СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано сучасний стан розроблення проблеми і доведено необхідність поглиблення дослідження процесів формування та реалізації фінансово-кредитних відносин в Україні. Сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його предмет і об’єкт, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, подано відомості про їх апробацію.

У розділі 1 «Теоретичні засади фінансово-кредитних відносин у ринкових умовах» розкрито сутність, особливості та наведено класифікацію понять «фінансово-кредитні відносини» і «фінансовий ринок», обґрунтовано критерії раціональності у формуванні фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку.

Дослідження історичної ретроспективи альтернативних поглядів на сутність фінансів і кредиту дало можливість виявити, що відповідно до зміни характеру суспільних відносин відбувалася зміна їх сутності та форм прояву. Сутність фінансів доцільно досліджувати з позицій формування фінансових ресурсів у результаті фінансових відносин між економічними суб’єктами та використання їх за цільовим призначенням. Вивчення еволюції підходів до трактування сутності і функцій кредиту показало, що найменш дослідженим аспектом є розуміння можливості впливу фінансових ресурсів та матеріальних активів, які надаються на засадах повернення, платності і цільового характеру, на відтворювальний процес в умовах ринкової економіки. Розвиток ринкових методів господарювання, нестабільність економічної та політичної ситуації, розвиток глобалізаційних процесів, орієнтація на відновлення економічного зростання визначають необхідність трансформації фінансово-кредитних відносин у сучасній національній економіці.

Узагальнення наявних трактувань фінансів і кредиту дало змогу сформулювати поняття «фінансово-кредитні відносини» як сукупність відносин між економічними суб’єктами з приводу формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів у процесі їх кругообігу на правах власності і/або позики, у результаті чого в одних учасників утворюються активи, а в інших – зобов’язання, у т. ч. і через застосування відповідних фінансових інструментів. Характерними особливостями фінансово-кредитних відносин визначено: 1) покладання фінансової відповідальності на всіх учасників фінансово-кредитних відносин; 2) можливість реалізації таких відносин лише за збігу інтересів їхніх учасників; 3) сподівання на отримання відповідного економічного чи соціального ефекту в майбутньому; 4) можливість розміщення фінансових ресурсів не лише їхніми власниками, а й відповідними фінансовими посередниками за умови збереження власності на ресурси за їхнім власником; 5) договірний характер фінансово-кредитних відносин та відповідне їх відображення в обліку і фінансовій звітності власника і реципієнта грошових коштів; 6) реалізація фінансово-кредитних відносин за допомогою фінансових інструментів, що забезпечують перетворення зобов’язань в активи і навпаки.

В основу здійснення фінансово-кредитних відносин відповідно до цілей та інтересів економічних суб’єктів має бути покладена відповідна система принципів. У дисертації виділено такі групи принципів: загальні (системність, справедливість, стабільність, ефективність, адекватність, динамічність, послідовність) і специфічні (цілеспрямованість, достатність, диференційованість, тривалість, узгодженість, можливість поновлення, надійність, безперервність, відповідальність, прозорість, рівноправність).

З позицій дослідження процесів становлення фінансово-кредитних відносин у національній економіці визначено основних суб’єктів, що є носіями таких відносин: держава (сектор державного управління), підприємства (нефінансовий сектор), фінансово-кредитні установи (фінансовий сектор), громадяни (домогосподарства) і рівні прояву фінансово-кредитних відносин (глобальний, національний, регіональний, галузевий та мікрорівень), відповідно до яких здійснено розмежування типів зв’язків між суб’єктами цих відносин (рис. 1).

Рис. 1. Функціонально-інституційні рівні фінансово-кредитних відносин

На глобальному рівні фінансово-кредитні відносини реалізуються шляхом участі України в міжнародному русі капіталів через іноземні кредити та інвестиції, а також шляхом розміщення цінних паперів вітчизняних емітентів на зовнішніх ринках. На національному рівні держава впливає на фінансово-кредитні відносини, за допомогою економічних та адміністративних важелів – на загальний обсяг грошової маси, регулювання фінансових і кредитних потоків. На регіональному рівні реалізуються фінансово-кредитні відносини місцевих органів влади з економічними суб’єктами, пов’язані з їхнім фінансово-кредитним забезпеченням і стимулюванням, що зумовлені необхідністю забезпечення соціально-економічного розвитку регіону. На мікрорівні мають місце фінансово-кредитні відносини фізичних і юридичних осіб з приводу формуванням фінансово-кредитних ресурсів і активів, виходячи з їхніх спільних інтересів.

Фінансово-кредитні відносини переважно проявляються саме на фінансовому ринку, де під впливом попиту і пропозиції на фінансові ресурси, активи, інструменти та фінансові послуги здійснюється мобілізація тимчасово вільних коштів, їх розподіл і перерозподіл на комерційній основі між економічними суб’єктами. Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбільшої ефективності, коли ефективно функціонують усі його сегменти. З огляду на те, що у вітчизняній науковій літературі відсутній єдиний підхід до складових фінансового ринку, автором визначено його структуру за такими ознаками: типами фінансово-кредитних відносин, видами і характером руху об’єктів ринку; особливостями організації; територіальною ознакою; рівнем стабільності; функціональним призначенням; термінами здійснення операцій; стадією розвитку.

На макроекономічному рівні виявлено неузгодженість економічних інтересів суспільства та окремих суб’єктів фінансово-кредитних відносин. Для подолання цього потрібне збалансування економічних інтересів усіх учасників фінансово-кредитних відносин. Критерії раціональності фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку слід формувати, виходячи з очікуваних результатів економічними суб’єктами від участі в таких відносинах та з обмежень і стимулів, які застосовує держава з метою впливу на процес прийняття ними управлінських рішень (рис. 2). Раціональність таких відносин слід забезпечувати в напрямах створення з боку держави належних умов для забезпечення ефективності функціонування фінансового ринку, посилення відповідальності суб’єктів економіки за своєчасність і повноту використання.

Дослідження показали, що на даний час відсутні механізми забезпечення раціональності фінансово-кредитних відносин, які існують на фінансовому ринку України. Потреба у створенні та функціонуванні таких механізмів є доцільною з огляду на трансформацію відносин власності і позики, процесів формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів.

Рис. 2. Критерії раціональності фінансово-кредитних відносин економічних суб’єктів

Забезпечення раціональності фінансово-кредитних відносин дає змогу позбутися впливу негативних чинників у процесі взаємодії суб’єктів фінансового ринку, сформувати основу для побудови ефективних механізмів для такої взаємодії на базі забезпечення юридичної захищеності інтересів кожного суб’єкта.

У розділі 2 «Методологія дослідження фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку» розроблено методологічний підхід та обґрунтовано особливості застосування системного підходу до дослідження фінансово-кредитних відносин, розроблено матрицю фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку та методологічні засади управління ними.

У дисертації автором розроблено методологічний підхід до дослідження фінансово-кредитних відносин, який містить шість блоків: обґрунтування теоретико-методологічних засад фінансово-кредитних відносин; побудова матриці і схеми їх здійснення; визначення моделі формування фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку; періодизація процесів їх становлення і розвитку; оцінювання залежності зміни ВВП від розвитку фінансового ринку; обґрунтування механізмів організаційно-економічних умов для забезпечення розвитку фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку.

У межах розробленого підходу побудовано матрицю фінансово-кредитних відносин, яка ілюструє сукупність взаємозв’язків між різними економічними суб’єктами, дозволяє отримати комплексне уявлення як про характер фінансово-кредитних відносин між учасниками фінансового ринку, так і про суб’єктно-об’єктну орієнтацію цих відносин. Використання інформації, наведеної у пропонованій матриці, дає змогу виокремити, формалізувати та графічно відобразити фінансово-кредитні відносини, які виникають між суб’єктами фінансового ринку на національному і глобальному рівнях.

Методологічну основу дослідження фінансово-кредитних відносин слід формувати на принципах системного підходу, які дозволяють: досліджувати фінансово-кредитні відносини на фінансовому ринку з позицій сукупності процесів формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових і кредитних ресурсів та у процесі їх кругообігу на правах власності та/або позики; моделювати кількісні і якісні залежності між обсягами залучення фінансових ресурсів та результатами їх використання; структуризувати напрями використання доходів і капіталів; оцінювати ефективність їх використання. Цільову спрямованість дослідження окреслює сукупність функцій управління розвитком економічних суб’єктів на базі фінансово-кредитних відносин.

З позицій поєднання функціонального, інституціонального та організаційного підходів запропоновано авторське визначення фінансово-кредитної системи як сукупності всіх фінансово-кредитних відносин, які виникають між економічними суб’єктами, а також фінансових посередників і ринків, суб’єктів фінансової інфраструктури та інституцій державного регулювання, які здійснюють цілеспрямований вплив на процеси формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових і кредитних ресурсів.

Застосування таких взаємодоповнювальних принципів системи в дослідженні фінансово-кредитних відносин дає змогу отримати такі результати: цілісності і подільності – визначити основні складові фінансово-кредитної системи та резерви отримання синергетичного ефекту від їхньої узгодженої діяльності, тобто сформувати структурно-функціональну основу процесу управління фінансово-кредитними відносинами; відкритості та взаємозалежності системи і середовища – визначити чинники і наслідки їх впливу на процеси розвитку фінансово-кредитних відносин.

У дисертаційній роботі обґрунтовано методологічні засади управління фінансово-кредитними відносинами на фінансовому ринку, під яким автор розглядає процес вироблення сукупності наукових підходів і рішень на макро-, мезо- і мікрорівні, спрямованих на забезпечення розвитку фінансово-кредитних відносин у довгостроковому періоді, з визначенням цілей, пріоритетів, якісних, кількісних і часових характеристик, конкретних виконавців та необхідних ресурсів.

Управління фінансово-кредитними відносинами на фінансовому ринку запропоновано здійснювати в таких напрямах: формування фінансово-кредитних механізмів економічного розвитку; формування фінансової політики держави; формування моделі організації фінансово-кредитних відносин у державі (рис. 3).

Рис. 3. Взаємозв’язок блоків «фінансово-кредитні відносини» ↔ «фінансово-кредитні механізми економічного розвитку» ↔
«фінансова політика» ↔ «фінансовий ринок»

Фінансово-кредитний механізм економічного розвитку є складною, ієрархічною системою, за допомогою якої відбувається практична реалізація функцій і ролі фінансів і кредиту, виникають різного роду фінансово-кредитні відносини, а також реалізуються функції економічних суб’єктів.

Організаційна структура будь-якого фінансово-кредитного механізму має включати три ієрархічні рівні: методи, інструменти і важелі, які забезпечують реалізацію фінансово-кредитних відносин. Фінансово-кредитні методи є засобами впливу фінансово-кредитних відносин на економічний розвиток держави; фінансово-кредитні інструменти використовують для виконання завдань, передбачених фінансовою політикою, і вони вказують на економічний зміст окремої сукупності фінансово-кредитних відносин; фінансово-кредитні важелі діють у межах відповідних інструментів, а з їхньою допомогою здійснюється стимулювання або обмеження діяльності у сфері фінансово-кредитних відносин. У дисертації виділено такі види фінансово-кредитних механізмів економічного розвитку: кредитні механізми (механізми банківського кредитування, механізми кредитування небанківськими фінансовими установами, механізми державного, іноземного кредитування); компенсаційні механізми (механізми гарантування вкладів фізичних осіб та відшкодування кредитної заборгованості); механізми монетарної політики (рефінансування, регулювання експорту та імпорту капіталу, процентної політики, резервні механізми); механізми формування залучених ресурсів (механізми залучення депозитів, емісія власних цінних паперів); механізми довірчого управління активами (грошовими коштами і фінансовими активами); механізми пенсійного забезпечення (державного, недержавного, обов’язкового накопичувального); механізми податкового стимулювання (зниження податків, податкове інвестиційне кредитування); механізми фондового ринку (купівлі-продажу фінансових активів, депозитарного і кастодіального обслуговування, брокерської діяльності, андерайтингу); механізми страхування (транспортного, майнового, страхування життя, ризиків, відповідальності).

На основі аналізу зарубіжного досвіду автором систематизовано низку моделей організації фінансово-кредитних відносин за такими ознаками: превалюванням певних видів фінансових інституцій – банківська (Німеччина); небанківська (США); банківсько-корпоративна (Японія, Південна Корея); орієнтиром на результат фінансово-кредитних відносин – директивно-керована (СРСР, Куба, Північна Корея); програмна (Франція, Іспанія, Великобританія, Італія); пайова (Саудівська Аравія, Іран, Пакистан, Кувейт, ОАЄ).

В Україні переважає банківська модель організації фінансово-кредитних відносин. На основі узагальнення досвіду зарубіжних країн визначено можливості його адаптації до української специфіки фінансово-кредитних відносин у таких напрямах: розроблення моделі організації роботи фінансово-кредитних установ на ринку цінних паперів та розробка відповідних компенсаційних механізмів; надання посередницьких послуг у рамках фінансових супермаркетів; упровадження зарубіжних інструментів фінансово-кредитного стимулювання малого і середнього бізнесу; формування та функціонування в Україні спеціалізованих інвестиційних банків.

У розділі 3 «Характеристика становлення і розвитку фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку України» автором запропоновано методичний підхід до аналізу фінансово-кредитних відносин суб’єктів фінансового ринку і проведено їх аналіз у розрізі банків, небанківських фінансових установ та інших економічних суб’єктів, здійснено оцінку впливу фінансово-кредитних відносин на соціально-економічний розвиток держави.

Аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати про відсутність єдиного цілісного підходу та методики аналізу фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку. У дисертації запропоновано науково-методичний підхід до аналізу фінансово-кредитних відносин, що мають місце між суб’єктами фінансового ринку із виділенням трьох етапів: підготовчого, аналітично-розрахункового, формування висновків і визначення напрямів використання результатів аналізу для підвищення ефективності фінансово-кредитних відносин (рис. 4).

Рис. 4. Послідовність проведення аналізу фінансово-кредитних відносин на фінансовому ринку

Проведений аналіз фінансово-кредитних відносин банків зі здійснення операцій і надання послуг (табл. 1) дає змогу зробити такі висновки: у сфері залучення коштів на рахунки клієнтів домінують фінансово-кредитні відносини з домогосподарствами, частка яких впродовж 2008–2011 рр. зросла із 60,56 до 65,46%, а обсяги – із 219,7 до 308,7 млрд грн; у сфері надання кредитів переважають відносини, які формуються між банками і нефінансовими корпораціями з приводу фінансового забезпечення реалізації їхніх поточних та інвестиційних цілей. Обсяги таких операцій коливалися в межах 443,7–573,7 млрд грн, а частка – 60,44–67,04% у загальному обсязі кредитів, наданих банками економічним суб’єктам за 2008–2011 рр.; у сфері вкладень у цінні папери банки надають перевагу відносинам із сектором державного управління. Частка таких операцій була найбільшою і зросла із 61,85% у 2008 році до 78,79% у 2011 році, а обсяги – із 17,4 до 54,5 млрд грн.