ПРИНЦИПИ ПРАВОСУДДЯ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІ В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими планами та програмами, мету й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, наведено відомості про апробацію результатів роботи, публікації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика правового статусу судді» складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано поняття та зміст правового статусу судді та загальні положення щодо принципів, що забезпечують цей статус.

У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст правового статусу судді» розглянуто погляди науковців щодо понять «правовий статус», «правовий статус судді». Проаналізувавши ці погляди, автор пропонує під правовим статусом судді розуміти нормативно-визначені права, обов’язки, гарантії, які сприяють суддям здійснювати свої повноваження, та особливості їх притягнення до відповідальності. Правовий статус є різновидом професійного правового статусу. Це пов'язано з тим, що суддям для здійснення правосуддя надаються певні права, без яких здійснення професійної діяльності неможливе.

Вказано, що судді в Україні володіють єдиним статусом і різняться між собою тільки повноваженнями і компетенцією, а особливості правового становища окремих категорій суддів визначаються специфічними законами (наприклад статус судді Конституційного Суду України визначається Законом України «Про Конституційний Суд України»).

Констатовано, що найбільш важливим, центральним питанням при визначенні правового статусу судді є його зміст. Характеристика правового статусу неможлива без встановлення та аналізу його елементів. Тільки їх зміст дозволить визначити місце і роль судді. Саме тому поняття правового статусу часто визначається через перерахування його елементів. Правовий статус судді складається з елементів, які забезпечують можливість судді здійснювати незалежне, неупереджене та справедливе правосуддя. Обґрунтовано, що основними елементами правового статусу судді є: права та обов’язки судді; гарантії цих прав та обов’язків; відповідальність судді. Всі ці елементи стосовно один до одного є взаємодоповнювальними. Даний перелік є найбільш повним і оптимальним для того, щоб можна було говорити про завершеність врегулювання правового статусу судді. Неприпустимим видається включення в число елементів правового статусу судді таких правових категорій, як правосуб’єктність, вимоги, що пред’являються до кандидата на посаду судді, порядок призначення на посаду і порядок звільнення з посади судді. У зв’язку з тим, що дані категорії виходять за рамки самого правового статусу, передуючи йому, або, навпаки, припиняючи його.

У підрозділі 1.2 «Поняття та система принципів правосуддя, що характеризують і забезпечують правовий статус судді» визначено поняття та систему принципів правосуддя, що характеризують і забезпечують правовий статус судді, а також їх місце серед принципів правосуддя.

Проаналізувавши наукові підходи щодо понять «принципи права», «принципи правосуддя», запропоновано під принципами правосуддя, що характеризують і забезпечують правовий статус судді розуміти засади правосуддя, які спрямовані на створення надійних умов для ефективної реалізації правового статусу суддею.

Вказано, що до системи принципів, що забезпечують правовий статус судді, належать такі принципи: незалежності судді, недоторканності судді, несумісності суддівської посади, незмінюваності та єдності правового статусу судді, професіоналізму судді та принцип дотримання суддею морально-етичних норм.

Зазначено, що ці принципи і відповідні права, обов’язки та юридичні гарантії прав перебувають у складному органічному взаємозв’язку. З одного боку, принципи статусу судді по-своєму конструюють систему прав і обов’язків, а також юридичних гарантій прав, що сукупно складають цей статус, з іншого – формулювання принципів об’єктивно відображають сутність такої системи. Такий взаємозв’язок між принципами, що забезпечують правовий статус судді, та правами і обов’язками показано у розділі ІІІ «Професійні судді, народні засідателі та присяжні» Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Проте не можна не враховувати, що зазначені принципи і відповідний статус відрізняються між собою за юридичним призначенням. До того ж взаємозв’язок, що існує між ними, унеможливлює їх співвідношення як частини (складової, елемента) і цілого.

Запропоновані рекомендації щодо вдосконалення законодавчого регулювання правового статусу судді в Україні.

Розділ 2 «Незалежність та недоторканність судді як найважливіші принципи правосуддя, що забезпечують правовий статус судді» складається з двох підрозділів, до яких входить п’ять підпунктів. В цьому розділі комплексно досліджено принципи незалежності та недоторканності суддів.

У підрозділі 2.1 «Принцип незалежності судді» зазначено, що під принципом незалежності судді варто розуміти передбачену чинним законодавством фундаментальну засаду, за якою суддя здійснюватиме процесуальну діяльность без будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Констатовано, що для принципу незалежності суддів наступні ознаки: незалежність суддів не абсолютна, вона обмежена законом, процедурними рамками, в межах яких здійснюється судова влада; незалежність суддів легітимна лише при здійсненні процесуальної діяльності судді; зміст незалежності суддів включає також елемент особистісної незалежності суддів (тобто наявність у судді певних морально-психологічних якостей, які сприяють реалізації права судді самостійно приймати рішення по справі); незалежність судді передбачає незалежність як від зовнішнього (від факторів, що знаходяться за межами судової системи), так і внутрішнього (від факторів усередині самої судової системи) впливу на процес прийняття суддею рішення по справі; складовою принципу незалежності суддів є їх кадрова незалежність, тобто формування суддівського корпусу в порядку, що унеможливлює будь-який неправомірний вплив; стабільність трудової зайнятості, виключні підстави для звільнення судді від посади, досить високий рівень їх матеріального й соціального забезпечення та інше створюють певні гарантії реалізації принципу незалежності суддів на додаток до можливої юридичної відповідальності осіб, які перешкоджають здійсненню правосуддя; за посягання на незалежність суддів передбачено найбільш серйозний вид відповідальності – кримінальне покарання.

Вказано, що принцип незалежності суддів та його гарантії доволі детально регламентовані міжнародними та внутрішньодержавними правовими актами. На міжнародному рівні цей принцип детально конкретизовано в основних принципах незалежності судових органів. В законодавстві України принцип незалежності конкретизовано в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого, щодо цього питання, цілком відповідають міжнародним стандартам. Цей принцип також відображений в рішеннях Європейського суду з прав людини, а також в рішеннях Конституційного Суду України. Проте, незважаючи на велику кількість правових актів, що стосуються принципу незалежності суддів. Не потрібно забувати, що цей принцип може залишатися декларативним положенням, якщо в державі не будуть існувати необхідні механізми для його забезпечення.

Зазначено, що гарантії незалежності суддів в Україні досить детально перелічені в ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до цієї норми незалежність судді забезпечується: особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення; недоторканністю та імунітетом судді; незмінюваністю судді; порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; правом судді на відставку. При цьому звертає на себе увагу те, що в порівнянні з Законом України «Про судоустрій України» та Законом України «Про статус суддів», які діяли раніше, перелік таких гарантій розширений, наприклад, шляхом законодавчого встановлення забезпечення визначеними законом засобами особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту. Перелік вищезазначених гарантій є виключним, адже характеризується певною стабільністю, визначеністю та імперативністю, що є важливим, з огляду на виконання судовою владою особливої ролі в суспільстві.

Підкреслено, що незалежність суддів забезпечується не лише встановленими в Конституції України і в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» гарантіями, але і певним чином залежить від самих суддів, їх принциповості, гідності, розуміння ними службового обов’язку та вірності присязі.

У підрозділі 2.2 «Принцип недоторканності судді» стверджується, що недоторканність судді як одна із засад здійснення правосуддя – поняття багатогранне. Для підтвердження цього дисертант підкреслює, що встановлення додаткових гарантій недоторканності для окремих категорій державних посадових осіб, зокрема і для суддів, порівняно з недоторканністю пересічної особи, має на меті, насамперед, створення належних умов для виконання, покладених на них, державою обов’язків та захист від незаконного втручання в їхню діяльність. Тобто недоторканність суддів розглянуто як гарантію, але вищого рівня порівняно з недоторканністю, що встановлюється для всіх осіб-представників соціуму відповідно до принципу рівності прав і свобод громадян та їх рівності перед законом. Проте, принцип недоторканності не слід розуміти як вседозволеність. Суддівський імунітет передбачає створення спеціальних процедур притягнення суддів до відповідальності, які дозволяють, з одного боку, забезпечити недоторканність судді, а з іншого – у разі необхідності вирішити питання про притягнення його до того чи іншого виду відповідальності.

Підкреслено, що недоторканність суддів стосується всіх суддів, незалежно від займаної посади, ланки судової системи та як від службової (по розгляду справ), так і позаслужбової діяльності судді. Гарантії недоторканності поширюються не тільки на професійних суддів, а й на народних засідателів і присяжних на час виконання ними обов’язків, пов’язаних із здійсненням правосуддя.

Принцип суддівської недоторканності зводиться до того, що суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Загалом, для юридичної відповідальності суддів характерно таке: державно-правовий характер, інколи вона набуває характеру конституційної відповідальності; особлива процедура притягнення суддів до юридичної відповідальності; особливе значення під час пошуку підстав для притягнення суддів до відповідальності мають порушення моральних норм і приписів суспільства, яким стосовно суддів бажано надати більш виразного юридичного значення.

На думку дисертанта, питання про арешт судді не доцільно виносити на розгляд парламенту, так як оперативні слідчі дії треба проводити таємно, адже якщо українські судді, дізнавшись про розгляд справи відносно нього у парламенті, перешкоджають їхньому притягненню до юридичної відповідальності. Враховуючи це, варто внести відповідні зміни до ч.3 ст.126 Конституції України та до інших нормативно-правових актів.

Констатовано, що практично в кожній країні Східної Європи та СНД у нещодавно прийнятих конституціях передбачено інститут недоторканності суддів. Це є наслідком недостатньо розвиненої правової культури носіїв розпорядчо-виконавчих владних повноважень і працівників правоохоронних органів, які можуть з надуманих мотивів вдаватися до практики кримінального переслідування неугодних суддів за їх рішення. Наявність тих чи інших елементів недоторканності характерна і для статусу судді в будь-якій західноєвропейській державі. Але обсяг недоторканності суддів у різних країнах різниться залежно від рівня розвитку в них правової культури зокрема і поваги до закону загалом.

Враховуючи особливості реалізації принципу недоторканності в сучасній Україні та досвід європейських країн, на думку дисертанта доцільно ч.3 ст. 126 Конституції України, ч. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» викласти в такій редакції: «Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом або до винесення обвинувальної постанови у справі про адміністративне правопорушення, крім випадків затримання судді безпосередньо під час вчинення ним злочину. В разі затримання судді під час вчинення ним злочину негайно повідомляється орган, який призначив суддю на посаду».

Розділ 3 «Загальна характеристика інших принципів правосуддя, що забезпечують правовий статус судді» складається з чотирьох підрозділів в яких розглядаються такі принципи: незмінюваності, єдності правового статусу, професіоналізму, несумісності суддівської посади, законності та принцип дотримання суддею морально-етичних норм.

У підрозділі 3.1 «Принципи незмінюваності та єдності правового статусу» зазначається, що незмінюваність суддів є однією з правових основ статусу суддів та має важливе значення у тому розумінні, що цей принцип визнано законодавствами всього цивілізованого світу. Незважаючи на те що він зародився в епоху абсолютних монархій, незмінюваність суддів дістала визнання в основних законах конституційних і республіканських країн обох частин світу. Принцип незмінюваності в Російській імперії (до складу якої входили українські землі) було започатковано судовою реформою 1864 року. Проте з встановленням радянської влади цей принцип був зовсім відкинутий. Це негативно позначилось на якості правосуддя в державі. Адже від судді, якому щохвилини загрожує небезпека відставки, важко чекати неупередженості і повної незалежності.

На законодавчому рівні принцип незмінюваності суддів закріплено Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Виходячи з аналізу ст. 52 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» випливає, що судді в державі незмінювані, проте під незмінюваністю суддів не слід розуміти безстрокове заняття посади, так як законодавством передбачено певний строк перебування судді на посаді, причому строки дуже відрізняються за тривалістю. Це залежить від юрисдикції суду, де працює суддя.

Дисертант погоджується з думкою тих науковців, які вважають, що правова регламентація на конституційному рівні незмінюваності суддів виступає однією з важливих гарантій забезпечення їх незалежності. Проте інтерпретації цього інституту заперечують його правову природу, яка полягає в тому, що суддя стає незмінюваним зі свого першого призначення (обрання). Судді, яких органи державної влади призначають (обирають) на нетривалий строк (5-10 років), стають залежними від політичних процесів, що складаються в державі.

Враховуючи положення міжнародно-правових актів та законодавства зарубіжних країн щодо принципу незмінюванності суддів дисертант вважає за доцільне ввести безстрокове призначення суддів на посаду судді, оскільки обмеження певним, зазвичай нетривалим строком повноважень, по завершенню якого суддя підлягає переобранню чи перезатвердженню вже на посаду безстроково, досить істотно обмежує незалежність суддів під час їх першого строку повноважень. Вирішуючи судові справи, судові органи повинні діяти неупередженно, відповідно до закону та на основі фактів, без будь-якого неправомірного впливу, обмежень, погроз, тиску чи виручання, прямо чи опосередковано, з чиєї б то не було сторони і з яких би то не було причин.

Аргументовано, що всі судді України наділені єдиним статусом і відрізняються між собою тільки повноваженнями. Проте відмінність між повноваженнями не порушує принципу єдності статусу судді. Кожен суддя повноправний носій судової влади і при виконанні своїх обов’язків приймає рішення самостійно, дотримуючись тільки Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Разом з тим, єдність правового статусу не виключає особливостей правового статусу судді, пов’язаних з різним обсягом повноважень і специфікою їх діяльності. Ці особливості визначаються певними законодавчими актами. Єдність є невід’ємним принципом правового статусу судді, що встановлюється і закріплюється чинним законодавством. Законодавчо закріплена єдність статусу суддів як принципу правового статусу суддів передбачає певні гарантії, за допомогою яких забезпечується реалізація у конкретних правовідносинах суб’єктивних прав, що входять до змісту цього статусу. А саме: рівність однакового матеріального забезпечення, соціального і правового захисту носіїв судової влади, конкурсними засадами щодо формування суддівського корпусу, професіоналізмом як єдиного об’єктивного критерію службової кар’єри, інститутом переводу судді тощо.

На відміну від українського законодавця російський законодавець виділив цей принцип в окремій статті (ст.12 «Єдність статусу суддів») Федерального конституційного закону «Про судову систему Російської Федерації». Тому дисертант пропонує також в Законі України «Про судоустрій та статус суддів» виділити цей принцип в окремій статті, цим самим підкреслити його роль для здійснення ефективного правосуддя та для забезпечення правового статусу судді.

У підрозділі 3.2 «Принципи професіоналізму та несумісності судді» вказується, що в Україні вперше принцип професіоналізму на законодавчому рівні було закріплено Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року. Безспірним є той факт, що саме від професіоналізму судді залежить ступінь досягнення однієї з цілей правосуддя – винесення законного, обґрунтованого рішення по судовій справі. Професійна діяльність судді завжди вважалась і складною, і соціально значущою.

Зазначено, що вимоги, що ставляться до професіоналізму суддів, сьогодні більш високі, ніж раніше. Це зумовлено зміною: а) умов функціонування судів (наприклад, внаслідок законодавчого прогресу); б) змісту суспільної ролі суду; в) розуміння природи його правозастосовної функції. Разом із тим професіоналізм сучасних носіїв судової влади акумулює в собі суперечливі й неусталені моральні цінності, знаходиться на конвенційному рівні свого формування й розвитку, супроводжуваному порушеннями професійних норм і цінностей і такими деформаціями, як корупція, бюрократизм тощо. Саме тому в інтересах судової системи, суспільства й держави в цілому необхідно, щоб відбір кандидатів на посади суддів та оцінка їх відповідності займаним посадам здійснювалися за єдиним критерієм – рівнем їх професіоналізму.

Доведено, що професіоналізм суддів визначається їх теоретичною та практичною підготовленістю в галузі права, моральними та діловими якостями і являє собою якісно-ціннісний комплекс поєднання різносторонніх знань, умінь, професійних суддівських навичок, практичного досвіду, загальнолюдської культури, що відбиває ступінь самоорганізації особи, рівень її професійної діяльності, забезпечує ефективність судової системи і сприяє зростанню її авторитету.

Вихідним моментом у визначенні системи професійно важливих якостей судді мають стати глибокий змістовний аналіз діяльності по виконанню суддівських повноважень та оволодінню даною професією, детальне виявлення і психологічна характеристика її основних функцій та операцій, внаслідок чого створюється науково обґрунтовані вимоги суддівської діяльності до особистості судді в цілому й до компонентів її індивідуально-психологічної структури, зокрема. Це, в свою чергу, дозволить закріпити критерії професійної відповідності (профпридатності) як кандидата, так і професійного судді.

Констатовано, що суддя перебуваючи на посаді повинен утримуватися від іншої роботи, яка заважає йому належним чином виконувати свої службові обов’язки і якій він не повинен приділяти увагу протягом свого робочого часу.

Вимоги щодо несумісності закріплено ст. 53 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Вони діють протягом усього часу перебування на посаді судді та не можуть бути відміненими або заміненими на інші положення.

У підрозділі 3.3 «Принцип законності» акцентовано, що з метою уникнення свавілля в діяльності суддів, необхідно, щоб їхня діяльність здійснювалася в правовій формі. Відповідно суддя має дотримуватися принципу законності. Чим повніше і точніше законодавством регламентована професійна діяльність суддів з розгляду, тим більше гарантії від свавілля.

Вказано, що в наш час деякі вчені-юристи принцип законності розглядають як частину принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону. Проте, не дивлячись на те, що цей принцип тісно пов’язаний з принципом незалежності суддів та враховуючи універсальність та конституційність цього принципу, слід зазначити, що він є самостійним принципом, що забезпечує статус суддів.

Принцип законності для судді означає: безумовне дотримання на всіх етапах у судовій справі правил, встановлених законом; здійснення процесуальної діяльності на законних підставах і у відповідних процесуальних формах; приведення рішень у відповідність до норм матеріального і процесуального права; обов’язок судді здійснювати розгляд справи з чітким дотриманням правил отримання доказів, враховуючи неприпустимість використання під час здійснення правосуддя доказів, здобутих незаконним шляхом.

Зазначено, що в наш час судді не завжди дотримуються принципу законності. Такі основні причини недотримання цього принципу проявляються в наступному: низький рівень правової культури та правової свідомості суддів, непрофесіоналізм; нехтування принципами права та недодержання теоретичних основ правової кваліфікації; корупційні вияви, безвідповідальність і самовпевненість серед суддів; незнання змін і доповнень до чинного законодавства (зокрема, цивільного, адміністративного, кримінального); нездатність до елементарного тлумачення кримінально-правових норм і невміння застосовувати основні правила логіки; підміна кримінально-правових понять і термінів; використання рудиментарних “кліше” в контексті відповідних процесуальних документів суду та нездатність до творчого мислення; «перегини» при вчиненні процесуальних дій, що покладаються на суддів; відсутність контролю (редакційного включно) за підготовкою та оформленням судових справ і судових рішень. Вказані причини мають різні специфічні риси: вони можуть виникати на початкових етапах розгляду справ у суді та зникати наприкінці (і навпаки); деякі з них мають постійний, а деякі мінливий характер; деякі мають місце в певних регіонах, а деякі наявні лише при розгляді окремих категорій справ тощо. Таким чином, викорінення цих негативних причин слугуватиме основою для виведення принципу законності на той рівень, який відповідає загальнотеоретичному уявленню про нього.

У підрозділі 3.4 «Принцип дотримання суддею морально-етичних норм» стверджується, що суттєвою вимогою до кандидатів на посаду судді є їх високе моральне положення в суспільстві, а для судді при здійсненні правосуддя – принцип дотримання суддею морально-етичних норм. Кваліфікаційна комісія, при прийнятті рішення щодо рекомендації кандидата для призначення на посаду судді, повинна враховувати не лише рівень його професійних знань, а й особисті та моральні якості кандидата. Але в Україні немає чіткого переліку особистих та моральних якостей, якими повинен володіти кандидат на посаду судді. Тому доцільно в законодавство України про статус суддів включити таку вимогу до кандидатів на посаду судді як бездоганна репутація та високий морально-етичний статус в суспільстві, бо не повинна мати права бути суддею особа з негативною репутацією.