єдність як властивість системи судової влади» проаналізовано єдність судової влади як соціальної системи з використанням фундаментального методу системного аналізу, переваги якого в науковому пізнанні державно-правових явищ виявляються при вивченні процесів і механізмів, що відбуваються у складних системах. Показано, що судова влада – складна, багаторівнева система, яка розглядається як єдине ціле, що складається із частин і має інтегральні властивості, не співмірні з властивостями елементів цілого. Виступаючи сама по собі як відповідна система, вона одночасно є частиною іншої, більш складної й широкої системи – єдиної системи державної влади. Семантичне пояснення категорії «єдність судової влади» виражається через такі категорії як «цілісність», «інтегративність», «структурованість» і «нерозривний взаємозв’язок». Поглиблене вивчення їх надало авторці можливості констатувати, що брак хоча б однієї ознаки не дозволяє існувати єдності судової влади.

У підрозділі 1.3. «Характеристика єдності судової влади» доводиться, що єдність судової влади – невід’ємна й обов’язкова основа її організації й діяльності. Проаналізовані праці науковців із цього питання показали, що зміст і структура єдності судової влади має різностороннє вираження. Це дає змогу констатувати, що існують 2 підходи до розуміння єдності судової влади – у вузькому й широкому смислах, які проаналізовані в цьому підрозділі. Установлено, що поняття «судова влада» не обмежується включенням до його змісту судової системи, оскільки розуміння влади не зводиться до характеристик системи, а обов’язково включає ще і суб’єктів, які безпосередньо її реалізують (суддівський корпус), можливості правового впливу і втручання (функції, повноваження, компетенція), а також організаційно-правові проблеми влади й гарантії її реалізації. Ураховуючи зазначену багатогранність, для розкриття обраної тематики авторка вдалася до дослідження базових характеристик судової влади, таких як єдність: (а) її основ, (б) цілей і завдань елементів, (в) принципів організації й діяльності, (г) судової системи і (д) статусу суддів.

Здійснено аналіз єдності цілей і завдань судової влади. З огляду на те, що кожен орган незалежно від своєї юрисдикційної належності й рівня є елементом загальної системи державних судових органів, вбачається, що всі вони, діючи відповідно до своєї компетенції, реалізують загальні (єдині) цілі й завдання, оскільки вони мають на меті загальнодержавні інтереси, тобто визнані державою й забезпечені правом інтереси соціальної спільноти, задоволення яких служить неодмінною умовою й гарантією їх функціонування й розвитку.

Особливе місце в єдності судової влади займають єдині правові принципи. Віддзеркалюючи в концентрованому вигляді суть, головні завдання, цілі й функції влади, вони виступають активним або управляючим центром її структури, тобто не лише визначають побудову системи, а їх вимоги враховуються і при її зміні. Ні організація влади, ні будь-який інший елемент чи процес не можуть суперечити єдиним принципам побудови й функціонування судової влади. Принципи можна класифікувати на інституціональні, властиві всім без винятку підсистемам судової влади, і спеціальні, що поширюються на певні підсистеми. Спеціальні властиві відповідному колу підсистем, зокрема, судам загальної юрисдикції, та поділяються на організаційні, функціональні й ті, що стосуються статусу суддів.

Запропоновано авторську дефініцію категорії «єдність судової влади» як фундаментальної внутрішньої її основи, що забезпечує структурно та функціонально завершене об’єднання складаючих її елементів у внутрішньо стійку систему судової влади.

Розділ 2. «Єдність судової системи» складається із 3-х підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Сутність єдності судової системи» присвячено вивченню судової системи в розрізі її єдності і структурованості на підсистеми. Відзначається, що єдність судової системи України передбачає належність до неї судів загальної юрисдикції і Конституційного Суду України.

Пропонуються наступні змістовно-структурні компоненти єдності судової системи: а) наявність внутрішньої системи і структури; б) внутрішньосистемний принцип розподілу повноважень; в) взаємозв’язки між елементами системи; г) функціонування в єдиному правовому просторі; д) реалізація принципу правової визначеності і єдність судової практики; е) уніфікація назв і повноважень судів; є) створення й ліквідація судів за однаковими підставами й порядком (за винятком Верховного Суду України та Конституційного Суду України); ж) єдині суб’єкти реалізації; з) наявність найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції – Верховного Суду України.

У підрозділі 2.2. «Гарантії реалізації єдності судової системи» підкреслюється, що гарантії єдності судової системи доцільно розглядати як сукупність зовнішніх і внутрішніх механізмів. Під зовнішніми механізмами забезпечення такої єдності треба розуміти умови, діяння і зв’язки об'єктивного й суб'єктивного характеру, що передбачають взаємодію і співпрацю інститутів, органів та установ державності, які спричиняють і зумовлюють єдність судової системи. Змістом внутрішніх механізмів є реальне співробітництво на підставі розподілу повноважень автономних органів і підсистем судової влади, засноване на взаємодії їх елементів. Проаналізовано зміст гарантій єдності системи судів загальної юрисдикції, що встановлені у ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обґрунтовано та запропоновано внесення до неї змін.

Розглянуто наступні гарантії забезпечення єдності судової влади. Закріплення судової системи Конституцією й законами України означає, що повноваження, порядок створення й діяльності, організаційне забезпечення органів та установ системи судової влади мають бути встановлені одним законом, яким передбачено їх регулювання – єдине за формою нормативного правового акта. Однозначні засади організації й діяльності судів передбачають приведення їх до цілісної системи на підставі загальних принципів її побудови й функціонування. Застосування всіма суб’єктами судової влади законів, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права й міжнародних договорів України як гарантія забезпечення єдності означає, що вони діють лише на підставі, в межах і на виконання законодавчих приписів, що означає її реалізацію в межах єдиного правового простору країни.

Важливою гарантією є обов’язковість дотримання всіма судами правил судочинства, окреслених законом. Обов’язковість виконання на території України судових рішень, які вступили в законну силу, передбачає їх стабільність. Єдиний порядок організаційного забезпечення діяльності судів та їх фінансування виключно з Державного бюджету України означає наявність єдиного механізму і єдиних органів для однакового й рівного забезпечення судових органів. Діяльність органів суддівського самоврядування на підставі представництва в них судових органів усіх рівнів і спеціалізацій має стати надійним гарантом єдиного порядку вирішення питань внутрішньої діяльності судів. Наголошено на забезпеченні Верховним Судом України однакового правозастосування судами й на обов’язковості рішень Конституційного Суду України для всіх суб’єктів, що випливає з їх основних завдань.

У підрозділі 2.3. «Організаційно-правові проблеми реалізації єдності судової системи» проведено аналіз існуючих загроз єдності судової системи. У підґрунті більшості проблем лежить недосконалість правової основи судової системи, недостатня врегульованість механізмів взаємодії складаючих її підсистем. Визначено такі головні проблеми реалізації єдності судової системи, як (а) її організаційне оформлення, тобто визначення оптимальної форми структурованості в рамках єдності; (б) організаційне співвідношення Верховного Суду України з вищими спеціалізованими судами; (в) розмежування компетенції й повноважень між підсистемами судової системи та між вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України; (г) питання стосовно того, який орган має забезпечувати єдність праворозуміння і правозастосування і яким має бути механізм забезпечення одностайності останнього; (д) дисбаланс у побудові судів першої й апеляційної інстанцій; (е) невизначеність місця правових актів Конституційного Суду України в системі забезпечення єдності; (є) матеріально-технічне забезпечення й фінансування. Запропоновано відповідні заходи і внесення змін до законодавства з удосконалення регламентування єдиної судової влади.

Розділ 3. «Стандарти єдності статусу суддів» складається з 4-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Єдність вимог до кандидатів на суддівські посади» наводяться вимоги щодо рівності кандидатів, які претендують на зайняття посади судді. Проаналізовано базові вимоги («кандидатський ценз»), установлені національним законодавством, обґрунтовано їх особливості щодо кандидатів, які претендують на зайняття посади судді у судах різних спеціалізацій і різних рівнів. Кожен конкретний кандидат у судді має відповідати конкретно закріпленій низці вимог, жодна з яких не повинна бути підвищена стосовно осіб, які претендують на аналогічну посаду. Ці вимоги мають бути уніфіковані для унеможливлення неоднакового вирішення питань роботи з кандидатами. Закріплені на національному й міжнародному рівнях вимоги до претендентів на посаду судді можна умовно поділити на позитивні, яким особа обов’язково має відповідати, й негативні – законодавчо встановлені критерії, що унеможливлюють заміщення суддівської посади. Досліджено професійно важливі для суддівської діяльності властивості кандидата: професійні здібності, психологічні риси й моральні якості. Розглянуто також вимоги, що пред’являються до суддів Конституційного Суду України.

У підрозділі 3.2. «Єдність процедури формування суддівського корпусу» запропоновано розглядати єдність процедури формування суддівського корпусу в сукупності таких елементів, як однаковість самого механізму добору кандидатів на посади суддів, рівність кандидатів при проходженні цієї процедури, єдність критеріїв при їх оцінці й однаковість порядку наділення повноваженнями.

Єдність процедури відбору кандидатів на посаду судді повинна бути чітко регламентована законодавством, здійснюватися незалежним органом (або системою органів) без будь-якого стороннього впливу на даний процес, відповідати однаковим принципам побудови й функціонування цієї системи. Компетенція органів, що відповідають за добір кандидатів на посади суддів, за їх переведення чи кар’єрне зростання, має бути якомога чіткіше розмежована й закріплена відповідним законодавством у повному обсязі.

Рівність кандидатів при проходженні цієї процедури означає, що при доборі кандидатів на посаду судді забезпечується рівність їх прав і можливостей незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак. При оцінюванні фахового рівня кандидатів єдність критеріїв передбачає насамперед об’єктивність, прозорість і спільність останніх.

Однаковість порядку наділення повноваженнями розглядається як визначений законодавством останній етап вступу кандидатів на посаду.

У підрозділі 3.3. «Єдність правового положення суддів» зазначається, що, незважаючи на те, що судова система в Україні складається з декількох підсистем, статус суддів характеризується єдністю. Розглянуті деякі чинники, що сприяють становленню цієї єдності. Підкреслюється рівність обов’язків суддів, однаковість можливостей правового впливу, однакові підстави і процедури притягнення до відповідальності, єдність їх матеріального й соціального забезпечення, рівність у можливостях кар’єрного росту, переводів тощо.

У підрозділі 3.4. «Проблеми єдності статусу суддів» порушуються існуючі організаційно-правові проблеми, вирішення яких має збалансувати єдність статусу суддів. Одна з них щільно стосується суддівської винагороди, що має гарантувати захищеність суддів від будь-якого впливу. Проаналізувавши її, можна констатувати, що існуючий критерій установлення матеріальної винагороди судді потребує змін: (а) доцільно внести зміни й до механізму її нарахування; (б) необхідно законодавчо закріпити положення, які гарантували б захист від зменшення розміру матеріальної винагороди; (в) потрібно вдосконалити гарантії виплати грошового утримання суддям у відставці. Важливою організаційно-правовою проблемою статусу суддів названо нерівність навантаження суддів і розглянуті шляхи її вирішення. Вимагає вдосконалення й кадрове забезпечення всього суддівського корпусу та його процедура, оскільки існуюча система добору кандидатів на посади професійних суддів створює широкі можливості для зловживань при вирішенні цього питання.