УДОСКОНАЛЕННЯ ДОБОРУ КАДРІВ НА СУДДІВСЬКІ ПОСАДИ – ОДИН ІЗ ШЛЯХІВ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність вибраної теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, встановлено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та впровадження, кількість публікацій, структуру й обсяг роботи.

Розділ 1 «Загальнотеоретичний аналіз добору кадрів на суддівські посади в Україні» складається з трьох підрозділів. У цьому розділі виконано історичний аналіз становлення процесу добору кадрів на суддівські посади в Україні, розкрито зміст і сутність понять «відносини з добору кадрів на суддівські посади» та «механізм добору кадрів на суддівські посади», досліджено зарубіжні моделі та міжнародні стандарти добору кадрів на суддівські посади.

У підрозділі 1.1 «Становлення процесу добору кадрів на суддівські посади в Україні» ґрунтовно проаналізовано розвиток інституту кандидата на посаду судді відповідно до історичних етапів становлення суспільства та політичного ладу нашої держави. Визначено, що важливим етапом формування корпусу суддів на території України, коли вона входила до складу Російської імперії, стало проведення судової реформи (1864–1888), вагомою складовою якої було формування судових органів, зокрема у результаті виборів або за призначенням.

Встановлено, що в період Української Народної Республіки (1917–1918 рр.) першочергова увага в питаннях організації судової влади та формування судового корпусу приділялась національному самовизначенню та демократизації права. Зокрема, в Декларації Генерального секретаріату (уряду) від 27 червня 1917 р. затверджувалося створення власної судової системи. Добір кадрів на суддівські посади у першій незалежній українській державі відбувався на винятково демократичних засадах, які затверджували інститут виборності та змінюваності суддів, принципи змагальності та конкурсу. Наголошено, що одним із важливих рішень З’їзду українських юристів, що відбувся в червні 1917 р., було визначено необхідність запровадження в судах української мови.

Визначено, що в 1917–1924 рр. в Україні була створена нова організація судової влади, в основу якої спочатку була закладена відмова від принципу поділу влади і залежність судової влади від влади виконавчої. Керівна роль, у тому числі у вирішенні питань добору кадрів на суддівські посади, належала виконавчій владі – органам юстиції, в систему якої входили суди. Загалом упродовж усього часу СРСР кадрове забезпечення діяльності судової влади проводилося фактично органами виконавчої влади, які здійснювали пряме керівництво системою судів. Відбір, призначення на посаду, просування по службі, зміст і характер рішень, що ухвалювалися суддями, зумовлювалися офіційним політичним курсом, визначеним у відповідних партійних документах.

За результатами проведеного аналізу розроблено історичну періодизацію процесу добору кадрів в Україні.

У підрозділі 1.2 «Зміст і сутність добору кадрів на суддівські посади в Україні» дана оцінка науковим підходам до визначення змісту та сутності добору кадрів на суддівські посади, а також поняття механізму добору кадрів, який слід визначити як систему організаційно-правових заходів, що забезпечують органи судової влади кадрами, які мають необхідні якості та здатні виконувати завдання, передбачені відповідними кваліфікаційними характеристиками.

Встановлено, що дослідження порядку добору кадрів на суддівські посади проводилися вже відомими правниками Російської Імперії, до складу якої на той час входила Україна. Так, І. Я. Фойницький, С. І. Вікторський, Д. Г. Тальберг уважали, що порядок вступу на судову службу має дві головні форми – шляхом виборів чи за призначенням.

Обґрунтовано думку, що правовідносини з добору кадрів на суддівську посаду виникають з моменту публічного оголошення вакансії і вимог до претендентів на її зайняття, нарівні з поданням конкретною особою, яка виявила бажання стати суддею, відповідної заяви до ВККСУ. Змістом цих відносин слугують взаємні права й обов’язки суб’єктів з приводу здійснення процедури відбору (співбесіда, тестування тощо) і призначення на посаду судді. Доведено, що стан за якого суддя неупереджено вирішуватиме судові справи відповідно до свого внутрішнього переконання та вимог права лише за умови забезпечення суддівської незалежності, яка, безперечно, прямо пов’язана з правовими засадами набуття та припинення суддівських повноважень.

У підрозділі 1.3 «Зарубіжні моделі та міжнародні стандарти добору кадрів на суддівські посади» проаналізовано міжнародну практику та національні нормативно-правові акти розвинених держав, які регулюють правовідносини щодо формування стандартів суддівського корпусу.

Доведено, що сьогодні існують розбіжності між країнами з кар’єрними засадами вибору суддів (у більшості країн континентального права) і тими країнами, де їх призначають з кола досвідчених практиків (наприклад, країни загального права, такі як Кіпр, Мальта або Об'єднане Королівство Великої Британії та Ірландії, Данія). Це обумовлює різні критерії відбору і підвищення по посаді суддів. У країнах із кар’єрними суддями перше призначення суддів, як правило, залежить від об’єктивних успіхів під час складання іспитів Основою призначення судді з кола досвідчених практиків є практичні навички й консультації з особами, які безпосередньо знають про досвід роботи цього кандидата.

Встановлено, що для більшості країн необхідною умовою призначення на суддівську посаду є отримання спеціальної суддівської освіти, яка передбачає, як правило, професійну науково-теоретичну та практичну підготовку кандидатів. Спеціальна судова освіта охоплює ґрунтовні знання з юридичних наук, економічних дисциплін, правової соціології тощо. При цьому програма теоретичної підготовки зорієнтована на поглиблене вивчення поряд із загальними курсами також прикладних дисциплін, що обумовлює здобуття суддею високого рівня кваліфікації.

Розділ 2 «Організаційно-правові засади порядку добору кадрів на суддівські посади в Україні» складається з трьох підрозділів, в яких окреслено сучасні виклики та потенційні загрози формуванню ефективного суддівського корпусу в Україні, виявлено основні недоліки і проблемні аспекти у правовому регулюванні вимог і процедурі добору кандидатів на суддівські посади в Україні, а також внесено пропозиції щодо їх усунення.

У підрозділі 2.1 «Сучасні виклики та потенційні загрози формуванню ефективної системи організаційного забезпечення судової діяльності в Україні» зазначено, що основним недоліком нинішньої системи формування суддівського корпусу є проникнення до судової системи багатьох осіб, які не гідні звання судді ні з професійного, ні з морального погляду, а також відрив судової системи від суспільства, суспільного впливу та контролю.

Водночас забезпечення незалежності процедури формування суддівського корпусу, тобто порядку, що унеможливлює будь-який неправомірний вплив, нині є одним із головних викликів формування ефективного суддівського корпусу в Україні. Підтверджено, що загальновизнаною у світі гарантією незалежності суддів є демократичні процедури формування корпусу суддів, які надалі звільняють їх від тиску та залежності з боку інших гілок влади.

Наголошено, що становлення органів влади, які беруть участь у формуванні корпусу суддів, відбувається паралельно з реформуванням усієї судової системи. Досі тривають процеси визначення статусу, функцій, завдань цих органів, узгодження компетенції та відпрацювання механізмів взаємодії, що доволі часто супроводжується виникненням істотних проблем у законодавчому забезпеченні цієї діяльності.

На підставі аналізу правової природи повноважень ВККСУ визначено правову природу цього органу як незалежного органу виконавчої влади зі спеціальним статусом у системі судоустрою України. Запропоновано законодавчо закріпити цей статус, внісши відповідні зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Обґрунтовано позицію, що повноваження ВРЮ не можуть розширюватися, як це було зроблено законом, а, навпаки, мають скорочуватися та обмежуватися лише тими, що безпосередньо визначені Конституцією України (виключаючи положення щодо призначення суддів на адміністративні посади).

У підрозділі 2.2 «Вимоги до кандидатів на посаду судді» досліджено критерії придатності на посаду судді, які мають об’єктивний характер і визначені конституційними нормами та Законом України «Про судоустрій і статус судів», і критерії суб’єктивного характеру, пов’язані з індивідуально-психологічними передумовами цієї діяльності.

Наголошено, що недоліком чинного законодавства у сфері добору кадрів на суддівські посади є невизначеність максимально можливого віку кандидата на посаду судді. Тоді як у багатьох країнах положення про граничний вік кандидата законодавчо закріплене. Так, у Великій Британії кандидат на посаду магістрату повинен бути не старший 60 років (граничний вік перебування на посаді – 70 років). В Італії претендувати на суддівську посаду може особа не старша 30 років.

Обґрунтовано думку, що під час добору кандидатів на посаду судді слід зважати і на кількісну, і на якісну характеристики юридичного стажу претендента.

На підставі проведеного аналізу встановлено, що нині кандидати на посаду судді, як у загальних, так спеціалізованих судах, не завжди мають належну професійну підготовку до суддівської діяльності. Деякі кандидати отримали фах юриста за скороченою процедурою, яка навіть не тривала календарний рік.

Зважуючи на те, що в ст. 30 Закону України «Про освіту» вказується на необхідність отримання в нашій країні базової і повної вищої освіти, запропоновано уточнити сформульовану в законодавстві вимогу про наявність повної юридичної освіти у кандидата на посаду судді.

З метою усунення зазначених недоліків запропоновано частину 2 статті 127 Конституції України та пункт 1 статті 64 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти у такій редакції: «На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший від двадцяти п’яти років і не старший за 40 років, який має повну вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, на посадах прокурора, адвоката, нотаріуса – 2 роки, характеризується професійними здібностями та моральними якостями, що потрібні для здійснення суддівської діяльності, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою».

У підрозділі 2.3 «Особливості процедури проведення добору кандидатів на посаду судді в Україні» здійснено ґрунтовний поетапний аналіз порядку проведення добору кандидатів на посаду судді, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів», визначено головні проблемні аспекти та окреслено шляхи їх подолання.

Зокрема, у підрозділі зазначено, що згідно з чинною редакцією частини 2 статті 68 згаданого Закону ВККСУ не має права звертатись до органів держави, наприклад, прокуратури, чи органів державної влади та місцевого самоврядування, що значно обмежує можливості збирання інформації щодо кандидатів на посаду судді. З огляду на це запропоновано пункт 2 статті 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти у такій редакції: «Для проведення спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України має право збирати інформацію про кандидата, звертатися із запитами для отримання інформації про кандидата на посаду судді до громадян, громадських організацій, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування».

У підрозділі сформульовано пропозиції щодо чіткого визначення порядку формування складу екзаменаційної комісії для проведення кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді. Розроблено відповідні зміни до законодавчих і відомчих нормативних актів, якими передбачено, що фахову кваліфікацію і підготовленість кандидата до суддівської діяльності повинна визначати за результатами спеціалізованої підготовки екзаменаційна комісія за участю ВККСУ та керівника суду, в якому кандидат проходив практичну підготовку.

Рекомендовано шляхом законодавчого регулювання запровадити інститут стажування кандидата на посаді судді, під наглядом судді-куратора, з урахуванням спеціалізації суду, в якому він планує працювати. Стажування повинно відбуватися між складанням кандидатом кваліфікаційного іспиту і наданням рекомендації. На нашу думку, це підвищить дієвість кадрового резерву, оскільки за результатами стажування легше рекомендувати на суддівську посаду осіб, які обізнані з роботою судді.

Розділ 3 «Шляхи удосконалення добору кадрів на суддівські посади в Україні» складається з двох підрозділів, в яких розкрито сутність поняття «професійно-психологічний відбір кандидатів на посаду судді», визначаються цілі та система принципів методики професійно-психологічного відбору кандидатів на посади суддів, ґрунтовно досліджено основні елементи державного механізму професійної підготовки та підвищення кваліфікації суддів в Україні розроблено пропозиції та рекомендації щодо їх удосконалення та визначено пріоритетні напрями його вдосконалення; розроблено пропозиції та рекомендації щодо удосконалення добору кадрів на суддівські посади, як одного із шляхів реформування судової системи України.

У підрозділі 3.1 «Концептуальний підхід до розробки методики професійно-психологічного відбору кандидатів на посади суддів в Україні» з метою визначення шляхів практичної реалізації ефективного добору кадрів на суддівські посади зроблено спробу розв’язання завдань розробки методики професійно-психологічного відбору кандидатів на посади суддів.

Аналіз розроблених в юридичній науці методик професійно-психологічного відбору кандидатів на посади суддів довів, що більшість авторів зводили її сутність лише до переліку професійно важливих якостей, які сприяють, на їхню думку, успішному виконанню суддівських функцій. Наголошено, що недоліком такого підходу є необґрунтованість певних рис і здібностей особистості через відсутність аналізу професійної діяльності судді.

Доведено, що розроблення й обґрунтування методики професійно-психологічного відбору кандидатів на посади суддів повинні базуватися на вивченні професійної діяльності судді, що охоплює виявлення її психологічних особливостей й обґрунтування комплексу професійно важливих психологічних характеристик судді.

З цією метою у підрозділі з використанням аналізу законодавства, що визначає діяльність судді, а також методів спостереження, анкетування, опитування й бесід із суддями, досліджено особливості професійної діяльності судді суду загальної юрисдикції на прикладі цивільного судочинства. На підставі цього визначено структуру професійно важливих якостей судді, а також основні характеристики його професійної діяльності .

Водночас на підставі розробленого опитувальника (додаток Д) автор провів опитування, мета якого – оцінити професійно важливі психологічні риси судді. В опитуванні взяли участь 210 осіб. За допомогою кваліфікованих експертів виконано оцінку їхніх психологічних якостей. Як експертів залучено п’ятьох висококваліфікованих суддів (голови, заступники голів) районних судів і міського суду, які мають досвід успішної професійної діяльності на посаді судді не менше ніж 15 років та позитивно ставляться до цього оцінювання. В результаті використання незалежного методу експертних оцінок виділено 20 найважливіших психологічних якостей, які увійшли до «Єдиного переліку професійно важливих психологічних якостей судді» (додаток Е).

У підрозділі 3.2 «Пріоритетні напрями вдосконалення державного механізму професійної підготовки та підвищення кваліфікації суддів в Україні» зазначено, що основним призначенням цього державного механізму є удосконалення системи навчання суддів в Україні із застосуванням сучасних технологій і методів навчання, на основі вибору дидактичної системи, що відповідає вимогам розвитку українського суспільства і ролі судової гілки державної влади в становленні демократичної держави.

У підрозділі визначено основні напрями формування мережевого співтовариства суддів як одного зі шляхів удосконалення державного механізму професійної підготовки та підвищення кваліфікації суддів:

1) забезпечення суддів особистими засобами електронних комунікацій;

2) формування професійних баз даних – єдиного реєстру судових рішень, аналітичних матеріалів у сфері правової і судової практики;

3) створення і підтримка відкритих і закритих веб-сайтів (навчальних, інформаційних, комунікаційних і творчих);

4) формування бази експертів у різних сферах діяльності як основи становлення системи експертної підтримки ухвалення судових рішень.

Запропоновано відповідні зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими передбачено, що вдосконалення професійного рівня є обов’язком судді, і з цією метою він повинен проходити відповідну підготовку. Обґрунтовано, що за такої умови інститут підвищення кваліфікації стане дієвим механізмом контролю за профпридатністю суддів і відповідністю їх кваліфікаційного рівня вимогам професії.