ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ




  • скачать файл:
Назва:
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ АУДІОВІЗУАЛЬНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Тип: Автореферат
Короткий зміст:

11.           ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження порушеної проблеми, ступінь її наукової розробки, науково-теоретична основа, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт і предмет дослідження, його основну мету, завдання, теоретичну та методологічну основу дослідження, сформульовано основні положення, що містять наукову новизну, теоретичне і практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів. Наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, визначено структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Загальна характеристика державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації» складається із двох підрозділів, у яких окреслено основні етапи наукової думки із проблем державного регулювання в досліджуваній галузі.

У підрозділі 1.1 «Аудіовізуальні ЗМІ як об’єкт державного регулювання» досліджено основний категоріальний апарат державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ. Встановлено види інформаційної діяльності, що здійснюють аудіовізуальні ЗМІ, класифіковано їх на загальні та спеціальні. Визначено і розглянуто основні критерії розмежування аудіовізуальних ЗМІ. Надано пропозиції щодо уніфікації змісту поняття «засоби масової інформації». Основну увагу приділено основоположним категоріям досліджуваного явища: засобам масової інформації, аудіовізуальним засобам масової інформації, телебаченню, радіомовленню, власній інформаційній продукції аудіовізуального засобу масової інформації тощо.

Досліджено сутність новітніх видів ЗМІ, зокрема засобів масової інформації в Інтернеті як електронних ЗМІ, визначено їх відмінність від аудіовізуальних. Обґрунтовано необхідність підготовки та прийняття проекту Закону України «Про засоби масової інформації в Інтернеті», який має закріпити правовий статус «мережевих ЗМІ», порядок їх функціонування, реєстрації та ліцензування.

Ураховуючи відсутність загальноприйнятої наукової класифікації аудіовізуальних ЗМІ, у дисертаційному дослідженні доведено необхідність її запровадження з метою поглиблення розуміння цієї категорії, а також для підвищення ефективності їх діяльності. На основі аналізу нормативно-правових норм дисертантом запропоновано критерії розмежування аудіовізуальних ЗМІ.

У підрозділі 1.2 «Сутність державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» при визначенні змісту поняття «державне регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ» розглянуто співвідношення державного регулювання з державним управлінням й обґрунтовано доцільність практичного використання першої із зазначених категорій.

З’ясовано, що метою державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ є забезпечення задоволення потреб суб’єктів інформаційної діяльності в аудіовізуальній інформації як стратегічному ресурсі розвитку суспільства. Встановлено, що основними засобами (методами) державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ є адміністративні (реєстрація і ліцензування, контроль та нагляд, встановлення і застосування юридичної відповідальності) й економічні методи (запровадження антимонопольної політики тощо). На основі цього запропоновано авторське визначення поняття державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ.

Доведено, що значною проблемою забезпечення ефективного державного регулювання в зазначеній галузі є, зокрема олігополія на аудіовізуальні ЗМІ, сформульовані пропозиції вирішення даної проблеми, наприклад, шляхом упровадження в Україні системи Суспільного телерадіомовлення та інституту саморегулювання організаційних структур, пов’язаних з аудіовізуальними ЗМІ.

Ураховуючи недоліки розвитку інституції саморегулювання в Україні, а саме відсутність нормативно-правової бази, яка б визначала статус саморегулюючих організацій, проаналізовано кілька законопроектів, предметом яких є питання саморегулювання, визначено шляхи їх удосконалення. Запропоновано під саморегулюванням у галузі аудіовізуальних ЗМІ розуміти альтернативну форму регулювання суспільних відносин, які складаються у процесі діяльності аудіовізуальних ЗМІ, що здійснюється зареєстрованими в законодавчому порядку професійними організаціями, які об’єдналися з метою захисту прав і законних інтересів своїх членів.

Розділ 2 «Організаційно-правові форми державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Нормативне забезпечення діяльності аудіовізуальних ЗМІ» розглянуто сучасний стан правового регулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ. Встановлено, що законодавство про аудіовізуальні ЗМІ є частиною інформаційного законодавства України, до якого належить велика кількість нормативно-правових актів, більшість яких має суто декларативний зміст, застарілі норми, неузгодженості тощо, що, у свою чергу, свідчить про нагальну потребу їх гармонізації з європейським правом.

Крім цього, у зазначеному підрозділі здійснено історико-порівняльний аналіз процесу становлення та розвитку законодавства України і міжнародних правових норм у галузі аудіовізуальних ЗМІ. Зокрема встановлено, що найважливішими міжнародно-правовими актами в галузі аудіовізуальних ЗМІ є Єдиний європейський акт від 17 лютого 1986 р. та Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 5 травня 1989 р., на базі якої схвалено відповідну директиву.

З метою вдосконалення та підвищення ефективності реалізації механізму державного регулювання в досліджуваній сфері інформаційних відносин наголошено на необхідності закріплення на законодавчому рівні основоположного принципу європейської аудіовізуальної політики – принципу пропорційності, який полягає, зокрема, у дотриманні балансу між держаним регулюванням і саморегулюванням у досліджуваній галузі.

Підтримано пропозиції вчених щодо необхідності реформування інформаційного законодавства шляхом систематизації у формі кодифікації. Подано також авторські пропозиції щодо здійснення інкорпорації нормативно-правових актів у галузі аудіовізуальних ЗМІ шляхом їх розподілу на вісім груп у тематичному порядку.

Дисертантом запропоновано авторське розуміння законодавства України про аудіовізуальні ЗМІ як складової інформаційного законодавства, що містить множину нормативних актів, які регулюють порядок, умови та принципи здійснення діяльності в галузі аудіовізуальних ЗМІ, а також повноваження та функції органів державного регулювання та управління в зазначеній галузі та відповідальність учасників інформаційної діяльності за порушення норм законодавства про ЗМІ.

У підрозділі 2.2 «Завдання і повноваження органів державного регулювання й управління в галузі аудіовізуальних ЗМІ» досліджено систему державних органів, що здійснюють регулятивний вплив на діяльність аудіовізуальних ЗМІ.

Визначено, що органами спеціальної компетенції в галузі аудіовізуальних ЗМІ одночасно є Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення та Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Це породжує проблему подвійного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ.

Цю проблему можна вирішити з допомогою принципу оптимізації інституційних засад державного регулювання в галузі аудіовізуальних ЗМІ на основі розмежування сфер регулювання. Підтримано пропозиції щодо доцільності залишити за Державним комітетом телебачення і радіомовлення України функцію управління друкованими ЗМІ та видавничо-поліграфічним комплексом як взаємопов’язаних галузей, а також повернути повноваження цьому органу щодо реєстрації друкованих ЗМІ й інформаційних агентств.

Автором зроблено висновок, що існуюча проблема викликана існуванням в Україні державного сектора телебачення і радіомовлення із законодавчо закріпленою системою його управління. З перетворенням державного на суспільне мовлення зникне потреба в існуванні спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань телебачення і радіомовлення, що забезпечить захист аудіовізуальних ЗМІ від використання їх як адміністративного ресурсу.

Розділ 3 «Організаційно-правові методи державного регулювання в галузі аудіовізуальних засобів масової інформації» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Реєстрація і ліцензування аудіовізуальних ЗМІ» проаналізовано механізм функціонування дозвільної системи в галузі аудіовізуальних ЗМІ, виявлено його головну ознаку, що полягає в подвійній реєстрації. Запропоновано розподіл механізму функціонування дозвільної системи на два етапи: перший – заснування аудіовізуального ЗМІ як суб’єкта господарювання; другий – набуття статусу аудіовізуального ЗМІ як суб’єкта інформаційної діяльності.

Встановлено, що чинне законодавство є недосконалим щодо порядку розгляду Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення заяв про надання ліцензії на право користування каналом мовлення; прав аудіовізуальних ЗМІ при розгляді таких заяв; підстав відмови у видачі ліцензії на мовлення тощо. Автором обґрунтовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення норм чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Оскільки оприлюднення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення інформації про проведення конкурсу на отримання ліцензії на мовлення за чинними нормами здійснюється лише у друкованих ЗМІ, що значно звужує механізм реалізації права кожного на доступ до інформації, то запропоновано доповнити положення законодавчого акта щодо подібного оприлюднення на офіційному веб-сайті в Інтернеті.

У ході дисертаційного дослідження автором наголошено на необхідності передбачити автоматичну державну реєстрацію аудіовізуального ЗМІ як суб’єкта інформаційної діяльності одночасно з наданням ліцензії на мовлення.

На підставі аналізу чинного законодавства зроблено висновок, що множинність ліцензій і дозволів не сприяє ефективності інформаційної діяльності аудіовізуальних ЗМІ. А отже, існує доцільність їх уніфікації в єдиному документі – Ліцензії на мовлення – та розробці механізму надання безстрокової ліцензії.

У підрозділі 3.2 «Державний контроль у галузі аудіовізуальних ЗМІ» подано авторське визначення поняття державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, розкрито основоположні принципи контролю в зазначеній галузі (загальні та спеціальні), визначено систему органів, що здійснюють контрольні функції за дотриманням учасниками діяльності в галузі аудіовізуальних ЗМІ інформаційного законодавства, контрольні повноваження, розкриваються методи та форми здійснення державного контролю.

Внаслідок узагальнення наявних у юридичній літературі класифікацій органів державного контролю дисертантом запропоновано власні критерії побудови цілісної системи органів контролю за діяльністю в галузі аудіовізуальних ЗМІ, що зумовлюють можливість їх поділу за сферою правового регулювання на: 1) органи, що здійснюють контроль за фінансово-господарською діяльністю аудіовізуальних ЗМІ, як об’єкта господарювання; 2) правоохоронні органи; 3) державні цільові фонди й органи, які контролюють дотримання законодавства про працю; 4) спеціалізовані контролюючі органи в галузі аудіовізуальних ЗМІ; 5) інші міжгалузеві державні органи, наділені контролюючими повноваженнями в галузі аудіовізуальних ЗМІ; 6) громадські та недержавні організації.

На основі встановлених ознак державного контролю в галузі аудіовізуальних ЗМІ запропоновано під таким розуміти діяльність уповноважених спеціалізованих органів й інших органів виконавчої влади міжвідомчої компетенції, наділених контролюючою функцією щодо виявлення та запобігання порушенням аудіовізуальними ЗМІ інформаційного законодавства, шляхом проведення перевірок та моніторингу, надання допомоги, усунення прогалин і недоліків у діяльності ЗМІ, притягнення винних осіб до відповідальності, з метою зміцнення законності та отримання об’єктивної, достовірної інформації про стан справ у галузі діяльності аудіовізуальних ЗМІ.

У підрозділі 3.3 «Юридична відповідальність суб’єктів правовідносин у галузі аудіовізуальних ЗМІ» розкрито особливості юридичних стягнень, які застосовують суб’єкти контролю до учасників відповідної діяльності за порушення законодавства про аудіовізуальні ЗМІ, підстави їх застосування.

Проаналізовано юридичний склад інформаційного правопорушення. Розглянуто коло суб’єктів, до яких можуть застосовувати юридичну відповідальність, класифіковано їх на основні і додаткові. Аргументовано можливість притягнення як індивідуальних, так і колективних суб’єктів.

Обґрунтовано, що інформаційна відповідальність у досліджуваній сфері – це поняття комплексне і передбачає конституційно-правову, кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність за порушення законодавства про аудіовізуальні ЗМІ. Встановлено, що найчастіше до аудіовізуальних ЗМІ застосовують заходи адміністративної, цивільної та кримінальної відповідальності. Аналіз нормативно-правових актів і судової практики в зазначеній галузі засвідчив, що настання кожного виду відповідальності за порушення норм законодавства про аудіовізуальні ЗМІ відрізняється підставами, санкціями, суб’єктним складом і процесуальною формою реалізації та є ефективною нормативно-правовою гарантією прав громадян на інформацію.

На основі визначених ознак юридичної відповідальності в галузі аудіовізуальних ЗМІ запропоновано розуміти під такою специфічну форму суспільних відносин, учасниками яких з одного боку є індивідуальні та колективні суб’єкти, що вчинили порушення норм інформаційного законодавства, а з іншого – уповноважені особи, які реагують на протиправні діяння перших і за допомогою правових норм й інших юридичних засобів забезпечують добровільне чи примусове виконання винними особами вимог законодавства про аудіовізуальні ЗМІ за допущене інформаційне правопорушення.

З метою врегулювання порядку застосування санкцій до аудіовізуальних ЗМІ обґрунтовано доцільність закріплення в Законі України «Про телебачення і радіомовлення» нової системи санкцій у вигляді такої ієрархії: оголошення попередження, стягнення штрафу, призупинення дії ліцензії на мовлення, подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення. У зв’язку із цим запропоновано не обмежувати кількість попереджень, які має право виносити Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення щодо аудіовізуальних ЗМІ. Рішення про його винесення має залежати від рівня порушення та законослухняності телерадіоорганізації. А в разі застосування попереджень телерадіоорганізація має право надавати пояснення щодо кожного факту можливого правопорушення.

Пропонується закріпити такі підстави призупинення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення дії ліцензії на мовлення: 1) якщо телерадіоорганізація не відреагувала на попередження (не надала пояснення після отримання попередження і не усунула недоліки); 2) якщо телерадіоорганізація не відреагувала на штраф (не надала пояснення після отримання повідомлення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про необхідність сплатити штраф і не сплатила штраф).

Необхідним є доповнення Кодексу законів України про адміністративні правопорушення положеннями про відповідальність аудіовізуальних ЗМІ за порушення основних принципів інституту суспільної моралі.

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, позначені * обов'язкові для заповнення:


Заказчик:


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ОСТАННІ СТАТТІ ТА АВТОРЕФЕРАТИ

Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА
Антонова Александра Сергеевна СОРБЦИОННЫЕ И КООРДИНАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ ОБРАЗОВАНИЯ КОМПЛЕКСОНАТОВ ДВУХЗАРЯДНЫХ ИОНОВ МЕТАЛЛОВ В РАСТВОРЕ И НА ПОВЕРХНОСТИ ГИДРОКСИДОВ ЖЕЛЕЗА(Ш), АЛЮМИНИЯ(Ш) И МАРГАНЦА(ІУ)
БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)